9.2. Структура і форми діяльності правоохоронних органів Франції

Правоохоронні органи Франції, незважаючи на чимало подібних ознак з правоохоронними органами Німеччини, мають певні, лише їм притаманні особливості.

Судова система Франції складається з системи судів загальної та адміністративної юстиції. До системи загальних судів у Франції входять Касаційний суд, апеляційні суди і суди, які розглядають різні категорії справ у першій інстанції.

Верховною судовою інстанцією у цій країні завжди був Касацій­ний суд, перший голова якого вважається вищим суддею Франції. "Касаційний суд вирішує касаційні скарги на постанови, що не підлягають оскарженню в апеляційному порядку і винесені устано­вами судової системи. Касаційний суд не розглядає справи по суті, якщо інше не передбачене законодавством" (ст. 111-2 Кодексу су­доустрою)1. Цей суд правомочний переглянути або скасувати будь-яке рішення або вирок апеляційних судів у разі порушення норм матеріального чи процесуального права. Після касації вироку або всього судочинства у справі він направляє його на новий розгляд до одного з апеляційних судів.

1   Французская республика. Конституция и законодательные акты / Под ред. В. А. Туманова. — М.: Прогресс, 1989. — С. 310.

158

Касаційний суд, що очолює систему загальних судів, — це одна з найстаріших державних установ Франції. Він існував ще за "ста­рого режиму", що передував революції 1789 p., а свою нинішню на­зву дістав у 1790 р. Касаційний суд розташовується в Парижі і нині, після реформи 1967 p., включає в себе шість палат: п'ять — з цив­ільних справ і одну — з кримінальних. У свою чергу "цивільні" па­лати поділяються на першу, другу і третю палати з цивільних справ, палату з торгових і фінансових справ і палату із соціаль­них питань (вона розглядає справи щодо соціального страхуван­ня, трудових спорів та ін.).

Касаційний суд складається з першого голови, шести голів палат, 84 членів суду (їх називають радниками), 36 радників-доповідачів різних категорій, а також генерального прокурора при Касаційному суді, першого генерального адвоката і 19 генеральних адвокатів (всі вони є помічниками генерального прокурора, а не представниками сторін). Ще одна категорія службовців Касаційного суду — аудитори, які разом з радниками-доповідачами, що мають дорадчий голос і ви­щий статус, беруть участь у підготовці справ до слухання. Усього до складу Касаційного суду входить 169 суддів.

До компетенції Касаційного суду належить розгляд касаційних скарг на постанови судів нижчого рівня, за якими, як правило (але не обов'язково), вичерпані можливості оскарження в звичайному апеляційному порядку. При цьому суд розглядає лише скарги з питань права, а не факту, тобто стосовно неправильного застосуван­ня закону і порушення процесуальних норм. За кримінальними справами Касаційний суд має право переглядати вироки, які набира­ють законної чинності, на підставі обставин, що знову відкрилися, але тільки в інтересах засудженого, що виключає оскарження вип­равдувальних вироків будь-ким, крім самого засудженого. Ка­саційний суд, скасовуючи рішення або вирок суду нижчого рівня, направляє справу на новий розгляд до іншого суду такого ж рівня зі своїми рекомендаціями. Однак якщо фактичні обставини справи не викликають сумніву, Касаційний суд має право винести власне остаточне рішення1.

Касаційний суд виносить постанови тільки щодо конкретних справ, однак вони істотно впливають на судову практику і забез-

Journal officiel de Republigue Francaise Lois decrets. — Paris, 1959.

159

печують однакове застосування законів у масштабі всієї країни, ос­кільки є орієнтиром при розгляді судами аналогічних справ або при трактуванні тих або інших правових інститутів.

Другим рівнем судової системи країни є апеляційні суди. У Франції судово-територіальний поділ не збігається з адміністративним: апеляц­ійних судів приблизно втричі менше, ніж департаментів, а це означає, що територіальна юрисдикція апеляційного суду поширюється на кілька департаментів. Нині налічується тридцять апеляційних судів на континенті, юрисдикція яких поширюється на територію кількох депар­таментів (від двох до чотирьох), і п'ять апеляційних судів, що діють у заморських територіях Франції. Кожен апеляційний суд називається за назвою того міста, де він розташований.

В апеляційних судах є, як правило, кілька палат з цивільних і кримінальних справ, а в деяких виокремлено ще й палати з торго­вих справ і соціальних питань. Паризький апеляційний суд скла­дається з 25 палат, Ліонський — з семи, деякі апеляційні суди мають лише по одній палаті. Справи розглядаються в колегіях у складі не менше трьох, а в деяких випадках при розгляді цивіль­них справ — і п'яти суддів. У складі кожного апеляційного суду є також одна або більше звинувачувальних камер, що складаються з голови камери і двох членів суду. Звинувачувальна камера є орга­ном контролю за попереднім слідством, зокрема за попереднім об­винувальним висновком, що можна розцінювати як один з меха­нізмів забезпечення законності під час слідства.

