3. Характеристика основних кримінально-процесуальних актів

В кримінальному судочинстві, як уже зазначалось, існує понад 20-ти різних видів процесуальних документів: це постанови, протоколи, ухвали, подання, обвинувальні висновки, вироки, скарги, протести, вказівки, повістки, зобов'язання, повідомлення, доручення, заперечення, клопотання, заяви, пояснення, описи тощо.

Кожен вид процесуального документа незалежно від розповсюдження має свій зміст, значення, структуру.

Постанова це рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, одноособова судді, президії суду, Пленуму Верховного Суду України (п. 14 ст. 32 КПК). Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи і т.п. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування. Загальні реквізити постанов містяться у ст. 130 КПК.

На практиці, постанови складаються із вступної, описової і резолютивної частин. У вступній частині містяться: назва постанови, місце і час складання, посада (якщо є, то звання або чин) особи, яка винесла постанову, її прізвище й ініціали, короткий зміст справи, по якій проводиться розслідування. В описовій частині викладаються встановлені обставини, дається їм оцінка, наводяться підстави і мотиви прийнятого рішення, вказуються статті закону, якими керувалась особа, виносячи постанову. В резолютивній частині міститься формулювання прийнятих рішень.

Постанова підписується відповідальною посадовою особою, а в деяких випадках санкціонується (ст. ст. 157, 177, 178 та ін. КПК); затверджується (от. ст. 218, 229 КПК) чи узгоджується з прокурором (ст. ст. 7—10 та ін. КПК).

Виконання постанов забезпечується не лише процесуальним примусом (привід, взяття під варту), а й і моральними факторами, високим авторитетом органів, осіб, які прийняли відповідні постанови. Наприклад, закон нічого не говорить про примусове освідування потерпілого, Свідка, взяття у них зразків для порівняльного дослідження (волосся, кров та ін.).

Особливими юридичними ознаками позначаються роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з питань застосування законодавства. Вони складаються на основі узагальнених матеріалів судової практики, розвитку юридичної науки, є обов'язковими не тільки для судів, а й для усіх інших органів у їх правозастосовчій діяльності.

В цьому плані керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду можна віднести до міжвідомчих актів.

Протокол за КПК (п. 20 ст. 32) визначається як документ, пов'язаний з проведенням слідчих і судових дій. про їх зміст і результати. В КПК Казахстану (п. 23 ст. 21) під протоколом розуміється процесуальний документ, в якому описується кожна процесуальна дія. Таке визначення є більш правильним, оскільки не усі протоколи відносяться до слідчих дій, як це вказано в КПК України (наприклад, протокол ознайомлення з матеріалами справи).

Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені ст. 85 КПК.

Протоколами оформляються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дії, яка проводиться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.

Самостійну групу становлять протоколи розпорядчих і судових засідань суду першої інстанції і засідань Пленуму Верховного Суду (ст. 84 КПК). Реквізити цих протоколів вказані у ст. ст. 86, 87 КПК.

В протоколах не можна використовувати формулювання оціночного характеру, робити висновки, які вимагають спеціальних знань. Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в установленому законом порядку, є джерелами доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, які мають значення для вирішення справи (ст. 82 КПК).

Обвинувальний висновок — підсумковий документ, попереднього розслідування, який прикладається до справи при направленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно буде вирішувати суд першої інстанції.

Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (ст. ст. 223, 224 КПК).

При направленні справи до суду обвинувальний висновок в обов'язковому порядку має бути затверджений прокурором. Правова природа цього процесуального документа дуже складна. З однієї сторони, його складає слідчий чи особа, яка проводить дізнання, формулюючи конкретне обвинувачення, з другого боку — вони не є обвинувачами і в суді як такі не виступають.

Обвинувальний висновок це єдиний документ, складений на попередньому слідстві, який в обов'язковому порядку оголошується в суді. В цьому плані обвинувальний висновок відіграє велику суспільно-політичну і виховну роль.

Обвинувальний висновок з додатками суду вручається підсудному, а якщо ним є неповнолітній, то в копії — його законному представникові (ст. 254 КПК), що дає можливість будувати захист проти висунутого обвинувачення.

