ГЛАВА V ТИПОВІ СХЕМИ ВІДМИВАННЯ КОШТІВ, НАБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ, ТА МЕХАНІЗМИ ЇХ ВИЯВЛЕННЯ

5.1. Міжнародний досвід з виявлення відмивання коштів

5. /. 7. Використання електронних грошових переказів з метою відмивання коштів

Аналіз електронних грошових переказів відіграє основну роль у біль­шості розслідувань фінансових злочинів, починаючи від визначення дже­рела коштів і закінчуючи встановленням зв'язків між терористами або те­рористичними організаціями й іншими об'єднаннями, організаціями, або країнами.

Електронні грошові перекази є одним із засобів, які можуть бути вико­ристані для тіньового переведення грошей в межах та поза межами дер­жавних кордонів. Для протидії цьому має бути встановлений дієвий конт­роль за такими категоріями дій:

визначення відправників;

визначення бенефіціарів;

визначення фінансових установ;

визначення альтернативних операцій переказу коштів;

з'ясування номерів рахунків;

установлення зв'язків між особами та / або організаціями.

Наприклад, ПФРЛюксембургу був виявлений такий випадок викорис­тання переказів.

Громадянин Німеччини, скориставшись викраденою фальсифікованою іден­тифікаційною карткою, створив компанію і зареєстрував себе її власником, відкрив рахунки в різних банках трьох країн і здійснював грошові перекази між цими рахунками. Іноземний ПФР запросив у банку інформацію про суб'єк­та, підозрюючи його в присвоєнні чужого майна на підставі банківського звіту про підозрілі операції, поданого після аналізу фінансових потоків (численних переказів від приватних осіб), які не відповідали задекларованому предмету оплати (консультаційні послуги в будівельній сфері). Після одержання запиту про послідовність операцій громадянин надав банку низку підроблених ра­хунків, що стосувалися будівельного бізнесу.

Цікавим є досвід ПФР Швеції стосовно розслідування справ, пов'яза­них з підпільними банківськими операціями (bedroom banks). У цій країні

38

виявлено близько п'ятнадцяти організацій, залучених до такого виду зло­чинної діяльності. Такі організації мають спільні риси:

надають професійні послуги із здійснення переказів через банківську

систему;

є комерційними, функціонують довгостроково;

займаються як посередницькими транскордонними операціями, так

і операціями па місцевому рівні;

діють під виглядом приватних фірм або як торговельні товариства;

більшість високопосадовців — громадяни Швеції, емігранти, пред­

ставники етнічних меншин;

надають інші види послуг, як, наприклад, послуги з торгівлі й туризму.

Основними операціями, які викликають підозру ПФР Швеції, є такі:

внесення на депозит значних сум готівки, попередньо знятих із при­

ватних рахунків, власниками яких є особи, що накопичують кошти;

використання  інтерактивних банківських послуг,  завдяки  яким

здійснюється велика кількість внесків на депозит, кожний внесок на неве­

лику суму (з використанням банкомата);

перекази з-за кордону, у більшості випадків з Норвегії, а також з

Німеччини, Фінляндії, Австрії, Данії та США;

перекази за кордон, в основному в Центрально-Західний регіон, а та­

кож в інші країни світу, наприклад, Німеччину, США, Великобританію,

Францію, Росію, Туреччину, Сінгапур, Канаду, Малайзію і Тайвань;

платежі через кордон, що частково стосуються операцій фізич­

них осіб, частково операцій юридичних осіб (останнє може бути показни­

ком того, що досліджувані об'єднання займаються також і торгівлею това­

рами).

5.1.2. Використання некомерційних організацій (НКО) з метою відмивання коштів

Некомерційні організації найбільш "придатні" для використання з ме­тою відмивання коштів та фінансування тероризму. Вони мають можли­вість накопичувати кошти через членські внески, пожертви і так звану не­прибуткову діяльність, а наявні кошти можуть витрачати на реалізацію проектів або придбання необхідного обладнання.

Досить складно відслідковувати подібні махінації, перешкоджати їм че­рез природу таких організацій (їх статутних функцій) та лояльну систему державного регулювання й нагляду за ними в різних країнах. Нерідко, одержуючи статус благодійних і звільнившись від оподаткування, вони ви­користовуються для територіального переміщення коштів через філії або для матеріально-технічної підтримки терористів (безпосередньо або як прикриття для їхніх дій).

39

Легкість, з якою багато благодійних неурядових некомерційпих орга­нізацій можуть перетинати кордони та діяти у "ворожих" державах, робить їх досить уразливими для неправомірного використання з боку терорис­тичних груп. У багатьох країнах слабко відпрацьоване законодавство з пи­тань доброчинної діяльності, в інших країнах — законодавство визнача­ється самостійно окремими штатами, що ускладнює узгодженість дій, у свою чергу, дозволяючи корумпованим некомерційним організаціям діяти без­карно.

Значний досвіду цій сфері має ПФРНорвегії.

Протягом 1996—2001 pp. ПФР Норвегії одержав 6 звітів та кілька до­даткових звітів з підозрами, що благодійні організації використовують банківські рахунки норвезьких банків для цілей, які могли включати незакон­ну діяльність. Рахунки були зареєстровані на ім'я благодійних організацій В і D, власниками яких були сомалійці. "Підприємці" використали систему гро­шових переказів Hawala для переказу грошей на банківські рахунки в Дубаї й Джібуті, а згодом в Сомалі, інші країни (в тому числі африканські).

Підозрювалося, що діяльність цих суб'єктів мала відношення до фінансу­вання терористичної діяльності. Проте це було важко довести, і сімох підозрю­ваних судили за інші злочини, такі як відмивання коштів, порушення податко­вого законодавства, бухгалтерського законодавства, законодавства у сфері фінансових послуг, готівкових розрахунків.

Відповідно до суджень суду у справі В можна виділити таке:

було задіяно чотири банківських рахунки (один із власників рахунку був

у "чорному списку" ООН);

за 10 місяців було проведено 16 229 операцій на загальну суму 3,948 млн

доларів. Середня сума однієї операції становила 243 долари;

податки були сплачені з кожної операції, їхня загальна сума становила

121,4 тис. доларів;

94% операцій (86% загальної суми) були спрямовані до Сомалі або в

інші африканські країни;

близько 1000 відправників пересилали гроші 900 одержувачам;

549,8 тис. доларів були відправлені в інші країни.

У справі D можна виділити такі факти:

було використано п'ять банківських рахунків;

за 10 місяців було проведено близько 18 000 операцій на загальну суму

50 млн норвезьких крон.

Усі задіяні особи були сомалійцями (у Норвегії серед сомалійців досить ви­сокий рівень безробіття — близько 80 % — і низький рівень доходів). Тільки одна організація мала установчі документи та реальну адресу. Щодо інших не бу­ло виявлено ані офісу, ані списку членів. Не було знайдено і слідів установчої діяльності, що стосувалася б витрачання грошей у суспільній сфері, наприклад, у торговельних центрах, сфері маркетингу або рекламі для залучення коштів для бідних жителів Сомалі або інших африканських країн.

Джерело коштів залишилося невідомим. Беручи до уваги низькі офіційні доходи задіяних осіб і той факт, що було виявлене підтвердження одержання коштів, виникла підозра, що частина цих коштів надійшла від незаконної діяль­ності. Однак було доведено тільки те, що незаконне походження мали дві суми: 103,66 тис. доларів (у справі D) і 42,13 тис. доларів (у справі В). Суд ухвалив,

40

що джерелом коштів у справі D була торгівля наркотиками, а в справі В — податкове шахрайство. В обох справах був визнаний факт відмивання коштів.

Також виникла підозра у використані певних сум для незаконного ввезен­ня людей до Норвегії: деякі сомалійські біженці повідомляли норвезькій поліції, що їхній переїзд був профінансований через систему Hawala. Крім того, не виключено, що частина коштів використовувалася для фінансування терориз­му. Прокурор вирішив обмежити цю справу до вищезгаданих правопорушень з метою ухвалення рішення щодо легальності системи Hawala і закінчення розгля­ду в рамках припустимого проміжку часу.

У випадку В власник одного з рахунків у Дубаї мав тільки зареєстровану поштову скриньку, за цією ж адресою були зареєстровані ще кілька компаній, також зазначені в списку ООН.

Кожна операція, проведена в Осло В (на рахунках у Дубаї) і D (на рахун­ках у Джибуті), сягала від 10 тис. до 12 тис. доларів, тобто не перевищувала суми, щодо якої необхідно звітувати перед державними органами. Згодом бу­ло доведено, що більшість коштів була адресована сомалійцям.

Таким чином, організації В і D, які використовували рахунки, і благодійні організації, зареєстровані як власники рахунків, використовувалися для прик­риття різних нелегальних видів діяльності.

Отже, можна назвати такі особливості зазначених організацій: реєст­рація їх як благодійних, належність причетних осіб до однієї етнічної гру­пи, відкриття банківського рахунку, відсутність реальної адреси офісу, оз­нак діяльності.

Цікавими є також результати досліджень діяльності НКО, проведених ПФР Швеції.

ПФР досліджено близько 15 НКО, які малі споріднену мету діяльності, що полягала в сприянні одній і тій самій країні. У 2001 р. близько 130 млн шведських крон були переведені через банківські рахунки цих організацій. Розслідування показало, що в 70% випадків готівка переказувалася пря­мо на рахунки компаній, а решта — на рахунки "філій" тих фірм, які без­посередньо одержували готівку. Уникаючи сплати комісійних, організації переказували гроші у вигляді паушальних виплат бенефіціарам через бан­ківські системи.

5.1.3. Використання послуг службовців з метою відмивання коштів

З посиленням жорсткості режиму боротьби з відмиванням коштів зло­чинці застосовують все більш досконалі методи відмивання своїх незакон­но отриманих доходів. Замість прямого вкладення коштів у банки вони наймають професіоналів для їх легалізації (юристів, нотаріусів, бухгал­терів, податкових радників, аудиторів компаній тощо), які можуть сприяти входженню брудних доходів у законні фінансові системи.

Залучення до процесу службовців-виконавців здійснюється через по­рівняно замкнену мережу, що існує в кожній професії, радником, який під­бирає довірливих, корумпованих або ж просто безвідповідальних клерків.

41

Проведена ними так звана "експертиза" є особливо цінною при форму­ванні схем легалізації кримінальних доходів. Така експертиза може вклю­чати як поради з вибору кращої організаційної форми або офшорних зон для реалізації подібних схем, так і фактичний підбір (пошук) корпорацій і трастів — складових цих схем.

Корисним у виявленні махінацій із залученням клерків є досвід ПФР Австралії (AUSTRAC).

Один з випадків стосувався імпорту 24 кг героїну, схованого в переве­зеному вантажі.

Справа ініціювалася після виявлення підозрілих потоків (на суму більше 25 млн австралійських доларів) з Австралії до країн Південно-Східної Азії з використанням "смерфінгу". Електронні грошові перекази й банківські чеки замовлялися від імені синдикату.

Банківські чеки, отримані від різних фінансових інститутів Південно-Східної Азії, згодом були використані для придбання нерухомості в Австралії.

Для відкриття банківського рахунку й реєстрації компанії синдикат ско­ристався послугами юриста. Юрист також надавав інвестиційні поради керів­ництву компанії. Крім того, синдикат залучив повірених осіб для придбання власності, використовуючи банківські проекти, придбані за кордоном (кошти за ними були переведені через трастовий рахунок повірника). Повірені особи також засновували сімейні трасти й компанії.

Інша справа полягала у виробництві великої кількості амфетамінів у кількох штатах Австралії.

Підозрювані приховували більшість доходів від виробництва за сприяння осіб (що перебували в Австралії), які вкладали готівку, надану їм дружиною го­ловного підозрюваного (як правило, в рівних сумах), на власні рахунки. Далі кошти або знімалися з рахунків за чеками, призначеними для дружини підоз­рюваного, компанії чи підприємства, які вона та її чоловік контролювали, або переводилися за допомогою міжнародних грошових переказів на рахунки цих осіб за кордоном.

Перш ніж кошти переводилися за кордон, їх переміщували на різні рахун­ки. Загалом було переказано близько 5 млн австралійських доларів.

Понад 1 млн доларів було відмито групою через бухгалтерську фірму (го­ловним чином, двома партнерами даної фірми). Один із керівників фірми мав істотні накопичення за кордоном, які він хотів переправити до Австралії. Од­нак з огляду на те, що особа вважалася банкрутом, ці кошти не могли зберіга­тися під його ім'ям. Бухгалтери запропонували варіант структурування, щоб за­безпечити можливість репатріації коштів і придбання нерухомості.

Спочатку бухгалтерам надали 20 тис. австралійських доларів для придбан­ня нерухомості. Гроші переказувалися на банківські рахунки в сумах, менших за 10 тис. австралійських доларів. Втім незабаром суми зросли до межі, пере­вищення якої було б порушенням лімітів AUSTRAC.

Повірені особи також розробили для керівництва низку схем з відмивання "нарко-коштів". Зазвичай, йшлося про розміщення грошей на банківських ра­хунках у сумах, що не перевищують 10 тис. австралійських доларів, і одночас­не виписування чеків на ці рахунки. Бухгалтери використали 15 різних банківсь­ких рахунків для одержання готівки, включаючи особисті рахунки, рахунки членів родин, робочі рахунки бухгалтерів (включаючи трастові рахунки) і кор­поративних організацій, створених із цією метою.

Нові методи з'являлися у міру нарощування обсягів готівки. Зокрема, два з них передбачали використання послуг букмекерів та іноземних аферистів (гравців в азартні ігри).

Букмекери залучалися у випадку, коли йшлося про значні суми готівки (як правило, близько 20 тис. австралійських доларів). Бухгалтер звертався до зна­йомого букмекера по допомогу в обслуговуванні такої суми та просив взяти ці гроші на заощадження на час, поки сам або використає їх для сплати боргів, або акумулює наприкінці дня. Насправді ж бухгалтер тільки наступного тижня зв'язувався з букмекером, і той відправляв йому чек на відповідну суму. Безпо­середньої зустрічі з букмекером не було.

