ТЕМА 7 ПОРЯДОК ТА УМОВИ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ

У попередніх лекціях розглядалися порядок і умови виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі, а також струк­тура та організація діяльності державних органів, що забезпечують виконання цього виду кримінального покарання.

Згідно з чинним кримінальним законодавством (ст. 23 КК Украї­ни) до осіб, які вчинили злочини, крім покарання у вигляді позбавлен­ня волі, можуть застосовуватись також інші види покарання, а саме:

а)         виправні роботи без позбавлення волі;

б)         позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю;

в)         штраф;

г)          громадська догана;

д)         направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплі­

нарного батальйону;

є) конфіскація майна;

ж) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, квалі­фікаційного класу; з) позбавлення батьківських прав.

Покарання, перелічені в пп. а)—д), застосовуються як основні, а перелічені у пп. є)—з), — як додаткові. Покарання, передбачені пп. б), в) (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф), можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові.

Як зазначалося раніше, кримінальні покарання поділяються на дві групи:

пов'язані із застосуванням заходів виправно-трудового впливу;

не пов'язані із застосуванням заходів виправно-трудового впливу. До першої групи крім покарання у вигляді позбавлення волі

входять виправні роботи без позбавлення волі та направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону. Усі інші види покарань належать до другої групи.

117

Розглянемо докладніше порядок і умови виконання перелічених кримінальних покарань і органи та установи держави, що забезпечу­ють їх виконання.

7.1. Порядок та умови виконання

виправних робіт без позбавлення волі

Виправні роботи без позбавлення волі призначаються на строк від двох місяців до двох років і є основним заходом покарання, що може призначатися судом у таких випадках:

якщо цей захід покарання передбачається санкцією статті КК України;

призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено зако­ном (ст. 44 КК України);

заміни покарання більш м'яким покаранням (ст. 52, 53 КК України);

заміни виправними роботами штрафу, призначеного як основне покарання, у разі злісного ухилення засудженого від його спла­ти (ст. 32 КК України).

Порядок та умови виконання кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі визначаються кримінально-ви­конавчим законодавством (ст. 94—107 ВТК України).

Згідно зі ст. 94 ВТК України за вироком суду виправні роботи без позбавлення волі відбуваються за місцем роботи засудженого або в інших місцях, що їх визначають органи, які виконують цей вид по­карання, але в районі проживання засудженого з урахуванням його працездатності і по можливості спеціальності. Щодо неповнолітнього, крім того, ураховується необхідність забезпечення належного нагляду за його поведінкою і здобуття ним робочої кваліфікації.

Виправні роботи без позбавлення волі відбуваються на держав­них і громадських підприємствах, в установах та організаціях.

Таким чином, законодавство передбачає два види виправних робіт: за місцем роботи засудженого; в інших місцях.

Особа, засуджена до виправних робіт за місцем роботи, залиша­ється працювати на підприємстві, в установі або організації, де вона працювала до засудження, на тій же посаді або роботі. Переведення цих осіб на іншу посаду або роботу може здійснюватися на загаль­них підставах, що передбачається законодавством про працю.

118

Якщо засуджений на момент звернення вироку до виконання не працює, то органи, які виконують цей вид покарання, пропонують за­судженому у п'ятнадцятиденний строк влаштуватися на роботу і в разі потреби допомагають йому працевлаштуватися.

Засуджений до виправних робіт в інших місцях підлягає звіль­ненню з підприємства, установи чи організації, де він працює, і не пізніше десятиденного строку направляється органами, що викону­ють цей вид покарання, для роботи на інше підприємство, в установу чи організацію.

Виправні роботи в інших місцях засуджений виконує в межах на­селеного пункту, де він проживає, або в місцевості, звідки він має можливість щоденно повертатися до місця постійного проживання.

Згідно зі ст. ЗО "Наслідки ухилення від відбування виправних робіт без позбавлення волі" КК України в разі ухилення від відбування по­карання особи, засудженої до виправних робіт без позбавлення волі з відбуванням за місцем роботи, суд за поданням органу, що забезпечує виконання покарання, або за клопотанням громадської організації чи трудового колективу може направити цю особу для відбування пока­рання в інші місця, що визначаються органами, які забезпечують за­стосування виправних робіт, але в районі проживання засудженого.

Згідно з вимогами ст. 97 ВТК України строк відбування виправних робіт без позбавлення волі обчислюється в місяцях і днях, протягом яких засуджений працював і з його заробітку здійснювались відра­хування. Кількість днів, що їх має відробити засуджений, не повинно бути меншим від кількості робочих днів, що припадають на встанов­лений судом календарний строк покарання. Якщо засуджений не відробив необхідної кількості робочих днів і немає підстав, що пе­редбачаються ВТК України для зарахування невідроблених днів у строк покарання, відбування виправних робіт продовжується до по­вного відроблення засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування виправних робіт вважається день, з якого розпочато відрахування із заробітної плати, але не ра­ніше дня набрання вироком законної сили.

До строку відбування виправних робіт зараховується також час:

протягом якого засуджений не працював з поважних причин і йому за законом виплачувалася заробітна плата;

проведений у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами;

наданий для догляду за хворим, а також через хворобу, крім ви­падків, коли допомога з приводу тимчасової непрацездатності не

119

виплачується у зв'язку із захворюванням через сп'яніння або внаслідок дій, пов'язаних із сп'янінням;

•           протягом якого засудженим колгоспникам з об'єктивних умов

не надавалася робота, якщо при цьому загальна кількість від­

роблених днів була не меншою від встановленого по господар­

ству для колгоспників мінімуму на рік чи за окремими його пе­

ріодами.

Якщо в період відбування виправних робіт без позбавлення волі засуджений піддавався адміністративному стягненню за нове право­порушення або до нього як запобіжний захід застосовувалося взяття під варту, то час відбування адміністративного стягнення і утриму­вання під вартою до строку відбування виправних робіт не зарахо­вується.

Вироки до виправних робіт без позбавлення волі приводяться до виконання не пізніше десяти днів з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.

Виконання вироків суду до кримінального покарання у вигляді виправних робіт покладено на Державний департамент УкраТни з питань виконання покарань. Безпосередньо органами, що зай­маються виконанням виправних робіт є районні (міські) інспекціТ виправних робіт (ІВР) управління Державного департаменту УкраТни з питань виконання покарань в АРК та областях. Кон­троль за організацією роботи ІВР у районах та містах, а також на­дання їм практичної та методичної допомоги здійснюються відділом (відділенням) виконання покарань, не пов'язаних з позбав­ленням волі, управління Державного департаменту УкраТни з питань виконання покарань в АРК та областях, який, у свою чер­гу, підпорядкований відповідному відділу Державного департаменту України з питань виконання покарань. Нині діяльність ІВР з питань виконання покарань у вигляді виправних робіт (на даний час) регламен­тується Тимчасовою Інструкцією про порядок виконання кри­мінального покарання у вигляді виправних робіт без позбав­лення волі, яка затверджена Наказом МВС УкраТни № 91/565 від 17.07.99.

За вимогами ст. 99 ВТК України після одержання копії вироку інспекції виправних робіт:

•           направляють на роботу осіб, засуджених до виправних робіт в

інших місцях, осіб, засуджених до виправних робіт за місцем ро­

боти, які направлені судом для відбування покарання до інших

120

місць і в разі потреби допомагають працевлаштуватись особам, засудженим до виправних робіт за місцем роботи;

контролюють правильність здійснення відрахувань із заробітку засуджених і вчасністю перерахування їх до доходу держави, додержання адміністрацією підприємств, установ і організацій умов відбування покарання, встановлених виправно-трудовим за­конодавством України;

беруть участь у виховній роботі із засудженими;

застосовують до осіб, які відбувають виправні роботи без поз­бавлення волі, заходи заохочення та стягнення;

ведуть персональний облік осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі;

організовують у встановленому порядку пошук осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі, місце перебування яких невідоме.

