15.5. Призначення покарання за сукупністю вироків

Ст. 71 КК регулює випадки призначення покарання за сукуп­ністю вироків, тобто у випадках, коли засуджений після вине­сення вироку у справі (хоча б він і не набув законної сили), але до повного відбуття основного і додаткового покарань, призначе­них цим вироком, вчиняє новий злочин. Така ситуація свідчить, що застосоване покарання не досягло своєї мети, і, отже, засудже­ний, вчинивши новий злочин, має підвищену суспільну небезпеку, бо його не зупинив вже застосований захід державного примусу. Це вимагає більш суворого підходу до покарання винного, ніж при призначенні покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК). Адже там винний, вчиняючи новий злочин, не відчував ще кри­мінально-правового впливу за злочин, який він вчинив раніше.

264

Тому правила призначення покарання за сукупністю вироків суттєво відрізняються від призначення покарання за сукупністю злочинів. При призначенні покарання за сукупністю вироків суд, призначаючи покарання за новий злочин, повністю або част­ково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім виро­ком. Отже, принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим тут застосований бути не може. Реально поглинання одного покарання іншим можливо у випадках, коли одне з цих покарань є довічним позбавленням волі. Очевидно, що довічне позбавлення волі поглинає всі будь-які менш суворі покарання. На відміну від правил ст. 70 КК при призначенні покарання за сукупністю вироків у всіх випадках можливе складання пока­рань до максимального строку, встановленого для даного виду покарання (два роки — для виправних робіт, п'ять років — для обмеження волі, п'ятнадцять років — для позбавлення волі на певний строк тощо). Більше того, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким (ч. 5 ст. 12 КК), загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен пере­вищувати двадцяти п'яти років. Скажімо, особа, засуджена за умисне вбивство до 15 років позбавлення волі, через один рік вчиняє втечу з виправно-трудової установи шляхом підкопу і за новим вироком засуджується до шести років позбавлення волі (ч. 2 ст. 393 КК). При повному складанні невідбутої частини покарання (14 років) і нового покарання (6 років) суд може при­значити винному 20 років позбавлення волі.

У всіх випадках остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім виро­ком.

Невідбутим  покаранням  вважається:

а)             невідбута частина будь-якого  виду  основного і додаткового

покарання;

б)            весь строк призначеного покарання, від відбування якого осо­

ба звільнена з випробуванням (ст. 75, 104 КК);

в)             весь строк призначеного покарання при звільненні від відбу­

вання покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок,

які мають дітей віком до семи років (ст.  79 КК);

г)             невідбута частина покарання,   від  відбуття  якої особа була

звільнена умовно-достроково (ст. 81, 107 КК);

265

ґ) невідбута частина покарання, при звільненні від відбування

покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до

трьох років (ст. 83 КК).

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає при­єднанню до основного покарання, остаточно призначеного за су­купністю вироків (ч. З ст. 71 КК).

У ситуації, коли особа після засудження і до повного відбуття покарання вчиняє не один, а декілька злочинів, що створюють сукупність, суд призначає їй покарання за кожний новий злочин окремо, потім визначає покарання за ці нові злочини в цілому за правилами ст. 70 КК і, нарешті, призначає остаточне покарання за правилами ст. 71 КК.

Скажімо, особа, будучи засудженою до одного року виправних робіт за крадіжку, в ході відбування цього покарання вчиняє крадіжку і хуліганство. їй буде призначено спочатку покарання за нові злочини за правилами ст. 70 КК, а остаточне покарання за сукупністю вироків буде визначено шляхом повного чи част­кового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів.