12.3. Спеціальні гарантії прав на охорону праці працівників, які працюють у важких і шкідливих умовах праці

Основним напрямом державної політики у сфері охорони праці є зниження рівня виробничого травматизму та професійних за­хворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важки­ми умовами праці1. Досягнення цих завдань можливе шляхом комплексного розв'язання питань охорони праці, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки щодо створення безпеч­них і здорових умов праці, механізації виробничих процесів і за­міни ручної праці. Водночас рівень розвитку техніки не дозволяє у повній мірі усунути негативний вплив важких та шкідливих умов праці. Тому з метою попередження виробничого травматиз­му, професійних захворювань, знешкодження шкідливого впливу виробничого середовища на життя, здоров'я і працездатність осо­би працівникам, які виконують роботу у шкідливих і важких умовах праці, надаються спеціальні гарантії.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються спеціальним одягом, спеціальним взуттям, змиваючими, знешкоджуючими та інши­ми засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактич­ним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продук­тами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані пе­рерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалос­ті робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пен­сію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством по­рядку.

Засоби індивідуального захисту надаються працівникам, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах. Правом на забезпечення засобами інди­відуального захисту наділені також працівники, які залуча-

1 Указ Президента України «Про Основні напрями розвитку трудово­го потенціалу в Україні на період до 2010 року» від 3 серпня 1999 р. № 958/99.

ються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків ава­рій, стихійного лиха тощо, не передбачених трудовим догово­ром. Обов'язок із забезпечення ними працівників покладено на роботодавця. Працівник не несе жодних матеріальних витрат на їх придбання. Забезпечуючи працівників спеціальним одя­гом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, слід враховувати вимоги законодавства:

по-перше, засоби індивідуального захисту повинні відповіда­ти встановленим нормативам і стандартам, що реально дозволяє запобігти виникненню виробничого травматизму і професійного захворювання. Тому забороняється допускати до роботи праців­ників не лише без встановлених засобів індивідуального захис­ту, але й у несправних, не відремонтованих чи забруднених засо­бах;

по-друге, засоби індивідуального захисту повинні надаватися у строки, встановлені нормативами. Мова йде як про первинне забезпечення працівника цими засобами, так і періодичне, в то­му числі і у випадках їх дострокового зношення не з вини пра­цівника. Недотримання цих вимог є порушенням законодавства щодо створення здорових і безпечних умов праці. Відповідно працівник, який був вимушений придбати засоби індивідуально­го захисту за власні кошти через порушення строків їх видачі, має право на компенсацію понесених витрат.

Гарантійні норми забезпечення працівників засобами індивіду­ального захисту передбачені ст. 136 КЗпП України і ст. 8 Закону України «Про охорону праці», що були конкретизовані у «По­ложенні про порядок забезпечення працівників спеціальним одя­гом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту», затвердженому наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 29 жовтня 1996 р. № 170і. Засо­би індивідуального захисту видаються працівникам тих професій та посад, що передбачені типовими галузевими нормами безплат­ної видачі таких. В Україні затверджено ряд типових положень, що регулюють порядок видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту залежно від га­лузевої підпорядкованості підприємства, установи,  організації.

1   Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11—12.

408

409

Наприклад, такі норми прийняті для працівників м'ясної і молоч­ної промисловості1, працівників елеваторної, борошномельно-кру­п'яної і комбікормової промисловості2, працівників сільського та водного господарства3, працівників харчової промисловості4, пра­цівників зв'язку5, робітників підприємств нафтової, газової, нафто­переробної і нафтогірничої промисловості6.

Зазначені нормативні акти встановлюють обов'язковий міні­мум забезпечення працівників засобами індивідуального захис­ту. З врахуванням специфіки виробництва, вимог технологіч­них процесів і нормативних актів з охорони праці, за узгоджен­ням з представниками виборних органів первинних профспілко­вих організацій (профспілковими представниками) і рішенням працівників підприємства засоби індивідуального захисту мо­жуть видаватися понад передбачені норми. Питання забезпе-

1              Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального

взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам м'яс­

ної і молочної промисловості. Затв. наказом Держнаглядохоронпраці

від 10 червня 1998 р. № 116.

