2.7. Професійна етика як чинник формування професійної правосвідомості співробітників міліції

До соціальне - культурних чинників можна віднести соціальні установки особового складу в неправовій сфері. Істотне місце в системі цих чинників займає мораль (моральність), що є змістовною основою його моральної культури.

Для розуміння морального чинника впливу на свідомість співробітника міліції слід визначитись із розумінням поняття індивідуальної моральної свідомості та її співвідношення із правосвідомістю.

Вважається, що основою моральної свідомості є знання про оточуючий світ (світосприйняття) та відповідна ціннісна орієнтація особи до всього матеріального світу (людей, тварин, природи взагалі). Тому об'єктом відображення моральної свідомості можуть бути ті ж об'єкти, що відображаються правосвідомістю. Існує також тотожність між моральними почуттями і почуттями правовими. В той же час, правові почуття мають інший механізм побудови і реалізації. Це можна пояснити на прикладі.

Загальновизнаним є право людини на життя. Це право одночасно усвідомлюється особою з точки зору моралі, і з точки зору права. Але зміст цього поняття і механізм реалізації має бути різний. З точки зору правового почуття право особи на життя усвідомлюється як певне невід'ємне право і

відповідний обов'язок всіх інших поважати це право. Таким чином реалізується головна ознака права - єдність прав і обов'язків.

З точки зору етичних переживань право на життя (особисте чи іншої особи) уявляється індивідом як почуття певного обов'язку, установки. Цей обов'язок особа покладає тільки на себе без будь-яких вимог відносно інших людей.

Стосовно свого права на життя і права на життя іншої людини мотивація цього обов'язку може бути різною. Наприклад, усвідомлення матір'ю чи батьком необхідності свого існування для близьких чи, навпаки, відмова від життя у зв'язку із почуттям власної немічності та ін.

Моральне почуття права на життя стосовно іншої особи — це почуття певного внутрішнього обов'язку совісті. Для з'ясування порівняємо правовий і моральний обов'язок.

Правовий обов'язок усвідомлюється шляхом визнання права іншої особи та відповідних своїх обов'язків і реалізується (наприклад) шляхом встановлення відповідної угоди між суб'єктами і утримання від порушення цієї угоди.

Моральний обов'язок - це додатковий обов'язок, який усвідомлюється не через правовий обов'язок (угоду) не порушувати право іншої особи на життя, а через накладений на себе особою обов'язок створити додаткові і не передбачені правовою угодою певні умови для реалізації права на життя іншої особи. Наприклад, людина бере на себе односторонній обов'язок піклуватися про сироту без будь-якої правової угоди із зацікавленими суб'єктами. В той же час, ця угода може мати правовий характер із взаємними правами і обов'язками між державою і особою.

Таким чином, правове почуття - це почуття певної угоди між людьми про взаємні права і обов'язки. Ці почуття можуть бути реалізовані між особами в індивідуальній угоді правового характеру, звичаєвому чи позитивному праві. Моральні почуття передбачають угоду людини із своїм Я.

Такий підхід дає можливість відокремити позитивне та звичаєве право, норми суспільних організацій та інші соціальні норми від норм моралі, а правові почуття від етичних. Тому поняття моралі як норм, що встановлюються і підтримуються суспільством не можна тлумачити у якості сукупності правил поведінки у вигляді прав і обов'язків. Останнє може уявляти собою сукупність норм звичаєвого права.

Мораль - це сукупність загальновизнаних моделей поведінки людей гуманістичного спрямування у вигляді односторонніх обов'язків, які встановлюються і реалізуються шляхом особистого ціннісного світосприйняття, оцінки та визначення своїх обов'язків стосовно всіх явищ матеріального світу.

Моральні почуття - це духовне джерело кожної людини, його двигун, природна невід'ємна якість.

