ТЕМА 5 ОСНОВНІ ЗАСОБИ ВИПРАВЛЕННЯ ТА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ, ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Згідно зі ст. 7 ВТК України основними є такі засоби виправлення та перевиховання засуджених:

режим відбування покарання;

суспільно корисна праця;

виховна робота;

загальноосвітнє та професійно-технічне навчання. Засоби виправлення та перевиховання потрібно застосовувати з

урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також поведінки засудженого та його ставлення до праці.

Розглянемо докладно кожний зі складових елементів основних засобів виправлення та перевиховання засуджених.

5.1. Режим у місцях позбавлення волі: правове регулювання та засоби забезпечення

Виконання та відбування кримінального покарання реалізуються в умовах режиму, встановленого в місцях позбавлення волі, який за правовою природою є врегульований нормами кримінально-виконав­чого права порядок виконання та відбування покарання.

У місцях позбавлення волі режим виконує кілька функцій.

По-перше, саме в режимі втілюється сутність покарання — кара за вчинений злочин. Це зумовлено тим, що за допомогою режиму встановлюються певні правообмеження для осіб, засуджених до поз­бавлення волі. Зазначене положення прямо випливає з вимог ст. 8 ВТК України, де передбачається, що правообмеження для засудже­них випливають з вироку суду і режиму, встановленого ВТК України для цього виду покарання.

По-друге, за допомогою режиму встановлюються правила пове­дінки засуджених та діяльності адміністрації ВТУ щодо виконання вироків судів до позбавлення волі.

63

По-третє, з огляду на наведене режим створює необхідні умови для застосування інших засобів виправлення та перевиховання — суспільно корисної праці, виховної роботи, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання. Зазначені засоби не будуть ефек­тивними, якщо для них не створено належних умов, не забезпечено відповідний порядок, що встановлюється режимом.

По-четверте, створюючи відповідні умови для ефективної реалі­зації основних засобів виправлення та перевиховання, режим сам є одним із таких засобів. Караючи засуджених та вимагаючи від них дотримання встановлених правил поведінки, режим виховує в них са­модисципліну та повагу до законів.

Перелічені функції режиму спрямовані на досягнення завдання ви­правити й перевиховати засуджених. Разом з тим, забезпечуючи ізоля­цію засуджених від суспільства, різних категорій засуджених одна від одної та встановлюючи систему правообмежень, функції режиму спря­мовані водночас на досягнення такого завдання, як відвернення вчи­нення нових злочинів засудженими та іншими особами.

Підбиваючи підсумок, можна визначити, що режим — це врегу­льований нормами кримінально-виконавчого законодавства порядок виконання та відбування покарання у вигляді позбав­лення волі.

Основні вимоги режиму як порядку виконання покарання в місцях позбавлення волі зазначені у ст. 28 ВТК України, де передбачається, що основними вимогами режиму в місцях позбавлення волі є обо­в'язкова ізоляція засуджених і постійний нагляд за ними з тим, щоб виключалася можливість вчинення ними нових злочинів чи інших ан­тигромадських вчинків; точне і неухильне виконання ними своїх обо­в'язків; різні умови утримування залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи і поведінки засуд­женого.

Розкриємо детальніше зміст цих вимог.

Вимоги режиму щодо обов'язкової ізоляції засуджених перед­бачають примусове утримання засуджених у місцях позбавлення волі протягом строку покарання при дотриманні правообмежень, що вип­ливають із вироку суду і законів про виконання та відбування пока­рання. Ізоляція полягає в тому, що засуджені постійно перебувають під охороною, пересуваються у супроводі конвою, їм заборонено по­рушувати кордони жилої та виробничої зон ВТУ, виходити без доз­волу адміністрації за межі виробничих об'єктів, спілкуватися з особа-

64

ми, які перебувають на волі, з порушенням встановлених правил тощо. За допомогою цих заходів забезпечується фізична ізоляція засудже­них. Проте ця ізоляція має відносний характер, оскільки згідно з ч. 6 ст. 28 ВТК України засуджені можуть мати побачення, листуватися, отримувати посилки, передачі, бандеролі, телефонувати. Крім того, за­суджені можуть передплачувати та отримувати газети й журнали, ко­ристуватися радіоприймачами та телевізорами.

Ступінь ізоляції засуджених від суспільства різний і залежить від виду ВТУ. У колоніях-поселеннях він мінімальний, оскільки засуджені перебувають у них без охорони, але під наглядом і з дозволу адміні­страції мають право виходити за межі території колонії, якщо це пе­редбачається характером роботи.

За критеріями класифікації засуджених у ВТУ згідно з вимогами ст. 21 ВТК України встановлюється ізольоване й окреме утримуван­ня деяких категорій засуджених, мета якого — запобігати негатив­ному впливу з боку найнебезпечніших і педагогічно занедбаних у соціальному та моральному відношенні засуджених на інші категорії засуджених.

Найсуворішою ізоляцією засуджених є у ВТК особливого режиму і тюрмах, де засуджені (у виправно-трудових колоніях особливого режиму — частина засуджених) утримуються у приміщеннях камер­ного типу та камерах, що виключає пересування за їх межі, за винят­ком виведення засуджених на виробництво (до робочих камер).

Нагляд у місцях позбавлення волі — це постійний контроль за за­судженими, що здійснюється з метою запобігання вчиненню ними но­вих злочинів, антигромадської поведінки та іншим порушенням режи­му. Нагляд за засудженими здійснюють молодші інспектори відділу нагляду та безпеки ВТУ (у тюрмі — контролери), підпорядковані на­чальнику установи. Вони здійснюють контроль за засудженими на всій території ВТУ — у жилих та виробничих зонах. У разі потреби вони проводять особисті обшуки засуджених, жилих та виробничих при­міщень, а також переглядають речі засуджених. Особистий обшук здійснюють особи однієї статі з особою, яку обшукують. Кореспонден­ція засуджених підлягає цензурі, а посилки, передачі та бандеролі — перегляду. Засуджені носять одяг єдиного зразка.

Засудженим забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а та­кож предмети, які заборонено використовувати у ВТУ. Знайдені у за­суджених гроші та цінні речі вилучаються і, як правило, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника ВТУ, санк­ціонованою прокурором.

5-606

65

Перелік і кількість предметів та речей, які засуджені можуть мати при собі, а також порядок вилучення предметів, які заборонено вико­ристовувати у ВТУ, встановлюються Правилами внутрішнього розпо­рядку ВТУ.

Точне і неухильне виконання засудженими своїх обов'язків забезпечує необхідний порядок відбування покарання та належну їх поведінку, створює необхідні умови для їх спілкування між собою та адміністрацією ВТУ. Разом з тим виконання ними своїх обов'язків пе­редбачає надання їм певної сукупності прав для забезпечення їх за­конних потреб, що визначаються умовами життя у ВТУ та вимогами законодавства.

Створення для засуджених різних умов утримування залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи і поведінки засудженого є реалізацією такого важливого прин­ципу кримінально-виконавчого права, як диференціація виконання по­карання. Вона здійснюється шляхом застосування до різних категорій засуджених різного обсягу карального впливу: ступеня ізоляції від суспільства, обсягу обмежень суб'єктивних прав та побутових право-обмежень, місця відбування покарання.

Однією з основних вимог режиму (ст. 28 ВТК України) є встанов­лення у ВТУ суворо регламентованого внутрішнього розпорядку. Внутрішній розпорядок у ВТУ (ст. 36 ВТК України) передбачає:

розпорядок дня засуджених і роботи служб ВТУ;

порядок виконання обов'язків і здійснення прав засудженими;

порядок взаємовідносин засуджених та адміністрації ВТУ;

виконання адміністрацією своїх функцій з організації та дотри­мання режиму.

Нормативним актом, який визначає внутрішній розпорядок ВТУ, є Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ (далі — Правила), які розроблює та приймає орган, що відає виконанням по­карання у вигляді позбавлення волі за погодженням з Генеральною прокуратурою України. Нині на території України діють Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, уведені в дію Наказом МВС України № 453 від 20 грудня 1991 р.

Правила є підзаконним нормативним актом, в якому деталізуються та конкретизуються норми чинних законів. В окремих статтях ВТК України деякі питання діяльності, пов'язаної з виконанням покарання у вигляді позбавлення волі, регламентуються Правилами.

66

Правила, як і інші підзаконні акти з питань виконання покарання, дають змогу центральним органам кримінально-виконавчої системи відносно швидко реагувати на вимоги практики виконання покаран­ня і в разі потреби швидко змінювати умови роботи ВТУ з тим, щоб вони відповідали вимогам чинного законодавства. Правила сприяють також встановленню єдиного підходу до застосування способів та методів виконання покарання і тим самим зміцнюють законність у діяльності ВТУ. На основі Правил розробляються внутрішній розпо­рядок конкретної ВТУ, який оголошується наказом начальника ВТУ. Права та обов'язки засуджених, що встановлюються кримінально-ви­конавчим законодавством і конкретизуються Правилами, а також ви­моги внутрішнього розпорядку ВТУ, слід роз'яснювати засудженому одразу після його прибуття до конкретної ВТУ. Норми Правил, які визначають внутрішній розпорядок ВТУ, умовно поділяються на п'ять груп.

Перша група регулює специфічні правила поведінки засуджених та розпорядок дня в конкретній ВТУ. Ці правила та розпорядок дня визначають вид зайнятості засуджених по годинах протягом доби і оголошуються, як уже зазначалося, наказом начальника ВТУ. При від­буванні покарання Законом та Правилами для засуджених встанов­люються певні заборони, зокрема утримувати гроші, цінності, спиртні напої, гральні карти, продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам речі, які є в особистому користуванні засуджених. Обсяг та конкрет­ний зміст указаних правил залежать від виду ВТУ. Специфічні права надаються певним категоріям засуджених (наприклад, право пересу­ватися без конвою, проживати за межами ВТУ).

Друга група правил визначає порядок виконання засудженими своїх обов'язків і здійснення прав. Зокрема, це правила, що визна­чають порядок придбання засудженими продуктів харчування, літе­ратури, надання їм побачень, листування, отримання посилок, передач, бандеролей, подання скарг та заяв, матеріально-побутового забез­печення та медичного обслуговування.

Третя група правил регламентує порядок і умови застосування до засуджених заходів виправно-трудового впливу: порядок залу­чення до праці, перелік робіт та посад, на яких заборонено викорис­товувати засуджених, умови проведення виховної роботи, здійснення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, застосування до засуджених заходів заохочення та стягнення.

