12.5. Організація охорони праці на підприємстві, в установі, організації

Забезпечення прав громадян на безпечні та здорові умови праці здійснюється шляхом створення системи організації охо­рони праці не лише на національному, а й на виробничому рів­ні. Підвищення ефективності діючої системи управління охоро­ни праці на всіх рівнях є одним із шляхів зниження виробничо­го   травматизму   та   професійних   захворювань,    зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скоро-1   Положення про організацію робочих місць та працевлаштування ін­валідів. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 // Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 7. — Ст. 181.

421

чення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умо­вами праці.

Важливість створення системи управління охороною праці встановлюється міжнародними актами і договорами. Вона роз­глядається як необхідна гарантія забезпечення трудових прав працівників у сфері охорони праці. «Конвенція № 155 МОП про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище» (1981 р.)1 ви­значила систему організації охорони праці на національному та виробничому рівні. На роботодавців покладається обов'язок на­давати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які відповідають встановленим нормативам і не загрожують здоров'ю працюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співпрацювати з представ­никами працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати ви­никнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; прово­дити навчання працівників з питань охорони праці та ін.2

Законодавство України відображає значну частину міжнарод­них стандартів з організації управління охороною праці на різ­них рівнях. Закон України «Про охорону праці» містить ок­ремий розділ про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці передбачає:

створення роботодавцем відповідних служб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці;

досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при

1              Конвенція набула чинності 11 серпня 1983 p., але Україна її ще не

ратифікувала. Проте сторони соціального партнерства на національ­

ному рівні в «Генеральній угоді між Кабінетом Міністрів України,

всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприєм­

ців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на

2004-2005 роки» зобов'язалися подати до Верховної Ради України

проект закону про її ратифікацію // Урядовий кур'єр. — 2004. —

19 травня. — № 92.

2              Міжнародне законодавство про охорону праці: Конвенції та рекомен­

дації МОП. — К., 1997. — Книга 1. — С. 50—51.

проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об'єк­тів і засобів виробництва;

проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх прове­дення;

проведення обов'язкових медичних оглядів певних категорій працівників, навчання з питань охорони праці з метою попере­дження виробничого травматизму;

усунення причин, що призводять до нещасних випадків, про­фесійних захворювань,  здійснення їх розслідування й обліку

та ін.

На виробництві можуть впроваджуватися й інші заходи з ор­ганізації охорони праці. До кола питань по управлінню охоро­ною праці включають: навчання працюючих безпеці праці, за­безпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих про­цесів, будівель та споруд, нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці, забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, встановлення оптимальних режимів праці та відпочин­ку працюючих, санітарно-побутового обслуговування працюю­чих та їх професійний відбір за окремими спеціальностями1.

Одним з елементів управління охороною праці на підприємст­ві є створення служби охорони праці. Порядок створення та пов­новаження служб охорони праці регулюються ст. 15 Закону України «Про охорону праці», «Типовим положенням про служ­бу охорони праці», затвердженим наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15 листопада 2004 р. № 255, положенням про службу охорони праці, яке приймаєть­ся роботодавцем.

Служба охорони праці може функціонувати в різних організа­ційних формах залежно від чисельності працюючих. Служба охорони праці може створюватися у вигляді самостійного струк­турного підрозділу, групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі що працює на умовах сумісництва. Так, на підприєм­стві з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї служ­би можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих 1 Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці». — С. 110.

422

423

менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці мо­жуть залучатися на договірних засадах сторонні спеціалісти.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо робо­тодавцю. За своїм посадовим становищем та умовами праці ке­рівник служби прирівнюється до керівників основних виробни­чо-технічних служб підприємства.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівни­кам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для вико­нання приписи щодо усунення наявних недоліків. Ці приписи, у тому числі про зупинення робіт, може скасовувати лише робото­давець.

Для виконання функцій, покладених на службу охорони праці, її спеціалісти мають право надсилати керівнику подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушу­ють законодавство про охорону праці, вимагати відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, нав­чання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають доступу до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці, зупиняти роботу виробництв, машин, устат­кування й інших засобів виробництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих, та клопотати про заохочення працівників.

