1.3. Характеристика способів і суб'єкта розкрадання майна та пов'язаних з ними злочинів

Ключове місце в системі криміналістичних знань про злочини певного виду займає характеристика способів вчинення цих злочинів. Для того щоб ефективно розслідувати злочини, треба знати, як вони вчиняються і які залишають сліди. Спосіб злочину є об'єктом вивчення ряду наук кримінального циклу: кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, кримінології. В криміналістиці, зокрема в методиках розслідування злочинів окремих видів цьому питанню приділяється особлива увага і використовуються теоретичні положення споріднених наук. Але в спосіб злочину в криміналістиці включаються не тільки дії по його вчиненню, але й дії по підготовці та маскуванню злочину. Такий підхід дозволяє з усією повнотою розкривати механізми вчинення злочинів окремих видів, що має велике значення при формуванні рекомендацій для їх розслідування. Зокрема, порядок дій злочинців закономірно пов'язаний як з предметом посягання, так і з їх соціальними, психологічними та фізіологічними особливостями. Безумовно, такий зв'язок існує і з іншими елементами механізму злочинів, що відображається в їх криміналістичних характеристиках. Ці положення є вихідними і для методики розслідування розкрадань майна та інших злочинів у сфері підприємництва.

24 —

Зарубіжними вченими проводилося соціально-психологічне дослідження службовців («білих комірців»), засуджених за розкрадання майна своїх фірм. Дослідження показало, що «білі комірці» суттєво відрізняються за своїми соціально-психологічними характеристиками віц осіб, засуджених за інші види злочинів проти власності. Так, було встановлено, що вони відзначаються більш високою освіченістю, набагато більшою психологічною стійкістю, високою самооцінкою і оптимізмом. Серед злочинців — «білих комірців» було багато жінок (30%), в той час як у другій категорії їх було тільки 2%. Висновок дослідників — злочинці «білі комірці» за своїми соціальними та психологічними характеристиками набагато ближче до несу-димих (контрольна група студентів), ніж до інших злочинців. Звідси прагматичний висновок — неможливо наперед передбачити, хто з службовців переступить межу І почне зловживати своїм посадовим становищем. В зв'язку з цим констатується науково встановлений факт, що кожні троє з десяти працівників фірм постійно шукають можливості що-небудь украсіи, ще троє украдуть, як тільки-но це стане можливим, і лише четверо з десяти залишаться чесними при будь-яких обставинах. При цьому все-таки визнається, що найбіїьш схильними до цих злочинів є особи, які страждають певними вадами або мають згубні пристрасті — до азартних ігор, алкоголю, наркотиків, сексуальних задоволень.'

Конкретних прийомів шахрайського збагачення у сфері підприємництва може існувати (і існує) величезна кількість — стільки, скільки їх здатний винайти людський розум в такій складній області діяльності, якою є економіка. Але аналіз кримінальних справ даної категорії та інших матеріалів дає підстави вважати, що різноманітність шахрайських прийомів — це не більш ніж варіації, в усякому разі, на кілька тем. Прийоми злочинного заволодіння грошима за їх криміналістичне значущими ознаками можна згрупувати в певні різновиди способів. На основі даних слідчої практики можна виділити такі узагальнені способи розкрадань грошових коштів, що вчиняються з використанням правового статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

1 Альбрехт С., Венц Дж, Уильяме Т. Мошенничество. Луч света на темные стороны бизнеса: Пер. с англ - СПб: Питер 1995 С 20-30, 41-45.

25

Спосіб 1. Розкрадання безготівкових грошових коштів та супутні йому злочини, що вчиняються шляхом використання комп'ютерної техніки для здійснення фіктивних електронних платежів. Розкрадання безготівкових грошових коштів можуть вчиняти наймані працівники певного підприємства — посадові особи та службовці суб'єкта підприємницької діяльності, що мають доступ до його банківського рахунку (менеджери, аналітики, програмісти, оператори ЕОМ та інші службові особи, які здійснюють розрахункові операції). Оскільки в цьому випадку кошти підприємства розкрадаються його найманими працівниками, дії винних кваліфікуються за ст. 84 (86-1) КК.

Але вчинити розкрадання безготівкових грошових коштів у підприємницькій структурі може все-таки обмежене коло її працівників. Деякі способи розкрадань дуже важко виявити і потім доказати винність певної особи. Найбільш «багатообіцяючим» в цьому плані засобом скоєння корисливих злочинів є ЕОМ.

Проблема боротьби з «комп'ютерними» розкраданнями в економічно розвинутих країнах відома вже давно і там вживаються відповідні законодавчі та організаційні заходи. З впровадженням у систему міжбанківських розрахунків електронних засобів в Україні в окремих її регіонах (Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Черкаська області) зареєстровані розкрадання грошей в особливо великих розмірах, учинені з використанням комп'ютерів. Розмір збитків у доларовому еквіваленті обчислюється десятками і сотнями тисяч у кожному конкретному випадку. Ці факти свідчать про появу нового засобу вчинення розкрадань і є всі підстави передбачати поступове зростання таких злочинів.

Так, начальник відділу комп'ютеризації Черкаської обласної дирекції Укрсоцбанку Тимошенко вступив у злочинну змову з Карповим і невстановленими особами і 2 вересня 1994 p., працюючи безпосередньо як спеціаліст по забезпеченню електронної пошти, з метою розкрадання, незаконно перерахував гроші на загальну суму 990 млн. крб. трьома фіктивними платіжними дорученнями по 330 млн. крб. кожна з розрахункового рахунку Черкаського акціонерного товариства (AT) «Інве-стверк» в обласній дирекції Укрсоцбанку на розрахунковий рахунок AT «Фінанси та кредит» у Київському акціонерно-комерційному банку (АКБ) «Ажио».

Перерахувавши гроші в сумі 990 млн. крб., Тимошенко з 02.09.1994 р. до 09.09.1994 р. з метою приховування злочину умис-

26

но шляхом коректування бази комп'ютерних даних банку щоденно самовільно вносив у баланс банку, який являвся офіційним документом, неправдиві відомості: вводив в оборот банку на початку кожного робочого дня і виводив у його кінці суму в 990 млн. крб. Це створювало видимість нормальної роботи банку і дозволяло уникати викриття злочину на протязі часу, достатнього для вилучення чи використання перерахованих грошей.

Карпов, роль якого полягала в забезпеченні оформлення документації, за допомогою якої планувалося заволодіти грошима, 07.09.1994 р. через свого знайомого Степанка заказав від імені AT «Інвестверк» і виготовив на приватному підприємстві (ПП) «Мажар», одним із видів підприємницької діяльності якого було виготовлення печаток, підроблену печатку AT «Інвестверк». Маючи в своєму розпорядженні підроблену печатку, Карпов 08.09.1994 p. в Києві в приміщенні AT «Фінанси та кредит» від імені AT «Інвестверк» уклав фіктивні договори між AT «Інвестверк» і AT «Фінанси та кредит» «Про сумісну фінансову діяльність» та «Про передачу прав володіння облігаціями першої позики AT «Фінанси та кредит»» на 330 облігацій на загальну суму 990 млн. крб., тобто на суму, перераховану Тимошенком.