Палати з кримінальних справ апеляційних судів у складі голо­ви палати і двох членів суду розглядають апеляційні скарги на по­станови судів нижчого рівня, винесені у справах про кримінальні делікти і проступки (вироки суду присяжних у справах про тяжкі злочини апеляційному оскарженню не підлягають). Розглянувши апеляційну скаргу за кримінальною справою, палата від імені апе­ляційного суду або залишає вирок у силі, або скасовує його і, як правило, сама виносить нове рішення (по суті, вирок) у справі. Лише в разі потреби палата направляє справу на новий розгляд по суті в суд нижчого рівня.

Палати з цивільних справ розглядають апеляційні скарги на рішення, винесені не лише нижчими цивільними судами загальної юрисдикції, а й іншими судовими органами (зокрема, торговими трибуналами).

160

Стосовно розгляду цивільних справ суди першої інстанції у Франції поділяються на суди великої інстанції і суди малої інстанції, а стосовно розгляду кримінальних справ — на суди присяжних, виправні суди і поліцейські суди, а також суди у справах неповнолітніх1. У кожному з 96 департаментів Франції є як мінімум один суд великої інстанції (після реформи 1983 р. їх налічується 181). До його складу входять голови і певна кількість суддів. У судах, де працюють більше п'яти суддів, ут­ворюються палати на чолі з віце-головою суду. Справи розгля­даються, як правило, в колегіях, що складаються не менше ніж з трьох суддів, і лише щодо деяких категорій справ допускаєть­ся одноособовий суддівський розгляд, та й то за умови згоди на це сторін.

До компетенції суду великої інстанції входить розгляд цивіль­них справ майнового характеру з сумою позову, що перевищує 30000 франків, а також значної кількості чітко визначених кате­горій справ, серед яких спори про нерухомість, шлюб і розлучен­ня, усиновлення, громадянство та ін. Якщо в окрузі суду великої інстанції немає торгового суду, то його функції виконує суд вели­кої інстанції.

Суди малої інстанції (після реформи 1983 р. їх налічується 470) були створені в 1958 р. замість мирових суддів, що обиралися на­селенням кожного округу й існували у Франції з 1790 р. Вони роз­ташовані в головних містах усіх департаментів і округів, а також у деяких великих округах. У кожному суді малої інстанції є один або більше суддів, але справи завжди слухаються суддями одноособо­во. До компетенції цього суду входить розгляд певних категорій справ, у тому числі за позовами майнового характеру на суму, мен­шу ніж 30000 франків.

Загальні суди з розгляду справ щодо тяжких злочинів назива­ються у Франції судами присяжних. Суди присяжних, винятковою компетенцією яких є розгляд кримінальних справ щодо тяжких злочинів, засідають у Парижі і в кожному департаменті. До складу кожного суду входять три професійні судді на чолі з головою (чле­ном апеляційного суду) і дев'ять присяжних засідателів, що залу-

1   Французская республика. Конституция и законодательные акты / Под ред. Â. À. Òóìàíîâà. — Ì.: Ïðîãðåññ, 1989. — C. 320.

161

чаються до виконання цих обов'язків згідно з департаментським списком виборців у результаті жеребкування після відбору спе­ціальними комісіями. Сесії суду присяжних проводяться щокварта­лу, а за потреби — частіше.

"З 1808 по 1942 р. присяжні (їх було 12) утворювали самостійну колегію, де вирішувалося тільки питання про вину. Нині вони ухва­люють рішення в дорадчій кімнаті разом з професійними суддями з усіх питань, суттєвих для вироку, в тому числі і про покарання. Рішення суду присяжних приймається більшістю голосів, однак не­сприятливе для обвинуваченого рішення, в тому числі і відмова виз­нати наявність пом'якшувальних обставин, приймається більшістю не менш ніж 8 голосів з 12 учасників голосування. На відміну від рішень усіх інших судів першої інстанції вирок суду присяжних вва­жається після його винесення прийнятим у першій і останній інстан­ціях і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, а виправ­дувальний вирок не може бути оскаржений обвинуваченням і в касаційному порядку"1.

