18.3.3. Методика кримінологічного дослідження

Прогнозування – це достатньо складний і трудомісткий процес, що складається із декількох самостійних, але взаємопо-в язаних етапів. Оскільки багато в чому цей процес, будучи творчим і дослідним, все ж залишається більшою мірою мистецтвом, ніж наукою, нині ще не вироблена єдина, загальноприйнята технологія прогнозування. Залежно від мети прогнозування, ступеня деталізації цього процесу, особливостей ооєкта прогнозу запропоновані різні варіанти поділу єдиного технологічного процесу прогнозування на окремі складові елементи (етапи), порівняно однорідні з точки зору змісту вирішуваних завдань. Однак будь-коли розробка прогнозу повинна включати ряд етапів, без котрих неможливо забезпечити прийнятний рівень його обгрунтованості.

На рисунку 18.7 наведено можливий варіант технологічного процесу прогнозування, що складається із декількох відносно самостійних етапів. Наведена схема достатньо умовна, послідовність реалізації вказаних етапів, їх зміст в конкретних прогнозних дослідженнях може змінюватися, без них не обійдеться жоден прогноз. Умовно весь процес прогнозування можна поділити на дві частини: побудова моделі об єкта прогнозу (1–4 етапи) і власне прогнозування (5–6 етапів). Тому якість прогнозу вирішальною мірою залежить від того, наскільки глибоко та всебічно вивчено ооєкт прогнозування, виявлено закономірності його розвитку в минулому і тепер. Інакше кажучи, наскільки адекватно побудована його модель з використанням методів, описаних вище.

436

Рис. 18.7. Структурна схема процесу прогнозування

На першому етапі згідно з характером майбутнього управлінського рішення здійснюється постановка завдання прогнозування, котра включає: визначення (уточнення) цілей та об'єкта прогнозування, періоду упередження прогнозу та відповідної йому глибини перспективи, можливі джерела та способи здобування інформації, необхідної для розробки прогнозу, порядок розв'язання організаційно-технічних питань.

Важливе значення має визначення суб'єктів прогнозування, тобто осіб, на котрих покладається розробка прогнозу. Оскільки, як вже зазначалося вище, в організаційному плані проблема прогнозування в органах внутрішніх справ, незважаючи на її акту-альністьудосі не розв'язана, можливі, на наш погляд, два підходи до організації прогнозування. Вони виходять із того, що в цій роботі мусять брати участь як фахівці у галузі методики прогнозування, так і фахівці у конкретній предметній галузі, тобто вчені і досвідчені практичні працівники, які досконало знають предмет прогнозування.

Якщо у складі штабних апаратів органів внутрішніх справ є фахівці в галузі прогнозування, доцільно розробку прогнозу покласти на цих співробітників, при потребі підключаючи до них досвідчених працівників галузевих служб. У цьому випадку не

437

виключено також залучення до роботи (наприклад, на договірних засадах) консультантами або експертами вчених-кримінологів, економістів, політологів, соціологів.

Тоді, коли розробка прогнозу на прохання (за дорученням) органу внутрішніх справ здійснюється спеціалізованим науковим підрозділом, на даний орган в особі його штабу покладається, як правило, завдання забезпечення розробників прогнозу необхідною інформацією. Крім того, можлива і безпосередня участь у прогнозуванні досвідчених працівників даного органу в ролі експертів.

При визначенні глибини ретроспективного аналізу необхідно керуватися вимогою, яка була б достатньою для встановлення закономірностей розвитку об'єкта прогнозу. Про методичні аспекти проблеми йшлося при розгляді статистичних методів прогнозування. Тут важливо мати на увазі, що чим глибша ретроспекти-ва представлена для аналізу об'єкта, тим вища достовірність встановлення об'єктивних закономірностей його розвитку.

Далі в практичному плані, як правило, йдуть рекомендації, згідно з якими глибина ретроспективи мусить бути не менш двох періодів упередження прогнозу. Так, для розробки середньостро-кового кримінологічного прогнозу бажано проаналізувати дані про злочинність і фактори зовнішнього середовища не менш ніж за 6 -10 років.