В результаті укладання цих договорів Карпов фактично викупив право володіння 330 облігаціями AT «Фінанси та кредит» і мав можливість пред'явити придбані облігації до викупу іноземними засновниками цього акціонерного товариства і одержати грошовий еквівалент їх вартості в ВКВ або в національній валюті України.

Таким чином, Тимошенко за співучастю Карпова вчинив розкрадання грошових коштів в особливо великих розмірах шляхом використання свого службового становища, зокрема доступу до комп'ютерної техніки для здійснення фіктивних електронних платежів ( ст.86-1 КК). Крім того, в діях Тимошенка, пов'язаних з внесенням в електронний баланс банку неправдивих відомостей і маскуванням таким чином розкрадання, вбачаються ознаки посадового підлогу (ст. 172 КК) і порушення роботи автоматизованих систем (ст. 198-1 КК). Дії Карпова кваліфікувалися як співучасть у розкраданні грошових коштів в особливо великих розмірах (ст. 19, 86-1 КК), а також як підробка документів (ст. 194 КК).'

Як свідчить слідча практика, розкрадання даного різновиду вчиняються, як правило, організованими злочинними групами. В

За матеріалами Прокуратури Черкаської області за 1996 р.

27 —

групу розкрадачів звичайно входять працівники банківських закладів, різноманітних комерційних структур, обчислювальних центрів банківських установ. Об'єднання в такі групи продиктовано прагненням вчиняти розкрадання грошей в особливо великих розмірах І надійно їх приховувати. Подібні групи утворюються шляхом добровільного об'єднання всіх учасників розкрадання, а також активного залучення в групу потрібних за своїм службовим станом та повноваженнями осіб. Налагоджуючи відносини ч «потрібними» людьми з числа працівників банківських та фінансових установ, розкрадачі намагаються домогтися необхідних їм пільг, переваг І умов безпеки своєї злочинної діяльності. Для цього використовуються шляхи встановлення особистих (навіть Інтимних) відносин, постановки в матеріальну або іншу залежність на основі різного роду послуг (переважно матеріального характеру), подарунків, які фактично є замаскованими хабарами.

Необхідно підкреслити, що до складу такої групи обов'язково входить один або кілька учасників, які є програмістами або хоча б мають певні знання та навички в області комп'ю-Ісрннх Інформаційних технологій Отже, виконати конкретні дії з комп'ютерною технікою для вчинення розкрадання може обмежене коло працівників підприємства, а саме — інженери, програмісти та оператори ЕОМ.

Виявлення І розслідування «комп'ютерних» розкрадань грошових коштів пов'язані з великими труднощами, які обумовлені такими факторами:

-   складністю виявлення таких злочинів, через те що їх «сліди» мають специфічний характер, а це потребує поєднання криміналістичних та спеціальних знань в області комп'ютерних технологій (в більшості випадків ці розкрадання виявляються І розкриваються випадково);

-   практикою поєднання в обчислювальних центрах банківських установ посад програмістів і операторів ЕОМ (дає змогу оператору, який фактично має доступ до паролів І ключів програм, самостійно і безконтрольно вносити будь-які відомості або зміни до програм, а після вчинення розкрадання знищити внесені відомості чи відновити програму);

-   складністю в розумінні порядку роботи комп'ютера в деяких технологічних ситуаціях ( справа в тім, що жодна програма не застрахована від помилок і це дає змогу, в окремих випадках, маскувати розкрадання під збої засобів обчислювальної техніки);

28

-   можливістю зацікавлених осіб шляхом натиснення на одну клавішу миттєво знищити інформацію, яка зберігається в пам'яті комп'ютера;

-   неможливістю використання звичайних методів фінансової ревізії, оскільки для передавання інформації використовуються не фінансові документи, а електронні імпульси;

-   небажанням потерпілих від злочину (найчастіше ними є великі комерційні банки та інші комерційні структури), в окремих випадках, співпрацювати з правоохоронними органами через страх викриття компрометуючих їх фактів. Вчинення злочинів з використанням комп'ютерної техніки давно відомі в західних країнах. В багатьох з них, зважаючи на складність виявлення і розслідування цих злочинів, вживаються спеціальні заходи по боротьбі з ними. Зокрема, в США для цього в рамках ФБР створено спеціальний підрозділ, до якого входять поліцейські, що отримали спеціальну освіту і пройшли спеціальну підготовку. Заходи вживаються і на міжнародному рівні. Враховуючи ту обставину, що з впровадженням системи міжнародного електронного переводу грошових коштів, автоматизованих банківських машин (банкоматів) та інших прямих фінансових операцій зросла уразливість фінансових закладів, країнами Ради Європи 4 лютого 1997 р. прийнято рішення про утворення спеціальної комісії по виявленню і розслідуванню злочинів, що вчиняються в комп'ютерних мережах. Безпосередніми завданнями комісії є, зокрема, здійснення контролю інформаційних мереж «Internet» з метою виявлення різноманітних «комп'ютерних» злочинів, в тому числі розкрадань грошей, та забезпечення ефективної взаємодії оперативно-роз-шукових служб країн при їх розкритті і розслідуванні.1

Крім найманих працівників банків та інших підприємств, розкрадання безготівкових грошових коштів вчиняють і керівники (власники) комерційних структур, використовуючи для цього правовий статус суб'єкта підприємницької діяльності. Найбільш поширеною формою цих злочинів є шахрайство (підприємницьке шахрайство). Воно полягає у використанні обману при укладанні різного роду комерційних угод з іншими підприємствами, окремими громадянами, використанні підроблених банківських та Інших документів для заволодіння

' Council of Europe studies cybercnme. • 12 March, 1997.

29

грошовими коштами, в тому числі одержаними у вигляді кредиту. Розглянемо детальніше ці способи розкрадань.

Спосіб 2. Розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються підприємцем шляхом укладення фіктивної угоди на умовах попередньої оплати з наступним заволодінням грошовими коштами партнера.

Цей спосіб використовується, наприклад, при укладанні угод про продаж певного товару на умовах попередньої оплати. В його основі закладено обман з боку несумлінного підприємця (шахрая) відносно наявності в нього певного товару і наміру його продажу. При цьому підприємець-шахрай може використовувати підроблені документи для переконання свого партнера по угоді в забезпеченості договору і необхідності здійснення попередньої оплати.

У використанні такого способу розкрадання грошових коштів можна виділити кілька етапів:

1) рекламування підприємцем-шахраєм через своє підприємство або інші фірми наявності в нього певного, найчастіше гостродефіцитного товару для продажу за відносно низькою ціною;

2) складання фіктивних документів, які «засвідчують» наявність товару (це може бути лист «постачальника» про відвантаження товару, довідка певної фірми про прийом на відповідальне зберігання певної кількості товару тощо);

3) підшукання підприємця-співучасника для використання рахунку його фірми («підставної» організації) з метою маскування розкрадання;

4) переконання підприємцем-шахраєм особи, що бажає придбати товар, в наявності товару І наміру його продати ( наприклад, шляхом демонстрації і передачі партнеру ксерокопій фіктивних документів);

5) укладення угоди про поставку товару на умовах попередньої оплати (100%) і перерахування грошей на рахунок, вказаний підприємцем-шахраєм ( як правило, це рахунок «підставної» організації);

6) «відмивання», розподіл і використання грошей, що наді-йли на рахунок «підставної» організації, співучасниками розкрадання.