Крім того, згідно з Інструкцією працівники ІВР:

аналізують роботу щодо виконання покарання у вигляді вип­равних робіт і в разі потреби вносять пропозиції керівництву про вдосконалення цієї роботи;

у встановленому порядку подають до суду документи про умов­но-дострокове звільнення або заміни невідбутої частини виправ­них робіт більш м'яким покаранням засуджених, які в період від­бування покарання проявили зразкову поведінку і чесне ставлення до праці та навчання;

щодо засуджених, які захворіли протягом відбування покарання хронічними, душевними та іншими тяжкими хворобами, що пере­шкоджають відбуванню покарання, порушують перед судом кло­потання про заміну виправних робіт більш м'яким видом пока­рання;

щодо засуджених, визнаних непрацездатними, порушують перед судом клопотання про заміну виправних робіт більш м'яким ви­дом покарання;

виносять постанову про привід щодо осіб, які ухиляються без поважних причин від явки до органів, що виконують цей вид покарання;

щодо осіб, засуджених до виправних робіт, які ухиляються від відбування покарання, вносять до суду в установленому поряд­ку подання про направлення таких осіб для відбування пока­рання до інших місць;

121

у разі злісного ухилення від відбування виправних робіт вносять до суду подання про заміну невідбутого строку покарання поз­бавленням волі;

розглядають заяви осіб, які відбувають виправні роботи, про звільнення їх з роботи за власним бажанням, перевіряють об­грунтованість змісту цих прохань і виносять постанову про доз­віл на звільнення або про відмову, а також роз'яснюють цим особам їх право оскаржити відмову;

у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законо­давством України, порушують перед судом клопотання про від­строчку виконання вироку;

своєчасно та уважно розглядають листи (заяви, скарги) з питань виконання і відбування виправних робіт, добиваючись їх вирі­шення, а також вживають заходів до усунення виявлених не­доліків.

Певні обов'язки щодо організації виконання виправних робіт по­кладаються також на адміністрацію підприємств, установ і орга­нізацій за місцем відбування засудженим покарання. Згідно зі ст. 100 ВТК України адміністрація підприємства, установи, організації, де пра­цює засуджений, який відбуває виправні роботи без позбавлення волі, після одержання копії вироку суду:

доводить вирок щодо засудженого до відома членів трудово­го колективу;

у добовий строк висилає органу, що виконує цей вид покарання, підтвердження про прийняття вироку суду до виконання;

відраховує із заробітку засудженого і в установленому порядку перераховує утримані суми в доход держави;

додержує умов відбування покарання, встановлених виправно-трудовим законодавством України;

забезпечує контроль за поведінкою засуджених і проведення з ними виховної роботи, а також трудове виховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, додержання трудової та дер­жавної дисципліни;

протягом строку відбування засудженим виправних робіт без позбавлення волі щомісячно повідомляє орган, який виконує цей вид покарання, про кількість відроблених ним робочих днів і проведені відрахування, про кількість днів, коли засуджений не виходив на роботу, і причини невиходу, про застосовані до за­судженого заходи заохочення і стягнення, а також про переве-

122

дення його на іншу роботу або звільнення від роботи з ініціа­тиви адміністрації. Каральні властивості виправних робіт виявляються в такому:

призначаються на певний строк;

протягом цього строку із заробітку засудженого здійснюються відрахування в доход держави;

змінюють у несприятливий бік правовий стан засудженого;

породжують судимість.

Особливість правового стану осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі, полягає в тому, що в цьому разі правовий ста­тус громадянина змінюється значно менше, ніж у особи, засудженої до позбавлення волі, оскільки цей вид покарання стосується лише свободи пересування та умов праці засудженого.

Основними засобами виправлення осіб, засуджених до виправних робіт, є режим відбування покарання, суспільно корисна пра­ця, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання.

Засоби виправлення повинні застосовуватися з урахуванням харак­теру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, особи засуд­женого, а також його поведінки та ставлення до праці.

Виконання покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі передбачає наявність певного правового режиму або передба­чених законом обов'язкових умов відбування цього виду покаран­ня, під якими розуміється сукупність встановлених кримінально-виконавчим законодавством правообмежень з метою виправлення та перевиховання засуджених.

Зазначені правообмеження визначаються нормами ВТК України, які регулюють:

обов'язкові відрахування із заробітку засудженого;

порядок обчислення трудового стажу засуджених;

порядок звільнення з роботи за власним бажанням засуджених до виправних робіт;

порядок надання відпустки і допомоги засудженим до виправ­них робіт.

Розглянемо детальніше кожне з цих правообмежень.

За ст. 102 ВТК України із заробітку засуджених до виправних робіт без позбавлення волі здійснюються відрахування в доход держави протягом строку відбування покарання в розмірах, встановле­них вироком суду. Відрахування здійснюються за місцем роботи за­судженого з усієї суми заробітку, без вилучення з цих сум податків та

123

інших платежів, а також незалежно від наявності претензій до засуд­женого за виконавчими документами.

Законом (ст. 29 КК України) встановлено тільки верхню межу від­рахувань, що здійснюються із заробітку засуджених до виправних робіт — 20 %, а мінімальний відсоток відрахувань у законі не зазна­чений. Проте на практиці розмір відрахувань із заробітку засудженого до виправних робіт призначається судом у межах 5—20 %, оскільки призначати розмір відрахувань менше 5 % недоцільно у зв'язку зі слабким каральним впливом на засудженого (малий розмір відраху­вань). Загальний розмір відрахувань із заробітку засудженого до виправних робіт за наявності інших утримань може досягати 70 %.

З осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування в розмірі, вста­новленому вироком, здійснюються за кожним місцем роботи.

Відрахування не здійснюються з пенсій і допомоги, одержува­ної в порядку соціального забезпечення та соціального страхуван­ня; з виплат одноразового характеру і непередбачених системою за­робітної плати; із сум, що виплачуються у вигляді компенсації за витрати, пов'язані з відрядженнями, та інших компенсаційних витрат.

При відрахуваннях із заробітку засуджених колгоспників до цьо­го заробітку включається як грошова, так і натуральна частина їх прибутків. Утримана із засуджених натуральна частина прибутків за­лишається у розпорядженні колгоспу, а ЇЇ вартість за державними за­купівельними цінами перераховується у доход держави. Відраховані грошові суми перераховуються у доход держави щомісяця в день ви­дачі гарантованої заробітної плати. Відрахування з прибутків у їх на­туральній частині здійснюються в міру її надходження і при кінцево­му розрахунку — за підсумками господарського року.

Якщо вирок, що передбачає виправні роботи без позбавлення волі, скасовується і справа закривається, а так само в разі винесення вип­равдувального вироку після скасування попереднього вироку у по­рядку нагляду особі, щодо якої справу закрито або винесено виправ­дувальний вирок, повністю повертаються відраховані з її заробітку суми.

Правила забезпечення трудового стажу засуджених до виправ­них робіт визначаються ст. 103 ВТК України, згідно з вимогами якої час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального та безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці.

124

За умови сумлінної праці та зразкової поведінки в період відбу­вання виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути вклю­чений до загального трудового стажу особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-про­цесуальним законодавством України.

Порядок звільнення з роботи за власним бажанням засудже­них до виправних робіт без позбавлення волі визначається ст. 104 ВТК України. Протягом строку відбування виправних робіт без поз­бавлення волі забороняється звільняти засуджених з роботи за їх власним бажанням без дозволу органів, які виконують цей вид пока­рання. Дозвіл надається після перевірки обгрунтованості заяви за­судженого. Відмова в дозволі на звільнення повинна бути мотивова­на. Вона може бути оскаржена вищестоящій службовій особі.

Засудженим до виправних робіт без позбавлення волі під час від­бування покарання чергова відпустка не надається (ст. 105 ВТК України). Інші види відпусток надаються засудженим згідно із зако­нодавством про працю. Час відбування покарання до стажу, що дає право на відпустку, одержання пільг і надбавок до заробітної плати, не включається.

Особам, які відбувають виправні роботи без позбавлення волі, до­помога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю і рода­ми обчислюється із заробітку, що залишається після відраху­вань, встановлених вироком суду.

До осіб, які відбувають виправні роботи без позбавлення волі ад­міністрацією підприємств, установ і організацій, де вони працюють, а також органом, що виконує покарання, можуть застосовуватися за­ходи заохочення та стягнення. Порядок застосування заохочень і стягнень до засуджених визначається ст.106, 107 ВТК України.