Для здійснення "гральної схеми" укладалася угода з успішним іноземним бізнесменом, який часто грав в австралійських казино. Йому або його компанії пропонувалося негайне надання готівки для гри в казино. Бухгалтери погоджу­валися на повернення 95% наданої гравцю готівки за умови, що він переведе їх на спеціально створений банківський рахунок за кордоном.

Третя справа була пов'язана з організованим ухиленням від сплати податків.

Дипломований бухгалтер, її чоловік і низка другорядних підозрюваних осіб були об єктами інтенсивного спостереження й інспекції.

Злочинна група діяла у кількох напрямах. Бухгалтер планувала роботу та­ким чином, щоб прибутки, одержані в Австралії, були переведені на закор­донні банківські рахунки, відкриті на ім'я іноземної компанії (керівником фірми була сама бухгалтер, її чоловік діяв як номінальний директор і акціонер). Опе­рації з переказу грошей за кордон реєструвалися в бухгалтерських записах клієнта як витрати з підготовки та повернення бухгалтером прибуткового подат­ку. Гроші, відправлені за кордон, потім поверталися до Австралії через трасто­вий рахунок бухгалтера під виглядом позики, взятої для клієнта, та використо­вувалися в особистих цілях (на придбання об'єктів нерухомості), набуваючи легальності.

Ця схема забезпечила клієнтові переваги одержання прибутку, звільнено­го від податків, і надала можливість вимагати процентні платежі (як податкові виплати). Такі "компенсаційні позики" передбачали підробку договорів позики й інших бухгалтерських записів.

Іноземні компанії також використовувалися клієнтами для спільної тор­гівлі від імені компанії, приховування капіталу та / або прибутку від торгівлі й дивідендів, отриманих у результаті спільної торгівлі.

Інші послуги, надані клієнтам бухгалтера, включали створення особистого пенсійного фонду, що дозволяв раніше одержувати пенсійні виплати: вони пе­реводилися на трастові рахунки бухгалтера та через іноземний банк переказу­валися з фонду до компанії, якою володів її чоловік. Потім кошти переводилися з трастового рахунку бухгалтера у фінансову установу від імені фізичної особи, що була членом фонду.

Ця схема дозволяла членам фонду одержати передчасний доступ до пен­сійних виплат задовго до виходу на пенсію. Клієнти бухгалтера також оплачу­вали компанії послуги, які фактично не надавалися, що забезпечувало їм мож­ливість незаконно знизити податкові зобов'язання.

Суми махінацій у цій справі сягали десятків мільйонів доларів.

43

.^i-і^пв для доету-

, о якості представника власників коштів, а та­кож підставних осіб для спрощення схеми відмивання коштів. Наведемо низку прикладів.

1.         Особа — нерезидент Бельгії була представлена в банку юристом для то­

го, щоб відкрити там рахунок. На цей рахунок від імені невідомої особи над­

ходили значні кошти з-за кордону. Ці кошти були використані для придбання

нерухомості в Бельгії. Один із внесків слугував для створення за сприяння

інших іноземних інвесторів певної складної структури.

Інформація, отримана ПФР від нотаріальної контори, вказувала на те, що дві холдингові компанії були засновані чотирма іноземними компаніями. У свою чергу, ці дві холдингові компанії створили ще дві компанії в Бельгії, що функ­ціонують на бельгійському ринку нерухомості. Вони були посередниками та здійснювали інвестиції в нерухомість. Особи, що представляли ці компанії (юрист і торговець алмазами), були підставними та діяли від імені іноземця. Більше того, юрист, який представляв інтереси цієї особи в банку, був раніше задіяний у скоєнні подібних злочинів. Виявилося, що адреса зареєстрованого офісу бельгійської компанії була адресою фірми юриста. Отже, роль юриста полягала у створенні схеми, яка дозволяла б відмивати кошти нерезидентів че­рез інвестування у проекти нерухомості в Бельгії.

2.         Банк заявив ПФР про підозрілі міжнародні операції. Інвестиційні ком­

панії, засновані в країні А, переказували значні суми коштів на рахунок бель­

гійської компанії В через рахунок третьої сторони — юридичної фірми С, роз­

ташованої в Бельгії. З рахунку третьої сторони надходили перекази до

компанії, заснованої в країні D. Загальна сума переведених коштів становила

кілька мільйонів евро. Рахунок третьої сторони був транзитним, необхідним для

заплутування слідів. Бельгійська компанія В володіла рахунками в банку Бель­

гії, переказ коштів через рахунки третьої сторони не мав економічного обґрун­

тування.

Більшість керівних осіб компанії В проживали в Азії та не мали відношен­ня до Бельгії. Крім того, акціонерами цієї компанії були інвестиційні компанії, засновані в країні А.

Обмінний пункт повідомив ПФР про підозрілу операцію щодо придбан­ня значної суми англійських фунтів стерлінгів особою іноземного походження від імені компанії В. Іроші попередньо були переведені на рахунок обмінного пункту за вказівкою юриста, що мав рахунок у Бельгії.

Кошти були переведені через рахунок юриста на запит компанії Е, створе­ної за кордоном. Надалі ці кошти були за чеком отримані компанією В. Пере­каз, замовлений компанією Е, був неправомірним, в тому числі з юридичної точки зору. На основі даної інформації банк призупинив виплати по чеках, ви­писаних цим юристом.

Розслідування ПФР показало, що компанію В очолював іноземець, який безпосередньо брав участь у цих операціях. Інформація, отримана від податкової адміністрації, показала, що компанія В не платила податку на додану вартість протягом великого проміжку часу. Поліцейське розслідування виявило, що ком­панія В, ії менеджер і юристи були задіяні у фінансовому шахрайстві. Частина акумульованих коштів була використана на купівлю англійських фунтів стерлін­гів іноземцем від імені компанії В.

3.         Зареєстровано випадок, пов'язаний з несплатою податку на додану вар­

тість, коли кілька компаній, заснованих за кордоном, відкрили рахунок в бан-

ку Бельгії. Ці компанії представляла у банку бухгалтерська фірма-нерезидент. Незабаром після того, як ці рахунки були відкриті, на них почали надходити значні перекази. Відкриття цих рахунків у Бельгії та проходження коштів через Бельгію не були економічно доцільними. Стало очевидним, що ці рахунки були відкриті за допомогою бухгалтерської фірми для транзиту коштів. Більше того, іноземні компанії належали до нафтового бізнесу, у якому найчастіше трапляють­ся випадки несплати податку на додану вартість.

4. Інвестиційна компанія, створена за кордоном, перенесла свій зареєстро­ваний офіс у Бельгію з метою одержання статусу компанії з обмеженою відпов­ідальністю згідно з бельгійським законодавством (за допомогою юридичної фір­ми - посередника). Незабаром ця компанія розпалася й замість неї виникло кілька нових компаній, які перейняли діяльність материнської компанії, функ­ціонуючи за сприяння бухгалтерії та податкових фірм. Інвестиційна компанія свого часу відкрила рахунок у Бельгії, на який іноземні компанії здійснювали великі перекази. її кошти були переведені на рахунки, відкриті в тому ж бан­ку на ім'я нових компаній.

На ці рахунки переказувалися кошти від тих самих іноземних компаній. їх частина була поміщена на депозит, а інша — переведена за кордон різним особам, серед яких були і "старі" акціонери інвестиційної компанії. Рахунки інвестиційної компанії, а пізніше — рахунки нових компаній, використовува­лись як транзитні для переказів за кордон.

Суми залучених у ці підозрілі операції коштів, міжнародна основа структури, використання структури компанії, заснованої за кордоном, використання пос­луг фінансових і податкових радників, відсутність економічної доцільності опе­рацій є показниками зв язку з відмиванням коштів і організованим податковим шахрайством. Також з'ясувалося, що до ПФР про діяльність посадових осіб інвестиційної компанії раніше надходили звіти, що стосувалися податкового шахрайства.

Варті уваги типові приклади відмивання, виявлені ПФР Німеччини.

1. Банківський рахунок протягом кількох років використовувався як депо­зитний. Переважна частина грошей була розміщена приватними особами, а по­тім переведена на рахунок юридичної фірми.

Фірма, що функціонувала в туристичній сфері, мала збірні рахунки, призначе­ні для третьої сторони. Перевірка динаміки рахунку викликала в банка підозру, втім факт використання грошей сумнівного походження не був підтверджений.

Одним з одержувачів грошей був юрист. На його приватні рахунки надхо­дили різні суми (за чеками, виписаними на ім'я невідомої третьої сторони). Щоразу суми після надходження знімалися готівкою.

Він також отримував гроші в американських доларах, що знімалися з ін­ших рахунків в іншому банку. На запитання про економічну основу цих операцій власник рахунку пояснив, що це комісійні та виплати на ведення бізнесу разом з африканським партнером. Подальші подібні операції були названі комісійни­ми за посередницькі послуги для іноземного виробника устаткування для лі­таків невійськового призначення та гонораром від іноземного партнера. Отри­мані суми дробилися й переводилися далі, а частина суми направлялася на рахунок іноземного партнера до Лондону.

Той факт, що фінансові операції з великими сумами грошей, здійснювали­ся із залученням третіх країн (які банк відніс до причетниї »« коштів і фінансування Teflon!"»'"'1

2. Нотаріус як довірена особа відкрив трастовий рахунок для управління численними іноземними активами. Внутрішня перевірка банку показала, що активи були отримані внаслідок шахрайських дій.

Трастовий рахунок був відкритий від імені фірми. Інвестиційні кошти з ра­хунку компанії були переведені за допомогою цього рахунку на рахунок іншої невідомої фірми.

За допомогою цього рахунку релігійною організацією були переведені до­сить великі суми коштів. Стосовно цієї організації прокуратура ініціювала роз­слідування по факту створення терористичної релігійної організації.

Заслуговує на увагу приклад ПФР Швеції щодо розкриття махінацій з використанням послуг юриста.

Проведене розслідування показало, що підозрілі грошові суми надходили від юриста. Подальша перевірка різних банківських рахунків юриста встано­вила факт масштабного шахрайства. Виявилося, що юрист здійснив два гро­шові перекази на 4 млн шведських крон кожний і перевів їх у готівку.

Банк у Стокгольмі, причетний до факту злісного шахрайства, переказував кошти по пред'явленим невизначеною особою фальшивих довіреностей на за­гальну суму 10 млн крон (близько 1,1 млн евро) з рахунків заможних осіб на рахунки юриста (не на рахунки його клієнта).

Наступного дня юрист перевів 10 млн крон на рахунок у швейцарському банку. Він мав намір зняти всю суму, але швейцарський банк дозволив пере­вести в готівку лише 100 тис. доларів. Решта була через кілька днів переведе­на назад на рахунок юриста у Швеції. За два дні — новий переказ на рахунок іншого юриста в тій же країні. ЦДе через п'ять днів було здійснено два грошові перекази по 4 млн крон кожний. Ці перекази були "оприбутковані" у двох різних обмінних пунктах у Стокгольмі й Мальме (південь Швеції) і переве­дені в іноземну валюту за допомогою відомого злочинця. На цьому етапі кош­ти були повернуті і в кінцевому підсумку знову обміняні й відмиті.

Залишок суми на рахунку юриста був використаний на виплату різних платежів (в тому числі податків).

Причиною зворотного переказу грошей юристові у Швеції став той факт, що швейцарський банк, запідозривши відмивання коштів, не захотів брати на себе відповідальність і відмовився брати участь у здійсненні подальших пере­казів.

ПФР США розкрив такі махінації бухгалтерів та юристів з метою відми­вання.

У період між 1994 і 2001 pp. пан Ш і наближені до нього особи, включа­ючи юристів і бухгалтера, домовилися про приховання близько 10 млн доларів від уряду США, кредиторів пана Ш і його колишньої дружини. Вони вдали­ся до шахрайства з електронними переказами, поштових і податкових махіна­цій, відмивання коштів.

У квітні 1994 р. пан Ш був головою, президентом і власником контрольно­го пакета звичайних акцій National Revenue Corporation (компанії, що зай­мається роботою з боргами, заснованої в 1973 p.). 15 квітня 1994 р. він про­дав свою частку в корпорації приблизно за 11,3 млн доларів. Через два місяці, у червні, федеральний суд присудив йому виплату штрафу на суму близько 5 млн доларів. Тоді ж колишня дружина пана Ш погрожувала порушити про­ти нього кримінальну справу за фактом шахрайства у сфері приватної влас­ності, у зв'язку з їхнім розлученням в 1993 р.

Дізнавшись про це, пан Ш і двоє його адвокатів, пан К і пан М, розроби­ли схему приховання 5 млн доларів за допомогою фабрикації й оформлення листа, що припускало переказ 5 млн доларів у вигляді акцій батькові пана Ш. У дійсності лист був написаний у серпні 1994 р. на друкарській машинці 70-х років, що мало надати йому необхідного вигляду. Пізніше лист було викорис­тано юристом як основу при судовому розгляді у Флориді, початому проти па­на Ш від імені його батька, якого представляв пан М. Адвокат пана Ш з діло­вих питань, пан К, сприяв змові й брав участь у створенні фальшивого листа. Суд визнав передачу акцій законною, і його рішення, згідно з Конституцією США, було визнано штатом Нью-Йорк. Таким чином бізнесмен Ш приховав 5 млн доларів від кредиторів.

У жовтні й листопаді 1994 р. пан Ш мав намір укласти контракт на прид­бання 5 млн доларів цінними паперами у корпорації, керованої юристом і бізнесменом паном Р. Договір був оформлений паном К за сприяння пана Б, бухгалтера з Канади. За контрактом, пан Ш повинен був заплатити понад 2,5 млн доларів частинами протягом одного місяця. За несплату передбачався штраф. Пан Ш "не зміг" вчасно виплатити суму і заплатив штраф у розмірі 2,5 млн доларів. Канадці ж здійснили переказ близько 4,2 млн доларів (май­же всієї здобутої суми) на іноземні банківські рахунки в Гернсі, на Багамах і Кайманових островах. Ці банківські рахунки були відкриті на ім'я компаній прикриття на Кайманових островах і Багамах для пана Ш і його брата.

