ТЕМА 8 ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ЗВІЛЬНЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ВІД ПОДАЛЬШОГО ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ. СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ ІЗ МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

8.1. Правові підстави та порядок звільнення засуджених до позбавлення волі від подальшого відбування покарання

Чинним кримінальним законодавством передбачається такий право­вий інститут, як звільнення від покарання. Усі можливі випадки звіль­нення від покарання систематизовано й об'єднано у такі групи.

• звільнення від покарання до його призначення;

. звільнення від покарання в момент його призначення;

. звільнення від покарання у процесі його виконання або в,д-строчки виконання покарання;

. звільнення після відбуття строку покарання, призначеного за ви-

роком суду. До сфери кримінально-виконавчого права належать звільнення, що передбачаються останньою групою (за винятком випадків звіль-. нення від відбування покарання при застосуванні відстрочки вико­нання вироку), застосування яких регулюється нормами кримінально­го, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права. Слід також зазначити, що у зв'язку зі звільненням, яке є певною діяльністю (підготовкою до звільнення, самим зВІльненням, побутовим і трудовим влаштуванням звільнених), необхідною є участь у ній різ­них за природою та функціями органів держави та застосування норм зазначених галузей права.

151

 

Звільнення від відбування покарання є юридичним фактом, що припиняє кримінально-виконавчі правовідносини і дію норм кримінально-виконавчого права на засудженого. Змінюється та­кож правовий статус громадянина. При звільненні від основного (як­що не було призначено додаткового) і додаткового покарання дія правообмежень, зумовлених відбуванням покарання, зупиняється, і правовий статус громадянина відновлюється в повному обсязі. Проте певні наслідки відбування покарання можуть залишитися; наприклад, може встановлюватись адміністративний нагляд за особою, звіль­неною з місць позбавлення волі. Взагалі наслідки відбутого пока­рання продовжують існувати в межах дії інституту судимості.

Оскільки нас найбільшою мірою цікавить питання звільнення за­суджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, не­обхідно зазначити, що для цієї категорії осіб з моменту звільнення від покарання розпочинається:

випробувальний строк у разі умовно-дострокового звільнення;

строк відбування додаткових покарань;

збігання строку для погашення або зняття судимості.

Згідно з вимогами ст. 54 "Звільнення від відбування покарання" КК України звільнення засудженого від відбування покарання, а та­кож пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від пока­рання або пом'якшення покарання в порядку амністії чи помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках і порядку, зазначених у законі. З викладеного випливає, що тільки до компетенції суду (за винятком амністії і помилування) належить вирішення питання про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання або пом'якшення призначеного покарання. Документальною підставою для звільнення засуджених у цьому разі є прийняте судом рішення, що оформлено згідно з вимогами чинного кримінально-процесуаль­ного законодавства у вигляді вироку, ухвали або постанови. У разі звільнення засуджених за амністією чи помилуванням такою докумен­тальною підставою є відповідно закон про амністію або Указ Пре­зидента України про помилування.

Кримінально-виконавчим законодавством (ст. 108 ВТК України) передбачається, що засуджені звільняються від покарання на таких підставах:

після відбуття строку покарання, визначеного вироком суду;

за актом амністії;

у зв'язку з помилуванням;

152

 

•           у разі винесення судом ухвали або постанови про звільнення

від відбування покарання через хворобу, умовно-достроково і

за інших підстав, встановлених законом.

До категорії "інші підстави" належать такі передбачувані зако­ном підстави для звільнення засуджених з ВТУ:

скасування вироку із закриттям справи;

зміна вироку з заміною покарання на більш м'яке або скоро­чення строку покарання до межі відбутого.

Розглянемо детальніше перелічені підстави для звільнення засуд­жених.

Безпосередньою підставою для звільнення засудженого з ВТУ після відбуття строку покарання, визначеного вироком, є відповідно вирок суду — процесуальний документ, ухвалений судом першої ін­станції при розгляді кримінальної справи з усіма подальшими зміна­ми, що внесені до нього в касаційній та наглядовій інстанціях. Виро­ком визначається строк відбування покарання у вигляді позбавлення волі, який призначається згідно з вимогами кримінального законо­давства і обчислюється роками, місяцями, днями. Перебіг строку від­бування покарання у вигляді позбавлення волі розпочинається з мо­менту затримання особи або взяття її під варту.

Засуджені звільняються з місць позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного за вироком суду, у першій половині останнього дня строку (ст. 111 ВТК України). Якщо строк покаран­ня у вигляді позбавлення волі закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповід­ного числа останнього місяця, а якщо цей місяць не має відповідно­го числа — в останній день цього місяця.

