1

2

3

ч. 2 ст. 59 КК:

Санкції статей Особли-

Конфіскація майна

Конфіскація

вої частини КК про

(спеціальна

майна

злочини, які не відно-

конфіскація —

встановлюється

сяться до тяжких чи

знарядь і засобів

лише затяжкі

особливо тяжких, де

В4ИНЄННЯ ЗЛ04ИНУ,

та особливо

передбачена конфіс-

предметів, здобутих

тяжкі корисливі

кація: чч. 1, 2 ст. 176,

ЗЛ04ИННИМ

злочини...

чч. 1, 2 ст. 177,чч. 1,

шляхом, предметів

2, 3 ст. 204, 44.1, 2

ЗЛ04ИНУ)

ст. 208,4.1 ст. 209,4. 2

передба4ається і

ст. 216,4. 2 ст. 240,

ЩОДО ЗЛ04ИНІВ, ЯКІ

44.1, 2 ст. 244, ст. 246,

не відносяться до

44.1,2 ст. 248, 44.1,2

тяжких чи особливо

ст. 249, 44.1,2, Зет.

тяжких

300, 44.1,2 ст. 301,

4. 1 ст. 332, ст. 334 КК

Конфіскація майна

передба4ена щодо

Санкції статей Особли-

ЗЛ04ИНІВ, ЯКІ

вої 4астини, де перед-

можуть бути

бачена конфіскація

В4ИНЄНІ ЯК 3

майна щодо злочинів,

користі, так і з

які можуть вчинятися

інших мотивів

з різних мотивів: 44. 2,

Зет. 149,44.1,2

ст. 201,чч. 1,2 ст. 208,

ч. 2 ст. 209,ч. Зет. 212,

ч. 2 ст. 216, чч.1,2

ст. 244, ст. 246, 44.1,2

ст. 248,чч. 1,2 ст. 249,

ст. 257,44.1,2, Зет. 300,

44. 1, 2, ЗСТ. 301,

44.1,2,3 ст. 305, 4.3

ст.311,4. 2 ст. 317,

44.1,2 ст. 332, ст. 334,

4. 3 ст. 364,4. 2 ст. 369,

44.1,2 ст. 446 КК

І

408          Глава 7

Загальні засади ви-             Інколи стверджують, що статті

значення співвідно- Особливої частини КК можуть і не

шення між статтями відповідати, не бути строго підпо-

Загальної та Особ- рядкованими щодо статей його За-

ливої частин КК  гальної частини, що Особлива час-

тина кримінального законодавства

розвиває і уточнює Загальну частину, а відповідні норми перебувають у співвідношенні загальної та спеціальної. На цій основі робиться висновок, що у випадку невідповід­ності між ними питання кваліфікації і призначення пока­рання слід вирішувати так, як це випливає зі статей Особ­ливої частини КК. Погодитися з таким підходом не мож­на, оскільки:

співвідношення загальної і спеціальної норм далеко

не тотожне співвідношенню загального і особливого. Пер­

ше характеризує співвідношення норм за обсягом та

відмінність у колі випадків, які охоплюються кожною із

ним, друге — виражає взаємозв'язок окремих сторін од­

ного і того ж явища, взаємне доповнення ознак, які стосу­

ються єдиної норми;

концепція про співвідношення загальної і спеціальної

норм може бути застосована лише щодо правових норм, які

в цілому виражені в статтях як Загальної, так і Особливої

частини КК. Тому не можна говорити, що в такому співвідно­

шенні знаходяться положення, які виражені окремо в стат­

тях Загальної і Особливої частин КК. Адже в жодній із та­

ких статей не викладена правова норма повністю;

положення Особливої частини КК щодо положень

Загальної частини цього закону перебувають у відносинах

субординації, вони не можуть виходити за межі того, що

визначено Загальною частиною КК. Це випливає перш за

все з розуміння Загальної частини як того, що «винесене

за дужки» з усіх норм кримінального закону, що спільне,

однакове для відповідних статей Особливої частини;

виділення певного законодавчого матеріалу в Загаль­

ну частину служить не лише суто технічним потребам —

уникнути повторень, скоротити обсяг закону. Це має на­

багато більший глибокий зміст — задекларувати і закрі­

пити найбільш принципові положення, встановити чіткі

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        409

рамки, в яких мають вирішуватися часткові питання. За­гальна частина КК виступає запорукою того, що при вста­новленні відповідальності за окремі злочини і її реалізації не будуть порушуватися обмеження, вироблені в ході ба­гатовікового розвитку права, будуть дотримані гарантії прав особи, щодо якої застосовується кримінальний закон, реалізуються принципи даного нормативно-правового акта. Інакше, виділення Загальної частини КК, зрештою, втрачає своє значення.

З викладеного випливає, що Загальна частина КК має пріоритет над його Особливою частиною. Це стосується як питань законотворчості, так і правозастосування. Інак­ше кажучи, законодавець зобов'язаний так формулювати статті Особливої частини КК, щоб вони не виходили за межі, не входили у суперечність зі статтями Загальної ча­стини; особа ж, уповноважена на застосування криміналь­но-правових норм, має при виявленні колізії між части­нами одного і того ж закону вирішувати певні питання так, як цього вимагає Загальна частина КК.

Шляхи усунення ко-           Колізії повинні усуватися з КК

лізій між Загальною шляхом внесення до нього змін. Од-

і Особливою части- нак це процес непростий і внесення

ною КК в ході його найближчим часом більш-менш

вдосконалення    масштабних змін до закону, прий-

нятого внаслідок складного, трива­лого, нерідко конфліктного процесу кодифікації кримі­нального законодавства України, чекати не доводиться. Це, однак, не виключає необхідності розроблення шляхів, якими можуть усуватися колізії між Загальною і Особли­вою частиною КК.

