style='margin-left:0cm;border:none;padding:0cm'>Особливості застосування спеціальних засобів

Порядок придбання, реєстрації, обліку, зберігання та застосування спеціальних засобів суб’єктами підприємницької діяльності, громадянами та юридичними особами встановлено Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. (зі змінами та доповненями), законами України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» і «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (зі змінами та доповненнями) та деякими іншими нормативними актами.

Спеціальні засоби можуть бути застосовані громадянами у наступних випадках:

– для захисту від злочинних посягань на своє життя і здоров’я, житло та майно чи життя і здоров’я, житло та майно інших громадян;

– для захисту від нападу на приміщення організації, установи та суб’єкта підприємницької діяльності, де вони працюють;

– для затримання особи, яка скоїла злочин і намагається  втекти або вчинити опір, з наступною передачею її працівникам органів внутрішніх справ.

Перед застосуванням спеціальних засобів громадянин, якщо є можливість, зобов’язаний попередити нападника про свій намір їх застосування.

Якщо внаслідок застосування спеціальних засобів нападникові заподіяно тілесні ушкодження або він помер, громадянин, що застосував такі засоби, зобов’язаний негайно викликати карету швидкої медичної допомоги, вжити заходів до забезпечення охорони місця події та зручним способом сповістити про це органи внутрішніх справ та прокуратури.

Для працівників органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, на яких розповсюджуються вимоги Закону України «Про міліцію», наприклад, на особовий склад Державної фельд’є­герської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України, працівників податкової служби міліції ДПА України тощо.

Підстави та порядок застосування спеціальних засобів регламентують ст.14 Закону України «Про міліцію» та Статут патрульно-постової служби міліції України.

Працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні й транспортні засоби, а також використовувати службових собак у таких випадках:

1) для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;

2) для припинення масових заворушень і групових порушень громадського порядку;

3) для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення;

4) для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;

5) для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей;

6) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов’язки по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю;

7) для звільнення заручників.

Шостим пунктом цієї статті передбачена можливість застосування спеціальних засобів для припинення опору працівнику міліції та іншим особам. Чинним законодавством передбачена відповідальність як за опір, так і за злісну непокору. Яка ж між ними різниця? Перш за все, злісна непокора – це адміністративне правопорушення, яке скоюється у пасивній формі (див. Додаток 1, Ст.185 КпАП України).

Кримінальним законодавством встановлена відповідальність за активні дії правопорушника проти представників влади та громадян, що виконують громадський обов’язок, форми якої визначені ст.ст. 342, 343, 346, 347, 348, 349, 350, 352 КК України (див. Додаток 2).