2.2. Правове   виховання   як   суб'єктивний   чинник   формування правових поглядів співробітників міліції

До чинників, що визначають формування фахової правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ, як і в цілому правосвідомості, у юридичній літературі традиційно відносять правове виховання.

Проблема правового виховання - споконвічна проблема людської цивілізації. Накопичено чималий досвід у цій сфері, що знайшло свій відбиток у відповідній літературі.

Проте, незважаючи на глибину досліджуваного явища, в літературі немає однозначної загальновизнаної концепції поняття правового виховання.

Поняття правового виховання, про що говорилося вище, розглядається дослідниками в двох змістах: широкому і вузькому.

Необхідність широкого розуміння правового виховання обґрунтовувалась важливістю урахування впливу на суб'єктів виховання суспільно-політичного ладу, соціальних умов, всієї об'єктивної основи правового виховання [159, ст.1-2;149,ст.135].

У науковій літературі ряд авторів вказують, що практика підтвердила справедливість більш широкого розуміння правового виховання, «оскільки

правовиховна діяльність планувалась у відриві від негативно діючих об'єктивних чинників» [173, ст.12].

Так, у монографії «Перебудова і правове виховання радянських громадян» стверджується, що процес правового виховання не можна ототожнювати з навчальним процесом, яким би добрим він не був. Визначальним для правосвідомості є не придбані знання, а суспільне буття. Першочергове місце, з цієї причини, на думку авторів монографії, у правовому вихованні повинно бути відведено поліпшенню якості законодавства, дотриманню принципів соціальної справедливості, юридичної рівності, взаємності прав, обов'язків і відповідальності, підвищенню ефективності діяльності й авторитету правоохоронних органів, невідворотності покарання, розширення участі громадян в активній правовій діяльності [74, ст.9-10].

На наш погляд для розуміння процесу виховання важливі позиції його цілеспрямування і діалектичного підходу до правового виховання, як всеосяжного суспільного процесу.

Не зводячи виховання тільки до правового навчання і стверджуючи, що навчання не є тільки аудиторне засвоєння тих чи інших істин, але і навчання через засоби масової інформації й ін., слід зазначити такі важливі обставини в розумінні правового виховання: процес правового виховання не варто змішувати з поняттям соціалізації і включати в нього вплив усіх чинників соціального середовища. До чинників, що мають відношення до правового виховання, варто віднести ті з них, що створюються свідомо суспільством і мають у ряду інших функцій і функцію цілеспрямованого правовиховного впливу. Заходи ж законодавчого характеру, спрямовані на усунення прогалин у праві, якості законодавства спричинюють зміни в бік соціальної справедливості і мають певний вплив на правосвідомість .

Проте, соціальна справедливість, втілена в праві, діє на правосвідомість особистості, як об'єктивний чинник але впливає не автоматично і не адекватно.

Тому варто розмежовувати заходи суб'єктивного характеру, що відносяться до правового виховання і діють прямо на свідомість особистості і

91

ті що, спрямовані на зміну середовища, як об'єктивного чинника і діють не прямо, а опосередковано.

Правове виховання є вплив думки на індивіда, а вплив середовища - є вплив умов існування цієї думки.

Таким чином, здійснення цілей правового виховання повинно ставитися в залежність від об'єктивно існуючих чинників, але не ототожнюватися з ними. Дія об'єктивних чинників входить у більш широкий процес - процес формування правосвідомості, із якого варто виділяти правове виховання.

В теорії правового виховання було запропоновано Є.В.Назаренко виділити основні сторони, що складають зміст правового виховання: «1) навчання праву, поширення правової інформації, за допомогою якої населенню дається певна сума знань про правову дійсність; 2) виховання в населення поваги до права, закону, формування правових переконань, правових ідеалів; 3) формування правової активності людей» [112].

