9.3. Особливості функціонування правоохоронних органів Англії

Вища судова інстанція Англії — Палата лордів. Вона приймає до розгляду апеляції на постанови за цивільними і кримінальними справами, винесені апеляційними інстанціями Англії. Від імені Па­лати лордів справи розглядає суд Палати лордів, який складається з лорда-канцлера, що очолює його, ординарних лордів з апеляції і тих перів — членів Палати лордів, які в минулому посідали вищі судові посади, в тому числі всі колишні лорди-канцлери. Орди­нарні лорди з апеляції призначаються до Палати лордів з досвід­чених юристів, як правило, членів Апеляційного суду. їх кількість коливається від 7 до 11 чоловік. Прийнятий більшістю голосів вис­новок суду Палати лордів передається до суду, що виніс оскарже­ну постанову, який і виносить остаточну постанову у справі відпо­відно до рекомендацій Палати лордів2.

Верховний суд Англії, очолюваний його головою — лордом-канцлером, включає в себе три самостійні судові установи — Апе­ляційний суд, Високий суд і Суд корони.

1              Правовые системы стран мира: Энциклопед. справочник // Под ред. А. Я. Сухаре­

âà. — Ì.: Íîðìà, 2000.

2              Решетников Ф. М. Правовые системы стран мира: Справочник. — М: Юридич.

ëèòåðàòóðà, 1993. — Ñ. 39.

174

Апеляційний суд складається з цивільного і кримінального від­ділень і розглядає в колегіях з трьох або більше суддів апеляції на постанови інших судів. До нього входять лорд-канцлер, колишні лорди-канцлери, лорд — головний суддя (очолює цивільне відді­лення) та інші вищі судові діячі, а також близько 18 лордів — апе­ляційних суддів.

Високий суд має три відділення — королівську лаву, канцлерсь­ке і сімейне. До нього входять лорд-канцлер та інші вищі судові діячі, а також близько 80 рядових суддів. Відділення королівської лави займається здебільшого розглядом у першій інстанції най­складніших цивільних справ і апеляцій на вироки магістратських судів з кримінальних справ. На правах складових у відділенні ко­ролівської лави самостійно функціонують Суд адміралтейства, в якому розглядаються спори щодо морських перевезень, зіткнень кораблів і відшкодування пов'язаних з цим збитків тощо, і Комер­ційний суд, якому підсудні багато спорів торгового характеру. Кан­цлерське відділення, яке називається палатою у справах справедли­вості, розглядає, найчастіше як суд першої інстанції, цивільні справи, пов'язані з управлінням майном, довірчою власністю, діяль­ністю компаній, банкрутством. На правах однієї зі складових канц­лерського відділення функціонує Патентний суд, який розглядає звернене до нього клопотання генерального контролера з питань па­тентів, дизайну і торгових марок. Сімейне відділення розглядає пе­реважно скарги на рішення магістратських судів з усіх питань сімей­них відносин, у тому числі розлучень, окремого проживання подружжя, виплати аліментів, опіки і піклування.

Розгляд справ у першій інстанції у відділеннях Високого суду здійснюється суддями одноособово, розгляд апеляцій — звичайно в колегіях з двох або трьох суддів. У відділеннях королівської лави за певних умов справа може слухатися з участю присяжних.

Суд корони, створений у 1971 p., що закріплено Актом про суди, розглядає у першій інстанції, обов'язково з участю присяж­них, справи про переслідуваних за звинувачувальним актом, тобто про серйозніші злочини, а також апеляцію на вироки і рішення ма­гістратських судів. Виправдувальні вироки, винесені судом присяж­них, апеляційному оскарженню не підлягають. Якщо участь при­сяжних не потрібна, справи в Суді корони розглядаються суддями одноособово. Суддями в Суді корони є судді Високого суду, ок­ружні судді (ця посада з'явилася в 1971 р. для поповнення суддів-

175

ського корпусу Суду корони і судів графств), а також рекордери-юристи, які виконують обов'язки суддів за сумісництвом. Судові ус­танови, які входять до складу Верховного суду Англії, належать до категорії вищих судів.

В Англії найтяжчі злочини розглядаються судом присяжних. Це спеціальна присутність Верховного суду в складі 12 чоловік. Суд присяжних в літературі іноді називають "судом корони" — це ви­щий кримінальний суд країни. У 1974 р. був ухвалений Закон про присяжних, за яким кожну людину можна викликати як присяж­ного і зобов'язати її виконувати ці обов'язки, якщо вона зареєстро­вана виборцем до парламенту або місцевих органів влади, їй не менше 18 років і не більше 65 років, вона постійно проживає в Спо­лученому Королівстві протягом деякого періоду, але не менше п'яти років після досягнення 13-річного віку. Звільняються від обов'язків присяжних адвокати, службовці суду, поліцейські, священнослужителі і психічно хворі, а також особи, які будь-коли були засуджені до поз­бавлення волі строком на 5 і більше років або в останні 10 років пе­ребували під вартою понад три місяці. Крім того, члени парламенту, військовослужбовці і лікарі, які практикують, можуть бути звільнені від обов'язків присяжних на їх прохання1.