Загальні положення щодо звільнення засуджених від подальшого відбування покарання за актом амністії визначаються згідно з ви­могами Закону України "Про застосування амністії в Україні' від 1 жовтня 1996 р.

Амністія — це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності та покарання певних категорій осіб, визнаних винни­ми у вчиненні злочинів, і оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримі­нального кодексу України та Закону України 'Про застосу­вання амністії в Україні".

153

 

До прийняття чинної Конституції України, тобто до 28 червня 1996 p., укази про амністію видавав Президент України. Нині акт про амністію видає Верховна Рада України. Зокрема, у ч. З ст. 92 Кон­ституції України передбачається: "Законом України оголошується амністія".

Законом про амністію може передбачатися:

повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної від­повідальності чи від відбування покарання (повна амністія);

часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покаран­ня на інше чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від пока­рання.

Згідно зі ст. З Закону України "Про застосування амністії в Ук­раїні" не допускається застосування амністіТ:

а)         до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими за виро­

ком суду, що набрав законної сили;

б)         до осіб, яким смертну кару у порядку помилування замінено на

позбавлення волі;

в)         до осіб, що мають дві й більше судимостей за вчинення тяжких

злочинів;

г)          до осіб, які засуджені за особливо небезпечні злочини проти

держави, бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин;

д)         до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім заз­

начених у пункті г) цієї статті, і які відбули менше половини при­

значеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть визначатися й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється.

Положення закону про амністію, які не відповідають цим вимогам, не мають сили і застосуванню не підлягають.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу про­тягом календарного року. Як правило, акт про амністію видається у зв'язку з відзначенням певної дати в житті держави і поширюється на невизначене коло осіб. Ознаки, за якими застосовується або не застосовується амністія, визначаються Законом України "Про засто-

154

 

сування амністії в Україні", а також можуть визначатися самим актом про амністію.

Наприклад, у ст. 9 Закону України "Про амністію" від 24 липня 1998 р. передбачається, що зазначена амністія не поширюється на осіб, перелічених у пп. а)—д) ст. З Закону України "Про застосуван­ня амністії в Україні", а також на таких осіб:

до яких упродовж 1991—1998 pp. було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які знову вчинили злочини;

які не пройшли призначеного судом повного курсу лікування від алкоголізму, наркоманії або венеричної хвороби;

які злісно порушують режим у період відбування покарання;

яких за злісне порушення режиму було переведено до ВТУ із суворішим режимом;

яким виправні роботи замінено на позбавлення волі;

яких засуджено за певні види злочинів, перелічені в акті ам­ністії.

Законом про амністію певні категорії засуджених звільняються від відбування (подальшого відбування) покарання або їм скорочується невідбута частина покарання. Особи, які відповідно до закону підля­гають звільненню, звільняються не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію, а особи, яким скорочено термін покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове об­числення терміну покарання і про дату закінчення відбування пока­рання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Виконання закону про амністію щодо засуджених, які перебува­ють у місцях позбавлення волі, покладається на суди. Закон про ам­ністію застосовується за поданням начальника ВТУ, погодженим із відповідною спостережною комісією або службою у справах непов­нолітніх.

До подання додаються:

особова справа засудженого;

довідка про заохочення та стягнення;

розгорнута характеристика засудженого з висновком адмініст­рації про можливість застосування акту амністії;

довідка про відбутий строк покарання;

•           інші документи, необхідні для вирішення питання про амністію.

Питання про застосування амністії суд вирішує з власної ініціати­ви, з ініціативи прокурора, органу, який займається відбуванням пока­рання, громадських організацій, а також засуджених.

155

 

Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матері­алів особової справи, відомостей про поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування покарання. За відсутності не­обхідних відомостей на засудженого розгляд питання про застосу­вання амністії відкладається до їх одержання.

Участь прокурора в судовому засіданні під час розгляду справи про застосування амністії є обов'язковою.

До осіб, які злісно порушують режим у місцях позбавлення волі, закон про амністію може не застосовуватись. Злісними порушника­ми режиму є засуджені до позбавлення волі особи, зазначені у ст. 47 ВТК України. Стягнення, які було достроково знято або погашено до набрання чинності законом про амністію, не враховуються.

Безпосередньою підставою для звільнення засудженого до поз­бавлення волі з ВТУ є постанова судді про застосування до ньо­го закону про амністію, яка оформлена згідно з вимогами чинно­го кримінально-процесуального законодавства України.

Помилування — це акт глави держави, за яким певна особа (кіль­ка осіб) повністю або частково звільняється від покарання або до неї застосовується більш м'яке покарання, або з неї знімається су­димість. Згідно з п. 27 ст. 106 Конституції України Президент Украї­ни ... здійснює помилування.

