8.1. Поняття шлюбу та умови його взяття

Сімейне право традиційно вважається інститутом приватного права і входить до складу цивільного права. Тому джерелами сімей­ного права в багатьох країнах є цивільні кодекси або інші акти ци­вільного (сімейного) законодавства, а також судова практика з сімей­но-майнових, тобто цивільних за своєю сутністю справ. Але існують і певні відмінності в окремих країнах. Наприклад, своєрідною є сис­тема джерел сімейного права США, де поряд із сімейним правом окремих штатів діє рекомендований для використання у штатах фе­деральний Єдиний закон про шлюб і розлучення.

В основу сучасного сімейного права, як і раніше, покладено норми поведінки у шлюбі та сім'ї, які визначаються особисто-май­новими відносинами. Ці норми не можуть залишатися сталими і незмінними. Періодично з розвитком суспільних відносин відбува­ються зміни та реформи і в сімейному законодавстві.

Основні положення сімейного права регулюють шлюбно-сімейні відносини між подружжям, між батьками та дітьми. В свою чергу, всередині цих великих розділів виокремлюють норми, які регулю­ють порядок взяття шлюбу та його припинення, майнові та осо­бисті відносини подружжя тощо.

Що стосується законодавчого визначення поняття "шлюб", то, як правило, в джерелах сімейного права різних країн воно відсутнє. Відповідно до загальної правової концепції шлюб може вважатися цивільно-правовою угодою (договором), різновидом партнерства або добровільним союзом чоловіка та жінки, внаслідок чого між особами, які одружуються, встановлюються особливі шлюбні пра­вовідносини.

128

Договірна концепція шлюбу найпоширеніша і ґрунтується на ви­могах, які висуваються законами до порядку укладення будь-яких угод. Шлюб-партнерство — концепція, характерна для держав сім'ї континентального і частково загального права. її зміст полягає у чіткому розподілі функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, в тому числі й Україна) припускає закріплення в законодавстві віднос­ної свободи кожного з них у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Так, відповідно до німецького сімейно­го права, поняття "шлюб" (Ehe) означає офіційно укладений з дотри­манням певних формальних вимог союз між подружжям для пост­ійного проживання сім'ї. Дещо іншим є розуміння шлюбу як союзу чоловіка та жінки в мусульманських країнах. У них союз трактуєть­ся за нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєст­рації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.

Законодавство і практика всіх країн передбачають комплекс умов, які необхідні для взяття шлюбу і недотримання яких може призвести до визнання шлюбу недійсним та до його скасування. Деякі з цих умов продиктовані ставленням тієї або іншої держави до шлюбно-сімейних відносин як до основи розвитку нації та дже­рела рушійної сили народу, чим і продиктована необхідність дер­жавного регулювання та піклування про нормальний і здоровий розвиток сім'ї.

Умови реєстрації шлюбу поділяються на матеріальні та фор­мальні. Матеріальними вважаються позитивні або негативні вимо­ги, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується питання про дійс­ність шлюбу (наприклад, досягнення шлюбного віку, наявність дієздатності тощо). Формальні умови шлюбу — це вимоги до про­цедури його оформлення (наприклад, попередня публікація про шлюб, церемонія шлюбу тощо).

Найважливіші матеріальні умови взяття шлюбу полягають у та­кому:

1. Досягнення шлюбного повноліття особами, які бажають взя­ти шлюб. У більшості країн шлюбний вік менший, ніж вік загаль­ного повноліття. Наприклад, у деяких країнах Латинської Амери­ки він становить 12 років для дівчат і 14 років для чоловіків (Колумбія, Еквадор); в Англії для обох з подружжя — 16 років; у Франції для жінок — 15 років, для чоловіків — 18 років. Відпові-

129

дно до закону Індії про шлюб 1955 р. шлюбний вік для чоловіків ста­новить 21 рік, а для жінок — 18 років. Тобто шлюбний вік багато в чому залежить від традицій і звичаїв, які існують у тій або іншій країні.

В окремих випадках законодавство різних країн передбачає мож­ливість зниження (диспенсації) шлюбного віку за наявності вагомих підстав і за рішенням компетентних органів, якими можуть бути або суд, або прокуратура чи органи місцевого самоврядування.