5*

67

Четверта група правил регулює діяльність адміністрації ВТУ що­до запобігання скоєння засудженими нових злочинів та правопору­шень — заходи забезпечення охорони та нагляду, а також застосу­вання заходів безпеки.

П'ята група правил — це сукупність норм, що встановлюють пра­вила діяльності адміністрації ВТУ в цілому та окремих її частин і служб, а також порядок взаємовідносин представників адміністрації ВТУ із засудженими.

Розглянемо тепер основні елементи змісту режиму, що визнача­ють порядок перебування засуджених у ВТУ та їх життя під час від­бування покарання, до яких, зокрема, належать підстави і порядок придбання засудженими продуктів харчування і предметів першої не­обхідності, надання засудженим побачень і телефонних розмов, отри­мання ними посилок, передач, бандеролей, листування, отримання та відправлення грошових переказів.

Придбання засудженими продуктів харчування і предметів першої необхідності регламентується ст. 37 ВТК України. Засуд­жені мають право купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності за гроші, зароблені у місцях позбавлення волі. Тільки непрацездатним засудженим, вагіт­ним жінкам, а також жінкам, які мають дітей у будинках дитини при ВТУ, неповнолітнім та хворим, які перебувають у ВТУ на правах ліку­вальних, дозволяється купувати продукти харчування та предмети першої необхідності за кошти, одержані за переказами. Перелік про­дуктів харчування та предметів першої необхідності, які засуджені мають право купувати, а також порядок їх придбання визначаються Правилами; купівля здійснюється в магазинах ВТУ.

Сума грошей, яку дозволяється витрачати засудженим до позбав­лення волі для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, визначається ст. 38 ВТК України і встановлюється у відсот­ках до мінімального розміру заробітної плати залежно від виду ВТУ. Протягом місяця засуджені мають право витрачати для купівлі продуктів харчування та предметів першої необхідності певну суму гро­шей (% до мінімального розміру заробітної плати):

• у виправно-трудових колоніях: загального режиму — до 100; посиленого режиму — до 90; суворого режиму — до 80; особливого режиму — до 70;

68

у виховно-трудових колоніях — до 100;

у тюрмах:

загального режиму — до 50;

суворого режиму — до 30. У разі відсутності злісного порушення режиму відбування покаран­ня та при сумлінному ставленні до праці після відбуття певної части­ни строку покарання засудженим згідно зі ст. 38 ВТК України може бути дозволено додатково витрачати протягом місяця таку суму гро­шей (% до мінімального розміру заробітної плати):

•           у виправно-трудових колоніях після відбуття половини строку:

загального режиму — 55;

посиленого режиму — 50; суворого режиму — 40; особливого режиму — 30;

у тюрмах загального режиму після відбуття половини строку тюремного ув'язнення — 20;

у виховно-трудових колоніях:

загального режиму після відбуття 1/4 строку — 60; посиленого режиму після відбуття 1/3 строку — 60.

Отже, право засуджених на витрачання додаткової суми грошей може бути реалізоване тільки за певних умов, зазначених у законі: належної поведінки, сумлінного ставлення до праці та відбуття пев­ної частини строку покарання.

Засудженим, які перевиконують норму виробітку, а також зразко­во виконують встановлені завдання (на почасових роботах і роботах з госпобслуговування), може бути дозволено витрачати протягом місяця гроші в сумі 30 % мінімального розміру заробітної плати. За­судженим, які перевиконують норму виробітку на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, — 50 % незалежно від відбутого строку покарання.

Газети, журнали, книги та письмове приладдя засуджені можуть ку­пувати за гроші, які є на їх особових рахунках, понад зазначені суми.

Велике значення для підтримки корисних соціальних зв'язків за­суджених і здійснення на них виховного впливу мають побачення засуджених з родичами та іншими особами. Засудженим надаються побачення двох видів — короткострокові (2—4 години) та тривалі (1—3 доби). Короткострокові побачення надаються з родичами або з іншими особами у присутності представника ВТУ. Тривалі побачення

69

надаються з правом спільного проживання тільки з близькими роди­чами, коло яких визначається законом (ст. 39 ВТК України). У виправ­но- та виховно-трудових колоніях усіх видів, за винятком колоній-по-селень, короткострокові побачення надаються раз на місяць, тривалі — раз на 3 місяці.

У тюрмах тривалі побачення взагалі не надаються, а короткостро­кові надаються у тюрмах загального режиму раз на шість місяців.

У колоніях-поселеннях усіх видів побачення надаються без обме­жень.

За наявності технічних умов засудженим раз на три місяці надаєть­ся право на одну платну телефонну розмову тривалістю 15 хвилин.

За бажанням засуджені мають право замінювати тривале побачен­ня на короткострокове, а також тривале та короткострокове побачен­ня — на телефонну розмову. Порядок надання та проведення поба­чень та телефонних розмов визначається Правилами.

Перше побачення надається засудженому одразу після прибуття до ВТУ незалежно від того, коли він мав побачення у місцях попе­реднього ув'язнення. За наявності права на короткострокове та три­вале побачення вид першого побачення визначає сам засуджений.

Побачення засудженого з адвокатом до побачень, встанов­лених ВТК України, не входять. Згідно зі ст. 40 ВТК України поба­чення засудженого з адвокатом надаються для одержання юридич­ної допомоги за письмовою заявою засудженого або його близьких родичів чи представників громадськості та проводяться віч-на-віч. Побачення надається після пред'явлення адвокатом ордера юридич­ної консультації та документа, що посвідчує його особу.

Згідно зі ст. 39-1 ВТК України у зв'язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, яка за­грожує його життю, стихійне лихо, яке заподіяло великої матеріальної шкоди засудженому або його сім'ї) засудженим, які перебувають у виправно-трудових колоніях загального режиму, колоніях-поселеннях усіх видів та виховно-трудових колоніях, може бути дозволено корот­кострокові виїзди за межі ВТУ щонайбільше на 7 діб, не враховую­чи час для проїзду в обидва кінці. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при ВТУ, може бути дозволено такий виїзд трива­лістю щонайбільше 10 діб для влаштування дітей у родичів, опікунів або у дитячих установах.

Дозвіл на короткостроковий виїзд надає начальник ВТУ за погод­женням з прокурором з урахуванням особи і поведінки засудженого.

70

Час перебування засудженого у виїзді зараховується до строку по­карання.

У ст. 41 ВТК України передбачається, що засуджені до позбавлен­ня волі можуть отримувати посилки, передачі та бандеролі. За­суджені, які утримуються у виправно-трудових колоніях, мають право на отримання посилок або передач, загальна вага яких не повинна перевищувати 8 кг. Кількість посилок (передач) залежить від виду режиму колонії. Протягом року засуджені можуть отримувати таку кількість посилок (передач):

у виправно-трудових колоніях: загального режиму — 7; посиленого режиму — 6; суворого та особливого режиму — 5;

у виховно-трудових колоніях: загального режиму — 10; посиленого режиму — 9.

Засудженим, які відбувають покарання у тюрмі, одержувати посил­ки та передачі заборонено.

Першу посилку або передачу засуджений, який утримується у вип­равно-трудовій колонії, може отримати одразу після прибуття до ус­танови з місць попереднього ув'язнення. Наступну посилку або пе­редачу засуджений має право отримати через час, який обчислюється шляхом поділу 12 місяців на загальну кількість посилок (передач), які дозволено отримувати засудженому протягом року при конкретному виді режиму.

Засудженим незалежно від виду призначеного їм режиму дозво­ляється отримувати 2 бандеролі на рік, а також купувати без обме­ження літературу через книготорговельну мережу.

У колоніях-поселеннях усіх видів кількість посилок, передач та бан­деролей, які можуть одержувати засуджені, не обмежується.

Засудженим дозволяється одержувати без обмеження грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адмі­ністрації ВТУ — й іншим особам (ст. 42 ВТК України). Одержані пе­реказами гроші зараховуються на особистий рахунок засудженого. У колоніях-поселеннях гроші, одержані на ім'я засудженого, видаються йому у руки.

Листування засуджених також є способом підтримки корисних соціальних зв'язків. Тому засудженим, які відбувають покарання у

71

виправно- та виховно-трудових колоніях усіх видів режиму, дозво­ляється одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості. У тюрмах засуджені можуть отримувати листи без обмеження, а від­правляти листи за такими нормами: у тюрмах загального режиму — один лист на місяць, суворого режиму — один лист на 2 місяці. Лис­тування між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі й не є родичами, забороняється. Кореспонденція засуджених підлягає цензурі. Листи опускаються до поштових скриньок або передаються представникам адміністрації в незакритому вигляді. Листи засуджених, що виконані тайнописом, шифром або із застосуванням інших умов­них позначень, а також мають цинічний характер чи відомості, що не підлягають розголошенню, адресату не надсилаються, про що оголо­шується засудженому, який написав листа. Такі листи знищуються.

Засуджені мають право звертатися з пропозиціями, заявами та скаргами до державних органів, громадських організацій і службо­вих осіб (ст. 44 ВТК України). Пропозиції, заяви та скарги засудже­них надсилаються відповідно до Правил за належністю і вирішують­ся у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви та скарги, що адресовані прокуророві, перегляду не підлягають і не пізніше як че­рез добу надсилаються за належністю. Результати розгляду пропо­зицій, заяв і скарг засудженим оголошуються під розписку.

Кримінально-виконавчим законодавством, і зокрема ст. 45 ВТК Ук­раїни, передбачається такий інститут, як зміна умов утримування осіб, засуджених до позбавлення волі. У ст. 22 ВТК України зак­ріплено один із принципів кримінально-виконавчої політики — відбу­вання засудженим усього строку покарання в одній ВТУ. Дотриман­ня цього принципу створює необхідні умови для вивчення особи засудженого, формування у ВТУ стабільного колективу, спроможного позитивно впливати на засуджених. Разом з тим принцип індивідуа­лізації покарання та виправно-трудового впливу потребує зміни умов утримування засуджених залежно від їх поведінки, ставлення до праці та ступеня виправлення. Сутністю цього інституту є зміна пра­вового статусу засуджених до позбавлення волі, зокрема обсягу їх прав, як у бік послаблення, так і посилення правообмежень. Законо­давець розглядає цей інститут як форму заохочення або покарання засуджених. Тому порядок його застосування відображено у ст. 65 і 67 ВТК України, що передбачають заходи заохочення та стягнення.

