9.4. Загальна характеристика правоохоронних органів США

Особливістю судової системи США є певна гіпертрофія судової влади, що виражається в діяльності американських судів за межа­ми сфери, яка традиційно відводиться правосуддю. Фактично в США склалося таке становище, за якого суди стають інструментом вирішення політичних, економічних, соціальних проблем.

Відмітна особливість американської судової системи, зумовлена федералізмом цієї держави, полягає в тому, що це двоєдина система, утворена федеральною системою і судовими системами штатів (їх 50), округу Колумбія і територій, що належать США (їх чотири). Ці

180

дві складові судові системи США досить ізольовані одна від одної, функціонують самостійно і повновладно у відведеній їм законодав­ством сфері, водночас постійно взаємодіючи між собою з широкого кола питань.

Судова система США — це надзвичайно складна структура. Питання розмежування юрисдикції між Федеральною судовою си­стемою і судовими системами штатів є одним з найскладніших про­тягом усієї історії судової системи США. "Хоч би яким серйозним було питання про розмежування юрисдикції, воно було і залишаєть­ся лише відображенням боротьби між федерацією і штатами за той обсяг влади, який одна сторона погоджувалася визнати за іншою"1.

На практиці питання юрисдикції вирішується у такий спосіб: не федеральна влада віддає на розсуд судів штатів те, що не заслуго­вує на її увагу, а навпаки, штати поступаються деякими зі своїх прав у сфері правосуддя, передаючи їх судам федерації. Причому феде­ральні суди в жодному разі не є вищими стосовно судів штатів. Рішення у справах, розглянутих у судах штату, не можуть бути ос­каржені в федеральні суди, навіть якщо якась зі сторін незадоволе-на вирішенням справи.

Звернення до будь-якого федерального суду можливе, якщо предмет спору і обставини його виникнення належать до юрис­дикції федерального суду. Єдине, в чому може виражатися певне верховенство судів федерації, — це застосування в діяльності фе­деральної судової системи так званих вищих правових норм Кон­ституції, законів Конгресу, положень міжнародних договорів. Тоді як суди штатів, не заперечуючи і не відступаючи від Конституції і федерального законодавства, орієнтуються переважно на правові норми, вироблені компетентною владою штатів.

Американські суди не утворюють єдиної судової системи, від­сутній навіть термін "американська судова система", хоча для роз­гляду системи судоустрою США, як правило, застосовують саме його. Використовуватимемо його і ми.

Федеральна судова система і судові системи штатів побудовані за принципом піраміди. Фундаментом такої піраміди є суди першої інстанції, середній ярус становлять апеляційні суди, вершина піра­міди — це суди останньої інстанції, які найчастіше називають

Филиппов С. В. Судебная система США. — М.: Наука, 1980. — С. 9.

181

верховними судами. Стиль судочинства і загальні концепції функці­онування судової влади беруть свій початок від традицій англійсь­ких судів загального права і судів справедливості.

За структурою федеральної судової влади, яку прийняв Конгрес, США та їхні території поділені на 94 судові округи. У кожному ок­рузі є окружний суд США. Конгрес також заснував 13 федеральних судових округів як основу федеральної судової структури проміжно­го рівня. Перелік категорій справ, які можуть розглядати федеральні суди, міститься в ч. 1 розділу 2 ст. З Конституції США. До них на­лежать такі: категорії справ, сторони яких мають специфічне право­ве становище, що виключає юрисдикцію окремого штату (такими сторонами є США, безпосередньо штати, посли і дипломатичні пред­ставники іноземних держав); категорії справ про спори, в яких вели­ке значення має громадянство сторін; категорії справ, які вирішуються згідно із законом і "правом справедливості", і таких, що виникають на основі Конституції США, законів Конгресу, міжнародних дого­ворів, укладених урядом США.

До виключної юрисдикції федеральних судів належить невелика категорія справ, пов'язаних з адміралтейством, патентами, авторсь­ким правом і позовами до федерального уряду, а також в галузі кри­мінального судочинства — справи про вчинення злочинів, покаран­ня за які встановлене федеральним законодавством.

У розділі 1 ст. З Конституції США зазначається: "Судова влада в Сполучених Штатах надається єдиному Верховному суду і тим судам нижчого рівня, які час від часу може створювати Конгрес"1. Згідно з цим положенням Конституція засновує тільки Верховний суд, а рішення про створення інших судів приймає Конгрес.