Виправні суди розглядають за першою інстанцією справи про кри­мінальні делікти (назва "виправний" пов'язана з тим, що в ст. 1 КК Франції покарання за кримінальні делікти називаються виправними). Виправним судом може бути суд великої інстанції, що поперемінно розглядає то цивільні, то кримінальні справи. У тих судах великої інстанції, де через великий обсяг роботи є багато суддів, створюється одна або кілька палат, що спеціалізуються на розгляді кримінальних справ, тобто вони постійно діють як виправний суд. У виправних су­дах справи розглядають колегії з трьох суддів. Певні категорії кримі­нальних справ, пов'язаних з порушенням правил дорожнього руху, полювання і рибальства тощо, можуть розглядати одноособово судді. У деяких судах великої інстанції в 1975 р. створено колегії суддів, які спеціалізуються на розгляді особливо складних справ про кримінальні делікти економічного і фінансового характеру.

Поліцейські суди (так називається суд малої інстанції, коли він вирішує справи про правопорушення) розглядають у першій інстанції справи про найменш значні кримінальні делікти — проступки, за які може бути призначено штраф на суму до 10000 франків або, в окре­мих випадках, арешт на строк від одного дня до двох місяців (назва

1  Решетников Ф. М. Правовые системы стран мира: Справочник. — М.: Юрид. ëèòåðàòóðà, 1993. — Ñ. 214.

162

"поліцейський" пов'язана з тим, що в ст. 1 КК Франції покарання за проступки називаються поліцейськими)1. Справи розглядають одноосо­бово судді суду малої інстанції, які нерідко розбирають поперемінно то цивільні, то кримінальні справи (в деяких випадках створюються суди малої інстанції, що спеціалізуються лише на розгляді кримінальних справ, тобто вони діють лише як поліцейські суди).

Згідно зі ст. 1 Ордонансу №45-174 від 2 лютого 1945 р. в ок­рузі кожного апеляційного суду створюються один або кілька судів першої інстанції, що називаються судами у справах неповнолітніх. Такий суд компетентний розглядати справи про злочини, скоєні неповнолітніми, які досягли шістнадцятирічного віку. Суд у спра­вах неповнолітніх складається із судді у справах неповнолітніх, го­лови і двох асесорів. Штатними і додатковими асесорами можуть бути французькі громадяни, які виявляють зацікавленість і обіз­наність у питаннях виховання дітей (ст. 522-2, ч. 1 ст. 522-3 Кодек­су про судоустрій)2. Рішення судді і суду у справах неповнолітніх можуть бути оскаржені в спеціальну палату апеляційного суду.

Характерна особливість французької системи кримінальної юс­тиції — наявність судді для виконання покарань, який згідно з пов­новаженнями, наданими йому КПК 1958 р. і подальшими законами, має право активно втручатись у процес відбування покарання засуд­женими, в тому числі і до позбавлення волі. Він організовує нагляд за засудженими, які одержали "відстрочку у позбавленні волі", вирі­шує питання про зміну режиму утримання засуджених до позбав­лення волі, про надання їм відпустки, клопочеться про їх умовне до­строкове звільнення тощо. Обов'язки судді для виконання покарань на трирічний термін покладаються на одного із суддів суду великої інстанції3.

До системи загальних судів передусім на рівні судів малої інстанції включається ряд судових установ, що спеціалізуються на розгляді певних категорій справ. До них належать торгові суди, ради прюдомів (тобто бездоганно чесних людей), комісії із соціаль­ного страхування, паритетні трибунали з земельної оренди, трибу­нали з морської торгівлі та ін. Серед них найважливіше значення мають торгові суди і ради прюдомів.

1              Codes Dalloz. — Paris, 1958.

2              Французская республика. Конституция и законодательные акты / Под ред.

Â. À. Òóìàíîâà. — Ì.: Ïðîãðåññ, 1989. — Ñ. 328.

3              Codes Dalloz. — Paris, 1958.

163

Торгові суди (їх налічується 227) складаються з трьох суддів-консулів, як їх називають. Вони обираються на два-три роки за дуже складною системою з осіб, які займаються комерційною діяльністю або представляють промислові чи торгові компанії. Торгові суди є в більшості великих міст Франції. Вони розглядають спори, що виника­ють між учасниками будь-яких торгових операцій, між членами това­риств, спори за зобов'язаннями комерсантів, підприємців і банкірів, справи, пов'язані з ліквідацією підприємств та ін.

Ради прюдомів покликані примирювати або вирішувати конф­лікти, пов'язані з укладенням, виконанням і розірванням індивіду­альних трудових договорів. Є як мінімум одна така рада в кожно­му департаменті (усього їх налічується 282). Вони складаються з радників — представників підприємців і працівників, які обира­ються за дуже складною системою. Рада прюдомів розглядає спра­ви в колегіях, які складаються з двох або чотирьох представників від кожної зі сторін під головуванням судді суду малого процесу. У 1985 р. створено Вищу раду прюдомів — консультативний орган при міністрі юстиції і міністерстві праці.

