ГЛАВА III ЗАРУБІЖНА ПРАКТИКА І МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У БОРОТЬБІ З НЕЗАКОННИМ ГРОШОВИМ ОБІГОМ

З 90-х років XX ст. у розвинутих державах виникла потреба у посиленні боротьби зі злочинним капіталом та взаємній координації цієї діяльності. Жодний з регіонів планети не може вважати себе вільним від брудних коштів.

Аналіз міжнародного досвіду боротьби з легалізацією брудних доходів має враховувати два основні аспекти: по-перше, стан міжнародного спів­робітництва з цієї проблеми і, по-друге, специфіку законодавства окремих країн.

Міжнародне співробітництво у боротьбі з відмиванням коштів злочин­ного походження розпочалося із створення спеціальних організацій та укладення відповідних договорів. Знаменною подією стало заснуванпіія у 1989 р. на зустрічі країн Великої Сімки у Парижі Групи з розробки фінан­сових заходів боротьби з відмиванням коштів (Financial Action Task Force on Money Laundering, FATF) і створення подібних регіональних ор­ганізацій (Азіатсько-Тихоокеанська група — APG, Група країн Карибсь­кого басейну — CFATF, Група країн Південної і Східної Африки — ESAAMLG, Спеціальний комітет експертів Ради Європи з взаємної оцінки заходів протидії відмиванню грошей — MONEYVAL).

Останнім часом роль FATF як організатора міжнародної протидії систе­мам відмивання нелегальних капіталів та координатора подібної діяль­ності, здійснюваної окремими національними урядами та правоохоронними структурами, значно зросла. Так званий "чорний список", який сформува­ла Група, включає "иекооперативпі" країни, які не співпрацюють у питан­нях боротьби з відмиванням грошей. До цього списку заносяться країни, уряди яких, за оцінками експертів FATF, у своїй діяльності не керуються на належному рівні Сорока рекомендаціями FATF Головний зміст реко­мендацій зводиться, передусім, до формування законодавчих засад бороть­би проти відмивання коштів. Безпосередні практичні рекомендації зосе­реджуються па посиленні контролю за фінансовими операціями, як банківськими, так і небапківськими, для виявлення тих, що викликають підозру, та можливого подальшого стеження за ними як з боку самих бан­ків, так і правоохоронних органів. Важливо зазначити, що ці рекомендації є закликом до перегляду одного з фундаментальних принципів підприєм­ницької культури Заходу — таємниці банківських вкладів — як елемента гарантій права недоторканості приватної власності, яким підприємці пого­дилися дещо поступитися перед загрозою з боку кримінальних капіталів.

18

У 1998 р. в рамках Департаменту ООН з контролю над наркотиками і запобіганню злочинів (UNODC) була розроблена Міжнародна програма протидії відмиванню коштів (GPML). Співробітництво національних ор­ганів по боротьбі з відмиванням коштів ведеться в рамках Групи Егмонт (Egmont Group), створеної у 1995 р.

Основними міжнародними документами, що безпосередньо сто­суються питання протидії відмиванню грошей, є такі:

Сорок рекомендацій FATF, прийняті в 1990 p., переглянуті в 1996 р. та

2003 р.;

Дев'ять спеціальних рекомендацій FATF;

Конвенція ООН від 19 грудня 1988 р. "Про боротьбу проти незакон­

ного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин" (Віденська

конвенція);

Конвенція Ради Європи від 8 листопада 1990 року "Про відмивання,

виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності"

(Страсбурзька конвенція);

-Директива Ради Європи 1991 р. № 91/308/ЄЕС "Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів";

Директива Ради Європи 2001 р. № 2001/97/ЄС, яка вносить зміни в

Директиву Ради № 91/308/ЄЕС щодо запобігання використанню фінан­

сової системи з метою відмивання коштів;

Європейська конвенція 1959 р. "Про взаємну правову допомогу у

кримінальних справах";

Європейська конвенція 1957 р. "Про видачу правопорушників".

Відповідно до вимог FATF, попередніми умовами для вступу в цю ор­ганізацію є готовність країни привести своє законодавство у відповідність із Сорока рекомендаціями FATF протягом розумного періоду (не більш трьох років), щорічно проводити самостійний огляд внутрішньої ситуації у сфері боротьби з відмиванням капіталу, пройти два етапи оцінки стану фахівцями FATF, брати активну участь у роботі FATF чи відповідних ре­гіональних організацій, віднести до злочинів відмивання доходів від прода­жу наркотиків та іншої злочинної діяльності, зобов'язати фінансові інсти­тути проводити ідентифікацію клієнтів і повідомляти державним органам про незвичайні чи підозрілі операції. Дві останніх вимоги є найбільш важ­ливими.