Межі компетенції Верховного суду США визначені у ст. З Кон­ституції США, частково — Законі про судоустрій 1789 р. і подаль­шому законодавстві США. Основна функція Верховного суду поля­гає в тому, що він вирішує не лише долю справи на основі закону, а й долю закону на основі справи, тобто з'ясовує питання про від­повідність закону Конституції, здійснюючи у такий спосіб конститу­ційний нагляд. Хоча в прямому значенні слова нагляду як такого немає доти, доки закон не дає підстав для спору, тобто положення закону і Конституції США можуть зіставлятися тільки під час розг­ляду конкретної справи.

1  Каррі Девід П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посіб. для всіх. — К.: Âåñåëêà, 1993. — С 143.

182

Для судової системи США характерні дві основні ознаки: поділ влади і доктрина судового перегляду. Відповідно до концепції по­ділу влади в США потрібно, щоб законодавча влада створювала за­кони, виконавча влада забезпечувала їх виконання, а судова влада тлумачила і роз'яснювала зміст законів, вирішуючи конфлікти і спори. Згідно з доктриною судового перегляду суд має повнова­ження визначати невідповідність закону (законодавчого акта) Кон­ституції, а також забороняти конституційні дії посадових осіб ви­конавчої влади. Слід зазначити, що будь-який американський суд має право розглядати питання про конституційність закону і вино­сити своє рішення, однак авторитет такого рішення визначається місцем суду в ієрархії судової системи США1.

Верховний суд США через обмежену юрисдикцію в цій сфері діяльності нечасто виступає як суд першої інстанції. Конституцією США (ч. 2 розділу 2 ст. 3) передбачено тільки дві категорії справ, де можлива виключна юрисдикція Верховного суду США як суду першої інстанції. До них належать спори, в яких одна зі сторін — штат; а також справи щодо подання позову іноземним послам і дипломатичним представникам та членам їх сімей, а також і обслу­говуючому персоналу2.

Значно ширше коло питань розглядає Верховний суд США як суд другої інстанції. Перегляд рішення суду нижчого рівня може здійснюватися трьома способами. Перший з них — перегляд рішен­ня в порядку апеляції. Межі і характер апеляційної юрисдикції Вер­ховного суду США визначає Конгрес. Другий спосіб — витребуван­ня справи із суду нижчого рівня в порядку сертиорарі. Рішення про витребування справи залежить від самого Верховного суду. Третім способом, що дає змогу залучити Верховний суд до розгляду спра­ви, яка перебуває в суді нижчого рівня, є використання процедури сертифікації. Значення цієї процедури полягає в тому, що нижчий суд звертається до Верховного суду США з проханням висловити свою думку з правового питання, яке виникло під час розгляду справи. По­зиція Верховного суду є практично рішенням справи.

У практиці Верховного суду США нечасто, але зустрічається ще одна процедура його участі в розгляді справи. Вона полягає в тому, що

1              Stumpf Harry P., John H. Culver. The Politics of State courts. — New York: Longman

Press, 1992. — P. 89-93.

2              Kappi Девід П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посіб. для всіх. — К.:

Âåñåëêà, 1993. —  С 143.

183

Верховний суд може винести спеціальне розпорядження — при­пис судді нижчого федерального суду здійснити певні дії або ут­риматися від них1. Другий рівень федеральної судової системи США утворюють 11 апеляційних судів. Окружні суди Сполуче­них Штатів Америки (їх 89 у 50 штатах) становлять нижню лан­ку федеральної судової системи і є судами першої інстанції. До цих судів також належать територіальні окружні суди (для тери­торій, що належать США).

Відповідно до ч. З ст. З Конституції США всі справи про злочи­ни, за винятком випадків імпічменту, підсудні суду присяжних. Згідно з поправкою 6 до Конституції США у разі будь-якого кримі­нального переслідування обвинувачений має право на швидкий і публічний суд неупереджених присяжних того штату або округу, де був скоєний злочин. Згідно з поправкою 7 до Конституції США пра­во на суд присяжних зберігається у всіх позовних провадженнях, що ґрунтуються на загальному праві, де ціна позову, що оспорюється, перевищує 20 дол.

На практиці розгляд цивільних справ з участю присяжних засі­дателів здійснюється в федеральних судах. Відмова від такої участі можлива лише за обопільною згодою сторін.

