ПЕРЕДМОВА

Істотним елементом загальнонаціональної вищої школи є система вищих закладів освіти МВС України. Це склалося історично.

На 1991 рік Україна в плані забезпечення вищими закладами  освіти МВС перебувала у скрутному становищі. Внаслідок нерівномірності розташування вузівського потенціалу міліції в колишньому СРСР тут залишився лише один ВЗО – Київська вища школа міліції. Співробітники ОВС з вищою фахового освітою готувались також у цивільних ВЗО, зокрема Української юридичній академії в Харкові.

Такий стан справ разюче не відповідав потребам реального життя. Повсякденна діяльність органів внутрішніх справ в умовах кардинальних соціальних змін, реформування нормативно-правової бази, зростання, структуризації злочинності, зміни правових орієнтирів вимагали ефективних форм і заходів щодо підготовки висококваліфікованих кадрів.

В стислий час сформувалась потужна мережа відомчих ВЗО. Вони були відкриті у Києві, Харкові, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі, Львові та ряді інших міст. Тут було зосереджено великий науково-педагогічний потенціал, здатний розв‘язувати найскладніші освітянські, методичні, наукові завдання, викликані актуальними потребами підготовки кадрів та діяльності органів внутрішніх справ МВС України.

Про темпи розбудови відомчої вищої освіти в незалежній Україні свідчать такі кількісні та якісні показники: якщо в 1992 р. серед професорсько-викладацького складу ВЗО МВС нараховувалось 12 докторів та 205 кандидатів наук, то на сьогодні докторів працює 101 чол., а кандидатів наук - 632.

Порівняно з 1991 р. кількість перемінного складу зросла більш, ніж у 4 рази і становить понад 33 тис. курсантів та слухачів (з них 70,4% майбутніх юристів). Більш, ніж 18 тис. навчаються за денною формою. За цей же період кількість випускників збільшилась на 5,3 тис. чол. і в 1998 р. склала понад 8,5 тис.

Становлення державності в незалежній Україні поставило перед організацією вищої освіти, в тому числі і в системі МВС, принципово нові й важливі завдання.

Розбудова держави, складні соціально-економічні феномени перехідного періоду, пов‘язаного з формуванням основ ринкової економіки, структурні перебудови в суспільстві та його матеріальній базі, що набули радикального характеру, призвали до помітної соціальної нестабільності, викликали диспропорції в соціальній динаміці. Разом з формуванням нових державних кордонів порушувались не лише економічні, а й культурні, інтелектуальні, наукові зв‘язки.

В таких умовах відбулося становлення системи відомчої освіти МВС України. Воно здійснювалось паралельно з реформування всієї системи МВС України.

Працюючи над цією книгою, автори опинилися фактично в якості першопроходців – адже відомча вища школа є сьогодні такою ж молодою, як і українська державність на сучасному етапі. В діяльності вищих закладів освіти системи МВС залишається багато неопрацьованого, є свої недоліки й “вузькі” місця. Та не на це хотілося звернути першочергову увагу. За короткий, за історичними мірками, проміжок часу (відомча вища школа лише наближається до свого першого десятирічного ювілею) заклади освіти накопичили безцінний досвід. Про це свідчить велика кількість матеріалу, котрий пощастило зібрати авторам при роботі над книгою.

Сама її назва визначила специфіку праці. ВЗО МВС як система, що функціонує і розвивається, невід’ємно інтегрований як до загальнодержавного процесу розвитку освіти на всіх її рівнях, так і до реформування, навіть більше – трансформації органів внутрішніх справ у відповідності з потребами розбудови національної державності, становлення в Україні громадянського суспільства. У 90-і роки правоохоронним органам України, зокрема органам внутрішніх справ, випало працювати на тлі складних структурно-перебудовчих процесів у суспільстві. Змінюються світоглядні, ідеологічні, правові, організаційні, методологічні координати їх діяльності. Співробітник органів внутрішніх справ діє в умовах соціально-економічної нестабільності, змушений розв’язувати часом несподівані завдання, близько, як ніхто, стикатися з болючими вадами нашого суспільства – від корупції в органах державної влади, організованої та економічної злочинності до розповсюдження бездуховності, цинізму, наркоманії серед молоді.

“Кадри вирішують все” – нехай і цинічно (зважаючи на реалії того часу), але вельми глибоко підмітив колишній керівник СРСР. Те, якою вступить система МВС України у майбутнє тисячоліття, наскільки ефективно зможе виконувати покладені на неї суспільством і державою завдання – у дуже великій мірі залежить від рівня і якості сьогоднішньої роботи відомчих вищих закладів освіти. Тут здобувають професійну кваліфікацію тисячі і тисячі майбутніх офіцерів, від професіоналізму, майстерності, знань і умінь і, не в останню чергу, міцності закладеного в них морального фундаменту буде залежати громадський порядок у прийдешньому столітті.

Недарма саме роботі вищих закладів освіти МВС приділено стільки уваги  у “Комплексній програмі вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції”, дія котрої розрахована на кінець поточного та на початок наступного століття.

Не буде перебільшенням сказати, що саме відомчі вищі заклади освіти готують не лише практичних працівників, а й майбутніх керівників – від начальника відділення міськрайвідділу до Міністра внутрішніх справ України. Те, наскільки творчо, самовіддано, професійно вони будуть розв’язувати нові завдання, що постануть перед органами внутрішніх справ через п’ять, десять, двадцять років, багато в чому визначається сьогодні в аудиторіях, класах, на полігонах, в тирах, спортивних залах ВЗО МВС. Теоретична озброєність, наявність грунтовних наукових напрацювань, котрі дозволять крокувати в ногу з часом і навіть випереджати його також у великій мірі залежать від рівня й ефективності роботи відомчих вищих закладів освіти.

У стінах ВЗО МВС вирішується і буде завжди вирішуватись одвічне питання – чи прийде випускник, одягши нові лейтенантські погони, на свою первинну посаду в органі внутрішніх справ сформованою особистістю, яка знає, що їй робити у своїй службовій діяльності, як робити, і, головне, в ім’я чого. ХХІ століттю не потрібні будуть правоохоронці, котрі матимуть “за душею” лише мертвий багаж вчорашніх знань, не навчені постійній роботі над собою, самоосвіті, самовдосконаленню, здатні лише на механічне застосування завчених норм законодавства, чи інших знань, ті, що живуть в параметрах “чорно-білого” світогляду, не сприймають поліфонічності оточуючого світу, не бачать живої і постійної динаміки змін у ньому, не виховані в дусі гуманізму, служіння винятково закону і тільки йому, не здатні з повагою ставитися не лише до підлеглих (і бути по-справжньому взірцем для них), а й до кожного пересічного громадянина як повноправного представника народу – головного носія державного суверенітету.

Автори висловлюють щиру подяку за подання підготовчих матеріалів до книги Боровицькому О.В., Венедиктову В.С., Глієвому А.А., Головку О.М.,

Грицаку В.М., Зіберову О.Г., Луганському О.М., Любицькому Л.Б., Проневичу О.С., Соболєву В.О., Тесленку В.М., Тюріній В.О., Тяглу О.В., Тяпкіну А.С., Чубу В.І.