14.4. Окремі види покарань

А.Основніпокарання

1.Громадськіроботи.Вони полягають у виконанні засудже­ним у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспіль­но корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого само­врядування (ч. 1 ст. 56 КК).

Строк громадських робіт встановлюється судом у межах від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбувається не більш як чотири години на день.

Громадські роботи передбачені в основному за злочини невели­кої тяжкості. Вони відбуваються за місцем проживання засуд­женого і полягають здебільшого у виконанні фізичної малоква-ліфікованої роботи: прибирання вулиць та приміщень, виконання обов'язків помічника санітара в медичних закладах тощо.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інва­лідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які

238

досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строко­вої служби.

Ухилення від відбування вказаного покарання тягне кримі­нальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.

2. Виправніроботи. Виправні роботи полягають у тому, що відносно засудженого за місцем його роботи здійснюється певне обмеження трудових і пов'язаних з ними економічних прав.

Обмеження полягає в тому, що із суми заробітку засудженого до виправних робіт протягом строку їх відбування (від шести місяців до двох років) провадиться відрахування в дохід держа­ви у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків (ч. 1 ст. 57 КК).

В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування прова­дяться із заробітку за кожним місцем роботи (ч. 2 ст. 45 КВК). Особи, які не мають постійної роботи, до покарання у виді вип­равних робіт засуджуватися не повинні. Засудження до цього виду покарання не передбачає переміщення з будь-якої посади на іншу. Виправні роботи застосовуються в основному при вчи­ненні злочинів невеликої тяжкості. В деяких випадках вони передбачені і за злочини середньої тяжкості.

Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна чергова відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання (ч. 2 ст. 42 КВК). Як захід заохочення час щорічної чергової відпустки може бути зарахо­ваний судом у строк відбування покарання (ч. 2 ст. 46 КВК).

Час відбування покарання у виді виправних робіт зараховуєть­ся в загальний стаж роботи (ч. 2 ст. 42 КВК).

Засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням, а також виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції (ч. 1, 4 ст. 42 КВК).

Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непраце­здатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, до тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, праців­ників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, ад­вокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК).

Особам, які стали непрацездатними після постановления вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку

239

трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (зараз один мінімум — сімнадцять гривень) за один місяць виправних робіт (ч. З ст. 57 КК).

Стосовно особи, яка після постановления вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, криміналь­но-виконавча інспекція направляє подання до суду про звільнення такої особи від відбування покарання (ч. 6 ст. 42 КВК).

Ухилення від відбування виправних робіт тягне кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.

3.             Службовіобмеженнядлявійськовослужбовців. Це — спе­

цифічний різновид виправних робіт, який застосовується до за­

суджених військовослужбовців, крім військовослужбовців стро­

кової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках,

передбачених КК, а також у випадках, коли суд, враховуючи об­

ставини справи та особу засудженого,  вважатиме за можливе

замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше двох

років призначити службове обмеження на той самий строк (ч. 1

ñò. 58 ÊÊ).

Застосуванням такого виду покарання законодавець дає мож­ливість військовослужбовцям (крім військовослужбовців стро­кової служби), що вчинили злочини невеликої і в деяких випад­ках середньої тяжкості, продовжувати військову службу, в чому зацікавлені як вони самі, так і держава. Із суми грошового за­безпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання (ч. 2 ст. 58 КК).

4.             Арешт.Цей вид покарання полягає в триманні засуджено­

го  в умовах ізоляції і  встановляється  на строк  від  одного до

шести місяців (ч. 1 ст. 60 КК).

Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як прави­ло, за місцем засудження в арештних домах (ч. 1 ст. 50 КВК).

Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбав­лення волі.

240

На засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (ч. 1, 2 ст. 51 КВК).

Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають пока­рання на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК, ч. 1 ст. 50 КВК).

Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей до семи років (ч. З ñò. 60 ÊÊ).

Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-по­бутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпе­чення арештних домів продовольством не більше як дві години на день (ст. 52 КВК).

Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді арешту, тягне кримінальну відповідальність за ст. 393 КК.

5. Обмеженняволі.Покарання у виді обмеження волі поля­гає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) без ізоляції від суспіль­ства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залу­ченням засудженого до праці (ч. 1 ст. 61 КК). Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років (ч. 2 ст. 61 ÊÊ).

Як правило, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження (÷. 1 ñò. 56 ÊÂÊ).

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як пра­вило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (ч. 1 ст. 60 КВК).

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи (ч. З ст. 61 КК).

Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухи­лення від робіт, або систематичне порушення громадського по-

241

рядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, за­судженою до обмеження волі, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 390 КК. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено корот­кочасний виїзд, після закінчення строку виїзду, тягне кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 390 КК.

6. Триманнявдисциплінарномубатальйонівійськовослуж-бовців. Тримання в дисциплінарному батальйоні полягає у на­правленні засуджених за вчинення злочину військовослужбовців строкової служби до спеціального військового підрозділу — дисциплінарного батальйону, де вони відбувають покарання, про­довжуючи проходити військову службу в умовах, порядку й ре­жиму, встановлених Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України â³ä 5 êâ³òíÿ 1994 ð. ¹ 139/94).

Тримання в дисциплінарному батальйоні має за мету виправ­лення засуджених у дусі точного виконання законів, військової присяги, військових статутів, наказів начальників, чесного став­лення до праці та служби, правил співжиття, а також поперед­ження вчинення ними нових злочинів.

Основними засобами виправлення засуджених є встановлений для дисциплінарного батальйону порядок і режим відбування покарання, суспільно-корисна праця, виховна робота, бойова підготовка (ст. 5 Положення). Загальне керівництво дисциплі­нарним батальйоном здійснює Міністр оборони України (ч. 2 ñò. 71 ÊÂÊ)

Згідно з ч. 1 ст. 62 КК відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців встанов­люється на строк від шести місяців до двох років.

Розглядуваний вид покарання передбачено у санкціях як альтернативний за вчинення частини військових злочинів неве­ликої або середньої тяжкості. Водночас, якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого військовослужбовця стро­кової служби, вважатиме за можливе замінити йому позбавлен­ня волі на строк не більше двох років триманням у дисциплі­нарному батальйоні на той самий строк, він вправі це зробити на підставі ч. 1 ст. 62 КК. Це може стосуватися не тільки військо­вого, але й будь-якого іншого, вчиненого військовослужбовцем, злочину.

242

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 62 ÊÊ).

Час тримання в дисциплінарному батальйоні до строку військової служби не зараховується. Командуючий військами оперативного командування і командуючий ВМС України ма­ють право зарахувати час перебування в дисциплінарному ба­тальйоні до строку військової служби особам, які оволоділи військовою спеціальністю, добре знають і чітко виконують вимо­ги військових статутів та бездоганно несуть службу після звіль­нення з дисциплінарного батальйону, а також особам, звільне­ним з дисциплінарного батальйону, якщо вони, відбуваючи покарання, твердо стали на шлях виправлення, виявили високу дисциплінованість і чесне ставлення до праці та військової служ­би (ст. 62 Положення).

У разі, якщо засуджений, що відбуває покарання у виді три­мання в дисциплінарному батальйоні, самовільно залишить його або вчинить акт дезертирства, він несе відповідальність відпо­відно çà ñò. 407 àáî ñò. 408 ÊÊ.

7. ПозбавленняволінапевнийстрокЛокарання у виді поз­бавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ят­надцяти років (ст. 63 КК).

Позбавлення волі на певний строк — одне з найбільш суво­рих покарань. Воно застосовується тоді, коли суд дійде виснов­ку, що досягнення цілей покарання шляхом призначення іншо­го виду покарання неможливе.

