10.4. Відповідальність співучасників

Норми КК регулюють питання відповідальності (кваліфікації) в усіх випадках вчинення злочину у співучасті.

Виконавець підлягає кримінальній відповідальності за стат­тею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним зло­чин (ч. 1 ст. 29 КК). Відомо, що формулювання статей Особливої частини КК якраз спроектовано на діяльність виконавця. В цих статтях визначається об'єктивна сторона складу злочину, яка вчиняється його безпосереднім виконавцем. Так, за ст. 115 КК відповідає виконавець вбивства, за ст. 185 КК — виконавець крадіжки, за ст. 205 КК — виконавець фіктивного підприєм­ництва тощо. Посилання на ч. 2 ст. 27 КК тут не потрібне.

Аналогічним чином здійснюється кваліфікація діяння кож­ного з співвиконавців злочину, адже всі вони вносять свій "вне­сок" у виконання об'єктивної сторони складу злочину.

Водночас треба мати на увазі, що в багатьох статтях Особливої частини КК вчинення злочину групою осіб (двома або більше су­б'єктами злочину) розглядається як кваліфікуюча ознака, і саме за відповідною частиною мають кваліфікуватися дії вказаних осіб (скажімо, ч. 2 ст. 185, ч. З ст. 191, ч. 2 ст. 368 КК тощо).

Організатор, підбурювач і пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією стат-

162

тею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає зло­чин, вчинений виконавцем (ч. 2 ст. 29 КК).

Отже, за наявності хоча б однієї особи, яка своїми діями ство­рює складну співучасть, кваліфікація цих дій здійснюється за відповідною частиною ст. 27 КК (організатор — ч. 3; підбу­рювач — ч. 4, пособник — ч. 5) і статтею Особливої частини КК, за якою кваліфікуються дії виконавця (співвиконавців). Так само вони несуть відповідальність як співучасники, із посилан­ням на відповідну частину ст. 27 КК, у злочинах зі спеціаль­ним суб'єктом. Скажімо, дружина службової особи, яка підбурила свого чоловіка на одержання хабара, має нести відповідальність за ч. 4 ст. 27 КК і відповідною частиною ст. 368 КК; пособник дезертира має нести відповідальність за ч. 5 ст. 27 КК і відпо­відною частиною ст. 408 КК тощо.

У тих випадках, коли організатор, підбурювач або пособник одночасно виступають у ролі співвиконавця злочину, їх дії ква­ліфікуються лише як дії виконавця і посилання на ст. 27 КК не потребують. Скажімо, дії організатора шахрайства, який взяв у ньому безпосередню участь, кваліфікуються тільки за відповід­ною частиною ст. 190 КК.

Таким чином, підстави і межі відповідальності співучасників за загальним правилом визначаються у відповідності з кримі­нально-правовою оцінкою діяння, скоєного виконавцем. Співучасть не створює якихось специфічних підстав кримінальної відпові­дальності. Кримінальний закон нормами Загальної частини лише уточнює й конкретизує зміст об'єктивної та суб'єктивної сторін злочинної діяльності організатора, підбурювача, пособника, фор­мулюючи склад злочину, який є у діяннях цих співучасників. Водночас співучасники, відповідаючи за загальний для всіх них злочин, роблять це в межах особисто ними вчиненого, тобто свого "внеску" в досягнення злочинного результату.

Вирішуючи питання кваліфікації співучасників, закон також враховує всі особливості причинового і винного зв'язку між діян­ням виконавця та інших співучасників, чим забезпечується реа­лізація принципу індивідуалізації їх відповідальності.

Так, згідно з ч. З ст. 29 ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину,

163

що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, котрий усвідомлював ці обставини.

Так, кваліфікуючою ознакою легалізації (відмивання) грошо­вих коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, є вчи­нення цих дій повторно (ч. 2 ст. 209 КК). Якщо виконавець вчинив ці дії хоча б вдруге, то він нестиме відповідальність саме за частиною другою вказаної статті. Але якщо пособник, сприя­ючи виконавцю цього злочину вперше, не знає, що той вчинює цей злочин вдруге, його дії мають кваліфікуватися за ч. 5 ст. 27 і ÷. 1 ñò. 209 ÊÊ.

Щодо другого положення ч. З ст. 29 КК, то воно вирішує питан­ня кваліфікації співучасників відносно обтяжуючих відповідаль­ність обставин діяння, вчиненого виконавцем. Ці обтяжуючі об­ставини ставляться в вину співучаснику лише в тих випадках, коли він їх усвідомлював. Так, якщо підбурювач до незаконної приватизації державного, комунального майна не усвідомлював, і не міг усвідомлювати, що виконавець, якого він на це підбурив, вчинив це діяння, що призвело до незаконної приватизації у великих розмірах (що є обтяжуючою обставиною — ч. 2 ст. 233 КК), то такий підбурювач буде нести відповідальність за ч. 4 ст. 27 і ч. 1 ст. 233 КК, бо вказана кваліфікуюча ознака не охоп­лювалася його умислом.