Разом з тим у ст. 45 ВТК України встановлюються загальне прави­ло і форми зміни умов утримування засуджених: залежно від пове-

72

дінки засуджених і їх ставлення до праці умови утримування можуть змінюватись як у межах однієї ВТУ, так і шляхом переведення в інші ВТУ. Таким чином, закон дає підстави розглядати зміни умов утри­мування засуджених окремо від застосування заходів заохочення і стягнення.

Умови утримування засуджених у межах однієї ВТУ змінюються за постановою начальника установи і полягають у наданні засудженим права витрачати додаткову суму грошей для придбання продуктів харчування та предметів першої потреби або у скасуванні цих по­ліпшених умов утримування. До цієї групи зміни умов утримування певною мірою може належати переведення до виправно-трудових колоній особливого режиму засуджених, які відбули не менше тре­тини строку покарання, з приміщень камерного типу у звичайні жит­лові приміщення у тій самій колонії і, навпаки, переведення засудже­них зі звичайних житлових приміщень у виправно-трудових колоніях особливого режиму до приміщень камерного типу у тій самій ко­лонії. Перелічені заходи мають безстроковий характер і передбачають зміну правового положення засуджених у комплексі та застосову­ються не за окремі добрі чи негативні вчинки, а як реагування на змінену поведінку засуджених.

Зміна умов утримування засуджених шляхом переведення їх з однієї виправно-трудової колонії до колонії іншого виду режиму, з колонії до тюрми або з тюрми до колонії, з виховно-трудової колонії загального режиму до виховно-трудової колонії посиленого режи­му провадиться судом (ст. 46 і 47 ВТК України).

Згідно зі ст. 46 ВТК України засуджені, які твердо стали на шлях виправлення, можуть бути представлені до переведення для подаль­шого відбування покарання:

з тюрми до виправно-трудової колонії — після відбуття не мен­ше половини строку тюремного ув'язнення, призначеного за ви­роком суду;

з виправно-трудової колонії особливого режиму до колонії су­ворого режиму — після відбуття не менше половини строку по­карання в колонії особливого режиму;

з виправно-трудової колонії загального та посиленого режиму до колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях вип­равлення, — після відбуття не менше третини строку покарання, а з виправно-трудової колонії суворого режиму — після відбут­тя не менше половини строку покарання, а засуджені, перелічені

73

у ч. 6 ст. 52 КК України, — після відбуття не менше двох тре­тин призначеного строку покарання. Не підлягають переведенню до колонії-поселення для осіб, які твер­до стали на шлях виправлення:

засуджені, до яких не застосовується умовно-дострокове звіль­нення від покарання, передбачене ст. 52-1 КК України;

засуджені, які не пройшли призначеного судом примусового лі­кування від алкоголізму або наркоманії, а також ті, хто не прой­шов повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу;

засуджені, які раніше відбували покарання в колоніях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, але за злісні порушення ви­мог режиму були переведені до виправно-трудових колоній того виду режиму, який їм раніше було призначено судом.

Переведення засуджених, які злісно порушують вимоги режиму, до інших ВТУ регламентується ст. 47 ВТК України. Засуджені, які злісно порушують вимоги режиму, можуть бути представлені до переведен­ня для відбування покарання з колонії-поселення до виправно-тру­дової колонії того виду режиму, який їм раніше було призначено су­дом, а особи, які засуджені за злочини, вчинені з необережності, з направленням до колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності, і особи, засуджені за умисні злочини з направленням до колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини, — до ко­лонії загального режиму; засуджені, яких було переведено з колонії особливого режиму до колонії суворого режиму, — до колонії особливого режиму; з виправно-трудової колонії — до тюрми на строк щонайбільше три роки з відбуванням решти строку покарання у колонії; з виховно-трудової колонії загального режиму — до ви­ховно-трудової колонії посиленого режиму.

Під злісним порушенням засудженими вимог режиму відбування покарання слід розуміти невиконання ними законних вимог адмініст­рації; необгрунтовану відмову від праці (щонайменше тричі за рік); уживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих ре­човин; виготовлення, зберігання, купівлю, поширення заборонених предметів; участь в азартних іграх; дрібне хуліганство; систематичне ухилення від лікування захворювань, небезпечних для оточуючих (ак­тивна форма туберкульозу, венеричні хвороби), а також вчинення за­судженим протягом року більше трьох інших порушень режиму від-

74

бування покарання за умови, якщо за кожне з цих порушень за по­становою чи наказом начальника або уповноважених на те осіб були накладені стягнення.

Важливим елементом режиму у виправно-трудових колоніях є на­дання засудженим права пересуватися без конвою за межами ко­лонії, а у виховно-трудових колоніях — без супроводу, а також на­дання можливості засудженим жінкам проживати поза колонією (ст. 35, 78—80 ВТК України). Цей інститут кримінально-виконавчого права має важливе значення. По-перше, його застосування забезпечує нормальну господарчу діяльність і створює засудженим відповідні ма­теріально-побутові умови відбування покарання. У ч. 1 ст. 78 ВТК Ук­раїни прямо передбачено, що пересування без конвою за межами ВТУ дозволяється тоді, коли це передбачено характером роботи, яку вико­нують засуджені. По-друге, вказаний інститут відіграє важливу виховну роль, оскільки суттєво послаблює вимоги ізоляції засуджених і відпо­відно стимулює їх зразкову поведінку та сумлінне ставлення до праці.

Право пересування без конвою може бути надано тільки засуд­женим, які твердо стали на шлях виправлення і відбули не мен­ше третини строку покарання. Право пересування без супроводу надається у виховно-трудових колоніях на таких самих умовах, але після відбуття не менше шести місяців позбавлення волі.

Право на пересування без конвою або супроводу за межами ко­лонії надається засудженому мотивованою постановою начальника колонії, затвердженою вищестоящим начальником. Засудженому, яко­му надано право пересуватися без конвою або супроводу, видається перепустка встановленого зразка. Пересування без конвою або суп­роводу дозволяється засудженим тільки в години і за маршрутами, вказаними в перепустці. Засуджені, яким надано це право, розміщу­ються в окремих житлових приміщеннях за межами колонії, які у ніч­ний час закриваються на замок.

У разі порушення правил поведінки засуджений за постановою на­чальника колонії позбавляється права пересуватися без конвою або супроводу.

У ст. 80 ВТК України визначено категорії засуджених до позбав­лення волі, яким заборонено надавати право пересуватися без кон­вою або супроводу.

Згідно зі ст. 35 ВТК України засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержують вимог режиму, може дозволя­тися проживання поза колонією на час звільнення від роботи у

75

зв'язку з вагітністю та пологами, а також до досягнення їх ди­тиною трирічного віку. Дозвіл на проживання поза колонією на­дається постановою начальника ВТУ за погодженням спостережної комісії. При наданні такого права засуджені жінки оселяються побли­зу колонії і перебувають під наглядом адміністрації установи. Обме­ження щодо користування грошима, отримання посилок, передач, бан­деролей, побачень для них скасовуються. Вони мають право вільно пересуватися територією, межі якої визначає начальник колонії.

Не пізніше як за три місяці до досягнення дитиною трирічного віку адміністрація ВТК зобов'язана розглянути питання про доціль­ність застосування до засудженої жінки умовно-дострокового звіль­нення або помилування.

У разі систематичного або злісного порушення встановлених пра­вил поведінки право на проживання поза колонією засудженим жін­кам скасовується, і вони повертаються до колонії для подальшого відбування покарання.

Дотримання засудженими вимог режиму забезпечується насампе­ред виконанням усіма працівниками ВТУ та іншими особами, які кон­тактують із засудженими, вимог кримінально-виконавчого законо­давства. Крім того, режим у ВТУ забезпечується шляхом охорони засуджених зі здійсненням за ними нагляду, застосуванням до них заходів заохочення і стягнення, а у виняткових випадках — заходів безпеки.

Раніше вже розглядалося, як здійснюються охорона і нагляд за за­судженими. Під охороною та наглядом у житлових та виробничих зонах перебувають засуджені, які утримуються в колоніях. У колоні-ях-поселеннях засуджені перебувають тільки під наглядом. Охорону та нагляд за засудженими в тюрмах здійснюють контролери. Для супроводу засуджених поза межами ВТУ призначається озброєний конвой.

Режим відбування покарання забезпечується також за допомогою застосування до засуджених заходів заохочення та стягнення, які стимулюють їх позитивну поведінку та застерігають від порушень встановленого порядку відбування покарання.

Перелік заходів заохочення, які застосовуються до осіб, позбав­лених волі, визначається ст. 65 ВТК України. За добру поведінку і чесне ставлення до праці та навчання до засуджених можуть засто­суватися такі заходи заохочення:

• оголошення подяки;

76

занесення на дошку передовиків виробництва;

нагородження похвальною грамотою;

преміювання за кращі показники в роботі;

дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі протягом року;

надання додатково одного короткострокового або тривалого побачення чи права на одну платну телефонну розмову тривалі­стю 15 хвилин протягом року;

дозвіл на додаткове витрачання грошей у сумі до 15 % міні­мального розміру заробітної плати на купівлю продуктів харчу­вання і предметів першої потреби у святкові дні, а у виховно-трудових колоніях — до 20 % на місяць;

дострокове скасування накладеного раніше стягнення;

переведення у виправно-трудові колонії особливого режиму за­суджених, зазначених у ст. 32 ВТК України, які відбули не мен­ше третини строку покарання, з приміщень камерного типу до звичайних житлових приміщень у тій самій колонії;

збільшення часу прогулянки засудженим, які перебувають у тюр­мі загального режиму, — до 2 годин, суворого режиму — до однієї години.

Засуджені, які довели своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання, у встановленому законом порядку можуть бути представлені до умовно-дострокового звіль­нення або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

Мета застосування заходів заохочення — здійснити виховний вплив як на осіб, до яких ці заходи застосовуються, так і на інших засудже­них. Заходи заохочення застосовуються на основі об'єктивної оцін­ки поведінки засуджених.

Порядок застосування заходів заохочення визначається ст. 66 ВТК України і полягає в такому.

При заохоченні до засудженого застосовується, як правило, один захід заохочення. Грошова премія зараховується на особовий раху­нок засудженого.

Заходи заохочення у вигляді дозволу на додаткове одержання по­силки або передачі та надання побачення можуть застосовуватися лише до засуджених, які мають право відповідно на одержання по­силки або передачі та на побачення.

77

Засудженим, які перебувають у тюрмі загального режиму, у поряд­ку заохочення може надаватися лише короткострокове побачення. Засудженим, які перебувають у тюрмі, час прогулянки подовжується щонайбільше на місяць.