Адміністрацією підприємств, установ і організацій до осіб, які відбувають виправні роботи без позбавлення волі, застосовують­ся заходи заохочення і стягнення відповідно до законодавства про працю.

Якщо засуджений довів своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання і відбув встановлену зако­ном частину строку покарання, адміністрація підприємства, установи, організації за місцем відбування покарання може порушити клопо­тання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покаран­ня або про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким пока­ранням. Зазначене клопотання надсилається органу, що виконує цей вид покарання.

125

Згідно зі ст. 107 ВТК України за зразкову поведінку і чесне став­лення до праці засудженому до виправних робіт без позбавлення волі начальник органу, що виконує цей вид покарання, може ого­лосити подяку або з нього може бути знято раніше накладене стягнення.

Засуджені, які довели своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання, у встановленому законом порядку можуть бути представлені до умовно-дострокового звіль­нення від покарання або до заміни невідбутої частини пока­рання більш м'яким покаранням.

За порушення встановленого порядку відбування покарання за­судженому до виправних робіт без позбавлення волі начальник орга­ну, що забезпечує виконання цього виду покарання, може накласти стягнення — зауваження або догану. Перед накладенням стягнен­ня від засудженого відбирається письмове пояснення, яке підлягає перевірці.

Стягнення не може бути накладене після закінчення місячного строку з дня виявлення проступку. Постанова про накладення стяг­нення може бути оскаржена вищестоящій службовій особі.

У разі ухилення від відбування покарання осіб, засуджених до вип­равних робіт без позбавлення волі за місцем роботи, орган, який ви­конує цей вид покарання, може внести до суду подання, а громадська організація чи трудовий колектив — порушити перед судом клопо­тання про направлення цих осіб для відбування покарання в інші місця, але в районі проживання засудженого. У разі ухилення від відбування покарання осіб, засуджених до виправних робіт без поз­бавлення волі в інших місцях, їм може зробити попередження орган, який виконує цей вид покарання.

У разі злісного ухилення засуджених до виправних робіт без позбавлення волі від відбування покарання орган, який виконує цей вид покарання, може внести до суду подання про заміну згідно зі ст. ЗО КК України невідбутого строку виправних робіт без поз­бавлення волі покаранням у вигляді позбавлення волі.

Якщо засуджений, який злісно ухиляється від відбування покаран­ня, переховується, подання може виноситись і за його відсутності.

Разом з поданням до суду направляються такі документи:

копія вироку;

копія облікової картки;

126

довідка про допущені порушення режиму відбування і вжиті заходи впливу;

довідка про відбутий строк на день розгляду справи у суді;

інші матеріали, що підтверджують злісність ухилення від від­бування покарання;

особова справа засудженого для вивчення судом, яка після су­дового засідання повертається до ІВР для зберігання.

Як уже зазначалося, вироки до виправних робіт приймаються до виконання не пізніше десяти днів з дня набрання ними законної сили або звернення їх до виконання.

Документом, який підтверджує наявність підстав для притягнення до відбування виправних робіт, є копія вироку суду з довідкою про набрання ним законної сили.

У разі потреби до копії вироку суду додаються:

копія ухвали (постанови) касаційної або наглядової інстанції — при зміні вироку;

копія ухвали суду — при заміні невідбутого строку позбавлен­ня волі виправними роботами;

копія розпорядження Управління оперативної інформації МВС України про виконання Указу Президента України про помилу­вання — при заміні позбавлення волі виправними роботами у порядку помилування;

на осіб, звільнених з ВТУ у зв'язку із заміною позбавлення волі виправними роботами, адміністрація установи разом з копіями ухвали (розпорядження, постанови) направляє дві копії вироку, а також довідку на нього із зазначенням основних даних, дати звільнення, родинних та інших близьких зв'язків.

У разі виявлення в копіях перелічених документів невідповідних даних, що перешкоджають їх виконанню, ІВР протягом трьох днів вносить до суду, який виніс вирок (ухвалу, постанову), подання про їх усунення у встановленому законом порядку.

При одержанні на особу, яка відбуває виправні роботи, копії ви­року до виправних робіт за новий злочин, де відсутні дані про на­слідки відбування першого вироку, інспекція виправних робіт у та­кий же строк вносить до суду подання для вирішення питання про ступінь покарання за сукупністю вироків. При цьому до вирішення судом зазначеного питання виконання першого вироку не при­пиняється.

127

Суду, який виніс вирок (ухвалу, постанову), ІВР надсилає повідом­лення про прийняття вироку до виконання.

У разі заміни невідбутої частини позбавлення волі на виправні ро­боти повідомлення надсилається в установу, де засуджений відбував покарання.

Виконання покарання у вигляді виправних робіт припиняється і засуджені знімаються з обліку інспекції виправних робіт на та­ких підставах:

після закінчення строку покарання, призначеного за вироком суду;

у разі заміни невідбутої частини виправних робіт на позбавлення волі за злісне ухилення засудженого від відбування покарання;

за актом амністії;

у зв'язку з помилуванням;

унаслідок скасування вироку із закриттям справи;

у разі заміни невідбутої частини виправних робіт на більш м'яке покарання або зміни вироку із заміною призначеного покарання;

у зв'язку з умовно-достроковим звільненням;

інших, передбачених законодавством.

Докладніше питання щодо підстав для звільнення засуджених від подальшого відбування покарання розглянемо далі.

Крім перелічених осіб, з обліку інспекцій виправних робіт та­кож знімаються:

померлі;

особи, які відбували покарання у вигляді виправних робіт і за­суджені до позбавлення волі за вчинення нового злочину;

особи, які відбували покарання у вигляді виправних робіт і вибу­ли з території, яку обслуговує інспекція, у зв'язку зі зміною місця проживання.

Звільнення від пов'язаних із засудженням до виправних робіт правообмежень і відрахувань здійснюється в день закінчення строку покарання, а при звільненні на інших підставах — із дня винесення відповідного документу (Указу Президента Украї­ни про помилування, постанови або ухвали суду), що є підставою для звільнення засудженого.

У день закінчення строку покарання ІВР пропонує адміністрації підприємства, де засуджений відбував покарання, припинити відра­хування з його заробітку.

Після закінчення строку кримінального покарання у вигляді вип­равних робіт ІВР надсилає адміністрації підприємства, де засуджений

128

відбував покарання, довідку про час відбування покарання, який згід­но із законодавством не підлягає зарахуванню до загального та безперервного трудового стажу.

Особам, які відбули покарання у вигляді виправних робіт, видають­ся довідкі про відбуття покарання встановленої форми та оголо­шується про зняття з них правообмежень.

7.2. Порядок та умови виконання покарання у вигляді направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону

Одним із видів кримінального покарання, що пов'язаний із засто­суванням заходів виправно-трудового впливу на засуджених, є на­правлення військовослужбовців строкової служби до дисцип­лінарного батальйону.

Загальні засади призначення цього виду кримінального покарання визначаються ст. 34 КК України, згідно з якими військовослужбовці строкової служби, які вчинили злочини, можуть направлятися до дис­циплінарного батальйону у випадках, передбачених законом, на строк від трьох місяців до двох років, а також якщо суд, урахувавши об­ставини справи й особу засудженого, визнає за доцільне замість поз­бавлення волі на строк до трьох років застосувати направлення до дисциплінарного батальйону на той же строк. Направлення до дис­циплінарного батальйону замість позбавлення волі не застосову­ється до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Направлення до дисциплінарного батальйону є основним видом покарання, який застосовують у мирний час військові суди за вчинен­ня злочинів до військовослужбовців строкової служби і прирівняних до них за відповідальністю осіб. До курсантів військово-навчальних закладів, шкіл прапорщиків, мічманів та інших подібних навчальних закладів цей вид покарання може застосовуватися лише за злочини, вчинені ними після зарахування на навчання і за умови, що до цього вони не проходили строкову військову службу. Цей вид покарання не застосовується до військовослужбовців надстрокової служби, прапорщиків, мічманів, офіцерів, а також військовозобов'язаних у пе­ріод проходження навчальних чи інших зборів.

