9.5. Добровільна відмова при незакінченому злочині

Розпочавши вчинення злочину й усвідомлюючи можливість довести його до кінця, особа може з різних причин припинити свою злочинну діяльність і тим самим запобігти настанню будь-яких суспільно небезпечних наслідків. Очевидно, що подібна рі­шуча зміна в поведінці особи, яка вчинила незакінчений злочин,

144

має бути всіляко заохочена. Це передбачено статтею 17 КК, яка дає такій особі останній шанс уникнути кримінальної відпові­дальності й покарання. Відмова від доведення злочину до кінця робить дії, вчинені особою до моменту відмови такими, що не мають суспільної небезпеки, а отже, такими, що не містять у собі складу злочину. Тобто добровільна відмова при незакінченому злочині від доведення його до кінця за певних умов є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.

У ч. 1 ст. 17 КК дається визначення інституту добровільної відмови: Добровільною відмовою є остаточне припинення осо­бою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення зло­чину до кінця.

У ч. 2 ст. 17 КК формулюються наслідки добровільної відмо­ви: "Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину".

Отже, обов'язковими ознаками добровільної відмови є: 1) доб­ровільність; 2) усвідомлення можливості доведення злочину до кінця; 3) остаточність.

Добровільність відмови означає, що особа за власним бажан­ням відмовилась від доведення злочину до кінця. Це не виклю­чає впливу інших осіб — родичів, друзів, працівників правоохо­ронних органів. Але рішення залишається за особою, яка має можливість зробити остаточний вибір. Якщо такої можливості немає, не можна казати про добровільність відмови. Скажімо, в хаті зачинили на замок особу, яка мала намір піти і вбити коханця своєї дружини.

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця озна­чає, що особа розуміє відсутність непереборних перешкод на шляху до досягнення злочинної мети і все ж таки відмовляється від подальшого вчинення злочину.

Мотиви відмови можуть бути дуже різними: це і "прозріння" щодо негідності злочинного прояву або жалість до потерпілого, це й страх за свою долю, небажання нести відповідальність тощо. Добровільною буде відмова і в тому випадку, коли особа розуміє, що до свого затримання в змозі вчинити злочин, хоча і не уникне відповідальності. Наприклад, особа зачинилася в квартирі, де пе-

145

ребуває людина, яку вона має намір вбити і, володіючи пістолетом, може довести злочин до кінця, хоча міліція й оточила будинок. Відмова від вбивства буде тут добровільною.

Якщо ж злочин не доведено до кінця з причин, які не залежа­ли від волі особи (вилучення приготовленої для злочину зброї, неможливість відкрити сейф тощо), немає підстав говорити про добровільну відмову, і має наставати відповідальність за готування до злочину чи замах на нього.

В п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 бе­резня 1992 р. № 4 "Про судову практику у справах про зґвалту­вання та інші статеві злочини" сказано: "У відповідності зі стат­тею 18 КК (у КК 2001 р. — ст. 17) добровільна відмова від вчинення зґвалтування виключає відповідальність за замах на даний злочин. Для визнання відмови від зґвалтування добро­вільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. В таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утво­рюють склад іншого злочину.

Разом із тим, суди повинні мати на увазі, що не може визна­ватись добровільною відмова від зґвалтування, котра викликана неможливістю подальшого продовження злочинних дій з при­чин, не залежних від волі винного (наприклад, коли цьому пере­шкодили інпгі особи, або насильник не зміг подолати опору по­терпілої, або не міг закінчити злочин з фізіологічних причин тощо)".

Остаточність (безумовність) відмови означає, що особа відмо­вилася від доведення злочину до кінця не на певний час, з "техніч­них" або "тактичних" міркувань, а безповоротно, назавжди.

Закон говорить про добровільність відмови на стадії готуван­ня до злочину або замаху на злочин.

Добровільна відмова на стадії готування до злочину і незакін-ченого замаху на злочин можлива завжди: особа повинна припи­нити свої дії, спрямовані на закінчення злочину. Переконливі­шим буде знищення або видача міліції засобів і знарядь вчинення злочину, якщо вони є, але правової оцінки ситуації з точки зору добровільності відмови це не змінює.

