Глава 10. АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Ф 1. Поняття, зміст та ознаки адміністративно-юрисдик-ційної діяльності органів внутрішніх справ
Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів внутрішніх справ є однією з важливих складових частин їх адміністративної діяльності в цілому. У процесі її здійснення правомочними службовими особами органів внутрішніх справ реалізується визначений законодавством значний обсяг їх повноважень по боротьбі з адміністративними правопорушеннями, що виражається, зокрема, у виявленні адміністративних правопорушень,збиранні та перевірці доказів, оформленні необхідних процесуальних документів, розглядові підвідомчих справ та винесенню по них відповідних постанов, направленні окремих справ для розгляду по підвідомчості, а також у виконавчому провадженні по таких справах.
Слід зауважити, що в адміністративно-правовій науці немає чітко визначеного підходу відносно суті, змісту та обсягу адміністративної юрисдикції. Здебільшого вона ототожнюється з діяльністю по розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесенню по них відповідних постанов в установлених законом формах
* - 132 -
1 порядку1. Цей погляд на проблему відображає звужений підхід до поняття адміністративної юрисдикції. Існує і більш широкий підхід відносно розуміння суті та змісту адміністративної юрисдикції, відповідно до якого її рамками охоплюється значно ширше коло питань. Ці питання, що виникають у специфічній сфері взаємних правовідносин між державою і громадянином, перш за все у сфері здійснення державної виконавчої влади. Вони пов'язані здебільшого з вирішенням адміністративно-правовими засобами різних правових конфліктів /в т.ч. і адміністративних деліктів/ у названій сфері уповноваженими на те суб'єктами /це, як правило, органи державної виконавчої влади, їх правомочні службові особи та адміністративні судді/ Ось, як наприклад, розглядається поняття адміністративної юрисдикції у одному з довідкових посібників: "Це установлена законодавчими актами діяльність органів державного управління і службових осіб по вирішенню індивідуальних адміністративних справ і застосуванню відповідних юридичних санкцій в адміністративному порядку /без звертання в суд/. Це виконавчо-розпорядча діяльність по застосуванню установлених державою нормативних приписів відносно конкретних випадків, вирішенню конфліктних правових ситуацій при виникненні спору про право або порушенні установлених законодавством правил".2
Враховуючи те. що багато питань, які охоплюються широким поняттям адміністративної юрисдикції, пов'язаних з виконанням органами внутрішніх справ специфічних правоохоронних функцій, висвітлюється в інших розділах цього підручника, доцільним буде розглядати поняття і зміст адміністративної юрисдикції в більш вузькому розумінні. У практичній правоохоронній сфері адміністратив-но-юрисдикційну діяльність органів внутрішніх справ також найчастіше ототожнюють з їх "адміністративною практикою".
Для кращого засвоєння суті адміністративної юрисдикції розглянемо вихідні теоретико-правові ознаки поняття юрисдикції в цілому і адміністративної юрисдикції зокрема.
Під юрисдикцією /від латинського "юрис" - право, "дико"- кажу/ вбачають "установлену законом /чи іншим нормативним актом/
1 Див.: Шергин А.П. Административная юрисдикция.- М.,1979.С.9.
2 Юридический энциклопедический словарь. - М., 1984. С.414.
- 133 -
даупність правових повноважень відповідних державних органів ви-Ийнувати правові спори, у тому числі вирішувати справи про право-вд&ушення. тобто оцінювати дії особи чи іншого об'єкта права з нічки зору їх правомірності, застосовувати юридичні санкції до І^авопорушників".1 Нерідко юрисдикцію ототожнюють з правосуддям . пудовим провадженням, з підвідомчістю чи підсудністю справ, що вирішуються.
f Характерними ознаками адміністративно-юрисдикційної діяль-|»ості є її деожавно-'владна специфіка /юрисдикційний захист суспільних відносин є перш за все прерогативою компетентних державних органів/, підзаконність (вона завищи здійснюється в чітко регламентованих законом процесуальних рамках/, правозастосовний та правоохоронний хайактер /у процесі її здійснення не установлюються нові норми права, а лише застосовуються відповідні діючі норми права, характерні своїм правоохоронним спрямуванням/.
Як різновидність правової діяльності юрисдикція виконує передусім охоронну, виховну і. частково, регулятивну функції.
Обов'язковими умовами здійснення юрисдикції є необхідність наявності події правопорушення, специфічний процесуальний регламент вирішення справи, а також прийняття юрисдикційного акту в установлених законом формі та порядку. В основі змісту юрисдик-ційної діяльності лежать збирання, дослідження і оцінка обставин вчиненого правопорушення та прийняття рішення по справі.
Обов'язковим і досить важливим елементом юрисдикційної діяльності є правова кваліфікація компетентними органами або їх повноважними службовими особами тих чи інших протиправних дій, тобто юридична оцінка наявної Інформації, аналіз конкретних юридичних фактів. Недостатня кількість чи неповне дослідження таких фактів, неправильна їх оцінка служать підставою для того, щоб вважати прийняте по справі рішення незаконним. Слід відмітити, що в цілому застосування до винних осіб правових санкцій можливе тільки в рамках юрисдикційної діяльності. Незважаючи на переважну більшість подібних исанкційнихи рішень, підсумком юрисдикційної діяльності не завжди q винесення рішення про застосування стягнення.
У залежності від характеру правопорушень, різновидності орга-
1 Юридический зициклопедический словарь.М., 1984.С.16.
- 134 -
нів, що здійснюють юрисдикційну діяльність, особливостей правових санкцій, які ними застосовуються, виділяють декілька видів юрисдикції, в тому числі кримінально-правову, цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну, а також, скажімо, судову, арбітражну, органів внутрішніх справ, громадську тощо. Звичайно, кожний з цих видів юрисдикції відрізняється властивими йому специфічними особливостями, зберігаючи в той же час загальні основоположні ознаки, які характерні для всіх різновидностей юрисдикції в цілому.
Для адміністративної юрисдикції характерним є те, що, будучи різновидністю юрисдикційноі діяльності в цілому зі збереженням основних вищеназваних її ознак, вона в той же час виступає складовою частиною виконавчо-розпорядчої діяльності відповідних органів державної виконавчої влади. Тобто, адміністративна юрисдикція є одночасно 1 різновидністю адміністративної /управлінської/ діяльності уповноважених на те органів державної виконавчої влади в переважній більшості випадків /слід мати на увазі, що значні повноваження в області адміністративної юрисдикції мають також судді/.
У процесі здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності відповідні органи державної виконавчої влади та інші повноважні суб'єкти забезпечують захист суспільних відносин, що складаються у сфері державного управління, ведуть боротьбу з найбільш чисельною різновидністю правопорушень, якими є адміністративні правопорушення. Таким чином, предметом 1 змістом адміністративно-юрисдикційної діяльності служить переважно розгляд справ про адміністративні правопорушення та прийняття по них відповідних рішень.
Слід вказати на тісний, нерозривний зв'язок адміністративної юрисдикції з адміністративним примусом та провадженням у справах про адміністративні правопорушення, враховуючи те, що ці поняття близькі, але не ідентичні.
Порівнюючи поняття адміністративної юрисдикції і адміністративного примусу, слід відзначити, що друге з них ширше першого. Адміністративний примус у процесі здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності реалізується тільки частково - у формі адміністративних стягнень. Застосування адміністративно-запобіжних заходів, а частково і заходів адміністративного припинен-!ня. здійснюється, як правило, поза межами адміністративно-юрисдикційної діяльності.
