9.1. Організаційно-функціональна будова правоохоронних органів Німеччини

Стаття 92 Конституції ФРН закріплює положення, за яким су­дова влада доручається суддям, вона здійснюється Федеральним конституційним судом, федеральними судами, вказаними в Основ­ному Законі, і судами земель1.

1  Конституції країн парламентської демократії / За ред. В. М. Кампо. — К., 1994. — С 49.

142

У Німеччині існує п'ять основних сфер юстиції — загальна, адм­іністративна, трудова, соціальна і фінансова і функціонують від­повідно п'ять систем судів, кожну з яких очолює власний вищий судовий орган. Згідно з ч. 1 ст. 95 Конституції ФРН для відправ­лення правосуддя в сфері адміністративної, фінансової, трудової і соціальної юстиції Федерація засновує верховні суди: Верховний федеральний суд, Верховний адміністративний суд, Верховний фі­нансовий суд, Верховний суд з трудових справ і Федеральний суд із соціальних питань1.

Вищим судом системи судів загальної юстиції є Верховний суд. До компетенції Верховного суду Німеччини належить розгляд цивільних і кримінальних справ за касаційною інстанцією. У Верховному феде­ральному суді утворюються сенати відповідно з цивільних і кримі­нальних справ, зокрема з цивільних справ діє 10 сенатів, з криміналь­них — 5, в яких засідають по п'ять суддів у кожному сенаті. Сенати приймають рішення з питань, що мають принципове значення для відповідної галузі права, тобто з питань права, а не з питань факту. У разі конфлікту між сенатами з цивільних справ утворюється Великий сенат з цивільних справ, між сенатами з цивільних справ і криміналь­них справ — спільний Великий сенат. До великих сенатів входять го­лова Верховного федерального суду і по вісім членів суду, призначе­них головою на дворічний термін. Об'єднаний (спільний) Великий сенат складається з голови Верховного федерального суду і всіх членів сенатів.

З усіх загальних судів тільки Верховний федеральний суд є за-гальнофедеральною установою, а всі суди нижчої інстанції є суда­ми відповідної землі.

Вищі суди землі є апеляційними інстанціями. Вони утворені в усіх землях, що входять до ФРН, у кількості від одного до чотирь­ох. У Баварії, найбільшій із земель, є три вищі суди землі і Баварсь­кий верховний суд у Мюнхені, який разом з повноваженнями одно­го з вищих судів землі здійснює функції Верховного федерального суду з деяких категорій цивільних і кримінальних справ як касацій­на інстанція для баварських судів. У складі кожного вищого суду землі, очолюваного його головою, створюється необхідна кількість сенатів з цивільних і кримінальних справ на чолі з їх головами.

1  Конституції країн парламентської демократії / За ред. В. М. Кампо. — К., 1994. — С 50.

143

Суди землі є як судами першої інстанції, так і судами другої ін­станції, що розглядають скарги на рішення і вироки судів нижчої інстанції. У складі кожного суду землі, очолюваного його головою, створюються палати з цивільних (у тому числі торгових) справ і па­лати з кримінальних справ.

Палати з цивільних справ засідають у складі трьох професійних суддів на чолі з головою суду землі або головою палати. Нескладні справи судді можуть розглядати одноособово. Палати з торгових справ діють у складі головуючого — члена суду землі і рівноправ­них з ним двох непрофесійних суддів, що призначаються на три роки з досвідчених комерсантів за висновком торгово-промислових палат. Деякі категорії спорів вирішуються головою палати з торго­вих справ одноособово. До торгових справ належить чітко виз­начене коло справ щодо спорів, які виникають між учасниками торгових операцій, між членами торгових товариств, спори за век­селями, щодо застосування закону про чеки, із захисту торгових знаків тощо. До компетенції палат з цивільних і торгових справ входить розгляд у першій інстанції цивільних і торгових справ з сумою позову понад 3000 марок1.

Палати з цивільних і торгових справ розглядають апеляційні скарги на рішення і визначення дільничних судів, крім деяких ка­тегорій справ, скарги з яких подаються до вищих судів землі. Скар­ги на рішення дільничних судів за позовами на суму, що не пере­вищує 500 марок, до розгляду не приймаються.

Кримінальні палати судів землі розглядають у першій інстанції справи про всі злочини, не віднесені до компетенції дільничних судів або вищих судів землі. їм підсудні справи про злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад три роки або примусового направлення до психіат­ричної лікарні. Справи за першою інстанцією розглядає або кри­мінальна палата, що виступає як суд присяжних, або велика крим­інальна палата.