9-606

129

Сутність цього виду покарання полягає в тому, що засуджений примусово направляється до особливої військової частини — дис­циплінарного батальйону, де діє спеціальний внутрішній розпорядок. Цей вид покарання застосовується у разі вчинення злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки, коли засуджених можна за­лишити на військовій службі й виправити в умовах спеціальної вій­ськової частини.

Порядок і умови відбування цього покарання встановлені Поло­женням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах Ук­раїни, затвердженим Указом Президента України № 139 від 5 квітня 1994 р. (далі — Положенням) (див. дод. 2).

Направлення до дисциплінарного батальйону є покаранням за вчи­нений злочин і має на меті виправлення та перевиховання засудже­них у дусі чесного ставлення до праці та військової служби, суворого додержання ними Конституції та законів України, точного виконання Військової присяги і військових статутів та запобігання вчиненню но­вих злочинів.

Дисциплінарний батальйон (окрема дисциплінарна рота) є вій­ськовою частиною, яку утримують за окремим штатом. Організаційну структуру і чисельність дисциплінарного батальйону визначає Мі­ністр оборони України.

Контроль за діяльністю дисциплінарного батальйону, додержанням у ньому вимог військових статутів та Положення здійснює Генераль­ний штаб Збройних Сил України.

Підставою для утримування засуджених у дисциплінарному ба­тальйоні є вирок військового суду, який набрав законної сили.

Основними засобами виправлення та перевиховання засуджених є встановлені для дисциплінарного батальйону порядок та ре­жим відбування покарання, суспільно корисна праця, вихов­на робота, бойова підготовка.

Засоби виправлення та перевиховання застосовують з урахуван­ням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочи­ну, особи засудженого, а також його ставлення до праці та військо­вої служби.

Особи, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, ви­конують обов'язки та користуються правами, встановленими законо­давством для військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, і обмеженнями, передбаченими Положенням.

130

Обов'язки, права та відносини особового складу, що випливають з умов служби в дисциплінарному батальйоні, визначаються військови­ми статутами та Положенням.

Керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює командуючий військами військового округу (оперативного командування), який за­безпечує добір і розстановку кадрів офіцерського складу, контролює режим та умови утримування, охоплення постійною роботою, органі­зацію праці, бойову підготовку та виховання засуджених.

Командира дисциплінарного батальйону призначає Міністр оборо­ни України, командирів підрозділів та інших посадових осіб — ко­мандуючий військами військового округу (оперативного командуван­ня).

Згідно з Законом України "Про прокуратуру" нагляд за додер­жанням законів у дисциплінарному батальйоні здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому військові прокурори.

Строк відбування покарання в дисциплінарному батальйоні обчис­люється з моменту, зазначеного у вироку, з урахуванням відповідно до ст. 47 КК України часу попереднього ув'язнення.

До дисциплінарного батальйону засудженого направляють після набрання вироком законної сили.

З отриманням з військового суду розпорядження про виконання вироку командир військової частини у триденний строк направляє засудженого до дисциплінарного батальйону під конвоєм.

Дисциплінарний батальйон розташовують окремо від інших вій­ськових частин гарнізону.

Службові та жилі приміщення, що призначені для розташування під­розділів охорони, обслуговування, сержантів дисциплінарних рот, квар­тири військовослужбовців, склади вогнепальної зброї та боєприпасів розміщують поза територією (зоною), де утримують засуджених.

Територія (зона), на якій розташовані жилі та інші будівлі й спору­ди, що призначаються для розміщення та обслуговування засуд­жених, повинна обгороджуватися міцним парканом суцільного запов­нення заввишки не менш як 2,5 м. Зверху на паркані влаштовується козирок з колючого дроту у два ряди. На паркані або в забороненій смузі обладнують технічні засоби охорони.

Двері контрольно-пропускних пунктів і вхідні ворота у розташу­вання дисциплінарного батальйону повинні завжди бути зачинені на замок і відчинятися за розпорядженням чергового по батальйону.

9*

131

На роботу і заняття за межі розташування дисциплінарного ба­тальйону засуджених виводять у складі відділення чи взводу (із за­писом про це у книзі виходу та повернення засуджених) під охоро­ною озброєного конвою і командуванням відповідних командирів.

В окремих випадках засудженим, які стали на шлях виправлення, може дозволятися пересування без конвою, якщо цього потребує ха­рактер роботи, яку вони виконують.

Дозвіл на пересування без конвою оформлює наказом командир дисциплінарного батальйону.

Посилки, передачі та бандеролі, що надходять до засуджених, під­лягають огляду. Порядок огляду та вручення поштових надходжень засудженим встановлює командир дисциплінарного батальйону. При цьому відкривають ці надходження і вилучають із них вміст самі за­суджені, яким вони адресовані, у присутності чергового по батальйо­ну або офіцера роти.

Листи, що надходять до засуджених, вручає їм старшина роти або заступник командира взводу, у присутності якого засуджені зобов'я­зані їх відкрити. Зміст листів перевірці не підлягає.

Гроші (у тому числі й премії як захід заохочення), що надходять на ім'я осіб, які перебувають у дисциплінарному батальйоні, зарахо­вують на їх особисті рахунки і видають при звільненні з батальйону.

Кількість посилок, передач, бандеролей і листів, які одержують за­суджені, а так само кількість листів, що вони відправляють, не обме­жується.

Засудженим можуть бути надані побачення: короткострокові — до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Короткострокові по­бачення надають щомісяця з родичами чи іншими особами у спе­ціально обладнаному приміщенні у вільний від роботи та занять час і дні, встановлені командиром дисциплінарного батальйону.

Тривалі побачення з правом спільного проживання з близькими родичами (матір'ю, батьком, дружиною, дітьми, рідними братами і сестра­ми, дідом, бабою, особами, на вихованні яких перебував засуджений) можуть надаватись один раз на квартал з дозволу командира дис­циплінарного батальйону.

У порядку, встановленому командиром дисциплінарного батальйону, засуджені можуть вести телефонні розмови з близькими родичами. Вони мають право за рахунок коштів, що перебувають на їх особис­тих рахунках, передплачувати й одержувати газети, журнали, інші періо­дичні видання, що виходять в Україні, без обмеження їх кількості.

132

Відпустки, передбачені для військовослужбовців строкової служби, засудженим не надаються.

В окремих випадках засудженим можуть дозволятися короткост­рокові виїзди за межі дисциплінарного батальйону на строк щонай­більше сім діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, через виняткові особисті обставини: смерть або тяжку хворобу близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне лихо, яке заподіяло великої матеріальної шкоди засудженому або його сім'ї, тощо.

Дозвіл на короткостроковий виїзд дає командир дисциплінарного батальйону з урахуванням особи засудженого і його поведінки. Час перебування засудженого за межами дисциплінарного батальйону зараховується до строку відбування покарання.

У період відбування покарання в дисциплінарному батальйоні за­суджені військовослужбовці носять погони рядових. Звертаються до них за званням "рядовий" і прізвищем.

Розпорядок дня в дисциплінарному батальйоні встановлює коман­дир батальйону. У розпорядку дня мають передбачатися робота на виробництві — щоменше 8 годин, нічний сон — 8 годин, приймання їжі — тричі на день, по одному дню на тиждень — для навчальних занять, парково-господарських робіт та відпочинку.

На прохання засуджених або з ініціативи релігійних організацій можуть проводитися богослужіння, релігійні обряди та церемонії, час і умови здійснення яких визначаються за участю командира дисцип­лінарного батальйону.

Засуджених залучають до праці на виробничих підприємствах, будівництві та інших об'єктах Міністерства оборони України, у май­стернях дисциплінарного батальйону, як правило, з використанням техніки. Організація праці повинна підпорядковуватися завданню ви­правлення та перевиховання засуджених і забезпечувати їхню постій­ну та повну зайнятість. Робота засудженим не оплачується.

Виховну роботу із засудженими проводять з урахуванням їх пси­хологічних особливостей, рівня освіти та ставлення до релігії. Вона повинна спрямовуватися на формування у засуджених вірності Віт­чизні та військовому обов'язку, зміцнення військової дисципліни та запобігання вчиненню правопорушень.