З метою забезпечення безпечних і здорових умов праці, комп­лексного вирішення питань охорони праці ліквідація служби охорони праці допускається лише у випадку ліквідації підпри­ємства.

Система заходів організації ефективного управління охоро­ною праці передбачає постійну співпрацю роботодавця з найма­ними працівниками та їх представниками, створення з ними спільних органів, які здійснюють організацію охорони праці. До таких органів належить комісія з питань охорони праці підпри­ємства. Вона створюється на принципі паритетності представни­цтва роботодавця та найманих працівників. Комісія з питань охорони праці підприємства є постійно діючим консультативно-дорадчим органом найманих працівників та роботодавця, тому на відміну від служби охорони праці її рішення носять рекомен­даційний характер.

Комісія з питань охорони праці підприємства створюється на загальних зборах (конференції) найманих працівників. Водно-

час приймається рішення про її кількісний і персональний склад та затверджується Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке розробляється на основі «Типового по­ложення про комісію з питань охорони праці підприємства», за­твердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. № 72.

Діяльність комісії з питань охорони праці підприємства спря­мована на забезпечення захисту законних прав та інтересів пра­цівників у сфері охорони праці, підготовку рекомендацій робото­давцю та працівникам з питань профілактики виробничого трав­матизму та професійних захворювань, вироблення пропозицій до колективного договору з охорони праці, узгодження позицій сторін у вирішенні практичних питань з охорони праці шляхом проведення двосторонніх консультацій.

Система заходів організації управління охороною праці вклю­чає додержання вимог з охорони праці при проектуванні, будів­ництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва, їх відповідності нормативним актам про охорону праці (ст. 21 Закону України «Про охорону праці»). Реа­лізація зазначених заходів здійснюється шляхом:

урахування вимог з охорони праці на стадії проектування ви­робничих об'єктів, засобів виробництва та проведення попе­редньої експертизи (перевірки) проектної документації виробни­чих об'єктів, нових технологій і засобів виробництва1;

встановлення дозвільної системи на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткуван­ня підвищеної небезпеки2;

Положення про порядок проведення державної експертизи (перевір­ки) проектної документації на будівництво та реконструкцію вироб­ничих об'єктів і виготовлення засобів виробництва на відповідність їх нормативним актам про охорону праці. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1994 р. № 431.

Порядок видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1631; Положення про при­йняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1243.

424

425

сертифікації машин, механізмів, устаткування, технологіч­них процесів, транспортних засобів;

іншими шляхами, що забезпечують безпечність умов праці. Наприклад, забороняється застосовувати у виробництві шкідли­ві речовини, у разі відсутності їх регламентації та державної реєстрації.

Незважаючи на широкий спектр чинників, що формують систе­му засобів, спрямованих на запобігання негативному впливу ви­робничого середовища на життя та здоров'я працівників, з ряду об'єктивних і суб'єктивних причин не вдається повністю усунути шкідливі і важкі умови праці. Відповідно роботодавець зобов'яза­ний провести (забезпечити) лабораторні дослідження умов праці на робочих місцях, на яких існують шкідливі і важкі умови праці, встановити пільги і гарантії для працівників, які працюють у цих умовах, та розробити заходи, що забезпечують усунення причин виникнення нещасних випадків і професійних захворювань.

Атестація робочих місць є комплексною оцінкою всіх чинни­ків виробничого середовища і трудового процесу, супутніх со­ціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і пра­цездатність у процесі трудової діяльності1. Проведення атестації робочих місць на підприємстві, в установі, організації здійсню­ється з дотриманням вимог, передбачених «Положенням про Державну експертизу умов праці», затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 1 грудня 1990 р. № 357, «Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442, «Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженими пос­тановою Міністерства праці України і Міністерства охорони здо­ров'я України від 1 вересня 1992 р. № 41.