На практиці бувають випадки, коли організатор, підбурювач, пособник зробили все від них залежне для вчинення злочину виконавцем, але той не довів злочин до кінця з причин, які не залежали від його волі. Тобто наявний незакінчений злочин. Тоді, згідно з ч. 4 ст. 29 КК "У разі вчинення виконавцем неза-кінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині" (тобто готуванні чи замаху).

Скажімо, пособник передав потенційному виконавцеві пісто­лет для вчинення вбивства. Невдовзі виконавець був викритий і, оскільки це викриття сталося на стадії готування, притягнутий до відповідальності за ч. 1 ст. 14 і ч. 1 ст. 115 КК. Пособник нестиме відповідальність за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14 і ч. 1 ст. 115 КК (обидва також відповідають за ст. 263 КК).

Крадій, затриманий під час намагання проникнути до чужої квартири, несе відповідальність за ч. З ст. 15 і ч. З ст. 185 КК. Організатор цього злочину має нести відповідальність за ч. З ñò. 27, ÷. 3 ñò. 15 ³ ÷. 3 ñò. 185 ÊÊ.

164

Якщо мала місце відмова потенційного виконавця (людини, наміченої організатором, підбурювачем, пособником для безпо­середнього виконання злочину) від вчинення злочину, то дії вка­заних осіб мають розглядатись як готування до злочину у ви­гляді підшукування співучасників і кваліфікуватися за ч. 1 ст. 14 КК і тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відпо­відальність за злочин, вчинення якого очікувалося від потенцій­ного виконавця. Оскільки в такому випадку змова не сталася, вести мову про співучасть не можна, а отже, й застосовувати нор­ми ст. 27 КК немає підстав. Особа, що відкинула злочинну про­позицію, відповідальності не несе.

Злочин, вчинений виконавцем, може бути поставлений у вину іншим співучасникам тільки в тому разі, якщо він охоплював­ся їхнім умислом. Тобто коли співучасники передбачали вчи­нення певних злочинних дій виконавцем, бажали цього або свідо­мо припускали їх вчинення.

Вихід виконавця за межі попередньої змови з іншими співу­часниками при вчиненні злочину може бути інкримінований тільки йому, а не іншим співучасникам.

Згідно з ч. 5 ст. 29 КК співучасники не підлягають кримі­нальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Йдеться про так званий ексцес виконавця (від лат. excessus — відхід, ухилення). Ексцес може бути кількісним і якісним.

При кількісному ексцесі виконавець вчиняє однорідний, але більш тяжкий злочин, порівняно із злочином, щодо якого була досягнута домовленість із співучасниками. Скажімо, замість кра­діжки з квартири, що було обумовлено із співучасниками, вико­навець, заставши вдома господаря, погрожуючи йому розправою, викрадає речі на його очах. Залежно від характеру погрози, вико­навець нестиме відповідальність за грабіж чи розбій, інпгі ж спів­учасники будуть відповідати за організацію крадіжки, підбурю­вання до крадіжки, пособництво у крадіжці.

При якісному ексцесі виконавець, крім обумовленого із спів­учасниками злочину, вчиняє ще один, скоєння якого не охоплю­валося умислом співучасників.

У таких випадках співучасники несуть відповідальність тільки за злочин, що охоплювався їх умислом. Виконавець несе відпові­дальність за вчинення злочинів за правилами реальної сукуп­ності.

165

Скажімо, виконавця квартирної крадіжки, під час перебу­вання в квартирі, намагався затримати господар, що зненацька прийшов. Намагаючись уникнути затримання, виконавець вда­рив господаря ножем і втік. Він буде нести відповідальність за замах на крадіжку, поєднану з проникненням у житло, а також за нанесення відповідних умисних тілесних ушкоджень. Спів­учасники відповідатимуть тільки за співучасть у замаху на кра­діжку.

Пленум Верховного Суду України у ч. 2 п. З постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про зло­чини проти життя і здоров'я особи" вказав: "При ексцесі вико­навця, тобто коли один із співучасників вийшов за межі домов­леності щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпі­лому тілесні ушкодження позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи — за злочини, вчинені ними в межах домовленості".

З урахуванням особливої небезпеки діяльності організова­них груп чи злочинних організацій закон встановлює спеціаль­ний, відмінний від загального, більш жорсткий і в той же час справедливий порядок відповідальності учасників вказаних структур організованої злочинності.

Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом (ч. 1 ст. 30 КК).

Тобто організатор організованої групи чи злочинної органі­зації усвідомлює злочинний характер діяльності членів цих струк­тур і має умисел (як правило, прямий) на те, щоб така діяльність здійснювалася. Власне для цього він і здійснює свою організа­ційну діяльність. Організатор не несе відповідальності тільки при наявності ексцесу виконавця.