Основними є такі форми виховної роботи:

• заняття з гуманітарної підготовки та інформування особового складу;

133

індивідуальна робота, яку проводять офіцери, прапорщики та сержанти на основі глибокого вивчення особистості кожного засудженого, його ділових, моральних і психологічних якостей;

правове виховання;

організація лекцій, доповідей, бесід, вечорів запитань та відпові­дей, тематичних і літературних вечорів, читання газет та журналів, художньої літератури, перегляду телевізійних передач та демон­страції кінофільмів виховної спрямованості;

залучення засуджених до участі в художній самодіяльності, спор­тивно-масовій, бібліотечній та клубній роботі.

Навчальні заняття із засудженими організовують за спеціальною програмою. Заняття з бойової підготовки проводять з навчальною зброєю без багнета і затвора. Для проведення занять створюється необхідна навчально-матеріальна база.

Командири військових частин, з яких прибули засуджені, повинні підтримувати зв'язок з командиром дисциплінарного батальйону, ціка­витися поведінкою колишніх підлеглих і сприяти їх перевихованню.

Згідно з п. 44 Положення за зразкову поведінку і чесне ставлення до праці та військової служби до засуджених можуть застосовува­тися такі заходи заохочення:

оголошення подяки;

зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення;

надання додатково одного короткострокового побачення на місяць;

нагородження цінним подарунком або премією в розмірі місяч­ного грошового забезпечення.

Засуджені, які мають зразкову поведінку, чесно ставляться до праці та військової служби і беруть активну участь у громадській роботі, після відбуття ними не менш як третини строку покарання наказом ко­мандира дисциплінарного батальйону можуть вважатися такими, що виправляються.

Згідно із п. 46 Положення після фактичного відбуття засудженим не менш як половини призначеного строку покарання за умови, що він зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та військо­вої служби довів своє виправлення, командир дисциплінарного бата­льйону може внести до військового суду гарнізону за місцем відбу­вання покарання подання про умовно-дострокове звільнення його від покарання або заміну невідбутої частини покарання на більш м'я­ке покарання.

134

Якщо військовий суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від покарання або заміні йому невідбутої частини по­карання на більш м'яке, повторне подання з. цього питання командир дисциплінарного батальйону може внести не раніше як через шість місяців із дня винесення військовим судом ухвали про відмову.

Згідно з п. 48 Положення за порушення вимог режиму відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі дисциплі­нарні стягнення:

зауваження;

догана;

сувора догана;

призначення в наряд на роботу — до п'яти днів у вільний від роботи і навчання час;

арешт з утримуванням на гауптвахті — до 10 діб;

виключення з числа тих, хто виправляється.

Арешт з утримуванням на гауптвахті застосовують до засуджених, які систематично порушують дисципліну, якщо всі інші заходи стяг­нення не дали позитивних результатів.

Засуджених звільняють з дисциплінарного батальйону на та­ких підставах:

після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;

за актом амністії;

у зв'язку з помилуванням;

у разі винесення судом ухвали або постанови про звільнення від відбування покарання через хворобу, умовно-достроково і на інших підставах, встановлених законом.

Осіб, звільнених з дисциплінарного батальйону, направляють для подальшого проходження служби, як правило, до тих же військових частин, де вони проходили службу до засудження.

З особами, яких було умовно-достроково звільнено від відбуван­ня покарання, протягом невідбутої частини покарання проводять ви­ховну роботу за участю громадськості та військових колективів.

Час перебування засуджених у дисциплінарному батальйоні до строку військової служби не зараховується.

Командуючий військами військового округу (оперативного коман­дування) і командуючий Військово-Морськими Силами України ма­ють право зараховувати час перебування в дисциплінарному батальйоні до строку військової служби особам:

135

які оволоділи військовою спеціальність добре знають і чітко ви­конують вимоги військових статутів та бездоганно несуть службу після звільнення з дисциплінарного батальйону

які, відбуваючи покарання, твердо стали на шлях виправлення, виявили високу дисциплінованість і чесне ставлення до праці та військової служби.

Осіб, які відбули покарання або звільнені умовно-достроково і яким згідно з п. 62 Положення час перебування в дисциплінарному батальйоні зарахований до строку строКово,- військової служби, і осіб, які підлягають звільненню за амністій аб0 помияуванням, звіль­няють з військової служби в запас безпосередньо з дисциплінарного батальйону, якщо вони вже відслужили встановлений Законом Украї­ни "Про загальний військовий обов'язок j військову службу" строк військової служби.

Звільнених із дисциплінарного батальону забезпечують проїзни­ми документами, грішми для продоволь^о-дорожніх потреб або ар­мійською сухою пайкою та милом за встановленими нормами. До військових частин або до місця проживання вони прямують само­стійно.

Про прибуття звільненого до військової частини її командир по­винен негайно повідомити командира Дисциплінарного батальйону. Осіб, які відбули покарання в дисциплінарному батальйоні або до­строково звільнені з нього, визнають такимИ) щ0 не мають суди­мості.

Осіб, звільнених з дисциплінарного батальйону умовно-достроко­во, такими, що не мають судимості, вц3нають після закінчення не-відбутої частини строку покарання.

7.3. Порядок та умови вик^онання кримінальних покарань не пов'язаних із застосуванняМ заходів виправно-трудового впливу

Порядок і умови виконання кримїна,^Ьних покарань у вигляді поз­бавлення права обіймати певні пос:ади ag0 займатися певною діяльністю, штрафу, громадської А^оганИі конфіскації майна, позбавлення військового або спе Пального звання, батьків­ських прав визначаються Положенном пр0 порядок і умови ви­конання в Україні кримінальних п«сэкарань не зв'язаних із за-

136

ходами виправно-трудового впливу на засуджених (затверд­жено Указом Президії Верховної Ради України № 7193-Х від 22.06.84).

Підставою для виконання перелічених покарань є вирок суду, що набрав законної сили. Цей вирок звертається до виконання судом, який виніс вирок, не пізніше трьох діб з дня набрання ним закон­ної сили або повернення справи з касаційної інстанції.

Особи, які засуджені до перелічених покарань, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обме­женнями, що передбачені законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і встановленого законом порядку виконання цього виду покарання.

Правове становище іноземних громадян в Україні й осіб без громадянства, засуджених до цього виду покарань, визначається за­конодавством України, що встановлює права та обов'язки цих осіб під час їх перебування в Україні, з обмеженнями, передбаченими законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і встановленого законом порядку виконання цього виду по­карання.

Нагляд за додержанням законів при виконанні зазначених пока­рань здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йо­му прокурори згідно із Законом України "Про прокуратуру".

Кримінальне покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю згідно з вимо­гами ст. 31 КК України може призначатися судом на строк від двох до п'яти років як основне або додаткове покарання. Це покарання призначається й тоді, коли за характером вчинених винним злочинів за посадою або при занятті певною діяльністю суд визнає неможли­вим збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Позбавлення права обіймати певні посади полягає у звільненні за­судженого на зазначений у вироку суду строк від посади, яку він обіймав під час вчинення злочину, і позбавленні його права обіймати аналогічні посади на інших підприємствах, в установах та організаціях.

Позбавлення права займатися певною діяльністю — це заборона засудженому займатися діяльністю, у зв'язку з якою ним вчинено злочин.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатись або як основне, якщо воно передбачене

137

як таке в санкції статті КК України, а також при застосуванні ст. 44 КК України, або як додаткове покарання, якщо воно передбачене як таке в санкції статті КК України, а також тоді, коли за характером вчинених винним за посадою або при занятті певною діяльністю суд згідно зі ст. 31 КК України визнає неможливим збереження за ним права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю.

Як і кожне інше кримінальне покарання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю встановлює певні правообмеження для засуджених. Проте характер правооб-межень у межах призначення цього виду покарання може бути різ­ний. Зокрема, найчастіше застосування позбавлення права обмежує трудові права засудженого у разі заборони обіймати певні посади або займатися певною професійною діяльністю.