Як правило, із засудженого достроково може бути знято лише одне стягнення, яке було накладене раніше.

За порушення вимог режиму відбування покарання до засудже­них можуть застосовуватися такі заходи стягнення (ст. 67 ВТК України):

попередження або догана;

позачергове чергування по прибиранню приміщень і території місця позбавлення волі;

одноразове позбавлення засуджених, які перебувають у вихов­но-трудових колоніях, відвідання кіно, концерту, участі у спортив­них змаганнях;

позбавлення права на одержання чергової посилки або пере­дачі та заборона на строк до одного місяця купувати продукти харчування;

скасування поліпшених умов утримування, передбачених ст. 39 і 39-1 ВТК України;

розміщення засуджених, які перебувають у виправно-трудових колоніях, до штрафного ізолятора (ШІЗО) із виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до 15 діб, а тих, хто перебуває у виховно-трудових колоніях, — до дисциплінар­ного ізолятора (ДІЗО) на строк до 10 діб;

розміщення засуджених, які перебувають у тюрмах, до карцеру без виведення на роботу або навчання на строк до 15 діб;

переведення засуджених, які перебувають у виправно-трудових колоніях загального, посиленого та суворого режимів, а також засуджених, які перебувають у звичайних жилих приміщеннях колоній особливого режиму, до приміщень камерного типу на строк до шести місяців; переведення засуджених, які перебува­ють у приміщеннях камерного типу колоній особливого режи­му, до одиночних камер на строк до одного року, а тих, хто пе­ребуває в тюрмах, — на суворий режим на строк 2—6 місяців; повернення засуджених, яких було переведено до звичайних жилих приміщень у колонії, особливого режиму згідно зі ст. 65 ВТК України, до приміщень камерного типу в тій же колонії.

78

Вагітні жінки, а також жінки, які мають дітей у будинках ди­тини при виправно-трудових колоніях, інваліди І групи в ПКТ, до одиночних камер, а в тюрмі — на суворий режим не розмі­щуються.

При призначенні заходу стягнення враховуються обставини вчи­нення порушення, поведінка засудженого до провини, кількість і ха­рактер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті провини. Стягнення, що накладаються, повинні відповідати тяжкості та характеру провини засудженого. Порядок застосуван­ня заходів стягнення передбачається ст. 68 ВТК України.

За кілька одночасно вчинених провин накладається одне стягнен­ня. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила про­вину, і не пізніше 10 діб з дня виявлення провини, а якщо у зв'язку з провиною здійснювалась перевірка, — то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення провини.

Накладене стягнення звертається до виконання одразу або не піз­ніше одного місяця з дня його оголошення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення його не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.

Заходи стягнення у вигляді переведення засуджених у ПКТ у коло­ніях будь-якого режиму, а також переведення засуджених, які перебу­вають у приміщеннях камерного типу в колоніях особливого режиму, до одиночних камер призначаються через безуспішне застосування інших заходів впливу.

Стягнення у вигляді позбавлення права на одержання чергової по­силки або передачі з одночасною забороною на строк до одного місяця купувати продукти харчування застосовується до осіб, які ма­ють право одержувати посилки та передачі. Стягнення у вигляді за­борони на строк до одного місяця купувати продукти харчування за­стосовуються до осіб, які не мають права одержувати посилки та передачі.

Повторно на поліпшені умови утримування засуджені переводять­ся не раніше як через рік з моменту скасування поліпшених умов утримування або раніше, якщо стягнення, унаслідок якого скасовано поліпшені умови утримування, було зняте адміністрацією ВТУ до за­вершення року.

Повторно засуджені можуть переводитися з ПКТ колонії особли­вого режиму до звичайних житлових приміщень у тій самій колонії не раніше як через рік з дня повернення їх до ПКТ.

79

Засуджений має право оскаржити накладене на нього стягнення, проте подання скарги не зупиняє його виконання. За наявності до того підстав накладене стягнення може бути скасоване, пом'якшене чи замінене службовою особою, яка його застосувала. Вищестояща службова особа може скасовувати стягнення тоді, коли службова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладене нею за відсутності порушення з боку за­судженого.

Засуджений визнається таким, що не має стягнення, якщо протя­гом року з дня відбуття стягнення його не буде піддано новому стяг­ненню.

У ст. 69 ВТК України визначений порядок виконання окремих за­ходів стягнення — розміщення в ШІЗО, ДІЗО або карцер і пере­ведення до ПКТ. Це зумовлено тим, що зазначені заходи стягнен­ня найсуворіші й порядок їх виконання потребує деталізації.

Засуджені, яких у порядку стягнення було розміщено в ШІЗО, ДІЗО або карцер, позбавляються права на побачення, одержання посилок, передач і бандеролей, відправлення листів, придбання продуктів хар­чування і предметів першої потреби. їм забороняється користувати­ся настільними іграми і палити.

У ШІЗО, ДІЗО та карцерах засуджені забезпечуються індивідуаль­ним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг — на час виходу з приміщення.

У ДІЗО засудженим надається щоденна прогулянка протягом однієї години, а в ШІЗО та карцерах — протягом тридцяти хвилин. У карце­рах встановлюється одиночне утримування.

У ПКТ виправно-трудових колоній загального, посиленого та суворо­го режиму, а також у ПКТ колоній особливого режиму, куди перево­дяться засуджені у порядку стягнення зі звичайних жилих приміщень, і в одиночних камерах колоній особливого режиму встановлюється ре­жим, передбачений для утримування засуджених на суворому режимі у тюрмі.

Засуджені, яких утримують у ШІЗО з виведенням на роботу, у ПКТ і одиночних камерах колоній, працюють окремо від інших за­суджених.

Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення в повному обсязі користується начальник ВТУ, а також усі вищестоящі началь­ники. Заступники начальника ВТУ мають право застосовувати всі за­ходи заохочення та стягнення, за винятком переведення засуджених

80

до ПКТ та одиночних камер, а також розміщення до ШІЗО або ДІЗО і карцер.

Значно обмежені у праві застосовувати заходи заохочення та стяг­нення начальники загонів і старші вихователі, які тільки в усній формі мають право застосовувати заходи заохочення у вигляді оголошення подяки або дострокового зняття раніше накладеного ними стягнення, а також заходи стягнення у вигляді попередження або догани, поза­чергового чергування по прибиранню приміщень і території місця поз­бавлення волі, одноразового позбавлення засуджених, яких утримують у виховно-трудових колоніях, відвідання кіно, концерту, участі у спор­тивних змаганнях. Вихователь колонії має право оголошувати подяку, а також накладати в усній формі стягнення у вигляді попередження або догани.

Від застосування стягнень слід відрізняти застосування заходів безпеки до осіб, позбавлених волі (ст. 81 ВТК України). Заходи стяг­нення застосовуються до засуджених за конкретні дисциплінарні по­рушення, а заходи безпеки — за порушення режиму, які незважаючи на вжиті заходи не припиняються і можуть призвести до тяжких нас­лідків. Застосування заходів безпеки не виключає можливості засто­сування до засуджених заходів стягнення або притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Заходи безпеки застосовуються до засуджених, якщо вони чинять фізичний опір працівникам ВТУ, проявляють буйство або інші на­сильницькі дії. До цих засуджених з метою запобігання заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі допускається застосування наручників, гамівних сорочок, гумових кийків, сльозоточивих речовин та інших спеціальних засобів, передбачених ст. 14 Закону України "Про міліцію".

Забороняється застосовувати спеціальні засоби до жінок, осіб похилого віку, інвалідів та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю або здо­ров'ю працівників ВТУ чи інших осіб, або збройного опору.

Гамівна сорочка або наручники застосовуються з метою запобі­гання заподіяння засудженими насильства або шкоди оточуючим чи самим собі. Гамівна сорочка є крайнім заходом впливу на засуд­жених і може застосовуватися лише тоді, коли інші заходи припинення непокори або безчинства вичерпано і наслідків не мали. Гамівна со­рочка застосовується тільки за наказом начальника ВТУ або особи, яка виконує його обов'язки, і обов'язково під наглядом медичного

б-бОб

81

працівника. Вказівка медичного працівника про неможливість засто­сування гамівної сорочки до засудженого підлягає безумовному ви­конанню. У гамівній сорочці засуджений перебуває до заспокоєння, але не більше двох годин. Про кожний випадок застосування гамів­ної сорочки складається акт, де вказуються причини і тривалість її за­стосування. Акт затверджує начальник ВТУ.

Наручники застосовуються в основному для припинення агре­сивних дій з боку засуджених за розпорядженням начальника ВТУ, командира підрозділу охорони, чергового помічника начальника ус­танови, командира підрозділу нагляду і безпеки (контролерів). На­ручники знімаються за наказом осіб, які дали розпорядження для їх застосування або за наказом вищестоящого начальника. Про за­стосування наручників складається акт. Особи, які необгрунтовано застосували наручники, несуть за це особисту відповідальність.

У разі вчинення особою, яку позбавлено волі, нападу чи іншої умис­ної дії, яка безпосередньо загрожує життю працівників ВТУ або інших осіб, а також у разі втечі з-під варти як надзвичайний захід допускаєть­ся застосовувати зброю, якщо іншими заходами неможливо припини­ти зазначені дії. У разі втечі жінок і неповнолітніх застосовувати зброю забороняється.

Про кожний випадок застосування зброї адміністрація місця поз­бавлення волі повинна негайно повідомити прокурора.

5.2. Праця осіб, позбавлених волі, та її правове регулювання

У чинному кримінально-виконавчому законодавстві (ст. 7 ВТК Ук­раїни) суспільно корисна праця засуджених закріплена як один з основних заходів виправлення та перевиховання засуджених. З ме­тою реалізації цього положення у ст. 49—54 ВТК України визнача­ються порядок і умови здійснення засудженими їх трудових прав та обов'язків.

Реалізація приписів зазначених юридичних норм зумовлена со­ціальними властивостями і об'єктивними можливостями праці як пев­ного явища в житті суспільства, виділенням та закріпленням у праві саме тих властивостей і можливостей праці, що здатні принести ко­ристь в умовах виконання покарання.

Використання праці як одного з основних заходів виправлення та перевиховання засуджених базується, по-перше, на її об'єктивних мож-

82

ливостях позитивно впливати на свідомість і мораль учасників тру­дових процесів, а по-друге, на посиленні цих можливостей за рахунок привнесення до праці низки факторів виховного характеру, власти­вих нашому суспільству.