Поправка 5 до Конституції США встановлює, що органом від­дання під суд у справах, за якими засуджують на смертну кару, є ве­лике журі — розширена колегія присяжних2. На відміну від малого журі з 12 присяжних, які беруть участь у судовому розгляді, велике журі, згідно з федеральним законодавством, повинно складатися не менш ніж з 16 і не більше ніж з 23 присяжних.

Вимоги, яким мають відповідати присяжні малих і великого журі подібні: громадянство США, вік не менше 21 року і постійне прожи­вання на території цього судового округу. Не можуть включатися до складу присяжних громадяни, відносно яких порушено кримінальну справу, або засуджені за тяжкий злочин; особи, фізичні або психічні вади яких перешкоджають належному виконанню обов'язків при­сяжних. Не мають права бути ними і представники окремих про­фесій: працівники правоохоронних органів, пожежні, працівники

1              Sunstein Cass R. One Case at a time: Judicial Minimalism on the Supreme Court. —

Cambridge: Harvard University Press, 1999.

2              Kappi Девід П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посіб. для всіх. — К.:

Âåñåëêà, 1993. — С 143.

184

похоронних бюро, судові чиновники, священнослужителі, пілоти авіаліній, залізничні диспетчери, а в деяких випадках — жінки, в яких є малолітні діти.

У США існують спеціалізовані федеральні суди, що є судами пер­шої інстанції. Як і в Англії, вони не виокремлюються у самостійні су­дові системи та не представляють окремі напрями судової системи США. І в цьому полягає суттєва відмінність організаційно-функціо­нальної будови судових систем Англії та США від Німеччини і Франції. До спеціалізованих судів США належать такі:

претензійний суд, створений у 1855 р. для розгляду майнових

претензій приватних осіб до уряду США. Юрисдикція цього

суду поширюється на позови до уряду США на суму понад 10

тис. дол. Суд складається з 7 суддів, призначених президентом

США, один з яких — головний, і 15 комісіонерів, які діють як

судді, що розбирають справу по суті;

суд з митних справ, створений у 1926 р. для розгляду скарг

імпортерів на митні органи США. Суд складається з дев'яти

суддів, один з яких — головний. Законом передбачено, що не

більше ніж 5 суддів можуть бути членами однієї політичної

партії. У 1980 р. цей суд був перейменований у суд із зов­

нішньої торгівлі;

податковий суд, створений у 1924 р. для розгляду спорів у

зв'язку з рішенням федерального податкового відомства та

його підрозділів;

суд з патентів і авторських прав;

суд з міжнародної торгівлі, який розглядає справи, пов'язані із

законами, що регулюють митні податки та імпорт товарів;

суди з питань банкрутства, які розглядають справи, пов'язані

з федеральними законами про банкрутство;

суд у справах ветеранів, створений у 1988 р. Це виключна

юрисдикція з розгляду рішень управління по апеляціях

з питань ветеранів. Управління є адміністративним органом,

який розглядає скарги ветеранів на будь-яке рішення анало­

гічних органів нижчого рівня;

адміністративні суди1.

1   Wheeler Russell R., Cynthia Harrison. Creating the Federal Judicial Sustem. — 2nd ed. -New York: Federal Judicial Center, 1994. — P. 76-90.

185

Військові суди перебувають поза системою федеральних судів, ці установи подають президенту США як головнокомандуючому допомогу в підтримці порядку в армії і на флоті. Суди діють не по­стійно, а скликаються для розгляду конкретних справ. Військово-апеляційний суд — вищий судовий орган у сфері військової юс­тиції, один з підрозділів міністерства оборони США.

Відповідно до ст. 2 Конституції США президент США призна­чає генерального прокурора (аторнея) за порадою і згодою Сена­ту. Генеральний прокурор (він же міністр юстиції) виконує роль урядового юрисконсульта, є радником Президента з проблем кри­мінальної політики. Він здійснює контроль за діяльністю проку­рорів США, які входять до федеральної прокурорської системи. Однак генеральний прокурор США не наділений функціями конт­ролю щодо прокурорів штатів і графств. За діяльністю американсь­ких прокурорів наглядає судова влада1.