Моральні норми і принципи виникають, розповсюджуються і підтримуються у суспільстві шляхом усвідомлення людьми внутрішньої потреби до вчинення добра. Певні моделі такої поведінки стають загальновизнаними і відповідно оцінюваними. Сутність цих норм, на нашу думку, в тому, що потреба в тих чи інших діях виникає внаслідок внутрішньої духовної рівноваги та потреби добра і справедливості. Стимулом до добра є саме добро, а не будь-яка подяка за це добро. Очікування (пропозиція, вимога) подяки тягне за собою встановлення певної угоди правового чи протиправного характеру, що змінює характер норми.

Етичний вчинок - це завжди вибір із декількох однаково можливих варіантів. Для людини не настільки важливе питання, як поступити в даному випадку, а важливіше визначити, якою істотою йому краще стати на майбутній час.

В діяльності правоохоронців моральні норми відіграють не менш важливе значення ніж норми правові. Можна навіть стверджувати, що реалізація правових норм обов'язково передбачає аналіз юридичного факту через відповідну етичну систему конструктів індивіда. Це визначається тим, що, по-

перше, право етичне по своїй суті; по-друге, зміст правових норм в силу своєї універсальності обов'язково передбачає його етично-ціннісний аспект тлумачення.

Проілюструємо на прикладах. З точки зору позитивного права при наявності реальної загрози для життя правоохоронця він має можливість застосування зброї проти нападаючого. Етичний зміст реалізації цього права передбачає вживання заходів уникнення застосування зброї (при наявності повної правової можливості), які не передбачені нормами права, але передбачені власним розумінням певної афективної ситуації і цінності чужого життя.

При всій простоті чи складності вирішення подібної ситуації і зважаючи на те, що співробітник міліції завжди ризикує власним життям суспільство не може ні вимагати, ні заперечувати етичного вибору людини.

У західній літературі стосовно використання сили поліцією у відповідності з міжнародними правовими актами по правам людини звертається увага на наступні вимоги:

•        сила повинна використовуватися тільки у передбачених законом випадках;

•        спочатку повинні бути використані ненасильницькі засоби;

•        шкода повинна бути мінімізована;

•        використання сили повинно бути завжди пропорційним законним цілям;

•        всі чиновники повинні бути навчені використовувати різномані засоби диференційованого використання примусу, а також застосовувати ненасильницькі засоби [219, ст.13].

Аналіз цих вимог свідчить про те, що головним у діях поліцейського є максимальне забезпечення прав кожної людини, в тому числі і правопорушника. Кожен акт застосування сили має як різну інтенсивність протидії, так і професійні можливості конкретного поліцейського. Так, при нападі на поліцейського декількох неозброєних хуліганів можливе при певних

передбачених законом умовах застосування зброї, але добрий професіонал може застосувати і досвід ведення рукопашного бою з метою завдання меншої шкоди нападаючим. Зрозуміло, що вибір завжди за поліцейським, а вибір носить етичний характер.

Крім того, поліцейський може мати певну інформацію про нападаючих негативного чи позитивного характеру. Наприклад, достовірні дані про скоєне ними вбивство поліцейського, що було здійснено в його присутності. Постає питання правового і етичного вибору поліцейським. Що стосується правового вибору, то відповідь зрозуміла - дії в межах права. Етичний вибір потрібно залишити за поліцейським. Це проблема обов'язку його совісті І відповідальності перед собою за певні загальнолюдські цінності.

Слід зазначити, що в межах норм позитивного права завжди існує (чи повинен існувати) певний мінімум і максимум правових заходів досягнення цілі регулювання, який може бути використаний правореалізуючим суб'єктом. В якійсь частині випадків може бути практично неможливо контрольному органу визначити наскільки адекватно були використані допустимі заходи. Тому і існує проблема етичного вибору.

Інший приклад. Співробітник міліції вирішує питання про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина за появу у певному вигляді в громадських місцях після зловживання спиртних напоїв. З формально-правової точки зору правопорушник може бути, припустимо, оштрафований. З етичної точки зору штраф застосовується як останній захід по причині того, що штрафні санкції в даному випадку є фактично колективною відповідальністю сім'ї правопорушника, які ні в чому не винні. Крім того, сімейний бюджет хворих алкоголізмом, як відомо, і без того обмежений.