Виховне значення праці полягає в тому, що участь засуджених у трудових процесах сприяє формуванню та становленню особи тру­дівника, дає змогу людині усвідомити свою корисність для суспіль­ства, укріплює свідомість та почуття відповідальності за доручену справу.

У праці формується особистість людини і зокрема такі її якості, як колективізм, дисципліна, повага до інших, почуття особистої гідності. Праця є необхідною передумовою ефективного використання інших заходів виправно-трудового впливу: режиму, виховної роботи, загаль­ноосвітнього та професійного навчання.

Крім виправлення та перевиховання застосування праці засудже­них здійснюється також для досягнення економічної, соціальної та оздоровчої мети. Економічна мета праці полягає в тому, що праця засуджених є складовою загальної праці, яка створює матеріальні цінності — засуджені працюють на себе та суспільство, членами яко­го вони є. Соціальна мета полягає в тому, що за допомогою праці та набуття певної трудової кваліфікації засуджений отримує необхі­дну підготовку до нормального самостійного життя після звільнен­ня. Оздоровча мета полягає в тому, що праця сприяє підтримці нор­мального фізичного стану людини, а бездіяльність не тільки фізично калічить людину, а й призводить до повної її деградації.

Необхідно зазначити, що праця засуджених до позбавлення волі має специфічні особливості, які полягають у такому.

По-перше, праця засуджених до позбавлення волі здійснюється в умовах режиму покарання у вигляді позбавлення волі. Це означає, що обов'язок працювати набирає категоричнішої форми, зменшує роль волевиявлення самого працюючого та посилює значення адмі­ністративного примусу з метою виконання кожним працездатним за­судженим вказаного обов'язку.

По-друге, обмеження сфери волевиявлення засуджених у зв'язку з їх участю у трудових процесах закріплюється нормами кримінально-виконавчого права, зокрема ВТК України.

По-третє, фактичні умови праці засуджених до позбавлення волі відрізняються від умов праці вільних громадян. Це визначається осо­бливим характером життя засуджених, що регулюється нормами ВТК України.

б*

83

Залучення осіб, позбавлених волі, до суспільно корисної праці виз­начається ст. 49 ВТК України, згідно з вимогами якої кожний засудже­ний зобов'язаний працювати, а адміністрація ВТУ повинна забезпечува­ти залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх працездатності та по можливості спеціальності.

Засуджені залучаються до праці, як правило, на виробництві ВТУ, а в окремих випадках — на контрагентній основі на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення належ­ної їх охорони та ізоляції. Крім того, засуджені до позбавлення волі можуть залучатися до робіт, пов'язаних із господарським обслуго­вуванням ВТУ, а також до сільськогосподарських робіт на зем­лях, закріплених за установою.

Засудженим чоловікам віком понад 60 років, жінкам віком понад 55 років, інвалідам І та II групи, хворим на активну форму туберкульо­зу, вагітним жінкам, а також жінкам, які мають дітей у будинках дити­ни при ВТУ, дозволяється працювати за їх бажанням та з урахуван­ням висновку лікарської комісії ВТУ.

Уся виробничо-господарська діяльність ВТУ повинна підпорядкову­ватись їх основному завданню — виправляти та перевиховувати за­суджених.

Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ забороняється використовувати працю засуджених:

в управліннях, відділах ГУ УМВС та адміністративних структурах ВТУ, крім робіт господарського призначення;

у штабах та приміщеннях військових підрозділів, де розміщують­ся особовий склад, озброєння та документація;

на роботах, пов'язаних з обладнанням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою;

на посадах продавців, бухгалтерів-операціоністів, касирів, завіду­ючих продовольчими, речовими складами, а також складами зі складним та іншим дорогим обладнанням;

на роботах, пов'язаних з обліком, зберіганням та видачею ліків, медичного інструментарію, а також вибухових та отруйних ре­човин;

на посадах фотографів, зубопротезистів, водіїв легкових та опе­ративних автомобілів і мотоциклів, у тюрмах — водіїв усіх видів транспорту за межами тюрем;

на посадах, де їм підпорядковуватимуться вільнонаймані праців­ники;

на приймальному та вихідному контролі за якістю продукції.

84

Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ передбачено також певні особливості праці засуджених у колоніях-поселеннях та тюр­мах. Згідно з § 53 Правил в окремих випадках з дозволу начальника колонії-поселення допускається залучення до праці засуджених за межами території колонії-поселення, але в межах району дислокації установи за умови щоденного повернення їх до колонії-поселення. Згідно з § 55 Правил особи, які відбувають покарання у вигляді тю­ремного ув'язнення, залучаються до праці тільки на об'єктах та ін­ших роботах всередині тюрем. Виводити засуджених, які відбувають покарання в тюрмах, на роботи за межі зони тюрми, що охороняється, заборонено. Виробничі цехи в тюрмах розміщуються в ізольованих приміщеннях у межах зони, що охороняється. У разі потреби адміні­страція тюрем може залучати засуджених, які відбувають тюремне ув'язнення, до ремонтно-будівельних робіт на території тюрем за умови забезпечення суворої ізоляції цих осіб від засуджених, які за­лишені в тюрмі для господарського обслуговування. Засуджених, які відбувають тюремне ув'язнення, забороняється залучати до будь-яких видів робіт, пов'язаних з господарським обслуговуванням у ре­жимних корпусах і на території тюрем. Праця засуджених у тюрмі організовується із забезпеченням суворої ізоляції різних категорій засуджених.

Умови праці осіб, яких позбавлено волі, регулюються законодав­ством України про працю, за винятком деяких обмежень, що визна­чаються ст. 50 ВТК України.

Тривалість робочого дня є однією з важливих умов праці. Згід­но із законодавством України нормальна тривалість робочого дня на підприємствах, в установах та організаціях становить 41 годину на тиждень. Ця норма поширюється також на засуджених, які відбува­ють покарання в колоніях-поселеннях. Тривалість робочого дня непов­нолітніх засуджених, які відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, а також надання їм щотижневих днів відпочинку встановлю­ється на загальних підставах згідно із законодавством про працю.

Для засуджених, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях інших видів режиму та тюрмах, встановлюється 48-годинний робочий тиждень.

Час відпочинку, що надається засудженим, суттєво відрізняється від часу відпочинку, що надається робочим та службовцям згідно із законодавством про працю. Ці розбіжності полягають у такому:

• особи, яких позбавлено волі, права на відпустку в період відбу­вання покаранйя не мають;

85

• особам, які засуджені до позбавлення волі і відбувають покаран­ня у ВТК (крім колоній-поселень та виховно-трудових колоній) та тюрмах, щотижня для відпочинку надається один день.

Засуджені звільняються від роботи у святкові дні в порядку, перед­баченому законодавством про працю. Перелік святкових днів вста­новлюється законодавством України. У святкові дні допускається ви­конувати роботи, зупинити які неможливо за виробничо-технічних умов (наприклад, на виробництві безперервного циклу, невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи).

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виг­ляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі. Згідно зі ст. 33 ВТК Ук­раїни у разі сумлінного ставлення до роботи і зразкової поведінки засуджених, які відбули покарання в колоніях-поселеннях усіх видів, суд за спільним поданням органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії може включити час їх роботи в колоніях-посе­леннях до загального трудового стажу.

Згідно з ч. 7 ст. 50 ВТК України праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці та техніки безпеки, встанов­лених законодавством про працю. Адміністрація ВТУ зобов'язана за­безпечити належне технічне обладнання всіх робочих місць та створи­ти на них умови праці, що відповідають правилам охорони праці та техніки безпеки.

Усі відносини, пов'язані із забезпеченням охорони праці, дотриман­ням техніки безпеки та виробничої санітарії у ВТУ, регулюються за­конодавством про працю. Контроль за технікою безпеки здійснюють інженери з техніки безпеки виробництва. Кожний засуджений, який прибуває до ВТУ для відбування покарання, проходить спеціальний інструктаж з техніки безпеки. Про це робиться позначка у спеціаль­ному журналі та контрольній картці засудженого. На виробництві організовується пропаганда з питань техніки безпеки та охорони пра­ці: вивішуються плакати, інструкції, попереджувальні написи тощо. Що­року у ВТУ здійснюються огляди стану техніки безпеки. У цих огля­дах беруть участь представники адміністрації, члени спостережної комісії та члени секції з охорони праці ради колективу колонії.

Засудженим, які працюють на виробництві зі шкідливими умовами праці, безплатно видаються спецодяг, взуття та інші засоби захисту.

Виробничі приміщення обладнуються вентиляційними установками і в них підтримується певна температура. Верстати, агрегати, транс­форматори забезпечуються огороджувальними пристроями.

86

На неповнолітніх засуджених поширюється дія норм трудового пра­ва, що регламентують робочий час: не більше 36 годин на тиждень для неповнолітніх віком 16—17 років та 24 години — для неповно­літніх віком 15 років. Засуджені віком до 15 років до виробництва не залучаються. Забороняється використовувати неповнолітніх для ро­боти у нічний та позаурочний час.

Засуджених жінок залучати до важкої праці та праці зі шкід­ливими умовами забороняється. На них поширюються правила охорони праці для вагітних жінок і матерів-годувальниць.

На засуджених поширюються всі види доплат до заробітної плати за шкідливі умови праці.

Особи, які втратили працездатність під час відбування пока­рання, після звільнення від покарання мають право на пенсію і на компенсування шкоди у випадках і в порядку, встановлених зако­нодавством України (ст. 51 ВТК України).

Оплата праці засуджених здійснюється за нормами та розцінка­ми, що діють у народному господарстві, відповідно до обсягу та якос­ті роботи. На засуджених поширюється преміальна система оплати праці, переліки професій та робіт, що оплачуються за підвищеними та­рифними ставками, та інші види доплат, за винятком винагороди за вис­лугу років. Без оплати праці засуджені можуть залучатися лише до робіт, пов'язаних із благоустроєм місць позбавлення волі та прилеглих до них територій, а також поліпшенням культурно-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт для забезпечення установ про­довольством (ст. 54 ВТК України). До перелічених робіт засуджені за­лучаються, як правило, у порядку черговості в неробочий час і щонай­більше на дві години на день.

Заробітна плата нараховується засудженим з урахуванням част­кового відшкодування ними витрат, пов'язаних з утриманням ВТУ. Йдеться про відшкодування засудженими лише частини витрат, які несе держава на утримування ВТУ. Ці витрати відшкодовуються шляхом утримання з нарахованого заробітку засудженого вартості наданих йому харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побуто­вих та інших послуг.

