ТЕМА 4 КЛАСИФІКАЦІЯ, РОЗПОДІЛ, ПРИЙНЯТТЯ ТА ОБЛІК ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Згідно зі ст. 39 КК України суд при призначенні покарання врахо­вує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують від­повідальність, тобто здійснює індивідуалізацію покарання при його призначенні, чим створює необхідні умови для подальшої індивідуа­лізації покарання під час його виконання. Принцип індивідуалізації виконання покарання закріплений у ч. 2 ст. 7 ВТК України, згідно з вимогами якої засоби виправлення і перевиховання повинні застосо­вуватися з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпеки вчи­неного злочину, а також поведінки засудженого і його ставлення до праці. Іншими словами, індивідуалізація виконання покарання — це за­стосування до кожного засудженого, з урахуванням зазначених вище обставин загальних правил режиму, встановлених нормами криміналь­но-виконавчого права, а також заходів і методів виправно-трудового впливу.

Проте з викладеного не випливає, що повинно бути стільки різно­видів режиму, скільки є засуджених. Для того щоб індивідуалізація покарання здійснювалась у певних межах, необхідно диференціювати покарання та виправно-трудовий вплив, тобто встановити загальні ви­моги не для всіх засуджених, а для більш-менш однорідних їх груп, для чого, у свою чергу, засуджених слід поділити на певні групи, категорії.

Необхідність дотримання вимог диференційованого виконання покарання у вигляді позбавлення волі зумовлює потребу класифі­кації засуджених. Класифікація засуджених, унаслідок якої вони поділяються за єдиними критеріями на більш-менш однорідні групи (категорії), здійснюється для того, щоб у максимально можливих ме­жах послабити негативний вплив небезпечних злочинців, осіб, які були неодноразово засуджені, та осіб, засуджених до позбавлення волі уперше, осіб за скоєння злочинів, що не є тяжкими, і осіб молодого

4-606

49

віку. Водночас слід забезпечити здійснення карально-виховного впливу, необхідного з точки зору його характеру та ступеня інтен­сивності для певної категорії (класифікаційної групи) засуджених до позбавлення волі.

Ознаки, за якими класифікуються особи, засуджені до позбавлення волі, закріплені у нормах кримінального та кримінально-виконавчого права, зокрема у ст. 25 КК України, ст. 14—18, 21 ВТК України, згідно з вимогами яких передбачається поділ засуджених у місцях позбав­лення волі на категорії залежно від статі, віку, тяжкості скоєного зло­чину та особи засудженого.

Необхідність диференційованого застосування кари та виправно-трудового впливу зумовлює потребу класифікації засуджених і за іншими ознаками (критеріями).

Отже, з огляду на викладене, класифікація засуджених — це розподіл засуджених на більш-менш однорідні групи (катего­рії) за специфічними ознаками (критеріями) з метою дифе­ренціації та індивідуалізації покарання і застосування заходів виправно-трудового впливу.

Існують такі критерії класифікації засуджених:

фізіологічні;

юридичні;

педагогічні;

психологічні;

допоміжні та ін.

До фізіологічних критеріїв класифікації засуджених належать стать, вік, стан здоров'я.

За статтю засуджені класифікуються на чоловіків і жінок, за віком — на дорослих та неповнолітніх, за станом здоров'я — на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі або хронічні хвороби.

До юридичних критеріїв класифікації засуджених належать тяж­кість скоєного злочину, особа засудженого, форма провини.

За тяжкістю скоєного злочину розрізняють такі категорії за­суджених:

які скоїли особливо небезпечні державні злочини;

які скоїли тяжкі злочини;

які скоїли нетяжкі злочини.

За особою засуджених розрізняють так:

особи, які вперше відбувають покарання у ВТУ;

особи, які раніше відбували покарання у ВТУ;

50

особливо небезпечні рецидивісти;

особи, яким покарання у вигляді смертної кари замінено поз­бавленням волі в порядку помилування або амністії.

За формою вини засуджені класифікуються на осіб, що скоїли злочини умисно, і осіб, що скоїли злочини з необережності.

