7.3. Умови здійснення підприємницької діяльності

Порядок наділення суб'єктів господарської діяльності право­здатністю залежить від вимог національного законодавства країни та місця перебування суб'єктів. Незважаючи на різноманітність на-

121

ціональних процедур у зарубіжному законодавстві, можна виокре­мити щонайменше дві загальні для всіх країн обов'язкові умови, необхідні для визнання учасників господарської діяльності суб'єк­тами права. Це визначення назви, під якою підприємець повинен виступати у господарських відносинах (фірма), та державна реєст­рація його підприємства.

Щодо поняття "фірма". Це ділове ім'я суб'єкта господарювання, а не назва підприємства, хоча в окремих випадках вони можуть збігатися. Призначення фірми полягає в індивідуалізації підприєм­ця, в його ідентифікації. Це виявляється в тому, що підприємець має право використовувати фірму в рекламі, на вивісках під­приємств, у товарних знаках тощо. Більш того, він зобов'язаний вказувати фірму в документах (на бланках комерційної кореспон­денції, в тексті угод, позовних заяв тощо). Внаслідок цього фірма набуває важливого значення в конкурентній боротьбі та в системі відносин учасників господарського обігу, має певну економічну цінність для її власника і стає дедалі важливішим елементом май­нового комплексу підприємств, особливо із зростанням ділової ре­путації підприємця на ринку.

Таке господарсько-економічне значення фірми зумовлює необ­хідність детального регламентування умов її набуття, використан­ня та захисту. З цією метою в законодавстві деяких країн, зокрема в цивільному та деяких торгових кодексах (наприклад, Швейцарії, ФРН), містяться особливі приписи щодо фірми. Крім того, захист права на фірму здійснюється і за допомогою норм законодавства про недобросовісну конкуренцію, про знаки для товарів і послуг, про за­хист прав інтелектуальної власності тощо. Набуття, використання та захист фірми іноземців регулюється також нормами багатосторонніх міжнародних конвенцій, зокрема Паризькою конвенцією про про­мислову власність.

Вимоги до змісту фірми такі. За всіма правовими системами фірма може включати імена та прізвища (наприклад, "Філіпс", "Дюпон де Немур", "Крістіан Діор"), бути назвою, що характеризує предмет діяльності ("Фольксваген", "Кайзералюмініум енд кемікл"), або бути довільною, у тому числі і вигаданою. Втім, використання у фірмі індивідуального імені підприємця підпорядковане одному з двох принципів. Право країн континентальної Європи дотримується принципу дійсності фірми, тобто допустимості відображення у фірмі тільки справжнього імені власника або власників підприємства, що

122

перевіряється при реєстрації підприємця. Однак цей принцип втрачає свою актуальність і нівелюється через можливість у разі переходу пра­ва власності на підприємство внаслідок його відчуження або спадкуван­ня залишати стару назву, яка може і не відповідати справжньому прізвищу нового власника. Принцип дійсності фірми взагалі не засто­совується до акціонерних та товариств з обмеженою відповідальністю. У країнах загального права діє принцип свободи фірми, тобто допус­кається включення у фірму при її реєстрації будь-якого імені або най-менування.

Деякі вимоги висуваються до фірми в статутних товариствах. У країнах романо-германської системи права фірмове наймену­вання повинно включати вказівку на вид товариства. У Великоб­ританії найменування публічної компанії повинно містити "public limited company". За законом деяких штатів США в найменування корпорації також слід включати вказівку на вид корпорації. Мо­жуть бути встановлені й інші вимоги щодо використання у фірмі тих або інших позначень чи слів. Так, у Великобританії за загаль­ним правилом не допускається використання у фірмі найменувань, пов'язаних з королівською сім'єю, які можуть вводити в оману спо­живачів щодо зв'язку цього підприємця з короною.

У законодавстві зарубіжних країн велику увагу приділяють реєст­рації суб'єктів господарювання. Порядок її здійснення визначається різними законодавчими актами. Зокрема, Торговим кодексом у ФРН, Зобов'язальним законом у Швейцарії, особливими актами про торго­вельну реєстрацію — у Франції. У Великобританії та США порядок реєстрації визначається законодавством про компанії і корпорації, оск­ільки обов'язкова реєстрація стосується лише їх.

Державна реєстрація має на меті, по-перше, державний контроль за виникненням суб'єкта господарювання і здійсненням ним торго­вельної та інших форм діяльності, зокрема, за дотриманням при­писів і умов для певних видів підприємницької діяльності та бороть­бою з незаконною практикою тіньового підприємництва; по-друге, отримання державою відомостей статистичного обліку для здійснен­ня заходів регулювання економікою; по-третє, організація оподатку­вання; по-четверте, надання всім учасникам господарського обігу можливості ознайомитися з інформацією про суб'єктів підприєм­ницької діяльності.

Реєстрація здійснюється за допомогою внесення важливих відо­мостей про підприємців до особливого реєстру, який ведуть упов-

123

новажені на реєстрацію судові або адміністративні органи держа­ви. Наприклад, у Франції — торгові суди, а в місцевостях, де вони відсутні, — загальноцивільні суди; в ФРН — цивільні суди першої інстанції; в Швейцарії — адміністративні органи кантонів; у Вели­кобританії — міністерство торгівлі; в США — адміністративні або судові органи штатів. У деяких країнах, наприклад, у Франції, діє і загальнонаціональний реєстр. Для реєстрації подаються передбачені законом документи. Для торговельних та інших господарських това­риств до таких документів належать установчі документи, зокрема, статут або договір. У Великобританії, наприклад, потрібно надати засновницький акт (меморандум), внутрішній регламент компанії.