Суд присяжних складається з трьох професійних суддів і двох шефенів (так у ФРН називають присяжних засідателів, які беруть участь у розгляді справи і разом з професійними суддями ухвалю-

1  Тут і далі інформацію наведено у національних грошових одиницях, що були в обігу до запровадження єдиної валюти у частині країн ЄС — євро.

144

ють рішення з питання про вину або невинність підсудного і при­значення міри покарання). Кандидатами в шефени обирають з чис­ла громадян, які досягли ЗО років і не мають обмежень — суди­мості, фізичних або психічних вад, посадових обов'язків та ін. Суд присяжних скликається, якщо потрібно розглянути кримінальну справу зі звинувачення в умисному вбивстві або інших злочинах, пов'язаних зі створенням небезпеки для життя людей (підпали, ви­бухи, спроби викрадення літаків, пограбування і здирство за обтя­жливих обставин та ін.).

Велика палата з кримінальних справ у складі трьох суддів і двох шефенів розглядає більшість справ про злочинні посягання, що належать до компетенції судів землі, а також апеляційні скар­ги на вироки, винесені судом шефенів у дільничному суді. Для роз­гляду апеляційних скарг на вироки, винесені дільничними суддя­ми одноособово, в складі суду землі створюється мала палата з кримінальних справ, яка складається з головуючого — члена суду землі і двох шефенів.

Дільничні суди (їх кількість послідовно скорочувалася і до 1990 р. становила 550 у ФРН і 7 — у Західному Берліні) — це ни­зова ланка системи загальних судів. Вони можуть складатися з од­ного або кількох дільничних суддів (у деяких дільничних судах їх кількість перевищує ЗО). Якщо в дільничному суді тільки один суд­дя, то з числа суддів землі призначається його постійний заступник.

Цивільні справи розглядаються в дільничних судах тільки одно­особово суддею. Дільничному судді підсудні майнові спори на суму до 3000 марок, а також, незалежно від суми позову, спори про орен­ду житла та інших приміщень, спори між клієнтами і власниками готелів, пасажирами і водіями транспортних засобів, туристами і бю­ро подорожей і т. ін. У дільничних судах виділяється один або кілька суддів, які спеціалізуються на розгляді всього комплексу шлюбно-сімейних справ, у тому числі про розлучення, виплату кош­тів на утримання дітей тощо.

Кримінальні справи в дільничному суді можуть розглядатися або суддею одноособово, або судом шефенів. Одноособово дільнич­ний суддя розглядає справи, порушені в порядку приватного зви­нувачення, а також про злочинні діяння, що належать до категорії проступків, і, на пропозицію прокурора, справи про деякі злочини, щодо яких не очікується виголошення суворішого вироку, ніж за проступки, тобто не більше ніж один рік позбавлення волі.

145

За погодженням з обвинуваченим дільничний суддя може вине­сти вирок через "наказ про покарання", що видається без судового розгляду, за матеріалами, поданими прокуратурою або поліцією. Однак у цьому разі не може бути призначене покарання, пов'язане з позбавленням волі. "Наказ про покарання" виконується лише тоді, якщо протягом тижня засуджений не зажадає його скасуван­ня і проведення судового розгляду.

Суд шефенів при дільничних судах засідає в складі дільнично­го судді і двох шефенів, які створюють єдину колегію. Шефенів залучають до виконання обов'язків за списками кандидатів, що складаються за порадою общини з числа громадян, які проживають у ній. Суди шефенів мають право розглядати кримінальні справи про злочини, не віднесені до виняткової компетенції судів землі або вищих судів землі, але за умови, що винесене ними покарання не перевищує трьох років позбавлення волі. Якщо подана на роз­гляд суду шефенів справа вирізняється складністю або великим обсягом, то за клопотанням прокурора створюється розширений склад суду шефенів: два професійних судді і два шефени. Такий са­мий склад суду шефенів потрібний для розгляду справи, переданої на повторний розгляд з вищого суду.

До системи загальних судів як самостійні підрозділи включені суди у справах неповнолітніх. Вони розглядають справи про пра­вопорушення, в яких звинувачуються неповнолітні віком від 14 до 18 років, а також молодь віком до 21 року, якщо суд у справах не­повнолітніх визнає, що їх поведінка має "підлітковий характер". У цих же судах, як і в загальних судах, можуть розглядатися спра­ви про порушення дорослими інтересів неповнолітніх або справи, коли потрібно допитати неповнолітніх як свідків. До таких судових установ належать: у судах землі — палати у справах неповнолітніх (у складі трьох професійних суддів і двох шефенів); у дільничних судах — суд шефенів у справах неповнолітніх (у складі професій­ного судді і двох шефенів) і суддя у справах неповнолітніх. Шефе-нами у справах неповнолітніх призначаються особи, які мають дос­від роботи з молоддю (як правило, один з них — жінка).