До педагогічних критеріїв класифікації засуджених з позитив­ною чи негативною орієнтацією особи належать ступені виправлення особи, педагогічної занедбаності.

За ступенем виправлення засуджені класифікуються на групи:

які стали на шлях виправлення;

які твердо стали на шлях виправлення;

які довели своє виправлення.

За ступенем педагогічної занедбаності засуджені класифі­куються так:

засуджені, які не стали на шлях виправлення;

порушники режиму;

злісні порушники режиму.

До психологічних критеріїв класифікації засуджених належать тип особистості, психічне ставлення засудженого до скоєного зло­чину.

За типом особистості на загальних психологічних підставах засуджені класифікуються на холериків, флегматиків, сангвиніків та меланхоліків.

За психічним ставленням до скоєного злочину засуджені по­діляються на таких, які визнають або не визнають своєї провини у скоєному злочині.

Допоміжні або інші критерії класифікації засуджених передба­чають такий їх розподіл:

алкоголіки, наркомани, хворі на вензахворювання;

засуджені, які не мають професії;

за видами (складом) злочинів;

засуджені, які не є громадянами України. Отже, класифікація засуджених:

зумовлює окреме утримування різних груп засуджених;

забезпечує диференціацію розміщення засуджених за ступенем їх суспільної небезпеки та соціально-педагогічної занедбаності;

створює можливість застосування карально-виховного впливу на засуджених з урахуванням принципу індивідуалізації пока­рання;

4*

51

послаблює негативний вплив з боку найнебезпечніших злочинців на інші категорії засуджених;

є базою для створення системи ВТУ.

До системи виправно-трудових установ, які виконують пока­рання у вигляді позбавлення волі, згідно зі ст. 12 ВТК України вхо­дять виправно-трудові колонії, тюрми та виховно-трудові колонії.

Засуджені до позбавлення волі повнолітні особи відбувають пока­рання у виправно-трудовій колонії або тюрмі, а неповнолітні (віком до 18 років) — у виховно-трудовій колонії.

Розглянемо типову структуру виправно-трудової установи. Очо­лює її начальник, який має щонайменше п'ять заступників:

з нагляду та безпеки (перший заступник);

із соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом;

з виробництва та працевлаштування спецконтингенту;

з інтендантського та комунально-побутового забезпечення;

з питань охорони.

Кожному із заступників підпорядковані певні відділи та служби ВТУ, за роботу яких вони відповідають. Відділами та службами керу­ють їх безпосередні начальники.

Заступнику начальника ВТУ з нагляду та безпеки підпорядковані:

відділ нагляду та безпеки;

спецвідділ (або спецчастина);

медична частина;

пожежна частина;

•           служба чергових помічників начальника установи.

Заступнику начальника ВТУ із соціально-психологічної роботи зі

спецконтингентом підпорядковані служби:

соціальна (старші інспектори, інспектори, начальники загонів);

психологічна.

Заступнику начальника ВТУ з виробництва та працевлаштування спецконтингенту підпорядковані всі виробничі підрозділи та служби установи.

Заступник начальника ВТУ з інтендантського та комунально-побу­тового забезпечення керує всіма відповідними службами, які забез­печують нормальну життєдіяльність установи.

Заступник начальника ВТУ з охорони відповідає за організацію роботи підрозділу, який здійснює зовнішню охорону установи.

Безпосередньо начальнику ВТУ підпорядковані:

•           оперативний відділ;

52

головний бухгалтер;

помічник начальника у справах роботи з особовим складом. Виправно-трудові колонії є основним видом виправно-трудових

установ для утримування засуджених до позбавлення волі, які досяг-ли повноліття, і поділяються на такі:

колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необереж­ності;

колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини;

колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправ­лення;

колонії загального режиму;

колонії посиленого режиму;

колонії суворого режиму;

колонії особливого режиму.

Засуджені до позбавлення волі чоловіки відбувають покарання у ВТК загального, посиленого, суворого та особливого режимів (ст. 14 ВТК України).