Особливе місце, поза системою загальних судів, займає Висока палата правосуддя, до якої обидві палати парламенту обирають од­накову кількість представників від кожної з них. Відповідно до Конституції 1958 р. (ст. 68) Висока палата правосуддя розглядає кримінальні справи з обвинувачення президента країни в дер­жавній зраді, а також міністрів у вчинення тяжких злочинів і кри­мінальних деліктів під час виконанні службових обов'язків. Роз­слідування цих обвинувачень і передача обвинувачених Високій палаті правосуддя здійснюється тільки за рішенням обох палат парламенту1. Діяльність цієї палати нормативно регулюється Ордо­нансом №59-1 від 2 січня 1959 р., в якому міститься Органічний закон про Високу палату правосуддя2.

Особливе місце у Французькій юстиції посідає Конституційна рада — орган, який однаковою мірою можна вважати і юридичним, і політичним. За Конституцією 1958 р. (ст. 56) Конституційна рада діє в складі 9 членів — відомих учених і практиків, які признача­ються на 9 років і оновлюються щоразу на третину. До складу Конституційної ради, як правило, включаються колишні президенти

1              Французская республика. Конституция и законодательные акты / Под ред.

Â. À. Òóìàíîâà. — Ì.: Ïðîãðåññ, 1989. — Ñ. 328.

2              Codes Dalloz. — Paris, 1959.

164

республіки — юристи за освітою, колишні голови палат парламен­ту і відомі професори права. Функціонування Конституційної ради нормативно регулює Ордонанс №58-1067 від 7 листопада 1958 р., в якому міститься Органічний закон про Конституційну раду1. Кон­ституційна рада здійснює вищий нагляд за конституційністю за­конів, а точніше, суверенний контроль над конституційністю усіх нормативних актів, що видаються в державі.

Крім судів загальної юстиції у Франції функціонує адміністра­тивна юстиція, що посідає окреме місце. Нині адміністративна юрис­дикція у Франції — це сукупність судових установ, що виносять рішення зі спірних питань, порушених громадянами, органами уп­равління або окремими установами. Система адміністративних судів включає адміністративні суди і адміністративні апеляційні суди під керівництвом Державної ради.

Функціонування Державної ради регулюється Ордонансом №45-1708 від 31 липня 1945 р. про Державну раду (з подальшими зміна­ми). Державна рада для здійснення своєї діяльності поділена на шість секцій: п'ять управлінських і одну судову. Управлінські секції здійснюють контрольні функції за органами управління, і кожна з них компетентна вирішувати питання щодо певних міністерств. До управлінських секцій належать секція громадських робіт, внутрішніх справ, фінансів, соціальна, а також секція з доповідей і досліджень. Судові функції виконує судова секція, що контролює розгляд спорів і конфліктів. Члени Державної ради вважаються не суддівськими чиновниками, а державними службовцями. їх статус зумовлений та­ким: з одного боку, гарантовано незалежність від політичної влади, з іншого — змінюваність, що дає змогу членам ради досить легко перейти до складу діючого апарату управління. Загалом Державна рада здійснює свою діяльність у двох напрямах: як консультативний орган уряду і як судовий орган. Компетенція судової секції, тобто компетенція Державної ради з розгляду конфліктів і спорів, перед­бачає три рівні. По-перше, компетенцію суду першої й останньої інстанції, яка була правилом до 1953 р. і стала нині винятком, хоч і важливим. Державна рада приймає безпосередньо до розгляду най­важливіші заяви, зокрема спори у зв'язку з оскарженням регламент­них індивідуальних декретів; спори щодо становища державних чи­новників, яких призначають декретами, тобто вищих державних

Codes Dalloz. — Paris, 1958.

165

чиновників і військових; скарги на нормативні акти міністрів. По-друге, апеляційну компетенцію. Державна рада розглядає в порядку апеляції рішення низових судових інстанцій, організованих за тери­торіальним принципом, регіональних адміністративних трибуналів і рад з розгляду конфліктів у системі управління. По-третє, касац­ійну компетенцію. Державна рада є касаційним судом стосовно рішень, прийнятих спеціалізованими судовими установами адміні­стративної юстиції як судами останньої інстанції1.

Згідно з Законом "Про реформу судового адміністративного розгляду" система адміністративних судів включає адміністративні суди й адміністративні апеляційні суди. Адміністративні апеляційні суди створені для розгляду апеляційних скарг на рішення адміні­стративних судів, крім рішень з питань законності, щодо спорів про муніципальні вибори і про перевищення влади внаслідок спросту­вання регламентних актів2.