Згода законних представників неповнолітніх осіб, які бажають

взяти шлюб, потрібна лише в окремих правових системах, наприк­

лад, у Франції, ФРН. Проте в Німеччині недотримання цієї умови

не тягне автоматичного визнання шлюбу недійсним. Законодав­

ством цієї країни передбачено також можливість оскарження не­

повнолітнім до суду відмови батьків дати згоду на шлюб.

Умова неперебування у шлюбі стосується тих країн, де сімей­

не право ґрунтується на принципі моногамії. Так, ЦК Франції за­

кріплює правило про неможливість взяття нового шлюбу без розір­

вання попереднього. Полігамні шлюби зберігаються лише в деяких

мусульманських країнах, особливо де є сильним вплив мусульмансь­

ких фундаменталістів. Наприклад, Сімейний кодекс Алжиру дозво­

ляє чоловікові мати одночасно до чотирьох дружин.

Відсутність родинних відносин (споріднення) та свояцтва

між особами, які беруть шлюб, вважається важливою умовою для

багатьох держав. У більшості з них забороняються шлюби між ро­

дичами по прямій лінії, повнорідними і неповнорідними братами і

сестрами, усиновителями та усиновленими. Проте в деяких країнах

існують щодо цього свої особливості. Наприклад, у Франції допус­

каються шлюби між дядьками та племінницями, тітками та племі­

нниками. В Англії такі шлюби заборонені, але дозволяються шлю­

би між двоюрідними братами і сестрами. Своєрідністю в цьому

питанні вирізняється Швеція, де дозволяється в окремих випадках

шлюб між повнорідними братами і сестрами за умови, що вони ви­

ховувалися в різних сім'ях.

Щодо свояцтва як перешкоди для взяття шлюбу в різних краї­нах також існують свої особливості. Наприклад, у Франції не до­пускається шлюб між свояками по прямій лінії. За нормами Ци­вільного кодексу батько розлученого сина не може взяти шлюб із колишньою дружиною свого сина, доки син живий. За цими ж нор­мами забороняються шлюби між усиновителем та усиновленими.

130

У ФРН шлюб усиновителя із взятою за дочку припиняє відноси­ни з удочеріння.

Взаємна згода осіб, які беруть шлюб, є умовою, що притаман­

на тим правовим системам, де шлюб вважається добровільним со­

юзом. У мусульманських країнах батько має право видавати дочку

заміж без її згоди.

Нині в окремих країнах спеціально передбачено таку норму

права, яка не допускає взяття шлюбу між особами однієї статі

або, навпаки, допускає шлюб між особами однієї статі. На практиці

іноді виникає проблема визначення статі окремих осіб, які бажають

взяти шлюб. У таких випадках питання про характер фізичної ано­

малії та можливість взяття шлюбу вирішується компетентним ор­

ганом, наприклад, в Англії — судом, в Італії — прокуратурою.

Непередбаченість мотивацій поведінки деяких осіб, які зважу­ються на операції зі зміни статі, ставить перед сімейним правом нові проблеми. За законодавством деяких країн, особа, яка змінює стать, отримує нові документи з визнанням нової статі, тобто для взяття шлюбу з особою протилежної статі (в тих країнах, де не дозволяється шлюб з особами однієї статі) в них не виникає пере­шкод. А в інших країнах законодавство не дозволяє змінювати доку­менти особі, якій зробили операцію і яка стала особою іншої статі, тобто якщо чоловік через операцію перетворив свій організм на жіночий, то за документами він все одно залишається чоловіком. У такому разі виникають проблеми із взяттям шлюбу.

Задовільний стан здоров'я осіб, які беруть шлюб, — умова,

що передбачена в законодавстві різних країн. У багатьох країнах на

законодавчому рівні встановлено перелік хвороб, які не дають пра­

во брати шлюб (наприклад, венеричні хвороби або психічний роз­

лад). Іноді при взятті шлюбу вимагають медичну довідку про стан

здоров'я, яка може або стати підставою для відмови в наданні доз­

волу на шлюб, або дати інформацію іншій стороні про стан здоро­

в'я того, з ким він чи вона збираються одружитись.