У ВТК загального режиму відбувають покарання чоловіки:

уперше засуджені до позбавлення волі за злочини, що не є тяжкими, крім перелічених в абзаці 3 ч. 4 ст. 25 КК України;

засуджені, переведені з виховно-трудових колоній після досяг­нення 18 років згідно з вимогами ст. 26 ВТК України;

засуджені, переведені з колоній-поселень для осіб, які вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, які вчи­нили умисні злочини, у порядку, встановленому ст. 47 ВТК Украї­ни. Означена категорія засуджених формується із засуджених, які злісно порушують режим у колоніях-поселеннях вказаних видів і за поданням адміністрації ВТК і винесеної на його під­ставі ухвали суду можуть бути переведені для подальшого від­бування покарання у ВТК загального режиму;

засуджені, яким певний вид ВТК призначено судом на підставі ч. 7 ст. 25 КК України. Згідно з ч.7 ст.25 КК України суд за­лежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки вчинено­го злочину, особи винного та через інші обставини справи може призначити відбування позбавлення волі засудженим уперше за злочини, вчинені з необережності, а також умисні злочини, пере­лічені в абзаці 3 ч. 4 ст. 25 КК України — у ВТК загального режиму; засудженим до позбавлення волі, але не визнаним осо­бливо небезпечним рецидивістом, — у ВТК будь-якого виду,

53

крім колоній особливого режиму і колоній-поселень; засудже­ним неповнолітнім чоловічої статі — у виховно-трудових коло­ніях загального режиму. У ВТК посиленого режиму відбувають покарання:

уперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини;

засуджені, переведені з виховно-трудових колоній після досяг­нення 18 років згідно зі ст. 26 ВТК України;

засуджені до позбавлення волі, яким цей вид установи призна­чено судом на підставі ч. 7 ст. 25 КК України.

У ВТК суворого режиму відбувають покарання засуджені:

за особливо небезпечні державні злочини;

які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі;

яким цей вид ВТК призначено судом на підставі ч. 7 ст.25 КК України;

переведені з колоній особливого режиму після відбуття поло­вини строку покарання згідно зі ст. 46 ВТК України.

У ВТК особливого режиму відбувають покарання засуджені:

визнані судом особливо небезпечними рецидивістами;

яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавлен­ням волі у порядку помилування або амністії.

Засуджені до позбавлення волі жінки відбувають покарання у ВТК загального та суворого режимів (ст. 15 ВТК України).

У ВТК суворого режиму відбувають покарання жінки, засуджені:

а)         за особливо небезпечні державні злочини;

б)         визнані судом особливо небезпечними рецидивістами;

в)         яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням

волі в порядку помилування або амністії;

г)          яким цей вид призначений судом на підставі ч. 7 ст. 25 КК Ук­

раїни.

У ВТК загального режиму відбувають покарання засуджені:

усі інші, крім категорій, перелічених у п. а) —в);

яким цей вид установи призначено судом на підставі ч. 7 ст. 25 КК України;

переведені з виховно-трудових колоній загального режиму після досягнення 18 років на підставі ст. 26 ВТК України;

переведені з колоній-поселень для осіб, які вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, які вчинили умисні злочини, на підставі ст. 47 ВТК України.

54

Виправно-трудові колонії-поселення поділяються на види за­лежно від категорій осіб, які там утримуються.

У колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочини з нео­бережності, відбувають покарання особи, засуджені вперше до поз­бавлення волі за злочини, вчинені з необережності.

У колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочи­ни, відбувають покарання особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, передбачені абзацом 3 ч. 4 ст. 25 КК України.

У колоніях-поселеннях для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, відбувають покарання особи, переведені в ці колонії в порядку, передбаченому ст. 46 ВТК України, з колоній загального, по­силеного і суворого режимів.