- 135 -
Певною мірою ці поняття відрізняються і за своєю метою. Порівнюючи адміністративну юрисдикцію з провадженням у справах про адміністративні правопорушення, зауважимо, що таке провадження )ййля*є собою перш за все урегульовану нормами права специфічну Процесуальну діяльність компетентних суб'єктів, у той час як ад-ціністративна юрисдикція ототожнюється передусім з повноваженнями цих суб'єктів на здійснення такої діяльності, з певними сферами і межами її здійснення. Скажімо, така стадія провадження, як виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення, не є, власне, безпосередньою метою юрисдикційного процесу, а, швидше, служить необхідною логічною ланкою на завершальному етапі процесуального провадження. Отже, поняття адміністративної юрисдикції і провадження в справах про адміністративні правопорушення не повністю збігаються як за метою і змістом, так і за обсягом. Причому провадження у цьому співвідношенні завжди виконує другорядну, обслуговуючу роль.
Як уже відзначалось, головною підставою, що обумовлює весь процес здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності, є факт вчинення особою адміністративного правопорушення. Стаття 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає, що адміністративним правопорушенням /проступком/ визнається протиправна, винна /умисна або необережна/ дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Як видно з цього визначення, адміністративному правопорушенню властиві такі загальноправові ознаки, як дія чи бездіяльність, що характеризуються антигромадською направленістю / в окремих джерелах цю ознаку поєднують ще з суспільною небезпечністю або суспільною шкідливістю/, протиправністю. винуватістю та адміністративною караністю.
Крім цього адміністративним правопорушенням властивий ще ряд характерних ознак, які утворюють їх юридичні склади. Під юридичним складом адміністративного правопорушення розуміється установлена нормами права сукупність ознак, при наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Таку сукупність ознак, як відомо, формують чотири традиційних складових елементи, що характеризують зовнішню та внутрішню сторони правопорушення:х об'єкт, об'єктивна сторона,
- 136 -
суб'єкт та суб'єктивна сторона адміністративного проступка. З урахуванням особливостей юридичних складів адміністративних правопорушень, насамперед їх об'єктів, усі вони систематизовані в одинадцяти главах Особливої частини Кодексу про адміністративні правопорушення.
Слід зауважити, що в кримінальному законодавстві України діє норма, яка передбачає звільнення від кримінальної відповідальності Із застосуванням заходів адміністративного стягнення за діяння, яким властиві ознаки злочину, що не становить значної суспільної небезпеки. Такі діяння у встановлених законом випадках також можуть бути підставою для настання адміністративної відповідальності, а отже і спонукальною причиною для здійснення адмі-ніетративно-юрисдикційної діяльності. У подібних випадках провадження по такій категорії справ здійснюється під час окремих стадій в межах кримінального процесу, а потім - у рамках адміністративно-процесуального регламенту, тобто має змішаний характер і ознаки як кримінально-правового, так і адміністративно-правового видів юрисдикції.
Адміністративна юрисдикція, як це безпосередньо випливає з вищенаведених її ознак, нерозривно пов'язана з функціонуванням інституту адміністративної відповідальності. Уже відзначалось, що адміністративні стягнення як засіб реалізації адміністративної відповідальності практично можуть бути застосовані лиш© в процесі здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності, тобто mm в рамках адміністративної юрисдикції.
Чинне законодавство не дає визначення поняття адміністративної відповідальності. По-різному воно трактується і в теорії. Існує два різновиди визначення цього поняття: через об'єктивний і суб'єктивний підходи. Перший обумовлений відповідаою негативною реакцією держави на протиправні прояви з боку окремих закононес-лухняних осіб - шляхом встановлення окремих заборон, відповідних правил і адекватних санкцій /заходів покарання/ відносно порушників цих правил. В основі суб'єктивного підходу лежить особистий обов'язок порунника дати відповідь перед компетентними держа&ними органами /їх службовими особами/ за своє протиправне ділиш і понести відповідне покарання згідно з установленим законом порядком. Отже поєднуючи ці два підходе, вмэкачеявя моша сформулювати так: адміністративна відповідальність тс різновид гфаФовоі відповідальності - це специфічна £орш негативного реагування двртви
- 137 -
в особі гг компетентних органів на відповідну категорію протиправним проявів /передусім, адміністративних проступків/, згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати віЗповідь перед повноважними аержавниш орзанаш за свої неправомірні дії і понести адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.
Адміністративна відповідальність як остання, третя ланка в системі заходів адміністративного примусу, реалізується через застосування до винних осіб адміністративних стягнень. Адміністративне стягнення, як відзначається в ст. 23 КпАП України, є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання законів, поваги до правил громадського співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і Іншими особами.
За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: 1/ попередження; 2/ штраф; З/ сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; 4/ конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5/ позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові /права керування транспортними засобами, права полювання/; 6/ виправні роботи; 7/ адміністративний арешт. Законодавством може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземних громадян і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.
Законом України "Про внесений змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення" від 15 листопада 1994р. глава 3 КпАП доповнена ст. 24і "Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх". Відповідно до цієї статті за вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу: 1/ зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2/ застереження; 3/ догана або сувора догана; 4/ передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх'згодою, а також окремим громадянам за їх проханням. Очевидно, що названі
- 138 -заходи впливу не можна відносити до адміністративних стягнень.
Адміністративні стягнення, як відомо, діляться на основні і додаткові. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення. Основними адміністративними стягненнями є: попередження, штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи і адміністративний арешт. Сплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись у якості як основних так і додаткових адміністративних стягнень.
Слід мати на увазі, що на даний час розмір штрафу як міри адміністративного стягнення установлюється, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, та обчислюється з урахуванням положень Закону України від 17 червня 1992 р. "Про порядок застосування кримінальних покарань і заходів адміністративного стягнення у вигляді штрафу". Відповідно до цих положень сума штрафу, указана в санкції тієї чи іншої норми, обчислюється в десятикратному розмірі, помноженому на коефіцієнт відношення розміру мінімальної заробітної плати на день застосування штрафу до 900 крб. /60 000 : 900 = 66.6/. Зрозуміло, що такий порядок застосування штрафу тимчасовий.
Глибше характеристика адміністративного правопорушення та адміністративної відповідальності висвітлюється у навчальних курсах адміністративного права і адміністративної відповідальності. Зауважимо лише, що усі законодавче врегульовані положення, пов'язані з адміністративним правопорушенням та адміністративною відповідальністю, повністю стосуються адміністративної юрисдикції і тією чи іншою мірою реалізуються в процесі адміністративно-юрис-дикційної діяльності.
На відміну від кримінально-правової юрисдикції, яку здійснює» тільки суд. адміністративно-юрисдикційну діяльність зді'йснює значна кількість правомочних суб'єктів. До них відносяться адміністративні комісії, виконкоми селищних і сільських Рад народних депутатів, районні /міські/ суди /судді/, органи внутрішніх справ, органи держінспекцій та інші органи /службові особи/, уповноважені на те законодавством.
Слід пам'ятати, що законом України від 15 листопада 1994 р. ліквідовані комісії в справах неповнолітніх як суб'єкти адміністративної юрисдикції. Справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від 16 до 18 років, розглядаються районними /міськими/ судами /суддями/.
порушення громадського порядку;
незаконні придбання або зберігання наркотичних засобів у невеликих розмірах;
порушення правил про валютні операції;
порушення правил прикордонного режиму;
порушення правил перебування в Україні 1 транзитного проїзду через територію України Іноземних громадян 1 осіб без громадянства;
порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту;
порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті;
незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або Інших
- 140 -ліаливно-мастильних матеріалів;
порушення правил пожежної безпеки;
порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм на об'єктах, підвідомчих Міністерству внутрішніх справ України.
