10.2. Види співучасників

Проблемі видів співучасників присвячена ст. 27 КК. Вона розглядає як співучасників, поряд з виконавцем, організатора, підбурювача і пособника (ч. 1). Інших видів співучасників за­кон про кримінальну відповідальність не знає. Наявність, крім виконавця, хоча б одного із вказаних співучасників зветься спів­участю з розподілом ролей. Цей розподіл ролей можна ще на­звати юридичним, адже він враховується при кваліфікації діян­ня й призначенні покарання.

152

Згідно зі ч. 2 ст. 27 КК виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.

Отже, виконавець може бути:

а)             одноособовим виконавцем злочину, тобто об'єктивної сторо­

ни його складу за наявністю особи організатора, підбурювача

чи пособника (або всіх разом);

б)            співвиконавцем у вчиненні злочину,  тобто коли об'єктивна

сторона його складу виконується двома або більше особами

(суб'єктами злочину);

в)             опосередкованим виконавцем, тобто особою, що використовує

як безпосереднього виконавця особу, що відповідно до закону

не підлягає кримінальній відповідальності і не є суб'єктом

злочину: є неосудною, не досягла віку кримінальної відпові­

дальності, не розуміла і не могла розуміти суспільної небезпе­

ки своїх дій тощо. Особа, яка використала вказаних осіб, вва­

жається виконавцем злочину. Зауважимо, що без виконавця

не може бути співучасті.

Визначення організатора злочину дається в ч. З ст. 27 КК: Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (зло­чинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Органі­затором також є особа, яка утворила організовану групу чи зло­чинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяль­ності організованої групи або злочинної організації.

Організатор є найбільш небезпечна постать серед співучасників. Саме він ініціює злочин або створення і функціонування струк­тур так званої організованої злочинності.

Отже, закон розрізняє два види організаторів: 1) організатор або керівник вчинення одного або декількох злочинів; 2) особа, яка утворила структуру організованої злочинності (організо­вану групу або злочинну організацію) або керувала нею, забез­печувала фінансування чи приховування її злочинної діяль­ності.

Організатор вчинення злочину першого виду — це особа, яка ініціює та планує злочин, займається підшукуванням спів­учасників, насамперед, виконавців, координує і спрямовує їх дії.

153

Він же як керівник підготовки чи вчинення злочину — це особа, яка очолює готування до злочину інших співучасників, виробляє тактику їх дій, при вчинені злочину — розподіляє ролі між виконавцями, визначає послідовність їх поведінки, шляхи відходу, місця переховування тощо.

Організатор другого виду — це:

а)             особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організа­

цію або керувала нею (підшукування і вербування членів ма­

фіозної структури, розробка планів вчинення злочинів членами

цієї структури, прийняття рішень на вчинення злочинів або

щодо об'єктів, де ці злочини мають бути вчинені тощо);

б)            особа, яка забезпечувала фінансування структури організованої

злочинності (придбання зброї, транспорту, засобів зв'язку, субси­

діювання коштів на підкуп посадовців, на придбання нарко­

тичних засобів для членів структури, в тому числі тих, що

відбувають покарання в місцях позбавлення волі, тощо);

в)             особа, яка організовувала приховування злочинної діяльності

організованої групи чи злочинної організації (забезпечення

фальшивими документами, постачання інформації про плани

правоохоронних органів, організація "відмивання брудних гро­

шей", здобутих внаслідок злочинної діяльності, тощо).

Дії організатора з об'єктивної сторони перебувають у причи­новому зв'язку з діями виконавця (виконавців).

Із суб'єктивної сторони організатор бажає вчинення виконав­цем злочину, який він організував або виконанням якого він керував.

Організатор другого виду усвідомлює, що він створює струк­туру організованої злочинності, керує нею, забезпечує її фінансу­вання або приховування злочинної діяльності і бажає цього. Його умислом охоплюється загальне злочинне спрямування такої структури (заняття вимаганням, викраденням автомобілів, збу­том наркотичних засобів тощо), результати її злочинної діяль­ності. Щодо окремих конкретних злочинів та їх виконавців, організатор може їх не знати. Але це не звільняє його від відпо­відальності за їх вчинення, якщо вони знаходяться "в руслі" керованої ним структури організованої злочинності.