Тюрми на види не поділяються, і в них відбувають покарання такі особи:

засуджені до позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі;

особливо небезпечні рецидивісти;

які після досягнення 18 років вчинили особливо небезпечні державні злочини;

які після досягнення 18 років вчинили інші тяжкі злочини і за­суджені за них до позбавлення волі на строк понад 5 років;

переведені з виправно-трудових колоній за підставами, перед­баченими ст. 47 ВТК України, за злісне порушення режиму утри­мання;

залишені в тюрмі для роботи, пов'язаної з господарським обслу­говуванням, у порядку, встановленому ст. 24 ВТК України;

тимчасово залишені в тюрмі чи переведені до тюрми відпо­відно до ст. 23 та 25 ВТК України;

які направляються з одного місця позбавлення волі в інше тим­часово строком до 10 діб.

Виховно-трудові колоніТ поділяються на колонії загального та посиленого режимів (ст. 18 ВТК України).

Неповнолітні чоловічої статі відбувають покарання в колоніях загального та посиленого режимів. •

У виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають пока­рання:

неповнолітні особи чоловічої статі, вперше засуджені до позбав­лення волі, причому засуджені за злочини, що не є тяжкими, утримуються окремо від засуджених за тяжкі злочини;

неповнолітні чоловічої статі, яким цей вид колонії призначений судом на підставі ч. 7 ст. 25 КК України;

55

•           засуджені, які досягли повноліття і на підставі ст. 27 ВТК Ук­

раїни залишені в цій колонії.

У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають по­карання:

неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі;

неповнолітні чоловічої статі, переведені з виховно-трудових ко­лоній загального режиму за злісне порушення режиму на під­ставі ст. 47 ВТК України;

засуджені, які досягли повноліття і на підставі ст. 27 ВТК Ук­раїни залишені у виховно-трудовій колонії.

Усі засуджені неповнолітні жіночої статі відбувають покарання у виховно-трудових колоніях загального режиму. У цих же коло­ніях можуть утримуватися засуджені жіночої статі, які досягли 18 ро­ків і залишені у них відповідно до ст. 27 ВТК України.

Раніше вже було розглянуто критерії класифікації засуджених до позбавлення волі й систему виправно-трудових установ в Україні, де відбувають покарання засуджені до позбавлення волі. Розглянемо тепер, як на основі критеріїв класифікації розподіляються засуджені в системі ВТУ. Первинну класифікацію засуджених здійснює суд при винесенні вироку, визначаючи строк покарання, вид ВТУ та режим у ньому. У подальшому, у період відбування покарання адміністрація ВТУ, беручи за основу судову класифікацію, додатково класифікує засуджених в основному за педагогічними, психологічними та допо­міжними критеріями.

За загальними правилами, викладеними у ст. 25 КК України, пока­рання у вигляді позбавлення волі встановлюється на строк від трьох місяців до 10 років, а за особливо тяжкі злочини, що спричинили тяжкі наслідки, і для особливо небезпечних рецидивістів у випадках, передбачених КК України, — щонайбільше 15 років. При заміні в порядку помилування або амністії смертної кари на позбавлення волі воно може бути призначено і на строк понад 15, але щонай­більше 20 років. При призначенні покарання особі, яка не досягла до вчинення злочину 18 років, строк позбавлення волі не може переви­щувати 10.

За фізіологічними критеріями — статтю та віком — суд призначає строк відбування покарання та вид ВТУ з огляду на те, що непов­нолітні відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, а дорослі — у виправно-трудових колоніях та тюрмах. Вид режиму ВТУ доби-

56

рається з урахуванням існуючої системи виправно-трудових установ для засуджених певної статі. Виняток щодо окремого утримування засуджених різної статі передбачений для засуджених, які відбувають покарання в колоніях-поселеннях.

Після досягнення неповнолітнім, який відбуває покарання у вихов­но-трудовій колонії, 18 років, він за таким фізіологічним критерієм, як вік, повинен бути переведений до виправно-трудової колонії згідно зі ст. 26 ВТК України.