Позбавлення особи права обіймати певні посади передбачає не тільки звільнення її з обійманої посади, а й заборону обіймати її та аналогічні їй на певний строк. У разі встановлення вироком заборони займатися певною професійною діяльністю засуджений звільняється з попереднього місця роботи і, крім того, усувається зі сфери своєї професійної діяльності взагалі. Отже, якщо в першому випадку за­суджений не позбавляється можливості працювати за спеціальністю, то другий випадок застосування позбавлення права характеризуєть­ся більшою кількістю обмежень щодо трудових прав.

Застосування покарання у вигляді заборони на здійснення непро­фесійної діяльності передбачає правообмеження іншого характеру. У цьому разі призначене покарання не стосується сфери трудових прав засудженого. Нині така заборона стосується права на керуван­ня транспортними засобами та права на полювання.

Порядок та умови виконання цього покарання визначаються гл. 2 Положення про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених (далі — Положення).

Адміністрація підприємства, установи, організації за місцем робо­ти засудженого не пізніше наступного дня після одержання копії вироку припиняє згідно з п. 7 ст. 36 Кодексу законів про працю (КЗпП) України трудовий договір із засудженим, що обіймає поса­ду або займається діяльністю, права на які його позбавлено, і вно­сить до трудової книжки засудженого в точній відповідності з ви­роком суду запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади його позбавлено права обіймати або якого роду діяльністю поз-

138

бавлено права займатися. Про це негайно повідомляється суду, який постановив вирок, і відповідному органу, що контролює вико­нання зазначеного виду покарання.

Адміністрація має право за згодою засудженого надати йому на тому ж підприємстві, в установі, організації іншу посаду або мож­ливість займатися іншою трудовою діяльністю, якщо це не супере­чить вироку.

При вступі на роботу особи, засудженої до позбавлення права обі­ймати певну посаду або займатися певною діяльністю, у трудовій книжці якої немає відповідного запису, адміністрація підприємства, установи, організації за поданням органу, що контролює виконання цього виду покарання, вносить до трудової книжки в точній від­повідності з вироком суду запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади її позбавлено права обіймати або якою діяльністю поз­бавлено права займатися.

Особі, яка відбула покарання у вигляді позбавлення права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю або яку звільнено від цього покарання у встановленому законом порядку, на її прохан­ня замість трудової книжки видається дублікат без внесення до ньо­го запису про покарання.

Строк виконання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне по­карання або як додаткове до покарання, не пов'язаного з позбав­ленням волі, а також при умовному засудженні або відстрочці вико­нання вироку особі, засудженій до позбавлення волі, якщо в цьому разі виконання додаткового покарання не відстрочено, обчислюєть­ся з моменту набрання вироком законної сили.

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю як додаткового покарання до позбавлення волі воно поширюється на весь час перебування засудженого в міс­цях позбавлення волі і, крім того, на строк, встановлений вироком.

При призначенні додаткового покарання у вигляді позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю особі, яку умовно засуджено до позбавлення волі з обов'яз­ковим залученням до праці, строк його обчислюється з моменту початку обов'язкового строку роботи на підприємствах (будо­вах) народного господарства.

Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обій­мати певні посади або займатися певною діяльністю щодо особи,

139

умовно звільненої з місць позбавлення волі з обов'язковим залучен­ням до праці, обчислюється з моменту початку обов'язкового строку роботи на підприємствах (будовах) народного господарства.

Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю щодо особи, за­судженої до позбавлення волі, до якої застосовано умовно-достро­кове звільнення або заміну покарання на більш м'яке, обчислюється з моменту звільнення з місць позбавлення волі.

Особа, яку засуджено до позбавлення права обіймати певні поса­

ди або займатися певною діяльністю, а також службова особа, винна

в невиконанні вироку суду про позбавлення права обіймати певні по­

сади або займатися певною діяльністю, несуть відповідальність, пе­

редбачену ст. 183-2 КК України.            '

Контроль за виконанням покарання про позбавлення права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю здійснюється за місцем проживання засуджених ІВР разом з органами внутрішніх справ — працівниками підрозділів ДАІ (щодо осіб, засуджених до позбавлення права керувати транспортними засобами) та підрозділу ДСБЕЗ (щодо осіб, засуджених до позбавлення права обіймати ма­теріально-відповідальні посади). Підставою для виконання покаран­ня є вирок суду, що надійшов до ІВР і набрав чинності.

Нині порядок здійснення контролю ІВР за виконанням цього виду покарання визначається Тимчасовою інструкцією про порядок вико­нання кримінального покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, яка затверджена спільним Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МВС України № 91/565 від 17.07.99 (далі — Інструкція).

Згідно з Інструкцією в ІВР ведеться журнал обліку засуджених та їх облікові картки.

На кожного засудженого до цього виду покарання заводиться особова справа, де зберігаються пов'язані із здійсненням контролю за вироком суду документи (копія вироку з довідкою про набрання ним чинності, копія повідомлення адміністрації підприємства, копія по­дання та ін.), що нумеруються та підшиваються.

Одержавши копію вироку, інспектор ІВР заповнює відповідні рек­візити в журналі і направляє повідомлення до суду, який виніс вирок, про взяття засудженого на облік.

140

Після взяття на облік засудженого, якого позбавлено права на ке­рування транспортними засобами, ІВР направляє інформацію до ДАІ або державної інспекції з маломірних суден або до Судноплавної інспекції річкового флоту.

При взятті на облік засудженого, якого позбавлено права полюва­ти, ІВР направляє інформацію до товариства мисливців, членом яко­го є засуджений, для застосування заходів згідно зі Статутом това­риства, а також інформацію працівнику дозвільної системи органів внутрішніх справ для вирішення питання про необхідність вилучення в засудженого мисливської зброї.

При взятті на облік засудженого, якого позбавлено права обійма­ти матеріально-відповідальні посади, ІВР інформує відділ ДСБЕЗ ор­ганів внутрішніх справ.

З метою забезпечення виконання вироку ІВР перевіряє:

звільнення адміністрацією підприємства, установи, організації за­судженого від посади або роду діяльності, права на які його поз­бавлено, яка зобов'язана не пізніше наступного дня після одер­жання із суду вироку припинити трудовий договір згідно з п. 7 ст. 36 КЗпП України або перевести засудженого на іншу роботу, виконання якої не суперечить вироку (ст. 32 КЗпП України);

внесення до трудової книжки засудженого запису згідно з ви­роком про те, на якій підставі, на який строк та які посади він позбавлений права обіймати. Підставою для внесення такого запису є наказ (розпорядження) керівника підприємства, устано­ви чи організації;

надходження до нього з підприємства, установи чи організації повідомлення про звільнення засудженого з посади або занят­тя певною діяльністю, права на які він позбавлений, та внесення відповідного запису до трудової книжки.

Здійснюючи подальший контроль за виконанням вироку суду, ІВР надсилає до паспортного відділу органу внутрішніх справ контроль­ну картку для здійснення контролю за випискою засудженого з міс­ця проживання, щонайменше раз у півріччя перевіряє виконання ви­року суду адміністрацією та засудженим, про що складає акт.

За повідомленням ІВР контроль за виконанням вироку про поз­бавлення права займатися непрофесійною діяльністю здійснюють дільничні інспектори міліції за місцем проживання засудженого, а та­кож працівники ДАІ, які інформують один раз у півріччя ІВР про ви­конання засудженим заборони суду.

141

Виконання покарання у вигляді заборони обіймати певні поса­ди або займатися певною діяльністю припиняється, і засуджений знімається з обліку на таких підставах:

у зв'язку з відбуттям строку покарання;

у разі скасування вироку із закриттям ведення справи;

при зміні вироку із заміною на більш м'яке покарання;

за актом амністії чи помилуванням;

через засудження до позбавлення волі;

унаслідок смерті засудженого;

у зв'язку зі зміною постійного місця проживання;

на інших, передбачених законодавством.

Умовно-дострокове та дострокове звільнення від призначено­го як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю законодавством не передбача­ється. Воно може бути здійснене лише як акт амністії або помилу­вання. Засуджений може звільнитися від розглядуваного додатково­го покарання в разі умовно-дострокового звільнення від основного покарання або заміни його на більш м'яке в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 52 КК України.