Система адміністративної юстиції в ФРН створена для розгля­ду скарг фізичних і юридичних осіб на дії та акти органів держав­ного управління, а також спорів між органами місцевого самовря­дування, якщо ці скарги і спори не належать до компетенції інших

146

судів. Питання діяльності адміністративних суддів відображені в положенні про адміністративні суди. Цей акт, ґрунтуючись на консти­туційно-правових засадах, регулює найважливіші питання судоустрою і судочинства. Доповнюють його Закон про судоустрій і Цивільно-процесуальний кодекс. Звернутися зі скаргою до органів адміністра­тивної юстиції, як правило, можна після того, як був заявлений про­тест до органу управління або посадовій особі, на дії яких подається скарга, а потім було подано скаргу до вищого для них органу управл­іння, яка залишилася незадоволеною1. Очолює цю систему Верховний адміністративний суд, розташований у Берліні. У його структурі є 12 сенатів у складі 5 професійних суддів кожен. Вони розглядають в ос­новному касаційні скарги на рішення адміністративних судів нижчої інстанції. У такому ж складі сенати Верховного адміністративного суду розглядають, як перша і остання інстанція, порівняно невелику кількість справ, віднесених до виняткової компетенції цього суду, а саме: за спорами неконституційного характеру між землями або між землями і федерацією, за зверненням федерального уряду з вимогою визнати неконституційною діяльність того або іншого об'єднання осіб, а також за деякими видами позовів проти федеральних органів.

Якщо Верховний адміністративний суд вважає конфлікт кон­ституційно-правовим, він передає цю справу для вирішення до Фе­дерального конституційного суду.

В усіх землях ФРН створено по одному вищому адміністра­тивному суду, в тому числі спільний для двох земель — Ниж­ньої Саксонії і Шлезвіг-Гольштейну. До їх компетенції входить розгляд апеляційних, а за деяких умов — і касаційних скарг на рішення і ухвали адміністративних судів, а також, у виняткових випадках, найважливіших справ у першій інстанції. Адміністра­тивні суди нижньої ланки в складі 3 професійних суддів і 2 "по­чесних суддів" розглядають у першій інстанції переважну кіль­кість справ, віднесених до компетенції органів адміністративної юстиції. За постановою адміністративних судів може бути скасо­ваний оскаржений акт органу державного управління або віднов­лені права окремих громадян чи установ, порушені діями посадо­вих осіб.

1  Äèâ.: Rosenberg L. Die Strafprozessordnung und das Gerichtsverfassunggesetz. Grobkommentar. Dritter Band. — Berlin; New York, 1987.

147

У судовій системі Німеччини важливе місце як самостійна система судів займають суди з трудових справ. Система судів з трудових спорів у Німеччині має порівняно тривалу історію і про­тягом свого розвитку зазнала істотних організаційних і функціо­нальних змін. Розгляд спорів роботодавців і працівників не в зви­чайних (цивільних) судах, а в спеціальних установах — це давня юридична традиція, що виникла в цехових судах середньовіччя. Розвитку спеціальної системи судів з трудових спорів поклав по­чаток Закон про промислові суди 1890 р. У промислових судах, створених на місцях згідно із зазначеним законом, засідали два професійні судді і чотири представники — по два від роботодавців і працівників. Принцип паритетної участі обох сторін трудових відносин при вирішенні трудових спорів під головуванням нейт­рального державного професійного судді і нині залишається харак­терною ознакою системи подібних судів. Цілковите організаційне відокремлення системи судів з трудових спорах відбулося на основі Закону про суди з трудових спорів від 3 вересня 1953 p., який у редакції від 2 липня 1979 р. до цього часу слугує правовою осно­вою їх організації та судочинства1.

Функції судових органів полягають у тому, щоб у результаті визначення, тлумачення і застосування правових норм, які відпо­відають цьому випадку, і на основі обов'язкового для сторін рішен­ня припинити спір, якщо сторони не змогли самі дійти згоди.

Суди з трудових спорів покликані розглядати спори між найма­чами та індивідуальними працівниками з питань оплати праці, на­дання відпусток, звільнення, а також конфлікти між профспілками й об'єднаннями підприємців, у тому числі про правомірність страй­ку або закриття підприємства та інші питання.