У період між 1995 і 1998 pp. пан Ш репатріював кошти до США для власного використання. Пан Ф, юрист із Лондона, сприяв йому у здійсненні схеми репатріації, управляючи його корпорацією на Британських Віргінських островах і банківськими рахунками у Лондоні, Джерсі й Люксембурзі. Пан Ф оформив документи, які мали бути договорами про позику між компанією прикриття на Британських Віргінських островах і представником пана Ш в США. Договори позики були основою для переказу мільйонів з рахунків у банку на Карибах до Європи, а потім до США. При надходженні коштів на рахунки в банку США, відкриті представником пана Ш, вони переводилися пану Ш в Огайо. Юрист у Лондоні використав банківські рахунки юридич­ної фірми для полегшення здійснення переказів.

Дотримуючись змови, в тому числі з метою ухилення від оподатковування доходів від приросту капіталів з 1994 p., пан Ш за допомогою свого юриста з Карибських островів підготував й організував фальсифікацію податкових зві­тів (фальшиві відрахування на суму 2,5 і 2,0 млн доларів, отримані в резуль­таті операцій у Канаді).

ПФР Італії також виявлено низку типових випадків залучення адво­катів і бухгалтерів до процесів відмивання.

1. Пан А займався торгівлею тютюном від імені філії синдикату "Сакра Корона Уніта" (синдикат мафіозного типу, очолюваний паном Б). Останній, незважаючи на перебування в італійській в'язниці, продовжував керувати син­дикатом.

Його зв'язковим був адвокат X, який передавав за межі в'язниці рішення, прийняті відповідачем, та тримав його в курсі діяльності й міжнародних зв'яз­ків кримінальної організації.

У ході розслідування з'ясувалося, що для пана А контактною особою, яка займалась винятково контрабандою цигарок, був пан Д, що міг придбавати ве­ликі партії тютюнових виробів (кілька тисяч ящиків) і передавати їх пану А та іншим покупцям, користуючись складною фінансовою схемою.

4?

18

Адвокат пана Д пан В допомагав своему клієнту легалізувати прибуток та уникнути його конфіскації.

2.         Бухгалтер пан Ж — член незаконної організації, очолюваної паном X,

який займався відмиванням коштів і реінвестуванням незаконних доходів від

торгівлі наркотиками. Бухгалтер виконував функції "консультанта з юридич­

них і фінансових питань". Його завдання полягало в аналізі техніко-юридичних

аспектів інвестиційних планів організації шляхом підбору найбільш прийнят­

них фінансових технологій для легалізації цих інвестицій і, у міру можливос­

тей, у забезпеченні їхньої прибутковості. Він, будучи експертом у банківських

операціях і в найбільш складних міжнародних фінансових механізмах, фактич­

но, був "мозковим центром" мережі, що займалася реінвестуванням доходів

пана X.

Пан Ж, дотримуючись добре відомих схем, поділяв фінансові операції між різними державами за допомогою тристоронніх угод між компаніями та між­народними кредитними установами через систему електронних переказів і ак­редитивів stand-by як гарантій комерційних контрактів.

ІДДо стосується інвестицій, тут головну роль відіграли злочинні елементи, що діяли у секторі маркетингу сільськогосподарських і продовольчих товарів, зокрема, у Центральній Америці.

3.         Брати X та В, а також їхній зять Z (всі — члени мафіозного синдика­

ту "Коза Ностра") у період з 1985 по 1998 pp., завдяки незаконним операціям

одержали від родичів та / або довірених осіб власність, створили нові компанії

або придбали контрольні пакети уже діючих та об'єднали їх у холдинг. Пан Z

став бухгалтером холдингу. Вони працювали в секторі будівництва та / або

торгівлі нерухомістю і створили в ньому витончену систему відмивання коштів.

У результаті розслідувань стало очевидним, що пан Z був у курсі цілей всіх фінансових операцій і дій компанії, які він значно вдосконалив.

Заслуговує на увагу приклад ПФР Великобританії.

Пан Р знайшов покинуту садибу. За Земельним кадастром він зміг вста­новити особу власника будинку, а також те, що на будинок нема інших претен­дентів. Пан Р подав фальшиву встановлену законом декларацію повірникові, пану Е, заявивши, що є власником будинку. Раніше пани Р і Е не були зна­йомі. Пан Е не зажадав від пана Р документів й не попросив пояснити причи­ни подання декларації. Пан Р під фальшивим ім'ям вийшов на іншого повірни­ка — пана Б — заявив, що повинен виїхати за кордон, та передав свої повноваження адвокату разом з державною декларацією. Пан Р проінструк­тував пана Б про необхідність отримання дублікату документів на майно, то­му що сам нібито втратив оригінали. Б не намагався перевірити особу довіри­теля і навіть не поцікавився його посвідченням.

Повірник письмово зв'язався з паном Р за адресою покинутого будинку. Тим часом пан Р домовився з поштою про пересилання всієї кореспонденції на дві адреси — у Великобританії та за кордоном.

Кілька місяців потому пан Р уповноважив пана Б діяти як повірника у пе­редачі прав власності для продажу майна "сторонньому" брокерові, що через свого власного повірника заплатив пану Б готівкою. Пан Р попросив перевес­ти кошти від продажу в іноземній валюті кількома партіями, менше 10 тис. фунтів стерлінгів кожна. Пану Б було рекомендовано перевести певну суму на рахунок у іноземній державі. Пан Р забрав решту грошей у пана Б. Потім пан Р подзвонив повірникові в іноземній країні — пану Г —- та попросив відкри­ти банківський рахунок у цій країні та помістити туди перекази. Приїхавши до

країни, пан Р просить пана Г переказати гроші на різні британські й офшорні банківські рахунки.

Законний власник майна зрештою довідався про те, що його будинок зруй­нований, а на його місці зведений новий будинок. Коли поліція заявила повірникові Б, що тому варто більше цікавитися намірами своїх клієнтів, той відповів, що діяв в інтересах реального клієнта й нічого не запідозрив. Пан Б також заявив, що він не звернув увагу на те, що до проведення грошових опе­рацій ніколи не зустрічався з паном Р. Зважаючи на те, що його попередні зв'язки з клієнтом зводилися до оформлення дублікатів на документи, під час якого він не поцікавився посвідченням особи й не повідомив про порушення, пояснення повірника здалося непереконливим. У результаті, Колегія Адво­катів позбавила пана Б практики.

ПФР Канади також неодноразово стикався із залученням адвокатів до відмивання коштів.

1.         Адвокати А та В використали безліч складних методів відмивання коштів,

отриманих від продажу наркотиків торговця І. Вони приймали готівку від тор­

говця І і вкладали грошові кошти на власні трастові рахунки або направляли їх

в проекти фінансових установ. Вони також засновували фіктивні інвестиційні

об'єкти в країні А. Адвокати відправляли готівку в країну А, де фізична особа

(пан X), найнята адвокатами, вкладала кошти на рахунки компанії А.

Пан X заснував компанію А у країні В за допомогою адвоката С. Адво­кати А, В і дружина І були названі директорами компанії. Пан X також відкрив комерційні рахунки від імені компанії А у країнах А, В, і С. З рахунків у країні А пан X перевів кошти на інші рахунки компанії А в країнах В і С. Кошти інвестувалися у фондовий ринок.

Коли І забажав отримати ці активи, акції були продані, а кошти переведені до нього під керівництвом адвокатів А та В шляхом змішування їх на рахун­ках третьої сторони.

Потім торговець І проінструктував адвокатів перевести всі активи компанії А у компанію В, засновану для нього його бухгалтером в іншій країні. У ході цього переказу з бухгалтером І зв'язався сторонній адвокат Д, який шукав спосіб відмити 500 тис. доларів. Бухгалтер і торговець І домовилися, і запит адвоката Д був підключений до процесу. Торговець І одержав 500 тис. до­ларів готівкою, і це відкрило доступ до рахунків компанії В у країні Е. Мож­ливість об'єднання коштів мала велике значення для перешкоджання будь-яким подальшим розслідуванням.

Оператори інвестиційних компаній не знали особисто власника грошей, що проходили через їхні рахунки, однак одержували чіткі інструкції від адвокатів щодо проведення операцій.

2.         Торговець очолював організацію, що імпортує наркотичні речовини в кра­

їну А з країни В. Для відмивання доходів від цих операцій торговцем був най­

нятий адвокат.

З цією метою адвокат заснував мережу офшорних корпорацій. Компанії були об'єднані в країні С, де перевірка власності, звітів і фінансів є не дуже ре­тельною. Місцева керівна компанія в країні Д управляла цими компаніями. Об'єднання використовувалися для приховування руху незаконних коштів, придбання активів і фінансування злочинної діяльності. Торговець був власни­ком 100 % капіталу цих офшорних компаній (у вигляді акцій на пред'явника).

У країні А певна група осіб і компаній (без очевидного зв'язку з торгов­цем) перевела великі суми грошей до країни Д, де вони депонувалися або

49

переводилися через офшорні компанії торговця. З'ясувалося, що ця сама ме­режа використовулася для переказу великих сум грошей особі в країні Е, що, як з'ясувалося, була відповідальною за відвантаження наркотичних речовин, призначених для країни А.

Кілька інших адвокатів та їх трастові рахунки використовувалися для одер­жання готівки й переказу коштів, нібито для вигоди комерційних клієнтів у кра­їні А. Водночас адвокат заснував окрему подібну мережу (яка включала трас­тові рахунки інших адвокатів), щоб купити активи й вкласти кошти в об'єкти, призначені для маскування особи власника.

5.1.4. Використання суб'єктів сектору страхування для відмивання коштів

Страховий ринок має низку уразливих місць у різних сегментах. Для нього характерний низький рівень виявлення відмивання коштів у порів­нянні з масштабами галузі.

Страховий ринок привабливий для суб'єктів відмивання тим, що часто страхові послуги реалізуються за допомогою брокерів — посередників, які діють незалежно від страхової компанії, що пропонує страховий про­дукт, а також із застосуванням перестрахування ризиків, в тому числі за кордоном.

Брокери з продажу страхових полісів можуть не мати достатніх знань у сфері боротьби з відмиванням коштів і можуть бути використані для роз­міщення коштів у фінансових установах иебанківського типу. їхньою ме­тою є продаж полісів, і часто вони не помічають ознак процесу відмивання коштів, таких як невідоме походження коштів або незвичайні методи спла­ти премії.

Наприклад, ПФР Німеччини зафіксовано такий механізм відмивання в галузі страхування життя.

Іноземний громадянин зажадав придбати поліс із щорічними виплатами. Виплати повинні були здійснюватися зі спеціального рахунку виплати від­сотків, що вівся страховою компанією. На цей рахунок клієнт повинен був пок­ласти одноразову премію в 10 млн евро після укладення договору страхування. Гроші повинні були переводитися через іноземний банк. Позика, надана іно­земним банком для фінансування придбання власності, була основою для підписання поліса. Страховий випадок настав би у разі призупинення повер­нення коштів по позиці. Згідно з умовами, позика повинна виплачуватися при використанні щомісячних виплат страхової компанії, яка подала скаргу. Вип­лати мали розпочатися через 13 років і повинні були тривати все життя клієнта (щонайменше 5 років). Перевірка, здійснена страховою компанією, показала, що суб'єкта розшукувала поліція за фактом шахрайства.

Цікавим є приклад ЯФ/3Люксембургу із залучення страхових брокерів до махінацій з договорами страхування життя.

Страховий брокер умовив клієнта із Франції підписати контракт страху­вання життя на суму 35 тис. евро зі страховою компанією, розташованою в Люксембурзі. Потім без повідомлення клієнта цей брокер скористався його ім'ям для підписання подібного контракту страхування на ту ж суму з іншою

50

компанією, переводячи власні гроші на рахунок другого контракту. Таким чи­ном, страховий брокер вивів гроші в офіційний обіг, використовуючи законне джерело коштів свого клієнта із Франції.

Поширені подібні страхові махінації й у Бельгії.

Комерційна компанія була проголошена банкрутом. Незабаром чоловік

власниці компанії поклав гроші на рахунок, відкритий на ім'я іншого члена ро­

дини. Ці кошти були негайно зняті у формі чека, виписаного юристові. Потім

юрист повернув частину коштів, виписавши банківський чек, оприбуткований

через рахунок родича чоловіка. Другу частину він перевів банківським перека­

зом страховій компанії чоловіка для одноразової сплати страхової премії  по

придбаному їм полісу. Того самого дня чоловік негайно відкликав контракт

страхування. Премія була переведена банківським переказом на рахунок його

родича до запитання. Останній зняв ці кошти готівкою. У проведених цими

особами операціях були задіяні незаконно отримані кошти. Переказ коштів че­

рез рахунок юриста був економічно невиправданим. Виявилося, що причетні

особи мали значні накопичення готівки, яка була привласнена на шкоду інте­

ресам кредиторів компанії-банкрута.

Два поліси страхування життя на дуже велику суму були придбані на

імена осіб X і Y. Виплати здійснювалися чеком, виписаним брокерською

фірмою, розташованою в Європі. Два поліси гарантували позику під заставу

для спеціалізованої компанії. Через те, що власники поліса уклали угоду не на

своє ім'я, страховий агент зв'язався із брокерською компанією, щоб з'ясувати

точне походження внесених на рахунок коштів. Виявилося, що внески здійсню­

валися готівкою, а особи X і Y брали участь у незаконній торгівлі.

Заслуговують на увагу й типові випадки з діяльності ПФР Італії.

1.         Під час підписання страхових фінансових документів з оплатою відпо­

відної суми готівкою часто використовуються багаторазово індосовані банківсь­

кі чеки, виписані на імена, відмінні від імен бенефіціарів фінансових інстру­

ментів.