2              Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взут­

тя та інших засобів індивідуального захисту працівникам елеваторної,

борошномельно-круп'яної і комбікормової промисловості». Затв. нака­

зом Держнаглядохоронпраці від 10 червня 1998 р. № 118.

3              Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального

взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам сільсь­

кого та водного господарства. Затв. наказом Держнаглядохоронпраці

від 10 червня 1998 р. № 117.

4              Типові галузеві норми безплатної видачі працівникам спеціального

одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту в

харчовій промисловості (олійно-жирове, спиртове, лікеро-горілчане,

пиво-безалкогольне, кондитерське, тютюнове та тютюново-фермента­

ційне, парфумерно-косметичне та ефіроолійне виробництво). Затв. на­

казом Держнаглядохоронпраці від 10 червня 1998 р. № 115.

5              Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального

взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам зв'яз­

ку. Затв. наказом Держнаглядохоронпраці від 8 липня 1998 р.

№ 139.

6              Тимчасові типові галузеві норми безплатної видачі спецодягу, спецв-

зуття та інших засобів індивідуального захисту для деяких професій

робітників підприємств нафтової, газової, нафтопереробної і нафто­

хімічної промисловості. Затв. наказом Держнаглядохоронпраці від

25 вересня 1998 р. № 193.

чення цими засобами працівників конкретного підприємства, установи, організації регулюються локальними нормативно-правовими актами і колективними договорами. На основі типо­вих галузевих нормативних актів на підприємстві приймається перелік робіт і професій, що дають право на безплатне одержан­ня спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів ін­дивідуального захисту.

Ця гарантія забезпечує захист здоров'я працівників, які ви­конують роботу у несприятливих умовах виробничого середови­ща, що негативно впливають на працездатність працівників. То­му видача замість спеціального одягу та спеціального взуття ма­теріалів для їх виготовлення або виплата грошових сум для їх придбання забороняється.

Чинне законодавство передбачає окремі випадки, коли допус­кається грошова компенсація засобів індивідуального захисту, а саме:

у разі неналежного виконання роботодавцем обов'язку щодо своєчасного забезпечення засобами індивідуального захисту і придбання їх працівником за власні"кошти. Потрібно зауважи­ти, що така компенсація надається лише тому працівникові, який мав право на забезпечення засобами індивідуального за­хисту і представив документ, який засвідчує їх купівлю та вар­тість. При відсутності необхідних документів компенсація ви­трат здійснюється за роздрібними цінами підприємства-вироб-ника. Вартість засобів уточнюється бухгалтерією підприємства. Порядок виплати компенсації встановлюється в колективному договорі;

у разі неналежного виконання роботодавцем обов'язку щодо своєчасної організації хімчистки або прання одягу. Працівнику оплачуються фактичні витрати на прання і хімчистку при по­данні документа, що підтверджує вартість зазначених послуг.

Працівникам, які працюють у шкідливих і небезпечних та особливо шкідливих і небезпечних умовах праці, з метою зміц­нення їх здоров'я і попередження професійних захворювань без­оплатно надається молоко або рівноцінні продукти та лікуваль­но-профілактичне харчування. Видача вказаних продуктів є од­ним із заходів, що входять у систему організації охорони праці з метою захисту життя і здоров'я людини, збереження її працездат­ності на виробництві.

410

411

Видача молока має цільовий характер, тому працівник пови­нен фактично його одержати і спожити. У трудовому законодав­стві встановлена низка вимог, спрямованих на забезпечення цьо­го положення:

а)             не допускається компенсація вартості молока грошима. Ви­

плата грошової компенсації для придбання молока допускаєть­

ся лише при роз'їзному характері роботи працівника (ст. 7 Зако­

ну України «Про охорону праці»). Умови виплати цієї компенса­

ції передбачаються у колективному договорі;

б)            забороняється заміна молока іншими товарами і продукта­

ми, крім рівноцінних йому — кефіру, кислого молока (кисляку),

мацоні тощо;

в)             не дозволяється видача молока за одну або декілька змін

наперед, аналогічно як і за попередні зміни;

г)             не дозволяється відпуск молока додому.

Роботодавець самостійно вирішує питання безплатного забез­печення працівників молоком та іншими рівноцінними продук­тами, але з дотриманням умов, визначених у законодавстві як обов'язкові1.