Повноваження прокурорів штатів і порядок їх обрання або призначення визначається конституціями штатів. У США немає законодавчих актів на рівні федерації і на рівні штатів, які безпо­середньо регулюють функціонування прокуратури. Норми, що ре­гулюють діяльність прокурорів США, містять кримінально-проце­суальні і цивільно-процесуальні судові постанови.

Традиційно законодавство США наділяє прокурорів як пред­ставників виконавчої гілки державної влади широкими повнова­женнями, особливо при вирішенні питань щодо розслідування злочинів, пред'явлення офіційних обвинувачень і судового пере­слідування. Вони можуть на власний розсуд розв'язувати питання про доцільність кримінального переслідування стосовно конкрет­них осіб.

У США федеральні прокурори зобов'язані пред'являти обвину­вачення щодо всіх злочинів проти Сполучених Штатів Америки; бути обвинувачем або захисником, представляючи уряд, у всіх ци­вільних справах, у процесах або слуханнях, що зачіпають інтереси США; виступати в суді на боці відповідача з усіх цивільних справ, на процесах або слуханнях на території свого округу проти збирачів податків або інших службовців податкового управління щодо будь-якої вчиненої ними дії або на предмет повернення грошей, вилуче-

1  Каррі Девід П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посіб. для всіх. — К.: Âåñåëêà, 1993.

186

них цими особами або сплачених їм, якщо вони були перераховані ними до казначейства; розпочинати і здійснювати в суді дії з метою стягнення штрафів, конфіскацій і вилучень, накладених у зв'язку з порушенням будь-яких законів про оподаткування, за винятком тих з них, коли розслідування переконливо показує, що в цьому разі для відновлення справедливості втручання суду не потрібне1.

Узагальнюючи законодавство штатів, можна дійти висновку, що прокуратура штату несе відповідальність за виконання обви-нувачувальних функцій у межах свого округу. Прокурор є вико­навцем правосуддя, його представником і посадовою особою суду. Обов'язок прокурора полягає в тому, щоб домагатися правосуддя, а не лише виголошення вироку; також важлива функція прокуро­ра — сприяти вдосконаленню і розвитку системи відправлення правосуддя2.

Наявність у США трьох самостійних складових прокурорської системи — федеральної, штатів, місцевої — породжує свої особли­вості в організації і компетенції кожної ланки, яка діє в межах своєї території і предметної юрисдикції. Так, генеральний прокурор США (міністр юстиції) свою функцію з представництва інтересів США в судах делегував генеральному соліситору США — одній з вищих посадових осіб міністерства юстиції. Генеральний соліситор представляє США в Верховному суді з усіх категорій справ, що зачіпають інтереси американської держави загалом.

Федеральні прокурори є в кожному окрузі, закріпленому за ок­ружним судом США. На території свого округу вони виконують роль представника федерального уряду під час розгляду судами справ, однією із сторін в яких виступають США.

Поліцейська система США організаційно побудована відповідно до трьох рівнів державної влади, що історично склалися в країні: федерального, штатів і місцевого. її функціонування базується на концепції місцевої автономії, що передбачає широку децентраліза­цію влади, відносну самостійність органів управління в штатах і на місцях від федерації. Основні види поліцейських сил США — феде­ральні поліцейські органи, поліція штатів і місцева поліція — фор­мально незалежні одне від одного.

1              Code of Federal Regulations. — Washington, Vols 27.

2              Коробейников Б. В. Органы прокуратуры РФ и США: правовые основы, струк­

тура, направление деятельности. — М., 1996. — С. 16-17.

187

Основою поліцейської системи США є місцева поліція, яка зо­середжує в своїх підрозділах майже три чверті особового складу поліцейських сил. У свою чергу, вона поділяється на окружну та му­ніципальну (міську) поліцію. Слід зазначити, що єдиної, чіткої і все­бічної законодавчої регламентації організації та діяльності місцевої поліції США немає. Регламентацію тих або інших питань цієї сфери можна зустріти у безлічі нормативних актів штатів і місцевої влади, причому в більшості з них лише в загальній формі визначаються права й обов'язки поліції. Конкретні організаційні структури, зав­дання і напрями діяльності розробляються кожним окремим підроз­ділом і закріплюються у відомчих інструкціях, настановах і прави­лах, які фактично і є правовою основою організації і діяльності місцевої поліції. Природно, що розробка відомчих нормативних актів здійснюється під контролем органів місцевої влади.