Атестація робочих місць за умовами праці обов'язково прово­диться на всіх підприємствах, установах, організаціях, незалеж­но від їх галузевої належності і форм власності. На обов'язко­вість та необхідність її проведення впливає факт наявності тех­нологічного процесу, обладнання, сировини та матеріалів, що є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, які можуть вплинути на здоров'я працюючих, а також

1   Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці. Затв. постановою Кабінету Міністерів України від 1 серпня 1992 р. № 442.

на їх нащадків. Метою проведення атестації робочих місць за умовами праці є встановлення на конкретному підприємстві, в установі, організації права працівника на безпечні, здорові умо­ви праці, захист його життя й здоров'я, встановлення пільг і компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці.

Атестація робочих місць за умовами праці має плановий ха­рактер. Відповідно розрізняють планову (чергову) та позаплано­ву (позачергову) атестації. Планова атестація проводиться у строки, визначені колективними договорами, але не рідше одно­го разу на п'ять років. Проведення позапланової атестації здійс­нюється при наявності певних підстав та з ініціативи відповід­них суб'єктів. Вона проводиться з ініціативи роботодавця, ви­борного органу первинної профспілкової організації, найманих працівників підприємства або їх виборного органу, органів дер­жавної експертизи умов праці з участю санітарно-епідеміологіч­ної служби Міністерства охорони здоров'я України, якщо відбу­лася докорінна зміна умов і характеру праці.

Комплексний характер атестації робочого місця за умовами праці полягає у вивченні і дослідженні цих факторів виробничо­го середовища, що можуть негативно вплинути на здоров'я пра­цівників, та в розробленні системи заходів, спрямованих на зне­шкодження таких факторів.

Під час проведення атестації робочих місць за умовами праці виявляють причини та фактори виникнення шкідливих і небез­печних умов праці, проводять дослідження та комплексну оцін­ку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо їх відповідності вимогам стандартів, норм і правил (включаючи проведення гігієнічної, технічної та організаційної оцінки). За результатами проведеної оцінки факторів виробничого середови­ща встановлюється ступінь шкідливості та небезпечності умов праці на основі гігієнічної класифікації: особливо шкідливі і особливо важкі умови праці; шкідливі і важкі умови праці; шкідливі умови праці.

За результатами проведеної атестації робочих місць склада­ють такі переліки:

а) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, праців­никам яких підтверджується право на встановлені законодавст­вом пільги і компенсації;

426

427

б)            робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, праців­

никам яких підтверджується право на пільги і компенсації за

рахунок коштів підприємств;

в)             робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких

необхідно здійснити першочергові заходи з поліпшення умов

праці.

Фінансування заходів з управління охороною праці здійсню­ється роботодавцем, працівники не несуть жодних матеріальних витрат. Витрати роботодавця на охорону праці повинні стано­вити не менш 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції. Якщо ж роботодавець утримується за рахунок бюджету, то втра­ти на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і мають становити не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці. Порядок використання коштів і матеріалів, ви­ділених на проведення заходів по охороні праці, зазначається у колективному договорі. У ньому слід також передбачити необ­хідні витрати, джерела фінансування, строки та відповідальних осіб за проведення заходів з охорони праці. План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору. Він охоп­лює систему заходів щодо доведення умов праці до встановлених норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Напри­клад:

проведення атестації робочих місць на відповідність їх норма­тивним актам про охорону праці;

забезпечення працюючих спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

реалізація заходів щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами й матеріалами, іншими несприятливими та небезпечними факторами виробництва;

впровадження систем автоматичного контролю та сигналіза­ції наявності шкідливих і небезпечних виробничих факторів, пристроїв аварійного вимкнення виробничого устаткування та комунікацій у разі виникнення небезпеки для працюючих;

проведення експертизи технічного стану будівель та споруд, експертизи та діагностики потенційно небезпечних об'єктів, устаткування, обладнання;

створення кабінетів, куточків, виставок з питань охорони праці, придбання потрібних нормативних документів, навчаль­них посібників, плакатів, періодичної літератури;

навчання працівників, проведення нарад, семінарів з питань охорони праці.