Наведені положення можна проілюструвати таким прикладом із слідчої практики.

Керівник приватної фірми (ПФ) «Акрополіс» Розін (м. Харків), маючи намір вчинення розкрадання безготівкових

— ЗО

грошових коштів в особливо великих розмірах шляхом обману, уклав угоду з ПФ «Олеся», в особі її директора Боброва, про надання рекламних послуг. Рекламуватися повинні були для продажу паливно-мастильні матеріали (ПММ), які нібито були в розпорядженні ПФ «Акрополіс». Паралельно з цим Розін вступив у злочинну змову з керівником приватного підприємства ПП «Тандем» Торокою про використання рахунку цього підприємства для маскування розкрадання грошей.

Бобров, виконуючи умови угоди з ПФ «Акрополіс» і не підозрюючи обману, відшукав покупця ПММ в особі директора сумісного підприємства (СП) «Зиск» Тирка (м. Тернопіль). Ним була організована особиста зустріч Розіна і Тирка, в ході якої було укладено договір, відповідно до якого ПФ «Акрополіс» зобов'язувалась поставити СП «Зиск» 1 тис. тонн бензину А-92, а СП «Зиск» — сплатити за нього 5,5 млрд. крб. При цьому СП «Зиск» зобов'язувалося зробити попередню оплату на розрахунковий рахунок, вказаний ПФ «Акрополіс» (фактично це був рахунок «підставної» організації — ПП «Тандем»).

Для переконання в дійсності своїх намірів Розін передав Тир-ку фіктивні документи, які «свідчили» про наявність бензину: ксерокопію залізничної накладної про відправку на адресу ПФ «Акрополіс» з м. Нижньокамська 2.500 т бензину; ксерокопію квитанції про прийняття бензину і його відправку від ПФ «Акрополіс» на станцію «Київ-Петрівка» для передачі на відповідальне зберігання. У такий спосіб Розін переконав Тирка, що бензин буде поставлений відразу після здійснення платежу.

Тирко, переконаний в дійсності намірів Розіна, зробив попередню оплату в сумі 5,5 млрд. крб. трьома платіжними дорученнями. Вказана сума з рахунку СП «Зиск» Тернопільського філіалу банку «Відродження» була перерахована на розрахунковий рахунок ПП «Тандем» в АКБ «Приват-ексел» (м. Харків).

Після надходження грошей на рахунок ПП «Тандем» його керівник Торока, знаходячись у злочинній змові з Розіним, зразу почав перераховувати їх на підставі листів ПФ «Акрополіс» по вказаних в них реквізитах. Таким чином, вся сума 5,5 млрд. крб. була привласнена співучасниками розкрадання і використана в особистих корисливих цілях, а саме: 3.592 млрд. крб. передані у вигляді кредитів комерційним структурам; 706 млн. крб. з порушенням встановленого порядку конвертовані в долари США; 350 млн. крб. обмінені на готівку; 852 млн. крб.

— 31 —

перераховані на рахунок ПП «Тандем» за надання незаконних послуг.1

Таким чином, організованою злочинною групою підприємців було здійснено розкрадання грошових коштів в особливо великих розмірах (ст. 86-1 КК), підробка документів та їх викорис-Іання (ст. 194 КК), порушення правил про валютні операції (ст 80 КК). Треба звернути увагу на гу обставину, що при проведенні цієї шахрайської операції окремі підприємці сприяли маскуванню злочину, надаючи в розпорядження розкрадачів свої банківські рахунки. Крім того, як було встановлено, І деякі працівники комерційного банку сприяли швидкому перерахуванню грошових сум, грубо порушуючи встановлені правила. Цими діями вказані особи фактично вчинили те, що за законодавством західних країн кваліфікується як «відмивання» коштів, здобутих злочинним шляхом. Але за чинним кримінальним законодавством України таких осіб практично немож Іиво притягти до відповідальності. Це ще раз вказує на нагальну необхідність внести відповідні доповнення до кримінального, адміністративного та цивільного законодавства, де б персдбачаїася відповідальність не тільки тих осіб, які безпосередньо виконують фінансові операції по «відмиванню» злочинних грошей, а й тих, хто сприяє цьому в банках та інших фінансово-кредитних установах, грубо порушуючи встановлені правила проведення розрахункових операцій.2

Вказаним способом можуть розкрадатися не тільки безготівкові, але і готівкові гроші. Найбільше це стосується коштів громадян, коли дії шдприсмців-шахраїв кваліфікуються за чинним законодавством за ст. 143 КК. Наприклад, директор ПП «Будо» Вахін (м. Севастополь), заявив у митні органи про втрату печатки підприємства і припинення в зв'язку з цим його роботи. За цих обставин арбітражним судом була винесена ухвала про порушення справи про банкрутство ПП «Будо». Незважаючи на те, що ПП «Будо» фактично припинило своє існування, Вахін з метою заволодіння грошовими коштами гроямадян вирішив зайнятися шахрайською діяльністю з використанням статусу цього підприємства. В листопаді 1996 р. Вахін познайомився з

1 За матеріалами Слідчого управління УМВС України в Харківській обл  за 1995 р

2 В проекті Кримінального кодексу України (робочої групи Кабінету міністрів) передбачена стаття «Легалізація (відмивання) Ірошових коштів та Іншого майна, здобутого незаконним шляхом».

32'

невстановленою слідством особою на ім'я «Анатолій Олександрович» І вступив з ним у злочинну змову, суть якої полягала в залученні коштів громадян обіцянкою працевлаштування на Іноземні судна. При цьому Вахін взяв на себе обов'язок орендувати квартиру під «офіс», найняти секретаря, дати рекламні об'яви в газетах про формування екіпажів для плавання на іноземних суднах і організувати приймання платні за послуги в працевлаштуванні. «Анатолій Олександрович», маючи знання І досвід діяльності в цій сфері, взяв на себе обов'язки керувати діями Вахіна, давати йому поради, надати кошти для початку «роботи» підприємства, необхідну для цього документацію (бланки контрактів, рекламні видання тощо), а також печатку грецької фірми-судновласника «Трудос шипіиг трейдшг ЛТД».

В період з грудня 1996 р. до січня 1997 р. з метою заволоді-ння грошовими коштами громадян шляхом обману від Імені І з використанням печатки ПП «Будо» Вахін провів рекламну кампанію про набір екіпажів для плавання на іноземних суднах (такий вид діяльності не був передбачений уставними документами підприємства «Будо»). З громадян, які зацікавилися роботою і бажали укласти відповідні контракти, бралася платня за постановку на облік (10 грн.) І за оформлення всіх документів І відправку екіпажів за кордон в розмірі половини місячного посадового окладу за контрактом (від 300 до 1000 доларів США). Хоча ПП «Будо» не мало ліцензії на проведення операцій з валютою, платня приймалася в доларах США. При цьому громадянам видавалися квитанції про одержання від них відповідної суми грошей, на яких ставилась печатка ПП «Будо». Всього за вказаний період Вахін заволодів грошовими коштами громадян на загальну суму понад ЗО гис. Іривень готівкою

Реальних можливостей для виконання взятих на себе зобов'язань Вахін не мав І, природно, ніяких дій в цьому напрямку не проводив. Свою шахрайську діяльність він маскував, демонструючи рекламні видання, зразки контрактів, оформляючи документи громадян, посилаючи факсові повідомлення в посередницькі фірми в Києві «Глобус» і «Аквасервіс» та демонструючи факсимільні підтвердження про майбутню зустріч екіпажів у Києві. Дії Вахіна кваліфікувалися як шахрайство (ст. 143 ЮС) і порушення правил про валютні операції (ст. 80 КК).'