На другому, вищому рівні перебуває поліція штатів, організація і компетенція поліцейських формувань якої визначаються законо­давством кожного окремого штату.

На третьому, ще вищому рівні державної влади поліцейську сис­тему представляє федеральна поліція. При цьому організаційно-функціональна будова поліції США характеризується відсутністю єдиного органу, який би в повному обсязі здійснював управлін­ня поліцейськими підрозділами у національному масштабі. Така специфічна ознака організації управління поліцією США суттєво відрізняє її не лише від організаційно-функціональної будови поліції Німеччини і Франції, а й Англії, у системі правоохоронних органів якої є МВС, функції якого, проте, мають децентралізований ха­рактер.

"До основних напрямів поліцейської діяльності належать: про­філактика і стримування злочинності; забезпечення стабільності і спокою всередині країни; захист особистої власності; правозастосу-вання; розслідування злочинів; повернення загубленої або вкра­деної власності; затримання злочинців; захист прав особи; забез­печення безпеки дорожнього руху; виконання функцій різних громадських служб; підготовка справ для передачі їх до суду"1.

Узагальнюючи сказане про різноманітність поліцейських функцій, доцільно інтегрувати їх в три основні групи: боротьба з порушеннями

1 Рогов А. И. Полиция в системе уголовной юстиции США: организационные и процессуальные аспекты: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М., 1990. — Ñ. 46-47.

188

традиційного кримінального законодавства; адміністративна діяль­ність, пов'язана з контролем за дотриманням норм і правил у різних сферах суспільного життя; виконання функцій соціальної допомоги. Основний тягар у виконанні цих функцій лягає на місцеву поліцію, всі її підрозділи і служби, серед яких одне з провідних місць належить патрульно-постовій службі (ППС). Першочерговим завданням ППС американської місцевої поліції є попередження злочинів і правопору­шень, інше важливе завдання — розслідування злочинів по гарячих слідах. Останнім часом простежується тенденція наділення ППС знач­но більшими повноваженнями щодо розслідування злочинів. Нині її працівники працюють з агентурою, мають право використовувати інформаційні банки Федерального бюро розслідувань та інших право­охоронних органів, здійснювати оперативно-розшукові заходи.

Провідні федеральні правозастосовні органи США за своєю під­звітністю розподіляються між такими основними представниками виконавчої влади, як міністерство фінансів і міністерство юстиції.

Правозастосовний орган міністерства юстиції — Федеральне бюро розслідувань (ФБР). Загалом розслідування злочину, що здійснюється ФБР, обмежується визначенням того, хто скоїв зло­чин, і отриманням доказів для встановлення складу злочину. Розслідування такого типу закінчується рішенням щодо того, по­рушувати кримінальне переслідування чи ні. У деяких ситуаціях ФБР може дістати інформацію, яка ще не достатня для здійснен­ня розслідування. У таких випадках ФБР може розпочати обмеже­не розслідування, що дає можливість реагувати на сумнівну ін­формацію з найменшим втручанням. Перед цим органом часто постає необхідність з'ясувати і дослідити злочинну діяльність, яку мають намір здійснити, місцева ж поліція і поліція штатів найчас­тіше мають справу з уже скоєними злочинами. ФБР має широко розгалужену периферійну мережу, за допомогою якої організацій­но і методично впливає на діяльність формально незалежних від нього підрозділів поліції штатів, міст і в необхідній мірі координує їх роботу. Федеральне бюро бере участь у підготовці кадрів поліції в численних спеціалізованих навчальних закладах.

У міністерстві юстиції правозастосовною діяльністю займається, крім ФБР, також Служба з боротьби з розповсюдженням наркотиків, Служба маршалів Сполучених Штатів та Служба імміграції і нату­ралізації. До сфери діяльності Служби з боротьби з розповсюджен­ням наркотиків, крім безпосередньої боротьби з розповсюдженням

189

наркотиків, належить здійснення таємного стеження за діяльністю підпільних синдикатів і впровадження туди своєї агентури. Служба маршалів США займається розшуком більшості злочинців, що пере­ховуються від федерального правосуддя, і провадить арешти за ордерами, які видаються федеральною владою. Крім того, служба здійснює національну програму "Безпека свідка" з метою охорони тих свідків, яким загрожує небезпека. Служба імміграції і натуралі­зації контролює в'їзд до країни іноземців через усі морські і сухо­путні кордони США.

