ГЛАВА 8 Кваліфікація злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих та привілеюючих ознак складу злочину

Аналіз Особливої частини КК України свід­чить, що в ньому є немало статей, які передбача­ють відповідальність за, по суті, однакові злочи­ни - вбивство, тілесні ушкодження, знищення або пошкодження майна тощо. Ці статті, маючи єдину основу, разом із тим включають і ряд оз­нак, з врахуванням яких посилюється або, навпа­ки, пом'якшується відповідальність за певне посягання. Відповідні норми передбачені або окремими, самостійними статтями Особливої частини КК, або ж викладені в різних частинах однієї і тієї ж статті.

В теорії кримінального права склади зло­чинів, які передбачають різні за суспільною небезпекою види одного і того ж посягання, прийнято називати простими (основними), кваліфікованими, особливо кваліфікованими та

Кваліфікація злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих...              437

привілейованими1 складами. Існує певна специфіка в за­конодавчих конструкціях, що використовуються при фор­мулюваннях статей, які містять такі склади злочинів. При застосуванні відповідних норм постає ряд питань, які не виникають щодо інших злочинів, — тих, відповідальність за котрі не диференціюється з врахуванням суспільної не­безпеки. Серед них:

в чому полягає відмінність між різними видами од­

ного і того ж злочину і різними злочинами;

яке місце ознаки простого (основного) складу зло­

чину займають в інших видах складів цього ж злочину;

чи однакове суб'єктивне ставлення має бути щодо

ознак простого (основного) складу злочину і кваліфікую­

чих або привілеюючих ознак;

як співвідносяться загальні норми, що містять ква­

ліфікуючі ознаки, і спеціальні норми, що таких ознак не

передбачають, зокрема, як повинні вирішуватися питан­

ня конкуренції в таких випадках;

як вирішувати питання конкуренції між статтями,

які передбачають різні види одного і того ж злочину;

як кваліфікувати вчинений у співучасті злочин, де

в скоєному одними співучасниками наявні кваліфікуючі

чи привілеюючі ознаки складу, а в діяннях інших спів­

учасників такі ознаки відсутні;

що лежить в основі визначення моменту закінчення

злочину з кваліфікуючими чи привілеюючими ознаками;

1 У юридичній літературі висловлюються заперечення щодо такої назви складу злочину. Так, вказується, що поєднання слів привілейо­ваність і злочин — несумісне, а термін «привілейоване вбивство» зву­чить як кощунство, оскільки ніхто не має привілею на вбивство (Иг­натов А. Н„ Костарева Т.А. Уголовная ответственность и состав пре­ступления // Уголовное право. Общая часть: Курс лекций. — М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1996. — С. 37). Це дійсно так, якщо йдеться про злочин — привілейованих злочинів дійсно бути не може. Але склад злочину, як видається, цілком може називатися привілейованим, адже така назва відображає правове значення відпо­відної сукупності ознак і не більше. Назва ж «склад злочину з пом'як­шуючими ознаками» є невдалою, оскільки не відображає специфіки відповідних ознак, їх відмінність від ознак, які враховуються при при­значенні покарання.

438          Глава 8

як кваліфікувати посягання, в якому є одночасно

ознаки, передбачені різними пунктами чи частинами

однієї і тієї ж статті Особливої частини КК, чи можлива

сукупність відповідних норм;

яким чином при кваліфікації можна відобразити

наявність кількох кваліфікуючих ознак, передбачених

однією і тією ж частиною статті КК.

Чинний КК не містить відповіді на ці та інші подібні питання. В правозастосовній практиці вони вирішуються не завжди однозначно. А в теорії кримінального права за­стосуванню статей, які передбачають різні види одного і того ж злочину, належна увага не приділяється. Внаслі­док цього чітких рекомендацій щодо вирішення названих вище та інших питань не сформульовано.

Вказані обставини й обумовлюють актуальність вив­чення даної теми. Слід зауважити, що проблема кваліфі­кації злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих та привілеюючих ознак, не становить самостійної, окремої проблеми теорії кримінально-правової кваліфікації. Вона вирішується на основі положень, сформульованих в теорії та апробованих практикою щодо кваліфікації злочину, з врахуванням стадії його вчинення, кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, кваліфікації множинності злочинів та конкуренції кримінально-правових норм в криміналь­ному праві. Йдеться лише про інтерпретацію відомих рішень, їх поширення щодо даних злочинів. Таким чином, висвітлення відповідних положень ще й послужить повто­ренню викладеного раніше, дасть можливість висвітлити відповідні питання під новим кутом зору.