Згідно з § 2 Закону про суди з трудових спорів Німеччини суди з трудових спорів компетентні виголошувати вирок за цивільними правовими спорами між сторонами тарифної угоди або між ними і третьою стороною через зміст тарифного договору, або про існуван­ня чи відсутність такого, а також через недозволені дії, якщо йдеть­ся про заходи з метою боротьби за роботу чи про питання свободи об'єднання; за цивільними спорами між роботодавцями і працівни­ками з питань трудових відносин (про існування або відсутність та-

1  Bundesgesetzblatt. — Bonn, 1953. — ¹ 9; 1979. — ¹ 8. 148

ких), про заборонені дії в зв'язку з трудовими відносинами; за ци­вільними спорами між працівниками (або їх близькими родичами) і роботодавцями про претензії, вимоги, що є в безпосередньому еко­номічному і правовому зв'язку з трудовою угодою.

Компетентність судів з трудових спорів у веденні справ (§ 2а Закону про суди з трудових спорів Німеччини) полягає, зокрема, в розгляді справ щодо Закону про підприємства (якщо не вказано компетентність іншого суду), Закону про право голосу, а також За­кону про Європейські ради щодо підприємництва1.

Процедура вирішення трудового спору з приводу інтересів на­зивається третейським розглядом. На відміну від судочинства вона спрямована не на прийняття обов'язкового для сторін рішення, а на зближення позицій сторін і вироблення взаємоприйнятного компромісу. Вирішення спорів з приводу інтересів належить до компетенції позасудових органів, серед яких на практиці особливу роль відіграють тарифні третейські комісії та погоджувальні комісії на підприємствах. Функція третейських органів обмежена тим, що вони повинні допомагати сторонам у спорі знайти примирення інтересів. Лише в певних випадках (наприклад, при вирішенні су­перечок з приводу інтересів на основі законодавства про статут і в рамках погоджувальних комісій) і якщо сторони не дійшли згоди третейський орган має право вирішити конфлікт, приймаючи обо­в'язкове для сторін рішення. Судочинство і третейський розгляд відокремлені не лише функціонально, а й організаційно. Державні суди з трудових спорів обмежуються розглядом індивідуальних і колективних спорів щодо прав2.

Система судів з трудових спорів, як і більшість інших на­прямів судової системи Німеччини, має триступеневу структуру. Вона складається з судів з трудових спорів, судів земель і Вер­ховного суду з трудових спорів. Справи в судах з трудових спорів першої (нижньої) і другої (земельної) інстанції розглядаються одним професійним і двома громадськими суддями. Палати феде­рального суду складаються з трьох професійних і двох громадсь­ких суддів.

1              Bundesgesetzblatt. — Bonn, 1953. — ¹ 9; 1979. — ¹ 8.

2              Kunigk-Staatsanwalt F., Kohehammer V. Die Staatsawalschaftliche Tatigkeit. Einfuhrung

mit Musterverfugung. — Stuttgart; Berlin; Koln; Mainz, 1995.

149

Громадські (непрофесійні) судді призначаються на чотирирічний термін на паритетних засадах з числа роботодавців і працівників (особи, вік яких перевищує 25 років) зі списків, поданих відповід­ними організаціями (профспілками і об'єднаннями підприємців).

Інший напрям судової системи Німеччини представлений систе­мою судів із соціальних питань, що створена для розгляду кон­фліктів, пов'язаних із соціальним страхуванням, виплатою допомо­ги безробітним і тим, хто "повернувся на батьківщину", поданням безоплатної і пільгової медичної допомоги тощо. Систему цих судів очолює Федеральний суд із соціальних питань, що розміщується, як і Верховний суд з трудових справ, у м. Касселі. Він складаєть­ся з 12 сенатів, в яких розглядаються касаційні скарги на рішення судів нижчого рівня. У кожній із земель ФРН діє суд землі з соц­іальних питань (апеляційна інстанція), а на території всієї країни є 48 судів із соціальних питань, що розглядають у першій інстанції всі спори, які належать до компетенції цієї системи судів.

У Федеральному суді з соціальних питань і у відповідних судах землі справи розглядаються в колегіях, що складаються з трьох професійних і двох "почесних суддів", а в судах нижчої інстанції — в колегіях у складі одного професійного і двох "почесних" суддів. Склад "почесних" суддів формується на паритетних засадах: по одному представнику від кожної зі сторін, що беруть участь у кон­флікті (від застрахованих працівників або безробітних і від під­приємців, від лікарняних кас і від лікарів, що обслуговують хворих за кошти цих кас, і т. ін.).