Компетенція регіональних адміністративних судів здебільшого судова. Нині вони розглядають до 40000 справ щороку. Рівень роз­гляду справ досить високий, тому апеляційні скарги надходять на 10—15 % розглянутих справ і лише менше третини оскаржених рішень анулюються або переглядаються. Адміністративні суди ма­ють і певні консультативні повноваження, але на практиці вони не набули широкого застосування.

Зі спеціалізованих судових установ адміністративної юстиції найдавніша і найзначніша Рахункова палата — судова установа, яка контролює виконання бюджету і належить до системи судових установ адміністративної юстиції.

"Сучасний стан правосуддя у Франції характеризується, з одно­го боку, відмовою від створення надзвичайних судових інстанцій, оскільки це було б насадженням у правосудді авторитарних засад, а з іншого — створенням розгалуженої мережі спеціалізованих су­дових інстанцій. Принцип спеціалізації суддів нині взято за осно­ву; він відповідає потребам суспільства в забезпеченні компетент­ного розгляду будь-якої справи за умови дотримання рівності прав сторін"3.

1              Code administratif. Dix-huitieme edition. — Paris, 1985.

2              Французская республика. Конституция и законодательные акты / Под ред.

В. А. Туманова. — М.: Прогресс, 1989.

3              Боботов С. В. Правосудие во Франции. — М.: ЕАВ, 1994. — С. 91.

166

Трибунал з конфліктів має досить велике значення у Франції. Як відомо, з конституційного принципу поділу влади випливає ав­тономія судових гілок, тобто адміністративна юстиція функціонує окремо від загального правосуддя. Однак таке відокремлення на практиці вельми умовне, оскільки одна й та сама справа може нале­жати до компетенції як загальних, так і адміністративних судів. У Франції принцип поділу судових юрисдикцій визнається фундамен­тальним, що підтверджується постановою Конституційної ради від 23 січня 1987 р.1. У законодавстві розподіл підсудності визначено досить чітко, але якщо виникає прогалина у законі, то питання про підсудність справи вирішується в порядку юрисдикційного судочин­ства. Цю функцію дозволу вирішення спорів про компетенцію вико­нує Трибунал з конфліктів.

Трибунал з конфліктів відіграє арбітражну, посередницьку роль у французькій судовій системі, а тому організований за принципом паритетного представництва високопоставлених магістратів від кожної з гілок правосуддя, а саме від імені їх вищих органів — Ка­саційного суду і Державної ради. Він налічує 8 членів, з яких 3 є державними радниками, 3 — радниками Касаційного суду, що оби­раються на колегії цих поважних інстанцій. Ці 6 членів, у свою чергу, обирають двох інших титулярних членів з числа своїх колег та двох заступників. Заміна і переобрання членів відбувається кож­ні три роки. Трибунал з конфліктів не є вищою інстанцією для двох гілок правосуддя, він лише суверенно усуває протиріччя між ними і гармонізує співпрацю Касаційного суду і Державної ради.

Органи прокуратури у Франції входять до системи міністерст­ва юстиції. Прокурори перебувають під керівництвом і контролем керівників вищого рівня і підпорядковані міністру юстиції (ст. 5 Органічного Закону "Про статус магістратури")2. Відповідно до ст. 31 і 32 КПК Франції прокуратура в кримінальному процесі здійснює кримінальне переслідування і вимагає застосування зако­ну, забезпечує виконання судових постанов. Ст. 751-2 Кодексу про судоустрій закріплює положення, згідно з якими прокуратура офі­ційно бере участь у цивільному процесі з розгляду справ, здійснює нагляд за виконанням законів, судових постанов і рішень3.

1              Jornal officiel de Republigue Francaise Lois decrets. — Paris, 1987.

2              Французская республика. Конституция и законодательные акты / Под ред.

Â. À. Òóìàíîâà. — Ì.: Ïðîãðåññ, 1989. — Ñ. 279.

3              Òàì ñàìî. — Ñ. 332.

167

На французьку прокуратуру покладено порушення криміналь­ного переслідування, нагляд за органами розслідування і керівниц­тво ними, підтримка обвинувачення в суді під час розгляду кримі­нальних справ, контроль за законністю судових актів, забезпечення виконання вироків і рішення судових органів. При розгляді в суді цивільних спорів прокурор може виступати як так звана приєдна­на сторона і робить висновок щодо законності заявленого в суді позову. У деяких випадках він також може виступати в цивільно­му процесі і з самостійною позовною вимогою від імені держави.

