7.2. Розлади звичок і потягів

Розлади звичок і потягів характеризуються повторюваними вчинка­ми без зрозумілої мотивації, що суперечить інтересам як власне особи, так і інших людей. Такі підекспертні розповідають, що їх поведінка викликана потягами, які вони не можуть контролювати.

Патологічна схильність до азартних ігор. Цей розлад полягає в час­тих повторних епізодах участі в азартних іграх, що домінують у житті

107

суб'єкта і призводять до зниження та знецінення соціальних, профе­сійних, матеріальних і сімейних цінностей, коли не приділяється на­лежної уваги обов'язкам у цих сферах. Пацієнти можуть ризикувати своєю роботою, робити великі борги і порушувати закон для того, щоб добути гроші чи ухилитися від виплати боргів. Вони відчувають нездоланний потяг до азартних ігор, що піддається контролю з ве­ликими утрудненнями, їх захоплюють думки і яскраві уявлення про процес гри і обставини, що супроводжують цей процес. Ці уявлення і потяг до гри посилюються, якщо в житті людини з'являються чи по­силюються стреси.

Патологічні підпали (піроманія) характеризуються множинними актами чи спробами підпалів різних об'єктів без очевидних мотивів, а також нав'язливими міркуваннями про предмети, що стосуються вогню і горіння. Може виявлятись анормальний інтерес до проти­пожежних машин і устаткування чи до інших предметів, які безпосе­редньо стосуються вогню і виклику пожежної команди.

До основних ознак піроманії належать повторні підпали без оче­видних мотивів, таких як одержання грошей, помста чи політичний ек­стремізм; підвищений інтерес до вигляду вогню; почуття зростаючого напруження перед підпалом і сильного збудження одразу після підпалу.

Піроманічні акти виникають періодично на піку стану ажитації, єдиним мотивом яких є зачаровування вогнем чи розряджання внут­рішнього напруженого стану. При цьому особи підпалюють випад­кові об'єкти, а з місця пожежі не тікають. Піромани виявляють нездо­ланний потяг до вогню, відчуваючи від нього приємні відчуття, у них повністю відсутні почуття провини і правильної оцінки наслідків влас­них дій. Вид вогню і дії людей при гасінні пожежі викликають у них розряджання афективної напруги, яка в подальшому знову може з'яви­тися і спричинити прагнення до нових підпалів.

Патологічні крадіжки (клептоманія) виникають тоді, коли у особи з'являється патологічний потяг до крадіжки предметів, що не пов'я­зано з особистісною необхідністю в них чи з матеріальною вигодою. Від викрадених предметів особа може відмовлятися, викинути чи за­пасатися ними.

Дуже часто підекспертний описує почуття напруження, яке поси­люється перед здійсненням крадіжки, почуття задоволення під час крадіжки чи одразу після неї. Крадіжки вчинюються поодинці, без співучасників. Між епізодами крадіжок з магазинів чи з інших місць хворі можуть відчувати тривогу і почуття провини, але це не може попередити рецидиву.

108

Клептоманію необхідно відрізняти від повторних крадіжок у ма­газинах без явного психічного розладу, коли ці вчинки ретельно спла­новані й наявна корислива мотивація, пов'язана з особистою вигодою; органічного психічного розладу, коли хворі періодично не платять за товари через погану пам'ять й інтелектуальне зниження; депресивного розладу, коли депресивні хворі чинять крадіжки, часом неодноразо­во, поки зберігається депресивний розлад.

Клептоманія в практиці судово-психіатричної експертизи спосте­рігається вкрай рідко серед осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності за розкрадання і часто піддаються експертизі.

Дромоманія — це патологічна схильність до бродяжництва, коли без видимої причини особи залишають постійне місце проживання і безцільно переїжджають з одного міста до іншого чи бродять вулиця­ми, жебракують. Такі особи, розповідаючи про свої "подорожі", на­зивають багато географічних місць, де вони побували, але при цьому не можуть описати мети мандрівок чи будь-яких визначних пам'яток відвідуваних місць. Вони відзначають у себе коливання настрою, коли на піку тривожно ажитованого афекту з'являється нездоланне ба­жання безпричинно йти з родини чи їхати будь-куди. У міру нормалі­зації настрою вони повертаються додому. Дромоманію слід відрізня­ти від зовні схожих станів, які спостерігаються в підлітковому віці й пов'язані зі складними стосунками в родині (пияцтво батьків, жор­стокі методи покарання тощо). Такі підлітки, тікаючи з дому, живуть на горищах, у підвалах, іноді переїжджають з одного місця до іншого, потрапляють до антисоціальних груп підлітків чи дорослих. У подаль­шому вони можуть тікати з дому і за відсутності психотравмуючих си­туацій. Такі форми бродяжництва не розцінюються як дромоманія, то­му що зумовлюються ситуацією і з часом можуть зникнути.