Система фінансових судів створена здебільшого для розгляду спорів, пов'язаних зі сплатою податків і митних зборів. Вона вклю­чає Верховний фінансовий суд у Мюнхені і 15 фінансових судів, по одному або два в кожній землі. У Верховному фінансовому суді створено вісім сенатів, де в колегіях, що складаються з п'яти про­фесійних суддів, розглядаються касаційні скарги на рішення фінан­сових судів виключно з питань права і лише тоді, якщо спір йде про суми, які перевищують 10000 марок. У фінансових судах, що є судами першої інстанції, але за рангом відповідають вищим су­дам землі, справи розглядаються в колегіях у складі трьох профе­сійних суддів і двох "почесних суддів".

Перелічені п'ять вищих судових органів, що очолюють окремі напрями судової системи, є самостійними і незалежними одне від

150

одного. У разі протиріч між їх позиціями з якихось істотних пра­вових питань скликається Загальний сенат вищих федеральних судів, який і виносить рішення, обов'язкове для судів усіх систем, забезпечуючи тим самим єдність судової практики.

Як самостійні судові установи, функціонують також деякі спеціалізовані суди, в тому числі загальнофедерального рівня. Це, зокрема, Федеральний дисциплінарний суд і дисциплінарні суди земель, що розглядають справи, пов'язані з дисциплінарною від­повідальністю державних службовців, Федеральний патентний суд, а також військові суди.

Особливе місце серед вищих державних і судових установ Німеччини посідає заснований у 1951 р. Федеральний Конститу­ційний суд. До повноважень цього суду належить можливість ска­сування через суперечність Конституції законів, прийнятих парла­ментом ФРН і владою земель, будь-яких постанов уряду та інших органів управління, а також з тих самих причин — рішень будь-яких судових інстанцій, у тому числі вищих федеральних судів. Федеральний Конституційний суд має право визнавати неконсти­туційною діяльність різних організацій і об'єднань громадян. Од­нією з його важливих функцій є розгляд скарг общин і окремих громадян на порушення органами влади їх основних конституцій­них прав1.

У більшості земель, що входять до складу ФРН, є свої консти­туційні суди, компетенція яких обмежена тлумаченням положень конституції землі і розглядом скарг на порушення закріплених у ній прав, при цьому рішення цих судів не підлягають оскарженню. Отже, Федеральний Конституційний суд і конституційні суди зе­мель не утворюють єдиної судової системи.

Прокуратура Німеччини була створена в 1818 р. і проголошена таким органом, який повинен неупереджено здійснювати правоохо­ронні функції. Діяльність прокуратури регулюється федеральним Законом про судоустрій, Кримінально-процесуальним кодексом, по­ложенням про організаційну структуру прокуратури і правилами внутрішнього розпорядку прокуратури2.

1              Kunigk-Staatsanwalt F., Kohehammer V. Die Staatsawalschaftliche Tatigkeit. Einfuhrung

mit Musterverfugung. — Stuttgart; Berlin; Koln; Mainz, 1995.

2              Arbeitsrecht. Dr. h.c. mult. Hans C., Dr. Reinhard Richardi. Stand der Sammlung. —

Munchen, 1999. — 600 p.

151

У системі поділу влади прокуратура є адміністративним відом­ством у системі виконавчої влади. При цьому організаційно орга­ни прокуратури належать до судової системи: в кожному суді за­гальної підсудності є відповідна прокуратура.

При Верховному федеральному суді функції прокуратури здій­снюють генеральний федеральний прокурор і підпорядковані йому федеральні прокурори (всі вони діють під загальним керівництвом міністра юстиції ФРН). Генеральний федеральний прокурор при­значається президентом ФРН за згодою Бундесрату. Федеральний міністр юстиції здійснює службові наглядові функції відносно фе­дерального генерального прокурора і федеральних прокурорів, які працюють при ньому. Федеральний генеральний прокурор не має права давати вказівки прокурорам земель.

При вищих судах землі, судах землі і дільничних судах діють відповідні прокурори, загальне керівництво якими, в свою чергу, здійснює міністр юстиції кожної з земель; відповідно земельне уп­равління юстиції здійснює нагляд за органами прокуратури тієї землі, на якій вони територіально розташовані. При цьому проку­ратури при земельних судах підпорядковуються генеральним про­курорам прокуратури при Вищому земельному суді. Повноважен­ня дільничних прокурорів (це їх офіційна назва) обмежені — вони можуть виступати тільки в дільничних судах. Посадові особи про­куратури зобов'язані керуватися законними вказівками прокурорів вищої інстанції.

