8.5. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину

Мотив, мета та емоційний стан на відміну від вини, без якої неможлива наявність складу злочину, присутні тільки в частині диспозицій статей Особливої частини КК, де вони прямо вказані або випливають з їх формулювань. Там, де згідно із законом факультативні ознаки присутні у тому чи іншому злочині, вони повинні бути обов'язково встановлені, бо мають обов'язковий (конструктивний) характер стосовно основного складу злочину, або виступають як кваліфікуючі ознаки. В інших випадках, де факультативні ознаки не впливають на зміст складу злочину (не впливають на кваліфікацію), вони можуть виступати як об­ставини, що враховуються при призначенні покарання.

Мотив злочину — це обумовлені певними потребами й інте­ресами внутрішні спонуки, які викликають у особи рішимість вчинити злочин і якими вона керується при його вчиненні. Отже, мотив (лат. moveo — рухаю) є рушійною силою злочинної пове­дінки людини, він передує злочину і значною мірою визначає сус­пільну небезпеку особи злочинця і вчиненого ним діяння.

Мотив як ознака суб'єктивної сторони складу злочину при­таманний тільки умисним злочинам, в яких він стосується як діяння, так і його наслідків. У необережних злочинах природа мотиву порівняно з умисними злочинами інша. Це тільки моти­ви суспільно небезпечної поведінки, яка, попри бажанню особи, призводить до суспільно небезпечних наслідків. Тобто в необе­режних злочинах можна вести мову про мотиви, які штовхнули особу на певну поведінку, але не на злочин, оскільки злочинного результату свідомість винного не припускає. Скажімо, мисли­вець у лісі розклав багаття і, лінуючись його загасити, бо вважав, що воно згасне само по собі, залишив його і пішов. Але од вітру вогонь перекинувся на дерева, що призвело до вигоряння ділян­ки лісу.

126

Мотиви вчинення злочину поділяються на мотиви низького характеру й мотиви, які позбавлені цього моменту.

До перших належать корисливість, садистські нахили, хуліган­ські мотиви тощо. Інші можливі — це неправильно сприйняті інтереси держави, суспільства, окремих юридичних і фізичних осіб, вчинення злочинів з мотивів наявності тяжких особистих, сімей­них чи інших обставин тощо. Якщо характер мотиву не врахова­ний у конкретному складі злочину, або вказаний у статтях 66, 67 КК, які містять обставини, що пом'якшують або обтяжують пока­рання, його враховує суд при призначенні покарання.

Так, примушування слідчим давати показання при допиті є злочином (ст. 373 КК), мотивами якого можуть бути в одному випадку, наприклад, кар'єристські спонуки, у другому — намір встановити істину в справі. Суд врахує особливості мотиву при призначенні справедливого покарання.

Мотив як конструктивна ознака основного складу злочину прямо вказаний і має бути обов'язково встановлений у злочинах, передбачених ст. 148 (Підміна дитини), 172 (Грубе порушення законодавства про працю), 219 (Доведення до банкрутства), 232 (Розголошення комерційної таємниці), 364 (Зловживання владою або службовим становищем) КК тощо. Інколи мотив випливає із сутності злочинів, хоча прямо і не вказаний у диспозиції відповід­ної статті КК. Так, немає вказівки на мотив корисливості у дис­позиціях статей 185-191 КК, які передбачають відповідальність за посягання на власність. Але без мотиву корисливості не може бути крадіжки (ст. 185 КК), шахрайства (ст. 190 КК) тощо і тому він також має бути встановлений.

У деяких випадках вказівка на мотив створює кваліфікований склад злочину. Скажімо, корисливі й хуліганські мотиви роб­лять умисне вбивство кваліфікованим (п. 6, 7 ч. 2 ст. 115 КК), корисливий мотив робить кваліфікованим незаконне позбавлен­ня волі або викрадення людини (ч. 2 ст. 146 КК), завідомо неправ­диве показання (ч. 2 ст. 384 КК) тощо.

Мета злочину — це мисленна модель наступного результату, те, до чого прагне, чого добивається особа, вчиняючи злочин.

Отже, якщо мотив — це спонука, то мета — це бажаний кінце­вий результат злочинної діяльності.

Мотив і мета тісно пов'язані між собою. Формування моти­ву одночасно означає й постановку певної мети. Мотив — ру-

127

шійна сила, яка веде суб'єкта злочину до досягнення певної мети.

Водночас мотив і мета — поняття, що не збігаються, бо відби­вають різні аспекти психічного ставлення особи до вчиненого діяння. Мотив відповідає на питання — чому особа вчинила зло­чин, мета — до чого прагнув винний. Можна сказати, що мета злочину виникає на грунті злочинного мотиву і разом вони ство­рюють ту базу, на якій народжується вина.

Мета — ознака тільки злочинів з прямим умислом. Вона вказана як обов'язкова (конструктивна) ознака у ст. ст. 113, 127, 199, 307, 376, 447 КК тощо. В деяких випадках сутність мети випливає з тексту диспозиції. Скажімо, дії, передбачені у ст. 209 КК, мають метою легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або прихо­вання чи маскування незаконного походження вказаних пред­метів, чи володіння ними, прав на них тощо.

Певна мета може бути кваліфікуючою ознакою. Так, умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення є кваліфікованим складом убивства (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК), мета залякування потерпілого або інших осіб при нанесенні умисних тяжких тілесних ушкоджень робить цей злочин також кваліфікованим (ч. 2 ст.  121 КК).

Безпомилкове встановлення мети вчинення злочину сприяє правильній кваліфікації діяння. Так, удар ножем, залежно від мети, з якою він завдавався, може розглядатися і як замах на вбивство, і як умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, і як хуліганство.

Емоційний стан — це певний психічний стрес, у стані якого особа вчиняє злочин.

Як правило, емоційний стан особи характеризується підвище­ним збудженням, в ньому домінують страх, ненависть, виклик гро­мадській думці тощо. Кримінально-правове значення закон відво­дить тільки стану сильного душевного хвилювання, так званому фізіологічному афекту, у стані якого вчиняється злочин. В таких випадках злочин вважається привілейованим. Водночас цей афект, тобто сильне короткочасне емоційне збудження, що звужує мож­ливості нормального функціонування інтелектуальної та вольо­вої сфер психіки людини, але не затьмарює свідомість повністю (що характерно для так званого патологічного афекту), має бути

128

таким, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання пе­редбачено в ст. 116 КК (умисне вбивство в стані сильного душев­ного хвилювання) і в ст. 123 КК (умисне тяжке тілесне ушкод­ження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання).

Зауважимо також, що вчинення злочину під впливом силь­ного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, яка пом'якшує покарання при вчиненні будь-якого злочину, де можлива вказа­на ñèòóàö³ÿ (ï. 7 ÷. 1 ñò. 66 ÊÊ).

Отже, мотив і мета у певних випадках можуть виступати як обов'язкові (конструктивні) ознаки суб'єктивної сторони складу злочину. Вони можуть бути також кваліфікуючими ознаками злочину, а емоційний стан (афект) може виступати як привілейо­вана ознака злочину проти життя і здоров'я особи. І, нарешті, мотив, мета й емоційний стан можуть бути враховані судом як пом'якшуючі або обтяжуючі обставини при призначенні пока­рання у конкретній справі.