6.3. Порядок укладення договорів

Будь-який договір укладається внаслідок взаємної згоди сторін, тобто лише після досягнення угоди, збігу волевиявлення сторін виникають їх взаємні права й обов'язки. Принцип досягнення уго­ди загалом розуміються однаково в усіх правових системах, неза­лежно від того, чи існує в законі прямий припис щодо цього.

Угоди можна досягти різними шляхами і цей процес реалізуєть­ся в різних формах: у результаті безпосередніх переговорів, обміну листами або телеграмами тощо.

Вирішальне правове значення в процесі укладення договору ма­ють дві стадії — оферта, тобто пропозиція вступити у договір, і ак­цепт — згода на укладення договору.

Найдетальніші правила стосовно процедури укладення догово­ру містяться в ЦК ФРН і ШЗЗ. Деякі особливі приписи щодо ук­ладення торгових угод є в Торговому уложенні ФРН. У Французь­кому ЦК відсутні норми, які б регулювали процедуру укладення договору. Відповідні приписи і положення були вироблені фран­цузькою судовою практикою і доктриною. В англо-американсько-му праві, як відомо, головна увага приділяється нормам прецедент­ного права. Крім того, в США низка приписів з цього питання міститься в Єдиному торговому кодексі.

Першочергове значення має питання про те, чи є та або інша пропозиція офертою, оскільки визнання пропозиції офертою озна­чає, що у разі згоди іншої сторони оферент стає стороною догово­ру і зобов'язаний виконувати те, що він запропонував і пообіцяв в оферті. Крім того, в ряді країн кваліфікація пропозиції оферти оз­начає, що оферент протягом певного строку не має права відмови­тись від зробленої пропозиції.

Дуже часто різного роду пропозиції (наприклад, товари, вистав­лені у вітрині для загального огляду тощо) звернені не до якоїсь конкретної особи, а до широкого загалу. Через це постає питання про правові наслідки так званої публічної оферти. Вирішення цьо­го питання в різних країнах має свої особливості.

Найширшого визнання публічна оферта набула у французько­му та швейцарському праві, де публічною офертою вважається

95

виставлення в магазині товару із зазначенням вартості. Право ФРН, а також англо-американське право кваліфікує виставлення товару з ціною як запрошення почати переговори або як виклик на оферту. Офертою буде висловлене покупцем бажання придбати та­кий товар. Проспекти, прейскуранти, тарифи та інші інформаційні матеріали, як правило, всіма правовими системами не визнаються офертою, безпосередньо про це зазначається в ШЗЗ.

Зміст оферти повинен бути досить зрозумілим і повним, аби у разі згоди акцептанта міг виникнути юридично дійсний договір. Тому до оферти мають бути включені всі суттєві умови майбут­нього договору. Якщо вони не визначені, то звернення такого роду можна вважати пропозицією розпочати переговори.

Правові наслідки, що може породити оферта, настають тільки після того, як вона дійшла до адресата, тобто він її отримав. Лише тоді, зокрема, постають такі запитання: чи пов'язаний оферент офер­тою до того, як адресат її акцептував; чи може він відкликати оферту до її акцепту. За правом усіх правових систем до отримання оферти адресатом оферент має право відмовитись від своєї пропозиції і відкликати оферту, але таке відкликання повинно надійти до адресата швидше, ніж сама оферта, або принаймні одночасно з нею.

Наслідки отримання оферти адресатом по-різному визначають­ся в праві зарубіжних країн. Французька доктрина і практика в принципі виходять з того, що оферент не пов'язаний офертою. Але з цього правила зроблено винятки для випадків, коли оферент зо­бов'язався не відкликати оферту або, наприклад, визначив термін для акцепту. В останньому випадку оферент не може відкликати оферту до закінчення вказаного терміну.

Право ФРН і Швейцарії виходить із презумпції пов'язаності офе­рента офертою. Оферент може лише наголосити в оферті, що не вва­жає себе пов'язаним офертою. Якщо в оферті зазначається термін для акцепту, то оферент пов'язаний протягом цього терміну.

Вихідний принцип англо-американського права, сформульова­ний судами загального права, полягає в тому, що оферент не по­в'язаний офертою і може в будь-який час до акцепту її відклика­ти. Така свобода поведінки оферента ґрунтується на тому, що до акцепту є відсутнім зустрічне задоволення.

Одна з основних вимог, що висуваються до акцепту, така: ак­цепт не повинен відрізнятися за змістом від оферти принаймні щодо суттєвих умов майбутнього договору. Акцепт, який вносить

96

доповнення або зміни до оферти, розглядається як зустрічна офер­та. Це прямо передбачено в ЦК ФРН. Законодавство інших країн, хоча і не містить подібних прямих приписів, однак дотримується таких самих принципів.

Акцепт можна зробити в будь-якій формі, крім випадків, коли особливу форму акцепту було передбачено в оферті. За загальним правилом мовчання акцептом не вважається. Хоча в деяких випад­ках воно може бути визнано за акцепт, наприклад, коли така фор­ма виразу згоди склалася внаслідок звичаїв або є традиційною у взаємовідносинах між сторонами.

З акцептом пов'язане визначення часу укладення договору, тоб­то моменту, з якого договір набуває чинності. Залежно від момен­ту укладення договору вирішується і питання про місце його ук­ладення, що має особливе значення в зовнішньоекономічній діяльності. Від цього іноді залежить визначення законодавства, яке повинно бути застосоване при вирішенні суперечки, що може ви­никнути через неналежне виконання договору.

Як правило, цивільне законодавство різних країн передбачає два способи визначення моменту укладення договору: перший — це система тримання акцепту оферентом; другий — система відправ­лення акцепту. Перша система характерна для права ФРН: відпо­відно до ЦК ФРН будь-яке волевиявлення, зокрема акцепт, стає дійсним тоді, коли воно дійшло до адресата. Право Швейцарії та­кож можна вважати таким, яке дотримується першої системи.

Загальне право теж виходить з того, що оферент повинен отрима­ти акцепт. Однак у Великобританії та США є один досить суттєвий виняток для акцепту, який надсилається поштою або телеграфом. У цьому разі акцепт вважається здійсненим і, відповідно, договір укла­деним у момент відправлення акцепту. Це так звана доктрина поштової скриньки, що застосовується судами не так часто.