Основне завдання прокуратури в Німеччині — здійснення кри­мінального переслідування. Прокуратура є органом, який право­мочний і зобов'язаний починати кримінальне переслідування, ух­валювати рішення про його завершення, з'ясовувати обставини справи, збирати докази. Прокуратура вирішує, чи вистачає у кож­ному конкретному випадку підстав для порушення кримінальної справи. Тільки прокурор може ухвалювати рішення про завершен­ня розслідування шляхом пред'явлення публічного обвинувачення або припинення справи.

Кримінальне судочинство відкривається на основі пред'явлено­го прокурором обвинувачення. Прокурор бере участь у судочин­стві, не будучи при цьому стороною процесу. Його участь полягає у тому, щоб "бути об'єктивним". З іншого боку, прокурор не може відкликати обвинувальний акт, якщо суд прийняв справу до свого

152

виробництва (до початку відкриття головного судового розгляду). При винесенні рішення суд не бере до уваги оцінку прокурором об­ставин справи і запропоновану ним міру покарання1.

У касаційному судочинстві участь прокурора полягає в контролі за тим, щоб винесене судом рішення відповідало закону. Прокурор може, якщо вважатиме за необхідне, внести протест на користь осуд­женого судом першої інстанції. Крім того, будь-який внесений про­куратурою протест може вплинути на рішення, змінивши покаран­ня, що опротестовується, на користь винного або скасувавши винесений раніше вирок.

У Ввідному законі до Закону про судоустрій міститься положення, згідно з яким земельне законодавство може розширити компетенцію прокурора. Так, у ряді земель до компетенції прокуратури належить розв'язання окремих питань цивільного права. Прокурор правомочний порушувати справу про визнання шлюбу недійсним, клопотати перед судом про визнання особи недієздатною, порушувати справу з метою встановлення факту смерті особи, яка вважалася такою, що безвісти пропала2.

Кримінальні злочини розслідує поліція, що підпорядкована феде­ральній владі або міністру внутрішніх справ відповідної землі. Фор­мально Конституцією 1949 р. право видання законодавства про пол­іцію й управління нею було закріплено за землями. Проте федерація наділялася правом створювати "...органи охорони кордонів федерації, центральні органи поліцейської розвідки та інформації..." (ч. 1 ст. 87 Конституції ФРН)3.

Поліція ФРН працює в складі міністерства внутрішніх справ, ком­петенція якого значно ширша, ніж у МВС інших країн. Фактично МВС ФРН контролює всі основні сфери внутрішнього життя країни. "Структура Федерального Міністерства внутрішніх справ ФРН вклю­чає: центральний відділ, що виконує організаційно-штабні функції і функції взаємодії; відділ, який регулює основні питання внутрішньої політики; відділ, що здійснює контроль за дотриманням Конституції, державного права і управління; відділ, що регулює структуру управ-

1              Arbeitsrecht. Dr. h.c. mult. Hans C., Dr. Reinhard Richardi. Stand der Sammlung. —

Munchen, 1999.

2              Дашков Г., Кигас В. Прокуратура ФРГ // Законность. — 1995. — № 11. — С. 50-53.

3              Кожтитущі країн парламентської демократії / За ред. В. М. Кампо. — К., 1994. —

Âèï. 2. — Ñ. 93.

153

лшня, комунальне господарство, статистику, державну звітність і облік; відділ, який займається справами біженців, вигнанців, потерпі­лих від воєн і справами культури; відділ, що займається внутрішньою безпекою держави; відділ, що займається питаннями роботи засобів масової інформації, спортивних організацій; відділ цивільної оборони, захисту від катастроф, попередження нещасних випадків; відділ, який розробляє і реалізує норми, що регулюють правове становище держав­них службовців та інші особливості державної служби; поліція"1.

Федеральна кримінальна поліція як спільна служба федерації і земель створена в 1951 р. для боротьби з кримінальною злочинні­стю на території федерації. Ця установа наділена не лише функці­ями координації діяльності поліції земель, а й безпосередніми ви­конавчими функціями. Вона може сама здійснювати кримінальне переслідування на прохання земельної влади або за розпоряджен­ням федерального міністра внутрішніх справ, при цьому Федераль­на кримінальна поліція є центром інформації та зв'язку між усіма поліцейськими службами Німеччини із запобігання злочинам.