Трихотиломанія — це розлад, що характеризується помітною втра­тою волосся у зв'язку з періодичною нездатністю протистояти потягу висмикувати волосся. Висмикуванню волосся зазвичай передує наро­стаюче напруження, а після висмикування відчувається почуття по­легшення і задоволення.

Розлади статевої ідентифікації (розлади потягів)

Транссексуалізм — це бажання жити і бути прийнятим як особа протилежної статі, що поєднується з почуттям неадекватності чи дис­комфорту від своєї анатомічної статі й бажанням змінити її, тобто отримати гормональне і хірургічне лікування з метою зробити своє тіло таким, яке відповідатиме параметрам вибраної статі.

109

Для діагностики такого розладу в особи має існувати стійка транс­сексуальна ідентифікація протягом принаймні двох років, що не по­винно бути симптомом іншого психічного захворювання, такого як шизофренія, чи різних генетичних і хромосомних аномалій.

Транссексуали іноді живуть подвійним життям: на роботі й у сус­пільстві є особами однієї статі, а дома чи у вузькому колі знайомих намагаються продемонструвати себе особою протилежної статі.

При поглибленні розладу статевої ідентифікації окремі пацієнти наполягають на хірургічній операції зі зміни своєї статі. Такі операції здійснюються як в Україні, так і в багатьох інших країнах світу. Однак це можливо лише після висновків сексопатолога й ендокринолога, кон­сультації психіатра, який повинен констатувати форму транссексу-алізму і відсутність будь-яких інших психічних розладів. Після хірур­гічного втручання такому пацієнтові можуть бути видані документи, що засвідчують його як особу протилежної статі зі зміною відповід­но й імені.

Особи з такими розладами статевої ідентифікації рідко вчиняють правопорушення.

Трансвестизм подвійної ролі означає носіння одягу протилежної статі, що стає частиною способу життя з метою одержання задово­лення від тимчасового відчуття своєї приналежності до протилежної статі, але без бажання змінити стать. Перевдягання не супровод­жується порушенням, що відрізняє цей розлад від фетишистського трансвестизму.

Фетишизм — це використання будь-якого предмету як стимулу для сексуального збудження і сексуального задоволення (одяг, взуття тощо), що досягається звичайним шляхом (наприклад, надягаючи на парт­нера особливий одяг). Фетиші можуть варіювати і мати різне значен­ня для індивідуума. Фетишизм може бути встановлений лише тоді, коли фетиш є найзначнішим джерелом сексуальної стимуляції чи не­обхідним для задоволення сексуального потягу.

Фетишистські фантазії спостерігаються часто, але не вважаються розладом доти, поки не призводять до ритуальних дій, що стають не­здоланними і перешкоджають здійсненню статевого акту, викликаю­чи в індивідуума страждання. Фетишизм притаманний здебільшого чоловікам.

Фетишистський трансвестизм — це вдягання одягу протилежної статі переважно для досягнення сексуального збудження і задоволен­ня. Цей розлад необхідно диференціювати від простого фетишизму

ПО

на підставі того, що фетишистські предмети чи одяг не тільки вдяга­ються, а й використовуються так, щоб зробити зовнішність суб'єкта схожою на зовнішність протилежної статі. Найчастіше вдягається кілька предметів або повний комплект одягу, включаючи перуку і космети­ку. Фетишистський трансвестизм відрізняється від транссексуального чітким зв'язком із сексуальним порушенням і сильним бажанням зня­ти одяг після досягнення оргазму чи при зниженні сексуального збуд­ження. Фетишистський трансвестизм можна вважати ранньою ста­дією формування транссексуалізму.

Вуайєризм — це періодична чи постійна потреба спостерігати за особами, які роздягаються чи займаються сексом. Ці спостереження викликають статеве збудження й мастурбацію і здійснюються потай від особи чи осіб, за якими спостерігають.