Генеральний прокурор при Касаційному суді зі своїм апаратом посідає особливе місце в системі органів прокуратури, оскільки його функції обмежені виступами в цьому суді. При кожному апеляційному суді є генеральний прокурор зі своїми помічника­ми, головний з яких має звання генерального адвоката. Гене­ральний прокурор безпосередньо підпорядкований міністру юс­тиції і, в свою чергу, має право давати вказівки всім посадовим особам прокуратури в межах компетенції апеляційного суду. Під його наглядом перебувають і всі посадові особи судової поліції. Генеральний прокурор особисто або через своїх заступників підтримує обвинувачення в апеляційному суді і в суді присяж­них, які функціонують у місці розташування апеляційного суду. Республіканські прокурори (так у Франції називають прокурорів нижчої інстанції, однак вони мають широкі повноваження) пере­бувають при виправних судах і здійснюють кримінальне пере­слідування за всіма кримінальними справами в районі дії цього суду. Вони особисто або через своїх заступників підтримують обвинувачення в більшості судів присяжних, у виправних судах, а також, у разі потреби, в поліцейських судах. Представники прокуратури офіційно беруть участь також у цивільному про­цесі, в судах будь-якої інстанції, коли цього потребують інтере­си суспільства.

Попередження і розслідування правопорушень належить у Фран­ції до сфери компетенції поліції. Там розрізняють дві системи поліції: адміністративну і судову (кримінальну). Адміністративна поліція займається попередженням правопорушень, виконує інші профілактичні функції. Більшість злочинів розслідує судова поліція, посадових осіб якої поділяють на три категорії: офіцерів судової поліції, які мають право здійснювати самостійне попереднє дізнан-

168

ня; агентів судової поліції; посадових осіб і агентів, уповноважених законом виконувати деякі функції судової поліції (здійснювати ок­ремі процесуальні дії тощо).

Судова поліція перебуває під контролем одночасно з боку проку­ратури, звинувачувальної камери в сфері здійснення слідчих дій і поліцейських чинів вищого рівня. Компетенція поліції визначена За­коном Франції № 81-82 від 2 лютого 1981 р. "Про посилення безпе­ки і захисту свободи особи"1. Цей закон значно розширив під­слідність кримінальних справ органам поліції за рахунок скорочення підслідності кримінальних справ слідчим суддям. Офі­цери судової поліції мають особливо великі повноваження у разі здійснення розслідування щодо так званих явних злочинів безпо­середньо після їх вчинення.

Попереднє слідство, здійснюване звичайно після поліцейського дізнання, проводить слідчий суддя. У КПК Франції (1958 р.) закріп­лено дві форми попереднього розслідування: попереднє судове слідство, здійснюване судовими чиновниками — слідчими суддями, і дізнання, або поліцейське розслідування, виконуване прокуратурою і судовою поліцією. Однак ні за кількістю справ, на які поширюється кожна з цих форм, ні за своїм загальним значенням в організації кри­мінального переслідування попереднє судове слідство і поліцейське розслідування не можна порівнювати. Попереднє слідство здійснюєть­ся лише за однією з трьох категорій кримінальних справ — у спра­вах про злочини. Але й тут судовому слідству звичайно передує по­ліцейське розслідування. Судове слідство за іншими категоріями справ, як правило, не провадиться. На сучасному етапі функціонування сис­теми правоохоронних органів Франції існує тенденція відмови від функціонування слідчих суддів.

Повноваження судової поліції досить широкі й у справах про злочини, щодо яких повинно провадитися попереднє судове слідство. Формально обсяг повноважень судової поліції в цій сфері залежить від того, чи діє поліція за правилами "загального порядку", чи з при­воду так званого явного злочину. Правила "загального порядку", на відміну від режиму розслідування "явних" злочинів, дещо обмежують судову поліцію в здійсненні деяких слідчих дій.

Сучасна поліція Франції підпорядкована міністерству внутрішніх справ, що має в своєму розпорядженні величезний адміністративний

1  Bulletin Legislatif Dalloz. — Paris, 1981.

169

апарат. Міністр внутрішніх справ, якого призначає президент рес­публіки, є одним з провідних членів уряду. "У складі МВС Франції діють: Генеральна дирекція Національної поліції; Генеральна дирек­ція місцевих колективів; дирекція громадської безпеки; дирекція рег­ламентації і права; Центральна дирекція управління; дирекція осо­бового складу і навчальних установ поліції; дирекція технічних служб"1.