Позбавлення волі пов'язане з покладанням на засудженого суворих правообмежень: він позбавляється права вільного пере­сування, суттєво обмежується в розпорядженні своїм часом, спілкуванні з особами, які йому до вподоби, у виборі характеру роботи тощо.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засудже­них є встановлений порядок виконання та відбування покаран­ня (режим), суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосо-

243

вуються з урахуванням виду покарання, особистості засуджено­го, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покаран­ня (÷. ÷. 3 ³ 4 ñò. 6 ÊÂÊ).

Кримінально-виконавчими установами, які виконують пока­рання у виді позбавлення волі, є виправні колонії (де відбувають покарання повнолітні засуджені) і виховні колонії (в останніх відбувають покарання неповнолітні віком до вісімнадцяти років (ñò. ñò. 18, 19 ÊÂÊ).

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, серед­нього і максимального рівнів безпеки (ст. 11 КВК).

Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань (ст. 86 КВК).

Інструкція про порядок розподілу й направлення осіб, засуд­жених до позбавлення волі, зі слідчих ізоляторів (тюрем) до ви­правно-трудових установ затверджена наказом Держдепартамен­ту з питань виконання покарань від ЗО серпня 2001 р. № 157.

Позбавлення волі на певний строк як вид покарання найбільш широко представлений у санкціях статей Особливої частини КК. Це стосується частини злочинів невеликої тяжкості, а також всіх злочинів середньої тяжкості, тяжких і особливо тяжких. Тяжкі й особливо тяжкі злочини передбачають покарання у виді позбав­лення волі на певний строк безальтернативно (крім випадків більш тяжкої альтернативи — довічного позбавлення волі).

Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, тягне кримінальну відповідальність за ñò. 393 ÊÊ.

8. Довічнепозбавленняволі.Довічне позбавлення волі, як і позбавлення волі на певний строк, полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи (виправ­ної колонії максимального рівня безпеки), тільки не на певний строк, а безстроково.

Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особ­ливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеці­ально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосу­вати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК).

Довічне позбавлення волі передбачене в КК тільки за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. З

244

ñò. 258, ñò. 348, ñò. 379, ñò. 400, ÷. 4 ñò. 404, ÷. 2 ñò. 438, ÷. 2 ñò. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК). Це найтяжчий вид покарання, який передбачено тільки в альтернативі з позбавленням волі на пев­ний строк.

Довічне позбавлення волі було введено в Україні з 2000 року, як покарання, що замінило смертну кару, яка була відмінена і зараз в нашій країні не існує.

Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбав­лення волі, розмішуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка (ч. 1 ст. 151 КВК). До осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі, застосування амністії не допускається (ст. З Закону Украї­ни "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 року).

Актом про помилування може бути здійснена заміна засуд­женому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ч. 2 ст. 87 КК).

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчи­нили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановления вироку (ч. 2 ст. 64 КК).

Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, тягне кримінальну відпові­дальність за ст. 393 КК.

Б.Додатковіпокарання

1. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Цей вид додаткового пока­рання відсутній у санкціях статей Особливої частини КК. Він може призначатися за вироком суду у справах, де засуджуються особи, які мають відповідні звання, ранги, чини і класи. Рішення про таке позбавлення є правом суду. Воно є остаточним і не потребує узгоджень з відомствами, які присвоїли засудженому певне звання, ранг, чин, клас.

Закон (ст. 54 КК) обмежує можливість застосування цього виду покарання тільки випадками, коли винний вчинив тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Отже, при вчиненні особою злочи­ну невеликої або середньої тяжкості ст. 54 КК застосовуватися не може.

245

Цей вид покарання має безстроковий характер. Він здійснює на засудженого негативний морально-психологічний вплив, поз­бавляє його певних службових перспектив і матеріальних при­вілеїв, що мають особи, яким присвоєні ті чи інпгі звання, ранги, чини, класи.

Військові звання встановлюються у Збройних Силах Украї­ни, спеціальні звання — в МВС, у Податковій та Митній служ­бах України, ранги встановлюються для державних службовців (спеціальні — для працівників дипломатичної служби), чини — для прокурорських працівників, класи — для суддів і судових експертів.

Державних нагород, почесних, наукових звань суд позбавляти не може.