До нижчих судів в Англії належать суди графств і магістратські суди. Суди графств (їх налічується понад 350) — основні органи цивільного правосуддя, в яких у першій інстанції розглядається майже 90 % цивільних справ. Межі району, в якому діє відповід­ний суд графства, визначає лорд-канцлер, що також має право ска­совувати, об'єднувати або засновувати нові суди графств.

У кожному суді графства звичайно є один або два постійних судді. Порівняно з Високим судом, який також розглядає цивільні справи у першій інстанції, компетенція судів графств обмежена роз­мірами позовів, що відрізняються залежно від категорії позову. Зазвичай справи в судах графств слухаються окружними суддями або рекордерами в більшості випадків одноособово або з присяж­ними, якщо суддя задовольнить заздалегідь заявлене однією зі сторін клопотання про це (кількість присяжних в суді графства — не менше восьми). Рішення судів графств можуть бути оскаржені в Апеляційний суд, але тільки зі згоди суду, що виніс рішення і, як правило, лише з питань права, а не з питань факту.

1  Public General Acts. — London, 1974. 176

Магістратські суди розглядають основну кількість кримінальних справ (до 98 % протягом року). Вони можуть засуджувати осуджу­ваних лише до штрафу або позбавлення волі на строк, як правило, до шести місяців. Якщо магістрати дійшли висновку, що обвинувачений заслуговує на суворіше покарання, вони передають справу на розг­ляд Суду корони. Цивільна юрисдикція магістратів дуже обмежена і пов'язана передусім з розглядом питань про стягнення боргів, а та­кож деяких питань сімейного права. Магістрати, які іноді за тради­цією називають мировими суддями (їх налічується понад 20 тисяч), у переважній більшості не є професійними юристами і не обов'язко­во мають юридичну освіту. Вони розглядають справи лише в колегі­ях, найчастіше з двох-трьох чоловік. Окрему, досить нечисленну гру­пу становлять платні магістрати: вони призначаються лише з юристів і розглядають справи одноособово. Деяким магістратським судам за рішенням зборів суддів надається право розглядати справи про правопорушення неповнолітніх. До складу суду, що утворюєть­ся колегією з трьох таких суддів у справах неповнолітніх, обов'язко­во включається одна або дві жінки-судді. Цей суд розглядає справи про правопорушення, скоєні підлітками і молодими людьми віком до 21 ðîêó.

Крім зазначених судів загальної юрисдикції в Англії діють спе­ціалізовані суди різної компетенції, зокрема антимонопольний суд, канонічний суд, суд протекції, юридичний комітет таємної ради, суд з розслідування насильницької смерті, військовий суд1. Проте такі суди не утворюють окремі судові системи з чіткою ієрархічною будовою і не є самостійними напрямами судової системи Англії.

Відповідно до Закону "Про переслідування за злочини" 1985 р. в Англії було створено службу державних обвинувачів, очолювану ди­ректором публічного переслідування. Основною функцією держав­них ("коронних") обвинувачів є підтримка обвинувачення в судах усіх рівнів у справах, розслідуваних поліцією, і в деяких випадках порушення, а також участь у розслідуванні кримінальних справ2.

Департамент публічного переслідування, створений у 1879 p., очолює директор, який призначається генеральним аторнеєм і пра­цює під його керівництвом. За чинним законодавством, функціо­нальні обов'язки директора передбачають здійснення досудового роз-

1              Bodenheimer E., Oakley J., Love J. An Introduction to the Anglo-American Legal

System: Readings and cases. — St. Paul; Minn: West Publishing, 1998. — Р. 85.

2              Public General Acts. — London, 1985.

177

слідування і підтримку публічного обвинувачення в суді у справах, що надійшли з урядових установ; у справах про злочини, санкція яких передбачає смертну кару; у справах особливої важливості і складності; у справах про корупцію посадових осіб; на вимогу міністра внутрішніх справ або генерального аторнея. Чинне зако­нодавство передбачає право директора департаменту публічних пе­реслідувань на власний розсуд брати на себе керівництво і здій­снення досудового розслідування за будь-якою справою, порушеною поліцейським органом або приватною особою. В обов'язки дирек­тора також входить подання допомоги посадовим і приватним осо­бам, які здійснюють кримінальне переслідування1.

Функції, властиві певною мірою генеральному прокурору, виконує в Англії генеральний аторней. Генеральний аторней — це вища по­садова особа держави в сфері здійснення кримінального переслідуван­ня. Його вказівки і розпорядження обов'язкові для всіх органів у цій сфері. Генеральному аторнею належить виключне право порушувати справу з розслідування державних злочинів, пов'язаних із замахом на монарха або представників урядових органів. Згідно з чинним зако­нодавством кримінальне переслідування за здійснення деяких кате­горій злочинів можливе лише з санкції генерального аторнея.