Заборона брати новий шлюб протягом певного строку сто­

сується, як правило, жінок. Наприклад, після смерті чоловіка, роз­

лучення або визнання шлюбу недійсним у Франції і Швейцарії —

протягом 300 днів, у ФРН — 10 місяців. Метою такої заборони є,

зокрема, прагнення попередити виникнення можливих спорів щодо

встановлення батьківства або у справах про спадкування. В деяких

131

штатах США існують тимчасові обмеження на взяття нового шлю­бу для осіб, які визнані судом винною стороною у процесі розлу­чення (як правило, через подружню зраду).

9. Заборона брати шлюб певним особам інколи передбачена в законодавстві окремих країн. Такі обмеження можуть стосуватися служителів культу, зокрема священиків. Так, відповідно до норм іспанського права для реєстрації шлюбу священику потрібно отри­мати дозвіл церковної влади. В деяких країнах Латинської Амери­ки специфічною є така заборона щодо осіб, які скоїли вбивство або замах на вбивство. їм заборонено брати шлюб з особою, яка була у шлюбі з потерпілим від цього злочину.

Щодо формальних умов реєстрації шлюбу, то залежно від спо­собу реєстрації всі країни можна поділити на кілька груп:

країни, шлюби в яких реєструються тільки в цивільній формі

(тобто офіційно визнається лише цивільний шлюб, але це не

означає, що подружжя не має права після цього взяти цер­

ковний шлюб), — Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Япо­

нія, деякі штати США;

у цивільній або релігійній формі за вибором подружжя —

Іспанія, Італія, Англія, Канада та ін.;

у релігійній формі — Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати

США, окремі провінції Канади, мусульманські країни.

Процедура оформлення шлюбу, як правило, складається з під­готовчої та основної частини. Підготовча частина — це оголошен­ня про шлюб, яке дає можливість зацікавленим особам заявити про свої заперечення. У країнах, що належать до сім'ї загального пра­ва, оголошення про шлюб може бути замінено отриманням дозво­лу (ліцензії) церковних або державних органів, до компетенції яких входить реєстрація шлюбів. Для отримання строкової ліцензії, дій­сної від 1 місяця до 1 року, сторони зобов'язані під присягою зая­вити про відсутність перешкод для взяття шлюбу.

В окремих державах реєстрації шлюбу передує договір про май­бутній шлюб (заручини). Здебільшого це своєрідний ритуал, що може супроводжуватися обміном подарунками. У разі порушення договору заручин однією зі сторін його примусове виконання не допускається. Однак порушення заручин без поважних причин по­роджує обов'язок відшкодування збитків, заподіяних іншій стороні. Якщо під час заручин відбувався обмін подарунками, а шлюб не

132

було взято, то подарунки повертають їх власникам, інакше це може вважатися безпідставним збагаченням і потягти за собою юридичні наслідки.

До формальних умов можна віднести і таку, як присутність обох сторін під час церемонії реєстрації шлюбу, яка передбачена майже всіма правовими системами. Але в окремих країнах як ви­няток допускається представництво, наприклад, в Іспанії, Панамі, Перу.

І ще одна формальна умова — це присутність встановленої кількості свідків, як правило, від двох до шести.

Шлюб, зареєстрований з порушенням умов, передбачених пев­ною правовою системою, може бути абсолютно або відносно не­дійсним. Так, реєстрація шлюбу з особою, яка не досягла шлюбно­го віку, тягне за собою його абсолютну недійсність у Франції й Англії та оспорюваність за правом більшості штатів США. В усіх державах абсолютно недійсним є шлюб між кровними родичами або свояками, які перебувають у забороненому для взяття шлюбу ступені споріднення чи свояцтва, а також з особами, які перебува­ють в іншому дійсному шлюбі (останнє стосується тільки держав, де діє принцип моногамії сімейних відносин). Порушення порядку реєстрації шлюбу може мати в різних країнах неоднакові наслідки. Так, в Англії та деяких штатах США неналежне оголошення імен осіб, які одружуються, є підставою для визнання шлюбу недійсним. У Франції та ФРН неналежне оголошення не впливає на чинність шлюбу, проте за правом ФРН порушення передбаченої законом форми виразу згоди на шлюб робить його абсолютно недійсним.