9.3. Замах на злочин

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченою відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. З цього визначення випливають ознаки замаху: 1) скоєне діяння безпосередньо спрямоване на вчинення зло­чину, тобто виконана певна частина об'єктивної сторони складу злочину. Скажімо, особа, бажаючи вчинити крадіжку чужого майна: а) робить спробу проникнути в квартиру потерпілого, або б) це їй вдається завдяки відмиканню замків, або, в) проникнув­ши в квартиру, вона збирає у валізу цінні речі. Будь-який із цих

139

моментів знаменує діяльність, яка визнається замахом на зло­чин. При припиненні дій винного в один із зазначених моментів він буде відповідати за замах на злочин;

замах  на  злочин  вчиняється  лише  з  прямим  умислом.

При цьому в злочинах з матеріальним складом винний перед­

бачає настання певних наслідків і бажає цього, але такі наслідки

не настали з незалежних від його волі причин, а в злочинах з

формальним   складом   усвідомлює   суспільно   небезпечний   ха­

рактер своїх дій (бездіяльності), спрямованих на спричинення

шкоди  суспільним  відносинам,   що  охороняються  криміналь­

ним законом, і бажає спричинити їм шкоду, тобто довести свої

дії до кінця;

на відміну від закінченого злочину, при замахові об'єктив­

на сторона повністю не виконується. Для злочинів з матеріаль­

ним складом це може означати, що не настають наслідки, які

передбачав винний, або настають не ті, які він передбачав. Скажімо,

винний стріляє в потерпілого з метою його вбивства, але прома­

хується,  або тільки ранить його.  Для злочинів з  формальним

складом це означає, що неповністю виконані дії, які створюють

об'єктивну сторону певного злочину. Скажімо, при вчиненні фі­

нансової операції з грошовими коштами, здобутими завідомо зло­

чинним шляхом, з метою їх легалізації (відмивання), ця опера­

ція була припинена у зв'язку із затриманням злочинця;

злочин не доводиться до кінця з причин, що не залежали

від волі винного. Як і при готуванні, ці причини можуть бути як

об'єктивного характеру (злодія затримав господар квартири, який

повернувся додому), так і суб'єктивного характеру (злочинець

не влучив у намічену жертву). Але у всіх випадках недоведення

злочину до кінця суперечить наміру винного.

Закон твердить, що замах може бути вчинений шляхом дії або бездіяльності. Практично — це завжди дія; бездіяльність можлива у ситуаціях, коли, особа, зобов'язана не допустити на­стання суспільно небезпечних наслідків, не виконує своїх зобо­в'язань. Наприклад, лікар не дає хворому ліків, бажаючи щоб він помер, або мати не годує немовля, бажаючи того ж.

Умисні злочини з матеріальним складом завжди можуть мати стадію готування і стадію замаху. Умисні злочини з формаль­ним складом, як правило, можуть мати стадію готування, а ста­дію замаху — не всі. Так, не мають стадії замаху усічені склади

140

злочинів (про них далі), скажімо, змова про вчинення дій, спрямо­ваних на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення держаної влади (ч. 1 ст. 109 КК), розбій (ст. 187 КК); склади так званої чистої бездіяльності, наприклад, невико­нання судового рішення (ст. 382 КК); склади, де перший акт дії вже означає закінчений злочин, наприклад, відмова свідка від давання показань (ст. 385 КК).

Замах поділяється на закінчений і незакінчений.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа вико­нала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від ¿¿ âîë³ (÷. 2 ñò. 15 ÊÊ).

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з при­чин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. З ст. 15 КК).

Отже, в основі поділу замахів на види лежить суб'єктивний критерій, пов'язаний з оцінкою особою, що вчиняє злочин, своїх дій як повністю чи неповністю виконаних для доведення злочи­ну до кінця. Закінчений замах (так званий "невдалий") розгляда­ється в теорії й практиці як більш небезпечний порівняно з незакінченим  (так  званим  "перерваним").

В теорії права виділяється також так званий непридатний замах, який може бути як закінченим, так і незакінченим. Він має два різновиди: 1) замах на непридатний об'єкт і 2) замах з непридатними засобами.

Замах на непридатний об'єкт має місце тоді, коли можливість спричинення шкоди об'єкту виключається у зв'язку з особли­вими якостями предмета злочину або потерпілого або у зв'язку з відсутністю їх на місці злочину, про що винному не було відомо і внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця (на­приклад, особа розраховує, що стріляє в живу людину, насправді стріляє в трупа; відкриває сейф з метою заволодіння грошима, а грошей в сейфі не виявилось тощо. У зазначених випадках шкода не була заподіяна ні життю, ні власності). Тобто, наявна фактич­на помилка.

Замахом із непридатними засобами є помилкове чи через незнання використання винним для досягнення злочинної мети таких засобів, які об'єктивно не могли привести до завершення злочину.

141

При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для заподіяння шкоди (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту, чи спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, яка виявилася зіпсова­ною, або особа кидає в людину гранату з метою її вбивства, не знаючи, що це фактично макет справжньої бойової гранати. Тут теж наявна фактична помилка. Керуючись принципом суб'єктив­ного ставлення за вину необхідно визнати, що обидва різновиди непридатного замаху мають всі ознаки злочину і тягнуть за со­бою відповідальність на загальних підставах як за замах на зло­чин.

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (готу­вання до злочину і замах на злочин) настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відпові­дальність за закінчений злочин (ст. 16 КК). Нагадаємо, що готу­вання до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримі­нальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК).

При призначенні покарання за незакінчений злочин (ч. 1 ст. 68 КК) суд, як і в інших випадках, має керуватися загальними заса­дами призначення покарання (ст. 65 КК), враховувати обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання (ст. 66-67 КК), ступінь тяжкості вчиненого особою діяння (ст. 12 КК), ступінь здійснення злочинного наміру (готування, незакінчений замах, закінчений замах) та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (скажімо, є різниця в тому, що крадій був затриманий в чужій квартирі господарем, чи припинив посягання у зв'язку з тим, що не зміг відчинити дверей).

Закон не зобов'язує суд обов'язково призначати менш суворе покарання за попередню злочинну діяльність, ніж за злочин закін­чений, але на практиці питання вирішується саме так.