З дуже обмеженого кола кримінальних справ, а саме — у разі ви­явлення трупа зі слідами фізичних ушкоджень або за фактом смер­ті при загадкових обставинах, досудове розслідування можуть здійснювати коронери. Особливість повноважень коронера полягає в тому, що він може застосовувати заходи процесуального примусу без санкцій суду. Проте нині коронерське розслідування відбуваєть­ся дуже рідко, а функції коронерів поступово переходять до поліції.

Відповідно до існуючого адміністративно-територіального поділу британська поліцейська служба організована переважно за територі­альним, а також функціональним принципом. Систему поліцейських органів Великобританії становлять Скотленд-Ярд, поліцейські депар­таменти графств, транспортна поліція і поліція Північної Ірландії.

Важлива ознака управління англійською поліцейською служ­бою — її децентралізований характер. Міністру внутрішніх справ безпосередньо підпорядкований Скотленд-Ярд, щодо інших по­ліцейських формувань функції міністра обмежуються питаннями фінансування і кадровою політикою; він не несе прямої відпові-

Statutory Instruments. — London, 1981. 178

дальності за їхню діяльність і не має права оперативного керів­ництва. Децентралізований характер МВС Великобританії, з од­ного боку, дає змогу оперативно вирішувати питання на місцях, з іншого — не сприяє ефективному вирішенню глобальних зав­дань через труднощі організації взаємодії. Зазначена особливість відображає суттєву відмінність організації управління поліцією в Англії від Німеччини та Франції.

МВС Великобританії — найстаріше центральне відомство краї­ни, створене в 1782 р. Основними функціями міністерства внут­рішніх справ Великобританії є "підтримка закону і порядку", забез­печення ефективної поліцейської служби, контроль і управління службами тюрем, нагляд за пожежною службою, розробка нового законодавства з питань компетенції МВС1.

Найбільший департамент МВС — департамент поліції, включає інспекторат поліції, групу служби поліцейських досліджень, від­ділення наукового розвитку поліції, групу управління і розвитку поліції, національний поліцейський обчислювальний центр, дирек­торат зв'язку, відділення постачання і транспорту, поліцейський коледж.

Ще одна характерна особливість англійської поліції полягає в відсутності особливого корпусу кримінальної поліції. Всі службовці (від констебля і вище) мають відповідні права щодо здійснення досудового розслідування кримінальних справ. Особливого органу або посадової особи, що здійснює цю функцію, в Англії не перед­бачено. Однак слід зазначити, що вся регулярна поліція Англії складається з поліції "у формі", і поліції "в цивільному". Основни­ми завданнями поліції "у формі" є попередження злочинів, регулю­вання вуличного руху, охорона життя і власності населення. До цієї категорії належить переважна більшість поліцейських, і тому саме на них покладається найважливіша робота поліції: несення патрульної служби. Важливим обов'язком патрульних є виявлення порушень закону, а також втручання в інциденти, які можуть при­звести до порушення закону. До завдань поліції "в цивільному" на­лежить здебільшого розкриття і розслідування злочинів. Кожен поліцейський загін має свій слідчий підрозділ, службовці якого працюють, як правило, "у цивільному".

Public General Acts. — London, 1979.

179

В Англії відсутній єдиний закон або нормативний акт про адво­катуру, принципи її будови та діяльності. Англійська адвокатура сформувалася протягом століть і нині функціонує на основі королі­вських хартій, окремих парламентських актів, урядових постанов, правил, що прийняті керівними органами адвокатських організацій, судових рішень, традицій і звичаїв.

Відмітною ознакою англійської адвокатури є поділ практикую­чих правозахисників на дві групи — соліситорів та баристерів, що склався історично. Соліситор — це адвокат, який одразу приступає до роботи над справою та веде її до суду. Він спілкується з клієнтом, опитує свідків, збирає документи, готовить до суду всі матеріали. Виконавши попереднє слідство, проінструктувавши клієнта щодо того, якої лінії йому дотримуватися, соліситор свою місію завершує, і в подальшому справу веде баристер — його колега з іншої гілки адвокатів. Баристер — це адвокат, який бере на себе за­хист інтересів клієнта у суді. Отримавши матеріали від соліситора, баристер вивчає їх, вносить необхідні доповнення та "вступає у бій з обвинуваченням". Бути одночасно соліситором і баристером не мож­на, і хоча перехід з однієї категорії правозахисників до іншої не за­боронено, членство у соліситорах та баристерах фактично довічне. Загальне керівництво адвокатурою (як соліситорами, так й баристе­рами) здійснює лорд-канцлер.

Розгляд організаційно-функціональної будови судової системи, прокуратури, поліції та адвокатури Англії показує, що вона відоб­ражає форму державного правління Англії, яка є конституційною монархією.