Законодавство кожної країни у сфері боротьби з відмиванням коштів має свою специфіку. Водночас існують принципи та вимоги, спільні для більшості країн. При цьому на особливу увагу заслуговують такі моменти.

Одні країни борються з відмиванням доходів від усіх незаконних діянь, інші — лише від злочинних. Причому вибір роду діяльності, доходи від якої мають переслідуватися, зумовлюється бажанням і здатністю тієї чи іншої

19

держави відслідковувати такі доходи, а також відмінністю у розмежуванні незаконної та злочинної діяльності в національному законодавстві. На­приклад, у деяких країнах, включаючи США, ухилення від сплати податків прирівнюється до кримінальних злочинів. В інших країнах ця діяльність визнається незаконною, але не кримінальною.

Російські правознавці відносять податкові злочини до групи злочинних діянь, які розглядаються в структурі організованої злочинної діяльності як допоміжні, побічні і нетипові її елементи. Зокрема відзначається, що за­гальною ознакою цих злочинів є нездатність приносити прямі матеріальні вигоди чи кошти організованому злочинному співтовариству, а спрямова­ність па заподіяння збитку майну. З метою створення умов для здійснення інших злочинів чи приховання їх слідів організована злочинна діяльність маскується, а її розслідування спрямовується на помилковий шлях6.

Закони багатьох країн (США, Греція, Кіпр та іп.) містять спеціальні пере­ліки видів кримінальної діяльності, що становлять основу відмивання кош­тів. Вони враховують відповідні статті інших законів і містять посилання на міжнародні конвенції по боротьбі з відмиванням коштів (наприклад, Мальта).

Наданий час переліки злочинів, що слугують джерелом відмивання до­ходів, досить об'ємні. Більшість країн ЄС борються з відмиванням доходів від таких видів злочинів (як правило, тяжких), як торгівля зброєю, нарко­тиками, людьми, предметами старовини, людськими органами, тероризм, проституція, шахрайство, викрадення людей, шантаж, грабіж тощо.

Зокрема, Кримінальний Кодекс Австрії визнає злочином відмивання всіх активів, отриманих від здійснення серйозних злочинів, що мають наслід­ком ув'язнення на термін понад три роки.

Кримінальний Кодекс Бельгії розглядає як підстави для відмивання коштів усі злочини. Спеціальний закон про відмивання коштів від 11 січня 1993 р. включає в сферу своєї дії тероризм, організовану злочинність, тор­гівлю наркотиками, зброєю, використання підпільної праці, торгівлю людь­ми, експлуатації проституції, незаконне використання гормонів у тварин, торгівлю людськими органами, шахрайство, серйозне й організоване шах­райство з податками, корупцію, злочини з цінними паперами, узяття в заруч­ники, крадіжку, вимагання з застосуванням насильства та погроз, фіктив­не банкрутство, злочини, що порушують фінансові інтереси Європейського Співтовариства.

У Великобританії відмивання коштів відносять до серйозних злочинів у випадку, якщо вони отримані внаслідок торгівлі наркотиками, тероризму, крадіжки й обману, пограбування, шахрайства, вимагання, нелегального користування депозитами, шантажу.

'Ліонь/со Д. Г. Сравнительный анализ зарубежного законодательства в сфере легализации доходов, полученых преступным путем // Шляхи та механізми протидії відмиванню коштів злочинного походження (Збірник матеріалів науково-практичної конференції). — К-, 2003. —

В Іспанії стаття ЗОЇ Кримінального кодексу відвик., ходів до розділу про хабарі та подібні злочини. До нього включені всі серйозні злочини з терміном ув'язнення більше трьох років. Закон про відмивання доходів включає боротьбу з доходами від організованих зло­чинів, тероризму, торгівлі наркотиками.