Організація та фінансування обов'язкових медичних оглядів покладається на роботодавця (ст. 17 Закону України «Про охоро­ну праці»). їх проведення спрямоване на встановлення фізіоло­гічної і психологічної придатності працівника виконуваній робо­ті, запобігання захворюванням і нещасним випадкам, виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов на здоров'я працівників, виявлення захворювань, що загрожують життю і здоров'ю пра­цівника та інших осіб.

Законодавство України передбачає проведення попередніх, періодичних та позачергових обов'язкових медичних оглядів1.

Обов'язкові медичні огляди при прийнятті на роботу, а також під час роботи, проводяться у випадках, які чітко передбачені у законодавстві — законах, спеціальних переліках і списках та ін­ших підзаконних нормативно-правових актах, що приймаються у централізованому порядку. Враховуючи їх вимоги, на локаль­ному рівні визначаються категорії працівників, які зобов'язані проходити медичні огляди. Встановлення контингенту праців­ників здійснюється роботодавцем разом із санітарно-епідеміоло­гічною станцією та виборним органом первинної профспілкової організації. У разі зміни технологічного процесу, введенні нових підприємств, технологій, робочих місць і професій він зобов'яза­ний поінформувати про це територіальну санітарно-епідеміоло­гічну станцію в кінці звітного року, на підставі чого коло праців­ників коригується щорічно. Визначивши контингент осіб, які підлягають періодичним медичним оглядам, роботодавець скла­дає поіменний список працівників.

Положення про медичний огляд працівників певних категорій. Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45; Порядок проведення обов'язкового профілактичного наркологічного огляду громадян. Затв. постановою Кабінету Мініст­рів України від 6 листопада 1997 р. № 1238; Положення про медич­ний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів. Затв. на­казом Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства внут­рішніх справ України від 5 червня 2000 р. № 124/345; Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та вида­чі особистих медичних книжок. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559.

428

429

Обов'язкові медичні огляди проходять: працівники, зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці1; працівники на роботах, де є потреба у професій­ному доборі2; працівники усіх професій віком до 21 року3; пра­цівники окремих професій, виробництв та організацій, діяль­ність яких пов'язана з обслуговуванням населення4, та ін.

Працівник зобов'язаний проходити обов'язкові медичні огля­ди та виконувати медичні рекомендації. Роботодавець має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обо­в'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальнос­ті і зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження за­робітної плати.

За час проходження медичного огляду за працівником збе­рігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

Навчання працівників з питань охорони праці є однією зі складових системи управління організацією охорони праці. Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи прохо­дять навчання з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки при виникненні аварій (ст. 18 Закону України «Про охорону праці»).

Навчання з питань охорони праці можна поділити на декіль­ка видів:

а) за періодом його проведення — попереднє, періодичне та позачергове;

1              Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду:

Додаток до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 31 бе­

резня 1994 р. № 45.

2              Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі. Затв. наказом

Міністерства охорони здоров'я України та Держнаглядохоронпраці

від 23 вересня 1994 р. № 263/121.

3              Стаття 169 КЗпП України, ст. 17 Закону України «Про охорону

праці».

4              Стаття 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних

хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1645-ИІ; Перелік професій, вироб­

ництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим

профілактичним медичним оглядам. Затв. постановою Кабінету

Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559.

430

б)            за суб'єктами, які проходять навчання, — навчання поса­

дових осіб і спеціалістів з питань охорони праці, навчання ін­

ших працівників з питань охорони праці;

в)             за суб'єктами, які проводять навчання, — навчання, що

проводиться роботодавцем; навчання, що проводиться суб'єкта­

ми господарської діяльності, які одержали відповідний дозвіл.

Попереднє спеціальне навчання проводиться з особами, що приймаються на роботи з підвищеною небезпекою1; роботи, де є потреба у професійному доборі2-, а також з посадовими особами, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт3. Ці категорії працівників проходять також і періодичне спеціальне навчання. Посадові особи і спеціалісти проходять навчання 1 раз на 3 роки, особи, які приймаються на роботи з підвищеною небезпекою та роботи, де є потреба у професійному доборі, — не рідше одного разу на рік.

