10.1. Поняття, значення й ознаки співучасті

Досі з методичною метою ми розглядали різні аспекти інди­відуальної злочинної поведінки. Але на практиці значна кіль­кість злочинів вчиняється не однією особою, а двома і більше суб'єктами злочину. Регулюванню питань відповідальності при спільному вчиненні злочинів присвячений інститут співучасті (розділ VI Загальної частини КК).

Інститут співучасті є невід'ємною складовою частиною систе­ми інститутів кримінального права. Призначення інституту співу­часті полягає в тому, що з його допомогою:

а)             визначається коло діянь,  безпосередньо нормами Особливої

частини КК не передбачених, але таких, які повинні тягнути

за собою кримінальну відповідальність в силу їх суспільної

небезпечності. Норми Особливої частини КК сформульовані

стосовно діяльності виконавців злочину, а кримінальну відпо­

відальність повинні нести і ті, хто організував вчинення зло­

чину, підбурював на його вчинення, сприяв його вчиненню,

хоча безпосередньо і не брав участі у виконанні його об'єктив­

ної сторони;

б)            вирішується питання кваліфікації дій співучасників;

в)             використовуючи чіткі критерії закону, суди мають можливість,

призначити справедливе, адекватне вчиненому покарання всім

категоріям осіб, які брали участь у спільному вчиненні зло­

чину (у спільній злочинній діяльності).

149

При вчиненні злочину в співучасті підставою відповідальності є склад злочину, ознаки якого описуються у нормах, що містяться в Загальній та Особливій частинах КК.

От. 26 КК дає поняття співучасті: Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Із цього визначення випливають об'єктивні й суб'єктивні ознаки співучасті.

Об'єктивні ознаки співучасті:

у вчиненні злочину беруть участь декілька суб'єктів злочи­

ну, тобто дві або більше особи, кожна з яких повинна мати озна­

ки суб'єкта злочину (фізичність, осудність, досягнення віку, з якого

настає кримінальна відповідальність). Особа, яка не має ознак

суб'єкта злочину, не може бути визнана співучасником;

злочин здійснюється спільними зусиллями всіх співучас­

ників. Спільність зусиль полягає в тому, що: а) злочин — ре­

зультат взаємообумовленості діяння всіх співучасників;  б) на­

слідок злочинної діяльності є неподільним, загальним для всіх

співучасників, який би "внесок" не вніс той чи інший з них у

вчинення злочину.  Всі вони вважаються такими,  що вчинили

саме цей злочин, і діяння всіх співучасників, як правило, кваліфі­

куються за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфі­

куються діяння виконавця (виконавців), крім випадків ексцесу

виконавця (про це пізніше); в) між діянням кожного співучас­

ника і злочином, вчиненим виконавцем, існує необхідний при­

чиновий зв'язок, який свідчить про те, що злочин є наслідком

спільної діяльності всіх співучасників,  і,  отже, —  наявні пе­

редумови  для   відповідальності   всіх  співучасників   на  єдиних

підставах.

Будь-яка суспільно небезпечна діяльність, яка здійснюється у зв'язку з вчиненим злочином, але не перебуває у причиновому зв'язку з його наслідком, не є співучастю. Тобто співучасть мож­лива тільки до закінчення злочину, до припинення посягання на відповідний об'єкт.

Співучасть можлива й у вигляді приєднаної діяльності, коли особа вносить свій "внесок" у закінчення злочину, розпочатого іншими. Скажімо, побачивши, що знайомі незаконно заволоді­вають транспортним засобом, штовхаючи його руками, особа при­єднується до цього процесу, чим сприяє завершенню злочину.

150

Спільність дій відсутня, а отже, відсутня й співучасть, коли де­кілька осіб незалежно одна від одної завдають шкоду одному і тому ж об'єкту. У такій ситуації кожний виконує самостійно склад відповідного злочину. Скажімо, кожний суб'єкт окремо викрадає певні предмети з вагону, який був залишений без охорони.

Як правило, співучасть здійснюється шляхом дії, але мож­ливі випадки співучасті й шляхом бездіяльності. Скажімо, охо­ронець за попередньою змовою не чинить перепони викрадачам майна.

Суб'єктивні ознаки співучасті:

а) єдність умислу співучасників. Умисел об'єднує всіх співучас­ників у їх ставленні до спільно вчиненого діяння. Умисел передбачає погодження поміж співучасниками, яке може но­сити характер усної чи письмової домовленості (з викорис­танням сучасних засобів зв'язку: факсу, електронної пошти тощо), а також конклюдентних дій (від лат. concludere — мов­чазна згода, що полягає у жестах, міміці обличчя). У разі спів­участі без попередньої згоди досить взаємного усвідомлення осіб щодо спільної злочинної діяльності і єдиного наміру вчи­нити злочин разом.

Інтелектуальний і вольовий моменти умислу при вчиненні злочину в співучасті носять дещо специфічний характер.

Інтелектуальний момент характеризується, по-перше, усвідом­ленням співучасником суспільної небезпеки діяння, яке вчиняє виконавець (мова іде про інших співучасників), і суспільної не­безпеки власного діяння, яке "працює" на загальний для всіх співучасників злочинний наслідок. Відсутність розуміння сус­пільної небезпеки власних дій означає відсутність співучасті. Так, не буде співучасть у діях особи, що віддала всій автомобіль іншій особі, яка взяла його під приводом "відвідати родичів", а фактично з його допомогою вчинила злочин.

Для наявності співучасті досить знання особою про наявність хоча б одного співучасника. Скажімо, підбурювач може знати тільки про одного виконавця, насправді ж їх було декілька.

По-друге, співучасник передбачає, що дії виконавця, із враху­ванням його "внеску", будуть сприяти розвитку причинового зв'язку в напрямку досягнення тих суспільно небезпечних наслід­ків, настання яких бажають або свідомо припускають співучас­ники.

151

Вольовий момент умислу полягає в бажанні або свідомому припущенні настання наслідків, що повинні настати в резуль­таті дії виконавця і заради яких здійснювалася спільна діяльність співучасників.

Мотиви і цілі, з якими діють співучасники, можуть бути одна­ковими, а можуть бути й різними. Скажімо, організатор вбив­ства може діяти з мотиву помсти, а виконавець — з корисливих мотивів;

б) співучасть можлива тільки в умисних злочинах. У необереж­них злочинах вона неможлива. Адже тільки в процесі вчи­нення умисного злочину відбувається поєднання спільних зу­силь співучасників, які відображають єдність їх умислу на досягнення бажаного злочинного результату. В необережних злочинах у винних нема ані бажання, ані свідомого припу­щення настання суспільно небезпечного наслідку. Тому по­єднати свої зусилля для досягнення єдиного наслідку при необережному злочині неможливо.

Можлива ситуація так званого необережного співзаподіювання, коли декілька осіб своїми необережними діями призводять до настання єдиного наслідку. Але це не може бути визнано співу­частю з причин, уже зазначених. Кожен має відповідати окремо за вчинений злочин. Скажімо, двоє мисливців, побачивши, що ворушаться кущі, вирішили, що то йде вепр, і, змовившись, зроби­ли в цьому напрямку постріли, які стали причиною смерті лю­дини. Тут немає вбивства, вчиненого групою осіб, а є вбивство через необережність, що має інкримінуватися кожному суб'єкту окремо.