Порядок здійснення помилування визначається Положенням про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затвердженим Указом Президента України № 22 від 31.12.91 (далі — Положення).

Згідно зі ст. 1 Положення крім клопотань про помилування Пре­зидент України розглядає:

а)         матеріали щодо осіб, засуджених до смертної кари, які не кло­

почуть про помилування;

б)         подання Голови Верховного Суду України або Генерального

прокурора України про застосування помилування до осіб, за­

суджених судами України до смертної кари.

Помилування засуджених здійснюється у вигляді:

заміни смертної кари на позбавлення волі;

заміни покарання або його невідбутої частини на більш м'яке покарання;

повного або часткового звільнення від відбування як основно­го, так і додаткового покарання;

зняття судимості.

156

 

Помилування застосовується, як правило, за особистим клопотан­ням засуджених.

Клопотання про помилування розглядаються тільки після набран­ня вироками законної сили. В окремих випадках, коли засуджені не перебувають під вартою, виконання вироків щодо них може бути від­строчене до розгляду клопотань про помилування.

При розгляді клопотань про помилування беруться до уваги:

характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у роботі самодіяльних організацій у місцях виконання покарання, строк відбування покарання та інші обставини;

висновок адміністрації ВТУ або іншого органу, який виконує ви­рок, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, гро­мадських організацій і трудових колективів, а в разі потреби та­кож висновок виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Клопотання про помилування засуджених, а також матеріали та подання, зазначені в пп. а) та б) ст. 1 Положення, до внесення їх на розгляд Президента України попередньо розглядає комісія при Президенті УкраТни в питаннях помилування.

Нині порядок подання клопотань про помилування і виконання ука­зів Президента України з питань помилування визначається Інструк­цією про порядок подання Президенту України матеріалів, по­в'язаних із клопотанням про помилування і виконання указів Президента України з питань помилування, яку було оголошено Наказом МВС України № 728 від 17.12.93.

Особа, яку засуджено до смертної кари, протягом семи діб з дня одержання нею копії вироку або касаційної ухвали може звернутися з клопотанням про помилування до Президента України.

Начальник слідчого ізолятора (тюрми) у день надходження по­відомлення про набрання вироком законної сили чи копії касаційної ухвали, але не пізніше наступного робочого дня зобов'язаний осо­бисто оголосити засудженому до смертної кари про набрання ви­роком законної сили і роз'яснити йому право на подання клопотан­ня про помилування, строк і порядок подання клопотання, а також право на одержання юридичної допомоги при підготовці клопотан­ня. Про виконання цих дій складається акт, який підписує начальник слідчого ізолятора (тюрми) і засуджений. Якщо засуджений до смерт­ної кари не подасть у зазначений строк клопотання або заявить про

157

 

своє небажання звертатися з таким клопотанням, про це з додержан­ням встановлених правил складається акт. Клопотання або акт з відповідними матеріалами надсилаються до Президента України не пізніше як у триденний строк із дня прийняття клопотання від засуд­женого або складання акту.

Виконання вироку щодо особи, засудженої до смертної кари, зу­пиняється до розгляду клопотання або матеріалів про відмову від подання клопотання про помилування.

Особи, яких засуджено до позбавлення волі, подають клопотання про помилування Президенту України через адміністрацію ВТУ, де вони відбувають покарання.

Клопотання засуджених про помилування реєструються в окремо­му журналі. В цьому ж журналі реєструється також надходження та виконання запитів і доручень комісії при Президенті України у питан­нях помилування.

Адміністрація ВТУ до клопотання про помилування додає:

анкету засудженого;

копії всіх вироків, ухвал, постанов судів;

повідомлення про набрання вироком законної сили;

медичну довідку про стан здоров'я засудженого з виокремлен­ням відомостей про проходження ним курсу примусового ліку­вання від алкоголізму, наркоманії, венеричного захворювання, якщо таке лікування йому призначалось;

характеристику на засудженого, де зазначаються наявність у за­судженого стягнень і заохочень, його ставлення до праці, участь у роботі самодіяльних організацій, а також висновок адмініст­рації, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх по суті клопотання;

довідка про розмір шкоди, заподіяної злочином, і суми, що під­лягає стягненню згідно з вироком;

інші документи, які можуть мати значення при розгляді клопо­тання про помилування.

Про направлення клопотання про помилування засуджені ознайом­люються під розписку на копії супровідного листа. Копії зазначених документів прилучаються до особової справи засудженого.

Про помилування засуджених та відхилення клопотань про поми­лування засуджених Президент України видає укази.

