12.1. Поняття охорони праці та її правове забезпечення

Загальна декларація прав людини проголосила право кожно­го на справедливі та сприятливі умови праці, складовою части­ною якого є такі умови, які відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Право на безпечні та здорові умови праці визнано в Україні одним з конституційних прав людини і громадянина. Забезпе­чення цього права здійснюється за допомогою системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охорону праці.

У науковій літературі охорона праці розглядається як еконо­мічна, соціальна та правова категорії. Більше того, охорону пра­ці як правову категорію розглядають у широкому та вузькому значенні1. У широкому значенні під охороною праці розуміють сукупність правових норм, що регулюють увесь комплекс су­спільних відносин у сфері застосування праці. До них належать також норми, що забороняють необґрунтовану відмову у прий­нятті на роботу чи незаконне звільнення, що встановлюють мак­симальну тривалість робочого часу та мінімальну тривалість часу відпочинку тощо. Сукупність норм, що регулюють вста­новлення безпечних та нешкідливих умов праці з метою запо­бігання негативному впливу виробничого середовища на життя

1 Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — X., 1998. — С. 360; Шептулина Н. Н. Охрана труда // Трудовое право России: Учебник для вузов / Отв. ред. P. 3. Лившиц, Ю. П. Орловский. — М., 1998. — С. 255.

та здоров'я працівників, розглядають як поняття охорони праці у вузькому значенні1.

Наукою трудового права охорона праці розглядається також як інститут трудового права, правовий принцип, елемент трудо­вих правовідносин та система законодавства.

Охорона праці як інститут трудового права є сукупністю пра­вових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності шляхом встановлення безпечних і здорових умов праці. До цього інституту входять норми, що встановлюють загальні вимоги охорони праці; профілактичні норми, спрямова­ні на попередження виникнення виробничого травматизму і про­фесійних захворювань; норми, що встановлюють обов'язки робо­тодавців та працівників з питань охорони праці; норми, що міс­тять додаткові заходи охорони праці окремих категорій працівників.

Як правовий принцип трудового права охорона праці відобра­жає зміст усіх норм трудового права, які своєю сутністю спрямо­вані на охорону здоров'я та працездатності працівників. У цьому значенні охорона праці є галузевим правовим принципом, ос­кільки відображає його соціальну спрямованість на захист тру­дових прав працівників.

Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов'язків щодо створення безпечних і здорових умов пра­ці. Тому охорону праці розглядають як елемент трудових право­відносин. Працівники мають право на безпечні та здорові умови праці та охорону здоров'я в процесі професійної діяльності. Ро­ботодавець зобов'язаний створити у кожному структурному під­розділі і на кожному робочому місці умови праці, що відповіда­ють вимогам нормативних актів, а також забезпечити додержан­ня прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Цей обов'язок роботодавця є комплексом зобов'язань, встановлених чинним законодавством, колективними та трудо­вими договорами і угодами.

Законодавством на працівника також покладаються зобов'я­зання з охорони праці. Він зобов'язаний знати і виконувати

1 Для розкриття цього поняття у юридичній літературі пропонується використовувати термін «охорона здоров'я на виробництві» {Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанише-вої. — С 391).

392

393

нормативно-правові акти з охорони праці, дотримуватись зо­бов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним та трудовим договорами, проходити обов'язкові медичні огляди і співпрацювати з роботодавцем в організації безпечних і здоро­вих умов праці. Порушення працівниками зазначених обов'яз­ків вважається дисциплінарним проступком, відповідно робото­давець має право застосувати до працівника заходи дисципліна­рної відповідальності.

Охорону праці розглядають як своєрідну систему законодав­ства. Найважливіші норми, що регулюють питання охорони пра­ці, передбачені в Конституції України, КЗпП України та Законі України «Про охорону праці». Україна одна з перших держав на пострадянських теренах прийняла спеціальний закон, що комп­лексно регулює питання охорони праці. У подальшому його нор­ми були конкретизовані шляхом прийняття підзаконних норма­тивно-правових актів, що сформували цілком самостійну гілку у складі кодифікованого трудового законодавства України. Врахо­вуючи основні міжнародні стандарти у сфері охорони праці, на­ціональне законодавство встановлює пріоритетність життя та здоров'я працівників над результатами виробничої діяльності роботодавців, право на одержання інформації з питань охорони праці, повну та всебічну поінформованість працівника про наяв­ні шкідливі і небезпечні умови праці, передбачає систему орга­нізації управління охороною праці на національному і виробни­чому рівнях, створення спеціальних служб, що здійснюють комп­лексне управління охороною праці, запроваджує принципи піль­гового оподаткування доходів роботодавця, гнучких важелів коригування розмірів страхових внесків роботодавця на загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних ви­падків і професійних захворювань, застосування штрафних санк­цій тощо.