За матеріалами прокуратури м  Севастополя за 1997 р.

— 33

Спосіб 3, Розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються шляхом заснування інвестиційної фірми (довірчого товариства, пенсійного фонду, страхової компанії, підприємства селенгу тощо) з наступним заволодінням грошовими коштами вкладників.

В основі цього способу розкрадання знаходиться обман інвесторів, які залучаються обіцянкою виплати високих прибутків на вкладені гроші, причому, першій хвилі інвесторів дійсно виплачується певний відсоток прибутку, але не за рахунок вигідного вкладення накопиченого капіталу, а за рахунок грошей, одержаних від нової хвилі інвесторів.

Цей спосіб шахрайства одержав назву «схема Понці» (або «фінансова піраміда») за ім'ям його «батька» Чарльза Понці (Понзі) — американського фінансиста італійського походження. В 1919 р. Ч. Понці заснував інвестиційну фірму в м. Бостоні і став рекламувати її можливості принести будь-якій людині 50% прибуток на вкладений капітал за 45 днів або подвоїти гроші вкладника за 6 місяців. Інвестиції нібито робилися в дуже вигідну справу міжнародного поштового зв'язку. В перший місяць своєї діяльності у Понці було 15 клієнтів, які загалом вклали 870 доларів. Але на протязі 6 місяців йому вдалося переконати близько 20 тис. вкладників довірити йому майже 10 млн. доларів. Секретом такого успіху було те, що він сплачував прибуток першим вкладникам не за рахунок вигідного інвестування, а з грошей, що вносили наступні вкладники. Тим самим Понці здобував довір'я — аз ним і нових вкладників. В розпалі цієї фінансової «гри» на Понці працювали 16 клерків, котрі щодня реєстрували надходження готівки від вкладників близько 250 тис. доларів.

За короткий строк Понці таким чином одержав величезне багатство. Він став власником чудових земельних ділянок, дорогих будинків, лімузинів. Люди вітали його при зустрічі на вулиці як місцевого героя. Але винайдена Понці схема чудесного збагачення не могла існувати довго. Велика «мильна бульбашка» луснула в 1920 р. після того як в місцевій газеті з'явилася стаття, що викривала шахрайську схему Понці, і тисячі вкладників кинулися забирати свої гроші. Але більша частина грошей вкладників була вже витрачена і не могла бути повернена. Понці було засуджено до чотирьох років тюремного ув'язнення.'

1 Экономические преступления в США  Материалы семинара для прокуроров Российской Федерации, апрель 1996 г.

34

На жаль, у Понщ знайшлося багато послідовників, і зараз цей спосіб розкрадання е надзвичайно поширеним у світі Не є виключенням в цьому плані і країни СНД, в тому числі й Україна. Про прислів'я «Це занадто добре, щоб бути правдою» люди різних національностей забувають, коли мова йде про швидке збагачення.

Кримінальна діяльність скандально відомих у країнах СНД компаній, що залучали кошти громадян, сягає в історію молодого фінансового ринку Росії. Період найбільш інтенсивної появи шахрайських компаній, які діяли за схемою Понці, припадає на кінець 1993 р. В Росії в 1993-1995 р. функціонувало більше 1000 фінансових компаній. Апогею шахрайська діяльність досягла в середині 1994 г Після цього пішло лавинне закриття компаній і припинення їхньої діяльності в 1995 р. До середини 1996 р. в Росії було порушено 1022 кримінальні справи щодо шахрайської діяльності цих компаній, з них більше 200 кримінальних справ по одній Москві. Жертвами діяльності так званих фінансово-інвестиційних компаній стали більше 20 млн. громадян Росії. Шкода, що була завдана і населенню, і економіці країни в результаті добре організованої злочинної діяльності в сфері інвестицій, склала за неповними даними більш 4-х млрд, доларів.1 Серед найбільш загальних закономірностей, що були встановлені в результаті аналізу матеріалів кримінальних справ, визначається чотири основні стадії в діяльності компаній по залученню вкладників.

1 стадія — «розкругка», характеризується повільним поступовим притоком вкладників. Незначний темп притоку коштів на цій стадії, як правило, не дозволяє покрити видатки на відкриття приймальних пунктів і на функціонування компанії.

2 стадія — «розквіт», характеризується інтенсивним (ажі-отажним) припливом вкладників. На цій стадії темп надходження грошових коштів такий, що доходи компанії можуть в декілька разів перевищувати її видатки. Саме на цій стадії приплив коштів вкладників покриває витрати на відкриття компанії і вона перестає «жити» в борг, тобто погашає первинні затрати, оплачує поточні витрати. На цій стадії дивіденди справно виплачуються за рахунок надходження коштів від нових вкладників.

1 Объектно-структурный анализ организованной преступности в сфере частных инвестиций (Кол. авторов). — М: Моск. Ин-т МВД России. 1997. С. 8.

— 35 —

3 стадія — «затухання», характеризується сповільненням припливу вкладників і стабілізацією їхньої кількості. На цій стадії відзначається збільшення витрат компанії на виплату дивідендів. «Піраміда» перестає активно рости і в силу цього наближається момент її краху. До цього моменту компанія повинна мати стабільний доход від уже власного інвестування зібраних коштів. Зокрема, шахрайські компанії можуть відкривати нові філіали (в інших регіонах) з метою залучення нових хвиль вкладників.

4 стадія — «банкрутство», коли у компанії, що не інвестувала і не обертала зібрані кошти, не залишається грошей ані на виплату дивідендів, ані на повернення вкладів. І з часом можна зафіксувати різке зростання числа потерпілих вкладників.

В Україні на червень 1997 p., згідно з даними Генеральної прокуратури України, було порушено 222 кримінальні справи за ознаками шахрайств в довірчих товариствах, вчинених за схемою Понці, за багатьма з яких в даний час ще провадиться розслідування слідчими органів внутрішніх справ та прокуратури (кримінальні справи порушені в 1994-1997 р.). За приблизними оцінками вкладникам завдано збитків на загальну суму 155,5 млн. гривень (без урахування інфляційних процесів), 24 млн. 721 тис. доларів США і 354 тис. німецьких марок. Типовий приклад: Запорізький філіал довірчого товариства «Гер-мес-фінанс-Україна» приймав грошові кошти громадян, обіцяючи 900-1200 відсотків річних. В результаті з серпня 1991 до квітня 1995 року він зібрав внесків на суму 69 млрд. крб. Зібрані кошти були використані керівниками товариства на власні потреби, а вкладників позбавили можливості не те що отримати дивіденди, але й повернути свої внески.