До обов'язків Федеральної кримінальної поліції як центральної служби належить таке: збирання й аналіз інформації; централізація служби із встановлення особи злочинця і судово-медичної експер­тизи; централізація служби з управління об'єднаною електронною мережею передачі поліцейських даних, яка поділяється на феде­ральну і земельну; координація органів судової медицини; статис­тика й аналіз злочинів; надання підтримки поліції земель у роботі із запобігання злочинам; нагляд за дотриманням законів і науково-дослідна робота в галузі кримінології.

До основної сфери діяльності Федеральної кримінальної поліції належить боротьба зі злочинами, пов'язаними з наркотиками, фаль-шивомонетництвом, з використанням зброї і вибухівки; злочинами, що мають політичне забарвлення, та ін. Допоміжну сферу діяль­ності (на прохання або за наказом) становить розслідування зло­чинів, за які передбачається смертна кара; злочинів проти влас­ності; економічних злочинів; а також запобігання терористичній діяльності.

Найважливішою ланкою федеральної поліції є Федеральна при­кордонна поліція, підпорядкована безпосередньо федеральному

1  Бандурка А. М. Судебные и правоохранительные органы Украины. — Харьков, Университет внутренних дел, 1999. — С. 333.

154

МВС. її основне завдання — контролювання державного кордону, боротьба з організованою злочинністю, нелегальною імміграцією, контрабандою наркотиків, охорона найважливіших установ, розслі­дування правопорушень у сфері екології, підтримка громадської без­пеки на залізничному й авіаційному транспорті1.

Поліцейські функції федерації посилилися внаслідок створення в 1957 р. у землях так званої поліції готовності. Поліція готовності створена відповідно до ст. 91 Конституції, яка передбачає, що у разі небезпеки, загрози існуванню або вільному демократичному устрою союзу чи якоїсь землі федеральний уряд може підпорядко­вувати своїм безпосереднім вказівкам поліцейські сили однієї або кількох земель2. Поліція готовності — добре озброєні моторизовані частини (в кількості до ЗО тис. чоловік від кожної землі), що підпо­рядковані урядові ФРН. Вони використовуються передусім для боротьби із "саботажем і безладдям", для "підтримки внутрішньої безпеки і порядку".

За обсягом виконуваних повноважень поліція земель поділяєть­ся на державну (земельну), окружну, повітову і міську (муніципаль­ну). Вся поліція землі підпорядкована міністерству внутрішніх справ, за винятком міської поліції, яка перебуває у віданні органів міського самоврядування і фінансується з міського бюджету. Як правило, до структури поліції в усіх федеральних землях входять: патрульна служба, обов'язком якої є запобігання і припинення правопорушень, розслідування дрібних злочинів, порушень правопорядку, регулюван­ня вуличного руху, переслідування порушників дорожнього руху, а також видача дозволів на право займатися окремими видами діяль­ності; кримінальна поліція землі, до обов'язків якої належать розслі­дування злочинів, підвищення кваліфікації і спеціальне тренування особового складу, координація дій у разі міжнародного розсліду­вання; воднотранспортна поліція; спецзагони; поліцейська школа; поліцейський коледж з підготовки управлінських кадрів. Основни­ми завданнями поліції землі є запобігання злочинам (у співпраці з Федеральною кримінальною поліцією) і забезпечення безпеки до­рожнього руху. До обов'язків також належать підтримка внутріш-

1              Губанов А. В. Полиция зарубежных стран. Организационно-правовые основы, стра­

тегия и тактика деятельности. — М.: МАЭП, 1999. — С. 68.

2              Конституції країн парламентської демократ / За ред. В. М. Кампо. — К., 1994. —

Âèï. 2. — Ñ. 47.

155

нього порядку під час багатолюдних демонстрацій, дії під час стих­ійного лиха, безладу, а також захист свободи і демократії на феде­ральному і земельному рівнях.

Отже, організаційно-функціональна будова поліції, прокуратури і судової системи Німеччини як складових системи правоохорон­них органів відображає федеральний характер державного устрою країни.

Захист обвинувачених за кримінальними справами, а також інтересів сторін за іншими категоріями справ здійснюють адвока­ти. Адвокатура у Німеччині є незалежною організацією в системі правосуддя, а адвокати — практично вільними підприємцями. Ос­новний нормативний акт, який закріплює правовий статус адво­катури у Німеччині, — Федеральне положення про адвокатуру 1959 p., що діє з незначними змінами й сьогодні. Професія адвока­та в Німеччині невіддільна від професії судді, прокурора, нотаріу­са, вона є елементом єдиної системи правосуддя.