Наприклад, якщо організатор створив злочинну організацію для того, щоб її члени здійснювали вимагання грошей у про­давців ринку (так званий рекет), то він несе відповідальність за всі випадки такого рекетирства, здійснені членами цієї структури організованої злочинності. Організатор може дати вказівку на­носити побої продавцям, які відмовляються сплачувати данину. Але якщо під час вимагання когось із продавців було вбито і це

166

не охоплювалося умислом організатора, він за вбивство нести відповідальності не може. Тим більше організатор такої струк­тури не буде нести відповідальності за злочини, вчинені її чле­нами поза злочинної спеціалізації цієї структури. Скажімо, член організованої групи чи злочинної організації, що займається збутом наркотиків, вчинив зґвалтування. Відповідати за це має тільки виконавець.

Закінченим злочином вважається саме створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого зло­чину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представ­ників злочинних організацій або організованих груп для роз­роблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріаль­ного забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп (ч. 1 ñò. 255 ÊÊ).

Щодо інших (не організаторів) учасників організованої гру­пи чи злочинної організації» то згідно з ч. 2 ст. ЗО КК вони підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підго­товці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

Іншими словами, члени організованої групи чи злочинної організації несуть кримінальну відповідальність як виконавці, незалежно від того, виконували вони при вчиненні злочину роль виконавця, організатора, підбурювача чи пособника, — щоправ­да, за умови, якщо вчинювані ними злочини є тими, для скоєння яких і створювалася вказана злочинна структура. Вчинення інших злочинів (так би мовити, "на стороні") кваліфікується на загальних підставах.

Певні особливості має добровільна відмова співучасників від вчинення злочину. Вони зафіксовані у ст. 31 КК. К положення випливають з положень ст. 17 КК, де викладені норми добро­вільної відмови особи, яка вчинила злочин одноособово. В ч. 1 ст. 31 КК сказано, що у разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявністю умов, передбачених ст. 17 КК. Тобто немає різниці у вирішенні питання про добровільну відмову ви­конавця, що діє у співучасті, й особи, яка діє одноособово.

167

У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

Отже, якщо відмова виконавця сталася на стадії готування, його співучасники несуть відповідальність за відповідною части­ною ст. 27 КК, ч. 1 ст. 14 КК і статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за злочин, від вчинення якого відмо­вився виконавець. Аналогічна ситуація при відмові виконавця на стадії замаху, тільки тоді кваліфікація співучасників здійс­нюється не за ч. 1 ст. 14, а відповідно за ч. 2 чи ч. З ст. 15 КК, і статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за злочин, від вчинення якого відмовився виконавець.

Якщо відмова виконавця, крім відмови на стадії закінченого замаху, не вимагає якихось дій, він може просто припинити здійснення злочину, то добровільна відмова організатора, підбу­рювача, пособника передбачає, як правило, активні дії, адже суть відмови тут полягає в запобіганні доведення виконавцем злочину до кінця. Ось чому згідно з ч. 2 ст. 31 КК не підлягають кримі­нальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення зло­чину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Відвернення вчинення злочину можливе шляхом вилучення у виконавця знарядь чи засобів вчинення злочину, попередження потенційного потерпі­лого, впливу на виконавця з метою примусити відмовитись від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою є також повідомлення відповідних органів державної влади (міліція, служ­ба безпеки, податкова міліція, митниця тощо) про злочин, що готується або вчиняється. Але таке повідомлення повинно бути обов'язково своєчасним, тобто таким, при отриманні якого відпо­відний орган державної влади міг би за нормальних умов свого функціонування (наявність транспорту, співробітників, яких мож­на залучити до справи, тощо) запобігти подальшому розвиткові злочинної діяльності.

Якщо співробітники органу, у який надійшло своєчасне по­відомлення, не вжили з власної вини необхідних запобіжних заходів для недопущення доведення злочину до кінця, то це не відміняє правової оцінки дій співучасників як добровільної відмо-

168

ви, що є підставою для їх звільнення від кримінальної відпові­дальності.

Добровільна відмова пособника може бути здійснена і шля­хом бездіяльності. Згідно з законом вона може проявитися в ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусу-нення перешкод вчинення злочину.

Якщо, не дивлячись на всі застосовані співучасниками захо­ди щодо запобіганню доведення виконавцем злочину до кінця, він все ж таки вчинив закінчений злочин, відповідальність та­ких співучасників не відпадає, але така поведінка розцінюється як обставина, що пом'якшує покарання (дійове каяття), а якщо йдеться про злочин невеликої тяжкості, то можливе й звільнен­ня від кримінальної відповідальності (ст. 45 КК).

У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників, вико­навець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. З ст. 31 КК).

Скажімо, підбурювач до виготовлення і збуту підроблених грошей в результаті добровільної відмови повідомив міліцію про готування виконавця до вчинення цього злочину, у якого були вилучені відповідний папір, ксерокс тощо. Підбурювач звільняєть­ся від кримінальної відповідальності, виконавець має нести відпо­відальність за готування до злочину (ч. 1 ст. 14 і відповідна частина ст. 199 КК).