158

 

Укази Президента України про помилування і відхилення клопо­тань про помилування або незастосування акту помилування надси­лаються для виконання щодо осіб:

засуджених до смертної кари — до Верховного Суду України;

засуджених до позбавлення волі та виправних робіт без позбав­лення волі, які відбувають покарання, а також про зняття суди­мості — до Міністерства внутрішніх справ України (нині);

які покарання не відбувають або засуджені до інших заходів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, та про звільнен­ня від додаткових заходів покарання — до відповідних судів, а також до Міністерства юстиції України для контролю.

Нині загальний контроль за виконанням указів Президента Украї­ни з питань помилування здійснює Управління оперативної інфор­мації (УОІ) МВС України, яке протягом трьох діб з моменту отримання указу Президента України встановлює місце відбування засудженим покарання і за підписом начальника УОІ МВС України або його за­ступника надсилає розпорядження про виконання указу Президента України через відповідне УОІ УМВС України в області начальнику ВТУ. Начальник установи, отримавши розпорядження, ознайомлює з ним засудженого під розписку на зворотному боці розпорядження із зазначенням дати.

Розпорядження про виконання указу виконується негайно, якщо документи отримані установою до закінчення робочого дня, і у пер­шій половині наступного робочого дня, якщо вони одержані після закінчення робочого дня.

Про виконання указу адміністрація ВТУ протягом двох діб надси­лає повідомлення до УОІ УМВС України в області та УОІ МВС Украї­ни. Розпорядження про виконання указу після його виконання при­лучається до особової справи засудженого.

Адміністрація ВТУ доводить до відома суд про виконання указу протягом трьох днів, який, у свою чергу, додає це повідомлення до кримінальної справи.

Для всіх інших форм звільнення засуджених з ВТУ спільним є те, що всі вони здійснюються у зв'язку з винесенням судом ухвали або постанови про звільнення від відбування покарання у ви­гляді позбавлення волі.

Кримінальним законодавством, зокрема ст. 52, 53 КК України, пе­редбачається можливість застосування до засуджених умовно-до­строкового звільнення і заміни невідбутої частини покарання на більш м'яке.

159

 

Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна невідбу-тої частини покарання на більш м'яке можуть застосовуватися до за­суджених лише тоді, коли вони зразковою поведінкою і чесним став­ленням до праці довели своє виправлення.

Необхідною умовою застосування до засуджених умовно-достро­кового звільнення або заміни невідбутої частини строку на більш м'яке є відбуття засудженим певної частини строку покарання — 1/3, 1/2, 2/3 або 3/4 — залежно від тяжкості вчиненого злочину, осо­би засудженого та його віку.

Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна не­відбутої частини покарання на більш м'яке не застосовуються до таких осіб:

особливо небезпечних рецидивістів;

засуджених за особливо небезпечні державні злочини;

засуджених за злочини, перелічені в п. З ст. 52-1 КК України;

яким покарання у вигляді смертної кари замінене на позбавлен­ня волі в порядку помилування або амністії;

які раніше понад два рази засуджувалися до позбавлення волі за умисні злочини, якщо судимості з них не знято чи не пога­шено;

які звільнялися раніше з місць позбавлення волі до повного відбуття призначеного судом строку умовно-достроково або умовно з обов'язковим залученням до праці і в період невідбу-того строку чи строку обов'язкової роботи знову вчинили умисні злочини.

Порядок представлення засуджених до умовно-дострокового звіль­нення та заміни покарання на більш м'яке визначається ст. 110 ВТК України і відомчими нормативними актами МВС України (нині). Пред­ставлення до умовно-дострокового звільнення здійснюється у два етапи.

На першому етапі питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення розглядається безпосередньо у ВТУ комі­сією з розгляду матеріалів з питань умовно-дострокового звільнення, яка засідає не рідше як двічі на місяць. Готує відповідні матеріали начальник спеціального відділу (відділення, частини) після відбуття засудженим встановленої законом частини строку покарання. Якщо з будь-яких причин матеріали на засудженого не підготовлені до чергової комісії, то на наступну комісію ці матеріали обов'язково по­винні бути підготовлені. Таким чином, комісія повинна розглядати ма-

160

 

теріали протягом 20—30 днів після відбуття засудженим необхідної частини строку покарання.

На кожного засудженого, який підлягає розгляду на комісії, скла­дається розгорнута характеристика, де містяться відомості про пове­дінку засудженого, його ставлення до праці, навчання, участі в роботі самодіяльних організацій, заохочення та стягнення та ін. Підсумовує характеристику висновок про те, довів чи не довів засуджений своє виправлення. Характеристика погоджується із заступником начальни­ка ВТУ із соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом і зат­верджується начальником установи.