У описовій частині обвинувального висновку обставини злочину можуть бути викладені в хронологічному, системному чи змішаному порядку. Хронологічний метод означає, що обставини викладаються у тій послідовності, в якій вони були встановлені слідчим. Його доцільно застосовувати, коли обвинувачений не визнає своєї вини. При системному методі описується подія злочину в усіх його стадіях від підготовки до вчинення. По багатоепізодних справах названі методи можуть застосовуватись в сполученні.

Трапляються випадки, коли в описовій частині обвинувального висновку замість аналізу доказів робиться лише посилання на їх джерела, не виділяються обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність обвинуваченого, не вказуються необхідні відомості про потерпілого.

При підготовці обвинувального висновку необхідно уникати неконкретності в описі злочину і фактів. Резолютивну частину слід погоджувати із змістом постанови про притягнення особи як обвинуваченого.

Подання — документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання по виконанню вимог ст. ст. 23, 23 КПК. При розслідуванні кримінальної справи вказані органи зобов'язані виявлять причини і умови, які сприяють вчиненню злочину і вживати заходів через відповідні органи до їх усунення. Суд в таких випадках виносить окрему ухвалу (ст. ст. 232, 340 КПК).

За своїм характером подання має профілактичну спрямованість. В ньому повинно бути вказано, кому воно адресується, зазначена назва документа. В описовій частині коротко викладається фабула справи, потім — виявлені причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, із зазначенням винних осіб. При необхідності робляться посилання на докази, а також на службові інструкції та інші нормативні акти, які не виконувались. Подання завершується резолютивною частиною, в якій формулюються висновки і пропозиції. Вказується, хто має розглянути подання і усунути виявлені судом порушення і недоліки та вжити заходів до їх недопущенню у майбутньому. Бажано запропонувати конкретні заходи профілактики.

Якщо подання виходить за рамки однієї справи і має узагальнюючий характер, то, на нашу думку, його повинен підписувати прокурор, оскільки за законом (ст. 23 КПК) органи розслідуваний зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Подання прокурора має бути невідкладно розглянуто.

Не пізніше місячного строку по ньому повинні бути прийняті відповідні заходи і повідомлено про це органу, який направив подання (ст. 23 Закону про Прокуратуру України). В ст. 23 КПК нема вказівки на безвідкладний розгляд подання, що не можна визнати правильним. Розглядати подання рекомендується з участю представника органу, який вніс його.

До недоліків, які зустрічаються при складанні подання слід віднести те, що в деяких з них дуже детально і широко описуються обставини справи, а причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, викладені неконкретно, в загальних рисах або зовсім не вказуються, хоча мета подання — вжиття заходів до усунення причин і умов, які сприяли злочину. Це повинно бути відображено уже в назві документа.

Ухвали — це всі рішення (крім вироку), які постановив суд першої інстанції в судових і розпорядчих засіданнях, рішення касаційної інстанції, а також колегії в кримінальних справах Верховного Суду України (п. 13 ст. 23 КПК). Закон визначає зміст ухвал розпорядчого засідання (ст. 250 КПК), касаційної інстанції (ст. 378 КПК), а також порядок їх винесення (ст. 273 КПК). Окремо регулюються підстави винесення окремої ухвали (ст. ст. 340, 382 КПК).

Рішення у вигляді ухвали — це завжди судовий акт, постановлений судом колегіально. Вони виносяться з усіх питань, які вирішує суд під час судового розгляду: про направлення справи за підсудністю, віддання обвинуваченого до суду, повернення справи на додаткове розслідування, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем, відповідачем, про закриття справи, застосування примусових заходів медичного характеру та ін. Складаються вони із вступної, мотивувальної і резолютивної частин (ст. 378 КПК) і, винесені під час судового розгляду, підлягають оголошенню (ст. 273 КПК).

Ухвали, як й інші судові рішення, що набрали чинності, є обов'язковими на усій території України для усіх державних і громадських організацій, підприємств, установ, службових осіб і громадян (ст. 403 КПК). : Вирок — рішення суду першої інстанції про винність чи невинність, відданої до суду особи (п. 12 ст. 32 КПК).

Своєрідною рисою вироку є те, що він відноситься не тільки до теперішнього часу, а й одночасно звернений у минуле і майбутнє, оскільки в ньому реконструюються події, що мали місце в минулому, а призначеним судом покаранням прогнозується на майбутнє досягнення певної мети.