У Сполучених Штатах Америки законодавче закріплення прин­ципів організації та діяльності адвокатури фактично відсутнє як на федеральному рівні, так і в більшості штатів. У США, як і в Англії, існує загальне поняття юридичної професії. Адвокати, як правило, спеціалізуються за певними галузями права (патентного, спадково­го, податкового, авторського та ін.). У штатах, містах адвокати, які допущені до ведення справ у суді, подають за плату правову допо­могу, створюють на добровільних засадах професійні об'єднання, асоціації. Адвокатські асоціації штатів створюють національну організацію адвокатів — Американську асоціацію адвокатів. Ви­щим органом управління у цій асоціації є палата делегатів, яка складається з 250 членів.

Отже, подібні ознаки національних правових систем Англії та США зумовлюють наявність однакових характеристик організацій­но-функціональної будови правоохоронних органів цих країн. Для судових систем Англії і Сполучених Штатів Америки характерна відсутність спеціалізованих юстицій. У судових системах цих країн є спеціалізовані судові установи, але такі суди не функціонують як окремі напрями судової системи. Прокуратура Англії і США має однакове функціональне призначення і відповідно подібні повнова­ження.

Проте специфічні характеристики національних правових сис­тем Англії і США, а також властива кожній з цих країн відповідна форма держави зумовлюють певні відмінності їх правоохоронних органів.

Виходячи з форми державного правління, в Англії, хоч і дещо формально, але все ж мають значення атрибути королівської вла­ди, що виражається, зокрема, в організаційно-функціональній будові судової системи, прокуратури та адвокатури. Взаємодія прокурату­ри з судами характеризується в Англії відносною незалежністю

190

органів прокуратури від судової влади. Організаційно-функціо­нальна будова поліції Англії, а точніше, організація управління поліцією відрізняється децентралізованим характером, що вияв­ляється у відповідних повноваженнях і функціях міністерства внутрішніх справ Англії.

Федералізм як форма державного устрою США безпосередньо виявляється і в організаційно-функціональній будові правоохорон­них органів. Організаційно-функціональна будова судової системи, прокуратури, а також поліції Сполучених Штатів Америки виріз­няється наявністю трьох рівнів: федерального, штатів і місцевого.

Одна із специфічних ознак правоохоронних органів США вияв­ляється в організації поліції, а саме — у відсутності єдиного кері­вного органу, а також єдиного нормативного акта, що регулював би діяльність поліції в масштабах усієї держави.

При цьому, незважаючи на певні відмінності організаційно-функ­ціональної будови поліції Англії і США, їх спільною характеристи­кою є поділ поліцейських органів відповідно до функціональних обов'язків на кримінальну (поліцію "в цивільному") і патрульну поліцію (поліцію "в формі"), при цьому в Англії відсутній відок­ремлений корпус кримінальної поліції. Спільною характеристикою організаційно-функціональної будови поліції Англії і Сполучених Штатів Америки є також наявність, крім безпосередньо поліцейсь­ких органів, державних органів або посадових осіб, які наділені певними поліцейськими функціями: в США, наприклад, до таких державних органів належить ФБР, в Англії посадовою особою, на­діленою певними поліцейськими функціями, є коронер.

Організаційно-функціональна будова судової системи, прокура­тури, поліції як основних правоохоронних органів країн, націо­нальні правові системи яких належать до англо-американської пра­вової сім'ї, подібна будові систем правоохоронних органів Англії і США1.

Національна правова система певної правової сім'ї і відповідно правоохоронні органи цієї національної правової системи є органіч­ною складовою суспільства, продуктом його діяльності, відображен­ням його менталітету і рівня розвитку. При цьому запозичення по­зитивного досвіду організації і діяльності правоохоронних органів

1  Правовые системы стран мира: Энциклопед. справочник / Под ред. А. Я. Суха­ðåâà. — Ì.: Íîðìà, 2000.

191

однієї держави в іншої може сприяти усуненню помилок, прора-хунків і негативних явищ, що має особливу актуальність і зна­чущість для України, національна правова система і відповідно пра­воохоронні органи якої на сучасному етапі перебувають у процесі реформування.

Питання для самоконтролю

Які   напрями   спеціалізованих   юстицій   у   судової   системи

Німеччини?