Із семи названих у ст. 24 КпАП України адміністративних стягнень органи внутрішніх справ правомочні застосовувати п'ять: попередження, штфаф, сплатне вилучення, конфіскацію та позбавлення права керування транспортними засобами /крім виправних робіт та адміністративного арешту/.
Крім того, у разі необхідності органи внутрішніх справ за узгодженням з іншими зацікавленими відомствами можуть застосовувати передбачену законодавством можливість адміністративного видворення за межі України іноземних громадян і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують установлений правопорядок.
Отже, органи внутрішніх справ є одним із основних суб'єктів адміністративно-юрисдикційної діяльності. Ніякий інший орган адміністративної юрисдикції не наділений таким великим обсягом юрисдикційних повноважень. З урахуванням названих параметрів можна стверджувати, Ідо органи внутрішніх справ є одними із основних виконавчих і правозастосовних органів щодо законодавства про адміністративні правопорушення.
Характерною ознакою адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ є також те, що в їх системі значна кількість службових осіб має адміністративно-юрисдикційні повноваження. Отже, до її здійснення тією чи іншою мірою причетна значна кількість співробітників органів внутрішніх справ.
Правом розгляду справ про адміністративні проступки, застосування до винних осіб адміністративних стягнень відповідно до чинного законодавства наділені такі службові особи органів внутрішніх справ:
начальники органів внутрішніх справ та їх заступники /як територіальних, так і транспортних/;
начальники відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ;
начальники лінійних пунктів міліції;
співробітники Державної автомобільної інспекції, дорожньо-патрульної служби та дорожньої міліції, а також інші працівники
- 141 -Державної автомобільної інспекції, які мають спеціальні звання;
державні Інспектори по пожежному нагляду /від головного до Інспектора ДПН/;
начальники санепідемстанцій МВС України, 1 обласних УВС, а також начальники санепідемстанцій установ по виконанню покарань.
Крім того, значна частина службових осіб органів внутрішніх справ виконує великий обояг дій юрисдикційного характеру на підготовчій стадії провадження, пов'язаних з виявленням події та дослідженням обставин правопорушення, складенням протоколу про адміністративне правопорушення та збором необхідних матеріалів для правильного і об'єктивного вирішення оправи. Як^зазначалось. тією jau iHiiipjoi^pojojiQ^^ птрятйнно-грисдикцІІноТ" діяльності причетна переважна більшість працівників_|ДІ* ДПС та 'дорожнШ м1лІцІЇГ~чергови5ГчаЄтин, служби дільничнюиишимйрорів міліції, патрульно-постової служби, дозвільної системи* паспортних апаратів. Держпожнагляду, Державної служби охорони та Інаих підрозділів органів внутрішніх справ.
Закономірно, що в адміністративно-юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ спостерігається відповідна спеціалізація. Вона дозволяє більш якісно 1 диференційовано підходити до планування та організації цієї діяльності в окремих службах 1 підрозділах органів внутрішніх справ, деталізувати аналітичну та профілактичну діяльність, у цілому підвищувати ефективність бо^ ротьби з різними адміністративними правопорушеннями, правильна юридична оцінка котрих, як правило, вимагає належного рівня спеціальної та професійної підготовки.
Адміністративно-юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ властивий і ряд інших характерних ознак, але в цілому за своєю суттю вона відбиває всі характерні ознаки, властиві юрис-ДИКЦІЙНІЙ діяльності взагалі 1 адміністративній юрисдикції зокрема.
Передусім адміністративно-юрисдикційна діяльність органів внутрішніх справ у певній мірі обумовлена завданнями, функціями 1 характером управлінської діяльності органів внутрішніх справ, є частиною їх виконавчо-розпорядчої діяльності. Останню, як відомо, з урахуванням конкретизації її завдань 1 змісту в адміністративно-правовій науці визначають як адміністративну діяльність органів внутрішніх справ.
Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів внутрішніх-
- 142 -
справ, як 1 будь-яка інша їх діяльність, є підзаконною. Вона грунтується на суворому дотриманні чинного законодавства. Компетентні посадові особи органів внутрішніх справ, які реалізують надані їм адміністративно-юрисдикційні повноваження, зобов'язані діяти в рамках законів та інших нормативних положень. Відступ від цих положень призводить, як правило, до порушень законності і відміни постанови в справі про адміністративне правопорушення.
Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів внутрішніх справ не тільки базується на суворому дотриманні норм права, але і реалізується шляхом застосування таких норм, тобто є діяльністю правозастосовною. За своїм основним призначенням вона також є діяльністю- правоохоронною.
Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів внутрішніх справ здійснюється в офіційному порядку від імені держави в особі того чи іншого працівника органу внутрішніх справ.
WПредметом адміністративної юрисдикції органів внутрішніх справ є в основному розгляд та вирішення підвідомчих їм справ про адміністративні правопорушення, її зміст характеризує збирання, дослідження та оцінка інформації щодо події адміністративного правопорушення, а також прийняття рішення по справі в установлених законом формах і порядку.
Установлення і доказування події та інших обставин правопорушення, їх юридична оцінка, винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення та її виконання відбуваються в рамках адміністративно-процесуального регламенту. Тому адміністративно-юрисдикційні норми, а також адміністративно-юрисдикційні правовідносини ділять на матеріальні та процесуальні.
Крім викладеного, однією з особливостей адміністратив-но-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ є те, що в процесі її здійснення ці органи реалізують деякі свої юрисдикцій-ні повноваження не тільки щодо підвідомчих їм справ, . але й виконують у значному обсязі інші адміністратйвно-процесуальні дії юрисдикційого змісту, які зрештою дозволяють розглядати і вирішувати по суті справи про адміністративні правопорушення, підвідомчі Іншим суб'єктам адміністративної юрисдикції. Тобто в таких випадках органи внутрішніх справ здійснюють тільки певну частину необхідних юрисдикційних дій, як правило, забезпечуючого характеру, без яких компетентні суб'єкти не змогли розглядати 1 вирішувати ті чи інші справи.
Л/ -143-
у До подібних дій слід передусім віднести виявлення та установлення події правопорушення, збирання, дослідження та попередню оцінку обставин протиправних дій, здійснення заходів забезпечення адміністративного провадження, складання протоколу про адміністративне правопорушення, підготовку інших необхідних матеріалів у справі та прийняття рішення про- її направлення по підвідомчості і, нарешті, виконання постанов про адміністративні стягнення інших правомочних органів з окремих категорій справ. Такі дії адмі-ністративно-юрисдикційного призначення органи внутрішніх справ учиняють, наприклад, у справах про дрібне розкрадання, дрібну спекуляцію, злісну непокору працівникові міліції або народному дружиннику, порушення правил адмінісгративного нагляду та ін. Очевидно, нелогічно не включати ці дії в зміст 1 загальний -обсяг адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ, частка яких у цьому обсязі значна.
Отже, підсумовуючи вищесказане, аЭмШстрошвно-юрисЭикцШну діяльність органів внутрішніх справ можна визначиш як урегульовану нормами адміністративного права спещіфічну форму їх адміністративної діяльності, пов'язаної з розглядом та вирішення* по суті підвідомчих їм справ про адміністративні правопорушення, а також із здійсненням інших аджіністративно-юрисдиккійних дій забезпечуючого характеру.