Історія появи і діяльності шахрайських компаній на українському фінансовому ринку пов'язана з декретом Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993р. (№ 23-93). В лютому 1995 p., після серії гучних трастових скандалів, сесія Верховної Ради України доручила Контрольній комісії з питань приватизації проаналізувати діяльність довірчих товариств відносно додержання діючого законодавства. В результаті означеної перевірки виникло головне питання — який законодавчий акт слід вважати діючим? З'ясувалося, що Декрет Кабінету Міністрів «Про довірчі товариства» існує в трьох редакціях, які потрапили до друку, причому всі три варіанти претендували на «чинність». У варіанті, що був підписа-

— 36 —

ний главою уряду (Л. Кучмою), не передбачалося залучення довірчими товариствами грошових коштів громадян (див. Додаток 3), В двох інших, що надійшли з Кабінету Міністрів у юридичний відділ Верховної Ради і після цього були надруковані в засобах масової інформації, зазначалося, що довірчі товариства мають право залучати грошові кошти громадян.1 За цими фактами Верховною Радою було прийнято три постанови (№ 467W5-BP від 13 грудня 1995 p., № 49П95-ВР від 22 грудня 1995 р, №452V96-BP від 31 жовтня 1996 рЛ, але «автори» даної акції так і не були встановлені.

Названий декрет Кабінету Міністрів України надавав довірчим товариствам такий самий обсяг прав щодо залучення коштів громадян, як І відповідне законодавство Російської Федерації, без урахування негативних наслідків діяльності в Росії таких структур, як «МММ», «Російський будинок селенгу» та інші. Декрет не передбачав механізму захисту прав і законних інтересів вкладників. Не було визначено, які державні органи мали здійснювати контроль за діяльністю довірчих товариств. Багатьма довірчими товариствами допускалися грубі порушення чинного законодавства: обсяги залучення коштів і майна населення перевищували статутні фонди, які часто не досягали передбаченого законом розміру; не додержувався порядок проведення грошових операцій, в тому числі з іноземною валютою; фактично не велася статистична звітність про діяльність і фінансовий стан компаній. Названі обставини при відсутності контролю створювали сприятливі умови для шахрайства. ЦІ факти на фоні вже відомої шахрайської діяльності компаній в Росії дають підстави для висновку про те, що діяльність фінансових компаній в Україні, що залучали кошти громадян, була також добре організованою злочинною діяльністю.

Аналіз матеріалів кримінальних справ даної категорії дозволяє виділити деякі характерні риси шахрайств, врахування яких має важливе значення для виявлення, розслідування І попередження цих злочинів у майбутньому. По-перше, залученням коштів населення займалися не тільки довірчі товариства, які спеціально для цього створювались після прийняття названого декрету Кабінету Міністрів України, але й комерційні структури, що мали займатися відповідно до своїх установчих

1 Запрограммированное мошенничество, или кое-что о трастах и декрете, позволяющему красть. — Голос Украины, 7 июля 1995, №124 (1124). С. 3).

— 37

документів іншими видами підприємницької діяльності. По-друге, підприємницькі структури, які незаконно перетворювалися у фінансові компанії, для маскування своєї шахрайської діяльності по залученню коштів оформляли ці акції з громадянами у вигляді різних цивільно-правових угод (договору займу, страхування, продажу цінних паперів тощо).

Так, президент спільного українсько-австрійського підприємства «Енграм-Харків» (займалося постачанням і реалізацією високоякісних продуктів харчування з Австрії) Шагалов перетворив це підприємство в нєбанківський фінансовий заклад по прийому грошових вкладів від населення, не маючи відповідного обгрунтування і офіційної реєстрації. Суть діяльності Шагалова полягала в тому, що одержавши у вересні 1995 р. кредит в розмірі 50 млрд. крб. в АКБ «Укрсоцбанк», він закупив в Австрії продукти харчування і завіз їх для реалізації в магазин підприємства «Венский вальс». Потім Шагалов зареєстрував емісію цінних паперів у Міністерстві фінансів України (з видачею відповідного свідоцтва) і без складання реєстру виготовив на одному з спеціалізованих підприємств облігації «Венский вальс» номінальною вартістю 1350 і 2700 гривень. Після цього шляхом проведення рекламної кампанії, як посадова особа суб'єкта підприємницької діяльності, організував у період з січня до грудня 1996 р. реалізацію облігацій через зал магазину «Венский вальс». При цьому обіцялась щомісячна виплата дивідендів (від 2 до 3,5 %) у вигляді продуктових наборів («кошиків») з високоякісних австрійських продуктів харчування з наступним поверненням повної вартості облігацій через обумовлений строк. При купівлі облігації кожному покупцю вручався безкоштовний продуктовий «кошик».

З метою утворення сприятливих умов для заволодіння коштами громадян Шагалов облігації, що продавалися, за обліком магазину і підприємства не реєстрував. Виручені за них кошти за касою не оприбутковувались, а вилучалися ним безпосередньо і використовувалися на свій розсуд. Ніякої господарчої діяльності, яка б могла давати прибуток, необхідний для виконання взятих зобов'язань, не велося. В період січень-серпень 1996 p., коли кількість покупців облігацій стабільно росла, Шагалов виконував зобов'язання за рахунок кредиту і коштів, що надходили від нових покупців. Але з серпня 1996 р. «піраміда» покупців стала зменшуватись, і Шагалов припинив виплату дивідендів і повернення вартості облігацій, за якими настав

38

термін їх погашення, і став всіляко уникати зустрічей з клієнтами. Всього Шагалов заволодів коштами клієнтів на суму більше 400 тис. гривень.1

Зараз можна констатувати, що потужна хвиля явних і неявних шахрайств у сфері приватних інвестицій в Україні вже минула. Однак робити висновок про те, що це явище себе вичерпало, передчасно. Безумовно, воно буде повторюватись в інших формах і в інших умовах. Тому накопичені знання і досвід боротьби з цими злочинами повинні враховуватись при розробці відповідних методик їх виявлення і розслідування.

Спосіб 4. Розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються шляхом утворення і використання фіктивних безготівкових грошових коштів у підприємницькій діяльності. Цей спосіб розкрадання базується на виготовленні і введенні в банківський оборот фіктивних платіжних документів ( платіжних доручень, кредитових авізо, чеків тощо), на основі яких на рахунки підприємницьких структур незаконно зараховуються нічим не забезпечені грошові кошти. Після зарахування цих, по суті фіктивних, безготівкових грошей вони матеріалізуються підприємцями-шахраями в готівку, вільноконвертовану валюту, товар чи використовуються в підприємницькій діяльності в інший спосіб.

Суб'єктом розкрадання з використанням названого способу може бути:

1) псевдопідприємець, який підробляє і використовує платіжні документи від імені певної комерційної структури (реально існуючої чи фіктивної), які подає до «чужого» банку;

2) неплатоспроможний (чи платоспроможний підприємець), який у змові з працівниками «свого» банку виготовляє і використовує незабезпечені коштами платіжні документи.

В залежності від того, хто виступає суб'єктом злочину і характеру його дій, можна виділити два різновиди вказаного способу розкрадання, кожний з яких має суттєві кримінально-правові і криміналістичні відмінності. Розглянемо їх детальніше.

Вчинення розкрадання псевдопідприємцем. Цей різновид способу вчинення злочину відомий правоохоронним органам країн СНД як розкрадання грошових коштів з використанням фіктивних кредитових авізо. В 1992-1993 р. на території багатьох об-

1 За матеріалами СУ Харківського міського управління УМВС України в Харківській області за 1997 р.