На другому етапі формується інформаційна база прогнозування. Тут слід мати на увазі, що, крім даних про саму злочинність (кількість і структуру вчинених злочинів та осіб, які їх скоїли), в інформаційну базу необхідно включати і дані соціально-економічного розвитку регіону за той же період, його демографічну характеристику в динаміці та ін., тобто інформацію про всі фактори зовнішнього середовища, котрі, на думку фахівців, впливають на динаміку та структуру'злочинності в даному регіоні. Разом з тим кримінологічне прогнозування неможливе без вивчення діючих або розроблюваних планів чи програми соціально-економічного розвитку, законодавчих та відомчих нормативних актів щодо правоохоронної діяльності та ін.

На третьому етапі робиться всебічний аналіз прогнозованого об'єкта: досліджуються особливості його структури та динаміки розвитку, визначається перелік факторів зовнішнього середовища, які впливають на стан та динаміку процесу. Тут же встановлюється характер причинно-наслідкових зв'язків між об'єктом та цими факторами, вивчаються можливості їх кількісного виміру. Мета такого аналізу полягає у визначенні, які саме характеристики об'єкта прогнозуватимуться, які фактори зовнішнього середовища при цьому враховуватимуться та яка їхня роль у розвитку самого об'єкта (^принаймні, на рівні якісного опису, тобто в термінах "впливає–не впливає", "криміногенний-антикриміно-генний" і т. ін.).

Таким чином, на даному етапі, по суті, має бути розроблена логічна (описова) модель об єкта, котра дала б змогу, по-перше,

438

з ясувати динаміку його розвитку в минулому за рахунок зміни відповідних факторів зовнішнього середовища (або оцінити можливість розкладу динамічного ряду на компоненти, загальну тенденцію, періодичні довгочасні та сезонні коливання), по-друге, хоча б на логічному рівні, дати відповідь на запитання: який характер може носити розвиток прогнозованого об'єкта в майбутньому, якщо фактори зовнішнього середовища будуть змінюватися тим чи іншим чином. Саме тут широко застосовуються різноманітні соціологічні і статистичні методи дослідження, в тому числі контент-аналіз, анкетування, факторний, кореляційний і регресивний аналіз та ін.

Четвертий етап пов'язаний з уточненням, конкретизацією моделі прогнозованого об'єкта, переходом від словесного, неформального опису, зробленого на попередньому етапі, до більш складного, бажано формалізованого уявлення, орієнтованого на застосування конкретних методів прогнозування. Тому важливе значення на цьому етапі має правильний вибір методів прогнозування.

Вище основні методи прогнозування вже були розглянуті досить докладно. Вибір того чи іншого методу прогнозування значною мірою залежить від самого дослідника, його компетентності, організаційно-технічних можливостей та деяких інших факторів. Однак вирішальну роль у даному разі відіграє все ж таки складність об'єкта прогнозування, рівень знання розробниками прогнозу закономірностей його розвитку залежно від зміни факторів зовнішнього середовища.

У деяких, найбільш простих випадках для одержання найбільш точного прогнозу достатньо обмежитись застосуванням порівняно нескладних методів, заснованих на екстраполяції динамічних рядів, що характеризують зміни об'єкта в ретроспективі. Проте найчастіше прогнозування в соціальній сфері (в тому числі кримінологічне прогнозування), особливо в такі періоди розвитку суспільства, коли кількісні зміни переходять в якісні, потребує комплексного застосування різних, причому вельми складних методів. До їх числа відносяться деякі методи експертної оцінки, а також імітаційне моделювання (різновид багатофакторного статистичного прогнозування).