У чому полягає функціональне призначення  прокурорів у

Німеччині?

Наведіть організаційно-функціональну будову поліції Німеч­

чини?

У чому полягає особливість адміністративної юстиції Франції?

Які особливості організації поліцейських органів Франції?

Наведіть загальну характеристику набуття права на зайняття

адвокатською діяльністю у Франції.

У чому виявляються особливості форми державного правління

Англії щодо організації судової системи цієї країни?

Охарактеризуйте організаційно-функціональну будову полі­

цейських органів Англії.

Як організовано адвокатуру в Англії?

У чому виявляються особливості форми державного устрою

Сполучених Штатів Америки щодо організації правоохоронних

органів цієї країни?

Яка організаційно-функціональна будова прокуратури США?

Які правозастосовні органи є в США?

Список використаної та рекомендованої літератури

Бандурка  А.   Н.   Судебные   и   правоохранительные   органы

Украины. — Харьков: Университет внутренних дел, 1999.

Боботов С. В. Правосудие во Франции. — М.: ЕАВ, 1994.

Губанов А. В. Полиция зарубежных стран. Организационно-

правовые основы, стратегия и тактика деятельности. — М.:

ÌÀÝÏ, 1999.

Дашков Г., Кигас В. Прокуратура ФРГ // Законность. — 1995. —

№ И.

192

Декрет про  професійну діяльність  адвокатів  і дисципліну

адвокатського корпусу // Адвокат. — 2000. — № 3.

Каррі Девід П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посіб.

для âñ³õ. — Ê.: Âåñåëêà, 1993.

Конституції країн парламентської демократії / За ред. В. М. Кам-

ïî. — Ê., 1994. — Âèï. 2.

Коробейников Б. В. Органы прокуратуры РФ и США: правовые

основы, структура, направление деятельности. — М.: ИПК

руководящих кадров Генпрокуратуры РФ, 1996.

Правовые системы стран мира: Энциклопед. справочник / Под

ðåä. À. ß. Ñóõàðåâà. — Ì.: Íîðìà, 2000.

Решетников Ф. М. Правовые системы стран мира: Справочник. —

М.: Юрид. литература, 1993.

Рогов А. И. Полиция в системе уголовной юстиции США:

организационные и процессуальные аспекты: Автореф. дис. ...

êàíä. þðèä. íàóê. — Ì., 1990.

Филиппов С. В. Судебная система США. — М.: Наука, 1980.

Французская республика.  Конституция и законодательные

акты / Под ред. В. А. Туманова. — М.: Прогресс, 1989.

Arbeitsrecht. Dr. h.c. mult. Hans C., Dr. Reinhard Richardi. Stand der

Sammlung. — Munchen, 1999.

Bodenheimer E., Oakley J., Love J. An Introduction to the Anglo-

American Legal System: Readings and cases. — St. Paul; Minn: West

Publishing, 1998.

Bulletin Legislatif Dalloz. — Paris, 1967. — ¹ 2.

Bundesgesetzblatt. — Bonn, 1953. — ¹ 9; 1979. — ¹ 8.

Code administratif: Dix-huitieme edition. — Paris, 1985. — ¹ 6.

Code of Federal Regulations. — Washington, Vols 27.

Codes Dalloz. — Paris, 1958.

Einfuhrung mit Musterverfugung. — Stuttgart; Berlin; Koln; Mainz,

1995.

Journal officiel de Republigue Francaise Lois decrets. — Paris,

1958.

Journal officiel de Republigue Francaise Lois decrets. — Paris, 1959.

Journal officiel de Republigue Francaise Lois decrets. — Paris, 1987.

Public General Acts. — London, 1974.

Public General Acts. — London, 1979.

Public General Acts. — London, 1985.

193

Rosenberg L. Die Strafprozessordnung und das Gerichtsverfas-

sunggesetz. Grobkommentar. Dritter Band. — Berlin; New York,

1987.

Statutory Instruments. — London, 1981.

Stumpf Harry P., John H. Culver The Politics of State courts. —

New York: Longman Press, 1992.

Sunstein Cass R. One Case at a time: Judicial Minimalism on the

Supreme Court. — Cambridge: Harvard University Press, 1999.

Wheeler Russell R., Cynthia Harrison. Creating the Federal Judicial

Sustem. — New York: Federal Judicial Center, 1994. — 2nd ed.