Переліки злочинів, що є основою для відмивання доходів, не є остаточ­ними. Вони поповнюються країнами в міру потреби чи здатності розсліду­вати інші передумови злочинів цього типу. У багатьох країнах боротьба з відмиванням доходів історично розпочалася з боротьби з наркотиками, а пізніше поширилася і на інші, у першу чергу, тяжкі злочини. Скажімо, за­конодавство Греції включало спочатку 16 пунктів і в подальшому було роз­ширено. Перелік США за кілька десятиліть виріс до 164 пунктів, причому тепер він включає не тільки тяжкі злочини, але й багато інших, менш не­безпечних для суспільства діянь.

У різних країнах по-різному вирішується питання про те, чи включати до цього переліку такі злочини, як ухилення від оподаткування, порушен­ня комерційної таємниці, корупція. Це залежить в основному від двох кон­цептуальних параметрів. По-перше, від спрямованості закону: па боротьбу з кримінальними злочинами і колами чи ширше — на боротьбу з незакон­ними діями. По-друге, від того, як кваліфікуються власне ці дії.

Адміністративні методи боротьби з відмиванням доходів включають ор­ганізацію дієвого фінансового контролю за відмиванням кримінальних до­ходів7. Сьогодні в світі склалися три основні моделі контролю за рухом сумнівних коштів в системі фінансових інститутів':

Система контролю, яка передбачає обов'язкове повідомлення в цент­

ральне урядове агентство ПФР про всі операції, що перевищують певну

суму в готівці чи її еквіваленті.

Система контролю, яка вимагає, щоб фінансові посередники обліко­

вували деякі або всі великі валютні операції, але повідомляли лише про ті,

що викликають підозру.

Система контролю, що передбачає заборону великих операцій з

готівкою, оминаючи законного фінансового посередника.

У цілому, законодавство розвинених країн закладає такі основні прин­ципи функціонування системи по боротьбі з відмиванням коштів4:

1) принцип "знай свого клієнта", що означає тверді правила ідентифі­кації клієнтів.

7Бекряшев А. К., Белозеров И. П. Электронный учебник к инновационному учебному курсу "Теневая экономика и экономическая преступность".

1Барановсъкш О. І. Боротьба з "відмиванням" "брудних" грошей: світовий досвід і Україна // Шляхи та механізми протидії відмиванню коштів злочинного походження (Збірник матері­алів науково-практичноі конференції). — К., 2003. — С. 17.

^Україна і світ: протидія відмиванню грошей: Збірник нормативно-правових актів та інформаційно-аналітичних матеріалів. — К., 2002. — С 276.

21

Законодавство різних країн, що стосується боротьби з відмиванням до­ходів, скасовує для організацій, що здійснюють ідентифікацію і надають компетентним органам відомості про підозрілі угоди, вимогу професійної таємності (навіть якщо підозри виявилися помилковими). Суворі правила дотримання банківської таємниці є однією з найбільш серйозних проблем для ефективного функціонування системи збору і передачі інформації, створення перешкод для боротьби з відмиванням коштів. Водночас зако­нодавство ставить за обов'язок організаціям, що надають інформацію, збе­рігати таємницю щодо направлення інформації в компетентні органи. За розголошення подібних відомостей зазвичай передбачається дуже суворе покарання, оскільки злочинці можуть скористатися ними у власних цілях;

2)         вимога до фінансових і нефінансових організацій про обов'язкове

збирання і передачу інформації до компетентних органів.

Система збору і падання компетентним органам інформації про підозрілі угоди складалася протягом останніх десятиліть. Це центральна лапка, що забезпечує ефективність різних способів боротьби з відмиванням коштів. Спочатку така система в багатьох країнах була вкрай слабкою, а ви­мога про збір і надання інформації була не обов'язковою. Організації на­давали інформацію не систематично і в більшості на добровільній основі. Тепер така система стала обов'язковою;

3)         чітке визначення операцій, що підлягають контролю на предмет мож­

ливого відмивання коштів:

а)         визначення розміру операцій, що підлягають контролю на предмет

можливого відмивання коштів;

У зарубіжних країнах особлива увага приділяється великим операціям, що можуть бути здійснені з метою відмивання коштів. Кожна держава вста­новлює власний кількісний поріг таких операцій, виходячи з параметрів економіки й інших аспектів;

б)         характер операцій — у якості "підозрілих" зазвичай виділяються

нові чи нестандартні операції, що можуть стати способом відмивання коштів.

Адміністративні системи боротьби з відмиванням коштів містять знач­ну кількість організацій, включаючи центральні банки, міністерства фі­нансів, податкові, митні, правоохоронні, судові органи. Цим структурам, як правило, належить велика роль у зборі, аналізі та наданні інформації про відмивання коштів у так звані фінансові розвідки.