Із наведених прикладів зрозуміло, що кожна сфера юридичної практики має свої специфічні особливості правозастосування і відповідно до цього повинна мати специфічну систему етичних норм. Сукупність цих норм складає Кодекс. Такий Кодекс повинний бути і у співробітників міліції.

Певний досвід розвитку етичних проблем поліцейського обслуговування є у поліції Англії.

Так,   у   1992році   був   опублікований   проект   поліцейських   етичних принципів. У ньому проголошувалось:

Як член Поліцейської служби я обіцяю:

1.  Діяти   зі   справедливістю,   виконувати   свої   обов'язки   з   чесністю   і неупередженістю.

2.  Виконувати свої обов'язки з ретельністю і належним їхнім використанням.

3.  У моїх ділових відносинах із всіма індивідуумами і поза і усередині поліцейської служби виявляти самоконтроль, толерантність, розуміння і люб'язність відповідно обставинам.

4.  Підтримувати   фундаментальні   права   людини,   обходячись   із   кожною людиною як індивідуумом і виявляти повагу і співчуття до нього.

5.  Підтримувати усіх своїх колег у виконуваних ними законних обов'язків і при цьому   активно   виступати   проти   і   привертати   увагу   до   будь-якого зловживання службовим положенням будь-якою людиною.

6.  Шанувати   факт,   що   багато   чого   з   інформації,   що   я   одержую   є конфіденційним і може бути розголошено тільки в тому випадку, коли мій обов'язок того потребує.

7.  Застосовувати силу тільки якщо це виправдано і використовувати тільки мінімальну   кількість   сили   необхідної  для  досягнення   законної  цілі   і відновлення миру.

8.  Діяти тільки в межах закону, розуміючи що я не маю ніяких повноважень діяти інакше і що ніхто не може мене спонукати діяти таким чином.

9.  Довірені мені повноваження використовувати з максимальною вигодою для суспільства.

10.     Прийняти на себе відповідальність за саморозвиток, безупинний пошук шляхів поліпшення обслуговування співтовариства.

11-    Прийняти персональну відповідальність за мої власні дій і прорахунки [218, ст. 101].

По різноманітних причинах, зазначив у своїй праці П.Віллерс, проект Кодексу не знайшов загального схвалення в поліції Британії. Деякі, без сумніву, почували, що вони могли б зробити кращий проект. Деякі були опозиційне настроєні у відношенні самої ідеї. Деякі були схвильовані, що, якби поліція погодилася з етичним кодексом, то це мало б правові наслідки.

На думку Віллерса, поліцейська федерація справедливо опозиційне настроєна у відношенні ідеї, що дисциплінарний Кодекс міг бути замінений етичним Кодексом, що буде використовуватися для дисциплінарних цілей у межах поліцейської служби і за її межами, наприклад, адвокатами.

Тому етичний Кодекс, вважає Віллерс, - це привселюдно виражений набір принципів, розглядаючи котрі практикуючий юрист певного фаху може вирішувати про вибір правильного курсу дії. Цей Кодекс повинний дати відповідь на питання, на котрі ніяке інше джерело (закон) відповіді не дає.

Дисциплінарний кодекс встановлює те, що поліцейський не повинний робити. Етичний Кодекс норм поведінки дає йому ідею щодо стандарту поведінки, до якого він повинний прагнути. Один Кодекс перешкоджаючий, а інший aspirational (ідеал, до якого прагнуть) [218, ст.103-104].

Чотирма роками пізніше поліція Лондона запропонувала свій варіант етичного Кодексу, у якому висунула такі вимоги:

1.  Відносьтеся до кожного із повагою, підтримуючи фундаментальні права людини відповідно до закону.

2.  Дійте тільки в межах закону і здійснюйте опір тиску, щоб діяти інакше.

3.  Дійте зі справедливістю, неупередженістю і чесністю.