Окремим категоріям засуджених — неповнолітнім, інвалідам І та II груп, жінкам, які вагітні понад 4 місяці, жінкам, які не працюють і ма­ють дітей у будинках дитини при ВТУ, чоловікам, які не працюють, віком понад 60 років і жінкам віком понад 55 років, а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, харчування, одяг, взуття, білизна

87

та комунально-побутові послуги надаються безкоштовно (ст. 53 ВТК України).

Винагорода засудженим за винаходи та раціоналізаторські пропо­зиції нараховується повністю і в розмірі, встановленому для вільно­найманих працівників.

Засудженим, за винятком осіб, які відбувають покарання в колоніях-поселеннях, та жінок, яким дозволено проживати за межами колонії, під час відбування покарання заробітна плата в руки не видається, а зараховується на їх особисті рахунки. Зазначеними грошима засуд­жені можуть розпоряджатися лише за безготівковим розрахунком у порядку, встановленому ВТК України.

Засудженим забезпечується гарантований мінімум заробітку, який за певних умов та у встановленому законом розмірі зарахо­вується на особисті рахунки засуджених. Гарантований мінімум за­робітку різним категоріям засуджених має на меті створити для них додаткові матеріальні стимули для чесної, сумлінної праці та доброї поведінки.

Розміри гарантованого мінімуму заробітку для засуджених до позбавлення волі визначаються ст. 52 ВТК України, згідно з якою у виправно-трудових колоніях і тюрмах на особисті рахунки засудже­них, які не допускають злісних порушень режиму, повинно зара­ховуватися незалежно від усіх відрахувань не менше 10 %, а на осо­бисті рахунки засуджених чоловіків віком понад 60 років, жінок — віком понад 55 років, інвалідів І та II груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей у будин­ках дитини при ВТК, що не допускають злісних порушень режи­му, — не менше 25 % нарахованого їм місячного заробітку. У ви­ховно-трудових колоніях на особисті рахунки засуджених повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менше 45 % на­рахованого їм місячного заробітку.

Засудженим, які відбувають покарання у виправно-трудових коло-ніях-поселеннях усіх видів, а також засудженим жінкам, яким дозво­лено проживати за межами колонії, незалежно від усіх відрахувань повинно зараховуватися не менше 50 % нарахованого їм місячного заробітку.

Місячний заробіток засуджених, які виконують норму виробітку або встановлені завдання, не може бути меншим від мінімального розміру заробітної плати.

88

Для більшості засуджених законом передбачаються певні умови, за яких засудженим надається гарантований мінімум заробітку — відсутність порушень режиму. Без будь-яких умов гарантований мінімум надається засудженим, які відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, колоніях-поселеннях усіх видів, та засудженим жінкам, яким дозволено проживати за межами колонії.

Передбачені законом умови надання засудженим гарантованого мінімуму стимулюють належну поведінку та сумлінну працю засудже­них, що має велике значення для їх виправлення та перевиховання.

Неоднакові розміри гарантованого мінімального заробітку різним категоріям засуджених зумовлені необхідністю диференціювати ка­ральний та виховний вплив на засуджених, вжиттям заходів щодо повного відшкодування заподіяної ними матеріальної шкоди державі та громадянам, а також деякими особливостями їх правового поло­ження.

Умовою для нарахування засудженому заробітку в обсязі міні­мального розміру заробітної плати є виконання ним норм виробітку або встановлених завдань.

Як уже зазначалось, із заробітку засуджених здійснюються певні відрахування. Порядок здійснення цих відрахувань встанов­люється ст. 53 ВТК України.

Засуджені, які відбувають покарання у ВТК та тюрмах, із нарахова­ного їм заробітку або іншого доходу відшкодовують вартість харчу­вання, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг, крім вартості спецодягу та спецхарчування. Після відшкодування цих витрат із нарахованого заробітку здійснюються відрахування за ви­конавчими листами та іншими виконавчими документами в порядку, встановленому ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України.

Як виняток з цього правила аліменти на неповнолітніх дітей обчислюються з усієї суми, заробленої засудженим, і відраховуються до відшкодування цих витрат. Таким чином, стягнення аліментів на користь неповнолітніх дітей здійснюється з усієї заробленої засудже­ним суми і передбачене законом з метою захисту матеріальних інте­ресів неповнолітніх дітей засудженого.

Відрахування із заробітку засудженого здійснюється з дотриман­ням такої черговості:

прибутковий податок;

вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг;

89

за виконавчими листами та іншими виконавчими документами, крім стягнення аліментів на неповнолітніх дітей;

відшкодування матеріальних збитків, заподіяних державі під час відбування покарання.

У ч. З ст. 53 ВТК України встановлено порядок здійснення відра­хування вартості харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побу­тових та інших послуг із засуджених, які злісно ухиляються від робо­ти. Оскільки засуджені цієї категорії не працюють і тому не мають заробітку, зазначені відрахування здійснюються з коштів, які є на їх особистих рахунках.

Первинною та основною формою організації праці засуджених у ВТУ є бригада. Вона створює можливості для підвищення змістов­ності праці, поліпшення якості продукції. В основу формування бри­гади покладено виробничий принцип. Бригади можуть поділятися на ланки. Очолює бригаду бригадир, який призначається адміністра­цією ВТУ з числа найдисциплінованіших засуджених, які позитивно зарекомендували себе, мають організаторські здібності та високу кваліфікацію. Бригадир має певні права з питань керування виробни­чою діяльністю бригади: розподіляє отримані завдання серед членів бригади, веде облік виходу засуджених на роботу і виконання вироб­ничих завдань, перевіряє правильність заповнення нарядів та на­рахування заробітку, слідкує за дотриманням правил техніки безпеки тощо. Бригади можуть бути спеціалізованими та комплексними. Перші складаються із засуджених однієї професії, другі організову­ються для виконання всього обсягу робіт на виробничій дільниці. За­суджені, які входять до складу бригади, проживають в одній жилій секції чи приміщенні. Бригадир не тільки керує виробничою діяльні­стю бригади, а й несе відповідальність за стан дисципліни членів бригади.

Загін є основним структурним підрозділом колонії. До складу за­гону може входити одна чи кілька бригад залежно від місця роботи та кількості робочих змін.

Важливу роль у трудовому вихованні та підвищенні рівня профе­сійної підготовки відіграє залучення засуджених до роботи з раціо­налізації та винахідництва. Адміністрація ВТУ заохочує творче ставлення засуджених до праці й застосовує для цього моральні та матеріальні стимули. Робота раціоналізаторів та винахідників широ­ко пропагується у ВТУ. За раціоналізаторські пропозиції та винахо­ди засуджені отримують грошову винагороду у встановлених для

90

всіх громадян порядку та розмірі. Участь засуджених у раціоналіза­торстві та винахідництві враховується при визначенні ступеня їх вип­равлення та перевиховання.

Засуджені (переважно з числа обмежено придатних до праці), які характеризуються позитивно, можуть бути залучені до робіт з госпо­дарського обслуговування ВТУ. Засуджених для виконання таких робіт, а також для заміщення посад майстрів, бригадирів та наряд-чиків добирають начальники відповідних служб за погодженням з оперативними та оперативно-режимними відділами. При призначенні на роботи для господарського обслуговування в тюрмах необхідна письмова згода засуджених. Призначення засуджених на зазначені роботи оформляються наказами начальників ВТУ, виписки з яких до­даються до особових справ засуджених.

Засуджені, яких призначено для виконання робіт з господарсько­го обслуговування, формуються, як правило, в один загін. їх обов'яз­ки визначаються начальниками відповідних служб.

5.3. Виховна робота з особами, позбавленими волі: завдання, форми та правове регулювання

Згідно зі ст. 7 ВТК України одним із заходів виправлення та пере­виховання засуджених є виховна робота.

Організація та порядок здійснення виховної роботи з особами, позбавленими волі, визначаються кримінально-виконавчим законо­давством, зокрема ст. 55—58 ВТК України, гл. 13 Правил та дея­кими іншими відомчими нормативними актами.

Завдання виховної роботи з особами, позбавленими волі, визна­чаються ст. 55 ВТК України, вимоги якої передбачають, що з особа­ми, позбавленими волі, проводиться виховна робота, спрямована на їх виховання в дусі чесного ставлення до праці, точного вико­нання законів, дбайливого ставлення до державної власності, підвищення свідомості та культурного рівня, розвиток корис­ної ініціативи.

Участь засуджених у виховних заходах заохочується і врахо­вується при визначенні ступеня їх виправлення та перевиховання. Виховна робота здійснюється диференційовано з урахуванням виду ВТУ, встановленого в ній режиму і особливостей різних категорій засуджених.

91

Найголовніша мета виховної роботи у ВТУ — виправити та пере­виховати засуджених з тим, щоб після звільнення вони стали гідними членами суспільства. За допомогою виховної роботи закріплюються результати виховного впливу інших засобів виправлення — режиму, суспільно корисної праці, загальноосвітнього та професійного навчан­ня — з наданням їм ідеологічного спрямування. Виховна робота сприяє формуванню у засуджених політичної свідомості, розширен­ню їх світогляду, вихованню поваги до закону, особистих інтересів з інтересами громадськими. Крім того, виховна робота покликана ви­ховувати у засуджених почуття поваги до людини, переконання, що після звільнення кожний, хто побажає, зможе знайти своє місце в суспільстві, бути йому корисним.

Виховна робота в місцях позбавлення волі є живим творчим про­цесом. Вона повинна базуватися не тільки на нормах кримінально-виконавчого права, а й на наукових засадах педагогіки та психології.

Виховні заходи із засудженими здійснюються в установлений роз­порядком дня час у межах ВТУ. Участь у таких заходах беруть усі без винятку засуджені. Проводити спільні заходи із засудженими з різних ВТУ не дозволяється.

Організовує виховну роботу із засудженими у ВТУ та контролює її стан заступник начальника установи із соціально-психологічної ро­боти зі спецконтингентом. Безпосередньо виховну роботу із засуд­женими проводять начальники загонів. Велику роль у виховному процесі серед засуджених відіграє діяльність спостережної комісії та шефських організацій.

Існують різні форми виховної роботи з особами, позбавленими волі (ст. 56 ВТК України), основними з яких є такі:

індивідуальна робота на основі вивчення особи кожного засуд­женого з урахуванням вчиненого ним злочину, віку, освіти, фаху та інших обставин, які характеризують засудженого;

агітаційна, пропагандистська та культурно-масова робота;

правове виховання.

