8.3. Вина у формі необережності

Другою формою вини є необережність. Порівняно з умисними злочинами необережні, виходячи з особи злочинця, вважаються менш небезпечними, але за своїми суспільно небезпечними на­слідками не тільки не поступаються нічим умисним злочинам, а й можуть перевищувати їх: достатньо пригадати Чорнобиль­ську трагедію, загибель шахтарів на шахтах Донбасу, катастрофу з літаком на аеродромі під Львовом тощо.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість (luxuria) і злочинну недбалість (negligentia) (ч. 1 ст. 25 КК).

Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевне­ністю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Згідно із ч. З ст. 25 КК необережність є злочинною недбаліс­тю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити. Необережні злочини сконст­руйовані як злочини з матеріальним складом (адже їх небезпека полягає саме в суспільно небезпечних наслідках), але деякі скла­ди формальних злочинів, передбачені в КК, можуть вчинятися як умисно, так і через необережність: порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх ана­логів або прекурсорів (ст. 320 КК), розголошення державної таєм­ниці (ст. 328 КК) тощо, й отже, форму вини тут треба встановлю­вати відносно конкретного діяння.

При злочинній самовпевненості інтелектуальний момент цього виду необережності полягає в тому, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Цим інтелектуальний момент злочинної самовпевне­ності споріднюється з другою ознакою інтелектуального мо­менту прямого і непрямого умислів. Але характер передбачен­ня в них різний. При злочинній самовпевненості йдеться про передбачення тільки можливості настання наслідків. У кон­тексті наведеного формулювання закону це означає, що на відміну від умислу, де передбачення наслідків має конкретний характер, при злочинній самовпевненості це передбачення має абстрактний характер. Скажімо, водій автомобіля, виїжджаючи

121

у забороненому місці на зустрічну смугу руху, розуміє, що він може зіткнутися з транспортним засобом, що рухається назустріч, і заподіяти фізичну шкоду комусь із підлеглих. Одначе, не бача­чи на цій смузі зустрічного транспорту, вважає, що з ним цього не станеться.

Вольовий момент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа розраховує на відвернення наслідків, тобто, базуючись на конкретних реальних обставинах, вважає, що вона зможе попе­редити їх настання. Таке попередження може вбачатися в об'єк­тивних (в момент виїзду на зустрічну смугу руху транспортних засобів там не було) або суб'єктивних (високий досвід водія) чинниках. Отже, особа самовпевнено вважає, що критичної ситуа­ції для настання суспільно небезпечних наслідків не виникне, а якщо вона виникне, то наслідки будуть відвернені.

Але таке сподівання виявляється легковажним, бо внаслідок вчиненого діяння настають суспільно небезпечні наслідки, відвер­нути які особа з різних причин виявилася нездатною. В цьому й полягає злочинність її самовпевненості.

Якщо порівняти вольовий момент злочинної самовпевненості з вольовим моментом непрямого умислу, то в першому випад­ку йдеться про конкретні розрахунки, які, на думку особи, від­вернуть наслідки, а в другому — особа свідомо припускає на­стання наслідків, не плануючи і не здійснюючи зусиль щодо їх відвернення, або безпідставно сподіваючись, що вони не наста­нуть.

При злочинній недбалості інтелектуальний момент докорінно відрізняється від ознак інтелектуального моменту обох видів умислу й злочинної самовпевненості. При злочинній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпеч­них наслідків свого діяння, т як неминучих, ні як реально або навіть як абстрактно можливих. Тобто особа не усвідомлює сус­пільно небезпечний характер свого діяння. Непередбачення сус­пільно небезпечних наслідків являє собою особливу форму психіч­ного ставлення до них. Це свідчить про зневажливе ставлення особи до вимог закону, приписів інших нормативних актів, правил співіснування, інтересів інших осіб. Здебільшого особа "розпус­тила" себе, звикнувши до певних "дрібних" порушень вказаних вимог, не аналізуючи своїх дій і можливих наслідків, діє без необ­хідної обачливості й обережності. Саме це й призводить у бага-

122

тьох випадках до того, що можливість настання суспільно небез­печних наслідків не охоплюється свідомістю особи.

Щодо вольового моменту злочинної недбалості, то в ньому вирізняється два критерії. Вони полягають в тому, що особа по­винна була (об'єктивний критерій) і могла (суб'єктивний кри­терій) передбачити настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а отже, не вчиняти його. Наявність обох критеріїв необхідна.

Об'єктивний критерій має, як правило, нормативний характер (правовий припис особі поводитися в певній ситуації саме таким чином) або характер вимог обачливої й сумлінної (bonae fidei) поведінки в побуті. Саме дотримання вказаних вимог дало б мож­ливість виключити поведінку, яка призвела до суспільно небез­печних наслідків. Відсутність обов'язку виконувати певні вимо­ги виключає кримінальну відповідальність.

Суб'єктивний критерій означає, що людина, щодо якої вирі­шується питання про кримінальну відповідальність, у конкретній ситуації із врахуванням її фахової підготовки, розумових і фізич­них можливостей та інших обставин, що склалися на відповід­ний момент, мала можливість передбачити наслідки своєї дії чи бездіяльності.

Здебільшого за наявності об'єктивного критерію є й суб'єктив­ний критерій злочинної недбалості. Але можливі випадки, коли особа (через хворобу, перенавантаження, необізнаність з вимога­ми щодо виконання своєї ділянки роботи з причин, що не залежа­ли від її волі, відсутність реальної можливості виконати належ­ним чином покладені на особу обов'язки) не могла передбачити суспільно небезпечні наслідки від своєї дії чи бездіяльності.

Відсутність суб'єктивного критерію виключає кримінальну відповідальність, бо в діянні відсутня ознака вини. Інше рішен­ня питання було б порушенням принципу суб'єктивного став­лення за вину.

Ситуація, за якої суспільно небезпечні наслідки знаходяться у причиновому зв'язку з діянням особи, але вказана особа не повинна була і (або) не могла їх передбачити, зветься випадком (casus). Наявність казусу означає відсутність вини, а отже, й кри­мінальної відповідальності.

123