4. Дійте із самовладанням і з відповідною толерантністю і люб'язністю.

5. Використовуйте повноваження належним чином.

6. Покращуйте службу в суспільстві через ретельність і безупинний персональний розвиток.

7. Підтримуйте своїх колег у їхніх законних обов'язках, але активно виступайте проти будь-якого проступку.

8. Підтвердіть відповідальність за свої дії і прорахунки [218, ст.102].

Останні етичні правила мають, на нашу думку, характер норм правового документу і більше відносяться до дисциплінарного Кодексу ніж до етичного. На нашу думку дисциплінарний і етичний Кодекси мають різну природу. Дисциплінарний - правову (обов'язкову), а етичний Кодекс - це завжди додатковий професійний обов'язок, що має суб'єктивно-ціннісний характер і механізм реалізації. Тому в етичному Кодексі не може бути норм правового характеру, які характеризуються загальнообов'язковістю та застосуванням способів і засобів зовнішнього примусу та юридичної відповідальності.

У якості прикладу можна навести положення ст. 15, 16 Кодексу правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 р.

В цих статтях передбачаються обов'язки адвокатів по обслуговуванню бідних, у відповідності з якими адвокати надають свою допомогу всім соціальним групам. Для цього створюються програми, що фінансуються повністю чи частково з суспільних фондів. Ця частина обов'язків є суто правовою.

Крім того, на адвокатів накладається і етичний обов'язок консультувати і представляти клієнта у відповідності із професійною совістю і переконаннями. Ця частина обов'язків є суто етичною. По-перше, міру обов'язку і межі совісті може визначити тільки кожна людина у відповідності із такими власними якостями, як почуття особистої гідності і адекватної гідності клієнта, справедливістю, добротою, співпереживанням, солідарністю і ін., що не визначається жодним законом, кодексом чи іншою угодою. По друге, норми не встановлюють, наприклад, обов'язку адвоката здійснювати в тому чи іншому випадку юридичну допомогу безплатно, але такий обов'язок може розумітися адвокатом як власний етичний обов'язок. Цей обов'язок не може бути в якості самореклами - останнє різновид певної угоди. Етичний обов'язок — це внутрішня потреба людини в необхідності здійснення добра, справедливості, власної духовної рівноваги через розуміння того, що посіяне зерно добра

обов'язково дасть паростки іншої людської доброчинності чи відповідних наслідків.

Цікавий тому життєвий приклад розповідав в минулому співробітник міліції, а нині підприємець.

На нічній дорозі до одного населеного пункту «Мерседес» підприємця тягнув помалу автомобіль «Москвич», але в темноті наскочив на стоячий без габаритних вогнів комбайн. Життя водіям і сину підприємця спасла невелика швидкість, яка була викликана необхідністю допомогти зовсім незнайомому селянину, стареньке авто якого поламалось на дорозі.

І, мабуть, справа не в тому, на якій швидкості міг рухатись «Мерседес» без причепа, і не в аналізі вірогідності іншого (безаварійного) розгортання подій, а справа в тому, що ця подія викликала потребу у людини з"ясування причин і наслідків доброчинності, висновків про духовну необхідність добра та абсолютну невідворотність позитивної його дії.

Слід також зауважити, що професійна етика юриста - це не тільки сукупність певних моделей поведінки у тих чи інших професійно-значущих випадках. Професійна етика юриста - це певний спосіб і стиль життя, особисті переконання, життєва позиція і власна відповідальність.

Цікавий приклад такої життєвої позиції вдалося побачити у Німеччині на одній вузенькій пустинній вечірній вулиці міста Трієра (батьківщині К.Маркса).

Моросив теплий літній дощ. Біля світлофора стояли троє чоловіків молодшого, середнього і літнього віку. З іншого боку вулиці поспішали двоє наших співвітчизників. Руху автомобілів не було, але горіло червоне світло і здавалося, що не погасне ніколи. Для наших співвітчизників ця обставина не уявляла складної проблеми... За ними через деякий час на інший бік вулиці пішов юнак. По тому не витримав середнього віку чоловік. Літня людина чемно та спокійно стояла під парасолькою, з глибоким почуттям особистої гідності, етичної рівноваги і досконалості.