При виборі методу прогнозування розробник передусім повинен відповісти на таке запитання: чи збережуться в майбутньому закономірності, які визначають розвиток прогнозованого явища в минулому? Або інакше, чи збережеться в прогнозованому періоді загальна тенденція та характер динаміки правопорушниц-тва? У разі, якщо відповідь стверджувальна, то цілком прийнятний один із методів статистичного прогнозування. При цьому ба-гатофакторні моделі використовуються, якщо відомі і піддаються кількісній оцінці як самі фактори зовнішнього середовища, так і ступінь їх впливу на правопорушництво. У противному разі можуть застосовуватися більш прості методи, засновані на статистичній екстраполяції динамічних рядів.

439

Якщо ж е підстави вважати, що загальна тенденція і характер динаміки правопорушництва в прогнозований період будуть визначатися новими, раніш невідомими факторами, доцільніше використовувати при розробці кримінологічного прогнозу методи експертної оцінки. Ефективним в цій ситуації може бути комплексне використання статистичних і експертних методів.

Розробка власне прогнозу (п'ятий етап) являє собою процедуру безпосереднього здобування конкретних значень прогнозованих характеристик на весь період упередження. Прогнозування здійснюється за допомогою вибраного методу (методів) на основі розробленої моделі'прогнозованого об'єкта. На цьому етапі експерти заповнюють анкети (експертне прогнозування) або здійснюють обчислення на калькуляторі чи ЕОМ за екстраполяційною формулою (статистичне прогнозування), або виконують розрахунки системи диференційних рівнянь (імітаційне моделювання). Тут же проводиться статистична обробка анкет, виконаних експертами, для отримання узагальнених прогнозних даних усієї експертної групи.

Більш складного трудомісткого характеру процедура прогнозування набуває при комплексному прогнозуванні, тобто при одночасному застосуванні декількох методів. Наприклад, у разі послідовного застосування статистичних та експертних методів спочатку здійснюється розробка статистичного прогнозу, а потім експерти, аналізуючи його результати, пропонують свої варіанти можливого розвитку об'єкта в перспективі.

Інший можливий варіант комплексного прогнозування – імітаційне моделювання злочинності залежно від змін факторів зовнішнього середовища. Тут прогноз таких факторів може розроблятися експертними та статистичними методами, а прогнозування самої злочинності – за допомогою відповідної математичної моделі.

Особливо слід зупинитись на шостому етапі, протягом якого здійснюються аналіз і верифікація прогнозів. Під верифікацією розуміється оцінка достовірності і точності або перевірка обгрунтованості прогнозу. Верифікація прогнозів є найбільш складною проблемою в прогнозному дослідженні, оскільки вона ставить задачу оцінити достовірність і точність результатів прогнозування до настання можливих подій, при цьому необхідно забезпечити достатній ступінь впевненості при підготовці управлінського рішення. У зв язку з цим варто зауважити, що роль прогнозування полягає не тільки в більш-менш точному передбаченні майбутнього розвитку об'єкта прогнозування, а ще й в тому, якою мірою прогноз сприяє підвищенню рівня обгрунтованості й ефективності розроблюваних на його підставі управлінських рішень. Тим більш, що статистичні (пошукові) прогнози зорієнтовані на виділення основних тенденцій правопорушництва і розробку заходів по усуненню негативних та підтримці позитивних процесів. Тому, суворо кажучи, статистичні прогнози в загально-

440

му випадку і не повинні точно реалізовуватись (якщо, звичайно, проведені за результатами прогнозування заходи виявилися неефективними).

При верифікації прогнозів доцільно робити оцінки:

точності, з якою модель апроксимує емпірічні дані в періоді складання прогнозу (на ретроспективній ділянці), тобто аналіз відхилень розрахункових даних від фактичних;

довірчих інтервалів, де перебуватимуть значення прогнозованих перемінних у періоді упередження, тобто визначення розкиду прогнозованих значень;

ступеня близькості значень прогнозованих перемінних, здобутих за різними моделями, тобто аналіз узгодженості прогнозів, одержаних різними способами;

ступеня збіжності прогнозних значень з реальними даними на частині інтервалу періоду упередження, тобто часткове підтвердження результатів прогнозування.