— 39 —

ластей Росії І України були виявлені багатомільярдні розкрадання грошових коштів,, вчинені в системі комерційних банків шляхом використання підроблених кредитових авізо.

Треба зазначити, що необізнана людина не могла підготувати і здійснити такі розкрадання. Вони вчинялися організованими групами, в складі яких обов'язково була особа, що мала спеціальну освіту або практику роботи в фінансових органах і знала недоліки в організації безготівкових розрахунків. Для розуміння даного способу розкрадання необхідно розглянути хоча б у загальному вигляді порядок безготівкових розрахунків, який існував на той час в Україні та інших країнах СНД.

Відповідно до нормативних актів про організацію міжбанкі-вських розрахунків на території України розрахунки між комерційними банками та іншими кредитно-фінансовими закладами виконувалися регіональними розрахунково-касовими центрами (РКЦ) (зараз вони іменуються розрахунковими палатами) Національного банку України, які утворені в місцях знаходження банківських закладів. Для здійснення розрахунків кожному банківському закладу в РКЦ відкривається кореспондентський рахунок. Авізо (оформлене на спеціальному бланку повідомлення одного банківського закладу Іншому про виконання розрахункових операцій за рахунками клієнтів) допускалося надсилати в РКЦ поштою, посильним, телеграфом (телетайпом). Кредитове авізо — це банківський документ суворої звітності, який підтверджує, зокрема, що гроші переведені з одного банківського закладу в інший, і слугує основою для зарахування грошей на рахунок підприємства (організації), вказаного в цьому документі як одержувача. Цей документ складається тільки банківськими працівниками в закладах державних та комерційних банків на основі платіжних доручень своїх клієнтів. Надходження кредитового авізо в РКЦ означає, що банк-відправник зняв указану в авізо грошову суму з рахунку підприємства-платника і переслав її у відповідний банк, клієнтом якого є підприємство-одержувач. Таким чином, авізо послідовно проходить РКЦ банку-відправ-ника і РКЦ банку, клієнтом якого є підприємство-одержувач.

РКЦ, який почав операцію по розрахунках, умовно називається філією А, а той, хто прийняв, — філією Б. В тексті авізо вказуються 8-розряднІ номери РКЦ, між якими здійснюється операція, і 9-розрядні номери кореспондентських рахунків комерційних банків для Ідентифікації учасників розрахункової операції. При здійсненні кредитового обороту за взаємними

40 —

розрахунками філія А повинна заповнити три екземпляри кредитових авізо. Перший екземпляр направляється в філію Б, де, одержавши кредитове авізо, повинні ретельно перевірити правильність шифру і коду, найменування одержувача (платника), номери рахунків, наявність календарного штемпеля і підписи працівника підприємства зв'язку. Якщо телеграма прийнята по телетайпу, на ній повинні бути вказані дата І номер за книгою реєстрації на телетайпі. Телеграфні авізо споряджалися пере-казовим ключем і оформлялися печаткою.

В кредитових авізо обов'язково повинно бути вказано найменування одержувача, призначення переказу, в графі «за що» — умовна цифрова позначка документа (зміст операції). Повинні бути додержані й деякі інші вимоги, Ідо містяться в нормативних документах.

Дії злочинців полягають у тому, що вони, обминаючи банк гадприємства-платника і його РКЦ (філія А), самі складають текст кредитового авізо і направляють його в РКЦ або банк підприєм-ства-одержувача (філія Б) одним з можливих способів — телетайпограмою, телеграфом, посильним, поштою. Якщо фіктивність авізо не виявлена при його пред'явленні в банк або РКЦ одержувача, то філія Б перераховує грошові кошти за даними авізо і платіжного доручення, відповідно до «розпорядження» платника.1

Таким чином, підготовка і здійснення таких розкрадань включала кілька обов'язкових етапів:

1) здобування чистих бланків банківських кредитових авізо і платіжних доручень або встановлення злочинного зв'язку з операціоналістом (телеграфістом), а також підшукання телетайпного (телеграфного) апарату, з якого буде відправлятися фіктивне авізо;

2) визначення структур, які будуть фігурувати у фіктивному авізо як філія А і філія Б, а також встановлення їх адреси, номерів розрахункових (кореспондентських) рахунків та інших необхідних даних;

3) здобування дійсних або підроблених печаток і штампів, встановлення кодів і шифрів, необхідних для складання текстів авізо;

' Про схему використання фіктивних авізо див  Криминалистика. Расследование преступлений в сфере экономики / Под ред проф В.Д.Грабовского, доц А Ф Лубина. - Ниж Новгород, Нежегород ВШ МВД России, 1995. С. 210

— 41 —

4) утворення фіктивного підприємства або визначення підприємницької структури, яка буде виступати одержувачем грошей (змова з її керівником);

5) складання тексту авізо;

6) доставка (відправлення) фіктивного авізо за призначенням;

7) контролювання моменту надходження фіктивного авізо за призначенням для визначення необхідності відправки підтвердження в його дійсності;

8) організація відправки підтвердження від імені філії А (у випадку необхідності);

9) підготовка фіктивних документів для маскування переводу вкрадених грошей (договорів, контрактів, актів здачі-прийо-му тощо);

10)здійснення переводу грошових коштів у заздалегідь визначені комерційні структури або трансформація їх в готівку. Для кожного з названих етапів характерним є набір певних прийомів, які можуть бути досить різноманітними. Так, бланки кредитових авізо можуть бути вкрадені, куплені, скопійовані за допомогою ксерокса тощо. Підшукання комерційної структури-одержувача грошей в більшості випадків полягає у виявленні керівників підприємств, які згодні видати переведені на їх рахунок гроші за певну їх частку як платіж за надану послугу (20-40%). Цей керівник може приймати участь і в складанні фіктивних документів, використовуючи свої знання і підприємницькі зв'язки. В подальшому одержувач-співучасник після оприбуткування грошей на свій розрахунковий рахунок виконує вказівки організатора про наступний рух вкрадених грошових коштів. При цьому частина коштів може бути залишена на рахунку даної комерційної структури (як частка за участь в розкраданні), а решта суми перераховується на рахунки інших підприємств для одержання готівки чи придбання конвертованої валюти, товарів тощо. Роль організації-одер-жувача можуть виконувати і спеціально для цього утворені фіктивні комерційні структури, які реєструються на основі як дійсних, так і підроблених документів.

Треба зазначити, що організатори розкрадання можуть вступати у змову і з окремими банківськими працівниками для забезпечення безперешкодного руху фіктивного авізо і швидкого здійснення розрахункових операцій. Дана обставина має суттєве значення для слідкування за надходженням у банк авізо. Це необхідно для того, щоб в найкоротший термін розпо-

— 42

рядитися одержаними коштами, а гакок щоб мати можливість організувати фіктивне підтвердження авізо у випадку запиту з банку філії Б на адресу філії А (якщо виникли сумніви в дійсності авізо або виявлені помилки).

Таким чином, дії злочинних груп, що вчиняли розкрадання за описаною схемою, досить складні і основані на використанні існуючих недоліків порядку міжбанківських розрахунків. Дії членів злочинних груп кваліфікувалися як розкрадання грошових коштів в особливо великих розмірах (ст. 86-1 КК), підробка документів та їх використання (ст. 194 КК), а також фіктивне підприємництво (ст. 148-4 КК), якщо в ролі організації-одер-жувача грошей використовувалася спеціально для цього утворена комерційна структура.