Окреме місце в складі центрального апарату міністерства внут­рішніх справ Франції посідає генеральна дирекція Національної по­ліції, очолювана генеральним директором, яка управляє всіма по­ліцейськими силами країни, за винятком Парижа і департаменту Сена-Уаза. Генеральній дирекції Національної поліції Франції під­порядковані і центральна дирекція судової поліції, центральна ди­рекція міської поліції, центральна дирекція загальної інформації, ди­рекція нагляду за територією, центральна служба республіканської безпеки, служба міжнародного технічного співробітництва поліції; служба повітряної поліції й охорони кордонів, служба офіційних по­їздок і безпеки високих посадових осіб, які у свою чергу керують своїми підрозділами на місцях.

Іншим відокремленим поліцейським відомством, підпорядкова­ним міністерству внутрішніх справ Франції, є префектура поліції Парижа і департаменту Сена-Уаза. її очолює префект поліції, який та­кож має власний адміністративний кабінет, окремий адміністративний секретаріат, власну поліцейську інспекцію і три оперативні управлін­ня — головне управління муніципальної поліції (або поліції порядку), управління загального інформування та управління кримінальної поліції. Крім того, йому підпорядковуються служба охорони безпеки президента та інших вищих посадових осіб республіки, служба еконо­мічної поліції і поліцейські технічні служби.

Основною силою державної влади Франції залишається Націо­нальна жандармерія. На відміну від цивільних поліцейських уста­нов, жандармерія має такі самі організацію, форму одягу, військові звання і дисципліну, як і французька армія. Вона офіційно підпо­рядкована міністерству збройних сил, однак різноманітність зав­дань, покладених на жандармерію, робить її також залежною від

1 Бандурка А. М. Судебные и правоохранительные органы Украины. — Харьков, Университет внутренних дел, 1999. — С. 321.

170

міністерства внутрішніх справ і міністерства юстиції. Згідно з По­ложенням про жандармерію, вона покликана забезпечувати гро­мадську безпеку, підтримувати порядок і домагатися виконання за­конів. Жандармерія поділяється на корпус безпеки в армії; мобільну жандармерію, здатну швидко переміщуватися для наве­дення порядку з одного району в інший; департаментську жандар­мерію — найчисленнішу й найуніверсальнішу з точки зору вико­нання поліцейських обов'язків, а також республіканську охорону Парижа, що діє в тісному контакті зі службами префектури столич­ної поліції.

Нині адвокатура Франції переживає період реформування, збері­гаючи однак традиції минулого. Основна особливість реформування полягає у класичному злитті функцій адвокатів та юрисконсультів, тобто сучасна реформа передбачає, що юрисконсульти за бажанням можуть стати членами адвокатських колегій, отримавши право на здійснення саме адвокатської діяльності, а адвокати, зберігаючи свій статус, можуть виконувати функції, які раніше були характерні тільки для професії юрисконсульта.

За законом, професія адвоката визначається як ліберальна та незалежна. Кандидат на посаду адвоката повинен мати вищу юри­дичну освіту (диплом магістра права), скласти вступні іспити в од­ному з регіональних центрів професійної підготовки, що функціо­нує під егідою адвокатури та вищої школи, провчитися там рік, засвоїти теоретичний курс, пройти практичне стажування та скла­сти іспити. Особа, яка претендує на звання адвоката, не повинна бути засуджена за діяння, що не сумісні з честю та порядністю, а також за певні дисциплінарні або адміністративні проступки, або бути засудженою у зв'язку з банкрутством. Також ця особа не мо­же займатися діяльністю, що несумісна з професією адвоката (на­приклад, бути підприємцем), при цьому кандидат повинен бути французом за національністю. За дотримання таких умов молодий юрист приймається до ордену (колегії) адвокатів та складає при­сягу. Лише після цього його ім'я вноситься до списків ордену і він стає його повноправним членом.

Адвокат має свободу висловлювань, право на гонорари, розмір яких залежить від взаємної домовленості з клієнтом. Адвокат пови­нен зберігати професійну таємницю, що є водночас обов'язком і пра­вом адвоката. Він не обмежений у листуванні з клієнтом, навіть з тим,

171

який перебуває під вартою. Адвокату заборонено розголошувати за­гальну професійну таємницю, таємниці слідства, а також відомості, отримані від клієнта. Він не може бути радником, представником або захисником більш ніж одного клієнта за однією справою. Адвокат зо­бов'язаний вести гідний спосіб життя. У разі непорядного ставлення до своїх клієнтів адвокат підлягає цивільно-правовій, а при скоєнні злочину — кримінальній відповідальності. Адвокат може бути при­тягнутий і до дисциплінарної відповідальності у разі порушення зако­ну і регламентів, професійних норм, ігнорування вимог чесності, гідності та професійної делікатності, навіть за рамками професійної діяльності. "До дисциплінарних стягнень належать: попередження, до­гана, тимчасове (до трьох років) відсторонення від роботи, виключен­ня зі списків адвокатів"1.