У Німеччині займатися адвокатською діяльністю може лише осо­ба, яка згідно з Законом про суддів визнається здатною до виконан­ня суддівських обов'язків. Щоб бути допущеним до адвокатської діяльності, випускник юридичного факультету університету повинен протягом трьох-чотирьох років пройти стажування у судах, у проку­рорів та адвокатів, скласти серію іспитів перед комісією при вищо­му суді землі і тільки після цього отримати відповідний дозвіл від відомства юстиції тієї землі, при суді якої він збирається практику­вати. Разом з дозволом управління юстиції видає адвокату посвід­чення на виконання адвокатських функцій у конкретному суді. Однак з урахуванням "особливостей місцевих умов" та "інтересів правосуд­дя" управління юстиції, вислухавши думку правління палати адво­катів, може дозволити адвокату займатися одночасно адвокатською діяльністю в іншому аналогічному суді. Адвокату, який отримав до­пуск до роботи у Верховному суді землі, забороняється одночасно практикувати в іншому суді. Деякі особливості має допуск до адво­катської діяльності у Верховному федеральному суді. До цієї діяль­ності можуть бути допущені тільки особи, яких обрав комітет з ви­борів адвокатів при цьому суді.

У ФРН кожен адвокат зобов'язаний відкрити своє бюро при тому певному вищому суді землі чи суді землі, в якому він допу­щений до адвокатської практики. Адвокати, які діють в окрузі того

156

або іншого вищого суду землі, створюють одну (а якщо їх більше 500, то дві) палату адвокатів. Особливу колегію створюють адвока­ти, які допущені до ведення справ у Верховному федеральному суді (за рішенням міністра юстиції ФРН після суворого відбору спец­іальною комісією). Окрім зазначених органів самоврядування адво­катів Німеччини існує також Федеральна палата адвокатів як об­'єднання всіх адвокатських палат Німеччини.

Адвокатура Німеччини характеризується досить розгалуженою організаційною будовою.

Відповідно до закону місцева і федеральна палата адвокатів є корпорацією публічного права, тобто є автономною громадською організацією. Державний контроль за діяльністю місцевої палати адвокатів здійснює управління юстиції землі. За діяльністю Феде­ральної палати державний контроль здійснює федеральний міністр юстиції. Функції контролю обмежуються перевірками дотримання закону та статуту палати, а також виконання завдань, що покладені на конкретну палату.

Федеральний закон про адвокатуру регулює в окремому розділі права та обов'язки адвоката. Так, відповідно до § 43 цього акта, "адвокат зобов'язаний сумлінно виконувати свої професійні обо­в'язки, бути гідним пошани та довіри, яких потребує становище адвоката".

Адвокат зобов'язаний взяти на себе представництво сторони у цивільному процесі, якщо він призначений на підставі норм Ци­вільно-процесуального кодексу і Закону про суди з трудових спорів або на основі інших законоположень про захист, що тимчасово не оплачується. Такий само обов'язковий характер має захист за крим­інальними справами, якщо адвокат призначений захисником на ос­нові норм Кримінально-процесуального кодексу, Закону про пору­шення суспільного порядку або Закону про подання міжнародної правової допомоги.

Адвокат може надавати обвинуваченому свої послуги на будь-якій стадії процесу як на попередньому слідстві та дізнанні, так і під час судового розгляду справи.

Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється су­дом честі, який створюється при кожній палаті адвокатів. Він скла­дається з президента, кількох керівних осіб і членів, які признача­ються з числа адвокатів управлінням юстиції строком на чотири

157

роки (після попереднього узгодження з правлінням палати адво­катів). Члени суду честі протягом своєї діяльності мають статус про­фесійних суддів, хоча на цій посаді вони працюють на громадських засадах і не можуть бути одночасно членами правління палати адво­катів або займатися при ній адвокатською діяльністю. Контроль за судом честі здійснює управління юстиції землі.

Суд честі виносить свої рішення у складі трьох суддів. При Вер­ховному суді землі створюється Верховний суд честі, який може дія­ти як на території однієї землі, так і на території кількох земель.

До адвокатів, які провинилися, суд честі може застосовувати такі дисциплінарні заходи впливу: попередження, догана, штраф у розмірі 50000 євро, заборона працювати на термін від одного до п'яти років, виключення з адвокатури, причому одночасно можуть бути застосовані догана та грошовий штраф.