Вчинення розкрадання неплатоспроможним, підприємцем. Цей різновид способу розкрадання є характерним для діяльності підприємців, у яких бракує коштів (але він може використовуватися і платоспроможним підприємцем). Його сутність полягає в штучному збільшенні грошових сум, що знаходяться на розрахунковому рахунку певної комерційної структури, шляхом оформлення фіктивних банківських документів. Тому утворення фіктивних безготівкових грошових коштів вчиняється підприємцем тільки у змові з працівниками банку (керівниками комерційних банків і прямими виконавцями розрахункових операцій). Кінцева мета утворення фіктивних безготівкових грошових коштів полягає в наступній їх матеріалізації в товар, готівку чи вільноконвертовану валюту. Але можливе використання цих коштів і для надання кредиту іншим підприємцям.

У використанні даного способу розкрадань підприємцем-шахраєм можна виділити кілька етапів:

1) змова підприємця-шахрая з працівниками банку про утворення фіктивних безготівкових грошових коштів;

2) підшукання підприємців — співучасників у розкраданні для використання їх банківських рахунків з метою»відмивання» фіктивно утворених грошових сум перед тим, як матеріалізувати їх у цінності;

3) оформлення не забезпечених коштами платіжних документів і перерахування фіктивно утворених грошових сум під прикриттям певної псевдоугоди на рахунок підприємця-співу-часника (мета полягає в маскуванні джерела та ініціаторів фіктивного утворення грошей );

43 —

4) перерахування фіктивно утворених грошових сум у зворотному напрямку — на рахунок ініціатора шахрайської операції;

5) матеріалізація фіктивних безготівкових грошей в готівку чи

у вільноконвертовану валюту або придбання на них певних

товарів, нерухомості тощо.

Схематично розглянути механізм наведеного способу розкрадання можна на такому прикладі. Головний бухгалтер і керівник ПП «Орфей», яке мало на рахунку в АКБ «Експрес» 4,5 тис. грн., вступили у змову з головою правління банку про фіктивне збільшення свого рахунку. Це планувалося зробити під прикриттям псевдоугоди з іншим підприємцем (його керівники звичайно розуміють мету цієї операції і виступають ЇЇ співучасниками).

Для реалізації свого наміру керівник ПП «Орфей» вступив у змову з керівництвом ПП «Смарагд» і уклав псевдоугоду про виконання ремонтних робіт та надання інших послуг на загальну суму 680 тис. грн. Для оплати робіт, які фактично не виконувались, керівники ПП «Орфей» виписали незабезпечене коштами платіжне доручення на перерахування 680 тис. грн. партнеру по угоді. Керівники АКБ у свою чергу виписали незабезпечене кредитове авізо і забезпечили зарахування цієї суми на рахунок ПП «Смарагд» в АКБ «Альфа»:

Через деякий час все відбувалося у зворотному напрямку. Під прикриттям аналогічної псевдоугоди ПП «Смарагд» перераховує на рахунок ПП «Орфей» 570 тис. грн. (110 тис. грн. залишаються на рахунку ПП «Смарагд» як оплата наданих «послуг»). Таким чином, операцію по утворенню і відмиванню грошових коштів закінчено. Заключним етапом є матеріалізація фіктивних безготівкових грошей. Для цього ПП «Орфей» укладає угоду з фірмою «Анжела» на придбання матеріальних цінностей в обсязі 570 тис. грн. на умовах попередньої оплати. Шляхом проведення відповідної банківської операції вказана сума зараховується на рахунок фірми «Анжела», а ПП «Орфей» на фіктивно утворенні кошти одержує товар згідно з укладеною угодою. Таким чином, посадові особи ПП «Орфей» за співучастю керівників АКБ «Експрес» та за сприяння керівників ПП «Смарагд» скоїли розкрадання майна фірми «Анжела» в особливо великих розмірах і ввели при цьому в грошову систему країни незабезпечені (фіктивні) 680 тис. гри.

За чинним кримінальним законодавством у наведеному прикладі злочинною групою підприємців було здійснене розкра-

44

дания грошових коштів в особливо великих розмірах (ст. 86-1 КК) та посадовий підлог (ст. 172 КК). І знову треба звернути увагу на одну обставину, а саме — иа роль керівників ПП «Смарагд» у цій шахрайській операції. Як кваліфікувати їхні дії ? Як пособництво в розкраданні (ст. 19, 86-1 КК) чи як «надання незаконних послуг», за що кримінальна відповідальність не передбачається? Ці питання постійно виникають у слідчій практиці. Наприклад, при посиланні керівника ПП «Смарагд» на те, що йому було невідомо про фіктивність грошових коштів, для зарахування яких він надав свій рахунок у банку (а це може дійсно так і бути), його практично неможливо притягти до відповідальності. Це ще раз свідчить пре нагальну необхідність введення в кримінальний кодекс (а також відповідних доповнень в адміністративний та цивільний кодекси) такого складу злочину як «легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих незаконним шляхом». Необхідно також доповнити ст. 148-4 КК «Фіктивне підприємництво» так, щоб як злочин можна було кваліфікувати не тільки «створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) без наміру здійснювати статутну діяльність», але і виконання діючими комерційними структурами різноманітних фіктивних розрахункових операцій, кримінальна спрямованість і суспільна небезпечність яких очевидна.

-Треба зазначити, що утворення фіктивних безготівкових грошових коштів можливе шляхом різноманітних способів, пов'язаних з оформленням і використанням фіктивних платіжних документів (платіжних доручень, кредитових авізо, акредитива, векселя, незабезпечених чекових книжок в різних комбінаціях). Незважаючи на особливості та ознаки, притаманні тому чи іншому способу розкрадань, схеми їх виконання схожі. Ця схожість обумовлена тим, що всі вони базуються на використанні діючого механізму безготівкових розрахунків підприємств, встановленого Інструкцією НБУ № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України» ( Див. Додаток 6). Абстрагуючись від особливостей кожного окремого способу утворення фіктивних грошових коштів, можна визначити загальну структуру таких розкрадань, яка складається з чотирьох етапів.1

1 Попович В.М. Правові основи банківської справи та її захист від злочинних посягань. - KV НВЦ Правові джерела, 1995 С. 237-242.

45

Перший етап — утворення фіктивних грошових коштів шляхом внесення у згадані вище платіжні документи сум, яких не існує у підприємства-платника. Другий — «відмивання» таких коштів при допомозі розрахункових операцій за реальними угодами чи псевдоугодами. Третій — повернення «відмитих», але, по суті своїй, фіктивних грошових коштів ініціаторам їх створення за допомогою розрахункових операцій за псевдоугодами. Четвертий — використання повернених фіктивних грошових коштів ініціаторами їх створення шляхом вилучення за їх допомогою матеріальних цінностей, ВКВ, готівки чи шляхом надання кредитів.

Ця схема даного різновиду розкрадань майна в сфері підприємництва може бути ефективно використана для вирішенг ня кримінально-правових, процесуальних та криміналістичних завдань розслідування даних злочинів.

Спосіб 5, Розкрадання та супутні їм злочини, що вчиняються шляхом обманного одержання і присвоєння кредиту.

