6.5. Наслідки невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань

Невиконання або неналежне виконання зобов'язання спричиняє негативні наслідки для винної сторони. Це може бути або вимога через судові органи виконання договору в натурі, або вимога від­шкодування завданої шкоди.

Право країн континентальної Європи виходить з того, що вимо­га про виконання в натурі є основною, тому боржника завжди можна присудити до виконання в натурі, якщо цього бажає креди­тор. Лише у разі неможливості здійснити виконання зобов'язання в натурі боржник відшкодовує завдані збитки.

99

Англо-американське право в питаннях про примусове виконан­ня виходить з того, що основне, на що може претендувати креди­тор у разі порушення договірного зобов'язання, це відшкодування шкоди шляхом сплати грошової компенсації. Примусове виконан­ня договірного зобов'язання в натурі взагалі не застосовується су­дами загального права. Лише в окремих випадках, коли це припи­сується правом справедливості, суд може винести рішення про реальне виконання боржником контракту. Це буває тоді, коли відшкодування не повною мірою задовольняє кредитора, наприк­лад, якщо мова йде про предмети з індивідуальними ознаками або коли виконання контракту має життєво важливе значення для кре­дитора (наприклад, поставка бензину під час нафтової кризи).

За правилами різних правових систем відшкодовується не лише реальна шкода, а й втрачена вигода, тобто ті доходи, які кредитор міг би отримати за належного виконання договору іншою стороною.

Як правило, тягар доведення завдання шкоди покладено на по­зивача. Сума відшкодування, на яку претендує кредитор, не повин­на перевищувати розмір його справжніх втрат і мати характер штрафу стосовно до боржника, оскільки метою цивільно-правової санкції є компенсація втрат кредитора, а не покарання боржника.

За загальним правилом при порушенні договірних зобов'язань відшкодуванню підлягає тільки матеріальна шкода. Відшкодуван­ня моральної шкоди можливе лише у випадках деліктних зобов'я­зань. Однак існують винятки з цього правила. Так, французька су­дова практика і англо-американське право припускають можливість відшкодування моральної шкоди, якщо порушення договору спри­чинило тілесні ушкодження позивача або завдало іншої шкоди його здоров'ю. Моральна шкода відшкодується за договорами перевезен­ня пасажирів, утримання готелів, надання туристичних та інших послуг.

Однією з умов договірної відповідальності за правом країн кон­тинентальної Європи є вина боржника. Цей принцип закріплений у цивільних кодексах багатьох країн. При цьому застосовується пре­зумпція винності боржника, тобто кредитор повинен лише довести факт невиконання зобов'язання, а боржник має довести відсутність його вини. Жоден із законів не містить визначення вини, а лише заз­начає форми її вияву — навмисно чи з необережності.

За правом країн континентальної Європи, звільнити боржника від відповідальності за невиконання зобов'язання можна через

100

форс-мажорні обставини. Ознаки та перелік таких обставин, як правило, вироблені судовою практикою і доктриною різних країн, що мають свої особливості при вирішенні подібних питань. До та­ких обставин належать події, що сталися незалежно від волі борж­ника, такі, наприклад, як стихійні лиха, природні явища, воєнні дії тощо, які неможливо було передбачити і попередити.

Положення англо-американського права щодо договірної відпо­відальності відрізняються від положень романо-германської систе­ми. Основний принцип загального права щодо виконання договорів полягає в тому, що договори повинні виконуватися за будь-яких обставин і незалежно від вини боржника. Якщо особа взяла на себе зобов'язання за договором, то вона не може відмовитися від його виконання, посилаючись на неможливість цього. Цей принцип "аб­солютної відповідальності" склався ще в XVII ст. і логічно випли­вав з поняття і змісту договору в англійському праві. Як уже за­значалося, договір розглядався як обіцянка, гарантія, що боржник взяв на себе стосовно кредитора. При цьому боржник гарантує не реальне виконання договору (зобов'язання), а лише надходження кредитору певної грошової суми. За такого підходу питання про неможливість виконання взагалі не виникає: сплатити гроші мож­на завжди. Крім того, право кредитора обмежується лише вимогою грошової компенсації і не передбачає, як уже згадувалося, вимоги виконання договору в натурі. Однак, якщо в договорі обумовлюва­лося звільнення боржника від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань через певні обставини, перелік яких наво­дився в тексті договору, то в цьому разі принцип "абсолютної від­повідальності" не застосовувався.

Згодом англійські суди почали відходити від ними ж створених правил і визначати ситуації, при настанні яких кредитор не мав права на отримання задоволення і боржник звільнявся від вико­нання зобов'язань. Наприклад, таке могло бути у разі псування речі, що була предметом договору, або у випадку смерті чи хворо­би особи, яка взяла зобов'язання за договором найму, або при ух­валенні забороняючого закону. За правом країн континентальної Європи, наслідком визнання договору таким, що був припинений через неможливість виконання, завжди була реституція, тобто кож­на сторона повертала іншій все отримане за договором, внаслідок чого сторони начебто поверталися у початковий стан. Сучасна су­дова практика СІЛА дотримується тих самих принципів.

101