Розглядає питання про можливість представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення комісія у складі начальника ус­танови (голова комісії), його заступників, начальників відділів і спец­відділу (секретар комісії).

Рішення комісії оголошується засудженому і оформлюється про­токолом, який засвідчується підписом голови комісії. У протоколі вка­зуються прізвище, ім'я та по батькові засудженого, судово-установчі дані на нього, відомості про поведінку та ставлення до праці в пе­ріод відбування покарання, а також рішення комісії.

У разі негативного вирішення питання про можливість представлен­ня до умовно-дострокового звільнення у протоколі обов'язково вка­зуються причини відмови. При цьому тяжкість скоєного злочину, попе­редня злочинна діяльність та нетривалість перебування засудженого у даній установі не можуть бути мотивами для відмови. Виписка з про­токолу за підписом засудженого про ознайомлення з його змістом прилучається до особової справи засудженого. Повторний розгляд комісією питання про представлення засудженого до умовно-достро­кового звільнення можливий не раніше ніж через 6 місяців.

Другим етапом вирішення питання про представлення засудже­ного до умовно-дострокового звільнення є подання адміністрацією ВТУ відповідних документів для розгляду їх у суді. На засудженого, стосовно якого прийнято рішення про представлення його до умов­но-дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання на більш м'яке, готуються та подаються до суду такі документи:

• подання адміністрації ВТУ, де містяться судово-установчі дані на засудженого, відомості про його поведінку, ставлення до праці та навчання за весь період відбування покарання, висновки про доведення виправлення і клопотання перед судом про умовно-дострокове звільнення або заміну покарання на більш м'яке;

 

11-606

 

161

 

розгорнута характеристика на засудженого;

особова справа засудженого.

Зазначені документи направляються до відповідної спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх. Голова спостережної комісії (служби у справах неповнолітніх) вивчає подані матеріали і в разі позитивного рішення підписує подання, і всі матеріали направ­ляються до районного (міського) суду за місцем розташування орга­ну, що виконує покарання.

Одержавши подання, суд згідно з вимогами ст. 407 КПК України повинен розглянути його в десятиденний строк.

Судове засідання проводиться безпосередньо у ВТУ за участю прокурора, представника органу, що виконує покарання, і засудженого. Про час і місце розгляду спільного подання повідомляється відпо­відна спостережна комісія або служба у справах неповнолітніх.

Дослідивши матеріали і заслухавши висновок прокурора, суддя приймає рішення і виносить постанову, яка оголошується присутнім. Постанова судді про умовно-дострокове звільнення або заміну не-відбутої частини покарання на більш м'яке оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором. У разі опротестування ви­конання постанови зупиняється.

Після одержання ВТУ постанови суду про умовно-дострокове звіль­нення або заміну покарання на більш м'яке засуджений звільняється з установи у порядку, передбаченому ст. 111 ВТК України.

Згідно зі ст. 109 ВТК України засуджені, які захворіли на хроні­чну душевну або на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбу­ванню покарання, можуть звільнятися судом від подальшого відбу­вання покарання в порядку, встановленому ст. 408 КПК України. За наявності висновку лікарської комісії про необхідність звільнення засудженого від подальшого відбування покарання через хворобу начальник органу, що виконує покарання, подає цей висновок разом із особовою справою засудженого на розгляд суду.

Звільнення від покарання засудженого, який захворів на тяжку хворобу, згідно зі ст. 408 КПК України може застосовуватися лише тоді, коли спеціальною лікарською комісією встановлено, що засуд­жений захворів на хронічну душевну чи на іншу тяжку хворобу саме під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Нині пе­релік таких захворювань і порядок звільнення засуджених у цьому разі визначаються Наказом МВС України № 256 від 12 травня 1992 р. "Про порядок подання в суди матеріалів про звільнен-

162

 

ня від подальшого відбуття покарання засуджених, що захво­ріли тяжкою хворобою".

Проте факт тяжкого захворювання засудженого сам собою н« тягне обов'язкового звільнення від відбування покарання. Звільнен­ня від відбування покарання через хворобу з місць позбавлення во/« може застосовуватися лише до тих засуджених, які захворіли під ч& відбування покарання і якщо ця хвороба перешкоджає відбування покарання, тобто коли їх подальше утримування у ВТУ загрожує ї" життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я *& до інших тяжких наслідків.

Суд при вирішенні питання про звільнення засуджених вказане категорії від подальшого відбування покарання має виходити н< тільки з висновку лікарської комісії, а й ураховувати тяжкість вчин* ного злочину, поведінку засудженого під час відбування покаранні ставлення його до праці, ступінь виправлення та інші обставини.