У виняткових випадках посадові особи, а також фахівці з питань охорони праці, проходять позачергове навчання. Воно здійснюється:

у разі переведення працівника на іншу роботу або призначен­ня його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з питань охорони праці;

якщо комісією з розслідування встановлено факт порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці, вна­слідок чого стався груповий нещасний випадок (професійне от­руєння) або нещасний випадок (професійне отруєння) із смер­тельним наслідком;

з метою ознайомлення з новими нормативно-правовими акта­ми з охорони праці.

1              Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Затв. наказом Державного

комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р.

№ 15.

2              Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі. Затв. наказом

Міністерства охорони здоров'я України та Держнаглядохоронпраці

від 23 вересня1994 р. № 263/121.

3              Перелік посад посадових осіб, які проходять навчання і перевірку

знань з питань охорони праці: Додаток 3 до п. 5.1 «Типового поло­

ження про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань

охорони праці. Затв. наказом Державного комітету України з нагля­

ду за охороною праці від 26 січня 2005 р. № 15.

431

На локальному рівні роботодавці розробляють і затверджують положення про навчання з охорони праці та щорічні плани-гра-фіки навчання і перевірки знань працівників з питань охорони праці.

Законодавство України передбачає навчання з питань охоро­ни праці у вигляді інструктажів1. За характером і часом про­ведення інструктажі поділяються на: вступний, первинний, по­вторний, позаплановий, цільовий. Залежно від виду інструкта­жів встановлені підстави та періодичність їх проведення. Наприк­лад, повторний інструктаж проводиться з усіма працівниками у строки, визначені галузевими нормативними актами або робото­давцем, але не рідше одного разу на три місяці для працівників, що виконують роботи з підвищеною небезпекою, для решти пра­цівників — не рідше одного разу на шість місяців.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охо­рони праці або іншим фахівцем відповідно до наказу робото­давця, всі інші інструктажі проводяться безпосередніми керів­никами робіт (начальником виробництва, цеху, дільниці, майст­ром). Результати проведення інструктажів заносяться у спеціальні журнали. Виключення становить цільовий інструк­таж, проведений до виконання робіт з оформленням наряду-допуску, до якого заносяться відомості про проходження інстру­ктажу.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. Проте законодав­ство передбачає окремі виключення — допускається звільнення від проходження повторного інструктажу. Працівники не прохо­дять зазначений інструктаж, якщо вони безпосередньо не обслу­говують обладнання, не застосовують прилади та інструменти, не зберігають і не переробляють сировину і матеріали. Особи, які звільняються від проходження інструктажів, визначаються у спе­ціальному переліку, що затверджується роботодавцем.

З метою засвоєння в конкретних умовах знань правил безпеч­ної експлуатації, технологічних і посадових інструкцій, техно­логічних процесів та обладнання, методів безаварійного керу­вання ними, навчання з питань охорони праці проводиться у ви-

1 Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці. Затв. наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. № 15.

гляді стажування (дублювання). Воно проводиться після первинного інструктажу до самостійного виконання працівни­ком дорученої роботи.

Розглянуті заходи спрямовані на попередження виникнення нещасних випадків і професійних захворювань. На роботодавця також покладаються обов'язки по розслідуванню та обліку не­щасних випадків і професійних захворювань, вивченню причин, що спричинили настання негативних наслідків виробничого трав­матизму, їх здійснення регулюється «Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі — Порядок), затвердженим поста­новою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112.

Розслідування та облік проводиться з приводу виникнення нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що призвели до будь-якого з нижчезазначених наслідків:

втрати особою працездатності на один робочий день чи біль­ше;

до необхідності переведення особи на іншу (легшу) роботу строком не менше ніж на один робочий день;

у разі зникнення особи під час виконання трудових обов'язків;

смерті особи.

Розрізняють нещасні випадки, розслідувані в загальному по­рядку, та нещасні випадки, що підлягають спеціальному роз­слідуванню. До останніх відносяться: нещасні випадки зі смер­тельним наслідком; групові нещасні випадки, які сталися одно­часно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; випадки смерті на виробництві, нещас­ні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнаглядохо-ронпраці), та випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків. Порядок розслідування нещасних ви­падків поширюється і на аварії, в результаті яких вони настали.