Крім названих існує багато інших видів розладів сексуальної пере­ваги зокрема непристойні телефонні дзвінки; дотик до людей і тертя по них у багатолюдних місцях чи громадському транспорті задля сек­суальної стимуляції (фроттеризм); сексуальні дії з тваринами (зоо­філія); стиснення кровоносних судин чи удушення для посилення ста­тевого збудження; віддавання переваги партнерам з анатомічними дефектами, наприклад з ампутованою кінцівкою.

Еротична практика так само є різноманітна, і багато її видів зус­трічається дуже рідко, щоб використовувати спеціальний термін для визначення кожного з них. Такі вади, як ковтання сечі, замащення фекаліями, уколи шкіри чи сосків, можуть бути частиною поведінко-вого репертуару при садомазохізмі.

Розлади сексуальної переваги (парафілії). У психіатричній класи­фікації існує багато видів парафілії, однак судово-психіатричне значен­ня мають кілька форм: педофілія — потяг до дітей; ексгібіціонізм — оголення власних статевих органів; геронтофілія — потяг до осіб літ­нього віку; некрофілія — полові акти з трупами; садомазохізм — за­подіяння болю при статевому акті чи отримання статевого задово­лення від болю.

Ексгібіціонізм — це періодична чи постійна схильність до демонст­рації власних статевих органів незнайомим людям (особам протилеж­ної статі) у громадських місцях, без пропозиції чи намірів до близько­го статевого контакту. Під час демонстрації спостерігається статеве збудження, яке часто супроводжується мастурбацією. Цей розлад сек­суальної переваги може виявлятися тільки в періоди емоційного стресу чи особистісної кризи і тривалі періоди не виявлятися.

111

Педофілія — це статевий потяг до дітей препубертатного чи ран­нього пубертатного віку. Для одних педофілів цікаві тільки дівчатка, для інших — тільки хлопчики, треті цікавляться дітьми різної статі. Такі розбещені дії супроводжуються показом порнографії, роздяганням дітей, оглядом їхніх статевих органів, мастурбацією, іноді статевими актами як у звичайній, так і у збоченій формі. Особи, які виявляють ознаки педофілії, відвідують школи, дитячі майданчики, чекають ді­тей біля ліфтів, влаштовуються на роботу в дитячі установи, де легше знайти об'єкт для збочених потягів. Педофілія може поєднуватись із садизмом. У такому разі дітям заподіюють тілесні ушкодження, іноді тяжкі й несумісні з життям. Педофілію слід відрізняти від статевих актів з дітьми, які вчиняють особи з ознаками хронічного алкоголізму, що свідчить не так про розлади статевих потягів, як про ступінь ал­когольної деградації особистості обвинувачуваного. Педофілія рідко спостерігається у жінок.

Садомазохізм — це сексуальна активність із заподіянням болю чи приниженням. Якщо індивідуум бажає сам піддаватись такій стиму­ляції, це називається мазохізмом; а якщо він бажає бути її джерелом — садизмом. Часто індивідуум одержує сексуальне задоволення як від садистичної, так і від мазохічної активності.

Діапазон садистичних актів доволі широкий — від докорів і образ до жорстокого побиття і нанесення тілесних ушкоджень аж до вбив­ства. Такі особи іноді одержують статеве задоволення, вступаючи у статеві акти з жертвою, яка перебуває у стані передсмертної агонії. Іноді оргазм настає лише від виду страждань партнера. Садистичні про­яви часто виявляються з дитинства, коли діти зазнають насолодження від того, що страждають тварини, прагнуть побити їх, підвісити, підпа­лити, убити. Таку саму схильність вони можуть виявляти до друзів і од­нолітків. У подальшому жорстокість стає рисою їхнього характеру і виявляється у статевих стосунках з партнером. У судово-психіатричній практиці ці розлади зустрічаються частіше за інші види патологічних потягів. Можливо, це пов'язано з тим, що садомазохісти вчиняють тяжкі правопорушення (катування жертви, убивства, знущання над тілом за­гиблого) і тому стають об'єктом судово-психіатричної експертизи.

Як засвідчує практика, такі особи скоюють серійні вбивства, які іноді обчислюються десятками жертв. У звичайному житті садомазо­хісти не виявляють ознак соціальної дезаптації, не створюють вра­ження осіб з аномаліями психіки, тому такі злочини дуже важко роз­слідувати.

112

Іноді в однієї людини може спостерігатися кілька сексуальних збо­чень, без чіткої переваги будь-якого з них. Найчастіше поєднуються фетишизм, трансвестизм і садомазохізм.