У тюрмах та приміщеннях камерного типу виховна робота прово­диться переважно по камерах.

Роз'яснення законодавства України — один з важливих напрямків роботи з правового виховання засуджених. Вчинення злочину є ак­том неповаги до вимог закону. Правове виховання засуджених поля­гає передусім в їх переконанні, що кожний із них винний перед суспіль­ством і покарання, призначене за вчинений злочин, є справедливим,

92

а тягар життя в місцях позбавлення волі неминучий. Особлива увага повинна приділятися роз'ясненню кримінально-виконавчого законо­давства, його гуманного характеру, вимог, які воно ставить перед за­судженими і, зокрема, тих, у разі виконання яких можливе переведення засуджених на поліпшені умови утримання, до колоній-поселень, для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, застосування умовно-до­строкового звільнення або заміни суворого покарання більш м'яким. Правове виховання засуджених здійснюється за допомогою таких засобів:

лекцій;

доповідей на правові теми;

вечорів запитань та відповідей;

групових та індивідуальних бесід;

наглядної агітації та ін.

Основні заходи виховного характеру здійснюються в загонах, де щонайменше двічі на місяць проводяться заняття з основ правових знань. До заходів виховного характеру залучаються працівники суду, прокуратури, спостережних комісій, шефських організацій.

Велику виховну роль у цьому процесі відіграють виїзні засідання судів у ВТУ для розгляду справ з питань дострокового та умовно-до­строкового звільнення засуджених або переведення їх до колоній-поселень для осіб, які твердо стали на шлях виправлення.

Агітаційно-пропагандистська робота полягає у формуванні світо­гляду засуджених, розширенні кола їх суспільно корисних інтересів, вихованні у них бажання мати нові знання, отриманні інформації про важливі події як в Україні, так і за її межами.

Агітаційно-пропагандистська робота здійснюється в різних формах:

заняття на політичну тематику;

лекції або доповіді;

читацькі конференції;

вечори запитань та відповідей;

наочна агітація;

випуск стінних газет;

внутрішнє радіомовлення;

демонстрація кінофільмів;

зустрічі з передовиками виробництва, учасниками певних визнач­них подій у житті України, колишніми засудженими.

Лекції та доповіді проводяться з різних тем: економічних, політич­них, присвячених питанням розвитку науки, культури та мистецтва. їх

93

проводять кваліфіковані працівники ВТУ і працівники судів, прокура­тури, вчені, представники шефських організацій.

Велике значення у виховній роботі має організація роботи бібліо­тек. Література — провідник знань і культури. Виховання любові до книжки, потреби читати і вміти знаходити в літературі відповіді на складні життєві запитання — важливе завдання в загальних зусиллях з формування особистості людини. Проведення читацьких конферен­цій — один із засобів залучення засуджених до читання художньої літератури, формування у них власних поглядів на події в суспільстві, уміння обгрунтувати та обстояти погляди.

Вечори запитань та відповідей дають змогу краще дізнатися про потреби, зацікавленість та настрій засуджених, а також позбавитися недоліків у праці адміністрації ВТУ.

Велике виховне значення мають зустрічі засуджених з ветеранами Великої Вітчизняної війни, ветеранами праці, відомими людьми, пред­ставниками різних релігійних конфесій, а також з колишніми в'язня­ми, які стали чесними трудівниками і приносять користь суспільству. За допомогою таких заходів у засуджених виховується переконання в тому, що допущені ними помилки можна виправити, а чесна праця — шлях до волі та щастя.

Засуджені, як уже зазначалося, можуть виписувати без обмеження газети та журнали за гроші, які є на їх особистих рахунках.

Мета культурно-масової роботи — розвивати зацікавленість за­суджених до розумового дозвілля, спонукати поповнення фізичних сил та підвищення інтелекту особи.

У кожній ВТК для проведення культурно-масової роботи обладну­ються клуб, кімнати виховної роботи, бібліотека, спортивні майданчики.

Основними формами проведення культурно-масової роботи із за­судженими є такі:

безплатна демонстрація кінофільмів;

лекції;

бесіди;

робота гуртків художньої самодіяльності;

огляд телепередач.

Порядок демонстрації кінофільмів у ВТУ визначається § 67 Правил. У ВТУ безкоштовно демонструються художні кінофільми, які мають ви­ховне значення. У колоніях-поселеннях художні фільми демонструють­ся за плату. У колоніях загального, посиленого та суворого режимів, виховно-трудових колоніях, а також у тюрмах для осіб, залучених до

94

господарського обслуговування, художні кінофільми демонструються один раз на тиждень, а в колоніях особливого режиму та тюрмах для осіб, які утримуються на загальному режимі, — один—два рази на місяць. Ці норми не стосуються короткометражних навчальних, доку­ментальних та науково-популярних кінофільмів, спрямованих на пере­виховання засуджених. Додатково до визначених норм дозволяється демонструвати художні кінофільми у святкові дні.

У ВТУ можуть створюватися гуртки художньої самодіяльності та проводитись їх виступи в межах виправної установи, а також концер­ти художньої самодіяльності підшефних та інших організацій (§ 66 Правил). У ВТУ дозволяється також проводити платні концерти про­фесійних колективів за рахунок коштів засуджених і за їх згодою при обов'язковому погодженні цих заходів з керівництвом управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань у АРК та областях.

Адміністрація ВТУ видає для користування засудженим настільні ігри за встановленими нормами. В окремих випадках засудженим дозволяється користуватись особистими доміно, шахами чи шашками.

Крім перелічених форм культурно-масової роботи із засудженими може проводитись фізкультурно-оздоровча робота у таких формах:

ранкова зарядка;

заняття у спортивних секціях;

змагання з різних видів спорту.

Мета зазначених заходів — зміцнити здоров'я засуджених, розум­но використовувати вільний час, виховувати дисципліну та почуття колективізму. Ці заходи проводяться тільки в межах ВТУ.

При радах колективів колоній (загонів) створюються секції фіз­культурно-спортивної роботи. Члени цих секцій беруть участь в організації фізкультурно-спортивної роботи, пропаганді спорту, залу­ченні засуджених до упорядкування спортивних майданчиків.

Індивідуальна робота — найважливіша форма виховної роботи із засудженими у ВТУ. Індивідуальна робота справляє систематичний і цілеспрямований виховний вплив на конкретних засуджених за до­помогою вивчення особи та з урахуванням їх індивідуальних соціаль­но-психологічних та педагогічних особливостей.

Особа, яка виконує індивідуальну виховну роботу, повинна мати ви­сокі професійні та людські якості, уміти бачити в кожній людині най­краще, бути готовою прийти на допомогу.

95

Безпосередньо індивідуальну виховну роботу із засудженими здійснює начальник загону. Він планує її, корегує та фіксує резуль­тати. У цій роботі беруть участь також представники загальноосвітніх шкіл, технічних училищ, майстри на виробництві, представники шеф­ських організацій. Основними формами індивідуальної виховної ро­боти є такі:

індивідуальні бесіди;

виконання особистих доручень;

особистий контроль за поведінкою засуджених на виробництві, у школі, під час відпочинку.

Виховна робота організується та проводиться залежно від виду ВТУ, режиму, встановленого в ній, особи засудженого та тяжкості вчиненого ним злочину.

Під керівництвом адміністрації у ВТУ створюються самодіяльні організаціТ засуджених (ст. 57 ВТК України). Мета цих організацій — розвивати навички колективізму у засуджених, які відбувають пока­рання в місцях позбавлення волі, заохочувати їх корисну ініціативу, а також використовувати вплив колективу на виправлення та переви­ховання засуджених.

Самодіяльні організації створюються із числа засуджених, які за­рекомендували себе зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання.

Самодіяльні організації засуджених мають особливий правовий статус: вони не є громадськими організаціями в конституційному ро­зумінні (їх діяльність повністю підзвітна і підконтрольна адміністрації ВТУ), вони не можуть приймати рішення, які зобов'язують адміністра­цію у будь-чому, їх склад затверджує начальник установи. Адмініст­рація може розформувати діючу організацію і створити нову.

Самодіяльні організації допомагають адміністрації забезпечувати порядок відбування покарання, підвищувати продуктивність праці за­суджених.

Участь засуджених у роботі самодіяльних організацій здійснюєть­ся на добровільних засадах. Учасники цих організацій не звільняють­ся від обов'язків, які на них покладені, і не мають жодних пільг.

Види самодіяльних організацій засуджених і порядок їх діяльності визначаються ст. 58 ВТК України.

У ВТК загального, посиленого та суворого режимів, колоніях-посе-леннях усіх видів та виховно-трудових колоніях серед засуджених,

96

які залишені у слідчих ізоляторах і тюрмах для роботи з господарсь­кого обслуговування, а також серед засуджених, переведених з при­міщень камерного типу до звичайних житлових приміщень колоній особливого режиму, створюються ради колективів засуджених. Ради колективів обираються на загальних зборах засуджених або на зборах їх представників відкритим голосуванням. Склад рад колек­тивів затверджує начальник ВТУ або слідчого ізолятора. Ради колек­тивів періодично звітують про свою роботу на зборах засуджених; рішення, які приймають ради колективів, затверджує адміністрація ВТУ або слідчого ізолятора.

У тюрмах і серед засуджених, які утримуються у приміщеннях ка­мерного типу ВТК особливого режиму, можуть створюватися ради бригадирів, які призначаються адміністрацією.

Самодіяльні організації у ВТУ складаються з ради колективу ко­лонії, рад колективів загонів, а також секцій ради колективу колонії.

Рада колективу засуджених обирається строком на один рік. Кіль­кість членів ради встановлює адміністрація ВТУ. У раді колективу ВТУ повинно бути не менше одинадцяти осіб, у раді загону — не менше семи осіб.

Рада обирає зі своїх членів голову ради, його заступника і секрета­ря. Голови рад колективів загонів входять до складу ради колективу ВТУ на правах їх членів. Члени рад, які не впоралися з обов'язками, можуть бути достроково виведені як рішенням зборів засуджених, так і адміністрацією ВТУ. Робота ради планується. Плани затверджує на­чальник ВТУ чи загону. Засідання рад проводяться не менше двох разів на місяць. На відповідних засіданнях ради обов'язково повинен бути присутній представник адміністрації ВТУ чи начальник загону.

Ради колективів мають право:

розробляти пропозиції щодо поліпшення виробничої та іншої діяльності та вносити їх на розгляд адміністрації;

заслуховувати звіти голів рад колективів загонів, бригадирів та інших засуджених;

керувати роботою секцій;

вживати заходів виховного впливу (виносити попередження, до­гану, вносити клопотання адміністрації ВТУ про накладення дис­циплінарного стягнення).