Існує два види аварій, що підлягають розслідуванню та об­ліку: аварії І та II категорій. До І категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

стався викид отруйних, радіоактивних, небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

432

433

збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навко­лишньому природному середовищі більше ніж у 10 разів;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників підприєм­ства чи населення.

До II категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше.

Розслідуванню та обліку підлягають і професійні захворюван­ня. Захворювання працівника вважається професійним, якщо така хвороба передбачена у «Переліку професійних захворю­вань», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662. Трудове законодавство України розрізняє гострі та хронічні професійні захворювання. До гост­рих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь на­лежать випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкід­ливих речовин. Порядок розслідування та обліку захворювань є різним — гостре професійне захворювання розслідується як не­щасний випадок, для розслідування хронічного професійного за­хворювання встановлено самостійний порядок.

Розслідуванню підлягають не лише нещасні випадки та про­фесійні захворювання, що трапилися при виконанні працівни­ком трудових обов'язків, айв інших випадках, передбачених у законодавстві. Наприклад, під час проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем; викорис­тання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця в установленому робото­давцем порядку.

Процедура розслідування і обліку нещасного випадку перед­бачає:

повідомлення відповідних суб'єктів про нещасний випадок, що трапився, і надання необхідної допомоги потерпілим та вжиття превентивних заходів щодо попередження виникнення інших нещасних випадків;

створення комісії з розслідування нещасних випадків;

проведення розслідування нещасних випадків; оформлення результатів розслідування та облік нещасних ви­падків.

Працівник, з яким трапився нещасний випадок, працівник, який виявив нещасний випадок, або свідок нещасного випадку терміново повідомляє безпосереднього керівника робіт або іншу уповноважену особу про нещасний випадок, що трапився, та має надати необхідну допомогу.

У свою чергу посадова особа зобов'язана терміново організува­ти надання медичної допомоги потерпілому, а при необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу та зберег­ти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці і вжити всіх засобів з метою запобігти виникненню подіб­них випадків у ситуації, що склалася. Вона також повідомляє роботодавця, керівника первинної організації профспілки, чле­ном якої є потерпілий,  або уповноважену найманими праців­никами особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є чле­ном профспілки, про нещасний випадок, що трапився. Повідом­лення   про   нещасний   випадок   може   надходити   також   від лікувально-профілактичного закладу у разі звернення до нього потерпілого з посиланням на те, що такий випадок трапився на виробництві. Якщо трапилася аварія, то роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані ввести в дію план ліквідації аварії, вжити першочергових заходів щодо ряту­вання потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

Одержавши повідомлення про нещасний випадок, роботода­вець повідомляє про нього відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, якщо по­терпілий є працівником іншого підприємства — це підприємство, відповідні органи державної пожежної охорони, якщо випадок стався внаслідок пожежі, та санепідемстанції — у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння).

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок зі смер­тельним наслідком, випадок смерті, а також зникнення праців­ника під час виконання ним трудових обов'язків роботодавець повідомляє також відповідні органи державного нагляду за охо-

434

435

роною праці та прокуратури, орган, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності — відповідній місцевій держадміністрації), установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство (у разі гострих професійних захворювань (отруєнь), первинну організа­цію профспілки, членом якої є потерпілий, орган з питань за­хисту населення і територій від надзвичайних ситуацій за міс­цем настання нещасного випадку.

Наступним етапом проведення розслідування нещасних ви­падків є формування і призначення комісій з питань розсліду­вання. За загальним правилом комісію з питань розслідування нещасного випадку призначає роботодавець. Залежно від виду нещасних випадків, що підлягають спеціальному розслідуван­ню, ця комісія може призначатися відповідними структурними органами державного нагляду за охороною праці чи Кабінетом Міністрів України. Наприклад, для проведення спеціального розслідування групового нещасного випадку, під час якого заги­нуло 2—4 особи, комісія призначається наказом керівника Держ-наглядохоронпраці або за його дорученням наказом територіаль­ного органу Держнаглядохоронпраці.