З огляду на підвищену небезпеку деяких проявів злочинної організаційної діяльності в Особливій частині КК є норми, які передбачають  відповідальність  за  сам  факт  такої  діяльності:

154

створення злочинної організації (ст. 255 КК), бандитизм (ст. 257 КК), масові заворушення (ст. 294 КК) тощо.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК).

Підбурювач є інтелектуальним співучасником. Він навіює потенційному виконавцю (можливе підбурювання потенційного організатора або пособника) думку про необхідність, доцільність або вигідність вчинення певного злочину.

Вплив на свідомість і волю виконавця може здійснюватися різними способами. Закон називає найбільш поширені з них: умовляння, підкуп, погроза, примус. Вказівкою на схилення іншо­го співучасника до вчинення злочину "іншим чином" закон визначає, що спосіб впливу може бути будь-яким: крім назва­них, це може бути прохання, наказ, порада, шантаж тощо.

Підбурювання наявне, коли воно спрямоване на викликання у співучасника рішучості вчинення конкретного злочину. За­гальні вислови стосовно доцільності злочинної діяльності, "во-ровської романтики" тощо не можуть оцінюватись як підбурю­вання.

Формою підбурювання може бути розмова, лист, жести, вико­ристання засобів сучасної комунікації тощо.

Між діями підбурювача й особи, яка завдяки його підбурю­ванню вчинила злочин, існує причиновий зв'язок (об'єктивна сторона). Підбурювач має прямий умисел на вчинення особою, яку він підбурює, злочинного діяння (суб'єктивна сторона).

Підбурювання буде наявне за так званої провокації злочину. Провокуючи злочин, провокатор (від лат. — provocator — підбу­рювач) має за мету всіма можливими для підбурювача способа­ми втягнути виконавця (можливо, й інших співучасників) у вчи­нення злочину з тим, щоб потім викрити його в цьому. Мотивами провокаторської діяльності можуть бути помста, бажання виста­вити себе в ролі борця зі злочинністю тощо. Оскільки мотиви у кожного співучасника злочину можуть бути різними, отже про­вокаційне підбурювання не знімає відповідальності за таку діяльність. Скажімо, одна особа підбурила іншу вчинити кра­діжку, сама ж телефоном повідомила міліцію про вчинений зло­чин. Вона нестиме відповідальність за ч. 4 ст. 27 і відповідною частиною ст. 185 КК. У КК є навіть стаття про відповідальність

155

за провокацію хабара. Тут провокатор виступає в ролі виконав­ця злочину (ст. 370 КК).

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням за­собів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення зло­чину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК).

Пособник на стадії готування чи замаху на злочин здійснює допомогу виконавцеві або іншому співучасникові для успішного доведення ними злочинного наміру до кінця.

Пособництво, як правило, вчиняється активними діями, але можливе й у вигляді пасивної поведінки. Скажімо, пособник крадія, залишаючи місце роботи, умисно не замкнув сейф, чим і скористався виконавець.

Пособництво як вид співучасті можливе тільки до моменту доведення злочину до кінця. Дії, вчинені після завершення зло­чину, якщо вони не були обумовлені заздалегідь, не знаходяться з ним у причиновому зв'язку і не можуть створювати пособни­цтво (можлива так звана причетність до злочину, про що йти­меться пізніше).

У теорії кримінального права пособництво поділяється на інтелектуальне та фізичне, що відповідає реаліям практики. Інте­лектуальне пособництво полягає у порадах, вказівках (як "най­краще", з мінімальним ризиком бути викритим, вчинити злочин­ні дії, уникнути затримання, сховати предмети, здобуті злочинним шляхом, тощо), а також у даній заздалегідь обіцянці переховати злочин. Сам факт такої обіцянки до закінчення вчинення зло­чину виконавцем (виконавцями) вже створює пособництво, не­залежно від того, чи скористається виконавець цією обіцянкою. Адже з моменту такої обіцянки виникає причиновий зв'язок між діями пособника і наступними діями виконавця, який планує і вчинює злочинне діяння з огляду на одержану заздалегідь обі­цянку. При цьому необов'язково, щоб деталі переховування зло­чину були заздалегідь розроблені, достатньо обіцянки пособника про те, що він здійснить дії по приховуванню.