Нормативною основою адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ служить передусім Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також законодавчі та інші нормативні акти, які в тій чи іншій мірі крім Кодексу, визначають адміністративно-юрисдикційні повноваження органів внутрішніх справ. До таких джерел слід віднести окремі закони, зокрема закон України "Про міліцію", укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та рішення місцевих органів виконавчої влади 1 місцевого самоврядування про встановлення адміністративної відповідальності за окремі правопорушення.
Крім того, механізм правового регулювання адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ включає в себе і відомчі нормативні акти, у тому числі накази, інструкції тощо.
Як приклад можна назвати накази М6С України N 82 від 6 березня 1991 р. "Про заходи по зміцненню законності при застосуванні органами внутрішніх справ республіки адміністративного законе,-
- 144 -
давства" та N 254 від 6 червня 1991 р. "Про затвердження зразків протоколу про адміністративне правопорушення та постанови в справі про адміністративне правопорушення".
Основна ж орієнтація працівників міліції та інших правомочних суб'єктів органів внутрішніх справ при реалізації своїх адмі-ністративно-юрисдикційних повноважень повинна бути спрямована пе редусім на застосування Кодексу України про адміністративні правопорушення. і
ф 2. Юридична характеристика адміністративних правопорушень, підвідомчих органам внутрішніх справ
Як відомо, усі види адміністративних правопорушень згруповані в окремих главах Особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення. В основу такого групування покладено об'єктно-галузевий принцип, тобто склади окремих правопорушень розміщені у відповідних главах залежно від їх родового об'єкта або сфер державного управління чи галузей господарства. Особлива частина КпАП України містить одинадцять глав.
Підвідомчі органам внутрішніх справ адміністративні правопорушення розміщені в різних главах. Для більш зручної їх характеристики доцільно умовно об'єднати склади цих правопорушень з декілька груп, а саме: адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку; адміністративні правопорушення на транспорті і в галузі шляхового господарства; адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління; адміністративні правопорушення в інших галузях. Здійснимо їх загальну групову характеристику відповідно до цієї класифікації.
1. Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку.
Статистичні дані свідчать, що адміністративні правопорушення, йкі посягають на громадський порядок, складають приблизно п'яту частину від загальної кількості адміністративних правопорушень, що розглядаються органами внутрішніх справ. Серед них приблизно четверту частину становлять справи про дрібне хуліганство,
1 Слід зауважити, що зараз проводиться відповідна робота по підготовці нового Кодексу України про адміністративні проступки.
- U5 -
біля семидесяти відсотків - справи про появу в громадських місцях у п'яному вигляді та розпивання спиртних напоїв у громадських місцях 1 близько п'яти відсотків - справи про Інші порушення громадського порядку. Слід зауважити, що боротьба з адміністративними проступками, що посягають на-громадський порядок 1 громадську безпеку, становить одне з головних завдань у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ, які функціонально покликані забезпечувати громадську безпеку та охорону громадського порядку. Тому в загальній кількості адміністративних правопорушень цієї категорії майже половина найбільш злісних 1 найпоширеніших з них підвідомча органам внутрішніх справ.
Усі правопорушення, що посягають на громадський порядок 1 громадську безпеку, розміщені в главі 14 Особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення. Серед них органам внутрішніх справ підвідомчі:
*г дрібне хуліганство /ст. 173/;
^-порушення або невиконання встановлених правил пожежної безпеки /ст. 175/;
^виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення /ст. 176/;
^придбання самогону та Інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення (ст.177/;
^розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п'яному вигляді /ст. 178/;
•V порушення громадського порядку, що виявилось у приставанні до іноземних громадян з метою придбання речей /ст. 1812/.
Розглянемо деякі загальноправові ознаки, характерні для даної групи правопорушень.
Родовим об'єктом цих правопорушень виступає в основному громадський порядок, а також громадська безпека.
Детальне поняття громадського порядку як системи суспільних відносин, урегульованих різними соціальними нормами / у т.ч. нормами права, моралі, звичаями / і які пов'язані передусім з дотриманням громадського спокою, громадської моралі та людської гідності - вже розглядалось у попередніх главах підручника і тому немає потреби розкривати його повторно. Це ж стосується поняття громадської безпеки, що як родовий об'єкт, виступає в основному лише відносно порушення та невиконання встановлених правил пожежної безпеки.
- 146 -
Безпосередніми об'єктами окремих адміністративних правопорушень названої групи виступають конкретні суспільні відносини або їх сукупність, що стосується названих вище складових громбІського порядку, а саме: громадського спокою, громадської моралі та людської гідності.
З об'єктивної сторони дана група адміністративних правопорушень характеризується вольовими, активними діями, якими всупереч діючим нормам права і моралі порушуються правила поведінки у громадських місцях, що охороняються адміністративними санкціями. Як правило, ці дії носять разовий, епізодичний характер. Шляхом бездіяльності адміністративні проступки, що посягають на громадський порядок, не скоюються.
Нерідко на кваліфікацію протиправних виявів суттєвий вплив справляють і такі ознаки, як час. місце, обставини та характер таких дій. Серед них важливо чітко визначати поняття "громадського місця". У діючому законодавстві немає якогось єдиного чітко визначеного поняття такого місця.
Під громадськими місцями здебільшого розуміють місця постійного, періодичного або разового спілкування людей з метою задоволення їх різноманітних життєвих потреб. До місць постійного спілкування людей відносяться вулиці, майдани, парки, сквери. стадіони, вокзали, двори, під'їзди, громадські туалети тощо, тобто такі місця, вільний доступ людей до яких відкритий у будь-яку пору року чи доби. До місць періодичного спілкування людей відносяться підприємства торгівлі та харчування /незалежно від форм власності/, видовищні та комунальні підприємства, усі види громадського транспорту, інші подібні місця, де населення обслуговується в межах певного часу.
До тимчасових громадських місць відносяться такі місця, де спілкування людей носить разовий чи епізодичний характер. Такі місця перестають бути громадськими при відсутності там людей, їх окремих груп або колективів. До них можна віднести місця проведення спортивних заходів /поза спортивними спорудами/, масового виїзду на відпочинок, масових гулянь /поза парками та скверами/ тощо. Для громадських місць властиві такі ознаки, як доступність для населення, можливість користуватися належними громадянам правами з гарантіями безпеки їх життя, здоров'я, майна, честі та гідності.
" Деякими особливостями характерніується об'єітивна сторона
- 147 -
такого адміністративного проступку цієї групи, як порушення або невиконання встановлених правил пожежної безпеки. Воно може скоюватись як шляхом протиправних дій, так 1 шляхом бездіяльності, тобто шляхом невиконання тих чи інших обов'язкових правил чи приписів. Причому такі дії чи бездіяльність можуть бути як одноразовими, так і триваючими. Це важливо враховувати при визначенні строків накладення адміністративного стягнення /ст. 38 КпАП/.
Для цього правопорушення інколи сутгєве значення мають і такі ознаки об'єктивної сторони, як характер та розмір заподіяної шкоди. Якщо він значний, то таке правопорушення може уже кваліфікуватись як злочин. Інколи це стосується і місця скоєння протиправної дії: наприклад, паління у вибуховонебезпечному цеху чи в іншому схожому виробничому місці може каратись кримінальними заходами.
Більшість адміністративних правопорушень цієї групи з урахуванням особливостей об'єктивної сторони є формальними.
Суб'єктами адміністративних правопорушень, які посягають на громадський порядок, є фізичні осудні особи, які на момент вчинення правопорушення досягли 16-річного віку. Такими особами можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства за винятком осіб, що згідно з чинним законодавством користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, питання про відповідальність яких вирішується дипломатичним шляхом.
До осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили порушення громадського порядку, в основному застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24і КпАП України. За дрібне хуліганство та стрільбу з вогнестрільної зброї в населених пунктах вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Але і в цих випадках з урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до них можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24і КпАП.
Серед суб'єктів адміністративних правопорушень, які посягають на громадський порядок, не виділяють посадових /службових/ осіб - вони несуть у цих випадках відповідальність на загальних підставах.
Дещо Іншими властивостями наділені суб'єкти правопорушення, передбаченого ст. 175 КпАП /порушення правил пожежної безпеки'/. Суб'єктами цього правопорушення передусім можуть бути як фізичні.
- 148 -
так 1 юридичні особи, у тому числі підприємства, організації, установи /незалежно від форм власності/.1 Крім того, серед суб'єктів цього правопорушення виділяють службових осіб, які. як правило, несуть підвищену адміністративну відповідальність.
Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ та інші особи, на яких поширюється дія дисципл'нарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, за вчинення адміністративних правопорушень цієї групи несуть дисциплінарну відповідальність.
Суб'єктивна сторона адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку характеризується, як правило, умисною виною, хоча в окремих випадках не виключена і необережна форма вини /особливо це стосується порушення правил пожежної безпеки/.
2. Адміністративні правопорушення на транспорті і в галузі шляхового господарства
За кількістю протиправних виявів дана різновидність правопорушень є найбільш розповсюдженою серед всіх інших адміністративних правопорушень. Тільки за порушення правил дорожнього руху компетентними підрозділами органів внутрішніх справ України щорічно притягається до адміністративної відповідальності понад 5 млн. правопорушників. Ці справи становлять майже вісімдесят відсотків загального "юрисдикційного навантаження" органів внутрішніх справ.
Слід зауважити, що забезпечення громадської безпеки в сфері користування різними видами транспорту і особливо в галузі автомобільного транспорту та дотримання правил дорожнього руху - одна із найактуальніших проблем сучасності. Щорічно в світі у автокатастрофах гине понад 250 тис. чоловік, понад 5 млн. дістають поранення. Наїежне забезпечення безпеки дорожнього руху - одне з головних завдань органів внутрішніх справ.
Особливістю застосування інституту адміністративної відповідальності в названій сфері є те, що поряд з реалізацією власне
1 Див.:Закон України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 р.
- 149 -
правових норм, які передбачають адміністративні стягнення за конкретні види правопорушень, необхідно постійно звертатись до різних положень та джерел технічного характеру, до змісту окремих 1технічних норм, які установлюють правила експлуатації та користування тими чи іншими видами транспорту. Інколи в цій сфері діють і змішані, так звані техніко-юридичні норми. Отже, диспозиції багатьох правових норм, що передбачають адміністративну відповідальність за правопорушення на транспорті і в галузі дорожнього руху, є бланкетними.
Ця група правопорушень міститься в гл. 10 КпАП України, яка називається "Адміністративні правопорушення на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв'язку". 7 ній згруповано більш як сорок різновидностей правопорушень на транспорті.
Родовий об'єкт цієї, групи адміністративних правопорушень, як це випливає з назви глави 10, досить складний і багатозначний. Безперечно, що в ролі основного об'єкта для цих посягань служать відносини громадської безпеки. Однак поряд з ними такими можуть бути 1 відносини громадського порядку /скажімо, порушення правил поведінки на повітряному судні - ст.112 КпАП/. і відосини у сфері встановленого порядку управління /наприклад, порушення правил реєстрації, транспортних засобів, самовільне використання транспортних засобів з корисливою метою - ст. 132 КпАП/, майнові відносини /наприклад, порушення правил користування засобами залізничного транспорту - ст.110 КпАП, безквитковий проїзд - ст.135 КпАП/ та ін. Очевидно, законодавець об'єднав різновидності правопорушень у цій главі не стільки за характером суспільних відносин, на які вони посягають, скільки за галузевою ознакою. У зв'язку з цим можна відмітити, що родовим об'єктом даної групи адміністративних правопорушень виступають суспільні відносини, що складаються в процесі експлуатації та користування різними видами транспорту /у.т.ч. залізничним, повітряним, морським, річковим, автомобільним, трубопровідним та міським електротранспортом/, а також у галузі шляхового господарства і зв'язку. Ці проступки посягають на нормальну, ритмічну роботу різних видів транспорту, безпеку руху. створюють загрозу життю та здоров'ю багатьох людей, нерідко спричиняють значну матеріальну шкоду чи інші шкідливі наслідки.
З об'єктивної сторони вказана група правопорушень характеризується тим. що вони можуть вчинятися як шляхом протиправних дій /у більшості випадків/, так і шляхом бездіяльності (наприклад,
- 150 -
нереагування водіїв на окремі дорожні знаки, невиконання ними вимог зупинки, безквитковий проїзд, ухилення від реєстрації транспортних засобів тощо/.
Окремі протиправні вияви цієї групи правопорушень можуть характеризуватись повторністю (наприклад, повторне протягом року керування транспортними засобами, не зареєстрованими в установленому порядку, з підробленим номерним знаком або без номерного зна'ку - ч. 5 ст. 121 КпАП, повторне протягом року керування транспортними засобами оробами, що перебувають у стані сп'яніння, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння - ч. 2 ст.130 КпАП тощо/.
Більшість з них утворюють формальні склади, деякі ж характеризуються матеріальними складами /наприклад, пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд - ст.139 КпАП/. Інколи суттєвий розмір заподіяної шкоди може впливати на кваліфікацію вчиненого, як злочину. При кваліфікації правопорушень з матеріальними складами, як відомо, слід встановлювати причинний зв'язок між протиправним діянням і наслідками, що наступили, наприклад, порушення правил дорожнього руху, яке призвело до дорожньо-транспортної пригоди.
Су б ' є к т и даної групи адміністративних правопорушень також не однорідні. Вони диференціюються на окремі класифікаційні групи. За загальним правилом ними є особи, що досягли на момент . скоєння правопорушення 1б-річного віку. Такими можуть бути як * громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства. Надалі серед них досить важливо виділяти так званий спеціальний суб'єкт, а саме: водіїв, пішоходів, возіїв, велосипедистів, пасажирів, власників транспортних засобів та осіб, які" ними керують, судноводіїв, службових осіб, зокрема відповідальних за,технічний стан та експлуатацію окремих транспортних засобів, «організацію' руху та технічний стан шляхів і шляхових споруд тощо.
За спеціальних суб'єктів даної групи правопорушень слід назвати також осіб, на яких розповсюджується дія дисциплінарних статутів, у т.ч. військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Якщо за вчинення інших адміністративних правопорушень вони несуть, як правило, відповідальність у дисциплінарному порядку, то за порушення правил дорожнього руху останні несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах /особливістю є тільки те, що до них не можна
- 151 -
застосовувати штраф/. У той же час замість застосування адміністративного стягнення правомочний орган чи службова особа, що розглядають справу, можуть направити матеріали про правопорушення для притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.
Службові особи, як відомо, за порушення, пов'язані з недотриманням установлених правил, забезпечення яких входить в їх службові обов'язки, несуть підвищену адміністративну відповідальність.
У разі вчинення особами віком від 16 до 18 років адміністративних правопорушень, зв'язаних з порушенням правил дорожнього руху, вони у більшості випадків підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Кроте до них можуть бути застосовані і заходи впливу, передбачені ст. 24і КпАП.