Слід зазначити, що етика не визначає значних і незначних життєвих обставин. Етика визначає певні значні духовні цінності. Порушення цих цінностей в результаті значних чи не досить значних випадків веде до одного результату - втрати самих цих цінностей, духовності, самоповаги, самоідентифікації.

У якості основних системоутворюючих принципів та деяких норм етичного кодексу поліції можуть бути наступні:

1.  Етична норма - це обов'язок особи, що не передбачає   взаємних етичних вимог і обов'язків та їх матеріальну зацікавленість.

2.  Етичні норми  опосередковані принципом aspiratori (прагнення) до ідеалу і не мають зовнішнього державного чи суспільного примусу.

3.  Етичний   обов'язок  -  це   внутрішня   потреба   людини   в   необхідності здійснення добра, справедливості, досягнення власної духовної рівноваги, що може лежати у межах правового обов'язку чи доповнювати його, але вибір здійснюється односторонньо (диспозитивно) за власним бажанням.

4.  Зміст етичного обов'язку - полягає в   певній моделі поведінки етичного характеру, яка опосередкована етичними почуттями особи.

5.  Сутність етичного обов'язку полягає в   самоусвідомлюваній установці до дії ціннісного характеру (особиста воля),  що  виражає глибокі  почуття особистої гідності, етичної рівноваги і досконалості.

6.  Етична відповідальність особи не має характеру зовнішнього примусу і пов'язана   із    власним    усвідомлення    добра,    зла,    справедливості    та відповідальності   за   дії  (відсутність   судової,   дисциплінарної   чи   іншої правової процедури притягнення до відповідальності за неетичний вчинок).

7.  Етична мета — це і саме благодійне діяння, і благодійні паростки посіяного (наприклад, соціальна допомога    багатодітним алкоголікам - безплатне лікування   та   місця  дітям   у   інтернатах,   а  не   створення   матеріальних можливостей розширення подібного генофонду).

8.  Реалізація етичної мети обумовлює, але не накладає обов'язку на адекватні дії іншої сторони етичного відношення (за добро добром, але не злом).

9. Реалізація етичного відношення при наявності заборони іншої сторони

відносин спростовує саму його етичну сутність (наприклад, приниження

благодійністю). Ю.Принцип  етичної дихотомії -   єдність  і  протилежність  добра  і   зла

(відсутність абсолютності у поняттях добра, зла, справедливості). 11 .Принцип етичної солідарності - передбачає вияв внутрішньої готовності

підтримки доброчинній діяльності іншого суб'єкта. 12.Принцип спорідненості етичного почуття - передбачає вияв тотожності

етичних цінностей (етнічних, професійних, загальнолюдських і ін.) різними

суб'єктами для досягнення певної моральної цілі. ІЗ.Етична угода   передбачає  угоду   між  декількома  суб'єктами   стосовно

спільного об'єкта,    цілі, механізму реалізації етичного завдання, але не

встановлює взаємних прав і обов'язків. 14.Досягнення етичного ідеалу не скасовує, не змінює і не конкурує з іншими

загальнолюдськими цінностями (правовими, політичними, традиційними та

ін.), а доповнює їх гуманістичне, ціннісне, духовне начало. 15.Зовнішній аспект досягнення етичного ідеалу передбачає можливість стану

моральної крайньої необхідності (обман про стан здоров'я невиліковної

людини чи дезінформація (обман) підозрюваних у скоєному злочині в ході

оперативно-слідчих комбінацій). 16.Принцип взаємної етичної упередженості передбачає визнання за кожною

людиною природної якості і потреби в справедливості    та доброчинній

діяльності (презумпція доброчинності). 17.Поліцейський в своїй діяльності користується почуттям особистої етичної

гідності, рівноваги і потреби у досконалості та визнає це за іншими. 18.Поліцейський    в    своїй   діяльності    користується    принципом   рівності

можливостей доступу до юридичної інформації і надає правову допомогу

зацікавленим особам з метою об'єктивного вирішення справи, усунення

нерівноправної угоди  по  причині   незнання   контрагентом   своїх  прав   і

обов'язків та ін.