Так, в Загальній частині КК можна викласти загальне правило про те, що регламентація злочинності та караності окремих злочинів в Особливій частині КК може відрізня­тися від вирішення відповідних питань в Загальній час­тині. Тобто, йдеться про проголошення можливості розбіж­ностей між Загальною та Особливою частиною одного й того ж самого закону. Однак, по суті, це означає деклару­вання необов'язковості Загальної частини, зрештою, її

410          Глава 7

непотрібність. Враховуючи, що ступінь досконалості кри­мінального законодавства (як і будь-якої іншої галузі за­конодавства) багато в чому визначається тим, наскільки розвинутою є його Загальна частина, що саме в останній закріплюються найбільш важливі, принципового харак­теру питання, піти на такий крок не видається можливим.

Ще один прийом подолання колізій може полягати в тому, що такого роду положення можуть міститися в ок­ремих статтях Загальної частини. Викласти їх можна шля­хом застережень типу: «За винятком випадків, передба­чених статтями Особливої частини цього Кодексу».

Тоді, як загальне правило, буде прийняте те, що Особ­лива частина підпорядковується Загальній частині КК, регламентує питання відповідальності в межах, визначе­них нею. Однак щодо вирішення певних питань допус­кається відхід від правил, унормованих в Загальній час­тині КК. Наприклад, ознакою злочинної організації виз­наватиметься наявність в ній трьох чи більше учасників, окремі ж види такої організації, зокрема, банда, матимуть місце і тоді, коли вона утворена двома суб'єктами.

Таке рішення також не видається бездоганним. Адже при його реалізації:

все одно буде підірване значення Загальної частини

КК як сукупності положень, що поширюються на всю

Особливу частину;

враховуючи динамічний характер кримінального

законодавства, те, що зміни та доповнення переважно вно­

сяться в статті Особливої частини КК, проблематично виз­

начити коло випадків, щодо яких регламентація у За­

гальній та Особливій частині КК має відрізнятися;

вимагаються чіткі і однозначні формулювання в

Особливій частині для того, щоб можна було визначити чи

в конкретному випадку слід виходити з положень Загаль­

ної частини КК, чи має місце виняток. Сучасний же рівень

законотворчості не дає підстав сподіватися на те, що

відповідні норми будуть викладені належним чином. Крім

того, це призведе до необхідності перехресних посилань

між статтями Загальної і Особливої частин КК й збільшен­

ня обсягу нормативно-правового акта в цілому.

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримшально-правовоі'..

411

Виходячи з викладеного вище, найбільш вдалим способом усунення аналізованих колізій видаються зміни в статтях За­гальної та Особливої частини КК — такі їх формулювання, при яких відповідні питання регламентувалися б на основі єдиних вимог. Ці зміни можуть і повинні стосуватися:

статей Загальної частини — розширення обсягу викла­

дених там понять з тим, щоб вони охоплювали всі випадки,

передбачені статтями Особливої частини КК. Так, доцільно

змінити поняття повторності злочинів в ст. 32 КК, передба­

чивши, що нею визнається вчинення двох або більше зло­

чинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті,

а у випадках, встановлених Особливою частиною цього Ко­

дексу, і різними її статтями. Що ж до статті, яка регламен­

тує конфіскацію майна (ст. 59 КК), то в ній слід вказати, що

так звана спеціальна конфіскація застосовується щодо зло­

чинів будь-якого ступеня тяжкості. А ще краще, інститут

спеціальної конфіскації взагалі регламентувати в криміналь-

но-процесуальному законодавстві, а в КК передбачити лише

загальну конфіскацію — як вид покарання;

статей Особливої частини — звуження обсягу по­

нять, що там застосовані, і зведення їх до тих, які містяться

в Загальній частині КК. Так, поняття злочинної органі­

зації в ст. 255 КК, банди в ст. 257 КК належало б викласти

так, щоб не викликало сумнівів, що вони створені для вчи­

нення щонайменше двох тяжких чи особливо тяжких зло­

чинів. Якщо ж законодавець дотримується іншої позиції

щодо ознак злочинного співтовариства, то йому належить

внести зміни в ч. 4 ст. 28 КК.

Невідповідність між назвами розділів і їх змістом, між на­звами статей і їх дис­позиціями

Невідповідність між назвами структурних елементів КК та дис­позиціями відповідних статей є не­доліком, наявність якого конста­тувалася і щодо раніше чинного КК1, котрий має місце і в КК 2001 р. Прикладів може бути наведено більш ніж достатньо, на

1 Тростюк 3. Щодо назв у понятійному апараті Кримінального ко­дексу України // Право України. — 1999. — № 12. — С.77—80.

412

Глава 7

окремі з них вже зверталася увага в публікаціях1. Звісно, не всі з них містять потенційне джерело поми­лок у кримінально-правовій кваліфікації. Однак не вик­лючено, що в окремих випадках доведеться зустрітися з випадками, коли різнобій між структурними частина­ми однієї і тієї ж статті Особливої частини КК призведе до неправильного застосування закону. Курйозний, як видається, приклад викладемо у формі таблиці, де про­стим курсивом виділена вказівка на предмет посяган­ня, курсивом півжирним — на предмет, вказаний лише у назві.

Невідповідність між назвою і диспозицією статті Особливої частини КК