Зважаючи на стан здоров'я засудженого, суд може зменшити строк покарання або призначити відбування покарання у ВТУ з менш суво­рим режимом. Стан здоров'я засуджених ураховується адміністрацією установи при залученні їх до праці, розподілі у певний загон чи бри­гаду. Хворі на тяжкі або хронічні хвороби направляються, як правило, до ВТК-лікарень.

За поданням адміністрації установи засуджені, які захворіли на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, можуть бути звільнені су­дом у порядку, передбаченому ст. 408 КПК України, від подальшого відбування покарання.

За юридичними критеріями суд, призначаючи покарання, виходить із того, що особи, які скоїли тяжчі злочини або вже відбували пока­рання у вигляді позбавлення волі, повинні відбувати покарання у ВТУ із суворішим режимом. Ураховуючи такий юридичний критерій, як особа засудженого, суд згідно із ч. 7 ст. 25 КК України може призна­чити відбування покарання засудженим, крім тих, які визнані особли­во небезпечними рецидивістами, у колонії будь-якого режиму, за ви­нятком колоній особливого режиму і колоній-поселень. Засуджені чоловіки і жінки, які судом визнані особливо небезпечними рецидивіс­тами, направляються для відбування покарання тільки у виправно-тру­дові колонії особливого та суворого (жінки) режимів. Ураховується і такий юридичний критерій, як форма вини. Особи, які вперше засуд­жені за злочини, вчинені з необережності, направляються для відбу­вання покарання в колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності.

При розподілі та розміщенні засуджених у ВТУ враховуються та­кож психологічні та допоміжні критерії. Так, засуджені, які не є гро­мадянами України, за загальним правилом утримуються окремо від інших засуджених. При розподілі засуджених по загонах та брига­дах ураховуються психологічні особливості засуджених.

57

Педагогічні критерії класифікації засуджених найбільшою мірою застосовуються у процесі виконання покарання. Так, за педагогічними критеріями адміністрація ВТУ вирішує питання про залишення засуд­женого, який досяг 18 років у виховно-трудовій колонії, про переведен­ня засудженого з ВТК загального, посиленого та суворого режимів до колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, а також про переведення засудженого, який відбув половину строку покарання, з ВТК особливого режиму до ВТК суворого режиму. Інши­ми словами, питання про поліпшення умов утримування засуджених можна вирішувати тільки з урахуванням такого педагогічного крите-рія, як ступінь виправлення. І навпаки, якщо засуджені злісно порушу­ють режим утримування, то це є підставою для погіршення умов їх утримування, збільшення ступеня їх ізоляції. Так, засуджені, які відбува­ють покарання у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочини з необережності, та колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочини, при злісному порушенні режиму відповідно до ст. 47 ВТК України вони можуть бути на підставі рішення суду переведені для по­дальшого відбування покарання у ВТК загального режиму, а особи, пе­реведені в колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях ви­правлення, з ВТК загального, посиленого та суворого режимів до ВТК того виду режиму, який їм був призначений за вироком суду.

Підставою для виконання покарання є вирок суду, який набрав за­конної сили. Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються до ВТУ для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня звернення його до виконання (ст. 20 ВТК України).

Порядок направлення засуджених до ВТУ визначається наказом Державного департаменту України з питань виконання пока­рань № 37 від 19.05.99 "Про затвердження Інструкції про поря­док розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, зі слідчих ізоляторів (тюрем) до ВТУ та переведення за­суджених з однієї установи до іншої".

Адміністрація місця попереднього ув'язнення одночасно з направ­ленням засудженого до ВТУ зобов'язана повідомити сім'ю засудже­ного про місце, куди він направлений для відбування покарання.

Організація роботи, пов'язаної з прийманням та обліком засудже­них, покладається на спеціальні відділи (відділення, групи, час­тини) виправно-трудових установ, які забезпечують виконання та­ких завдань:

58

перевірка правильності оформлення документів на засуджених при їх прийманні до ВТУ;

особистий та кількісний облік засуджених, складання звітності про їх чисельність, склад та рух;

облік та зберігання особових справ засуджених;

оформлення обліково-реєстраційних матеріалів на засуджених для направлення їх до обліково-інформаційних апаратів УМВС та МВС.

