8.6. Помилка та її кримінально-правове значення

Помилка (в її кримінально-правовому розумінні) являє собою таку, що не відповідає дійсності, правову й фактичну оцінку осо­бою, яка вчиняє злочин, своєї поведінки, її наслідків і розвитку причинового зв'язку поміж ними.

Як ми побачимо далі, наявність помилки може вплинути на кваліфікацію діяння, бо вона охоплюється ознаками суб'єктив­ної сторони складу злочину, будучи визначеною інтелектуаль­ними, вольовими й емоційними процесами. Особа, вчиняючи зло­чин, через суб'єктивні особливості, рівень своєї соціалізації, а також ситуацію, яка склалася на момент суспільно небезпечного діяння, може помилково сприймати певні об'єктивні обставини, що і відбивається на правовій оцінці вчиненого.

Отже, мова йде про помилки особи, пов'язані з вчиненням нею злочину, а не про помилки слідства і суду в оцінці доказів і неправильній кваліфікації діяння.

129

Помилка можлива тільки в умисних злочинах, бо необереж­ний злочин сам по своїй суті є результатом помилки і саме в такому ракурсі й має розглядатись.

Таким чином, проблема помилки тісно пов'язана з принци­пом суб'єктивного ставлення за вину, оскільки зміст вини охоп­лює не тільки істинні, але й помилкові уявлення особи про харак­тер діяння, що вчиняється, і його соціально-правове значення.

Помилки поділяються на юридичні та фактичні.

Юридична помилка (error juris) — це таке уявлення особи про правову сутність і правові наслідки вчинюваного нею діян­ня, яке не відповідає дійсності (тобто — це помилка в праві). При цьому фактичні обставини діяння усвідомлюються особою правильно. Найбільш характерними юридичними помилками є такі:

а)             особа вважає, що її діяння є злочином, хоч фактично це не так

(так званий уявний злочин). Скажімо, особа, вчиняючи дрібне

розкрадання державного майна, яке є адміністративним право­

порушенням (ст. 51 КАП), вважає, що це злочин, передбачений

ст.  185 КК. В таких випадках відсутня кримінальна проти-

правність діяння як ознака злочину, отже, кримінальна відпо­

відальність не настає;

б)            особа вважає, що її діяння не є злочином, а фактично — це

злочин.   Згідно  зі  ст.   68  Конституції  незнання  законів  не

звільняє від юридичної відповідальності. Необхідність знання

певної норми КК не охоплюється інтелектуальним моментом

суб'єктивної сторони складу злочину. Отже, існує презумпція

обов'язковості кримінальної відповідальності в такій ситуа­

ції. Вона базується на конституційному положенні про те, що

закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права

і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення

у порядку, встановленому законом (ст. 57).

Скажімо, хтось не знає, що публічна наруга над Державним Прапором України є злочином (ст. 338 КК), але це не звільняє особу від кримінальної відповідальності в разі вчинення такого діяння;

в)             особа може помилятися щодо кримінально-правової оцінки вчи­

неного нею злочинного діяння,  або можливого покарання за

нього. Скажімо, особа вважає, що вчиняє крадіжку, фактично ж

це є грабіж, або навпаки. Особа вважає, що за вчинюване нею

130

діяння передбачено покарання у виді штрафу,  а насправді у санкції відповідної статті йдеться про позбавлення волі. Ці по­милки не впливають на юридичну оцінку скоєного нею діяння. Таким чином, даючи загальну характеристику значенню юри­дичних  помилок,   можна визначити,   що  кримінальна  відпові­дальність особи настає у відповідності з оцінкою цього діяння не суб'єктом злочину,  а законодавцем.  Тобто юридична помилка не впливає ані на форму вини, ані на кваліфікацію злочину, ані на розмір покарання, що призначається. Винятком із цього пра­вила є ситуація з уявним злочином, яка не тягне кримінально-правових наслідків.

Фактична помилка (error facti) — це таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про фактичні обставини, які є об'єктив­ними ознаками діяння, яке вона вчиняє (об'єкта й об'єктивної сторони).

Кримінально-правове значення має тільки суттєва фактична помилка, тобто та, яка стосується обставин, що мають значення для визначення об'єктивних ознак даного злочину, і, отже, впли­вають на зміст вини.

Несуттєві помилки (наприклад, помилка в моделі викраденої

автомашини) не можуть бути віднесені до фактичних помилок.

Помилка в об'єкті (erorr in objecto) — це таке, що не відповідає

дійсності,   уявлення  особи  про  соціально-правову  суть  об'єкта

посягання, а саме:

а) підміна об'єкта посягання. Суб'єкт помилково вважає, що він посягає на намічений ним об'єкт, фактично ж своїм діянням наносить шкоду іншому об'єкту. Скажімо, проникнувши на склад ліків, суб'єкт украв пакунок із ліками, які, як він вва­жав, вироблені на наркотичній основі, тобто посягав на об'єкт, який охоплюється поняттям "здоров'я населення". Фактич­но ж через плутанину з маркуванням були викрадені ліки не наркотичного походження, тобто шкода завдана відносинам власності. Діяння, пов'язане з викраденням наркотичних за­собів, кваліфікується за ст. 308 КК, а ліків не наркотичного походження за загальною для крадіжок статтею — 185 КК (крадіжка).

У цьому разі, слідуючи принципу суб'єктивного ставлення за вину, залежно від спрямованості умислу, скоєне належить квалі­фікувати за ст. 308 КК. Але ж об'єкт, на який було спрямоване

131

діяння винного, фактично не постраждав. Щоб узгодити дві про­тилежні одна одній обставини — спрямованість умислу на один об'єкт і завдання шкоди іншому об'єкту в даному (і аналогічних випадках) застосовується юридична фікція: діяння кваліфікуєть­ся як замах на об'єкт, на який було спрямовано умисел винного (в даному разі на викрадення наркотичних засобів — ч. 2 ст. 15 і ñò. 308 ÊÊ).