На основі цих оцінок з достатньою впевненістю можна розмірковувати про правильність вибраної методології й адекватності конкретних методів прогнозування.

При верифікації прогнозів слід розрізняти такі поняття, як точність прогнозування, достовірність (надійність) та обгрунтованість прогнозу. Під точністю прогнозу розуміється статистична оцінка довірчого інтервалу прогнозу для заданої вірогідності його здійснення. Достовірність (надійність) прогнозу оцінюється вірогідністю здійснення прогнозу для заданого довірчого інтервалу. Обгрунтованість прогнозу – це ступінь відповідності методів і вихідної інформаційної бази об'єкта цілям і задачам прогнозування.

Тепер виділяють декілька способів верифікації прогнозів, до них, зокрема, відносяться:

1) пряма верифікація – одержання того ж самого прогнозу шляхом його повторної розробки, але тільки за допомогою інших методів прогнозування;

2) дублююча верифікація – підтвердження результатів прогнозування раніш проведеними дослідженнями для того ж самого чи аналогічного об'єкта прогнозування;

3) непряма верифікація – одержання аналогічного прогнозу шляхом логічного або математичного виведення висновків із вже відомих раніше прогнозів;

4) інверсна верифікація – оцінка адекватності прогностичної моделі за даними в періоді складання прогнозу (за ретроспективними даними);

5) експертна верифікація – перевірка вірогідності прогнозу шляхом експертної оцінки методики та результатів прогнозування;

6) часткова верифікація – підтвердження правильності прогнозу після закінчення частини часу періоду упередження. Це

441

Якщо у процесі аналізу (верифікації) результати прогнозування визнаються задовільними, то в подальшому, після відповідної змістовної їх інтерпретації вони використовуються для підготовки управлінських рішень. У противному разі методика прогнозування потребує доробки. Причому її коректування можливе починаючи з будь-якого етапу залежно від того, на якому з них виявлені помилки. Найчастіше виникнення помилок зумовлено такими причинами:

1) неправильні методологія дослідження та гіпотези про тенденції розвитку кримінальних процесів. Тут необхідно проводити глибокий кримінологічний аналіз, і ніякі нові методи не зможуть забезпечити достовірності результатів прогнозування;

2) невідповідність вибраних методів прогнозування сутності досліджуваних процесів;

3) неврахуванпя "стрибків" (перехідних періодів) у розвитку прогнозованих процесів. Виявити в прогнозуванні перехідні періоди тільки статистичними методами вкрай важко, тут необхідно використовувати експертні методи. Процеси саме такого роду характерні для сучасного етапу розвитку нашого суспільства;

4) неправильний вибір об'єктів прогнозування і (чи) системи показників, що характеризують даний об'єкт;

5) неправильний вибір періоду упередження прогнозу, недостатність статистичних даних у періоді складання прогнозу, а отже, ненадійність одержаних прогнозних оцінок;

6) недостовірність і ненадійність вихідної статистичної інформації, зумовлені неправильними методами збирання даних, неоднорідністю (непорівнянністю) об'єктів, за котрими вона узагальнюється, і просто грубими помилками при її реєстрації;

7) неправильний вибір форми і параметрів аналітичної залежності (математичної моделі), за допомогою якої здійснюється апроксимування даних і прогнозування основних тенденцій та сезонних коливань правопорушництва;

8) наявність випадкових складових (перешкод), котрі не дають змоги виділити чітку основну тенденцію і сезонні коливання динамічного ряду. Усунення причин такого роду є достатньо складною процедурою, оскільки потребує перегляду всієї методології прогнозування.

На цьому процес власне прогнозування завершується, далі вже починається етап вироблення управлінських рішень, заснованих на результатах прогнозування.

Наведена вище схема дає лише саме загальне уявлення про ті завдання, котрі доводиться розв'язувати під час розробки прогнозів. Зміст цих завдань, їх обсяг, важкість і складність реалізації залежить від конкретних обставин прогнозування.

442