Особи, що виписували банківські чеки, мали фінансові ускладнення. Бага­то хто з покупців фінансових інструментів діяли як представники добре відо­мої особи, яка в результаті слідчих дій стала підозрюваною в участі у зло­чинній змові, відмиванні грошей, шахрайстві й тісних зв'язках із групою "Камора" (організоване злочинне угруповання Кампаньї, Північна Італія). Та­кий механізм дій давав можливість злочинцям приховувати або принаймні заплутувати сліди, що зв'язують незаконні джерела коштів з їх подальшим інвестуванням.

2.         З метою приховування злочинних доходів, відмитих через грошові пере­

кази з банківського в страховий сектор, підписувалися фінансові документи,

пов'язані з пожертвуваннями.

Дружина підприємця, що перебуває під слідством по факту махінацій з державними контрактами, перевела більше 1,2 млн евро з рахунку свого чо­ловіка, уникнувши конфіскації судом цієї суми. Будучи співвласницею цього рахунку, вона замовила випуск на її ім'я ста банківських переказних векселів, кожний — на суму в 12 тис. евро (законний ліміт в Італії становить 12,5 тис. евро). Банківські векселі були індосовані дружиною та внесені на рахунок агента страхової компанії. Через кілька днів агент перевів отримані гроші стра­хової компанії до її іншої філії, куди дружина підприємця направила запит що­до укладання договору страхування життя.

51

Великий досвід у дослідженні та виявленні механізмів відмивання в страховому секторі має ПФР Великобританії.

Наприклад, один з механізмів стосується передчасного відкликання стра­хових полісів. У цьому випадку злочинець здобуває страховий поліс життя через посередника або через самого страховика. Одержавши поліс, злочи­нець відмовляється від нього для того, щоб одержати частину премії. При цьому він зазнає фінансових втрат. Походження коштів страхувальника (електронні платежі або чеки) важко простежити. Цей метод відкритий для подальших зловживань на стадії розміщення, якщо посередник є співучасником (або просто неуважною людиною) і вимагає оплати го­тівкою.

Варто подбати про те, щоб передчасна здача поліса залишалася еко­номічно невигідною, тому що багато страхових продуктів, навіть при їх­ньому ранньому відкликанні, можуть приносити прибуток. Це може бути обумовлено самою структурою продуктів, тим, що вони повинні мати мак­симально привабливий, конкурентоспроможний вигляд на ринку. Крім втрат, понесених у результаті передчасної здачі поліса, все-таки можна от­римати прибуток завдяки махінаціям посередників, що беруть участь у змові та бажають законно передати частину від усієї суми інвесторові у вигляді комісійних.

Крім того, ПФР Великобританії серед типових прикладів відмивання в сфері страхування виділяє такі:

одержання позичок від іноземних установ з використанням страхово­

го поліса як додаткового забезпечення. Це збиткова фінансова операція,

сполучена з високою сумою виплачуваних відсотків по позиці. Це також

своєрідна форма відмивання, оскільки взяті в борг кошти можна перевес­

ти на рахунки або придбати на них майно, тим самим легалізувавши їх;

переплачування й подальше відшкодування премій. Досить проста

схема, за якої клієнт "випадково" переплачує суму премій, найчастіше ви­

користовуючи брудні доходи, а потім вимагає відшкодування вже чистими

грішми;

використання послуг посередника, що не проживає в одній місцевості

з інвестором. Посередники, як правило, займаються оформленням полісів

на законних підставах, але вони ж можуть допомогти інвесторові дис-

танціюватися від своїх фондів. Таке трапляється у випадку, якщо інвестор

живе у провінції або ж у країні високого ризику, де існують менш суворі за­

кони відносно відмивання коштів.

ПФР Мексики виявив такий складний механізм відмивання.

Торговець наркотиками пан Ж в результаті незаконної діяльності одержав 800 тис. доларів. З метою легалізувати ці кошти він домовився з трьома ви-сокопосадовцями (пани X, П та Л), які в обмін на свої послуги зажадали 20 % від загальної суми.

52

Пани X, П та Л одержують чистий щорічний дохід 108 тис. доларів, 96 тис. доларів і 114 тис. доларів відповідно. Протягом року (за окремими договорами страхування) можливі додаткові внески, які не повинні перевищувати суми щорічного доходу кожної особи і можуть бути зняті наприкінці року.

Протягом року щомісяця пани X, П та Л одержували від Ж брудні кошти та робили внески за договорами (на суму 9 тис. доларів, 8 тис. доларів і 9,5 тис. доларів відповідно).

У страхової компанії виникла підозра у відмиванні коштів, оскільки весь свій щомісячний доход пани X, П та Л вкладали у договори страхування.

Наприкінці року пани X і П зняли свої додаткові внески, включаючи від­сотки, отримавши 115 тис. доларів і 102 тис. доларів відповідно. Із зазначених сум вони утримали 20% за домовленістю з паном Ж та за його вказівкою решту вклали у створення фіктивної корпорації (всього вкладено 173 тис. доларів).

За ці кошти корпорація придбає нерухомість, меблі й устаткування.

Наприкінці року пан Л зняв гроші по договорах страхування (додаткові внески плюс відсотки в сумі становили 121 тис. доларів). Із зазначеної суми він забрав 20% комісійних.

Відповідно до інструкцій пана Ж, пан Л використовує комісійні для прид­бання двох транспортних засобів на своє ім'я і переписує їх на ім'я пана Ж че­рез день після придбання.

Протягом першого року функціонування корпорації пан Ж вклав у неї 482 тис. доларів, здобутих у результаті незаконної торгівлі наркотиками. З метою легалізації цих коштів пани Ж, X та П забезпечили видимість того, що корпорація надає консультативні послуги кільком фізичним особам і одержує від них платежі.

Корпорація декларувала прибуток від надання консультацій і сплатила по­датки. Пан Ж також заплатив панам X та П погоджені 20% відмитих 482 тис. доларів.

На окрему увагу заслуговують такі приклади з діяльності ПФР США.

1.         Торговці наркотиками, що перебували у Колумбії, відмивали гроші через

страхову організацію Е, розташовану на острові Мен; для сприяння діяльності

Е мала репрезентативний офіс, розташований у Флориді.

Страхова компанія Е надавала поліси, за характером схожі на сертифікати взаємних фондів. Норма рентабельності була прив'язана до FTSE, NASDAQ та інших індексів. Поліси страхування функціонували як інвестиції. Кошти, що відправлялися на її рахунки, походили з електронних грошових переказів третьої сторони, чеків або "чорного ринку" обміну песо. Власник рахунку (тор­говець наркотиками) міг сплатити за поліс грошові суми вище норми або знімати їх, сплачуючи штраф за передчасне зняття. Зрештою, гроші з'являли­ся у формі електронного переказу та чека страхової компанії і могли бути віль­но переміщені.

2.         Пан  Б  —  цілитель,  що  отримав  ліцензію на  практику в  Східній

Вірджинії й Пенсильванії (у США цілителі одержують ліцензію на надання

деяких видів послуг і лікування лише окремих хвороб).

У період між 1985 і 1996 pp. пан Б придбав Клініку гірського цілитель-ства в Моргантауні і управляв нею. У 1994 р. він разом із паном X, консуль­тантом з цілительства, створили Асоціацію пріоритетної медицини, професійну медичну корпорацію, розташовану там само, що й Клініка. З 1994 р. пан Б перевів пацієнтів із Клініки в Асоціацію пріоритетної медицини. У 1994 р. він також створив Адміністрацію охорони здоров'я Східної Вірджинії. Завдяки

53

серії контрактів на оренду й іншим угодам пан Б здобув контроль над Клінікою та Асоціацією.

Відповідно до державних вимог (медичні корпорації повинні управлятися лікарями) в 1994 р. й протягом 1997 р. пан Б наймав двох лікарів. Фонди Асоціації пріоритетної медицини були оформлені на їхні імена. На ім'я лікаря за надання медичних послуг, цілительство, діагностику і проведення процедур Асоціація виписувала рахунки, які покривалися державною програмою охоро­ни здоров'я.

Пани Б і X наймали персонал, не звертаючи уваги на рівень професійної підготовки. У свою чергу, підлеглі сприяли збільшенню частоти та кількості надання послуг пацієнтам. Ця система була створена панами Б і X для отри­мання відшкодування від страхових компаній і державних програм охорони здоров'я шляхом фальсифікації фактів надання медичних послуг. Водночас рахунки за ці послуги виписувалися за пунктами, які програма охорони здо­ров'я може покрити без додаткової перевірки.

Таким чином, пани Б і X проводили фінансові операції з доходами від не­законної діяльності (шахрайство у сфері охорони здоров'я). Оренда нерухо­мості та устаткування, договори керування були складені з метою замаскувати кошти, що були спрямовані до Адміністрації охорони здоров'я Східної Вір-джинії, а потім панам Б та X. Потім ці гроші переводилися електронними пе­реказами, зокрема, до Британських Віргінських Островів для приховання природи, джерела і власника доходів від незаконної діяльності.

5.1.5. Використання ринків дорогоцінних металів і каменів для відмивання коштів

Ринки золота, діамантів, інших благородних металів та коштовних ка­менів є потенційними сферами, через які можуть направлятися незаконні кошти. Висока вартість коштовностей, їх здатність зберігати вартість, незважаючи на форму, легкість конвертації, а також компактність і віднос­на простота транспортування роблять їх привабливими для злочинців, що відмивають гроші. Зокрема, золото та діаманти можуть використовуватись і як джерело незаконних доходів для відмивання (через контрабанду чи не­законну торгівлю), і як реальний інструмент відмивання (через пряму купівлю чи продаж).

Основні джерела незаконних коштів, що відмиваються на таких рин­ках, — це незаконна торгівля наркотиками, організована злочинність та контрабанда (у тому числі коштовностей).

ПФР США має досвіду цій галузі.

Стало відомо, що численні організації на території Нью-Йорка відмивають доходи від торгівлі наркотиками через продаж золота й інших коштовних ме­талів. Відповідно до отриманої ПФР США інформації ювеліри реалізовува­ли злитки золота, золоті вироби еквівалентної вартості (шляхом переплавки чи безпосереднього виготовлення) за готівку, яка була доходом від наркобізнесу.

Ювеліри Нью-Йорка переплавляли золото на такі вироби: корпуси годинників та ланцюжки. У деяких випадках золото було заховано в приладах, які потім переправлялися в Колумбію. Щойно золото надходило до Колумбії, його перепродавали за готівку, таким чином, завершуючи відмивання коштів.

54

5.1.6. Використання публічних посадових осіб (ППО) для відмивання коштів

Публічні посадові особи, залучені до кримінальної діяльності, часто маскують свої незаконні активи через мережу холдингових компаній і оф-шорних банків, розміщених за межами країн їхнього проживання. Часто ППО залучають посередників або членів родини для переміщення чи за-володіння активами від їхнього імені. Вони активно використовують мето­ди приховування активів, подібні до тих, якими користуються інші суб'єкти для відмивання коштів.

Джерелами коштів, які ППО намагаються легалізувати, є не тільки ха­барі чи інші пов'язані з корупцією доходи, але й присвоєння та відкрита крадіжка державного майна, кошти політичних партій або об'єднань, дохо­ди від ухилення від сплати податків, а також кошти, отримані безпосе­редньо від участі в організованій злочинності або торгівлі наркотиками.

Діяльність політичних діячів не обмежується лише вивозом грошей з так званих нерозвинених країн або країн з корумпованими режимами. Існуван­ня низки привілеїв у поєднанні з дипломатичним статусом може забезпе­чити ідеальний спосіб відмивання коштів та юридичну перешкоду, що надзви­чайно ускладнює розслідування таких справ.

Зокрема, типовим є прикладЯФЯЛюксембургу щодо махінацій ППО з метою відмивання коштів.

Клієнт банку в Люксембурзі (іноземний дипломат) привернув увагу серією внесків на депозит готівки, з яких незабаром були здійснені грошові перекази третім сторонам за кордон. Він заявив, що внески готівкою були доходами від операцій продажу антикваріату, в яких він був посередником. У банку з'яви­лася підозра, коли протягом однієї з цих операцій, він розмістив на депозит надзвичайно велику суму купюрами малого номіналу.

Після надання інформації ПФР Люксембургу країна походження дипло­мата ініціювала розслідування й визнала приналежність дій суб'єкта до відми­вання коштів, одержаних від торгівлі наркотиками, до фальсифікації й присво­єння чужого майна.

ПФР Великобританії виявлено такий механізм відмивання, в якому використовувалися не лише ППО, але й суб'єкти страхового сектору

Випадок стосується державної страхової компанії країни, яка входила до "чорного списку" та виплачувала державним чиновникам завищені страхові премії. Потім кошти спрямовувалися на перестрахування через компанію, що знаходиться у Великобританії та контролюється політичними діячами з тієї ж іноземної держави. Надлишкові премії послідовно виплачувалися через оф-шорну компанію на особисті рахунки політичних діячів у різних країнах.

Приклад ПФР Канади стосується використання трастового фонду для купівлі власності на доходи від злочинів.

ППО брала хабарі й винагороди від одержувачів урядових контрактів. Ці кошти вона вкладала в місцеві фінансові установи й переводила на свій юридичний трастовий рахунок. Гроші з трастового рахунку використовували­ся на придбання нерухомого майна.

55

Заслуговує на увагу і досвід ПФР Іспанії з викриття систем відмивання коштів.

У 2002 р. було викрито систему відмивання коштів, отриманих від трафі­ку кокаїну до Європи. Злочинцями була створена мережа компаній з торгівлі автомобілями "секонд-хенд". Така діяльність була прикриттям для їх відносин з банками та використовувалася для підтвердження походження готівки, яка вносилася та потім перераховувалася за кордон.

У цій же операції був задіяний посол, акредитований в Люксембурзі. По­сол використовував свій особистий банківський рахунок для внесення депо­зитів на суму більше 750 тис. доларів, які він намагався представити як доходи від посередницької діяльності з торгівлі старовиною й предметами мистецтва.

З капіталу, спрямованого до фінансової системи завдяки зловживанню пе­ревагами дипломатичного статусу, він здійснив перекази до іспанського банку, звідки переправив гроші на інші рахунки в Майямі й Нью-Йорку.

Що стосується досвіду ПФР Бельгії, доцільно розглянути кілька випад­ків відмивання з підкупом ППО та переказом грошей за кордон.

Кілька осіб (родом зі Східної Європи) відкрили особисті рахунки в од­

ній банківській установі Бельгії. Кожний з них мав рекомендації громадян

Бельгії. На рахунки переважно надходили перекази від іноземних компаній.

Суми операцій становили кілька мільйонів євро. Частина цих коштів була

інвестована на депозит, інша знята готівкою в країні походження задіяних осіб.

Зазначені особи із Східної Європи — високопосадовці у своїх країнах — підоз­

рювалися у зловживанні повноваженнями з метою одержання прибутку. Про­

ведені ними операції, зокрема, зняття великих сум готівки в їхніх рідних країнах,

не мали жодного економічного сенсу. Це показало, що відкриті цими особами

рахунки в Бельгії використовувалися для прихованого відмивання коштів.

У фінансовій установі в Бельгії був відкритий рахунок на ім'я компанії,

зареєстрований офіс якої знаходився за кордоном. Єдиною операцією на цьо­

му рахунку було надходження великої суми з іншого рахунку, яким зазначена

компанія володіла в країні Східної Європи. Кошти були покладені на депозит

за розпорядженням повіреної іноземної особи. Ці компанії були залучені в ши­

рокомасштабну операцію з відмивання грошей, що включає присвоєння сус­

пільних коштів злочинними організаціями за посередництва державних діячів

з африканської країни. Крім того, попередньо ці кошти були переведені через

транзитні рахунки за кордоном з метою приховування їх незаконного похо­

дження.

На особливу увагу заслуговує діяльність ПФР США з протидії відми­вання коштів ППО.

Пан М (радник колишнього Президента Фухіморі, голова впливової сек­ретної Служби національної розвідки) і наближені до нього особи, включаю­чи пана В (голову військового і пенсійного фонду поліції Перу), накопичува­ли незаконні доходи, отримані в результаті зловживання паном М службовим становищем. Деякі з використаних схем шахрайства включали придбання війсь­кового устаткування і його сервісне обслуговування, а також незаконне інвес­тування коштів з державного пенсійного фонду.

Пан В був залучений до широкомасштабної схеми повернення внесків, що торкнулася як казначейства Перу, так і військового і пенсійного фондів полі­ції. У 1994 р. пан В та інші особи використали кошти пенсійного фонду й свої власні гроші на придбання контрольного пакета акцій у Ф — банківської уста-

56

нови Перу, що у червні 1999 р. була придбана комерційним банком Перу. До обов'язків В входив пошук інвестицій від імені компанії Ф і розробка проектів для фінансування банківського й пенсійного фондів (стосовно нерухомості). Також він контролював будівельні компанії.

Пан В встановив механізм впливу на реальну вартість інвестиційних про­ектів пенсійного фонду, 25% виручених коштів призначалися компанії Ф. Ре­комендовані паном В проекти автоматично затверджувалися членами керівниц­тва пенсійного фонду поліції, деякі з них одержали компенсацію вкладених коштів. Один з таких проектів — інвестиційний проект компанії Ф на 25 млн доларів — шахрайським чином був збільшений на 8 млн доларів. Пан В та­кож заснував і контролював кілька компаній зі змішаним доходом, використо­вуючи позики від компанії Ф в обмін на компенсацію коштів від боржників. Якщо позики не надавалися, пан В купував проекти компаній-банкрутів за за­ниженими цінами і продавав їх, отримуючи прибуток.

Крім того, пан В і члени Ради директорів компанії Ф були уповноважені урядом Перу організувати придбання військових літаків. Тільки за два конт­ракти купівлі літаків у 1995 і 1998 pp. уряд Перу сплатив додатково 150 млн доларів через шахрайське підвищення ціни продажу на 30%. Незаконні кош­ти були переведені через компанію Ф і комерційний банк. Звідти кошти пере­водилися на численні рахунки під безліччю імен у банківські установи США й інших країн для приховування їх незаконного походження.

Пан В використав групу банківських установ, розташованих у Перу, Кай-манових островах, Панамі, США й інших країнах для відмивання своїх кош­тів і доходів наближених до нього осіб. Банки Південної Америки, Карибсь­ких островів і США виявили переказ незаконних доходів.

5.2. Етапи відмивання коштів

У відповідності з найбільш розповсюдженою моделлю процесу відми­вання коштів, яка використовується міжнародною організацією FATF про­цес легалізації можна умовно розділити на три основні етапи (стадії): розміщення, розшарування та інтеграція.

Типовий механізм відмивання злочинних коштів може виглядати так, як це показано рис 5.2.

Зібрані брудні кошти потрапляють до фінансової системи країни, аку-мулюючись в певному банку (фінансовій установі). Далі відбувається мас­кування джерела їх походження. Наприклад, кошти через кілька рахунків переводяться до іншого банку, що знаходиться в офшориій зоні. З них ви­дається кредит фіктивній компанії, яка нібито оплачує послуги іншої компанії — кінцевого елемента розшарування. В результаті придбаваються

Рис. 5.2

остаточне

надання

коштам

легальності

акумуляція брудних

інтеграція

переміщення

коштів V та зміна форм

розміщення

початкове спрямування

розшарування

57

цінні активи, здійснюються фінансові або виробничі інвестиції, та злочинні кошти набувають легальності.

5.2.1. Розміщення коштів, набутих злочинним шляхом

Перший етап — розміщення — може реалізовуватися шляхом депону­вання коштів у банках або розміщення активів в інших типах фінансових установ.

Головним чином, злочинно отримані доходи (передусім — готівка) пе­ретворюються на ліквідні активи у формі валюти, цінних паперів, нерухо­мості і т. п., а також фізично переміщуються від їх істинних джерел похо­дження (часто за межі країни).

Зокрема, па зазначеному етапі широко використовуються такі тради­ційні кредитно-фіиансові установи, як банки, інвестиційні, страхові, фондові компанії, кредитні спілки тощо. Крім того, розміщення може здійснювати­ся через установи нефінансового сектору (бари, ресторани, готелі, комі­сійні чи ремонтні установи, антикварні, ювелірні магазини, гральні закла­ди, будівельні фірми тощо).

"Иайпопулярніші" способи, за допомогою яких злочинці розміщують брудні кошти у фінансові системи, включають такі:

штучне завищення торгової виручки (маніпуляція з цінами) при ре­

алізації товарів;

встановлення контролю з боку злочинної організації над фінансови­

ми установами або над діяльністю їх персоналу (в тому числі шляхом

підкупу або погроз). Такі зв'язки суттєво спрощують розміщення незакон­

них коштів, їх розшарування та інтеграцію. Зазначений метод широко ви­

користовується в країнах СНД організованими злочинними групами, які

спеціалізуються на легалізації незаконних доходів шляхом створення

власних підприємницьких структур;

смерфінг — подрібнення платежів (вкладів), тобто структурування

операцій з готівкою без перевищення встановленої законом межі з метою

уникнення реєстрації державними органами таких операцій. Це один з най­

більш популярних методів, який використовується на першій фазі відми­

вання;

організована закупівля фінансових інструментів за готівку;

обмін дрібних банкнот на купюри більшого номіналу, а також обмін

грошей на іншу валюту. Діяльність обмінних пунктів пов'язана з обслуго­

вуванням великої кількості випадкових клієнтів, що само по собі стано­

вить певні складності при ідентифікації клієнтів. На сьогодні багато країн,

в тому числі й Україна, внесли відповідні зміни до законодавства та обме­

жили можливості використання обмінних пунктів для легалізації злочин­

них доходів;

58

переміщення коштів через банківські установи, в тому числі за кор­

дон, з використанням платіжних карток;

злиття законних та незаконних капіталів, коли легально працююче

підприємство використовує рахунок в банку в абсолютно законних цілях,

поступово "підмішуючи" до таких коштів набуті злочинним шляхом активи;

використання благодійних організацій (зокрема, маскування зло­

чинних коштів під благодійні внески та пожертвування).

Етап розміщення крупних сум готівки є найбільш "слабкою" лапкою в процесі відмивання коштів, оскільки отримані гроші найлегше виявити са­ме на цьому етапі. Саме з цього часу вони можуть потрапити в поле зору правоохоронних органів та стають максимально вразливими при перевірці їх походження.

Оскільки за належно організованої процедури моніторингу фінансова установа не може не звернути увагу на спроби розміщення великих сум "чорної" готівки, значну небезпеку становить можливість набуття злочин­цями контролю над фінансовою установою.

В розрізі типів організацій для розміщення кримінальних фондів безпе­речною є привабливість банківської системи з огляду на ЇЇ універсальність. Банки пропонують широкий спектр послуг, мають стійкі зв'язки з інозем­ними фінансовими структурами, швидко здійснюють операції, оперують значними обсягами коштів.

Однак відмивання коштів може відбуватися і в інших фінансових ус­тановах. Останнім часом иебапківські установи все частіше використову­ються для розміщення нелегально отриманих доходів та введення їх в зви­чайний фінансовий обіг. Багато в чому ця тенденція пов'язана з більш досконалим законодавством, що стосується боротьби з легалізацією бруд­них коштів в банківській системі, та порівняно кращою організацією моні­торингу в цій сфері.

Інтенсивність та якість виявлення схем відмивання на первинному етапі багато в чому залежить від активної участі в процесі протидії безпо­середньо суб'єктів первинного фінансового моніторингу, адже часто лише вони мають можливість виявити операцію на самому її початку.

5.2.2. Розшарування коштів, набутих злочинним шляхом

Другою стадією легалізації є розшарування, коли відбувається транс­формація злочинно набутих доходів в різноманітні активи та їх подальше розсіювання з метою маскування реальних джерел походження капіталів.

На практиці фази відмивання накладаються одна на одну, тому способи розміщення кримінальних капіталів аналогічні тим, що використовуються й для їх розшарування. У випадку, якщо розміщення великих сум пройшло непомітно, викриття подальших дій з відмивання коштів практично уне­можливлюється.

59

Ця стадія може включати такі операції, як переказ депонованої готівки та її переведення в інші фінансові інструменти (цінні папери, дорожні че­ки тощо), поштові перекази, електронні платежі через Інтерпет, інвестиції в нерухомість та легальний бізнес (особливо в сферу туризму та відпочин­ку), перепродаж товарів високої цінності та фінансових інструментів.

Використання зазначених методів істотно спрощується з огляду на існування в низці зарубіжних країн банків, які не зацікавлені у наданні правоохоронним органам інформації про своїх клієнтів. (В деяких країнах дозволено не реагувати на запити про стан рахунків своїх клієнтів, за вик­люченням наявності звинувачення у відмиванні.) Передусім це стосується офшорного бізнесу, який на сьогодні вважається одним із найбільш при­буткових.

Так, типовим інструментом, який використовується при розшаруванні, є підставні компанії, зареєстровані в офшорних зонах. Фінансові операції з ознаками відмивання виявити вкрай складно завдяки використанню чис­ленних договорів прикриття та гранично малого строку діяльності підстав­них фірм.

Також для проведення операцій можуть використовуватися підставні особи, втрачені або підроблені паспорти, інші документи, які приховують реальні джерела, власників та місця розташування незаконно отриманих доходів (наприклад, навмисне створення помилкового паперового / ауди­торського сліду).

Одним з розповсюджених прийомів на цьому етапі є так званий "розрив ланцюгу", пов'язаний з переведенням кримінальних активів через кілька країн, через рахунки фірм, які потім зникають ("фірми-одноденки"), а та­кож з використанням цінних паперів на пред'явника.

5.2.3. Інтеграція коштів, набутих злочинним шляхом

У відповідності з трифазною моделлю заключним етапом процесу ле­галізації є інтеграція. Це надання легального вигляду злочинно набутим коштам. На цій стадії гроші отримують легальне джерело походження та інвестуються в легальну економіку, щоб у правоохоронних органів не ви­никло підозр стосовно законності їх походження.

Основні методи інтеграції брудних коштів включають:

придбання нерухомості. Наприклад, підставна фірма перепродає не­

рухомість, в яку були інвестовані незаконно отримані кошти, та отримує

доход від продажу, що вважається законним;

викривлення цін зовнішньоторговельних угод при інтеграції незакон­

них доходів в економіку (тобто завищення в документах, які ввозяться до кра­

їни, грошових сум з метою виправдання вкладень відповідних сум у банках,

або завищення обсягів експорту з метою обґрунтування отримання відпо­

відних сум з-за кордону);

60

використання банківських рахунків іноземної або спільної фірми з ме­

тою маніпулювання грішми у вигляді надання позичок, оплати акреди­

тивів, виплати гонорару за консультації, читання лекцій, проведення пла­

тежів за фальшивими угодами або за фіктивні послуги, виплата заробітної

плати або комісійних окремим особам або компанії;

внесення готівки на рахунок з метою надання грошам вигляду доходів

від продажу;

декларування грошей під виглядом виграшу в казино чи через лотерею;

послуга підставних компаній. Грошові фонди нелегального походжен­

ня можуть бути представлені як законно отримані шляхом надання їм виг­

ляду позичкових коштів, коли кредитором виступає формально незалеж­

на, але фактично контрольована злочинцями компанія;

придбання підприємства, яке є збитковим. При цьому фальсифіку­

ється позитивний фінансовий результат раніше збиткового підприємства

за рахунок незаконних доходів;

отримання кредиту під заставу незаконно набутого майна та, відповід­

но, розміщення доходів в легальній банківській системі.

Діяльність з легалізації брудних коштів на практиці не обов'язково вклю­чає всі перераховані етапи, а може завершитися на першому або другому етапі. Часто зв'язок між етапами настільки тісний, що розмежувати їх не­можливо.

На відміну від більшості розвинених країн, в Україні при легалізації брудних капіталів злочинці віддають перевагу зберіганню їх в найбільш ліквідній формі. У більшості схем відмивання з метою уникнення капіталь­них втрат в процесі легалізації використовуються механізми переведення грошей з безготівкової форми в готівкову. Такі операції є незаконними та часто супроводжуються ухиленням від сплати податків (ПДВ, податок на прибуток тощо). Головним чином вони проходять через банківські уста­нови. Тому дуже важливо, щоб не лише державні органи, але і банки (які посідають на даний час особливе місце серед суб'єктів первинного фінан­сового моніторингу) мали достатні навички у їх виявленні.