Серед всіх процесуальних актів вирок посідає особливе місце як документ виняткового значення. Тільки вироком суду особа може бути визнана винною і піддана кримінальному покаранню.

Вирок постановляється іменем (ім'ям) України.

Постановлення вироку детально регламентовано законом — гл. 28, ст. ст. 333—335, 446 КПК.

Виноситься вирок виключно в нарадчій кімнаті при додержанні таємниці наради суддів (ст. 322 КПК). Висновки в ньому повинні бути суворо визначеними, чіткими, категоричними.

Виправдувальний вирок виноситься у випадках: коли не встановлена (відсутня) подія злочину, якщо у вчинках підсудного немає складу злочину, не встановлена його участь у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 6, ст. 327 КПК).

Недоведеність участі особи у вчиненні злочину за своєю юридичною силою, за наслідками, рівнозначна доказом невинності. Обвинувальний вирок не тільки стає таким з призначенням реального покарання, а й без такого (коли на момент розгляду справи в суді вчинок втратив суспільну небезпечність, особа перестала бути суспільно небезпечною) чи із звільненням від покарання (із закінченням строку давності, внаслідок амністії, помилування). Можуть бути вироки з умовним засудженням, відстрочкою виконання.

Усі вироки оголошуються прилюдно в залі судового засідання, незалежно від того, чи розглядалась справа в закритому, чи відкритому судовому засіданні (ст. ст. 20, 34 КПК).

Також негайно оголошується вирок підсудному, видаленому із залу засідання за порушення порядку (тимчасово чи на весь період розгляду справи). В останньому випадку вирок може бути оголошений за місцем тримання засудженого під вартою. З цією метою він може також бути доставлений до залу судового засідання (ст. 272 КПК).

Вироки Верховного Суду України оскарженню і опротестуванню в касаційному порядку не підлягають і набирають чинності з моменту проголошення. Виправдувальний вирок і вирок, за яким підсудний звільняється від покарання, чи при обранні йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, завжди виконується негайно в залі судового засідання після його проголошення. Підсудний тут же звільняється з-під варти, якщо він був попередньо заарештований (ст. ст. 342, 401 КПК).

Вирок, який набрав чинності, підлягає виконанню на усій території України та за її межами, якщо щодо цього є певні міжнародні угоди.

Протест — офіційна заява, вимога відповідних судових і прокурорських органів про перегляд судових вироків, рішень, ухвал, постанов. КПК (п. п. 15, 16, 19 ст. 32) дає визначення деяких різновидів протестів: касаційний протест — протест прокурора про відміну чи зміну вироку, який не набрав чинності; окремий протест — протест прокурора про відміну чи зміну ухвали суду або постанови судді, які не набрали чинності; протест в порядку нагляду — протест уповноважених законом осіб про скасування чи зміну вироку, ухвали і постанови суду, які набрали чинності.

Порядок прийняття названих протестів регулюється законом (ст. ст. 347—356, 384—387 КПК).

В законі йдеться також про протест для перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 399 КПК). Він приноситься за правилами опротестування судових актів, які набрали чинності. Підстави для поновлення справи в зв'язку з нововиявленими обставинами передбачені законом (ст. 397 КПК). Вирок, опротестований в порядку ст. 397 КПК, підлягає тільки скасуванню. Зміни вироку в даному випадку закон не передбачає. Поданий касаційний протест за законом (ст. 353 КПК) може бути доповнений чи змінений. Це правило, очевидно, може бути віднесено і до протестів на судові акти, які набрали чинності. Додатковий протест може містити дані, висновки, обставини, які доповнюють, уточнюють, коректують основний. Обидва вони розглядаються судом.

Проте зміни, які тягнуть за собою погіршення становище засудженого чи виправданого, можуть бути внесені не пізніше як за три доби до початку розгляду протесту (ст. 353 КПК). З такими змінами (до розгляду протесту) повинні бути ознайомлені особи, інтересів яких вони стосуються (ст. 353 КПК).

Повторно винесені вирок, ухвала чи постанова в зв'язку із скасуванням їх в касаційному чи наглядному порядку можуть бути опротестовані повторно на загальних підставах. По такій справі повторні протести будуть стосуватимуться знову винесених судових актів.