2. Конфіскаціямайна.Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність дер­жави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ñò. 59 ÊÊ).

Згідно із законом (ч. 2 ст. 59 КК) конфіскація майна вста­новлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбаче­них в Особливій частині КК.

Отже, всі випадки покарання у виді конфіскації майна перед­бачені в законі і суд на свій розсуд призначити її не може. За­кон також визначає можливість конфіскації майна тільки при засудженні за корисливі (тобто такі, що мають мету незаконного збагачення) тяжкі й особливо тяжкі злочини. Таким чином, конфіскація майна являє собою обмеження матеріальних прав засудженого.

В КК встановлено випадки обов'язкової конфіскації майна (скажімо, ч. 4 ст. 190 КК "Шахрайство, вчинене в особливо ве­ликих розмірах або організованою групою — карається поз­бавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіс­кацією майна") і факультативної конфіскації майна (скажімо, ч. 2 ст. 369 КК "Давання хабара, вчинене повторно — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіс­кацією майна або без такоТ'). При обов'язковій конфіскації вона може бути не застосована тільки на підставі ст. 69 КК (Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено зако­ном).

246

Згідно з нормами КК, конфіскація майна буває повною (конфіс­кація всього майна, яке є власністю засудженого) і частковою (при якій конфіскується певна частина майна, скажімо: 1/2, 1/4 тощо, або перелічуються предмети, що конфіскуються, скажімо, автомашина, магазин тощо).

У КК знаходиться додаток, який містить перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Крім конфіскації, яка є видом додаткового покарання, існує так звана спеціальна конфіскація, що не є видом покарання. Таку назву вона отримала в теорії та практиці.

Так, у ст. 81 КПК зазначено, що знаряддя злочину, що нале­жать обвинуваченому, конфіскуються, а гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держа­ви.

Норми про спеціальну конфіскацію, тобто конфіскацію речей, що є предметом злочину або знаряддям чи засобом злочину, є і в КК. Скажімо, незаконна порубка лісу (ст. 246 КК) передбачає, крім основного покарання, конфіскацію незаконно добутого; порушення законодавства про континентальний шельф (ч. 2 ст. 244 КК) передбачає, крім основного покарання, конфіскацію обладнання, з допомогою якого проводилися дослідження, розві­дування, розробка природних багатств та інші роботи на конти­нентальному шельфі України.

Санкція статті КК може одночасно передбачати конфіскацію як вид покарання і спеціальну конфіскацію. Скажімо, за вчинення контрабанди (ч. 2 ст. 201 КК), крім основного покарання, перед­бачається й конфіскація предметів контрабанди та конфіскація майна.

В. Покарання,щоможутьпризначатисяіякосновні іякдодаткові(змішаніпокарання)

1. Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК (ч. 1 ñò. 53 ÊÊ).

Штраф — найменш суворий вид покарання у системі пока­рань. Він передбачений як альтернативне покарання за вчинен­ня більшості злочинів невеликої і середньої тяжкості. Караль­ний момент штрафу полягає в примусовому обмеженні майнових прав засудженого. Моральні переживання (як і у всякому іншо-

247

му аналогічному випадку) у засудженої особи має викликати і сам факт постановления обвинувального вироку.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчи­неного злочину та з урахуванням майнового стану винного. Його найбільша та найменша межа встановлюється ч. 2 ст. 53 КК у розмірі від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян (зараз — один неоподатковуваний мінімум дорів­нює 17 гривням). Але закон не забороняє встановлювати за конк­ретні злочини більш високі розміри штрафу. Так, умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом (ч. 1 ст. 209і КК) караються альтернативно штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Штраф може виступати як основне, так і як додаткове пока­рання. Як додаткове покарання він може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті Особли­вої частини КК. Одночасно бути призначеним і як основне і як додаткове покарання штраф не може.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити неспла-чену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із роз­рахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами з розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років (÷. 4 ñò. 53 ÊÊ).

Ухилення від сплати штрафу особою, засудженою до цього виду покарання, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.