Треба мати на увазі, що викладене положення застосовується тільки при конкретизованому умислі (якщо в даному разі суб'єк­ту було байдуже, які ліки вкрасти — його діяння кваліфікува­лося б за статтею, яка передбачає відповідальність за фактично вчинене діяння. У нашому випадку — за ст. 185 КК);

б)            незнання суб'єктом кваліфікуючих обставин, що стосуються

ознак потерпілого і завдяки яким змінюється правова оцінка

вчиненого. Цей різновид помилки впливає на кваліфікацію

двояким чином. Якщо винний не знає про наявність кваліфі­

куючих обставин, але в дійсності вони існують, то злочин ква­

ліфікується як вчинений без їх наявності. Скажімо, винний

вбиває вагітну жінку, але за обставинами справи він не знав і

не повинен був знати про вагітність. Його дії будуть кваліфі­

куватися не за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство жінки,

яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності), а за

ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство). Якщо ж винний походить

з помилкової уяви про наявність відповідної кваліфікуючої

обставини,  то діяння повинно кваліфікуватися як замах на

злочин з цією кваліфікуючою обставиною. Так, якщо суб'єкт

вважає, що вбиває вагітну жінку, а фактично це не так, його

дії мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК,

а також ч. 1 ст. 115 КК (або за іншим пунктом ч. 2 ст. 115

КК, якщо для цього є підстави);

в)             помилка в особі потерпілого. Для кримінального права захист

всіх осіб рівноцінний і помилка в особі не впливає, як правило,

на кваліфікацію діяння. Але, якщо посягання на життя люди­

ни змінює об'єкт злочину, це впливає на кваліфікацію. Так,

якщо особа має намір вбити працівника правоохоронного орга­

ну  у  зв'язку  з   виконанням   цим   працівником  службових

обов'язків, але переплутала і вбила іншу людину — кваліфіка­

ція буде здійснюватися за ст. 348 КК як посягання на життя

працівника правоохоронного органу, а не за ч. 1 ст. 115 КК.

132

Серед помилок щодо ознак, які характеризують об'єктивну сторону складу злочину, вкажемо такі:

а)             особа вважає, що в конкретній ситуації вчиняє правомірні дії,

насправді ж вони є злочинними. Оскільки умислу на завдан­

ня шкоди немає, заподіяння суспільно небезпечних наслідків

може розглядатися як вчинене через необережність. Скажі­

мо, мисливець у сутінках сприйняв людину за вепра і вбив її.

Кваліфікація буде здійснена за ст.  119 КК (вбивство через

необережність);

б)            особа вважає, що в конкретній ситуації вчиняє злочин, який

потягне певні суспільно небезпечні наслідки, але в результаті

суспільно небезпечного діяння шкода не завдається, бо це об'єк­

тивно неможливо. Скажімо, суб'єкт стріляє з метою вбивства

в людину,  але виявляється,  що вона померла від серцевого

нападу ще до пострілу. Виходячи з суб'єктивного ставлення

за вину, треба визнати, що вина в діях суб'єкта існує, але оскіль­

ки суспільно небезпечні наслідки від його дії фактично не

настали, ситуація розглядається як замах на злочин (у цьому

разі — на вбивство);

в)             особа для вчинення злочину застосовує непридатні для досяг­

нення мети знаряддя чи засоби, про що їй невідомо, але це

призводить до того, що суспільно небезпечні наслідки не на­

стають. У таких випадках також є замах на злочин. Скажімо,

суб'єкт намагається вистрелити в людину з рушниці, не знаючи,

що порох у набоях відсирів;

г)             помилка в причиновому зв'язку.  Це неправильне уявлення

суб'єкта щодо причинового зв'язку між діянням і наслідком.

Як відомо,  свідомістю винного мають охоплюватися тільки

найбільш загальні закономірності розвитку причинового зв'яз­

ку. Але якщо і їх винний уявляє неправильно, наявна помилка.

Скажімо, винний підпалив будинок з метою його знищення,

але пішов дощ, і пожежа була погашена з самого початку.

Йдеться про замах на знищення майна;

ґ) різновидом помилки у розвитку причинового зв'язку є відхи­лення дії (aberratio ictus), коли з причин, незалежних від волі винного, шкода завдається не тому, на кого спрямоване пося­гання. Скажімо, А. з метою вбивства стріляє в Б., але прома­хується і вцілює в В., якого вбиває. Тут немає помилки в особі, про що сказано раніше. Відхиляється саме дія, яка призво-

133

дить до результату, якого суб'єкт не прагнув. Відповідальність у таких випадках, звичайно, настає за правилами так званої ідеальної сукупності: замах на вбивство Б. і необережне вбив­ство В.

Контрольні питання

Дайте визначення суб'єктивної сторони складу злочину, назвіть її

ознаки.

У чому полягає законодавче визначення вини і які її форми?

Назвіть формули прямого й непрямого умислу, розмежуйте їх між

собою.

Назвіть формули злочинної самовпевненості і злочинної недбалості

і проведіть їх відмежування поміж собою.

Що таке казус (випадок) і які його правові наслідки?

У чому полягає подвійна (змішана) форма вини і які її види?

Охарактеризуйте факультативні ознаки суб'єктивної сторони скла­

ду злочину.

Поняття помилки в кримінальному праві та її види.