Питання про звільнення від відбування покарання засудженої""1 який захворів на тяжку хворобу, вирішується суддею районного (міС# кого) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, якИї* судом було ухвалено вирок.

Законним приводом для розгляду питання про звільнення у цьої* разі є подання адміністрації ВТУ, до якого додаються:

завірена копія вироку на засудженого;

розпорядження про виконання вироку;

довідка про відбутий строк покарання;

характеристика на засудженого;

історія хвороби і висновок лікарської комісії;

відомості про минулі судимості, відшкодування збитків, запорі^ них злочином, та інші, необхідні для прийняття правильного С шення.  ,

Якщо начальник органу, що виконує покарання, заперечує пр*. звільнення засудженого від відбування покарання через хворобу, 1>. подає на розгляд суду матеріали разом зі своїм мотивованим зэ$ реченням.

Якщо суд має сумніви щодо правильності висновку лікарської ^.

місії, він має право призначити судово-медичну або судово-псих^

ричну експертизу.         -.

За результатом розгляду матеріалів подання суддя виносить Ки станову, яка оскарженню не підлягає, але яку може опротестуй прокурор.

 

До засудженого, який через хронічну душевну хворобу є суспіль­но небезпечним, застосовуються примусові заходи медичного харак­теру, які призначаються одночасно з рішенням про звільнення від відбування покарання через хворобу. У разі звільнення засудженого, який захворів на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, від від­бування покарання у вигляді позбавлення волі суд має право звіль­нити його також від додаткового покарання.

Звільнення засудженого з ВТУ через хворобу здійснюється після надходження до установи відповідної постанови судді згідно з ви­могами ст. 111 ВТК України.

Звільнення осіб, засуджених до позбавлення волі, від подальшого відбування покарання у зв'язку зі скасуванням вироку із закрит­тям справи провадженням або зміною вироку із заміною по­карання на більш м'яке, не пов'язане з позбавленням волі, або зі скороченням строку покарання до меж відбутого здій­снюється внаслідок перегляду відповідними судами в порядку судо­вого нагляду вироків, які набрали законної сили, або відновлення справи у зв'язку з нововиявленими обставинами та скасування всіх попередніх рішень у справі.

Уся підготовча робота в цьому разі здійснюється органами проку­ратури та суду і практично не стосується адміністрації ВТУ, за винят­ком випадків, коли вказані органи вимагають матеріали на засудже­них, що характеризують їх за період відбування покарання.

Підставами для звільнення засуджених з ВТУ в цьому разі є ухвали або постанови відповідного суду.

Порядок звільнення засуджених з установи визначається ст. 111 ВТК України і його ми вже розглядали.

З метою своєчасного забезпечення звільнення засуджених двічі на рік, у січні та липні, працівники спецвідділу установи звіряють дані про строк покарання засуджених.

У разі виявлення помилок або розбіжностей у встановленому за­судженому строку покарання вживаються необхідні заходи до їх усунення.

Звільняються засуджені на підставі звірених даних про строк поз­бавлення волі.

Забороняється звільняти засуджених лише за даними про строк покарання, які містяться в їх облікових та контрольно-строкових картках.

164

 

Документи про звільнення засуджених виконуються в день їх над­ходження до ВТУ. Якщо документи надійшли після закінчення ро­бочого дня, вони виконуються наступного дня. Наявність заборгова­ності за засудженим, несвоєчасне проведення з ним розрахунку та інші причини не можуть бути підставою до затримки його звільнення.

За кожним фактом несвоєчасного звільнення засудженого здій­снюється службове розслідування та вживаються заходи реагування до винних службових осіб.

Якщо документи, які надійшли до ВТУ, не завірені гербовою печат­кою, мають нечіткі відбитки або завірені печаткою іншого органу, який не виносив рішення про звільнення, а також у разі невідповідності ан­кетних даних, вказаних у документі, який надійшов, матеріалам особо­вої справи або за появи інших сумнівів у вірогідності документа, що надійшов, виконання його зупиняється і вживаються невідкладні захо­ди щодо отримання підтвердження з органу, який виніс рішення.

Зупинення виконання документа про звільнення засудженого оформлюється постановою начальника установи і затверджується прокурором, який здійснює нагляд за установою.

Усі документи про звільнення або скорочення строку покарання оголошуються засудженому під розписку.

Про виконання ухвал і постанов судів про дострокове звільнення засуджених або скорочення їм строку покарання повідомляється суд, який виніс вирок, а на прохання судів, які винесли ухвалу чи постано­ву, також вони.