Центральне місце у системі законодавства України про охоро­ну праці займає Закон України «Про охорону праці» від 14 жовт­ня 1992 р. № 2694-ХП, а Законом України від 21 листопада 2002 p. № 229-IV його викладено у новій редакції. Він містить дев'ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, дер­жавне управління охороною праці, державний нагляд і громадсь-

кий контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячено нормативно-правовим актам з охорони праці, який визначає види, порядок опрацювання, прийняття та їх скасування.

За сферою дії нормативні акти про охорону праці поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевих норма­тивних актів про охорону праці належать акти загальнодержав­ного користування, дія яких поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин. До державних галузевих нормативних актів про охорону праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації, що відносяться до певної галузі економіки.

В Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, які регу­люють порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасу­вання нормативних актів про охорону праці (далі — НПАОП), принципи їх прийняття та побудови1.

Нормотворчий процес прийняття НПАОП має плановий ха­рактер, оскільки здійснюється на основі перспективного (п'яти­річного) та поточного (річного) зведених планів. Зведені плани складаються шляхом узагальнення галузевих планів нормотвор-чої діяльності, що затверджуються міністерствами, пропозицій зацікавлених організацій, результатів перевірки нормативних актів на відповідність чинному законодавству, рівню розвитку науки і техніки. На підставі зведеного та галузевих планів фор­муються відповідні розділи з питань нормотворчої діяльності у національній та галузевих програмах поліпшення безпеки, гі­гієни праці та виробничого середовища.

Принцип плановості є характерним не лише для порядку прий­няття НПАОП, коли на основі календарного плану і технічного завдання визначаються строки початку та закінчення робіт, ета-

1 Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. Затв. наказом Держнаглядохоронпраці від 16 березня 1994 р. № 19; Порядок побудови, викладу та оформлення нормативно-право­вих актів з охорони праці. Затв. наказом Державного комітету Ук­раїни з нагляду за охороною праці від 12 липня 2004 р. № 171; Поло­ження про розробку інструкцій з охорони праці. Затв. наказом Держнаглядохоронпраці від 29 січня 1998 р. № 9.

394

395

пи опрацювання, строки виконання та виконавці, але й для по­рядку перегляду і внесення змін до них. НПАОП переглядають­ся в міру необхідності, але не рідше одного разу в десять років, а роботи щодо їх перегляду включаються до плану опрацювання НПАОП.

Процес опрацювання та прийняття НПАОП базується на заса­дах науковості, що передбачає врахування досягнень науки (у тому числі міжнародного досвіду) та залучення до нормотвор-чого процесу спеціальних науково-дослідних установ та орга­нізацій. З цією метою створена мережа головних і базових орга­нізацій. На Національний науково-дослідний інститут охорони праці покладено функції головної організації України, яка коор­динує роботу у цьому напрямі, надає методичну допомогу фахів­цям базових організацій, опрацьовує проекти НПАОП. Базові та головні організації створюються у більшості галузей економіки згідно з рішеннями міністерств, відомств, концернів, корпора­цій та інших об'єднань підприємств. До розробки проекту нор­мативного акта можуть залучатися окремі організації або творчі колективи, групи фахівців. З метою профілактики нещасних ви­падків Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України має право брати участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

Прийняття НПАОП має комплексний характер, оскільки при опрацюванні враховуються різнобічні інтереси зацікавлених су­б'єктів, охоплюється широкий спектр регульованих питань. Од­ночасно, з прийняттям проекту НПАОП розглядаються і інші взаємопов'язані нормативні акти. Розробники зобов'язані одно­часно підготувати обґрунтовані пропозиції про їх перегляд, змі­ну чи скасування.

Законодавство України передбачає два самостійних поняття щодо зупинення дії НПАОП у часі — скасування і тимчасове при­пинення. Скасування НПАОП допускається лише у разі розробки і затвердження замість нього іншого нормативного акта або ви­знання недоцільним подальше використання НПАОП. Припинен­ня НПАОП застосовується як тимчасовий захід з обов'язковим зазначенням строку припинення, допускається у виключних ви­падках, передбачених законодавством України, з дотриманням спеціально встановленої процедури. Рішення про припинення чи

скасування НПАОП приймається державним органом, що затвер­див цей акт.

Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється норма­тивними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством1.

За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяють­ся на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за по­годженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами (конференцією) на­йманих працівників.

За предметом правового регулювання локальні нормативні правові акти можна поділити на ті, що регулюють, наприклад: організацію управління охороною праці на виробництві; забезпечення перспективного і поточного планування з пи­тань поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середо­вища;

організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охо­рони праці;

встановлення безпечного виконання робіт і поведінки праців­ників на території підприємства.

За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:

положення (наприклад, «Положення про комісію з питань охорони праці», «Положення про службу охорони праці на під­приємстві»;

правила (наприклад, «Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов'язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань»); інструкції (наприклад, «Інструкція про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підпри­ємстві»);

1 Порядок опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві. Затв. наказом Держна-глядохоронпраці від 21 грудня 1993 р. № 132; Положення про роз­робку інструкцій з охорони праці. Затв. наказом Держнаглядохорон-праці від 29 січня 1998 р. № 9.

396

397

накази (наприклад, наказ «Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці») та ін.

Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стан­дартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів.

До розробки проекту локального нормативного акта про охо­рону праці залучаються представники працівників — уповнова­жені найманими працівниками особи з питань охорони праці, представники профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства, що представляють інтереси найманих працівни­ків. Інформування працівників здійснюється не лише на етапі розроблення проекту акта про охорону праці, але й після при­йняття акта шляхом ознайомлення всіх працівників з його зміс­том. На роботодавця покладається обов'язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання (тиражування), придбання у ви­гляді брошур, односторонніх аркушів, плакатів.

Важливе значення у правовому забезпеченні охорони праці на підприємстві, в установі, організації належить колективному до­говору.

Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів, спря­мованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, їх доведення до нормативних, запобігання виникненню виробни­чого травматизму і професійних захворювань, зменшення фак­торів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бу­ти викладені у вигляді додатка до колективного договору.

Зобов'язання роботодавця полягають у запровадженні ефек­тивної системи управління охороною праці шляхом створення відповідних служб, які забезпечують комплексне вирішення пи­тань з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещас­них випадків, у тому числі і виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають у аварійному стані, проведенні лаборато­рних досліджень умов праці на їх відповідність встановленим

нормативам, стимулюванні запровадження у виробництво еколо­гічно чистих технологій та створення безпечних умов праці.

Зобов'язання роботодавця включають своєчасне забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, проведення навчання з питань охорони праці та обо­в'язкового медичного огляду, забезпечення працівників ліку­вально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою соло­ною водою, знешкоджуючими і змиваючими засобами, надання інших пільг. Колективний договір може містити зобов'язання, спрямовані на встановлення додаткових пільг в організації охо­рони праці для окремих категорій працівників, створення на­лежних умов праці інвалідів, неповнолітніх працівників, поліп­шення умов праці жінок, їх побутового та медичного обслугову­вання на виробництві, вивільнення жінок з важких, шкідливих робіт та нічних змін.

Зобов'язання найманих працівників випливають зі змісту обов'язку кожного працівника виконувати вимоги нормативно-правових актів про охорону праці. Працівники зобов'язуються співпрацювати з роботодавцем та представниками сторін щодо організації безпечних і здорових умов праці, вживати посильних заходів з метою ліквідації виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю людей, навколишньому природному середови­щу, виконувати вимоги правил поводження з машинами, устат­куванням та іншими засобами виробництва.

У колективному договорі необхідно передбачити механізм економічного стимулювання працівників за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів підвищення безпеки та поліп­шення умов праці.

Сторони колективного договору можуть передбачити й інші пільги та гарантії у сфері охорони праці. Наприклад, гарантії, що надаються для осіб, які беруть безпосередню участь в управ­лінні охороною праці, уповноваженим найманими працівника­ми особам з питань охорони праці, членів комісії з питань охоро­ни праці підприємства.

У колективному договорі сторони встановлюють гарантії та пільги у сфері охорони праці на рівні, не нижчому за передбаче­ний законодавством, хоча можуть передбачити і вищі або додат­кові гарантії.

398

399