До обов'язків органів, що здійснюють регулювання та нагляд за фінансовими установами, входять:

забезпечення наявності у підконтрольних організацій програм за­

хисту від відмивання коштів;

здійснення співробітництва із судовими та правоохоронними органами;

наявність повноважень на регулювання діяльності у сфері боротьби

з відмиванням коштів не тільки підконтрольних фінансових установ, але

й інших осіб, що здійснюють операції з готівкою;

4)Вироблення ОСНОВНИХ Напрямів борОТЬбИ 3 Відмивай

своїх сферах;

5) надання методичної допомоги фінансовим установам у виявленні операцій, що підлягають фінансовому моніторингу.

Наведені вище загальні принципи застосовувалися різними країнами, виходячи з їх індивідуальних особливостей.

Так, наприклад, саме з міркувань боротьби із злочинними капіталами у Швейцарії було скасовано закон від 1934 р., за яким розкриття будь-яких даних про депозит клієнта каралося шістьма місяцями ув'язнення або ве­ликим штрафом. У середині 90-х pp. підтиском міжнародного співтовари­ства країна була змушена піти на обмеження права комерційних банків приховувати інформацію про клієнтів та їхні банківські рахунки: парла­мент зобов'язав банкірів сповіщати компетентні органи про всі операції, що підлягають фінансовому моніторингу, причому такі повідомлення вже не вважаються порушенням банківської таємниці. Також встановлено за необхідне відповідати на запити компетентних органів про джерела отри­мання вкладів за умови падання переконливої інформації щодо сумнівного походження коштів. З 1992 р. швейцарські банки почали перевіряти дже­рело отримання на рахунок клієнта сум, які перевищують 25 тис. швей­царських франків (понад 18 тис. дол.). Крім того, баики-відправники зо­бов'язані повідомляти банкам-отримувачам реквізити платників.

Кримінальний кодекс Швейцарії передбачає, що особа, яка сприяє пе­решкоджанню встановлення походження або перешкоджає конфіскації майнових цінностей, про які знала чи могла припускати, що вони добуті за допомогою злочину, карається утриманням під вартою.

У випадках тяжких злочинів може бути призначене покарання ув'яз­ненням терміном до п'яти років чи утримання під вартою терміном до трьох років. До позбавлення волі додається штраф у розмірі до одного мільйона швейцарських франків. Правопорушник карається і в тому випадку, коли основний злочин був скоєний за кордоном і якщо він карається в тій дер­жаві, де був скоєний.

Відповідно, зміст статті 260 Кримінального кодексу Швейцарії перед­бачає, що той, хто брав участь в організації, яка тримає в таємниці свою структуру і свій склад і має па меті чинити злочинні насильницькі дії чи от­римувати доходи злочинними способами, а також той, хто підтримував та­ку організацію в її злочинній діяльності, карається тюремним ув'язненням терміном до п'яти років чи утриманням під вартою. Карається і той, хто вдався до подібних правопорушень за кордоном, якщо організація здійснює чи має намір здійснювати свою злочинну діяльність (цілком чи частково) у Швейцарії.

В Італії ухвалено закони "Про діяльність фінансово-кредитних інсти­тутів" (1989 р.)та "Про термінові заходи" (1991 p.), які модифікували про­цедуру здійснення поштових переказів і банківських трансферів і зобо­в'язали реєструвати операції, сума яких перевищує 10 млн лір (8 тис. дол.).

23

В Російській Федерації діє закон "Про протидію легалізації (відмиван­ню) грошей, отриманих злочинним шляхом", відповідно до якого банки зо­бов'язані надавати компетентним органам інформацію про підозрілі угоди чи операції зі спеціального списку, сума яких перевищує 20 тис. дол.10

Особливо значущим є досвід США, які найбільш рішуче вирішують цю проблему. Багато положень федерального законодавства, спрямованих на активну боротьбу із відмиванням коштів, були встановлені у зв'язку з прийняттям протягом 1970—1988 pp. п'яти спеціальних законодавчих актів".

Прийняття федерального "Акта про банківську таємницю" (1970 р.) стало результатом стурбованості урядових кіл, законодавців та громадсь­кості збільшенням рівня використання кредитио-фінансових установ у злочинних цілях, а також використанням громадянами США іноземних фінансових установ з метою обминання і порушення американських за­конів. Цей закон надав міністру фінансів право встановлювати відповідні вимоги щодо ведення обліку та подання звітів фінансовими установами.