Ми вже зупинялися на тому, що підставою для виконання покаран­ня є вирок суду, який набрав законної сили. Проте оскільки засуд­жені повинні розміщуватись у виправно-трудові установи диферен­ційовано за наведеною раніше класифікацією, то наявності тільки одного вироку для правильного вирішення питання про доцільність та законність направлення засудженого до конкретної ВТУ недостат­ньо. Для цього необхідні й інші документи, а саме: особова справа засудженого з вироком суду, який набрав законної сили; наряд на етапування засудженого до конкретної ВТУ; супровідний список.

В особовій справі містяться:

вирок суду;

анкета засудженого з чіткими фотокартками;

дактилоскопічна карта;

протокол затримання;

характеристика та інші матеріали, які відбивають його поведін­ку та рух у періоди попереднього ув'язнення під варту та відбу­вання покарання.

Наряд на етапування засудженого — це наказ вищого органу управління про переведення засудженого зі слідчого ізолятора до ВТУ або з однієї ВТУ до іншої.

Супровідний список відображує, яка конкретно особа, звідки й куди направляється; вказуються також судово-установчі дані на кож­ного засудженого, який етапується, звідки й куди він направляється і на якій підставі.

Приймання засуджених до ВТУ здійснюється у два етапи.

На першому етапі засуджені приймаються від конвою, який дос­тавив їх до ВТУ. Це приймання здійснюють черговий помічник на­чальника установи, працівник спецчастини, працівники служб охорони, нагляду та безпеки. Спочатку звіряють загальну кількість засуджених, вказану в супровідному списку, з їх фактичною наявністю та кількістю

59

особових справ. Після цього працівник спецчастини перевіряє інди­відуально кожного засудженого, який прибув: ідентифікує його осо­бу з чіткою.фотокарткою та основними судово-установчими даними, що містяться в довідці з особової справи. У разі виникнення сумніву в особі прибулого здійснюється додаткова ідентифікація по відбит­ках пальців рук, які звіряються з наявними відбитками в дактокарті. Засуджений опитується щодо наявності в нього претензій до кон­вою, заборонених до зберігання у ВТУ предметів та речей, ретельно обшукується, а його речі піддаються догляду. Після цього його за­водять на територію ВТУ, де він проходить медичний огляд та сані­тарну обробку.

Другий етап приймання засуджених здійснюється комісією під го­ловуванням начальника ВТУ. До складу комісії входять заступники начальника ВТУ, працівники спеціальної, оперативної, інтендантської та медичної служб, служби нагляду та безпеки. Комісія проводить бесіду з кожним прибулим персонально і на її основі з урахуванням вивчення матеріалів особової справи, стану здоров'я, спеціальності за­судженого та інших даних приймає рішення, до якого загону чи бри­гади направити засудженого і де саме він працюватиме.

Засуджених, яких доставлено в індивідуальному порядку, приймає начальник ВТУ разом із працівником спецчастини та офіцером підроз­ділу охорони. У неробочий час невеликі групи засуджених прийма­ють черговий помічник начальника установи і представник підрозді­лу охорони.

Розподіл засуджених по загонах закріплюється наказом начальни­ка ВТУ.

Адміністрація ВТУ повідомляє суди, що винесли вироки, про при­ведення їх до виконання, а також про місце відбування покарання засудженими. Крім того, адміністрація ВТУ протягом 10 діб з дня при­буття засудженого зобов'язана направити повідомлення його сім'ї про місце відбування покарання, зазначивши адресу ВТУ, роз'яснити права засудженого щодо листування, одержання посилок, передач, бандеролей, побачень з рідними та іншими особами.

