9.1.   Поняття і значення розмежування злочинів

Значення розмежу-           Розмежування будь-яких явищ,

вання явищ           предметів, процесів має різноплано-

ве значення та відіграє свою роль у багатьох аспектах:

гносеологічний, методологічний аспект проблеми роз­

межування полягає в тому, що останнє виступає інструмен­

том пізнання природи об'єктів, які розмежовуються;

дидактична сторона розмежування полягає в тому,

що це спрощує вивчення порівнюваних об'єктів. Відпадає

Розмежування злочинів у ході кримінально-правової кваліфікації        477

потреба повторювати очевидні, вже відомі положення. Найдоступніше вивчати щось нове, невідоме, порівнюючи його з уже вивченим. Крім того, прийом порівняння до­зволяє зосередитися на ключових елементах, які визна­чають суть явища;

3) практичний бік розмежування ефективний тим, що воно дає змогу перевірити правильність прийнятого рішен­ня, попередити помилки або усунути їх.

Все це цілком і повністю поширюється і на криміналь­но-правову кваліфікацію. Розмежування, яке здійснюєть­ся в ході її проведення, є неодмінним атрибутом такої діяльності. За образним висловом В. М. Кудрявцева, роз­межування злочинів є зворотною стороною їх кваліфікації. Однак розмежування при кваліфікації не зводиться до роз­межування злочинів, його об'єкти значно різноманітніші.

Зміст розмежуван-             Розмежування будь-яких явищ,

ня злочинів           процесів, предметів, у тому числі й

злочинів, включає проведення на­ступних дій1:

1)             знаходження спільного — того, що об'єднує порівню­

вані об'єкти. Проблема розмежування виникає лише щодо

споріднених — суміжних злочинів чи інших правопору­

шень, тобто таких, які збігаються за рядом своїх харак­

терних рис. Певно ні в кого і ніколи не виникне потреби

розмежовувати, наприклад, шпигунство і розбещення

неповнолітніх — цілком несхожих між собою посягань.

У той же час існує проблема розмежування грабежу і роз­

бою. В цілому ряді випадків кримінальний закон сам зо­

бов'язує проводити розмежування між злочинами, перед­

бачаючи відповідальність за певними статтями КК лише

при відсутності ознак інших посягань;

2)             виведення ознак, за якими порівнювані об'єкти

відрізняються між собою. Відомо, що злочини не можуть

відрізнятися один від одного взагалі. Вони не схожі між

1 Дещо інший підхід щодо вирішення цього питання див.: Брич Л. П. Закономірності розмежування складів злочинів // Життя і право. — 2004. — № 7. — С 67—75.

478          Глава 9

собою за конкретними ознаками, як люди не схожі за віком, статтю, зростом, кольором волосся тощо;

3) встановлення, в чому же полягає відмінність у ви­явлених розмежувальних ознаках. Такі ознаки мають бути збігаючими за формою, але вони відрізняються за змістом та об'ємом. Наприклад, насильницький грабіж і розбій відрізняються за однією ознакою — способом заво-лодіння майном, який може полягати у застосуванні на­сильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я по­терпілого, або погрози застосування такого насильства чи у більш інтенсивному, небезпечному для життя чи здоро­в'я насильстві або погрозі такого насильства. Якщо роз­межувальних ознак є кілька, то відмінність потрібно вста­новлювати стосовно кожної із них.

Розмежування зло-            Як вже відзначалося, один з

чинів як один із ета- етапів стадії вибору правової норми, пів кримінально-пра- яка здійснюється в ході криміналь-вової кваліфікації       но-правової кваліфікації, полягає у

розмежуванні юридичних конст­рукцій — складів діянь, які були створені у ході поперед­нього етапу. Насамперед ця проблема виникає стосовно роз­межування діянь, які відносяться до правопорушень. Воно відбувається, по-перше, по вертикалі, тобто між окремими галузями права. По-друге, розмежування проводиться і по горизонталі — між інститутами та нормами однієї галузі права. Здійснюється розмежування шляхом порівняння однойменних позитивних (тих, які потрібно встановити) або негативних (відсутність яких слід довести) ознак фактич­ного та юридичного складів правопорушень.

Врешті-решт можна сказати, що вибір норми здійсню­ється у ході розмежування правопорушень — шляхом по­слідовного «відкидання» тих ознак юридичного складу, які не відповідають виявленим ознакам фактичного скла­ду правопорушення.

Значення     ознак               Роль ознак, за якими проводить-

складів злочинів для ся зіставлення (порівняння, розме-

їх розмежування жування) злочинів, відіграють озна-

Розмежування злочинів у ході кримінально-правової кваліфікації        479

ки складу злочину. Збігання ознак говорить про те, що по­рівнювані злочини є суміжними. Відмінність між окреми­ми ознаками свідчить, що злочини відрізняються між со­бою. Ознаки складу злочину дозволяють також проводи­ти відмежування злочинів від інших правопорушень.

