6.6. Способи забезпечення зобов'язань

У сучасному праві розроблено систему різних засобів, які покли­кані зробити становище кредитора надійнішим і певною мірою забез­печити виконання зобов'язань боржником. До таких засобів нале­жать неустойка, запорука, завдаток, відступлення вимоги, переказ боргу тощо.

Неустойка — це один з найпоширеніших засобів забезпечення виконання договірних зобов'язань. В основному її використовують у країнах романо-германської системи права, в яких вироблено за­гальне поняття неустойки. Вона визначається як грошова сума або інша встановлена в договорі майнова цінність, яку боржник зобо­в'язується сплатити кредитору у разі невиконання або неналежно­го виконання зобов'язання.

Основним призначенням неустойки є звільнення кредитора від необхідності доводити розмір збитків. При настанні обставин, які пе­редбачені в договорі, він просто може вимагати від боржника сплати­ти відповідну суму неустойки. Якщо реальні збитки перевищують розмір неустойки, кредитор може довести це в судовому порядку і вимагати відшкодування дійсної шкоди. ЦК ФРН і Швейцарський Зобов'язальний Закон надають право судам за клопотанням боржни­ка зменшити розмір неустойки, якщо буде доведено, що вона невідпо­відно висока. Однак згідно з Торговим уложенням ФРН зниження неустойки не дозволяється для торговельних угод.

По-іншому ця проблема вирішується в праві Франції. Згідно з ФЦК неустойка є відшкодуванням за збитки, яких кредитор зазнав внаслідок невиконання головного зобов'язання. Відповідно до ФЦК кредитор позбавлений можливості вимагати відшкодування більшої суми, ніж передбачена неустойкою, навіть якщо реальні збитки значно перевищують неустойку. Але ці самі приписи, за­кріплені у ФЦК, не давали можливості і боржнику вимагати зни­ження суми неустойки за винятком випадків, коли зобов'язання було невиконане частково, а неустойка була передбачена на повне невиконання зобов'язання. Лише в 1975 р. були внесені доповнен­ня до ФЦК, які надали суддям право змінювати суму неустойки, якщо вона, на їх думку, була занадто високою або, навпаки, занад­то малою. Отже, французьке право наблизилося до концепції неус­тойки, яка передбачена правом ФРН і Швейцарії.

Положення англо-американського права про неустойку значно відрізняються від приписів континентального права. Передусім в

102

англо-американському праві не існує єдиного поняття, ідентично­го поняттю "неустойка". У цьому праві є два поняття — "наперед розраховані збитки" і "штраф". Виходячи з положення, що засоби цивільно-правового захисту носять лише компенсаційний характер, а не характер покарання, загальне право встановило, що у разі по­рушення договору стягненню підлягають тільки наперед розрахо­вані збитки, а штраф не накладається. Питання про характер відпо­відної договірної умови в кожному конкретному випадку вирішує суд. Для суду не має значення, як сторони назвали суму, що підля­гає сплаті при порушенні договору. Суд повинен дослідити ситуа­цію, яка мала місце в момент укладення договору, з'ясувати об­ґрунтованість визначення конкретної суми. Розмір дійсних збитків, яких зазнала потерпіла сторона внаслідок невиконання договору, значення не мають.

За правом Великобританії, якщо відповідна умова була квалі­фікована судом як наперед розраховані збитки, кредитор отримає встановлену суму, навіть якщо внаслідок порушення договору він не зазнав будь-якої шкоди. Що стосується права США, то в цьому разі суди відмовляють у присудженні обумовленої суми, тобто бе­руть до уваги ситуацію, яка склалася на момент порушення дого­вору. Тобто якщо суд визнає, що сума була встановлена довільно або з метою застереження боржника, відповідна умова кваліфі­кується як штраф, і кредитор, який бажає отримати задоволення, повинен у звичайному порядку довести розмір дійсно зазнаних збитків.

Тобто неустойка в англо-американському праві не виконує тих забезпечувальних функцій, які їй властиві за правом континенталь­ної Європи, оскільки в усіх випадках позивач повинен довести об­ґрунтованість суми, визначеної в договорі. Через це неустойка не набула в цих країнах великого поширення.