Реєстрація індивідуальних і колективних підприємців здійс­нюється окремо. До реєстру, як правило, заносяться такі відомості: організаційно-правова форма підприємства, фірмова назва, предмет і мета діяльності, розмір основного капіталу, характер відповідаль­ності, прізвища осіб, які можуть виступати від імені товариства, органи управління та місце їх розташування тощо. Всі зміни, а та­кож інформація про припинення діяльності суб'єкта підприємниць­кої діяльності підлягають внесенню до реєстру. При реєстрації, згідно з Німецьким торговим зведенням та Комерційним кодексом Франції, передусім подається інвентарна відомість, в якій фіксуєть­ся весь засновницький капітал у грошовій і натуральній формі, оск­ільки цей капітал є відправною точкою для обчислення прибутку та збитків першого року господарювання.

Реєстрація ґрунтується на принципах публічності, загальновідо-мості і достовірності. Згідно з принципом публічності реєстр дос­тупний для кожного, хто бажає ознайомитися з ним і має право вимагати надання йому копій про внесені до реєстру відомості. Принцип загальновідомості полягає в тому, що з огляду на публіч­ну публікацію в офіційних виданнях про реєстрацію суб'єктів гос­подарювання вважається, що з цим має можливість ознайомитися будь-яка особа. Відповідно до принципу достовірності діє презумп­ція дійсності і правильності внесених до реєстру відомостей, яка може бути оскаржена і заперечена тільки в судовому порядку.

Державна реєстрація суб'єктів господарської діяльності розгля­дається як визнання їх державою суб'єктами права.

Можна виокремити два способи закріплення за суб'єктами гос­подарської діяльності юридичних прав та обов'язків. У більшості зарубіжних країн вони можуть набувати будь-яких не заборонених

124

законом прав і мати обов'язки, пов'язані з характером їх господарсь­кої діяльності (загальна правосуб'єктність). Такий підхід характерні­ший для країн континентальної Європи й тих країн, що прийняли си­стему континентального права. В Англії, США та інших країнах загального права господарська правосуб'єктність, як правило, обме­жується метою підприємницької діяльності (спеціальна правосуб'єк­тність).

Слід зазначити, що законодавство та судова практика зарубіжних країн розвиваються у напрямі розширення обсягу правоспроможності корпорацій, компаній у тому плані, що дедалі більше пом'якшуються вимоги відповідності угод, які здійснюються компанією, предмету її діяльності. На практиці правомірними визнаються будь-які угоди, що прямо не суперечать закону. Таке розуміння правосуб'єктності компаній нормативно закріплено у ст. 9 Першої директиви з права компаній, прийнятої Радою Європейського співтовариства, що знайшло своє відображення у законодавстві Італії, Франції, Великобританії та інших кран.

Питання для самоконтролю

Історія розвитку торгового права у світі.

Відмінність торгового і цивільного права.

Теорія "подвійного регулювання".

Що входить до сфери регулювання торгових кодексів зарубіж­

них країн?

Правовий статус комерсантів.

Хто належить до категорії торгових агентів?

Охарактеризуйте правовий статус прокуриста.

Хто такі комівояжери і чим вони відрізняються від інших

торгових агентів?

Розкрийте поняття "консигнаційний агент", або "фактор".

Статус агента-делькредере.

Які повноваження має агент з виключними правами?

Чим займається брокер?

Проаналізуйте правове становище підприємств у зарубіжних

країнах.

Яким є правовий статус державних підприємств і які назви вони

отримали в різних країнах?

Історія виникнення і правовий статус повного товариства.

125

Охарактеризуйте командитні товариства.

Охарактеризуйте особливості акціонерних товариств та історію

їх виникнення.

У чому полягає особливість товариств з обмеженою відпові­

дальністю?

Задачі

1.             У Великобританії особливим законом визначається правове ста­

новище одного з торгових агентів, який наділяється не лише

повноваженнями продавати товари принципала і позичати гроші

в борг під забезпечення товарами, а й правом володіння товарами

принципала. Тобто він має право укладати угоди щодо цих

товарів на свій розсуд.

Як називається такий торговий агент?

2.             Торгове товариство ФРН вирішило включити до фірмової назви

свого товариства ім'я одного з національних героїв країни. Однак

у реєстрації товариства під цією фірмовою назвою їм було

відмовлено, посилаючись на те, що це не ім'я одного із справжніх

власників товариства.

Чи правомірні дії службовця, який здійснював реєстрацію? Як вирішилося б це питання, наприклад, у СІЛА?

3.             Поясніть, чи може прокурист здійснювати угоди, які виходять

за межі звичайної діяльності його підприємця? Чи може про­

курист на деякий час, наприклад, під час хвороби, передавати

прокуру іншим особам? Як припиняються відносини за про-

курою?

Список використаної та рекомендованої літератури

Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учебн.

пособие / Под ред. В. Мозолина, М. Кулагина. — М.,1980.

Гражданское и торговое право капиталистических государств:

Учебник / Отв. ред. Е. Васильев. — М., 1993.

Зенин И. Гражданское, торговое право капиталистических стран. —

Ì., 1992.

Костин А. Правовое положение торговых товариществ в капи­

талистических странах: Учеб. пособие. — М., 1979.

Мамутов В., Чувпило О. Господарче право зарубіжних країн:

ϳäðó÷íèê. — Ê., 1996.

126

Чувпило А. Виды субъектов хозяйственного права в западных

странах // Экономика — право — государственное регулиро­

âàíèå. — Äîíåöê, 1992.

Чувпило А. О коммерческом праве зарубежных стран // Пра­

вова система України: теорія і практика. — К., 1993.