На стадії закінченого замаху добровільна відмова можлива тільки в тих випадках, коли між діянням особи і суспільно небез-

146

печними наслідками є певний час і особа, що прийняла рішення про добровільну відмову, має можливість у цей час втрутитись у розвиток причинового зв'язку і припинити його у напрямку на­стання злочинного результату. Такий випадок добровільної відмо­ви передбачає тільки активні дії особи. Скажімо, дала людині склянку з отрутою, але потім встигла вибити її з рук потенцій­ного потерпілого. Або налаштувала самостріл на конкретну лю­дину, але повернулася і зняла його.

Коли ж між діянням та його наслідками немає реального часу для втручання особи в процес розвитку причинового зв'яз­ку, добровільна відмова неможлива. Скажімо, зробивши постріл у людину, не можна здійснити добровільну відмову від доведен­ня злочину до кінця. Можлива відмова від повторного пострілу, якщо перший не влучив у людину. Проте це не знімає відпові­дальності за замах на вбивство.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КК кримінальна відповідальність при добровільній відмові можлива лише в тому разі, якщо фактично вчинене особою діяння містить склад іншого злочину. Тобто, цей склад злочину виник "попутно" в процесі виконання злочину, від доведення якого до кінця особа відмовилась. Скажімо, прид­бання вогнепальної зброї для вбивства, від якого надалі особа добровільно відмовилася, становить склад злочину — незакон­не придбання вогнепальної зброї (ч. 1 ст. 263 КК). Нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень при замаху на зґвалту­вання, від доведення якого до кінця особа добровільно відмови­лася становить склад злочину — умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК).

Інститут добровільної відмови стосується тільки умисних злочинів, бо необережні злочини не мають стадій попередньої злочинної діяльності. Зауважимо також, що в ст. 17 КК йдеться тільки про добровільну відмову виконавця злочину, питання добровільної відмови інших співучасників вирішує ст. 31 КК, яка буде розглянута в наступному розділі.

Треба підкреслити, що інститут добровільної відмови базується на принципі гуманізму, він має велике профілактичне, запобі-гальне значення і покликаний дати можливість особі не стати злочинцем  "до останньої миті".

При закінченому злочині добровільна відмова неможлива. З боку злочинця в такому разі можливе дійове каяття. Воно мож-

147

ливе також і при незакінченому злочині, якщо він не був доведе­ний до кінця з причин, що не залежали від волі злочинця.

Дійове каяття злочинця полягає в його активній поведінці після вчинення злочину, яка знаменує його бажання максимально зменшити заподіяну шкоду. Дійове каяття можливе після вчи­нення як умисного, так і необережного злочину.

Дійове каяття може полягати у з'явленні із зізнанням, щиро­му каятті (об'єктивно доведеному осуді свого діяння і бажанні спокути своєї вини), активному сприянні розкриттю злочину, добровільному відшкодуванні завданого збитку або усуненні запо­діяної шкоди, інших подібних діях.

Перелічені дії розглядаються законом як обставини, що по­м'якшують покарання (п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК). Якщо особа впер­ше вчинила злочин невеликої тяжкості, то при дійовому каятті вона має бути звільнена від кримінальної відповідальності (ст. 45 ÊÊ).

Особлива частина КК містить декілька норм, які передбачають звільнення особи, що вчинила злочин, від кримінальної відпові­дальності у зв'язку з її посткримінальними діями, характерни­ми для дійового каяття.

Так, особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені ч. 1 і 2 ст. 212 КК (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'яз­кових платежів), звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшко­дувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною оплатою (фінан­сові санкції, пеня) (ч. 4 ст. 212 КК).

Контрольні питання

Які стадії можливі при вчиненні умисного злочину?

Що таке готування до злочину і чим воно може характеризуватися?

Замах на злочин і його види.

У чому полягає закінчений злочин і який момент закінчення різних

видів злочину залежно від конструкції їх складу?

Добровільна відмова при незакінченому злочині й відмінність її

від дійового каяття.

148