2. Позбавленняправаобійматипевніпосадиабозайматися певноюдіяльністю. Цей вид покарання полягає у забороні за­судженому обіймати певні, конкретно визначені судом, посади у будь-яких підприємствах, установах і організаціях або займа­тися певною діяльністю на встановлений у вироку строк.

Каральна властивість цього виду покарання полягає у тому, що засуджений обмежується на певний строк у праві обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Цим самим особа втрачає або значно знижує свої професійні навички, позбавляється

248

певних пільг і переваг, можливе також зниження реального рівня її заробітку.

Доцільність застосування цього виду покарання пов'язана з тим, що саме певна посада або певна діяльність, якою займалася особа, дала їй можливість вчинити злочин, за який вона засуд­жується. Крім каральної властивості це покарання має і важли­ве запобіжне значення — недопущення рецидиву аналогічних злочинів з боку засудженого.

Закон не містить переліку посад і видів діяльності, обіймати або займатися якими суд може заборонити, адже в кожному конк­ретному випадку вони можуть бути різними: це можуть бути посади на державній службі, в органах місцевого самоврядуван­ня, в будь-яких структурах незалежно від форм власності.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК).

У тих випадках, коли розглядуваний вид покарання зазначе­ний у санкції статті як додатковий, він може бути або обов'язко­вим, або факультативним.

Так, у ч. 2, 3, 4, 5 ст. 191 КК (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим ста­новищем) позбавлення права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю як додаткове покарання є обов'язковим, а в ч. 1 цієї статті — факультативним ("позбавлення права обій­мати певні посади або займатися певною діяльністю або без та­кого").

Закон вказує на це покарання як додаткове у тих випадках, коли використання своєї посади, професії, роду занять для вчи­нення злочину є найбільш характерним: насильницьке донор­ство (ст. 144 КК), одержання хабара (ст. 368 КК) тощо. Але, по­ходячи з того, що певні посади, професії, рід занять можуть у конкретних випадках сприяти вчиненню будь-якого злочину, в ч. 2 ст. 55 КК формулюється таке положення: "Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене у санкції статті Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи за-

249

судженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю".

Важливим моментом є початок строку дії розглядуваного покарання як додаткового. Очевидно, що ефективність дії цього покарання важлива тоді, коли особа має можливість реально ви­користати посаду чи рід діяльності в злочинних цілях. Ось чому, коли основним видом покарання суд обирає арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні або позбавлення волі на певний строк, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання по­ширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили (тобто від одного до трьох років). При цьому строк додат­кового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання.

А при призначенні покарання у виді позбавлення права обій­мати певні посади або займатися певною діяльністю як додатко­вого до інших основних покарань, а також у разі застосування ст. 77 КК (застосування додаткових покарань у разі звільнення від основного покарання з випробуванням) — з моменту набран­ня законної сили вироком. Тобто у таких випадках відбування строку додаткового покарання здійснюється одночасно з відбу­ванням основного покарання або в ході іспитового строку для звільнених від відбування покарання з випробуванням.

Ухилення від відбування покарання у виді позбавлення пра­ва обіймати певні посади або займатися певною діяльністю осо­би, яка засуджена до цього виду покарання, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.

Умисне невиконання службовою особою вироку суду, що на­брав законної сили, щодо позбавлення засудженого права об­іймати певні посади або займатися певною діяльністю або пере­шкоджання виконанню цього покарання тягне кримінальну відповідальність за ст. 382 КК.

Контрольні питання

1. Дайте визначення покарання і розкрийте його значення у системі державних заходів боротьби із злочинністю.

250

Назвіть ознаки покарання.

Що таке мета покарання і які основні теорії відносно неї відомі в

історії дослідження цього питання?

Послідовно розгляньте сутність основних теорій покарання.

Які складові частини обумовлюють мету покарання у діючому кри­

мінальному законодавстві?

Що таке система покарань, які її ознаки і значення?

Дайте  класифікацію покарань за різними  критеріями  (підстава­

ìè).

Послідовно охарактеризуйте окремі види покарання.