8.3. Майнові права та обов'язки подружжя за правом різних країн

Норми сімейного права зарубіжних країн найдетальніше регулюють майнові правовідносини подружжя щодо режиму майна, порядку уп­равління ним, надання матеріального утримання один одному. Існують три основні види правового режиму майна подружжя: спільності, роз­дільності і змішаний.

Режим спільності майна подружжя (Франція, Іспанія, деякі штати СІЛА) означає право спільної сумісної власності на майно, нажите під час шлюбу. Однак майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу як подарунок чи у спадок, зали­шається в роздільній власності.

Режим роздільності (Великобританія, окремі штати СІЛА) перед­бачає, що кожному з подружжя належить не лише його дошлюбне майно, а й майно, придбане під час шлюбу за власні кошти.

Змішаний режим, або режим "відкладеної спільності" (ФРН, Фінляндія, Ісландія, Швеція, Данія, Норвегія), означає, що в пері­од перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окре­мо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну.

У законодавстві різних країн можуть міститися норми, які не відповідають традиційному тлумаченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах СІЛА доходи від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо), а в інших — ні.

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт), тобто легаль­ний і договірний режим майна. Легальний режим спільного майна под­ружжя передбачено законодавством Іспанії, Франції, деяких штатів СІЛА. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав сім'ї загального права; легальний змішаний режим майна — у більшості скандинавських країн. За шлюбним контрактом подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на власний роз­суд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення.

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного контракту. Під час укладення такого контракту в деяких країнах (ФРН) вимагається обов'язкова присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення їх підписів, в інших (Франція) — допус-

135

кається представництво сторін. Контракт, як правило, укладається тільки до шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з часу його реєстрації.

Деякі відмінності існують і в порядку управління майном под­ружжя, який може бути встановлений законом або шлюбним конт­рактом. Наприклад, за законодавством Аргентини, Бразилії, Іспанії спільним майном подружжя управляє чоловік, однак розпоряджен­ня нерухомістю здійснюється переважно спільно. Шлюбний кон­тракт може передбачати й інші умови щодо зазначених питань.

Сімейним правом регулюються й питання утримання подружжя. В одних правових системах передбачаються обов'язки подружжя із взаємного утримання (Іспанія), в інших цей обов'язок покладаєть­ся на одного з подружжя (Франція). Нині в законодавстві перева­жають норми, які передбачають принцип взаємного утримання под­ружжя (сім'ї). Якщо в державах континентального права кожен з подружжя може вимагати подання допомоги іншому, то в держа­вах загального права задоволення такої вимоги не завжди є гаран­тованим. Англійське право, наприклад, зобов'язує дружину надава­ти матеріальну допомогу чоловікові лише у випадках, коли він гостро її потребує. А обов'язок чоловіка утримувати свою дружину в основному визначається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов'язків, тому безпосередньо пов'язаний з концепцією єдності под­ружжя та обов'язку спільного подружнього проживання ("консорці­уму"). Нині одружена жінка в Англії не має чітко визначеного та га­рантованого права на отримання від чоловіка необхідних їй засобів до існування. У правових системах, де передбачено укладення шлюб­ного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і рег­ламентується. В цьому разі норми контракту не повинні суперечити нормам моралі і ставити одного з подружжя у гірше становище, ніж передбачене нормами законодавства.