§ 4. Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів (від латинського re-caedere - знову впасти), за чинним кримінальним законодавством, визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК).

Слід зазначити, що за новим КК поняття рецидиву пов'язується з повторністю виключно умисних злочинів. Вчинення після скоєння умисного злочину одного чи декількох нових необережних або, навпаки, вчинення після одного (чи декількох) необережних злочинів нового умисного злочину рецидиву не створюють. Подібні випадки завжди складають сукупність злочинів.

179

Кримінальне право. Загальна частина

На відміну від звичайної повторності злочинів, у випадку рецидиву за раніше вчинений умисний злочин (чи злочини) відповідна особа повинна мати судимість. Це означає, що за зазначений злочин чи злочини стосовно даної особи повинен існувати обвинувальний вирок, який набрав законної сили. Новий умисний злочин повинен бути вчинений особою під час відбування нею призначеного за цим вироком покарання або протягом строків, встановлених статтями 89 та 108 КК для погашення судимості, якщо тільки її не було знято у передбаченому ст. 91 та ч. 4 ст. 108 КК порядку. Тобто, йдеться про так званий легальний рецидив. Якщо ж судимість знято чи вона погашена за спливом установленого у кримінальному законі строку, вважається, що в діях особи присутній «фактичний» рецидив, який не має кримінально-правового значення.

За чинним кримінальним законодавством рецидив злочинів поділяється на спеціальний та загальний.

Спеціальний рецидив має місце тоді, коли особа, що була засуджена за вчинення умисного злочину (та має судимість), скоює щонайменше один новий умисний злочин, який за своєю юридичною природою є тотожним або, у передбачених законом випадках, однорідним. Так, ч. 2 ст. 201 КК встановлює кримінальну відповідальність за передбачені цією статтею дії, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за контрабанду. Це є приклад тотожного рецидиву.

Якщо ж особа, яка має судимість за вчинення умисного злочину, вчинила новий інший умисний злочин, не тотожний та не однорідний попередньому, має місце загальний рецидив.

Крім того, кримінальне право знає ще й пенітенціарний рецидив - вчинення нового злочину особою під час відбування покарання у виді позбавлення волі. Він може мати ознаки як загального, так і спеціального рецидиву. Наприклад, втеча з місця позбавлення волі (ч. 1 ст. 393 КК) належить до загального рецидиву, а повторна втеча (за умови, що за попередню втечу особа вже засуджена) (ч. 2 ст. 393 КК) - до спеціального. Прикладом спеціального пенітенціарного рецидиву може бути також зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка відбуває за такий само злочин покарання в місцях позбавлення волі (ч. 2 ст. 133 КК).

Як і у випадках повторності злочинів, при їх рецидиві спостерігається зростання суспільної небезпеки скоєного. У юридичній літературі вважається загальновизнаним, що у випадках рецидиву має місце дещо більша суспільна небезпека скоєного внаслідок того, що новий умисний злочин вчинено особою, незважаючи на заходи кримінально-правового впливу, що вже застосовувались до неї раніше.

180

Глава XIII. Множинність злочинів

Аналіз положень КК свідчить про те, що кримінальний закон не надає такому зростанню принципового кримінально-правового значення. По-перше, у ст. 67 КК повторність та рецидив злочинів як обставини, що обтяжують покарання, передбачені в одному і тому ж пункті. По-друге, у великій кількості статей КК для формулювання кваліфікованого складу злочину використовується словосполучення: «ті ж самі дії, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями...» (див., наприклад, ч. 2 ст. 315 КК). Для кваліфікації скоєного у цьому випадку не має значення, є судимість за раніше вчинені дії (злочин), чи, може, обвинувальний вирок щодо такої особи ще не винесено. В окремих статтях Особливої частини КК вживається термін повторність, тоді як насправді має місце рецидив (наприклад, повторне вчинення втечі з місця позбавлення волі - ч. 2 ст. 393 КК).

Таким чином, закон формально-логічно прирівнює між собою повторність (ст. 32) та рецидив (ст. 34) злочинів. Такий висновок випливає також із тексту. 1) ч. 4 ст. 32 КК, де зазначено, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято, та 2) п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1984 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства про повторні злочини», де зазначається: «Для визнання злочину повторним не має значення, чи було особу раніше засуджено за вчинення злочину». За таких умов певні види рецидиву можуть розглядатися як звичайна повторність злочинів, чим значно зменшується логічна цінність запровадженої на рівні закону класифікації видів множинності злочинів.

У спеціальній літературі, як й у кримінальному законодавстві, яке діяло до прийняття КК 2001 p., особливе значення надавалось особливо небезпечному рецидиву, тобто випадкам, коли винний під час відбування покарання у виді позбавлення волі або після відбуття такого покарання, але до зняття чи погашення судимості вчиняв новий злочин (чи злочини), за який (які) знову засуджувався до позбавлення волі. Новий КК від зазначеного виду рецидиву відмовився, хоча це не означає, що він не може бути певною мірою використаним у кримінально-виконавчому законодавстві.

181

Кримінальне право. Загальна частина