12.5. Крайня необхідність

Дії, вчинені у стані крайньої необхідності, є суспільно корис­ними і становлять одну з обставин, що виключають злочинність діяння.

Крайня необхідність полягає у зіткненні двох охоронюва-них законом інтересів фізичних або юридичних осіб, суспільних інтересів чи інтересів держави, при цьому захистити один із вка-

199

заних інтересів можна тільки шляхом завдання шкоди інтере­сові другому (Ad majora mala vitanda — на запобігання більшо­му злу). За певних умов такі дії розглядаються як правомірні.

Дії, вчинені у стані крайньої необхідності, є реалізацією гро­мадянином його суб'єктивного права, а для певних категорій службових осіб (працівники міліції, пожежної охорони тощо) — обов'язком.

Згідно з ч. 1 ст. 39 КК "не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності".

Умовами наявності крайньої необхідності виступає певна група обставин.

По-перше, небезпека може загрожувати особі чи охороню­ваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави.

По-друге, ця загроза має безпосередній характер, тобто вона є наявною, такою, при якій правоохоронюваний інтерес вже піддається небезпеці, суттєва шкода неминуча без відповідних дій особи, що чинить їх у стані крайньої необхідності. Наявність загрози зберігається до її остаточного усунення.

По-третє, джерело небезпеки може бути різноманітним: сили природи (лісова пожежа, повінь, мороз), технічні засоби і пристрої (відмова гальм у автомашині, вибух цистерни з паль­ним), дії тварин (напад собаки, вовка), фізичні процеси, що про­тікають в організмі людини (голод, хвороба), протиправні дії людини (раптове вибігання на проїжджу частину вулиці), колі­зія обов'язків (за наявності однієї автомашини у відділенні міліції необхідно одночасно виїхати на два екстрених виклики).

По-четверте, шкода при крайній необхідності заподіюється третім особам, тобто інтересам фізичних чи юридичних осіб, що не мали стосунку до створення небезпеки, або суспільним чи державним   інтересам.

По-п'яте, небезпеку у даній обстановці не можна було усу­нути іншими засобами, без завдання шкоди, тому дії й звуться

200

вчиненими у стані крайньої необхідності. Наявність варіанта усунення небезпеки без завдання шкоди виключає стан край­ньої необхідності. Відповідальність у такому разі настає на за­гальних підставах.

По-шосте, не повинно бути допущено перевищення меж крайньої необхідності, тобто умисного заподіяння шкоди пра-воохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернута шкода (ч. 2 ст. 39 КК).

Отже, даючи правову оцінку діянню, вчиненому у стані край­ньої необхідності, в кожному конкретному випадку необхідно проводити зіставлення значущості тих цінностей, яким шкода заподіяна, і тих, від яких вона відвернута. При зіставленні таких інтересів, як життя і здоров'я людини — з одного боку, і майно­вих інтересів — з другого, перевага має бути віддана першим. Отже, врятування перших шляхом нанесення шкоди другим буде розглядатись як стан крайньої необхідності. При зістав­ленні майнових інтересів з двох боків — пріоритет, насамперед, визначається грошовими показниками, історичним, культурним значенням   майна.

Уявляється, що не може бути визнано правомірним і запо­діяння шкоди, рівної шкоді відвернутої. Скажімо, знищення чу­жої автомашини для врятування своєї, позбавлення когось жит­тя для врятування власного.

Перевищення меж крайньої необхідності може бути тільки умисним, тобто усвідомлюваним, передбачуваним і бажаним або таким, що свідомо припускається. Необережне перевищення меж крайньої необхідності не тягне кримінальної відповідальності.

Враховуючи, що в реальній ситуації, зважаючи на швидко­плинність і недостатню передбачуваність розвитку подій, особа не завжди може адекватно оцінювати ситуацію (стан голоду­вання, пожежа, напад тварин тощо), закон (ч. З ст. 39 КК) зазна­чає: "Особа не підлягає кримінальній відповідальності за пере­вищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожу­вала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці".

Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхід­ності законодавець розглядає як обставину, що пом'якшує пока­рання (ï. 8 ÷. 1 ñò. 66 ÊÊ).

201

Щодо цивільно-правової відповідальності, то згідно із ст. 1171 ЦК шкода, завдана у стані крайньої необхідності, відшкодовується особою, яка її завдала.

Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоду, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшко­дування шкоди частково чи в повному обсязі.