Ради колективів у ВТУ діють в умовах гласності, звітують перед за­судженими не рідше як один раз на півроку. При радах колективів ВТУ створюються такі секції:

7-606

97

виробничо-масової роботи;

профілактики правопорушень (внутрішнього порядку);

загальноосвітнього навчання;

культурно-масової роботи;

фізкультурно-спортивної роботи;

санітарно-побутової роботи.

Крім того, при радах колективів ВТУ створюються секції громад­ського харчування та громадських кореспондентів багатотиражних газет. За згодою адміністрації ВТУ можуть створюватись й інші секції (наприклад, молодіжна, з питань раціоналізації).

5.4. Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених у місцях позбавлення волі, його правове регулювання

Згідно з кримінально-виконавчим законодавством України загаль­ноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених є одним з основних заходів виправлення та перевиховання засуджених.

Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання здійснюється з метою сприяння розвитку особи, її виправленню та перевихованню і полягає не тільки в тому, що воно дає систему знань про законо­мірності розвитку природи та суспільства, розширює межі світогляду, сприяє інтелектуальному розвитку засуджених, залучає їх до досяг­нень науки і техніки, а й безпосередньо впливає на виховання засуд­жених. Навчання нероздільно пов'язане з вихованням. Відомо, що неможливо навчати, не виховуючи, і виховувати, не навчаючи. Під впливом навчання змінюються свідомість засуджених, їх переконання, нахили, звички, поведінка тощо. У процесі навчання їм прищеплюють­ся такі позитивні якості, як дисциплінованість, цілеспрямованість, умін­ня раціонально використовувати свій час та долати перешкоди, по­чуття відповідальності за свою поведінку та вчинки, чемне ставлення до інших. Чим вищий загальноосвітній і професійний рівень засуд­жених, тим швидше та якісніше вони опанують виробничу професію, тим ефективнішою буде їх праця. Крім того, за допомогою загально­освітнього та професійно-технічного навчання засуджений здобуває певні знання та набуває навичок з тієї чи іншої спеціальності, що сприятиме його соціальній адаптації після звільнення з місць позбав­лення волі.

98

Значення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання полягає також у тому, що надаючи можливість засудженим безкош­товно навчатися за рахунок держави та набувати певних професій, заохочуючи при цьому їх бажання до навчання, держава тим самим виявляє турботу про майбутнє засуджених, що свідчить, у свою чергу, про гуманізм кримінально-виконавчої політики нашої держави.

Ефективність процесу навчання залежить від багатьох факторів, найголовніші з яких такі:

стан організації навчального процесу залежно від режиму та особливостей виробництва;

зміст та рівень навчання;

професійна підготовка педагогічного колективу;

використання у процесі навчання положень педагогіки та психо­логії.

Загальні засади загальноосвітнього та професійно-технічного на­вчання засуджених визначені у ст. 59 ВТК України, згідно з вимога­ми якої у ВТУ для засуджених, що не мають початкової освіти, ство­рюються загальноосвітні школи першого ступеня або консультаційні пункти.

Засудженим, які бажають підвищити свій загальноосвітній рівень в основній і старшій школі, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчатися у середніх загальноос­вітніх школах або в консультаційних пунктах ВТУ.

У виховно-трудових колоніях створюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів, і засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безкоштовно.

Для засуджених віком до сорока років, які не мають робочої про­фесії, за якою вони можуть працевлаштуватися в конкретній ВТУ, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчання на ви­робництві.

Організація загальноосвітнього та професійно-технічного навчан­ня засуджених до позбавлення волі регламентується ст. 60 ВТК Ук­раїни, вимоги якої передбачають, що організація загальноосвітнього навчання, професійної освіти та професійного навчання на вироб­ництві осіб, позбавлених волі, здійснюється згідно із Законом Украї­ни "Про освіту" та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

Для складання іспитів учні-засуджені звільняються від роботи на строк, передбачений трудовим законодавством і Законом України

7*

99

"Про освіту". Заробітна плата їм за цей час не нараховується, харчу­вання надається безкоштовно.

Засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація ВТУ створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час. Час, вільний від основної трудової діяльності та виконання обов'язкових заходів, пе­редбачених розпорядком дня для засуджених у ВТУ, є їх вільним ча­сом (ст. 61 ВТК України). Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, за винятком виконання тих видів діяльності, які заборонені ВТК України. Вільний час засуджених має тривати не менше двох годин і передбачається розпорядком дня ВТУ.

Адміністрація ВТУ повинна забезпечити засудженим реальну мож­ливість для навчання. З цією метою у ВТУ організовуються середні загальноосвітні (вечірні) школи або навчально-консультаційні пункти для заочної форми навчання, якщо для очної форми навчання немає відповідних умов (наприклад, колонії особливого режиму, тюрми).

Школи у ВТУ створюються за наявності такої кількості учнів, яка б давала змогу організувати не менше чотирьох класів по 20 осіб у кожному, а навчально-консультаційні пункти — за наявності не мен­ше ЗО осіб і відсутності умов для очного навчання.

У виправно-трудових колоніях-поселеннях засуджені навчаються та­кож у вечірніх (змінних) школах поза територією колонії, оскільки вони з дозволу адміністрації можуть пересуватися за межами колонії.

Навчання засуджених здійснюється без відриву від виробництва за єдиними планами та програмами, затвердженими Міністерством осві­ти України.

Заняття у школах ВТУ проводяться з урахуванням особливостей виробництва позмінно, тобто як у денний, так і у вечірній час. Осо­бам, які закінчили школу, видається відповідний документ: у разі здо­буття неповної середньої освіти — свідоцтво, після закінчення серед­ньої школи — атестат. Документ про освіту в руки засудженим не видається, а зберігається в особовій справі засудженого до його звільнення.

Підбір педагогічних кадрів, контроль за навчальним процесом у за­гальноосвітніх школах ВТУ здійснюють районні (міські) відділи освіти.

Адміністрація ВТУ створює відповідні умови для успішної роботи шкіл.

Виконуючи завдання з виправлення та перевиховання засуджених, професійно-технічне навчання одночасно вирішує й загальні зав­дання, що стоять перед цією системою освіти. Воно задовольняє по­треби виробництва ВТУ у кваліфікованих робітниках, сприяє підвищен-

100

ню ефективності праці та поліпшенню якості продукції, що виробляєть­ся на підприємствах ВТУ, уможливлює отримання народним господар­ством після звільнення засуджених з ВТУ необхідні кадри, підготовлені в системі профтехосвіти, що мають певний виробничий досвід.

Професійно-технічне навчання осіб, позбавлених волі, здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, на загальних принципах організації цього навчання з урахуванням специфічних осо­бливостей діяльності ВТУ та контингенту осіб, які в них навчаються. Умо­вою успішного навчання є дотримання в його процесі таких принципів:

добровільності навчання та вибору професії;

тісного зв'язку між спеціальністю та теоретичним і практичним навчанням;

організації навчання на рівні досягнень сучасної техніки;

стабільності навчальних бригад, шкіл, курсів;

•           планування професійно-технічного навчання.

Професійно-технічне навчання засуджених здійснюється у двох

основних напрямках: підготовки нових робочих і навчання суміжним спеціальностям; підвищення виробничої кваліфікації.

Як уже зазначалося, у ст. 59 ВТК України передбачається, що для засуджених віком до 40 років, які не мають робочої професії, за якою вони можуть працевлаштуватись у конкретній ВТУ, обов'язко­вою є підготовка на курсах професійного навчання на виробництві. Згідно зі ст. 62 ВТК України у ВТУ може бути організовано підви­щення виробничої кваліфікації осіб, позбавлених волі, а також на­вчання їх новим спеціальностям, що необхідні для виробництва конк­ретної ВТУ. Професійно-технічне навчання засуджених і підвищення ними своєї виробничої кваліфікації заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення та перевиховання.

Професійно-технічне навчання здійснюється як без відриву від ви­робництва, у робочий час, так і з відривом за програмами профтехосві­ти; проводиться в таких формах: навчання на виробництві ВТУ (індиві­дуальне, бригадне тощо) та на відповідних курсах.

Навчання засуджених безпосередньо на виробництві ВТУ здійсню­ється, як правило, без відриву від виробництва. При індивідуальному методі навчання особа закріплюється за найкваліфікованішим робо­чим або майстром чи включається до складу бригади і під керівниц­твом майстра або бригадира на своєму робочому місці виконує нав­чально-виробничі завдання. При бригадному методі навчання засуд­жені об'єднуються в навчйльні бригади і виконують ці завдання під керівництвом кваліфікованих та досвідчених бригадирів-інструкторів.

101

Поряд з виробничим навчанням при індивідуальному та бригадно­му методах навчання проводяться також теоретичні заняття у класах по групах.

Підвищення кваліфікації осіб, позбавлених волі, здійснюється шля­хом створення виробничо-технічних курсів та курсів цільового при­значення.

Зарахування засуджених на курси та інші види професійно-техніч­ного навчання, що організовуються безпосередньо на підприємстві ВТУ, оформлюється наказом начальника ВТУ. Професійно-технічне навчання (підготовка нових робочих, навчання суміжним професіям, підвищення виробничої кваліфікації) завершується складанням ква­ліфікаційних іспитів, які приймає спеціальна комісія, очолювана голов­ним інженером ВТУ. На підставі протоколу комісії наказом началь­ника ВТУ засудженим надаються розряди кваліфікації. Свідоцтво про кваліфікаційний розряд (звання за спеціальністю) зберігається в особовій справі засудженого і видається йому після звільнення з місця позбавлення волі.

Основні засоби виправлення та перевиховання засуджених.

Функції режиму в місцях позбавлення волі.

Основні вимоги режиму в місцях позбавлення волі.

Як визначається чинним законодавством України порядок надан­ня засудженим побачень, отримання ними посилок, передач, лис­тування з родичами та іншими особами?

Що таке зміна умов утримування засуджених?

S. Заходи заохочення та стягнення, які застосовуються до засудже­них, та порядок їх застосування.

Як визначається чинним законодавством порядок залучення за­суджених до суспільно корисної праці?

У чому полягають особливості праці осіб, засуджених до позбав­лення волі?

Що таке виховна робота із засудженими і якими правовими нор­мами визначається порядок її здійснення?

Ю. Як здійснюється загальноосвітнє та професійно-технічне навчан­ня засуджених у місцях позбавлення волі?

102