При розміщенні засуджених до ВТУ обов'язково повинні дотри­муватись вимоги щодо їх окремого утримування (ст. 21 ВТК Ук­раїни), згідно з якими певні категорії засуджених до позбавлення волі мають утримуватись окремо, а іноді й ізольовано від інших ка­тегорій засуджених. Наприклад, за вимогами цієї статті особи, які засуджені за вчинення особливо небезпечних державних злочинів і відбувають покарання у ВТК суворого режиму, повинні утримуватись

60

ізольовано від інших категорій засуджених, які відбувають покаран­ня у ВТК суворого режиму. Вимоги щодо ізоляції стосуються також категорій засуджених, які відбувають покарання у ВТК особливого режиму. Згідно зі ст. 21 ВТК України в окремих ВТК особливого режиму повинні утримуватися засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари замінено на позбавлення волі в порядку помилування або амністії. У свою чергу, закон вимагає забезпечення ізольованого утримування певних категорій особливо небезпечних рецидивістів, засуджених за злочини, перелічені у ст. 21 ВТК України. Як правило, окремо від інших засуджених утримуються засуджені до позбавлен­ня волі іноземні громадяни та особи без громадянства.

Після прибуття до ВТУ засуджений береться на облік. Під об­ліком засудженого у ВТУ розуміється збирання відомостей про нього, їх систематизація, зберігання та використання. За тери­торіальною ознакою розрізняють такі види обліку:

централізований (здійснюється відповідними обліковими апара­тами Департаменту МВС України, управліннями Департаменту в областях, УМВС області);

місцевий (здійснюється безпосередньо у ВТУ).

Кожний із зазначених видів обліку, у свою чергу, поділяється на кількісний, особистий, основний та додатковий.

Кількісний облік відображує загальну кількість засуджених, які утримуються у ВТУ, з урахуванням складу злочину, строку покарання, віку, національності, кількості судимостей, освіти тощо.

Особистий облік охоплює відомості про конкретного засуджено­го: його прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, вік, стать, сімей­ний стан, освіту, спеціальність, за якими статтями кримінального зако­ну і коли та яким судом засуджений, на який строк, чи мав раніше судимості.

Основною формою особистого обліку є особова справа засуд­женого. Крім того, особистий облік здійснюється за журналом обліку руху засуджених та їх особових справ, а також згідно з обліковими картками (алфавітними та контрольно-строковими). Особова справа на кожного засудженого заводиться з моменту його взяття під вар­ту і зберігається протягом п'яти років після його звільнення. Особо­ва справа обов'язково пересилається в разі переведень засуджено­го з однієї ВТУ до іншої.

Журнал обліку руху засуджених та реєстрації їх особових справ відбиває рух засуджених за кожний день та з наростаючим підсумком окремо після прибуття та вибуття.

61

Облікові картки складаються двох видів — алфавітні та конт­рольно-строкові.

Алфавітні картки складаються на кожного засудженого після прибуття його до ВТУ і містять основні судово-установчі дані. З цих карток формується алфавітна картотека, де вони розміщуються в ал­фавітному порядку. Кількість карток у цій картотеці повинна відпові­дати кількості засуджених у ВТУ та кількості особових справ.

Контрольно-строкові картки заповнюються на всіх засуджених, які підлягають звільненню в поточному році, і з них формується ок­рема картотека, де картки розміщуються відповідно за місяцями та днями звільнення з 1 січня по 31 грудня поточного року.

Крім розглянутих основних форм обліку у ВТУ здійснюються та­кож додаткові обліки, які потрібні для забезпечення роботи окремих служб та частин установи.

Завдання та контрольні запитання

Чим обумовлена класифікація засуджених?

На підставі яких критеріїв здійснюється класифікація засудже­них?

Значення класифікації засуджених.

Існуюча в Україні система виправно-трудових установ та їх типо­ва структура.

Види виправно-трудових колоній залежно від режиму утримання.

В яких виправно-трудових колоніях відбувають покарання засуд­жені чоловіки?

В яких виправно-трудових колоніях відбувають покарання засуд­жені жінки?

Які категорії засуджених відбувають покарання в колоніях-посе-леннях?

Які категорії засуджених відбувають покарання в тюрмах?

10. Як здійснюється прийняття засуджених до ВТУ та їх розподіл?

62