8.2. Вина у формі умислу

Згідно зі ст. 24 КК умисел поділяється на прямий (dolus directis) і непрямий (dolus eventualis).

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно не­безпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передба­чала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), перед­бачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Ознаками інтелектуального моменту прямого і непрямого умислів є: а) усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння і б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків (ключові слова, які відповідають першій і другій ознакам інте­лектуального моменту, є: усвідомлення й передбачення).

Ознака вольового моменту прямого умислу полягає в бажанні особи настання суспільно небезпечних наслідків, а непрямого умислу — у не бажанні, але свідомому припущенні їх настання (ключові слова: бажання і свідоме припущення).

Розглянемо сутність ознак, які характеризують прямий і не­прямий умисел.

117

Усвідомлення суспільної небезпеки діяння означає розумін­ня винним як фактичного, так і соціального його характеру. Так, ухиляючись від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, особа розуміє, що через це має місце фактичне ненад-ходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1 ст. 212 КК) — фактична сторона діяння, чим порушується встановлений законодавством порядок опо­даткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за раху­нок надходження податків, зборів та інших обов'язкових пла­тежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів — соціальна сто­рона діяння.

Закон не вимагає усвідомлення особою кримінальної протип-равності діяння, яке нею вчиняється. Внаслідок притаманності злочину ознаки суспільної небезпеки, вона практично є очевид­ною. Тому особа, що вчинила злочин, не може посилатися на незнання кримінального закону з метою уникнути відповідаль­ності. Стосовно цього питання римляни казали: Lex est ab aeterno (закон існує вічно). Згідно з ч. 2 ст. 68 Конституції незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків свого діяння означає відображення у її свідомості подій, які неминуче або можливо стануться в майбутньому.

Отже, це передбачення самих наслідків. Воно може бути перед­баченням їх неминучості (постріл з пістолета у скроню передба­чає неминучу смерть), або передбачення реальної можливості їх настання (постріл у людину на значній дистанції; безладна стріль­ба у приміщенні, де знаходяться люди).

Це також передбачення хоча б у загальних рисах розвитку причинового зв'язку між діянням і наслідками, що мають ста­тися.

Що ж до вольового моменту, то він різний у зазначених видах умислу, і саме по ньому проходить поділ умислу на прямий і непрямий.

Вольовий момент умислу вирішує питання про ставлення особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

При прямому умислі особа, як уже зазначалося, бажає настан­ня суспільно небезпечних наслідків, а при непрямому — не ба­жає, але свідомо припускає їх настання.

118

Бажання означає, що особа цілеспрямовано діє в напрямку досягнення тих суспільно небезпечних наслідків, досягнути яких вона поставила собі за мету.

Свідоме припущення настання суспільно небезпечних наслід­ків означає, що особа не зацікавлена в їх настанні, вони висту­пають як побічний результат діяння винного, бо він прагне до­сягти інших наслідків. Що ж до тих наслідків, які настали, то він ставиться до них байдуже, не замислюючись з цього приводу, або без всяких конкретних підстав сподівається, що вони не на­стануть. Скажімо, пропускаючи електричний струм через дріт, закріплений на паркані ділянки, особа не бажає ураження ним кого-небудь, але свідомо це припускає стосовно осіб, які захочуть проникнути на ділянку. Смерть потерпілого від електроструму буде кваліфікуватись як вбивство з непрямим умислом.

Оскільки суспільно небезпечні наслідки від злочинів з пря­мим і непрямим умислом цілком порівнянні, закон не формулює окремо злочинів, що характеризуються прямим умислом, і зло­чинів, що характеризуються непрямим умислом.

Зауважимо, що формулювання, дані у ст. 24 КК, стосуються тільки злочинів із матеріальним складом (бо в другій ознаці інтелектуального моменту та в ознаці вольового моменту йдеться про суспільно небезпечні наслідки). Щодо умислу стосовно зло­чинів з формальним складом, то він полягає в усвідомленні осо­бою суспільно небезпечного характеру свого діяння і в бажанні його вчинити. Тому умисні злочини з формальним складом можуть вчинятися тільки з прямим умислом.

Щодо непрямого умислу, то він можливий тільки у злочинах з матеріальним складом (умисне вбивство, умисне знищення або пошкодження майна тощо). До того ж констатування наявності непрямого умислу можливе тільки у закінченому злочині (бо готу­вання і замах з непрямим умислом неможливі). Якщо у наведено­му раніше прикладі з електричним струмом ніхто не буде травмо­ваний, кваліфікувати це діяння як замах на вбивство не можна.

У межах формулювання прямого умислу теорія і практика кримінального права знають певні його різновиди.

Так, за часом виникнення умислу розрізняють заздалегідь обдуманий умисел і такий, що раптово виник.

При заздалегідь обдуманому умислі є певний розрив у часі між виникненням наміру вчинити злочин і його реалізацією (те,

119

що в деяких країнах зветься "передумисний злочин"). При умислі, що раптово виник, намір вчинити злочин виникає раптово і зразу ж реалізується (так званий "непередумисний злочин"). Як правило, злочини з високим ступенем суспільної небезпеки характери­зуються заздалегідь обдуманим умислом, хоча можуть бути вчи­нені і з умислом, що раптово виник (це стосується вбивств, хулі­ганств, зґвалтувань, розбійних нападів тощо). Дослідження питання часу виникнення наміру вчинити злочин і його наступної реалі­зації має суттєве значення для індивідуалізації покарання.

У двох випадках закон розглядає злочин, вчинений з умислом, що раптово виник, як привілейований. Це умисне вбивство, вчи­нене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), й умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК).

Ці злочини, вчинені в стані так званого афекту, тобто сильно­го душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок про­тизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, караються значно м'якше, ніж ана­логічні, вчинені не в стані афекту. Встановлення факту вчинен­ня злочину під впливом сильного душевного хвилювання, вик­ликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, що у всіх випадках пом'якшує покарання (п. 7 ч. 1 ñò. 66 ÊÊ).

Залежно від визначеності мети, якої хоче досягти особа, вчиняючи злочин, умисел поділяється на визначений і невизна-чений. При визначеному умислі особа чітко уявляє собі, яких саме наслідків вона хоче досягти. Недосягнення цих наслідків з причин, що не залежали від її волі, буде розглядатись як замах на конкретний злочин. Скажімо, з метою вбивства наноситься удар каменем по голові. Якщо смерть не настала, це буде розгля­датися як замах на вбивство.

При невизначеному умислі особа передбачає настання наслід­ків свого діяння, але вони неконкретизовані, будь-які з них "за­довольняють" злочинця. Так, наносячи удари потерпілому, зло­чинець усвідомлює, що вони можуть призвести до різних наслідків щодо здоров'я потерпілого, і згодний на будь-які з них. У таких випадках кваліфікація здійснюється за наслідками, що фактич­но настали. У нашому випадку це можуть бути й легкі тілесні ушкодження, й середньої тяжкості, й тяжкі.

120