Використання даного способу розкрадань правоохоронні органи виявили зразу ж після введення в дію Закону України «Про підприємництво» (Постанова Верховної Ради України № 785-12 від 26.02.91 p.). Найчастіше вчинялося розкрадання кредитів, що надавалися кооперативам, малим підприємствам або фізичним особам. Після одержання кредитних коштів та їх перетворення на готівку або іншої матеріалізації (через конвертацію у ВКВ або придбання товарів) боржник зникав, кидаючи своє «підприємство». З часом цей спосіб розкрадань розвивався, набуваючи більш складної структури. Зараз можна виділити кілька етапів його реалізації:

1) утворення фіктивної комерційної структури з метою одержання кредиту;

2) оформлення фіктивних документів, на підставі яких планується одержати в банку кредит;

3) підшукання комерційної структури, на рахунок якої планується перерахування коштів, одержаних у вигляді кредиту (таких структур може бути кілька і вони також можуть бути фіктивними — тобто утвореними тільки для вчинення розкрадання);

4) укладення кредитної угоди з банком та подання необхідних для цього документів (заявки; копій установчих документів; відбиток печатки і зразків підписів; довідки органів податкової адміністрації; копій контрактів, під які одержується кредит, та інші);

•46 —

5) перерахування грошових коштів, одержаних у вигляді кредиту, на рахунки комерційних структур, з керівниками яких досягнута відповідна домовленість;

6) матеріалізація грошових коштів у готівку, ВКВ чи матеріальні цінності;

7) зникнення і переховування засновників фіктивної комерційної структури.

Наведені положення можна проілюструвати таким прикладом з слідчої практики. Мешканці n. Болграда Одеської області Балєв і Броіл у квітні 1994 р. заснували в м. Черкаси комерційне підприємство «Експрес», яке за установчими документами займалося оптовою торгівлею харчовими продуктами. Після реєстрації підприємства його засновники звернулися в Черкаський філіал АКБ «Градобанк» з заявкою на одержання кредиту в 1 млрд. крб. Для економічного обгрунтування кредиту були використані, як було встановлено, фіктивні договори з акціонерним товариством «Агмас» про поставку продуктів харчування в м.Черкаси та інші документи. Зразу після надходження кредитних коштів на рахунок підприємства «Експрес» вони були перераховані на рахунок товариства «Кредо» в м. Одеса для фінансування будівництва котеджів для Балєва і Броша. Завершилась ця операція зникненням засновників підприємства «Експрес», яке, як виявилося, існувало тільки на папері.1

Дії Балєва і Броіла кваліфікувалися як розкрадання грошових коштів в особливо великих розмірах шляхом шахрайства (ст. 86-1 КК), а також посадовий підлог (ст. 172 КК), підробка і використання підроблених документів (ст. 194 КК).

Треба зазначити, що деякі підприємці-злочинці, привласнивши одержані у кредит кошти, не приховуються, а переносять строк повернення кредиту шляхом службового підлогу та підробки документів про тимчасову відсутність у них коштів нібито через затримку їм платежів з боку партнерів за угодами. Коли вже неможливо відкладати строк повернення кредиту, то імітується реорганізація чи банкрутство юридичних осіб.

Розкрадання вказанилг способом можуть вчинятися і при сприянні самих комерційних банків, які одержують у своє розпорядження державні кредитні ресурси. В Росії була помічена така тенденція, коли злочинні угруповання створювали мережі

' За матеріалами прокуратури м. Черкаси за 1997 р.

47 —

дрібних банків саме для різного роду зловживань з кредитними ресурсами. Найбільш типова схема зловживань дрібних банків:

1) при реєстрації банк подає документи, що містять завідомо неправдиві відомості про склад засновників, їхні фінансові внески в статутний фонд, розміри статутного фонду тощо;

2) після цього банк на дуже короткий строк з метою збільшення балансової вартості коштів переводить на свій рахунок кошти третіх осіб, що дозволяє в підсумку шляхом викривлення банківської звітності представити в інстанції відомості про розмір статутного фонду, що значно перевищує фактично існуючі власні кошти (тобто на час одержання державних кредитних ресурсів мікробанк шляхом фальсифікації стає великим позичальником);

3) такому банку ЦБ Росії виділяв відповідно до його фінансового становища кредитні ресурси, які або розкрадались, або передавалися під великі відсогки сумнівним клієнтам. Таким чином, йшов процес не інвестування економіки країни, а розкрадання або спекуляція кредитними ресурсами.1

При виявленні і розслідуванні розкрадань, що вчиняються підприємцями, слід брати до уваги і враховувати їх типологічні риси. Узагальнення зарубіжних вчених і матеріали кримінальних справ, розслідуваних в Україні, Росії, свідчать про те, що особи названої категорії, як правило, належать до вищих прошарків суспільства. Ці люди мають не тільки значний життєвий досвід і великі фінансові можливості, але і впливові соціальні зв'язки. Нерідко підприємці-шахраї навіть користуються авторитетом у певних колах суспільства завдяки своїй участі в різноманітних рекламних та благодійних акціях. Названі обставини не тільки впливають на вибір злочинцем способу вчинення розкрадання та утворення для цього сприятливих умов, але і використовуються ними для протидії під час розслідування злочину. Підсумовуючи викладене, треба підкреслити, що знання типових способів вчинення розкрадань у сфері підприємництва, типологічних характеристик осіб злочинців працівниками правоохоронних органів дає можливість своєчасно виявляти ці злочини, приймати правильні рішення в стадії порушення кримі-

1 Пискарева Н.В., Хмель Н.П. Характеристика преступных деяний, совершаемых организованными формированиями в финансовой среде. Проблемы борьбы с организованной преступностью и коррупцией: Сборник научных трудов. — М/ ВНИИ МВД России, 1995. С. 89-90.

— 48

кальної справи, якісно планувати І проводити розслідування. Значення встановлення способу розкрадань по кожній кримінальній справі визначається його належністю до предмета доказування (ст.64 КПК), а в окремих випадках і його впливом як кваліфікуючої обставини (наприклад, коли використання певного способу розкрадання можливе лише організованою злочинною групою). Треба звернути увагу й на те, що спосіб вчинення розкрадання приймається до уваги судом при індивідуалізації покарання винного, оскільки він характеризує не тільки саме діяння, але і суб'єкт злочину. Все це і обумовлює необхідність описання способу злочину в обвинувальному висновку і мотивуючій частині обвинувального вироку (ст. 223, 334 КПК).

Слід зазначити, що деякі з розглянутих способів розкрадання обумовлені перехідним періодом у розвитку нашого суспільства, конкретними економічними І правовими умовами. З часом ці умови зміняться (вони вже міняються), що викличе, безумовна, і відповідні зміни в способах вчинення розкрадань. Але є підстави вважати, що правоохоронні органи ще будуть зустрічатися з ними, може тільки з дещо трансформованими. Підтвердженням цього є розкрадання коштів, вчинене за «схемою Понці» в США в 1995 р. керівником благодійної організації «Нова Ера» Дж. Бенетом на суму понад 470 млн. доларів. При цьому Бенет нічого нового не винайшов - він робив те ж саме, що і в 1919 році Чарльз Понці, коли залучав інвесторів, сплачуючи дивіденди з їх же вкладів.1