Закон передбачає, зокрема, обов'язки щодо зберігання документів, що мають високий ступінь застосування в карних, податкових розслідуваннях, судових процедурах; звітів від кредитио-фінансових установ: про валютні операції (CTR), про міжнародне перевезення валюти або кредитно-грошо­вих документів (CMIR), про іноземні банки та фінансові рахунки (EBAR), а також про підозрілі операції.

Окремі положення федерального закону вимагають також подавати звіт про платежі готівкою па суму, яка перевищує 10 тис. доларів, отрима­ні в торгівлі або підприємництві. Інформація цих звітів також допомагає відслідковувати рух грошей по каналах обігу і корисна при розслідуванні справ з відмивання коштів і ухилення від оподаткування.

Особи, які свідомо не подають зазначений звіт, визнаються такими, що чинять злочин, і до них застосовуються штрафи і / або ув'язнення.

Окремо зазначимо, що, крім федерального законодавства, багато шта­тів США виявили додаткову ініціативу в боротьбі з відмиванням і запрова­дили власні закони, які визнають відмивання коштів злочином, що розши­рює можливості розслідування і кримінального переслідування осіб, які займаються такими операціями. Більшість штатів мають відповідні зако­ни, які дають право регулювати діяльність небанківських фінансових уста­нов, що відправляють гроші від імені клієнта, надають послуги з грошових переказів, продають туристські чеки та інші платіжні документи.

У контролюванні руху коштів і розслідуванні фактів відмивання грошей у США беруть участь різні суб'єкти — представники всіх гілок державної влади і, в першу чергу, виконавчої, до яких передусім відносяться міністер-

]0Суэтин А. Макроэкономические последствия отмывания денег // Вопросы экономики. — 2001. — № 10. — С. 130.

"Мандибура В. О. "Тіньова" економіка України та напрями законодавчої стратегії її обме­ження. — К.: Парлам. вид-во, 1998. — С 95.

24

ства фінансів, юстиції, внутрішньої безпеки та інші органи. Таким чином забезпечується чітко відпрацьована система безумовного виконання за­значених законів.

Відповідно до "Акта про банківську таємницю" митним офіцерам доз­воляється зупиняти і робити обшук без ордера будь-яких автомобілів, літа­ків, кораблів, контейнерів, упаковок і осіб, "якщо є розумні підстави вважати, що перевозяться кредитно-грошові документи з порушенням відповідних правил".

За законом, служба внутрішніх доходів уповноважена розслідувати пер­ші порушення закону про банківську таємницю (за винятком порушень положень звітів про міжнародні перевезення валюти або кредитно-гро­шові документи, розслідування з яких проводить митна служба). Служба внутрішніх доходів наділена повноваженнями інспектувати всі фінансові установи, крім тих, які перевіряються та контролюються федеральними органами контролю за банками, або маклерів і торговців цінними папера­ми, яких перевіряє ревізійний підрозділ Комісії з цінних паперів.

Важливим є право прокуратури США виплачувати винагороди особам, організаціям, які сприяли розслідуванням у кримінальних справах, в тому числі щодо відмивання доходів.

Федеральним уповноваженим, що займається наглядом за впроваджен­ням кримінальних законів у США, є Генеральний прокурор (посадова осо­ба, яка очолює адміністративного керівництва Міністерства юстиції США). Карні справи порушуються як безпосередньо Міністерством юстиції США, так і офісами прокурорів США, що діють у всіх штатах країни.

Роботу з виявлення та розслідування фактів незаконного обороту нар­котиків і відмивання доходів Міністерство юстиції здійснює за допомогою двох своїх органів — Адміністрації по боротьбі з наркотиками (DEA) і Фе­деральним бюро розслідувань (FBI). Судовим переслідуванням за фактами злочинних дій від імені штату займається головний прокурор штату.

У 1989 р. Міністерством фінансів було створено підрозділ фінансової розвідки (FINCEN), який об'єднав численні джерела даних з метою знач­ного розширення можливостей урядових органів щодо аналізу інформації та розпізнавання дій, пов'язаних з відмиванням коштів, який на сьогодні вважається одним з найбільш впливових та інформованих ПФР світу.

Повноваження державних органів США щодо доступу до даних про фінансові операції були суттєво розширені після подій 11 вересня 2001 р.