15.2.2. Людина. Індивід. Особистість

Первинним елементом соціальної взаємодії та відносин взагалі і соціально-психологічної структури системи є особистість. Що ж таке особистість? Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно насамперед провести розмежування понять "людина", "індивід", "особистість". На жаль, дуже часто ці поняття використовуються практично як синоніми, без урахування їх справжнього змісту. Поняття "людина" вживається для характеристики загальних, притаманних всім людям якостей і здібностей. Це поняття підкреслює наявність у світі такої особливої спільноти, яка розвивається і називається людський рід (Ьото ааріепа), людство, що відрізняється від усіх інших матеріальних систем тільки йому притаманним способом життєдіяльності. Завдяки цьому способу життєдіяльності, людина на всіх етапах історичного розвитку, в усіх кутках земної кулі залишається тотожною самій собі, зберігає певний онтологічний статус.

Отже, існує^уюдство як специфічна матеріальна реальність. Але людство як таке самостійно не існує. Живуть і діють конкретні люди. Існування окремих представників людства виражається поняттям "індивід". Індивід – це одиничний представник людського роду, конкретний носій всіх соціальних і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб, інтересів і т. ін. Поняття "індивід" у цьому

333

разі вживається в_значеині "конкретна людина". При такій постановці питання не фіксуються як особливості дії різних біолоі-ічних факторів (вікових особливостей, статі, темпераменту), так і відмінності соціальних умов життєдіяльності людини. Однак повністю абстрагуватись від дії цих факторів неможливо. Очевидно, що існують значні відмінності між життєдіяльністю дитини і дорослої людини, людини первісного суспільства і більш розвинутих історичних епох. Щоб відобразити конкретно-історичні особливості розвитку людини-па різних рівнях його індивідуального та історичного розвитку, поряд із поняттям "індивід" використовують і поняття "особистість". Індивід в даному разі розглядається як відправний момент для формування особистості від вихідного стану для онто- і філогенезу людини. Особистість – це підсумок розвитку індивіду, найбільш повне втілення усіх людських якостей.

Особистість є об'єктом вивчення ряду гуманітарних наук, насамперед, філософії, психології і соціології. Філософія розглядає особистість з точки зору її становища в світі як суб'єкта діяльності, пізнання і творчості. Психологія вивчає особистість як сталу цілісність психічних процесів, властивостей і відносин:

темпераменту, характеру, здібностей, вольових якостей і т. ін.

Соціологічний же підхід виділяє в особистості соціальне типове. Основна проблематика соціологічної теорії особистості з'єднана з процесом формування особистості і розпитку її потреб у нерозривному поєднанні з функціонуванням та розвитком соці альних спільнот, вивченням закономірного зв'язку особистості і суспільства, особистості і групи, регуляції і саморегуляції соціальної поведінки особистості. Тут сформульовані деякі найбільш загальні принципи підходу до вивчення особистості в соціології. Однак соціологія містить безліч теорій особистості, котрі відрізняються одна від одної кардинальними методологічними установ ками. Скажімо, теорія особистості як суб'єкта і об'єкта діяльності і спілкування в марксистській соціології, оолева теорія особистості Ч. Кулі, Р. Дареидорфа, Р. Мінтона, Р. Мертона та ін.

У теорії управління при викладенні різних положень потрібно різний ступінь абстракції і тому в ній можуть використовуватися всі названі поняття, тобто "людина", "індивід" і "особистість". Якщо, наприклад, мова йде про соціальне управління взагалі, то на цьому рівні доречно вживати поняття "людина". Якщо ж мова піде про виконання конкретної керівної або іншої управлінської ролі, то тут важко буде обійтися поняттям "людина", тут потрібне вже поняття "індивід". Розгляд соціально-психологічної структури сгетеми також передбачає використання поняття "індипід", оскільки саме останній є основним складовим елементом будь-якої соціальної спільноти, в тому числі й неформальної групи.