При застосуванні простіших форм відмивання розглянуті вище етапи відмивання можуть зливатися. На практиці прості схеми легалізації неза­конно отриманих доходів часто використовуються в комплексі, створюючи більш складні, заплутані багатоланцюгові операції.

Українська система боротьби з відмиванням грошей, як власне і в усьо­му світі, у своїй основі має первинний контроль за трансакціями, які про­водяться фінансовими посередниками. Відповідно, багато залежить від того, як суб'єкти первинного фінансового моніторингу виконують своє завдання.

Як правило, суб'єкти первинного фінансового моніторингу не можуть виявити та прослідкувати всю схему легалізації, але водночас мають звер­нути увагу на деякі ЇЇ елементи.

61

5.2.4. Виявлення типових схем легалізації брудних коштів

Схеми можуть бути виявлені при проведенні виїзних перевірок; оперативних заходів та слідчих дій; аналізу звітності; дослідження фінан­сових операцій; валютного контролю.

Виїзні перевірки (ревізії) дають можливість безпосередньо на підприємст­ві вивчити необхідні документи, провести інвентаризацію товарно-матері­альних цінностей. Перевірки проводяться ДПАУ, Контрольно-ревізійним управлінням, регуляторними органами (НБУ, ДКЦПФР, ДКРРФП).

Оперативні заходи та слідчі дії — обшуки, виїмки, допити, інші опера-тивно-розшукові роботи проводяться правоохоронними органами (Гене­ральною прокуратурою України, МВС, СБУ, ДПАУ).

Аналіз звітності (адміністративних даних) здійснюється контролюючими органами (головним чином, НБУ, ДКЦПФР, ДКРРФП, ДПАУ, Державна митна служба України), а також правоохоронними органами у випадках, передбачених законодавством. До такої звітності належать бухгалтерська, фінансова, податкова звітність, в тому числі податкові декларації, вантаж­но-митні декларації та інші види звітності, передбачені законодавством.

Дослідження фінансових операцій, як правило, передбачає збір інфор­мації та аналіз банківських рахунків суб'єктами первинного фінансового моніторингу, НБУ, ДКЦПФР, ДКРРФП, ДПА, правоохоронними органа­ми, а також Держфіпмоніторингом (в ході проведення фінансового моніто­рингу).

Валютний контроль здійснюється банківськими установами та іншими агентами валютного контролю при проведенні розрахунків в іноземній ва­люті, вивезенні / ввезенні, переказуванні і пересиланні валютних ціннос­тей, в тому числі розміщенні валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України, інших валютних операціях. Головним органом валютно­го контролю є НБУ.

5.3. Елементарні схеми відмивання

Схеми відмивання коштів можуть бути складними, заплутаними, мати багато розгалужень, але всі вони складаються з порівняно невеликої кіль­кості "елементарних операцій". В цьому розділі наведені приклади таких елементів, з яких формуються більш складні схеми.

5.3.1. Фіктивний роздрібний продаж товарів, надання послуг (рис. 5.3.1)

Невеличке кафе за вигідною ціною щотижнево реалізує великі партії до­машньої випічки власного виробництва. Цей доход становить основу загально­го доходу кафе. Насправді ж технічні можливості закладу дозволяють виробля­ти набагато менший обсяг такої продукції. Угода з її продажу виконується лише на папері.

62

Застосування схеми передбачає безпосереднє "відбілювання" коштів шляхом здійснення фіктивного продажу продукції (у сфері роздрібної тор­гівлі, в тому числі громадського харчування). Кошти нелегального похо­дження набувають законного вигляду розрахунків за покупку.

Фіктивний продаж використовується па першому етапі відмивання — розміщенні брудних коштів, як правило, є частиною інших, більш складних схем.

Обов'язковою умовою реалізації схеми є фальсифікація звітності.

Податковим органам найпростіше виявити таку схему (особливо при виїзних перевірках та аналізі звітності).

Як правило, схема виявляється при проведенні інвентаризації, перевір­ках постачальників, аналізі банківських рахунків (виявлення предмета оп­лати), при здійсненні оперативних заходів (порівняння фактично наданих / реалізованих за день послуг / продукції зі звітними даними).

готівка за угодою

фіктивний продаж

Рис. 5.3.1

5.3.2.  Фальсифікація рахунків за отримані товари, надані послуги (рис. 5.3.2)

Підприємець А отримує й сплачує послуги / роботи підприємця В (1) та фальсифікує рахунок, завищуючи суму в акті виконаних робіт / послуг та у видатковому ордері (2). Такі "буферні витрати" можуть слугувати для подаль­шого маскування відмивання брудних коштів.

Зазвичай, схема використовується для заплутування слідів брудних коштів (на етапі розшарування) та є елементом складної схеми відмиван­ня. Обов'язковою умовою реалізації схеми є фальсифікація платіжних та договірних документів.

Найбільша вірогідність виявлення такої схеми — при проведенні опе­ративних заходів (правоохоронними органами), а також при дослідженні фінансової операції, особливо при виїзних перевірках та аналізі звітності (Держфінмоніторингом).

Найчастіше схема виявляється при проведенні зустрічних перевірок по­стачальників, інвентаризації, а також при здійсненні оперативних заходів.

Рис 5.3.2

підприємець А — власник брудних коштів

5.3.3. Фіктивний "програш" у сфері грального бізнесу (рис. 5.3.3)

Відмивання коштів відбувається безпосередньо шляхом здійснення фік­тивної операції у процесі функціонування грального закладу. Гравець "про­грає" потрібну суму брудних грошей у казино, забезпечуючи легалізацію злочинно здобутих коштів.

Використовується на етапі розміщення брудних коштів та безпосеред­ньо для надання легального вигляду таким коштам. Як правило, є складо­вою більш складних схем. Характерна особливість схеми полягає в тому, що злочинне угруповання, як правило, контролює гральний заклад, який проводить схему.

Можливим порушенням законодавства при реалізації схеми є фальси­фікація звітності.

Як правило, схема виявляється при здійсненні оперативних заходів (по­рівняння фактично наданих за день послуг зі звітними даними, в тому числі реалізації гральних фішок та жетонів).

Особа "програє" у гральному закладі велику суму злочинних грошей. Потім інша особа "виграє" у тому ж гральному закладі. При цьому зазначений граль­ний заклад отримує винагороду за послуги з відмивання.

Рис. 5.3.3

готівка

фіктивний програш

5.3.4. Фіктивні операції у сфері страхування (рис. 5.3.4)

Кошти легалізуються завдяки фіктивній операції між страхувальником і страховиком. У схемі може бути задіяний страховий посередник. Клієнт,

64

що має намір легалізувати кошти (через брокера), переказує на рахунок страхової компанії обумовлену суму за договором страхування вантажів, майна, нерухомості і т. п. (1, 2). (Часто страхові платежі здійснюються за безпідставно завищеними тарифами.) Під виглядом настання визначеного договором страхового випадку компанія сплачує відшкодування "постраж-далому" (3).

Аналогічна схема застосовується при легалізації брудних коштів у виг­ляді матеріальної допомоги, виплат за договором перестрахування тощо.

Схема використовується як для розміщення брудних коштів, так і без­посередньо для надання їм легального вигляду (тобто на етапах розміщен­ня та інтеграції).

Зазвичай, застосовується як елемент більш складних схем.

Можливим порушенням законодавства при реалізації схеми є фаль­сифікація страхового випадку.

Але фальсифікація страхового випадку є слабким місцем схеми, оскіль­ки він має бути підтверджений свідченням учасників, результатами екс­пертизи тощо. Найбільш вірогідно виявити таку схему при виїзних пе­ревірках (спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг — Держфінпослуг).

З метою маскування виплат особам, які контролюють діяльність страхової компанії (формально — клієнтам страхової компанії), страхова компанія, нібито перестраховуючи свої ризики, перераховує кошти іншій страховій ком­панії (найчастіше — іншого регіону країни). Надалі вказані кошти виплачу­ються у вигляді страхових виплат (за угодами з особами, що контролюють діяльність страхової компанії, — клієнтами страхової компанії) за страховий випадок, що нібито настав.

Компанія-перестрахувальник (резидент) перестраховує (з перерахуванням грошових коштів) свій ризик нібито у компанії-страхувальника (нерезидента), з рахунків якої вказані валютні кошти надходять на рахунки компаній, якими управляють особи, що контролюють діяльність страхової компанії, — клієнти страхових компаній. Тобто за допомогою страхових компаній валютні кошти фактично виводяться за межі України. Отримані безготівкові кошти легалізу­ються у вигляді інвестицій та придбаного майна на території України та за її межами або отримуються готівкою за допомогою платіжних систем.

Рис 5.3.4

ч   /      \

(легалізовані) V      кошти    J

страховий \       /'страхова

або інший         виплата

платіж   (фіктивний

страховий випадок)

65

5.3.5.    Спекулятивні операції у сфері цінних паперів (рис. 5.3.5)

Легалізація злочинних доходів відбувається шляхом здійснення спеку­лятивних операцій з цінними паперами (так звані "сміттєві акції").

Посередник (дружня або підконтрольна особа) дешево скуповує цінні папе­ри (1), а потім перепродає за більш високу ціну особі, яка розплачується бруд­ними грошима (2). Доход від перепродажу набуває легальної форми.

Може використовуватись у комплексних схемах безпосередньо для на­дання брудним коштам легального вигляду.

Зазвичай, схема виявляється шляхом зіставлення з номінальною або ринковою вартістю цінних паперів. Найбільш вірогідно виявити таку схе­му за допомогою податкових органів та державних органів, що здійснюють регулювання ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (особливо при виїзних перевірках та аналізі звітності), а також Держфінмоніториигу та професійних учасників фондового ринку (безпосередньо в ході дослі­дження фінансових операцій).

Рис. 5.3.5

5.3.6.    Спекулятивні операції у сфері торгівлі нерухомістю

(рис. 5.3.6)

Посередник купує за низькою ціною об'єкт (1), а потім перепродає за значно вищою ціною (2) власнику брудних коштів. Різниця між ціною прода­жу і купівлі становить легалізований доход.

Як правило, є частиною більш складної схеми та використовується без­посередньо для надання брудним коштам легальності. Кошти легалізують­ся завдяки штучному завищенню вартості нерухомості. Відмінною озна­кою схеми може бути циклічний перепродаж об'єктів, а також участь підставних фіктивних фірм.

Реалізація схеми може включати фальсифікацію оціночної докумен­тації на нерухомість, договорів купівлі-продажу.

Найбільш вірогідно виявити таку схему за допомогою податкових ор­ганів (особливо при виїзних перевірках) та Держфінмоніторингу (при до­слідженні фінансових операцій).

66

Зазвичай, схема розкривається при порівнянні реальної та ринкової вартості об'єктів нерухомості, а також при дослідженні суб'єктів перепро­дажу (встановленні циклічності операцій).

Рис. 5.3.6

брудні кошти

нерухомість

за завищеною

ціною

'    власник брудних коштів

5.3.7. Відмивання коштів за допомогою сертифікатів на пред'явника (рис. 5.3.7)

Фірма за злочинні кошти здійснює придбання ощадних сертифікатів на пред'явника в банку (1). Як правило, далі вони передаються підставній особі — посереднику (2), яка пред'являє їх до платежу в касу цього ж банку, що тор­гує сертифікатами (3) та отримує цілком легальні кошти.

Може використовуватися в комплексних схемах, на етапах розміщен­ня та інтеграції (безпосередньо для надання брудним коштам легального вигляду шляхом розриву ланцюга легалізаційпого процесу). Часто здійс­нюються за змовою зі співробітниками банку.

Досить часто в таких схемах використовуються підроблені документи (довіреності), втрачені (викрадені) паспорти.

Найбільш просто виявити таку схему банківським установам та Держфінмоніторипгу в ході дослідження фінансових операцій. Крім того, достатньо висока вірогідність викриття схеми існує при проведенні своєї діяльності органом, який здійснює державне регулювання щодо ринку банківських послуг — Національним банком України (виїзні перевірки, аналіз звітності), а також правоохоронними органами (оперативні заходи).

Використання підроблених документів та / або викрадених (втрачених) паспортів виявляється при проведенні оперативних заходів та / або за за­питом до відповідної бази даних.

У деяких випадках сертифікати пред'являються до сплати достроково.

Примітка. Національним банком України внесені зміни до Положення про поря­док здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджені постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. № 516, спрямовані на протидію цій схемі. Ними встановлено мінімальний термін, на який випускається

67

ощадний (депозитний) сертифікат на пред'явника — ЗО днів (п. 4.1); у разі дострокового погашення сертифіката, до погашення грошові кошти зараховуються банком, на поточний рахунок вклад­ника і можуть бути видані або перераховані за розпорядженням вкладника на інший рахунок не раніше ніж через 5 робочих днів після їх зарахування (п. 5.4).

Рис 5.3.7

брудні кошти

сертифікати       сертифікати

2

5.3.8. Операції з реалізації матеріальних цінностей, здобутих злочинним шляхом (рис. 5.3.8)

Викрадена антикварна цінність, наприклад, старовинна картина, здається в ломбард як застава під невелику позику. Позика не повертається (1). Дуже швидко на цю картину знаходиться покупець, якому вона дешево реалізуєть­ся (2). У свою чергу, новий власник перепродає цінність за набагато вищою ціною (3).

Використовується на етапі розміщення брудних коштів та безпосе­редньо для падання легального вигляду таким коштам. Характерна особ­ливість схеми полягає в тому, що об'єктом легалізації є не нелегальні гро­шові кошти, а матеріальні цінності.

Можливим порушенням законодавства при реалізації такої схеми є за­лучення в операції викраденої цінності.

Таким чином, найпростіше виявити таку схему податковим (особливо при виїзних перевірках), а також правоохоронним органам (при проведен­ні оперативних заходів).