19.Принцип етичних очікувань - поліцейський завжди користується цим принципом, маючи на увазі, що юрист-професіонал накладає на себе обов'язок не користуватися недосконалістю соціонормативного регулювання відносин, а використовувати свої знання для досягнення справедливості.

20Лриниип етичної недоторканості - поліцейський може відмовитися від участі у справах, що стосуються його родичів, друзів, колег, близьких знайомих чи інших осіб по мотивах етичного характеру.

21.Принцип етичної професійної корпоративності - етичний обов'язок поліцейського захищати честь і гідність своєї професії.

22.Принцип етичного взаємовизнання - поліцейський виявляє повагу до етичних почуттів і вчинків іншої особи та толерантність до правових, політичних, релігійних і інших переконань.

До цих принципів можна додати пропозиції щодо етичних норм поліції

Англії, надав їм суто етичного змісту та відокремив їх від правових приписів,

встановлених державою.

Названі принципи можуть мати такий вигляд:

1.  Враховуючи можливість недосконалості реалізації права в законодавстві і в правовідносинах виконувати свої обов'язки з чесністю і неупередженістю, з ретельністю і належним їхнім використанням, досягаючи етичної і правової рівноваги і справедливості у суспільстві.

2.  У моїх ділових відносинах із всіма індивідуумами і поза, і усередині поліцейської служби виявляти  самоконтроль, толерантність, розуміння і люб'язність відповідно обставинам.

3.  Підтримувати усіх своїх колег у виконуваних ними законних обов'язках незалежно від службової залежності чи повноважень.

4.  Шанувати   факт,   що   багато   чого   з   інформації,   що   я   одержую   є конфіденційним і в тому випадку, коли можливість її розголошення не. набула правового характеру, то оприлюднення цієї інформації та її джерела

можливе тільки при наявності чітко вираженого бажання самого джерела (в тому числі і поліцейської установи чи її співробітників).

5.  Застосовувати силу тільки якщо це виправдано і використовувати тільки мінімальну кількість (із встановлених позитивним правом мінімальних і максимальних   меж)   сили   необхідної  для   досягнення   законної  цілі   і відновлення миру.

6.  Діяти тільки в межах закону і етичних принципів, розуміючи, що ніхто не може мене спонукати діяти іншим чином.

7.  Довірені мені повноваження використовувати з максимальною вигодою для суспільства.

8.  Прийняти на себе відповідальність за саморозвиток, безупинний пошук шляхів поліпшення обслуговування співтовариства.

9.  Прийняти   персональну   відповідальність   за   мої   власні   етичні   дії   і прорахунки.

10. Підтримувати    фундаментальні    природні    закономірності    суспільного співіснування та права людини, обходячись із кожною людиною як із автономною особою і виявляти повагу і співчуття до нього, використовуючи вищенаведені етичні принципи.

Таким чином ми визначили певний підхід у розумінні поняття моралі, її впливу на формування професійної правосвідомості правоохоронців та деякі принципи і норми етичного Кодексу поліцейського.

Співробітник міліції є членом конкретного суспільства і зазнає в повсякденній практичній діяльності впливу живої безпосередньої моралі.

Реальний стан моралі, її принципів, ступінь розповсюдження, вплив і інші моральні чинники створюють певне середовище для формування фахової правосвідомості співробітників ОВС. Простежити і вивчити це середовище -першорядне і найважливіше завдання науки. Особливо це актуально в даний час, коли необхідні зміни не тільки в змісті моральності суспільства, але і в сутності моральних принципів і норм з позицій загальнолюдських цінностей.