Геронтофілія — це розлад сексуальної переваги, коли статеві акти відбуваються з літніми і старими людьми. Геронтофілія є порівняно рідкісним збоченням, що найчастіше супроводжується садистичними тенденціями чи жорстокими вбивствами.

Некрофілія — це статевий потяг до трупів. Спостерігається пере­важно у чоловіків і формується в осіб з глибокими формами психо-патій чи у психічно хворих. Некрофілами часто є працівники моргів, цвинтарів. В експертній судово-психіатричній практиці некрофіли ви­являються рідко й зазвичай притягаються до кримінальної відпові­дальності за хуліганство і знущання над трупами і могилами.

Психологічні й поведінкові розлади, пов'язані із сексуальним роз­витком і орієнтацією. Сучасна сексопатологія і психіатрія до розладів статевої орієнтації зараховують чоловічий і жіночий гомосексуалізм (мужолозтво, лесбіянство). Ставлення до цих форм сексуальних пору­шень у сексопатологів, психіатрів і законодавців не однозначне. Жіно­чий гомосексуалізм у світовому законодавстві ніколи не переслідується законом. В окремих країнах світу чоловічий гомосексуалізм вважається кримінально караним.

Чисті форми гомосексуалізму спостерігаються вкрай рідко. Най­частіше виявляються бісексуальні акти, коли особи в ситуації ізоляції вчиняють гомосексуальні статеві дії (тривалі плавання, виправні ко­лонії, в'язниці тощо), а у звичайному житті мають нормальні статеві стосунки.

Судово-психіатрична оцінка розладів потягів. У судово-психіатрич­ній практиці розлади звичок і потягів спостерігаються рідко. Водночас особи, які притягуються до кримінальної відповідальності за різні пра­вопорушення, нерідко скаржаться на потяг до злодійства, підпалів, бродяжництва тощо. У цьому разі слід відокремлювати ці порушен­ня потягів від помилкових. Останні мають характер зафіксованих ан­тисоціальних звичок, способу життя, психологічних установок осо­бистості. Судово-психіатрична оцінка осіб з наявністю таких форм поведінки спирається не на аналіз однотипних правопорушень, а на виявлення основної підстави, з якої вони виникають.

Якщо зазначені форми поведінки виникають у хворих на шизо­френію, маніакально-депресивний психоз, органічне ураження го-

113

ловного мозку, то вирішення експертних питань залежить від гли­бини і виразності психічних розладів, властивих основному захво­рюванню.

Розладам потягів властиві такі закономірності: повторюваність однотипних діянь без будь-якого матеріального інтересу, неприхову-вання протиправного діяння, його патологічне мотивування, підпо­рядкованість дій характеру потягу.

Розлади потягів зазвичай не виявляються ізольовано, у пацієнтів спостерігається їх раннє формування і трансформація одних потягів в інші, а іноді виявляється кілька форм порушеного потягу. Тому кіль­каразові притягнення до кримінальної відповідальності за такі діяння, як підпали, статеві правопорушення, вбивства, повинні бути підста­вою для призначення судово-слідчими органами судово-психіатрич­ної експертизи.

Особи, в яких у період судово-психіатричної експертизи не вияви­лося розладів потягів, а констатувалися лише ознаки психопатій і за­лишкові явища органічного ураження головного мозку, а отже, вони здатні усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, визнають­ся осудними.

Судово-психіатрична оцінка осіб, які страждають на розлади потягів, незалежно від їх змісту не однозначна. Якщо порушення потягів не досягають ступеня нездоланності за наявності часткового критичного ставлення до своїх діянь, боротьби мотивів перед право­порушенням чи які перебувають на стадії формування, доцільно застосувати ст. 20 КК України, що передбачає наявність такого пси­хічного розладу, який позбавив особу можливості повною мірою усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Застосування обмеженої осудності до осіб з порушенням потягів передбачає на­явність у діяннях цих осіб мотивації правопорушення, що відповідає формі порушених потягів.

Якщо ж розлади потягів стають основною ознакою, поєднуються з особистістю, не піддаються корекції, порушена критична оцінка по­ведінки загалом, слід застосовувати статтю про неосудність.

Особам, які визнані обмежено осудними, можуть призначатись амбулаторні примусові заходи медичного характеру. Особам з роз­ладами потягів, які визнані неосудними, внаслідок їх підвищеної соціальної небезпеки обов'язково призначаються примусові захо­ди медичного характеру в психіатричній лікарні із суворим нагля­дом.

114