Із суб'єктивної сторони дана група адміністративних правопорушень характеризується як умисною виною, так і виною в формі необережності. Намір при цьому буває, як правило, непрямим, побічним. Окремі дослідження свідчать, що близьке третини адміністративних правопорушень у сфері дорожнього руху і на транспорті скоюється зумисне. У більшості ж випадків ці правопорушення скоюються з необережності, тобто коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх протиправяих дій. але легковажно сподівалась на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна булр 1 могла їх передбачити. Ця форма вини характеризується відсутністю належної уваги та обережності.
Слід зауважити, що законодавство, яке передбачає відповідальність заворушення правил дорожнього руху, часто міняється. На даний час основними законодавчими актами в цій галузі є Кодекс України про адміністративні правопорушення /гл. 10/, закон ')Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р., закон "Про внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти України про відповідальність за порушення правил, норм 1 стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху" від 23 грудня 1993 р. та ін.
Серед адміністративних стягнень, передбачених за скоєння
правопорушень цієї групи, застосовуються попередження, штраф.
позбавлення права.керування всіма видами транспортних засобів, 1
'Як допоміжне в окремих випадках - сплатне вилучення транспортних
засобів.
Правомочними суб'єктами адміністративно-юрисдикційних повно-
- 152 -
важень у справах цієї категорії, як правило, виступають керівники органів управління різних видів транспорту /або їх заступники/, а також начальники органів внутрішніх справ на транспорті /їх заступники/, начальники /їх заступники/ територіальних органів внутрішніх справ, начальницький та інспекторський склад окремих підрозділів / у т.ч. ДАЇ. ДПС. дорожньої міліції/. Окремі правопорушення підвідомчі адміністративним комісіям.
3. Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління
Не зважаючи на багаторазове використання в чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення терміну "встановлений порядок управління", законодавче визначення його поняття відсутнє. Інколи це поняття змішують з поняттям державного управління в цілому, хоч очевидно, що це неправильно. Державне управління як різновид державної діяльності - значно ширше від поняття "встановлений порядок управління". Останнє - тільки одна із складових частин державного управління. Установлений порядок управління охоплює систему суспільних відносин, що забезпечують нормальну діяльність державного апарату, інших державних 1 недержавних організацій у сфері державного управління, а також чітке дотримання встановлених у цій сфері спеціальних правил / у т. ч. юридично-технічних, режимного характеру та ін./.
Широке коло суспільних відносин, що стосуються встановленого порядку управління в самих різноманітних сферах державного управління, і виступає як родовий об'єкт цієї групи адміністративних правопорушень.
Безпосередніми ж об'єктами окремих правопорушень цієї групи є конкретні суспільні відносини або їх більш звужене коло в даній сфері /скажімо, суспільні відносини, пов'язані із здійсненням паспортної системи, дозвільної системи тощо/.
З об'єктивної сторони ця група правопорушень характеризується тим. що протиправні діяння можуть скоюватись у найрізноманітніших формах - як шляхом протиправних дій /наприклад, злісна непокора, самоуправство, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції/, так 1 шляхом»бездіяльності /наприклад, окремі й^дення наеаортда правил, невжиття заходів по окремій ухвалі <s#w *#& иадгір» бШІ. цролйфора, оші*дчог.о, органу дізнання/.
- 153 -
Більшість правопорушень цієї групи утворюють формальний склад - наявність шкідливих наслідків не потрібна. Інколи ж ця обставина має кваліфікаційне значення /наприклад, порушення митних правил/. Нерідко на кваліфікацію скоєного впливають і такі ознаки об'єктивної сторони, як місце /скажімо, погранзона/. час /наприклад, порушення порядку під час судового засідання, порушення правил адміністративного нагляду, порушення строків реєстрації/, характер та спосіб скоєння правопорушення /наприклад, контрабанда/. Частина проступків цієї групи можуть бути тривалішими /наприклад, проживання без прописки, ухилення від реєстрації/.
Загальним суб'єктом даної групи правопорушень є фізичні осудні особи, що досягли 16-річного віку. Проте серед них слід •обов'язково виділяти і спеціальні суб'єкти. Перш за все це посадові осо/и /скажімо, при порушенні паспортних правил, правил перебування в Україні іноземних'громадян та ін./; військовослужбовці /у т.ч. військовозобов'язані/, а також особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ; іноземні громадяни та особи без громадянства; неповнолітні /особи, що не досягли 18-річного віку/; батьки або особи, що їх замінюють.
З суб'єктивної сторони ці правопорушення характерні тим. що більша частина з них скоюється умисно, рідше - з необережності. В окремих випадках законодавець безпосередньо вказує на умисність протиправної ж дії /наприклад, умисне зіпсування паспорта/.
Слід відмітити, що диспозиції багатьох статей цієї глави носять відсилочний характер, тобто з метою конкретизації окремих обставин правопорушення виникає необхідність звертатись до різних спеціальних правил, встановлених у тій чи іншій галузі даної, сфери правового регулювання.
Із числа правопорушень даної групи органам внутрішніх справ підвідомчі справи про порушення, правил в'їзду в прикордонну зону і проживання в ній /ст.202 КпАП/, порушення іноземними громадянами 1 особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України /ст. 203 КпАП/, порушен-43 порядку реєстрації, прописки або виписки іноземних громадян і осіб без громадянства та оформлення для них документів /ст.204 КпАП/. невжиття заходів до зобезпечення своєчасної реєстрації, прописки або виписки іноземних громадян і осіб без громадянства /ст. 205 КпАП/, порушення порядку надання іноземним громадянам і
- 154 -
особам без громадянства житла, транспортних засобів та інших послуг, /ст.206 КпАП/.
4. Інші адміністративні правопорушення, підвідомчі органам внутрішніх справ
До таких перш за все потрібно віднести незаконні придбання або зберігання наркотичних засобів у невеликих розмірах /ст.44 КпАП/. незаконний відпуск або придбання бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів /ст. 161 КпАП/, а також порушення правил про валютні операції /ст.162 КпАП/.
Характерним для цих трьох складів адміністративних правопорушень є те. що крім Інших юридичних ознак, які в сукупності утворюють юридичний склад правопорушення, обов'язковим має бути 1 предмет правопорушення, у т.ч. наркотичні засоби. Іноземна валюта, бензин чи паливно-мастильні матеріали.
Слід зауважити, що в даний час відсутня адміністративна відповідальність за вживання наркотичних засобів без призначення лікаря. Наркотичними засобами, як відомо, є речовини рослинного або синтетичного походження, які справляють одурманюючий вплив або викликають ейфорію.1 Існує спеціальний перелік наркотичних засобів, затверджений міністерством охорони здоров'я, а також кількісне розмежування їх у різних вимірах для визначення розмірів.
При кваліфікації незаконного відпуску або придбання бензину чи Інших паливно-мастильних матеріалів слід врахувати, що такий незаконний відпуск може здійснюватись лише на державних АЗС або з інших об'єктів державної форми власності, причому особами, які функціонально зобов'язані цим займатись. Відповідно незаконне придбання може кваліфікуватись за ст. 161 КпАП лише в подібних випадках. Інші ж випадки передачі та придбання пального вірогідніше кваліфікувати як розкрадання.
Порушення правил про валютні операції скоюються через незаконні скуповування, продаж, обмін або використання як засобу платежу або застави валютних цінностей. При цьому вартість предмета незаконної операції не повинна перевищувати двадцяти
1 Від грецького "наркотикос" - то, що викликає заціплення. одурманюючий.
