§ 3. Сукупність злочинів

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден із яких її не було засуджено (ст. 33 КК). Головною ознакою сукупності злочинів, за чинним КК, є те, що нею передбачаються лише випадки множинності різнорідних злочинів. Це означає, що вчинення особою тотожних або спеціально передбачених Особливою частиною КК однорідних злочинів створюють розглянуту раніше повторність злочинів.

Як і при повторності, при визначенні сукупності не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (ч. 1 ст. 33 КК). Крім того, порівняно з правилом, викладеним у ч. 4 ст. 32 КК, ст. 33 КК більш чітко відмежовує сукупність злочинів від рецидиву.

Наприклад, особа вчинила крадіжку, а через деякий час скоїла зґвалтування - має місце сукупність злочинів, передбачених відповідними частинами статей 185 та 152 КК. Якщо за попередню

177

Кримінальне право. Загальна частина

крадіжку особа була звільнена від кримінальної відповідальності, скажімо, у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК), тоді, з юридичної точки зору, має місце поодинокий злочин (зґвалтування). Якщо за попередню крадіжку, але до вчинення зґвалтування, особа була засуджена - має місце рецидив злочинів.

У теорії кримінального права сукупність злочинів прийнято поділяти на реальну та ідеальну. Реальна сукупність злочинів має місце тоді, коли винним різними та відокремленими одна від одної діями вчинено два самостійні злочини. Проте, практиці відомі й більш складні ситуації.

Як приклад, розглянемо ситуацію, коли у процесі хуліганських дій винний застосував холодну зброю, за допомогою якої заподіяв потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження. Проте ч. 4 ст. 296 КК встановлено відповідальність за хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї, але в ній нічого не говориться стосовно реально заподіяної шкоди здоров'ю потерпілих. З іншого боку, у ст. 121 КК йдеться про умисне тяжке тілесне ушкодження і нічого не говориться про мотиви його заподіяння, тобто нею охоплюється заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження з будь-яких мотивів. Тому кваліфікація зазначених у прикладі дій тільки за однією з цих статей не охоплює повністю реально вчиненої винним дії, внаслідок чого остання потребує кваліфікації за сукупністю злочинів - за статтями 296 і 121 КК.

Подібні випадки, коли однією і тією ж дією винним вчинено два або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, прийнято визначати як ідеальну сукупність злочинів. Отже, принципову різницю між реальною та ідеальною сукупністю злочинів складає кількість дій: якщо дія одна і та ж, то у випадках необхідності її повної юридичної оцінки може постати питання про те, що вона містить склади більш ніж одного злочину; коли ж дій більше і вони певною мірою відокремлені одна від одної, головним чином, у часі, ми маємо справу з реальною сукупністю злочинів.

Ведучи мову про сукупність злочинів, слід мати на увазі, що, по-перше, сукупність злочинів відсутня у випадках, коли кримінальним законом спеціально передбачено, що одна з двох вчинених особою дій є ознакою іншого злочину. Тобто, якщо обидві вчинені винним дії підпадають під ознаки різних кримінально-правових норм, проте одна з них за законом є, наприклад, способом чи іншою ознакою (у т. ч. кваліфікуючою) другого злочину, тоді скоєне слід розглядати не як сукупність злочинів, а як один (єдиний) злочин.

Наприклад, за ст. 364 КК, злочином визнається зловживання

178

Глава XIII. Множинність злочинів

владою або службовим становищем. Проте перешкоджання здійсненню виборчого права, вчинене членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища, за КК розглядається не як сукупність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 157 та ч. 1 ст. 364, а як один (кваліфікований) злочин, спеціально визначений у ч. 2 ст. 157 КК.

По-друге, слід відрізняти сукупність від складних або, як їх ще інколи називають, складених злочинів, під якими розуміється вчинення двох або більше різнорідних діянь, кожне з яких, згідно із чинним законодавством, може розглядатися як самостійний злочин. Проте, інколи вони поєднуються у законі в один злочин завдяки тому, що складають собою певний комплекс взаємопов'язаних дій, що відзначається підвищеною суспільною небезпекою скоєного. Хрестоматійним прикладом такого виду злочинів є розбій (ст. 187 КК). Справа в тому, що за ст. 186 КК відкрите викрадення чужого майна визнається кваліфікованим складом грабежу, якщо він поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Відтак випадок грабежу, поєднаного зі спричиненням умисного тяжкого тілесного ушкодження, можна розглядати як ідеальну сукупність злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 121 КК. Проте, цю сукупність законодавцем спеціально передбачено у вигляді складного злочину у ст. 187 КК, за якою карається розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4).

Водночас вчинення умисного вбивства під час розбою не охоплюється ч. 4 ст. 187 КК. Такі випадки є ідеальною сукупністю злочинів, передбачених указаною нормою та ч. 2 ст. 115 КК.