§ 3. Уявна оборона      

Суспільно небезпечне посягання має бути реальним (дійсним), тобто таким, що об'єктивно існує, і тільки від нього можна вести необхідну оборону. На практиці мають місце випадки, коли неправильно оцінивши обстановку, що склалася, особа приходить до висновку про дійсність посягання й, отже, наявність у неї права на необхідну оборону, а тому завдає шкоду іншій особі, яка нібито це посягання здійснює. Виникає ситуація уявної оборони.

Згідно з ч. 1 ст. 37 КК уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Від необхідної оборони уявна оборона відрізняється тим, що в процесі неї, особа, помиляючись щодо реальності посягання і вважаючи, що вона захищає правоохоронювані інтереси, заподіює шкоду іншій особі.

Згідно з ч. 1 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного діяння не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання.

Згідно із законом, уявна оборона тільки тоді є вибачальною обставиною, що виключає злочинність діяння, а отже, і кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне

193

Кримінальне право. Загальна частина

посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення (ч. 2 ст. 37 КК).

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищувала межі захисту, що дозволяється в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони (ч. З ст. 37 КК) за статтями 118, 124 КК.

Згідно з ч. 4 ст. 37 КК, якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність, тобто за вбивство через необережність (ст. 119 КК) або за необережне тілесне ушкодження (ст. 128 КК).

Якщо ж за обставинами справи взагалі не було об'єктивних підстав вважати, що здійснюється напад, винний має нести відповідальність на загальних підставах.