8.1. Поняття й ознаки суб'єктивної сторони складу злочину

Суб'єктивна сторона створює психологічний, тобто суб'єктив­ний зміст злочину, тому є його внутрішньою, у зіставленні з об'єк­тивною, стороною.

Якщо об'єктивна сторона складу злочину становить його фак­тичний зміст і може бути безпосередньо сприйнята особами, які перебувають на місці злочину під час його вчинення, а наслідки злочину можуть сприйматися і після його вчинення, то суб'єктив­на сторона безпосередньому сприйняттю людьми піддана бути не може. Адже, це процеси, які відбуваються у психіці винного й об'єктивне їх визначення можливе тільки завдяки дослідженню об'єктивної сторони складу злочину й інших ознак, які входять до складу злочину.

Отже, суб'єктивна сторона складу злочину — це внут­рішній зміст злочину, це ті психічні процеси, які проходять у свідомості особи, коли вона вчиняє злочин, це її психічне став­лення до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Остаточний мотивований висновок щодо ознак суб'єктивної сторони  складу злочину в  багатьох  випадках  можна зробити,

114

тільки повністю встановивши всі обставини вчиненого злочину (наприклад, висновок про те, чи є скоєне вбивство умисним чи необережним).

Значення суб'єктивної сторони полягає в тому, що завдяки її правильному визначенню: а) здійснюється належна кваліфіка­ція діяння та його відмежування від інших злочинів; б) встанов­люється ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила; в) здійснюється індивідуалізація покарання злочинця, вирішується питання про можливість його звільнення від кримі­нальної відповідальності й покарання.

Процеси, що відбуваються у психіці людини, поділяються на інтелектуальні, емоційні та вольові. Вони існують у тісній нероз­ривній єдності, але їх окреме дослідження, як побачимо далі, має велике значення для правильного встановлення суб'єктивної сторони складу злочину.

На підставі зазначених процесів психіки зміст суб'єктивної сторони складу злочину визначається за допомогою юридичних ознак, які її складають, — таких, як вина, мотив, мета, емоцій­ний стан. Вони представляють різні форми психічної активності, але водночас нерозривно пов'язані між собою і взаємозалежні.

Це явища з самосійним змістом, у структурі суб'єктивної сторони вони не поглинають одне одного, мають різне, тільки їм притаманне, правове значення.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи без­діяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК).

Вина є обов'язкова ознака суб'єктивної сторони складу зло­чину. Без вини не може бути злочину. Винна відповідальність у кримінальному праві є конституційним принципом. Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підняття кримінальному пока­ранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це положення відтво­рене ó ÷. 2 ñò. 2 ÊÊ.

Однією з конституційних засад судочинства є забезпечення доведеності вини (п. З ч. З ст. 129 Конституції).

Згідно зі ст. 327 КПК обвинувальний вирок може бути по­становлений лише за умов, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

115

Отже, кримінальне право непохитно стоїть на позиціях суб'єк­тивного ставлення за вину, тобто відповідальності тільки за на­явності вини. Безвинна відповідальність навіть за наявності сус­пільно небезпечних наслідків (так зване об'єктивне ставлення за вину) неприпустима (скажімо, не може відповідати водій за травмування пішохода, якщо водієм не порушені правила без­пеки дорожнього руху).

Отже, вина розглядається законодавцем як категорія психо­логічна. Одночасно вона розглядається і як категорія соціальна, бо особа, яка вчиняє злочин, нехтує вимогами суспільства, посягає на його інтереси, завдає суттєвої шкоди особі, суспільству, дер­жаві.

Щодо мотиву, мети, емоціонального стану, то вони є факульта­тивними ознаками суб'єктивної сторони. Тобто такими, що впли­вають на кваліфікацію діяння тільки у випадках, коли вони прямо зазначені в законі або випливають з нього.

Згідно із законом, вина може проявлятися у формі умислу або необережності. Інших форм вини закон не знає. В свою чергу, умисел поділяється на умисел прямий і умисел непрямий, а нео­бережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Ці форми і види вини конструюються залежно від змісту й співвідношення інтелектуального і вольового моментів і характеризують психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Інтелектуальний момент визначає ті чинники, які належать до свідомості особи, а вольовий — ті чинники, які належать до її волі.

Залежно від форми вини злочини поділяються на умисні й необережні. У певних випадках вказівка на форму вини може бути дана безпосередньо в законі (ст. 115 КК — умисне вбив­ство, ст. 119 КК — вбивство через необережність), але у більшості випадків форма вини визначається з інших ознак складу злочину, наведених у тексті диспозиції. Так, очевидно, що злочини, де вка­зано мотив, мета або якщо вони випливають з формулювання норми, є злочинами умисними (зґвалтування, крадіжка, вимаган­ня, незаконні дії у разі банкрутства тощо).

В інших випадках шляхом застосування філологічного, систе­матичного та інших способів тлумачення приходимо до висновку, що злочин є необережним (порушення вимог законодавства про охорону праці — ст. 271 КК, порушення чинних на транспорті

116

правил — ст. 291 КК тощо). Деякі злочини можуть бути вчинені як умисно, так і необережно (зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби — ст. 130 КК, розголошення державної таємниці — ст. 328 КК тощо).

На особливе значення дослідження вини при розгляді кримі­нальних справ звертає увагу Пленум Верховного Суду України. Так, у п. 2 своєї постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про су­дову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи" Пленум зазначив, що при призначенні покарання відпо­відно до статей 65-69 КК суди мають ураховувати ступінь тяж­кості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його ха­рактеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.