До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладе­но виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голо­ва комісії), керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок, представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства (за згодою), представник первинної організації профспілки, чле­ном якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівни­ками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є чле­ном профспілки, інші особи. До складу комісії не може включа­тися керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок.

Розслідування нещасного випадку проводиться протягом трьох днів. Спеціальне розслідування та розслідування аварій прово­дяться протягом 10 робочих днів. У випадках, передбачених законодавством, строк розслідування може бути продовжено за погодженням з територіальним органом Держнаглядохоронпра­ці за місцезнаходженням підприємства, але не більше ніж на місяць, про що роботодавець видає наказ. А строк спеціального

розслідування у разі необхідності може бути продовжений ор­ганом, який призначив спеціальну комісію.

Протягом цих термінів комісія:

обстежує місце нещасного випадку, опитує свідків і осіб, при­четних до нього, та одержує пояснення потерпілого, якщо це можливо;

визначає відповідність умов праці вимогам нормативно-пра­вових актів про охорону праці;

з'ясовує обставини і причини, що призвели до нещасного ви­падку, визначає чи пов'язаний цей випадок з виробництвом;

визначає осіб, які допустили порушення нормативно-право­вих актів про охорону праці, а також розробляє заходи щодо за­побігання подібним нещасним випадкам;

складає акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (згідно з додатком 2 до Положення) у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 (згідно з додатком 3 до Положення) у шести примірниках або акт за формою НПВ (не пов'язаний з вироб­ництвом) і передає його на затвердження роботодавцеві. Ці акти розглядаються і затверджуються роботодавцем протягом доби після одержання матеріалів, підготовлених комісією за підсум­ками її роботи;

у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складає також карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5 (згідно з додатком 4 до Положення).

Затвердивши акти, роботодавець протягом трьох днів (у разі проведення спеціального розслідування — п'яти) надсилає їх по­терпілому або довіреній особі.

Нещасні випадки, що трапилися на виробництві, реєструють­ся у спеціальному журналі, а акт з матеріалами розслідування зберігається на підприємстві протягом 45 років. У разі ліквідації підприємства акт передається на зберігання правонаступнику, коли ж його немає — державному архіву.

Положення містить окремий розділ, що встановлює порядок розслідування і обліку хронічних професійних захворювань. Зв'язок профзахворювання з умовами праці працівника визна­чається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної ха­рактеристики умов праці, яка складається санепідемстанцією за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок

436

437

та відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду со­ціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Запитання для самоконтролю

Спробуйте розібратися у змісті та співвідношенні термінів: охорона здоров'я, охорона праці, безпека праці, техніка безпеки, виробнича санітарія.

Охарактеризуйте поняття охорони праці як інституту тру­дового права, як елементу трудових правовідносин, як функції трудового права.

Чи поширюються норми законодавства про охорону праці лише на найманих працівників? Обґрунтуйте.

Який механізм запровадження пільг і компенсацій для працівників, що працюють у шкідливих і важких умовах праці? Чи позбавляються працівники, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, відповідних пільг і компенсацій у випад­ку непроведения атестації робочих місць за умовами праці?

Дайте характеристику відповідності законодавства Украї­ни міжнародним стандартам з питань охорони праці.

Рекомендована література

Голощапов С.А. Правовые вопросы охраны труда в СССР. — М., 1982.

Кобевник В. Ф. Охрана труда: Учебник. — К., 1990.

Козак 3. Я. Правове регулювання охорони праці: Навчаль­ний посібник. — Львів, 2003.

Основи охорони праці: Посібник / В. Жидецький, В. Джи-гирій та О. Мельников. — Львів, 1999.

Петрова Н. Законодавство про охорону здоров'я жінок та дітей потребує вдосконалення // Право України. — 1997. — № 10.

Реус О. Вікові межі працездатності неповнолітніх: Адапта­ція українського законодавства до міжнародних угод // Право України. — 1998. — № 5.

Шамшина І. Щодо концепції законодавства України про охорону праці // Право України. — 1998. — № 4.