Рис. 5.3.8

викрадена цінність

покупка

викраденої

цінності

"дорогий" продаж

08

5.3.9.    Операції з викраденими/втраченими кредитними картками

(рис. 5.3.9)

Викрадена / втрачена кредитна картка використовується особою для роз­рахункових операцій (1), наприклад, для разової чи серійної купівлі товарів легкої промисловості (2), які в подальшому перепродаються (3). Купівля здійснюється безпосередньо або інкогніто (шляхом замовлення через Інтер-нет).

Характерною особливістю схеми є використання викрадених чи втра­чених платіжних документів або інформації про них. Злочинні кошти від­миваються, набуваючи вигляду придбаного товару. Схема функціонує на етапах розміщення та інтеграції та зазвичай може використовуватись як частина більш складної.

Можливим порушенням законодавства при реалізації такої схеми є привласнення коштів з кредитного рахунку. В операції задіяний викраде­ний/втрачений платіжний документ або несанкціоновано отримана ін­формація про нього чи доступ до чужого рахунку.

Як правило, схема може бути виявлена правоохоронними органами під час оперативних заходів, а також банком при аналізі розрахунків за карт­кою. Зазвичай, у випадку викрадення кредитних карток вірогідність швидко­го виявлення злочину дуже висока, оскільки спостерігається чітка тен­денція до негайної зміни характеру покупок, які тривають постійно, до повного вичерпання коштів па рахунку. Якщо викрадена лише інформація про картку, характер зміни купівельної активності більш завуальований та може мати кілька циклів.

Рис. 5.3.9

5.3.10.  Продаж товарів, надання послуг через підставну фірму

(рис. 5.3.10)

Відбувається безпосереднє "відбілювання" коштів шляхом здійснення то­варної операції (чи операції з надання послуг) через підставну фірму (1, 2). Кошти нелегального походження набувають вигляду законних розрахунків за покупку.

69

Схема може використовуватися на всіх етапах, але найбільш пошире­на на другому етапі — для "заплутування слідів".

Особливістю схеми є те, що фірма, яка виступає продавцем, створюєть­ся па короткий термін. Через деякий час після завершення операції фірма та її звітність безслідно зникають. Як правило, фірми відкриваються за до­помогою підроблених або викрадених паспортів або ж на підставних осіб.

До можливих порушень законодавства при реалізації схеми належать: фіктивне підприємництво, шахрайство, підробка документів.

Найбільш вірогідно виявити таку схему силами податкових (особливо при виїзних перевірках), а також правоохоронних органів (при проведенні оперативних заходів).

Враховуючи короткий термін активної роботи "фірми-одноденки", важ­ливим є вчасне ЇЇ виявлення, яке здійснюється оперативним шляхом або при проведенні фінансового моніторингу.

Оскільки ст. 11 базового закону встановлено обов'язковий фінансовий моніторинг для операцій протягом перших трьох місяців після реєстрації підприємств, можливе використання "сплячих" фірм (що не проводять ак­тивної діяльності протягом перших місяцід існування) та / або "структуро-ваних" платежів (розбитих на дрібні платежі менше 80 тис. гри).

Рис. 5.3.10

брудні кошти

як розрахунок   фірма

та звітність зникають

5.3.7 J. Фіктивний експорт товарів з метою відшкодування заборгованості з ПДВ (рис. 5.3.11)

Відмивання коштів здійснюється шляхом фіктивного експорту продукції через підставну фірму (1, 2). Кошти нелегального походження набувають виг­ляду законних розрахунків за покупку. Одночасно відбувається відшкодуван-ня ПДВ (3).

Схема може використовуватися на всіх етапах, але найбільш пошире­на на етапі приховування слідів, втім, як правило, вона є частиною інших, більш складних схем. Характерними елементами схеми псевдоекспорту є: підставні фірми та фіктивний об'єкт операції (товар). Часто схема прово­диться через оформлення придбання товарно-матеріальних цінностей у "фірм-одноденок" та їх експорту до віддалених від України країн і тери­торій.

Фактично не відбувається руху товарно-матеріальних цінностей, транс­портування і перетину ними кордону, а відсутність договірних та імпортних

70

взаємовідносин з резидентами України підтверджується компетентними органами зарубіжних країн.

Отже, можливі порушення законодавства при реалізації схеми: фіктив­не підприємництво, шахрайство, фальсифікація звітності, підробка інших документів.

Як правило, схема виявляється оперативним шляхом (правоохоронними органами) або при здійсненні фінансового моніторингу (Держфінмоніто-рингом). Крім того, існує ймовірність її розкриття податковими, митними органами, Національним банком України під час проведення інвентари­зації, перевірок постачальників, аналізу банківських рахунків (за що спла­чувались кошти), валютного контролю, здійснення оперативних заходів (порівняння фактично наданих / реалізованих задень послуг / продукції зі звітними даними) у співпраці з компетентними органами інших держав.

Україна

Рис. 5.3.17

2

5.3.12. Операції з вивезенням фізичною особою -

резидентом брудних коштів за кордон (рис. 5.3.12)

Переказ злочинних грошових коштів за кордон здійснюється резидентом України, який виїжджає на постійне місце проживання. Певним чином ця осо­ба отримує готівку від власника таких коштів (1), перераховує на свій рахунок та переказує її за кордон (2). Згодом ці кошти можуть повернутися в Україну в легальній формі через підконтрольні фірми, карткові рахунки або у вигляді інвестицій.

Часто використовується як проміжний ланцюгу більш складних схемах (на етапі розшарування). Брудні кошти перемішуються з метою маскуван­ня реальних джерел їх походження.

При реалізації схеми можливі такі порушення законодавства, як під­робка документації щодо джерел походження грошових коштів, які виво­зяться за межі України.

Схема, як правило, виявляється банківською установою в ході валют­ного контролю операцій, а також — з високою вірогідністю — податкови­ми органами та Держфінмоніторингом.

71

Рис. 5.3.12

Україна

5.3.13. Операції з переведення фізичною особою -

нерезидентом брудних коштів за кордон (рис. 5.3.13)

Нерезидент отримує брудні кошти (1) та перераховує їх на свій розрахунковий рахунок, який знаходиться за межами України (2).

Як правило, є складовою більш складних схем, необхідною для маску­вання реальних джерел походження злочинних коштів.

Можливі порушення законодавства при реалізації схеми. Це стосуєть­ся надання (на виконання вимог постанови Правління НБУ "Про затвер­дження Правил здійснення операцій на міжбаїїківському валютному рин­ку України" від 18.03.97 № 127) уповноваженому банку фальсифікованих документів при купівлі іноземної валюти. (У разі, якщо на початковому ета­пі отримують гривні, то для придбання валюти на міжбаїїківському валют­ному ринку України необхідно подати банку додаткові документи.)

Зазвичай, схема виявляється при аналізі банківських рахунків, при пе­ревірках відомостей про особу-нерезидента, що перебуває на території України, при проведенні валютного контролю та отриманні необхідних до­кументів.

брудні кошти

Рис 5.3.13

Україна

72

5.3.14. Фіктивний контракт із переведенням брудних коштів за кордон (рис. 5.3.14)

Злочинні кошти потрапляють на українське підприємство (1) та завдяки офор­мленню фіктивного контракту з іноземною фірмою на поставку товарів чи от­римання послуг (наприклад, за маркетингові дослідження) переводяться за кордон (2).

Така схема застосовується для приховування джерел походження бруд­них коштів. Особливістю схеми є застосування фіктивного контракту па поставку товарів / надання послуг. Варіантом схеми є сплата штрафних санкцій за контрактом.

До можливих порушень законодавства при реалізації схеми належать: фальсифікація документів, недотримання вимог Закону України "Про здійс­нення розрахунків в іноземній валюті" (а саме — статті 2, згідно з якою імпортні операції резидентів, що здійснюються на умовах відстрочення по­ставки більш ніж на 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (ро­біт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національ­ного банку України).

Найбільш вірогідно виявити таку схему за допомогою банківських ус­танов (при дослідженні фінансових операцій, проведенні валютного конт­ролю), а також Держфінмоніторингом безпосередньо.

Рис. 5.3.14

Україна

брудні кошти

5.3.15. Кредитування під заставу брудних коштів, розміщених на депозиті (рис. 5.3.15)

Особа розміщує кошти, здобуті протиправною діяльністю, на депозитно­му рахунку в банку (1). Далі отримується кредит, забезпеченням якого є кош­ти на депозиті (2).

Така схема застосовується для приховування джерел походження "брудних" коштів (на етапах розшарування та інтеграції). Як правило, є частиною більш складних схем.

Особливістю схеми є те, що депозитні кошти виступають у формі заста­ви під банківський кредит. Відсотки, що одержуються за депозитним внес­ком частково компенсують витрати, пов'язані з користуванням кредитом.

У деяких випадках можлива участь у схемі працівників фінансової ус­танови, що супроводжується паданням недостовірної інформації для отри­мання кредиту.

Схема, зазвичай, виявляється банківськими установами в ході аналізу етапу та динаміки банківських рахунків, фінансового аналізу. Також існує достатньо висока вірогідність виявити схему при здійсненні виїзних пе­ревірок Національним банком України, дослідженні фінансової операції

7.3

Держфінмопіторингом, проведенні оперативних перевірок правоохорон­ними органами.

Рис. 5.3.15

депозит (брудні кошти)

1

2

кредит під заставу

Примітка. Ця схема є досить небезпечною, з огляду на значні обсяги коштів, які можуть бути легалізовані. Вона має багато варіантів, пов'яза­них із використанням різних об'єктів застави (банківські метали, цінні папери, майнові права тощо). З метою ускладнення виявлення схеми предмет застави може бути розміщено не в банку, що видає кредит, а в іншій фінансовій установі,в тому числі за кордоном. Особливу небезпеку ця схема становить при змові злочинців з працівниками банку. При цьому можлива підробка кредитної доку­ментації, документів на заставу. У разі розкриття схеми в остан­ньому випадку виникає загроза для банку втратити репутацію.

5.3.16. Кредитування під забезпечення брудними коштами у формі поручительства (рис. 5.3.16)

Особа отримує в банку кредит під поручительство іншої особи (1). Зо­бов'язання поручитель погашає брудними коштами (2), які, відповідно, легалі­зуються.

Схема часто включається у більш складні з метою маскування джерел злочинних коштів та їх легалізації.

При реалізації схеми можливе надання недостовірної інформації банку для отримання кредиту.

Найчастіше схема виявляється банківською установою в ході аналізу стану та динаміки банківських рахунків, а також досить істотна мож­ливість її виявлення існує при проведенні виїзних перевірок Національним банком України, дослідженні фінансових операцій Держфіїшопіторингом.

Рис. 5.3.16

погашення кредиту (брудні кошти)

74

5.3.17. Операції з використанням доміциляції векселя (рис. 5.3.17)

Фірма укладає з банком договір з доміциляції векселів та переказує кош­ти на вексельний рахунок (1). Банк-доміциліат протягом обумовленого дого­вором строку здійснює оплату векселя (2).

Це одна з типових схем, які застосовуються задля "розриву ланцюгу" процесу відмивання. Використання вексельних розрахунків сприяє маску­ванню слідів злочинних коштів.

Одним з варіантів схеми може бути використання доміцильованого векселя як застави для одержання фізичною особою наявного кредиту в банку, в тому числі за участю нерезидента (який пред'являє до оплати доміцильований банком вексель). Доміцильований вексель зручний тим, що його використання підвищує безпеку операцій, однак додаткова взає­модія з банком збільшує строки їхнього виконання, тому для відмивання часто користуються також і недоміцильованими векселями.

При реалізації схеми можлива фальсифікація звітності, платіжних до­кументів.

Як правило, схема виявляється банківською установою в ході аналізу стану та динаміки банківських рахунків, при фінансовому аналізі. Досить високу можливість виявити таку схему мають податкові органи (при про­веденні виїзних перевірок, аналізі операцій), а також правоохоронні орга­ни (при проведенні оперативних заходів) та Держфінмоніторипг (при до­слідженні фінансових операцій).

Буферна фірма-посередник отримує брудні кошти, після чого укладає до­говір з банком щодо доміциляції векселів. Усі кошти, що надходять на її роз­рахунковий рахунок відтепер відправляються на домициляційний рахунок у банку.

Буферна фірма укладає договір на придбання товарів (робіт, послуг) з "фір-мою-одноденкою ", яким передбачений розрахунок за допомогою векселів. От­римані "фірмою-одноденкою" за договором векселі пред'являються до сплати в банк, при цьому отримуються легалізовані кошти.

Рис. 5.3.17

5.3.18. Операції з використанням векселя (рис. 5.3.18)

Власник брудних коштів виписує в оплату отримання якогось товару чи пос­луги від фірми А вексель з бланковим індосаментом (1). У ході певних опе­рацій цей вексель отримує фірма В, яка пред'являє його до сплати власнику (2) та отримує легалізовані кошти.

75

Як правило, схема застосовується в комплексі з іншими та признача­ється для "розриву ланцюгу" процесу відмивання.

До можливих порушень законодавства при реалізації схеми належать: фальсифікація звітності та платіжних документів.

Як правило, схема виявляється банківською установою вході аналізу ста­ну та динаміки банківських рахунків, при фінансовому аналізі. Досить імо­вірно її виявити при проведенні виїзних перевірок, аналізі звітності (подат­ковими органами, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку), а також за допомогою оперативних заходів правоохоронних органів.

Рис. 5.3.18

вексель з бланк, індосаментом

вексель

пред явлення векселя

та оплата векселя

5.3.19.  Операції з використанням платіжних карток (рис. 5.3.19)

За межами України брудні кошти переводяться на пластикову картку (1). Картку фізично ввозять на українську територію та знімають готівку (2).

Як правило, схема використовується для "заплутування слідів", а саме для повернення в Україну валютних коштів, що незаконно акумулювались у закордонних байках, для подальшого використання їх в тіньовому бізнесі.