Завдяки реформі французькі адвокати отримали можливість вибирати форму організації праці. Частина адвокатів може працю­вати індивідуально, як фізичні особи або вибрати групову форму роботи. Групові форми роботи адвокатів досить різноманітні. Тра­диційно найпоширеніші асоціації та цивільно-професійні товари­ства. Асоціації — це об'єднання адвокатів, кожен з яких персональ­но відповідає перед своїм клієнтом. Права члена асоціації мають особистий характер і не можуть передаватися. Члени асоціації у повній мірі зберігають свою правосуб'єктність. Також дуже поши­реною формою групового об'єднання є цивільно-професійні това­риства. Вони вносяться до списків об'єднань адвокатів і підлягають реєстрації як юридичні особи. Існують також інші форми об'єднан­ня адвокатів, наприклад, цивільне товариство з об'єднаними кош­тами або групова адвокатська контора, зв'язки та взаємозалежність між членами яких не дуже міцні.

Незалежне професійне об'єднання адвокатів називається орденом адвокатів. Система самоуправління адвокатів Франції доповнюється, на загальнонаціональному рівні Національною радою колегій адво­катів, яка має права юридичної особи, представляє професію адвока­та у державних органах і стежить за дотриманням норм і звичаїв в адвокатській діяльності. Окрім цього, рада займається узгодженням навчальних програм, координує роботу центрів з підготовки адвокатів, встановлює загальні умови визначення їх спеціалізації, розподіляючи

1 Декрет про професійну діяльність адвокатів і дисципліну адвокатського корпу­су // Àäâîêàò. — 2000. — ¹ 3.

172

кошти, виділені на зазначені цілі. Ця рада обирається за двоступене­вою системою адвокатами Франції.

Отже, організаційно-функціональна будова правоохоронних органів — поліції, прокуратури, судової системи та адвокатури відображає не лише форму державного устрою Франції як унітарної держави, а й основи, закладені в процесі розвитку Франції як однієї з перших демократій Європи.

Наведена характеристика правоохоронних органів Німеччини і Франції показує, що в організаційно-функціональній будові судо­вих систем ФРН і Франції постулюється принцип спеціалізації су­дової системи.

Спільною особливістю прокуратури і ФРН, і Франції є належ­ність її до виконавчої влади і підпорядкованість міністерству юс­тиції, при цьому організаційно-функціональна будова органів про­куратури цих держав характеризується тим, що в сфері компетенції певного суду загальної юрисдикції здійснюють свої повноваження і відповідні органи прокуратури.

Організаційно-функціональна будова поліції Німеччини і Фран­ції характеризується наявністю підрозділів, покликаних посилюва­ти поліцейські функції, безпосередньо спрямовані на забезпечення громадської безпеки і порядку. У Німеччині до таких підрозділів належить поліція готовності, у Франції ці функції виконують підрозділи Національної жандармерії, особливістю якої є її потрій­на підпорядкованість міністерству внутрішніх справ, міністерству оборони, міністерству юстиції. Іншою відмінною ознакою поліції Німеччини і Франції є те, що міністерства внутрішніх справ цих країн, у складі яких функціонують поліцейські служби, посідають одне з центральних місць у державному механізмі і мають неабия­кий політичний вплив на різні сфери життєдіяльності держави.

Розглянуті особливості правоохоронних органів національних правових систем Німеччини і Франції дають змогу виокремити спільні характеристики, властиві правоохоронним органам Німеч­чини і Франції. До таких, зокрема, належать: постульований прин­цип спеціалізації в організаційно-функціональній будові судових систем Німеччини і Франції, подібність в організаційно-функціо­нальній будові прокуратури і поліції, а також їх компетенція, на­явність розгалуженої системи самоврядування в рамках адвокату­ри зазначених країн. При цьому організаційно-функціональна будова правоохоронних органів Німеччини і Франції характери-

173

зується також низкою специфічних особливостей, що пояснюється насамперед різною формою державного устрою: Німеччина — феде­ративна держава, Франція — унітарна.

При цьому в основу організаційно-функціональної будови право­охоронних органів цих країн закладено єдині принципи, що мають більше спільних характеристик і ознак, ніж відмінних. Це дає змогу зазначити наявність певної залежності організаційно-функціональної будови правоохоронних органів від особливостей певної правової сім'ї.

Організаційно-функціональна будова правоохоронних органів, а точніше судової системи, прокуратури і поліції, адвокатури інших країн, національні правові системи яких належать до романо-гер-манської правової сім'ї, в своїй основі мають багато спільних ознак з правоохоронними органами Німеччини і Франції1.