15.3. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

У суддівській практиці бувають випадки, коли призначення навіть найменшого покарання, передбаченого санкцією статті, що застосовується, буде занадто суворим для конкретної особи, що засуджується.

Закон враховує можливість таких випадків і, походячи з прин­ципів гуманізму й індивідуалізації покарання, робить виняток з першої загальної засади призначення покарання, проголо­шуючи: При наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий або злочин серед-

259

ньої тяжкості призначити основне покарання нижче від най­нижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного пока­рання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин (ч. 1 ст. 69 ÊÊ).

Йдеться про наявність декількох, тобто не менше двох, обста­вин, що пом'якшують покарання, з тих дев'яти обставин, що на­звані в ст. 66 КК, а також про наявність інших обставин, які суд може визнати пом'якшуючими. Одночасно необхідно, щоб ці обставини істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочи­ну. Таким сполученням може бути, наприклад, вчинення злочи­ну внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обста­вин та вчинення його в стані вагітності або з перевищенням меж крайньої необхідності тощо.

Одночасно йдеться про урахування судом особи винного. Це може бути, наприклад, достойне життя особи до вчинення злочи­ну, наявність тяжкої хронічної хвороби тощо. Очевидно, що, як правило, у справі не повинно бути обставин, що обтяжують пока­рання.

Положення ст. 69 КК не можуть бути застосовані при засуд­женні винного за вчинення злочину невеликої тяжкості. В цьо­му нема реальної потреби, адже, навіть ті з вказаних злочинів, за які передбачається покарання у виді позбавлення волі, мають альтернативну санкцію, де поруч є й інпгі, більш м'які види пока­рань, які можуть бути застосовані судом.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене за­коном, може мати два різновиди: 1) суд призначає основне пока­рання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті КК (скажімо, при санкції від двох до п'яти років позбавлення волі, суд призначає позбавлення волі строком в один рік); 2) суд переходить до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин (скажімо, при на­явності у санкції покарань у виді арешту, обмеження волі, суд призначає виправні або громадські роботи, які в санкції не за­значені).

При застосуванні ст. 69 КК суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для дано­го виду покарання в Загальній частині КК (тобто, не можуть бути призначені громадські роботи менше 60 годин, виправні

260

роботи менше шести місяців,  позбавлення волі менше одного року тощо).

На підставах, розглянутих вище, тобто передбачених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'яз­кове (скажімо, не призначати конфіскацію майна). Застосуван­ня ст. 69 КК повинно бути мотивоване у вироку суду.