Можливі порушення законодавства при реалізації схеми:

використання платіжної картки особою, яка не є її законним власни­

ком (ст. 200 Кримінального кодексу України);

порушення порядку переміщення валюти через кордон України (а са­

ме вимоги усного декларування платіжної картки, визначеної ст. 1,2 роз­

ділу IV Постанови Правління Національного банку України від 12.07.2000 р.

№ 283 "Про затвердження Інструкції про переміщення валюти України,

іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших бан­

ківських документів і платіжних карток через митний кордон України").

Зазвичай, схема виявляється при здійсненні оперативних заходів (пере­вірка джерел коштів, що ввозяться).

5.3.20.  Спекулятивні експортні товарні операції (рис. 5.3.20)

Підприємство реалізує товар, який нібито придбає фірма-посередник (як правило, це підконтрольне підприємство з ексклюзивним правом реалізації продукції, що виробляється на основному підприємстві (1). Партія зазначеного

76

Рис. 5.3.19

Україна

товару продається за кордон за завищеними цінами. Розрахунок за операцією здійснюється брудними грішми, акумульованими за кордоном (2).

Це один з типових механізмів відмивання при маніпулюванні експорт­но-імпортними цінами. Як правило, схемою користуються при прихову­ванні джерел походження брудних коштів та для подальшої їх легалізації.

Враховуючи значний прибуток, який отримує підприємство-реалізатор, можливе використання додаткових схем з ухилення від оподаткування.

Найбільш вірогідно виявити таку схему при дослідженні фінансових операцій Держфінмоніторингом, а також податковими органами при про­веденні виїзних перевірок. Крім того, виявлення та протидія використанню такої схеми можливі за співпраці з компетентними органами інших країн.

Рис. 5.3.20

5.4. Складні схеми відмивання

5.4.7. Фіктивні операції з цінними паперами

з переказом коштів за кордон (рис. 5.4. V

Нерезидент укладає угоду на придбання цінних паперів, отримує цінні па­пери від підставного продавця, але не розплачується за них (варіант: отримує цінні папери, після чого угода скасовується, але цінні папери не повертаються) (1). Далі ці папери продаються нерезидентом за брудні кошти (2). Кошти пе­рераховуються за межі України на рахунок нерезидента під виглядом "повер­нення інвестицій" (3).

77

Як правило, схема застосовується для приховування джерел походжен­ня брудних коштів з метою їх подальшої легалізації та є ланкою великої схеми відмивання.

До можливих порушень законодавства при реалізації схеми належать такі. У схемі можуть порушуватися вимоги постанови НБУ від 18.03.97 р. № 127 (щодо падання додаткових документів). Зокрема, може мати місце шахрайство або підробка документів, в тому числі використання підроблених або викрадених / загублених документів для надання банку при купівлі іноземної валюти, а також відсутність документів, що підтверджували б по­переднє інвестування особою грошових коштів в Україну, представлення "повернення інвестицій" як виправдання операцій з переказу валюти за кордон.

Особливістю схеми також є те, що цінні папери придбаваються та про­даються нерезидентом практично за однаковою ціною (це робиться з метою уникнення появи оподатковуваного доходу у нерезидента). Враховуючи знач­ний обсяг операцій, повний розрахунок з продавцем за придбані цінні па­пери не здійснюється.

Примітка. Купівля іноземної валюти за інвестиційними операціями в разі пов­ного або часткового припинення володіння інвестором цінними па­перами, емітованими резидентами, за умови їх продажу резиденту за гривні, а також повної або часткової репатріації прибутків, до­ходів, інших доходів від володіння інвестором цінними паперами, емітованими резидентами, вимагає відповідно до пункту "г" пункту 2.13 Постанови Правління НБУ від 18.03.1999 р. № 127 "Про затвер­дження правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України" таких документів (у разі відсутності нотаріально засвідченої копії інформаційного повідомлення про внесення інозем­ної інвестиції):

заяви із зазначенням суми, що підлягає поверненню та репатріації,

реквізитів нерезидента, якому повертається раніше здійснена ін­

вестиція та І або репатрійовані прибутки,  доходи від інвес­

тиційної діяльності в Україні, у тому числі реквізитів рахунку в іно­

земному банку, на який мають бути перераховані кошти;

нотаріально засвідченої копії договору (угоди, контракту), що свід­

чить про придбання інвестором цінних паперів резидентів, з докумен­

тальним підтвердженням його виконання (глобальний сертифікат,

виписка з реєстру акціонерів та з рахунку інвестора в депозитарії

тощо);

виписки (довідки) банку про фактичне надходження грошових кош­

тів в Україну.

Зазвичай, схема виявляється при аналізі банківських рахунків, при здійс­ненні валютного контролю.

5.4.2. Спекулятивні операції при формуванні статутного фонду акціонерного товариства (рис. 5.4.2)

Легалізація злочинних доходів відбувається шляхом отримання коштів під час заснування акціонерного товариства. Статутний фонд акціонерного

78

Рис 5.4.1

товариства формується за рахунок "дешевих" акцій (1, 2). Інвестори А, В (дружні або підконтрольні особи) купують акції акціонерного товариства, ста­тутний фонд якого сформовано "сміттєвими акціями" (3, 4). Дохід заснов­ників набуває легальної форми (5).

Схема може бути частиною більш складної та використовується безпо­середньо для надання брудним коштам легального вигляду. Кошти лега­лізуються за рахунок штучного завищення ціни акцій, якими формується статутний фонд, та випуску акцій заснованого акціонерного товариства за номіналом завищеної вартості.

Порушення законодавства при реалізації схеми, як правило, відсутні. Водночас можливе шахрайство.

Зазвичай, схема виявляється під час перевірки (у зв'язку з тим, що подібні товариства рідко здійснюють статутну діяльність) та при аналізі документів, наданих для реєстрації випуску акцій в ДКЦПФР, паданні ау­диторських висновків щодо формування та сплати статутних фондів.

Рис. 5.4.2

79

5.4.3. Фіктивні операції у сфері автострахувдння (рис. 5.4.3)

Власник брудних коштів передає підконтрольній фірмі злочинні кошти у вигляді безповоротної фінансової допомоги або внеску до статутного фонду (1). Фірма, що має власний новий автопарк, укладає зі страховою компанією комплексний договір страхування на всіх працівників зі страхування автотранс­порту та відповідальності перед третіми особами, сплачує визначену угодою суму страхових платежів (2).

Протягом дії договору страхування "автопарк" проходить техогляд та дріб­ний ремонт в підконтрольній автомайстерні, де насправді проводиться заміна нових деталей авто на старі (пряме порушення умов договору), нові деталі зго­дом реалізуються (3). Там само аналогічним чином "обслуговується" й транспорт­ний засіб власника брудних коштів (4).

Згодом інсценується страховий випадок, де постраждалими є обидві заз­начені сторони (винуватець — застрахована фірма). Страхувальником пода­ється заява на компенсацію збитків (5). Страхова компанія в обумовлених до­говором страхування межах сплачує компенсацію застрахованій фірмі та третій особі (6).

Схема використовується для розміщення брудних коштів та безпосе­редньо для надання їм легального вигляду, Кошти легалізуються завдяки змові страхувальника з третьою особою та імітації страхового випадку. Крім того, отримується доход від перепродажу нових автомобільних деталей.

Можливі порушення законодавства при реалізації такої схеми — фаль­сифікація страхового випадку та шахрайство.

Оскільки слабким місцем схеми є фальсифікація страхового випадку та шахрайство із заміною частин об'єктів страхування це може сприяти її ви­явленню завдяки свідченням учасників, результатам експертизи тощо.

Рис. 5.4.3

5.4.4. Інвестиційні операції фізичних осіб - нерезидентів

з цінними паперами з використанням брудних коштів (рис. 5.4.4)

Підставна особа купує у фірми А (торговця цінними паперами) цінні па­пери (1). Підставна особа продає ці папери підставній фізичній особі-нерези-денту (2), яка, в свою чергу, реалізує їх власнику брудних коштів за завище­ними цінами (3). Кошти з рахунку фізичної особи переводяться на рахунок закордонного банку під виглядом "повернення" інвестицій згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів (4) та переводяться до підзвітної власнику злочинних коштів фірмі В (5).

Як правило, схема є лапкою великої схеми відмивання та застосовуєть­ся для приховування джерел походження брудних коштів з метою їх по­дальшої легалізації. Операції з акумулювання коштів у фізичної особи від­буваються на кореспондентських рахунках одного банку-резидента.

При реалізації схеми можлива фальсифікація звітності, а також вико­ристання підроблених або викрадених документів для надання банку при купівлі іноземної валюти (на "виконання" вимоги постанови НБУ від 18.03.97 р. № 127 щодо надання додаткових документів).

Зазвичай, схема виявляється при аналізі банківських рахунків, при здійс­ненні валютного контролю, оперативних заходів (перевірка джерел кош­тів, що вивозяться).

Рис 5.4.4

5.4.5. Кредитування під заставу брудних коштів на депозиті з проведенням операцій за кордоном (рис. 5.4.5)

Банк видає кредит під заставу злочинних коштів на депозитному рахунку (1). Кошти спрямовуються за межі України (2) та певний час обертаються там, повертаючись на Україну (2). Отриманий легальний доход акумулюєть­ся за кордоном (3).

Така схема застосовується для приховування джерел походження бруд­них коштів (етапи розшарування та інтеграції). Особливістю схеми є те, що депозитні кошти виступають у формі застави під банківський кредит.

Часто умовою реалізації схеми є фальсифікація звітності.

Як правило, схема виявляється банківською установою в ході валютного контролю операцій, а також при загальному аналізі банківських рахунків.

Банківська установа надає резидентам України кредити для здійснення пе­редплати відповідно до зовнішньоекономічних контрактів. Кредитні кошти пе­рераховуються на рахунки нерезидентів в офшорних банках. Через передбаче­ний законодавством термін (90 діб) вони повертаються до українського банку у зв'язку з невиконанням фірмою-нерезидентом умов контракту. Однак протягом 90 діб кредитні кошти українського банку використовуються в комерційній діяльності офшорних структур, і отриманий прибуток залишається за межа­ми України.

Рис. 5.4.5

R9

5.4.6. Операції з відмивання коштів за допомогою депозитних сертифікатів на пред'явника, емітованих в іноземній валюті (рис. 5.4.6)

В Україні в банку Y є рахунки фірм "експортер" та "імпортер". Банк Y має кореспондентський рахунок у валюті (II чи III групи класифікатора НБУ, а са­ме: вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснен­ня платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних ва­лютних ринках світу, та неконвертовані валюти) в банку А країни А. У тому ж банку має кореспондентський рахунок в тій же валюті банк іншої країни В. Країна В, як правило, територіально віддалена, з неї важко отримати інфор­мацію, що становить банківську таємницю. В банку В є рахунки "брудних" та чистих  фірм.

Експортер за фіктивним експортним контрактом отримує валютну вируч­ку від "брудної" фірми (1). Того ж дня він купує в банку Y (або у торговця цінними паперами) депозитні сертифікати на пред'явника у валюті (2). Сер­тифікати передаються "імпортеру" (3). Імпортер того ж дня пред'являє їх до сплати (4) та перераховує валюту "чистій" фірмі за фальшивим імпортним конт­рактом (5).

Схема може використовуватися для надання брудним коштам легаль­ного вигляду шляхом розриву ланцюгу легалізаційного процесу. Маску­вання коштів відбувається також завдяки залученню іноземних банків — оболонок, у тому числі з використанням операцій з кореспондентськими рахунками. За межами країни прослідкувати зв'язки між коштами, які проходили через Україну, практично неможливо.

Завдяки тому, що операції проводяться в один і той же день, в банках Y та А баланси закриваються. Всі операції проводяться в межах кореспондент­ських рахунків у банку А. Схема може працювати і без реальних коштів на вході, уможливлюючи підтвердження легального походження необмеже­ної суми грошей. При цьому експортер в Україні ще може заявити про відшкодування ПДВ. Якщо експортер та імпортер є фіктивними фірмами, одразу ж після проведення операції вони безслідно зникають разом зі звіт­ністю.

Порушеннями законодавства при реалізації такої схеми можуть бути фальсифікація експортних та імпортних операцій.

Зазвичай, схема виявляється при аналізі операцій з ощадними сертифі­катами, емітованими в іноземній валюті, моніторингу зовнішньоекономіч­них операцій клієнтів та за умови співпраці з компетентними органами ін­ших країн.

5.4.7. Спекулятивні товарні операції з багаторазовим перепродажем та експортом (рис. 5.4.7)

Експортований раніше товар повертається на українську територію підставному покупцю (1) за цінами, які в десятки разів нижчі за експортну ціну. Далі товар реалізується за завищеною ціною через низку фіктивних та транзитних фірм. Фірма А закуповує товар (2) та реалізує за завищеною ціною фірмі В (3). Цю ж партію товару у фірми В одразу ж купує фірма С, але зно­ву ж таки — за набагато вищою вартістю (4). Далі за цю ж суму товар пе­репродається фірмі D (5) та імпортується фірмою Е країни X (6) і, нарешті, "осідає" у фірмі F (шляхом проведення експортної операції в країну Y) (7). У свою чергу, фірма-експортер D отримує право на компенсацію ПДВ з бюд­жету України (8). Злочинно здобуті кошти конвертуються у готівку та роз­поділяються між учасниками схеми. Залишок коштів перераховується на раху­нок закордонного імпортера товару, звідки вони повертаються як офіційний прибуток за експортований товар.

Схема може використовуватися для надання брудним коштам легаль­ного вигляду на всіх етапах відмивання.

Як правило, така схема дублюється (при поверненні товару в країну виробництва), створюючи кілька циклів відмивання при ціновій спекуляції та махінаціях з ПДВ.

При реалізації схеми часто трапляється фальсифікація звітності.

Зазвичай, схема виявляється при зустрічних перевірках постачаль­ників (в тому числі при аналізі собівартості та ціни реалізації продукції, витрат на пошук покупців), аналізі банківських рахунків, а також при здійсненні валютного контролю та при співпраці з компетентними органа­ми інших країн.

83