Законодавство України з метою профілактики професійних захворювань передбачає право працівників, що працюють в особ­ливо шкідливих умовах праці, на одержання лікувально-про­філактичного харчування. Воно надається відповідно до «Пра­вил безплатної видачі лікувально-профілактичного харчуван­ня», затверджених ще постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 р. № 4/П-1.

Право на його одержання мають лише ті працівники, які ви­конують роботи, передбачені у «Переліку виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безплатне одержання ліку­вально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкід­ливими умовами праці», затвердженому постановою Державно-

1   Постанова Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань та Президії ВЦРПС «Про порядок безплатної видачі молока або ін­ших рівноцінних продуктів робітникам і службовцям, зайнятим на роботах   з  шкідливими  умовами   праці»   від   16   грудня   1987  р. № 731/П-13// Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1988. — К» 4.

го комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 р. № 4/П-1. На підприємствах, в устано­вах, організаціях на його основі та за результатами атестації ро­бочих місць приймаються конкретні переліки виробництв, про­фесій і посад, робота в яких дає право на одержання спеціаль­ного харчування, що є складовою частиною колективного договору.

У «Правилах безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування» встановлено категорії працівників, яким також на­дається спеціальне харчування. Ці випадки у тій чи іншій мірі пов'язані з негативним впливом шкідливих факторів виробницт­ва на здоров'я працівника.

Гарантії прав працівників, що працюють у шкідливих і важ­ких умовах праці забезпечуються шляхом встановлення пільго­вого робочого часу і часу відпочинку. Ці працівники працюють на умовах скороченого робочого часу, максимальна тривалість роботи не може перевищувати 36 годин на тиждень. Конкретний перелік посад і професій, що дає право на скорочений робочий час, формується на основі «Переліку виробництв, цехів, про­фесій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.

Працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, надаються перерви санітарно-оздоровчого призначення для обігрівання, відпочинку та ін. (ст. 168 КЗпП України). Ці перерви включаються до робочого часу і підлягають оплаті. Особ­ливості правового регулювання надання цих перерв встановлюю­ться у нормативно-правових актах, прийнятих як на централізо­ваному рівні1, так і в локальних нормативно-правових актах (на­приклад, «Правилах внутрішнього трудового розпорядку»).

Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року. Затв. обов'язковою постановою НКП СРСР від 11 грудня 1929 р. з наступ­ними змінами і доповненнями / Известие НКТ СССР. — 1929. — № 51—52; Правила про умови праці вантажників при вантажно-роз­вантажувальних роботах. Затв. постановою НКП СРСР від 20 грудня 1931 р. / Известие НКТ СССР. — 1931. — № 10.

412

413

Пільги у сфері відпочинку для працівників, зайнятих на ро­ботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, встановлюються шляхом надання щоріч­ної додаткової відпустки тривалістю до 35 календарних днів за «Списками виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайня­тість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпуст­ки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особ­ливий характер праці», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290. Конкретна тривалість відпустки визначається за результатами атестації ро­бочих місць за умовами праці в колективному, трудовому дого­ворах.

Враховуючи наявність шкідливих і особливо шкідливих умов праці, працівники мають право на заробітну плату у підвище­ному розмірі. Наприклад, підвищений розмір зарплати встанов­люється для працівників, які працюють на роботах із важкими, шкідливими та особливо шкідливими умовами праці у будівниц­тві, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 576і. Працівникам, які працю­ють у шкідливих і важких умовах праці також встановлюються надбавки до основної заробітної плати з врахуванням гарантій, встановлених у законодавстві, генеральній, галузевих і регіо­нальних угодах. За роботу у важких і шкідливих умовах праці встановлюється доплата 4, 8 та 12 відсотків, а за роботу в особ­ливо важких і особливо шкідливих умовах праці — 16, 20 та 24 відсотки тарифної ставки (окладу)2.

Роботодавець за власні кошти може встановити інші додатко­ві пільги і компенсації за роботу у шкідливих і важких умовах праці, передбачивши умови надання таких у колективному або трудовому договорах чи в локальних нормативно-правових актах.

1              Офіційний вісник України. — 2005. — № 28. — Ст. 1647.

2              Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськи­

ми об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїн­

ськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки //

Урядовий кур'єр. — 2004. — 19 травня. — № 92.