Запорука за правом країн різних систем розглядається як договір між поручителем і кредитором третьої особи (головного боржника), за яким поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання зобов'язання головним боржником. За­порука може бути оформлена також у вигляді договору, що укла­дається між головним боржником і поручителем на користь третьої особи — кредитора. Договір запоруки робить стійкішою позицію кре­дитора, але не через стимулювання боржника до належного виконан­ня договору, а через те, що зобов'язання перед кредитором має не

103

одна особа, а, як мінімум, дві. На відміну від неустойки, яка не убез­печує кредитора у разі неспроможності боржника і визнання його банкрутом, запорука дає можливість кредитору отримати виконання зобов'язання і за неспроможності боржника. Особливо широко зас­тосовується запорука при різного роду кредитних операціях як засіб забезпечення платоспроможності боржника. Поручителями часто ви­ступають банківські установи, які в такий спосіб можуть впливати на зміст головного зобов'язання і визначати його умови, тобто використо­вують запоруку як засіб для отримання власних прибутків.

Завдаток — це грошова сума, яку при укладенні договору одна сторона передає іншій. Завдаток видається не лише з метою забезпе­чення виконання, а й також як доказ існування договору. Найчасті­ше завдаток використовується при укладенні договорів купівлі-про-дажу, підряду, майнового найму. Згідно з Французьким ЦК у разі невиконання договору стороною, яка дала завдаток, вона втрачає його. Якщо ж договір не виконує сторона, яка отримала завдаток, вона повинна повернути його в подвійному розмірі. За правом ФРН, Швейцарії та країн англо-американської системи при невиконанні договору сторона, яка отримала завдаток, повинна повернути його в тому самому розмірі. За кредитором зберігається право на відшкоду­вання завданих збитків, не покритих сумою завдатку.

Відступлення вимоги (цесія) — це договір, в силу якого кредитор (цедент) передає своє право вимоги до боржника третій особі (цесі-онарію).

Переказ боргу — це особливий інститут, відомий праву ФРН і Швейцарії і відповідно врегульований. Переказ боргу відбувається за допомогою укладення договору між третьою особою, яка перебирає на себе чужий борг, і кредитором, про що боржника повідомляють, або договору між третьою особою і боржником, при цьому потрібна згода кредитора. За правом Франції заміна боржника в зобов'язанні відбу­вається за допомогою іншого інституту — делегування. Делегування означає не лише звільнення колишнього боржника від зобов'язання, а й його припинення. За так званого повного делегування на місце ста­рого зобов'язання приходить інше, юридично не пов'язане з попе­реднім. Такий результат має місце лише тоді, коли кредитор заявить, що він звільняє колишнього боржника від зобов'язання. Якщо такої заяви не буде, то має місце неповне делегування, за якого колишній боржник залишається зобов'язаним стосовно кредитора до моменту

104

повної сплати вимоги.

Питання для самоконтролю

Дайте визначення зобов'язання та назвіть підстави його ви­

никнення за різними системами права.

Розкрийте поняття договору в концепції різних систем права.

Умови дійсності договору.

У чому полягає особливість договірного права англо-амери­

канської правової сім'ї?

На яких принципах побудовано інститут "зустрічного задово­

лення" в англо-американській системі права?

Які договори належать до категорії недійсних?

Проаналізуйте особливості порядку укладення договорів у різ­

них країнах.

Охарактеризуйте таку підставу припинення договору, як його

належне виконання.

Як визначається належне місце виконання договору за зако­

нодавством різних країн?

Чи вважається прийняття виконання договірних зобов'язань

кредитором умовою їх належного виконання?

У чому полягає відмінність у тлумаченні договірних умов

англо-американської і романо-германської систем права?

Які вимоги висуваються до порядку та способу виконання

зобов'язань?

У  чому  відмінність   англо-американської   системи   права  і

системи права континентальної Європи щодо вимог кредитора,

які стосуються виконання договору?

Проаналізуйте таку умову договірної відповідальності, як вина

боржника.

Що означає принцип "абсолютної відповідальності", який існує

в англо-американській системі права?

Охарактеризуйте способи забезпечення зобов'язань.

Розкрийте поняття запоруки і завдатку.

Проаналізуйте поняття "цесія".

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Безбах В. В., Кулагин М. И. Советское и иностранное гражданское ïðàâî. — Ì., 1989.

105

Бугай В. Б., Ливийцев Н. Н. Международные экономические

отношения: Учеб. пособие. — М., 1996.

Гражданское и торговое право капиталистических государств:

Учебник / Под ред. Р. Нарышкиной. — М., 1994.

Гражданское, торговое и семейное право капиталистических

стран: Сб. нормат. актов / Под ред. В. Пучинского, М. Кула­

ãèíà. — Ì., 1989.

Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учебн.

пособие / Под ред. В. Мозолина, М. Кулагина. — М., 1980.

Зенин И. А. Гражданское, торговое право капиталистических

ñòðàí. — Ì., 1992.

Кулагин М. И. Гражданское, торговое и семейное право капи­

талистических стран. — М., 1987.