З метою своєчасного проведення розрахунку зі звільненими, за­безпечення їх за кошти установи проїзними квитками та харчуванням на час проїзду, про наступне звільнення засудженного завчасно, але не менш як за три місяці до звільнення спецвідділ повідомляє від­повідні служби та частини ВТУ.

Засудженим, які звільняються з установи, видаються довідки про звільнення за формами "А", "Б" та "БВЛ". Довідка за формою "А" видається особам, до яких вирок скасований із закриттям криміналь­ної справи або переданням справи на нове розслідування із заміною запобіжного заходу на інший, не пов'язаний з позбавленням волі. За наявності у цих осіб непогашених у встановленому законом порядку судимостей це вказується на зворотному боці довідки.

Довідка форми "БВЛ" видається особам, які не погасили під час відбуття покарання заборгованості за виконавчими листами (у тому числі за виконавчими листами на утримання аліментів на виховання дітей).

165

 

Усім іншим категоріям засуджених, які звільняються, у тому числі іноземцям і особам без громадянства, видаються довідки за фор­мою "Б".

8.2. Постпенітенціарний вплив та соціальна адаптація осіб, звільнених з місць позбавлення волі

Постпенітенціарний вплив на осіб, звільнених з місць позбав­лення волі, є складовою виховного процесу, що охоплює систему за­ходів, спрямованих:

на переконання засуджених в об'єктивній необхідності право­мірної поведінки на волі та надання їм допомоги в побутовому і трудовому влаштуванні;

на організацію дієвого контролю за їх поведінкою і застосуван­ня в разі потреби адміністративних та кримінальних заходів примусу.

Складові частини інституту постпенітенціарного впливу:

підготовка засуджених до звільнення;

надання допомоги звільненим у трудовому та побутовому влаш­туванні;

організація загального контролю за поведінкою осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

застосування в разі потреби заходів примусу — встановлення адміністративного нагляду.

Згідно із Законом України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. держава забезпечує додаткові гарантії працездат­ним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального за­хисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці. З цією метою для осіб, звільнених з установ виконання покарань, або таких, які за рішенням суду лікувались у лікувально-трудових профілакторіях, ство­рюються додаткові робочі місця шляхом бронювання місцевими Ра­дами народних депутатів на підприємствах, в установах і організаціях до 5 % загальної кількості робочих місць.

З метою забезпечення належного працевлаштування звільнених осіб МВС України та Міністерством праці України видали спільний Наказ № 60/07 від 10.02.92 "Про порядок працевлаштування осіб, які звільнились з установ по виконанню покарання та спецкомендатур'. Згідно із цим нормативним актом особи, яких

166

 

звільнено з ВТУ та спецкомендатур, направляються, як правило, тільки в ту місцевість, де вони проживали до засудження. Адміністрація ВТУ або спецкомендатури за три місяці до звільнення засудженого на­правляє повідомлення про мотиви обраного місця проживання та набуту засудженим спеціальність у місцевий центр зайнятості та від­діл внутрішніх справ, що розташовані за місцем майбутнього прожи­вання засудженого. Відділ внутрішніх справ у двадцятиденний строк з моменту надходження повідомлення перевіряє можливість прожи­вання особи, яка підлягає звільненню, за вибраною адресою і по­відомляє про це місцевий центр зайнятості населення для своєчас­ного вирішення ним питання про працевлаштування звільненого. За 20 днів до звільнення засудженого на адреси відділу внутрішніх справ і відповідного центру зайнятості населення направляються по­відомлення про майбутнє прибуття особи, яка звільняється до цієї місцевості. Якщо у засудженого виникли об'єктивні обставини, що не дозволяють йому виїхати до місцевості, де він проживав до за­судження або народився, адміністрація ВТУ направляє повідомлення в ту місцевість, яку обрав засуджений. При цьому в повідомленні де­тально визначаються причини обрання саме цього місця проживан­ня. За відсутності можливості проживати за обраним місцем або в разі втрати соціально-корисних зв'язків центри зайнятості разом з відділом внутрішніх справ вирішують питання про працевлаштування звільнених осіб на підприємства, що мають місце в гуртожитках або інший житловий фонд у рахунок квоти, встановленої місцевою Радою народних депутатів.

8.3. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі

З метою забезпечення контролю за поведінкою окремих категорій осіб, звільнених з ВТУ, законом передбачається встановлення за ними адміністративного нагляду. Порядок встановлення та здійснення ад­міністративного нагляду визначається Законом України Про ад­міністративний нагляд за особами, звільненими з місць поз­бавлення волі" від 01.12.94.