Особа, яка відбула покарання у вигляді заборони права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, запрошується до ІВР, де їй оголошується про зняття з обліку та роз'яснюються права згід­но з чинним законодавством.

Особи, які було засуджено до розглядуваного виду покарання як основного, вважаються несудимими, якщо протягом року з дня його відбуття не вчинять нового злочину.

Штраф є мірою кримінального покарання, що виражається у стяг­ненні із засудженого в доход держави певної суми грошей.

Загальні засади призначення кримінального покарання у вигляді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокре­ма ст. 32 КК України. Штраф застосовується як основне або додат­кове покарання. Розмір штрафу встановлюється залежно від тяж­кості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного від 10 до 400 мінімальних розмірів заробітної плати, а у виняткових випадках, передбачених законодавчими актами України, за окремі злочини можуть встановлюватись і більші розміри штрафу.

Штраф як основне покарання призначається тоді, коли цей за­хід покарання передбачений санкцією відповідної статті КК України. Так само як основне покарання штраф може призначатись у поряд-

142

ку заміни виправних робіт особам, які визнано непрацездатними, та особам, які стали непрацездатними після винесення вироку, а також у разі заміни покарання на більш м'яке, якщо в останньому випадку санкція статті, за якою засуджено винного, серед основних заходів покарання передбачає й штраф. Якщо санкція статті КК України не передбачає штрафу, він може призначатись як основне покарання лише в порядку переходу до більш м'якого виду покарання за наяв­ності підстав, передбачених ст. 44 КК України.

Штраф як додатковий захід покарання призначається лише тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсуд­ного визнано винним, а також у разі застосування умовного засуд­ження та відстрочки виконання вироку.

Порядок та умови виконання покарання у вигляді штрафу визна­чаються гл. З Положення.

Суд, який виніс вирок, пропонує засудженому добровільно сплати­ти суму штрафу в місячний строк і попереджає, що в разі несплати штрафу його буде стягнуто у примусовому порядку. Якщо засудже­ний не має змоги сплатити штраф у цей строк, згідно зі ст. 405 КПК України його стягнення може бути відстрочене або розстрочене, але не більш як на один рік із дня набрання вироком законної сили.

У разі несплати засудженим штрафу в установлений строк пока­рання у вигляді штрафу здійснюється примусово в порядку і строки, передбачені ст. 362 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі виконавчого листа, виданого судом, який виніс вирок.

Стягнення штрафу звертається на особисте майно засудженого, а також на його частку у спільній власності.

Звернення стягнення на заробітну плату чи інший заробіток, пенсію або стипендію засудженого здійснюється в разі відсутності в нього майна або недостатності цього майна для повного стягнення штрафу.

Стягнення на майно засудженого не звертається, якщо розмір стягнення не перевищує 20 % місячної заробітної плати чи іншого заробітку, пенсії або стипендії, на які за законом може бути звернене стягнення.

При стягненні штрафу не може вилучатися майно, що не підлягає конфіскації відповідно до Переліку, що міститься в додатку до КК України.

Покарання у вигляді штрафу як основного покарання або як до­даткового покарання за умовного засудження здійснюють державні виконавці відділу державноТ виконавчої служби відповідного

143

районного (міського) управління юстиції за місцем роботи за­судженого або за місцем перебування його майна.

Покарання у вигляді штрафу як додаткового покарання до поз­бавлення волі, а також за умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці здійснюють державні виконавці відділу державної виконавчої служби районного (міського) управлін­ня юстиції за місцем проживання або за місцем роботи засудженого, або за місцем перебування його майна, або за місцем відбування за­судженим основного покарання.

У разі злісного ухилення засудженого від сплати штрафу, призначе­ного як основне покарання, суд за поданням державної виконавчої служби або з власної ініціативи може замінити несплачену суму штра­фу покаранням у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з роз­рахунку один місяць виправних робіт за чотири мінімальних розміри заробітної плати штрафу, але на строк щонайбільше два роки в по­рядку, передбаченому законодавством України і ст. 410 КПК України. Замінювати штраф на виправні роботи непрацездатній особі заборонено.

Замінювати штраф на позбавлення волі і навпаки не допус­кається (ст. 32 КК України).

У ст. 15 гл. З Положення передбачається, що коли при виконанні вироку про призначення штрафу буде встановлено неможливість йо­го сплати, суд може постановити замінити штраф на громадську до­гану у порядку, передбаченому ст. 410 КПК України. Але зазначена норма практично не діє, оскільки виникають певні суперечності між ст. 15 Положення і ст. 410 КПК України, з одного боку, та ст. 32 КК України — з іншого, у зв'язку з тим, що чинна редакція ст. 32 КК України не містить положення про те, що в разі неможливості спла­ти штрафу суд може замінити його на громадську догану.

Після стягнення штрафу виконавчий лист з позначкою про вико­нання вироку, пов'язаного зі стягненням штрафу, повертається до суду, який ухвалив вирок.

За правовою природою і наслідками штраф як захід кримінально­го покарання відрізняється від штрафу як заходу адміністративного стягнення та громадського впливу. Призначений вироком суду за вчинений злочин штраф тягне за собою судимість. Судимість вва­жається погашеною, якщо засуджена до штрафу особа протягом року з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину.

144

Громадська догана полягає в публічному висловленні судом до­гани винному з доведенням про це в разі потреби до відома гро­мадськості через пресу або в інший спосіб (ст. 33 КК України).

Громадська догана є різновидом основного покарання. При призначенні цього покарання додаткові покарання не застосову­ються.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді громадської до­гани визначаються гл. 4 Положення.

Покарання у вигляді громадської догани здійснюється судом, який ухвалив вирок, і полягає в публічному висловленні судом наявної у вироку догани винному при оголошенні вироку, тобто висловленні осуду винному від імені держави.

Якщо вироком передбачено довести громадську догану до відома громадськості через пресу чи в інший спосіб, копія вироку після на­брання ним законної сили надсилається судом адміністрації підпри­ємства, установи, організації, громадським організаціям за місцем ро­боти, навчання чи проживання засудженого або органу преси, які в місячний строк повідомляють суду про вжиті заходи. Вирок дово­диться до відома трудового колективу на зборах, через багатотираж­ну чи стінну пресу або в інший спосіб.

Контроль за доведенням вироку до відома громадськості здійснює державний виконавець відділу державної виконавчоТ служби районного (міського) управління юстиціТ за місцем проживан­ня, роботи або навчання засудженого.

За правовою природою і наслідками — наявністю судимості про­тягом року з дня відбуття покарання — громадська догана як захід кримінального покарання відрізняється від громадської догани як заходу громадського впливу.

Конфіскація майна (ст. 35 КК України) є різновидом додатково­го кримінального покарання, який полягає в примусовому безплат­ному вилученні майна засудженого у власність держави. Цей вид по­карання застосовується лише тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудного визнано винним.

Порядок та умови виконання цього покарання зазначені у гл. 5 Положення.

Суд, який ухвалив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання до держав­ної виконавчої служби, про що сповіщає відповідному фінансовому

10-606

145

органу. За відсутності у справі опису майна засудженого надсилаєть­ся довідка, що майно опису не піддавалося.

Покарання у вигляді конфіскації майна здійснює державна вико­навча служба районних (міських) управлінь юстиції за місцем розміщення майна.

Згідно зі ст. 21 Положення конфіскації підлягає майно, що є осо­бистою власністю засудженого, у тому числі його частка у спільній власності, а також вклади засудженого.

Не підлягає конфіскації майно, що потрібне власне засудженому та особам, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна встановлено в додатку до КК України.

Спори про належність майна, що підлягає конфіскації за вироком суду, вирішуються в порядку, встановленому Цивільним процесуаль­ним кодексом України.

Державний виконавець одразу після одержання виконавчого лис­та перевіряє наявність майна, зазначеного в опису, виявляє інше май­но, що підлягає конфіскації, і складає опис цього майна. За наявності довідки, що майно опису не піддавалося, державний виконавець вжи­ває заходів до виявлення майна засудженого, яке підлягає конфіс­кації, і при його виявленні складає опис цього майна.

В опису зазначається повне й точне найменування кожного пред­мета, його відмітні ознаки (у тому числі маса, колір, метраж, ступінь зношеності). Описані предмети пломбуються або опечатуються, про що в опису робиться відповідна позначка.