Інтелектуальне пособництво у вигляді порад і вказівок відрізня­ється від підбурювання тим, що підбурювач викликає у виконавця

156

рішучість вчинити злочин, а інтелектуальний пособник — своїми порадами і вказівками сприяє реалізації цієї рішучості.

Фізичне пособництво полягає у наданні засобів чи знарядь вчинення злочину (передача виконавцю транспортних засобів, зброї, засобів зв'язку, спостереження тощо, які забезпечують вчи­нення злочину), а також усуненні перешкод вчинення злочину (внесення змін в навколишню обстановку, що усувають завади на шляху виконавця, або нездійснення тих дій, які особа повин­на була вчинити, що також полегшує вчинення злочину).

Фізичним пособництвом є й реальне переховування злочину, обіцянка на яке була дана заздалегідь, до закінчення вчинення злочину. Згідно із законом, переховування злочину може поля­гати у:

а)             переховуванні злочинця: укритті його в своїй оселі, іншому

приміщенні, видачі фальшивих документів, вивезенні за межі

території, де його шукають, зміні зовнішності тощо;

б)            переховуванні знарядь чи засобів вчинення злочину: прихо­

вування зброї, відмичок у тайнику чи в іншому місці, зни­

щення автотранспортного засобу,  пов'язаного із вчиненням

злочину, знищення масок, рукавиць, які використовували зло­

чинці, тощо;

в)             переховуванні слідів злочину: замивання слідів крові на стінах,

підлозі, знищення, закопування трупа, ліквідація слідів про­

текторів транспортного засобу тощо;

г)             переховуванні предметів, здобутих злочинним шляхом: збері­

гання у себе вдома або в іншому місці речей, грошей, викра­

дених будь-яким способом або отриманих як предмет хаба­

ра, в результаті торгівлі людьми, шахрайства з фінансовими

ресурсами, м'яса тварин і рибу, здобутих завдяки злочинному

браконьєрству, тощо;

ґ) придбанні або збуті предметів, здобутих злочинним шляхом: купівля, обмін, одержання в рахунок боргу вказаних предме­тів, а також їх продаж, обмін, передача в рахунок боргу тощо. Судова  практика  розглядає  як   пособництво  придбання  від злочинців або збут на їх прохання предметів, здобутих злочин­ним шляхом, особами, які постійно, як злочинною професією, займаються цією діяльністю. Злочинці, знаючи про цю діяльність, навіть не домовляються попередньо щодо конкретного акту прид­бання чи збуту зазначеного майна.

157

д) іншим чином сприянні приховуванню злочину: підробка доку­ментів, які вуалюють злочинну діяльність тощо. Вказівка закону на сприяння приховуванню злочину "іншим чином" свідчить про те, що будь-який спосіб такого приховування, яке було зазда­легідь обіцяне, має розглядатися як пособництво. В деяких випадках самі пособницькі дії створюють окремий самостійний  склад   злочину  (наприклад,   придбання  зброї  для виконавця). В таких випадках дії пособника кваліфікуються за сукупністю злочинів: того, де він виступав пособником, і того, який він вчинив "попутно".

Отже, з об'єктивної сторони, пособник, сприяючи своєю дією чи бездіяльністю вчиненню злочину, ставить своє діяння у при­чиновий зв'язок зі злочинною діяльністю, яку здійснює викона­вець або інші співучасники.

Із суб'єктивної сторони пособник діє умисно. Він усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння та діяння виконавця і бажає або свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків в результаті здійснення злочину виконавцем.

Чітка й детальна регламентація правової характеристики усіх видів співучасників покликана забезпечити індивідуалізацію покарання кожного з них.

При призначенні покарання співучасникам злочину суд, ке­руючись загальним засадами призначення покарання, в тому числі обставинами, що пом'якшують і обтяжують покарання (ст. ст. 65-57 КК), враховує характер і ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 68 КК).