Адміністративний нагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження та контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених із місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Адміністративний нагляд встановлюється

167

 

з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільне­ними з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Згідно зі ст. З Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" (далі — Закону), ад­міністративний нагляд встановлюється щодо повнолітніх осіб:

а)         визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами;

б)         засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуд­

жених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини,

якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони

не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними

для суспільства;

в)         засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуд­

жених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини,

якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового

звільнення від відбування покарання незважаючи на попередження

органів внутрішніх справ систематично порушують громадський по­

рядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення.

Підстави для встановлення адміністративного нагляду:

вирок суду, що набрав законної сили, щодо осіб, зазначених у п. а);

матеріали ВТУ, щодо осіб, зазначених у п. б);

•           матеріали органів внутрішніх справ щодо осіб, зазначених у п. в).

Адміністративний нагляд встановлюється:

щодо осіб, зазначених у пп. а) і б) у судовому засіданні одно­особово суддею районного (міського) суду за місцезнаходжен­ням ВТУ за поданням начальника установи;

щодо осіб, зазначених у п. в) у судовому засіданні одноособо­во суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням началь­ника органу внутрішніх справ.

Разом з поданням до суду надсилаються копія вироку та матеріа­ли, що свідчать про необхідність встановлення адміністративного на­гляду за відповідною особою. У судове засідання викликається осо­ба, щодо якої внесено подання про встановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням — і захисник, а також представник орга­ну, начальник якого вніс подання.

Постанова судді про встановлення адміністративного нагляду оскар­женню не підлягає, але може бути опротестована в порядку нагляду.

168

 

Постанова судді надсилається для виконання начальнику районно­го органу внутрішніх справ за місцем проживання особи, щодо якої встановлено нагляд, а у випадках, передбачених пп. а) і б) ст. З Зако­ну, — начальнику ВТУ. Адміністрація ВТУ постанову судді надсилає для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання, яке обрав піднаглядний, у день його звільнення.

Адміністративний нагляд встановлюється терміном один—два роки і не може перевищувати термінів, передбачених законом для пога­шення або зняття судимості. Якщо є підстава вважати, що особа, за якою встановлено нагляд, продовжує залишатися небезпечною для суспільства, за поданням відповідного органу внутрішніх справ на­гляд може бути продовжений у встановленому законом порядку кож­ного разу ще на шість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості. Термін адміністратив­ного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд здійснює міліція. Осіб, за якими встанов­лено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а в разі потреби й відбитки їх пальців. Працівники міліції зобов'язані си­стематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенню ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, розшукувати осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Особи, за якими встановлено нагляд, зобов'язані бути законослух­няними, не порушувати громадський порядок і додержувати таких правил:

прибути у визначений ВТУ термін в обране місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ;

з'являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;

повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;

у разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший на­селений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

До осіб, за якими встановлено адміністративний нагляд, за поста­новою начальника органу внутрішніх справ застосовуються частково або в повному обсязі такі обмеження:

169

 

забороняється виходити з будинку (квартири) у певний час, що не може перевищувати восьми годин на добу;

забороняється перебувати у певних місцях району (міста);

забороняється виїжджати чи обмежується час виїзду в особис­тих справах за межі району (міста);

обов'язкова реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за по­данням начальника органу внутрішніх справ:

у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом;

достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиня­ється:

після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо орга­ном внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду;

у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі та на­правлення до місця відбування покарання;

через смерть піднаглядного.

У разі злісного порушення правил адміністративного нагляду осо­би, за якими встановлено цей нагляд, притягуються до адміністратив­ної (ст. 187 КоАП України) або кримінальної (ст. 196-1 КК України) відповідальності. Найвищий нагляд за додержанням і правильним за­стосуванням законодавства про адміністративний нагляд здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Завдання та контрольні запитання

Підстави для звільнення засуджених від відбування покарання.

Як здійснюється звільнення засудженого з ВТУ після відбуття строку покарання?

У чому полягає розбіжність між повною, частковою та умовною амністіями?

170

 

Порядок, передбачений чинним законодавством для подання кло­потання про помилування.

У якому вигляді здійснюється помилування засуджених?

Умови, за яких до засудженого може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання.

За яких умов засуджена особа може бути звільнена від подаль­шого відбування покарання через хворобу?

Як регулюється чинним законодавством порядок працевлашту­вання осіб, які звільнились з місць позбавлення волі?

Стосовно яких категорій осіб та які органи встановлюють адмі­ністративний нагляд?

10. Обмеження, що застосовуються до осіб, за якими встановлено адміністративний нагляд.

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 16      Главы: <   6.  7.  8.  9.  10.  11.  12.  13.  14.  15.  16.