Державний виконавець вживає необхідних заходів щодо збере­ження майна, яке підлягає конфіскації і піддане опису.

Частка засудженого у спільній власності визначається за подан­ням державного виконавця районним (міським) судом у порядку, пе­редбаченому ст. 379 Цивільного процесуального кодексу України.

Конфісковане майно засудженого передається фінансовим орга­нам після задоволення відповідно до законодавства України всіх ви­сунутих до нього вимог. Щодо претензій, які підлягають задоволен­ню за рахунок конфіскованого майна, держава відповідає в межах активу.

Конфісковане майно передається фінансовим органам в порядку, встановленому Міністерством фінансів України і Міністерством юсти­ції України.

Якщо після виконання вироку в частині конфіскації всього майна, але до закінчення встановлених законом строків виконання обвину-

146

вального вироку виявляється неконфісковане майно засудженого, набуте ним до винесення вироку або після цього, але на кошти, що підлягають конфіскації, за поданням прокурора суд вирішує питання про конфіскацію додатково виявленого майна в порядку, встановле­ному ст. 409, 411 Кримінально-процесуального кодексу України.

Після передання конфіскованого майна фінансовим органам вико­навчий лист із позначкою про виконання вироку про конфіскацію майна повертається до суду, який ухвалив вирок.

Фінансові органи передають суду, який виніс вирок, відомості, що підтверджують виконання вироку в частині конфіскації майна.

У ст. 37 КК України передбачаються підстави для позбавлення військових, спеціальних звань, рангів, чинів, кваліфікаційних класів і державних нагород щодо осіб, засуджених за вчинені злочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 КК України в разі засудження за тяж­кий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена його за вироком суду.

У ч. 2 цієї самої статті КК України передбачається, що в разі за­судження за тяжкий злочин особа, яка має почесне звання або відзначена державною нагородою України, суд при ухваленні вироку вирішує питання про внесення подання Президенту України про позбавлення засудженого почесного звання або державноТ на­городи України.

Ордени, медалі та почесні звання є державними нагородами Украї­ни за особливі заслуги перед державою і суспільством. Державні на­городи згідно з п. 5 ч. 2 ст. 92 Конституції України встановлюються виключно законами України. Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 92 Конституції Ук­раїни виключно законами України встановлюються також військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання.

Президент України присвоює вищі військові звання, вищі диплома­тичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини (п. 24 ст. 106 Конституції України), а також нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними (п. 25 ст. 106 Конституції України).

Позбавлення військового або спеціального звання є додатко­вим покаранням, яке суд має право застосувати до особи, яка вчинила тяжкий злочин і тим самим зганьбила присвоєне їй звання. Суд вирі­шує питання про призначення цього покарання на загальних засадах

!0*

147

призначення покарання (ст. 39 КК України). Перелік тяжких злочинів міститься у ст. 7-1 КК України. У контексті положень ч. 1 ст. 37 КК України ранги, чини та кваліфікаційні класи є спеціальними зван­нями в широкому розумінні цього поняття.

Згідно з редакцією ст. 37 КК України суд має повноваження за наявності для того підстав позбавити особу будь-якого військового або спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу не­залежно від того, ким вони були присвоєні. У такому вирішенні пи­тання виявляється принцип рівності всіх громадян перед законом, а також принцип незалежності судової влади.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді позбавлення вій­ськового або спеціального звання визначаються гл. 6 Положення і зокрема ст. 27.

Суд, який виніс вирок про позбавлення засудженого військового або спеціального звання, надсилає копію вироку після набрання ним законної сили органу, що його присвоїв.

Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено вій­ськового або спеціального звання, орган, що присвоїв це звання, вносить у встановленому порядку до відповідних документів запис про позбавлення засудженого звання і вживає заходів позбавлення його всіх прав і пільг, пов'язаних із цим званням, про що повідомляє до суду.

Позбавлення особи, яку засуджують за скоєння тяжкого злочину, державноТ нагороди (ордену, медалі, почесноТ відзнаки чи відзнаки Президента України), почесного звання не входить до компетенції суду і не є додатковим кримінальним покаранням. Суд, встановивши, що підсудному присвоєне почесне звання або він нагороджений державною нагородою України, вирішує питання про внесення Президенту України подання про їх позбавлення. У подаль­шому суд повідомляється про рішення, прийняте щодо внесеного по­дання.

Порядок та строки внесення подання з цього питання визначають­ся ст. 28 Положення.

Оскільки КК України не передбачено позбавлення осіб державних нагород колишнього СРСР, суд не має права приймати таке рішення. Таке рішення суд не має права приймати також і щодо відзнак іно­земних держав.

Позбавлення батьківських прав (ст. 38 КК України) є додатко­вим заходом покарання, яке призначається лише тоді, коли буде вста-

148

новлено, що підсудний зловживав цими правами. У санкціях Особли­вої частини КК України позбавлення батьківських прав не вказуєть­ся. Воно може застосовуватись при засудженні за злочини, вчинення яких було пов'язане зі зловживанням цими правами.

Сутність цього покарання полягає в тому, що засуджений втрачає всі права, які грунтуються на факті спорідненості з дитиною, щодо якої він позбавлений прав, у тому числі право вимагати від неї в май­бутньому надання йому утримання. Водночас позбавлення батьківсь­ких прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дитину.

Призначаючи позбавлення батьківських прав як додатковий захід покарання, суд не визначає строку його дії. Поновлення в батьківсь­ких правах здійснюється в порядку, передбаченому ст. 75 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Порядок і умови виконання цього покарання визначаються гл. 7 Положення.

Суд, який ухвалив вирок про позбавлення засудженого батьків­ських прав, після набрання ним законної сили надсилає копію вироку до органу опіки і піклування за місцем проживання неповноліт­нього для захисту його прав і інтересів, а також до органу запису актів громадянського стану за місцем його народження для вне­сення відповідної позначки до книги записів актів про народження.

Якщо засудженому, якого позбавлено батьківських прав, виплачу­ються призначені дітям пенсії, допомога, інші платежі або стягнені на його користь аліменти, суд після набрання законної сили вироком про позбавлення батьківських прав надсилає його копію до від­повідного органу, що проводить зазначені виплати, або до суду за місцем винесення рішення про виплати для обговорення питання про перерахування їх на користь дитячого закладу або особи, яким пе­редано дитину на виховання.

Орган опіки і піклування після одержання копії вироку про позбавлення засудженого батьківських прав у разі потреби встанов­лює опіку або піклування над неповнолітнім, про що повідомляє суду.

Якщо постає потреба примусового виконання вироку про позбав­лення батьківських прав, пов'язаного з відібранням дитини і переда­чею її іншій особі, суд, який ухвалив вирок, після набрання ним закон­ної сили надсилає виконавчий лист і копію вироку до державної виконавчої служби. Виконання здійснюється державним виконавцем, як правило, за місцем проживання засудженого, якого позбавлено

149

батьківських прав. В окремих випадках суд, який виніс вирок, може визнати за доцільне виконати вирок за місцем перебування дитини.

Державний виконавець виконує дії, пов'язані з відібранням дитини і переданням її іншій особі з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування, а якщо цього потребують фактичні обстави­ни — з участю представників органу внутрішніх справ і громадських організацій.

Сутність покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі.

Порядок виконання покарання у вигляді виправних робіт без поз­бавлення волі.

Особливості праці осіб, засуджених до виправних робіт без поз­бавлення волі.

Порядок виконання покарання у вигляді направлення військово­службовців строкової служби до дисциплінарного батальйону та особливості його застосування.

Нормативні акти, якими визначаються порядок і умови виконання покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Правообмеження засудженого при відбуванні покарання у виг­ляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Які державні органи виконують покарання у вигляді штрафу та конфіскації майна?

Як чинним законодавством визначається порядок виконання по­карань у вигляді штрафу та конфіскації майна?

Як і який орган виконує покарання у вигляді позбавлення військо­вих, спеціальних звань, рангів, чину або кваліфікаційного класу?

10. Підстава для позбавлення особи почесного звання або держав­ної нагороди.

150