Очевидно, що роль розмежувальних ознак можуть відігравати лише такі, які в різних злочинах відрізняють­ся. До них належать, насамперед предмет злочину і потер­пілого, злочинне діяння та його наслідки, спосіб вчинен­ня злочину, ознаки спеціального суб'єкта. Причому при розмежуванні злочинів, їх відмежуванні від інших пра­вопорушень до уваги слід брати ознаки, які прямо вказані в диспозиції правової норми, тобто є конституюючими оз­наками злочину. У той же час ряд ознак складу злочину не може використовуватися при розмежуванні злочинів, бо в усіх таких посяганнях вони ідентичні. Так, неможли­во провести розмежування за такими ознаками складу зло­чину, як загальний об'єкт (а при розмежуванні однорідних злочинів — і родовий об'єкт), причинний зв'язок, осуд­ність.

Тому важко погодитися з наведеним в юридичній літе­ратурі твердженням, що всі (виділено мною — В. Н. ) оз­наки складу злочину відіграють відмежувальну роль і при­значені головним чином для цього. Кожна ознака злочи­ну, описаного в законі, відокремлює певний злочин від інших або відмежовує злочин від інших правопорушень1. Певно таки, що кожна ознака злочину, описана в законі, є конституюючою для нього, але не кожна відрізняє цей зло­чин від інших.

Ознаки складу злочину дозволяють не лише порівняти фактично вчинене діяння і кримінально-правову норму, довести, що певна норма поширюється саме на дане діян­ня, а й розмежувати злочини між собою, встановити відмінність між злочином і відповідним адміністративним проступком, іншим правопорушенням. Це фактично мож­ливо або через розмежувальні риси, або через їх розчлену­вання на складові частини (елементи) та перерахування з

1 Норманський М. Й. Кваліфікація злочинів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С 10.

480          Глава 9

наступним порівнянням і інтеграцією в єдине ціле1. Тому вчення про ознаки складу злочину лежить і в основі роз­межування суміжних посягань.

Конкуренція норм і           у науці кримінального права

розмежування     при розгляді питань конкуренції

кримінально-правових норм прий­нято вирішувати співвідношення цього правового явища із співвідношенням суміжних складів злочинів. Вперше у вітчизняній кримінально-правовій літературі поняття «суміжність складів» та їх відмежування від конкуренції кримінально-правових норм було описане В. М. Кудряв-цевим. Порівнюючи ці поняття, він зазначає, що кожен із суміжних складів має ознаку (чи ознаки), яка відсутня в іншому, у той час, як при конкуренції тільки одна з норм наділена ознаками, що відсутні в іншій2.

Видається, що питання про співвідношення конку­ренції кримінально-правових норм із співвідношенням суміжних складів злочинів ставити не можна. Звичайно, ця проблема існує та потребує свого вирішення, але питан­ня у цій ситуації треба ставити інакше — про співвідно­шення складів злочинів, що містяться в конкуруючих нор­мах та суміжних складах злочинів, або співвідношення норм, які містять суміжні склади злочинів із конкурен­цією кримінально-правових норм.

Практичне значення встановлення відмінностей між проблемою конкуренції норм та проблемою розмежуван­ня суміжних складів злочинів, як зазначає К. С Хахулі-на, полягає в тому, що подолання конкуренції повинно здійснюватися за суворо визначеними, стійкими правила­ми. Ці правила не придатні для розмежування суміжних складів злочинів, оскільки норми, що їх містять, не кон-

1              Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави і права. Посібник

для студентів спец. «Правознавство». Вид. 2-е, зі змінами і доп. — К.,

1994. — С. 103 —106; Юридичний словник-довідник. — К.: Феміна,

1996.—С. 214—215.

2              Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. —

М.: Юридическая литература, 1972. — С. 245—246.

Розмежування злочинів у ході кримінально-правової кваліфікації        481

курують. У цьому випадку все залежить тільки від фак­тичних обставин, встановлення в них ознак того чи іншо­го суміжного складу, з'ясування ознак, які відрізняють ці склади1. Тобто, основне питання такого співвідношення треба ставити так: чи знаходяться норми, що містять суміжні склади злочинів, у конкуренції, чи ні. При пози­тивній відповіді на питання в процесі кваліфікації треба застосовувати правила подолання конкуренції, при нега­тивній — правила розмежування суміжних складів зло­чинів. Разом з тим треба мати на увазі, що у більшості пра-возастосовних ситуацій конкуренції між нормами із сумі­жними складами злочинів взагалі не може виникнути, оскільки теоретичне співвідношення їх ознак в конкретній практичній ситуації не може змінитися. Не можна, на­приклад, викрасти один і той самий предмет таємно і відкрито, шляхом розбійного нападу та шахрайства, вби­ти одну і ту саму людину умисно і необережно і т.д. У всіх подібних випадках можна говорити лише про розмежуван­ня суміжних складів злочинів.

Види та об'єкти роз-           В ході кримінально-правової

межування в кримі- кваліфікації здійснюються такі ос-

нальному праві   новні види розмежування:

1) злочину та інших (менш не­безпечних) правопорушень;

окремих видів злочинів між собою;

різних видів одного і того ж злочину, виділених за

ступенем суспільної небезпеки.

Об'єктами ж розмежування виступають: диспозиції статей КК; кримінально-правові норми; склади злочинів; фактичні обставини, які підлягають кримінально-пра­вовій оцінці.

1 Хахулина К. С. Конкуренция уголовно-правовых норм и ее пре­одоление в процессе их применения: Дис. ... канд. юрид. наук. — Ка­зань: Казанский государственный университет им. В. И. Ульянова-Ле­нина, 1984 — С. 90—91. 3! —6-529

482

Глава 9