6.4. Виконання зобов'язань

Однією з підстав припинення договору є його належне виконан­ня, тобто коли зобов'язання виконане належним чином і досягну­то мети договору.

Саме з належним виконанням договору пов'язані численні про­блеми, особливо при визначенні його критеріїв. Норми законодавчих актів щодо цього питання за своїм характером є диспозитивними і застосовуються лише в тому разі, якщо в договорі не обумовлені ви­моги щодо термінів, місця, змісту виконання тощо.

97

Отже, для оцінки належного або неналежного виконання зобо­в'язання потрібно передусім звернутися до самого договору. З огля­ду на це особливого значення набувають способи тлумачення догов­ірних умов, які використовуються судами у разі виникнення суперечок. У законодавстві та судовій практиці склалися певні прави­ла тлумачення договору та правила щодо можливості доповнення су­дами умов договору, якщо в ньому було допущено прогалини.

У цьому разі правові системи країн континентальної Європи та загального права по-різному підходять до правил тлумачення дого­вірних умов. Зокрема, відповідно до правил, які склалися в рома-но-германській системі права, завдання тлумачення полягає насам­перед у встановленні дійсних намірів сторін під час укладення договору. З урахуванням такої точки зору, не слід дотримуватися буквального значення слів і виразів договору, оскільки вони мо­жуть мати зовсім різне значення, якщо виходити не лише з контек­сту, а й зважати на всі обставини, за яких вони були вжиті. Про­тилежним є метод тлумачення договірних умов, що застосовується у країнах англо-американської системи права. Він більш формаль­ний, тобто до уваги береться буквальне, загальноприйняте значен­ня слів і виразів. Особливо це стосується англійських судів.

Не останню роль у тлумаченні договорів відіграють різні роз'яснення понять, що містяться в деяких законодавчих актах. Враховуються також звичаї і торгові традиції, які склалися здавна. В праві деяких країн при тлумаченні договорів застосовують такі поняття, як "добрі звичаї", "віра та довіра", наприклад, вони містять­ся в ЦК ФРН. Іноді, посилаючись на такі абсолютно невизначені критерії, суди не лише на власний розсуд тлумачать договірні умо­ви, а й навіть змінюють їх, незважаючи при цьому на наміри сторін.

Подібними в різних правових системах є вимоги, що стосують­ся порядку та способу виконання зобов'язань. Якщо в самому до­говорі не було досягнуто згоди про інше, ці вимоги зводяться до такого:

виконання може бути здійснено будь-якою особою, а не тіль­

ки боржником. Виняток становлять договори, де особистим

якостям або кваліфікації виконавця договору надається особ­

ливе значення;

виконання повинне бути надане особисто кредитору або

особі, яка уповноважена ним на прийняття виконання;

98

виконавець повинен здійснити виконання в місці, яке було

зазначене в договорі. Якщо в договорі не вказано місце вико­

нання договору, то належним місцем виконання за правом

континентальної Європи є місце проживання боржника або

місцеперебування юридичної особи. Якщо ж предметом зобо­

в'язання є сплата грошової суми, її потрібно виконати за

місцем проживання кредитора. Відповідно до англо-амери-

канського права, належним місцем виконання для всіх дого­

вірних зобов'язань, незалежно від їх змісту, є місце прожи­

вання кредитора;

зобов'язання повинно бути виконано в строки, обумовлені в

договорі. Якщо в договорі строк не встановлений, то він мо­

же бути визначений на підставі закону або звичаю. Коли ж і

це неможливо, то з точки зору континентального права кре­

дитор може вимагати негайного виконання зобов'язання. За

правилами англо-американського права в аналогічній ситу­

ації використовується критерій "розумного терміну". Слід

зазначити, що англійське право взагалі не розглядає термін

виконання як суттєву умову договору;

виконавець повинен здійснити виконання щодо якості, кіль­

кості, способу в повному обсязі і відповідно до договору;

для припинення зобов'язання внаслідок належного виконан­

ня його має прийняти кредитор. Право країн континенталь­

ної Європи не розглядає прийняття виконання як обов'язок

кредитора, це передбачено лише для певних видів договорів,

зокрема для договору купівлі-продажу, коли прийняття то­

вару від продавця є обов'язком покупця.