- 155 -
офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Спеціальний суб'єкт у цьому правопорушенні не виділяється. Це порушення тягне за особою накладення штрафу в розмірі до пятидесяти мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.
Ф 3. Провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ
Адміністративно-юрисдикційна діяльність компетентних суб'єктів здійснюється в регламентованих законом процесуальній формі і порядку. Іншими словами, формою реалізації адміністратив-но-юрисдикційних повноважень органів внутрішніх справ є здійснюване ними провадження в справах про адміністративні правопорушення. Це провадження можна визначити як сукупність здійснюваних компетентними суб'єктами на основі закону процесуальних дій щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення.
Отже, слід ще раз відмітити тісний, нерозривний зв'язок між поняттями адміністративно-юрисдикційної діяльності та провадження в справах про адміністративні правопорушення. Провадження є способом і формою здійснення адміністративної .юрисдикції органів внутрішніх справ. Тільки в рамках такого провадження і з його допомогою компетентні посадові особи органів внутрішніх справ можуть реалізовувати свої юрисдикційні повноваження, застосовувати до правопорушників заходи адміністративного примусу, особливо адміністративні стягнення.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ можна визначити двояко. З однієї сторони - як урегульований законом порядок здійснення відповідних процесуальних дій, що забезпечують винесення законних і об'єктивних рішень по підвідомчих їм справах про адміністративні правопорушення, з іншої - як основану на законі діяльність посадових осіб органів внутрішніх справ по розгляду підвідомчих їм справ при адміністративні правопорушення та прийняттю рішень по них в установлених законом формі та порядку, а також діяльність щодо застосування ними заходів, які забезпечують адміністративне провадження.
Основні вичерпні положення провадження в справах про адмі-
- 156 -
ністративні правопорушення містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення /розділи IV і V/. У них сформульовані завдання та принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення, підстави та порядок його здійснення, перелік основних доказів, визначені права і обов'язки осіб, які беруть участь у такому провадженні, а також визначений порядок оскарження чи опротестування постанов по справах про адміністративні правопорушення та порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ здійснюється в рамках основних положень і принципів такого провадження.' закріплених у відповідних статтях розділів IV і V КпАП України.
Серед принципів провадження в справах про адміністративні правопорушення можна назвати такі: законність, охорона інтересів особи і держави, об'єктивна /матеріальна/ істина, публічність /офіційність/, гласність /відкритість/, рівність усіх перед законом, національна мова, широка участь громадськості, двоступінча-тість, змагання сторін, простота та швидкість та ін.
Як відомо, провадження в справах про адміністративні правопорушення становить собою сукупність послідовних, взаємозв'язаних, поетапно здійснюваних процесуальних дій, які іменуються стадіями провадження. Кожній з них властивий комплекс відповідних однорідних процесуальних дій, об'єднаних єдиною метою. Такі процесуальні дії детально урегульовані нормами права, зокрема КпАП України.
Як правило, у спеціальній літературі виділяють чотири основні стадії провадження 1:
1) порушення_справи про адміністративне іщавопощцення та
адміністративне розслідування; 2) розгляд справи по суті та вине-
сення по ній постанови; 3) перегляд справи_узв'язк^_1з_оскаржен-
ням або опротестуванням постанови" по справі; 4) виконання поста-
дюви_по_справ4гг
Розглянемо названі стадії детальніше!
1 Слід мати на увазі, що в чинному законодавстві такі стадії спеціально не виділяються. В юридичній літературі ж не має єдиної думки щодо їх кількості та назви.
- 157 -
Порушення справи про адміністративне правопорушення та алмі-ністративне розслідування - це початкова стадія адміністративного провадження, якою охоплюється комплекс першочергових процесуальних дій, що забезпечують згодом можливість розгляду справи по суті. У рамках цієї стадії установлюється факт протиправної поведінки, особа правопорушника, інші фактичні обставини у справі, збираються 1 аналізуються докази, дається первісна правова оцінка скоєному, тобто здійснюється повне адміністративне розслідування у справі з відповідним процесуальним оформленням результатів такого розслідування з метою підготовки справи для розгляду по суті.
Закінчується ця стадія в більшості випадків передачею мате-, ріалів справи для розгляду по підвідомчості.
Підставою для nnpyniftHHfl справи, як і підставою для настання адміністративної відповідальності, є скоєння особою /як фізичною. так і юридичною) адміністративного правопорушення. Спеціальної процесуальної дії. як і спеціального процесуального документа про порушення справи про адміністративне правопорушення, чинним законодавством на даний час не передбачено. У правозастосовній практиці, як правило, таким є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 254 КпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те службовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол не складається у випадках, коли відповідно до законодавства штраф накладається і стягується, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення /ст. 258 КпАП). але при умові, коли порушник не оскаржує стягнення, що накладається на нього за вчинене правопорушення.
Протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати уповноважені на те службові особи органів внутрішніх справ відповідно до положень, передбачених ст. 255 КпАП. Особи молодшого начальницького складу в більшості випадків такі протоколи не складають, а лише доповідають про виявлені події правопорушень рапортами.
Протокол про адміністративне правопорушення як основний процесуальний документ у справі про адміністративне правопорушення повинен містити ряд обов'язкових реквізитів що стосуються насамперед події правопорушення, особи порушника, свідків та потерпі-JWX -ЯКШО ВОНИ наявні обставин, що пом'якшують чи обтяжують від-
- 158 -
повідальність, відомостей про тих хто склав протокол і хто прийняв по ньому відповідну постанову /як того вимагає ст. 256 КпАП).
При груповому скоєнні адміністративних правопорушень протоколи складаються на кожного правопорушника окремо. При скоєнні однією особою декількох адміністративних правопорушень протоколи про кожне з цих правопорушень складаються окремо, а відповідальність у таких випадках настає з урахуванням положень, передбачених ст. 36 КпАП.
При складанні протоколу про адміністративне правопорушення порушникові роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП, про що робиться відмітка у протоколі. Надалі протокол разом з іншими матеріалами, що до нього додаються /у т.ч. з поясненнями, заявами, довідками, висновками спеціалістів тощо/, надсилається органові /службовій особі/, уповноваженому розглядати справу.
Л- Розгляд справи по суті та винесення по ній постанови - це основна, центральна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Загальний порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесення по них постанов визначається КпАП /ст.276-286/. Цей порядок обов'язковий і для органів внутрішніх справ.
В органах внутрішніх справ справи про адміністративні правопорушення розглядаються, як правило, за місцем їх вчинення. Окремі справи про порушення водіями правил дорожнього руху можуть розглядатися також за місцем обліку транспортних засобів.
Загальний строк розгляду справ про адміністративні правопо--рушення - протягом 15 днів з дня одержання органом /службовок^ особою/, правомочним розглядати справу, протокол та інші матеріали справи. Інші, більш стислі строки розгляду справ, передбачені ч.2 ст. 277 КпАП. При цьому важливо враховувати строки накладення адміністративного стягнення /ст. 38 КпАП/. Таке стягнення може бути накладене не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.
Відповідно до ст. 280 КпАП правомочна службова особа органу внутрішніх справ при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає
- 159 -
вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстава для передачі матеріалів на розгляд товариського суду або іншого громадського формування, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім названих обставин службова особа, яка розглядає справу, по-винндгв*ясувати причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення і внести у відповідний державний орган чи іншу організацію пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження пропозиції повинен бути повідомлений орган, який вніс пропозицію.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, компетентна посадова особа виносить постанову по справі, яка повинна мати визначені ст. 283 КпАП реквізити.
По справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 284 КпАП може бути винесено одну з таких постанов: 1/ про накладання адміністративного стягнення; 2/ про закриття справи.
Для поліпшення останнього в органах внутрішніх справ можуть бути прийняті постанови: про звільнення особи від адміністративної відповідальності /наприклад, у зв'язку з відсутністю події правопорушення, його недоказаністю, при неосудності особи), а також при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд товариського суду чи іншого громадського формування; про передачу матеріалів для вирішення питання про порушення кримінальної справи; про передачу матеріалів для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності; про надсилання справи для розгляду по підвідомчості та ін.
Чинне законодавство /ст. 247 КпАП/ передбачає обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення, а саме:
відсутність події і складу адміністративного правопорушення;
недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку;
неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;
вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
видання акта амністії, якщо він усуває застосування адмі-
- 160 -ністративного стягнення;
скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;
закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КпАП;
наявність по тому самому факту щодо винної особи постанови компетентного органу про накладення адміністративного стягнення, або нескасованого рішення товариського суду, або нескасованої постанови про закриття справи, а також порушення по даному факту кримінальної справи;
смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
У постанові по справі повинно бути вирішено питання про вилучені речі і документи.
Постанова по справі оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої її винесено. Така ж копія в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. J» Стадія перегляду справи у зв'язку з оскарженням або опротес-туванням постанови по справі є факультативною, тому, що не кожна постанова по справі оскаржується або опротестовується. У процесі реалізації цієї стадії перевіряється законність і обгрунтованість винесеної постанови, а також дотримання встановленого законом порядку адміністративного провадження в цілому, усуваються допущені порушення, забезпечується застосування до винних справедливих заходів впливу.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанова службової особи органу внутрішніх справ про накладення штрафу може бути оскаржена у вищий орган /вищій службовій особі) або в районний суд, рішення якого є остаточним. Постанова про накладення іншого адміністративного стягнення може бути оскаржена у вищий орган /вищій службовій особі/, після чого скаргу може бути подано в суд. рішення якого є остаточним. Постанова ж про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження, зафіксованого на місці вчинення правопорушення без складення протоколу. - у вищий.орган /вищій службовій особі/.
Скарга подається в орган /службовій особі/, який виніс постанову по справі, після чого вона протягом трьох днів надсилається разом із справою органу /службовій особі/, правомочному її
- 161 -
розглядати. Скаргу на постанову по справі може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. kУ разі недодержання цього строку з поважних причин його за заявою особи може бути поновлено. Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована прокурором. Поданням у встановлений строк скарги чи принесення прокурором протесту зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком постанов про застосування попередження, адміністративного арешту, а також у випадках стягнення штрафу на місці.
Скарга і протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами в 10-денний строк з дня їх надходження. Орган /службова особа/ при розгляді скарги або протесту на постадову може прийняти одне з таких рішень: І) залишити постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення; 2) скасувати постанову і надіслати справу на новий розгляд; 3) скасувати постанову і закрити справу; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених за дане правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було збільшено. Копія рішення по скарзі або протесту на постанову по справі протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено.
Скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість. Ь\ Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень -заключна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення. Суть і важливість даної стадії - в кінцевий реалізації винесеної по справі постанови про накладення адміністративного стягнення.
У КпАП у розділі V / ст. 298-330/ детально регламентується порядок та процедура виконання постанов про накладення всіх видів адміністративних стягнень. Принцип обов'язковості виконання таких постанов для державних, громадських органів, інших організацій, службових осіб та громадян закріплений у ст. 298 КпАП. Питання, зв'язані з виконанням постанови про адміністративне стягнення, вирішується органом /службовою особою/, який виніс постанову.
Кодексом встановлено давність виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Не підлягає виконанню постанова.
- 162 -
якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. У разі зупинення виконання постанови або відстрочки її виконання перебіг строку давності зупиняється.
Постанова про накладення попередження виконується шляхом оголошення її порушнику /в інших випадках - шляхом надсилання йому копії такої постанови в установленому порядку). При винесенні цього стягнення водіям воно оформляється шляхом відповідної відмітки в талоні до посвідчення водія.
Для виконання постанови про накладення штрафу встановлено дві процедури: добровільне і примусове виконання. Добровільно штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через 15 днів з дня вручення йому постанови, а в разі оскарження або опротесту-вання такої постанови - не пізніше як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.
У разі несплати порушником штрафу в установлений строк постанова про накладення штрафу надсилається для відрахування суми штрафу в примусовому порядку з його заробітної плати чи іншого заробітку, пенсії або стипендії. Якщо порушник не працює або стягнення штрафу таким чином неможливе з інших причин, то виконання постанови здійснюється судовим виконавцем шляхом звернення стягнення на особисте майно порушника, а також на його частку в спільній власності.
Виконання постанови про сплатне вилучення предмета здійснюється органом /службовою особою/, який виніс постанову, шляхом реалізації вилучених речей і предметів через торговельні заклади. Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.
Виконання постанови про конфіскацію предмета, грошей здійснюється компетентними органами /ст. 313 КпАП) шляхом вилучення конфіскованих предметів, грошей і примусового безоплатного повернення їх у власність держави.
Виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія /ч.5 ст. 265 КпАП/. Водії транспортних засобів вважаються позбавленими права керування з дня винесення постанови про це. Якщо водії, позбавлені права керування, ухиляються від здачі посвідчення водія, то строк позбавлення їх такого права обчислюється з дня
- 163 -
здачі вилучення такого посвідчення. При сумлінному ставленні до праці і зразковій поведінці особи, позбавленої права керування орган /службова особа/, який наклав стягнення, може після закінчення не менш як половини призначеного строку скоротити за клопотанням громадської організації, трудового колективу строк позбавлення зазначеного права. Після закінчення призначеного строку вилучене посвідчення водія повертається осо&і після проходження нею перевірки знань правил дорожнього руху в Державтоінспекції.
Виконання постанови про застосування виправних робіт здійснюється органом внутрішніх справ шляхом відбуття таких робіт за місцем постійної роботи порушника.
Постанова про застосування адміністративного арешту виконується в установленому порядку негайно після її винесення. Осіб, підданих адміністративному арешту, тримають під вартою в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ /в основному спеціальні приймальники/, з використанням на фізичних роботах.
На ефективність адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ важливий вплив має належна організація цієї діяльності. Така організація охоплює оптимальний розподіл юрисдикційних повноважень між правомочними посадовими особами органів внутрішніх справ, зміст і якість планомірного здійснення цієї діяльності, стан належної підготовки кадрів, що її здійснюють, відповідне відомче нормативне та технічне забезпечення такої діяльності, контроль та оцінка її результатів.
У зв'язку зі спеціалізацією адміністративно-юрисдикційної діяльності основна робота з її організації здійснюється відповідними службами та підрозділами органів внутрішніх справ по лінії ГУОП, ГУДАЇ. ГУПО. ГУВСТ, Медуправління тощо. У відповідних підрозділах органів внутрішніх справ, як правило, виділяються спеціальні посадові особи, на які покладаються обов'язки щодо загального діловодства в сфері адміністративної практики.
Важливе значення має також широке використання в цій діяльності засобів електронно-обчислювальної техніки, періодичне навчання особового складу в системі службової підготовки, своєчасне знайомство із змінами та доповненнями в діючому законодавстві про адміністративні правопорушення, вміле і ефективне застосування його на практиці.
- 164 -
«все книги «к разделу «содержание Глав: 13 Главы: < 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13.