Зазначена структура змісту правового виховання не загубила актуальності і знаходить свій відбиток у сучасній теорії методики правового виховання. Водночас, і сьогодні має практично важливе значення аналіз змісту правового виховання, тобто з'ясування того, що вкладається конкретно в кожну з цілей правового виховання, іншими словами, визначення змісту понять «знання права», «повага до закону», «правова активність» у різноманітних категорій громадян, у тому числі визначення вимог правового виховання співробітників міліції.

Для з'ясування цих понять варто погодитися з методологічним підходом, що знайшов своє відображення в моделі Київської вищої школи МВС СРСР [61] і не втратив своєї цінності. Спеціаліст розглядається з наступних позицій:

•         насамперед співробітника міліції - це юрист-правознавеиь, якому повинні бути властиві необхідні для юриста якості;

•         співробітник  міліції зобов'язаний   мати  комплекс  специфічних якостей, властивих співробітнику органів внутрішніх  справ,  що  викликає необхідність спеціалізованої професійної освіти.

,

У зв'язку з цим закономірно, що співробітник міліції, як юрист-правознавець, повинний у межах фахових прав і обов'язків знати і вміти (і на це направляються всі правовиховні й освітні важелі) вірно тлумачити і застосовувати закони, досліджувати і юридичне правильно кваліфікувати різноманітні життєві відносини й обставини, у точній відповідності з законом приймати правові рішення, складати індивідуально-правові акти, узагальнювати юридичну практику по попередженню правопорушень, зміцненню правопорядку, пропаганді законів і правового виховання громадян, а також мати інші уміння і навички, що дозволяють кваліфіковано здійснювати фахову юридичну діяльність. Повинен знати основи зовнішньої і внутрішньої соціально-економічної політики, закономірності розвитку демократичної держави, принципи функціонування політичної системи, структуру органів державного апарата, юридичних органів, повноваження цих органів, принципи організації і методи діяльності. Конституцію, систему права і законодавства, основи всіх галузей права і практики їхній застосування, теорію держави і права, їх історію, основи теорії галузевих юридичних наук.

До комплексу профілюючих правових якостей (знань, умінь, навичок, властивостей особистості) і засобів їх забезпечення відносять: знання нормативних актів, що регулюють діяльність ОВС, юридичних наук з фахової діяльності ОВС, навички правильної кваліфікації дій, заборонених законом і прийняття рішень в межах своєї компетенції, досконале володіння зброєю у відповідності з законом, професійний рівень правозастосування, навички упорядкування процесуальних і інших правозастосовчих документів і ін.

У спеціальному комплексі правових якостей можна відзначити наступні:

знання нормативних документів, що регулюють оперативно-пошукову діяльність, правових основ застосування примусу, засобів і методів оперативно-розшукової діяльності та ін.

У цьому зв'язку доцільно виділення комплексу професійних якостей, організаційно-управлінських, соціально-психологічних та політико-економічних [61].

93

Варто звернути увагу на те, що співробітник міліції - це вихователь. У цьому плані йому необхідні знання у сфері психології і педагогіки.

Заслуговує на увагу і відповідна медична підготовка.

Співробітник міліції за фахом своєї діяльності, практично щодня має справу з проявами протиправної поведінки, а нерідко і з необхідністю термінової медичної допомоги потерпілому.

Досягнення педагогічної науки дадуть можливість своєчасно і правильно зробити необхідну психологічну допомогу, адже правопорушник - людина з певним психічним збоченням в тих чи інших проявах. Наприклад, акцентуровані особистості психостенічного (безвольного, замкнутого) чи істероїдного (конфліктного, скандального) типу потребують і відповідної до себе уваги. Метода роботи з цими людьми повинні бути різними. Від розуміння цих проблем залежить і кінцевий результат роботи.

Симбіоз педагогічних, медичних, психологічних і правових знань і їх відповідно необхідний і достатній рівень - проблема дня.

Виховний вплив, як відомо, є єдиний взаємопов'язаний процес. Немає виховання тільки правового або тільки морального.

Розмежування виховного процесу на моральне, трудове, фізичне і ін. досить умовно. Неможливо проводити правову роботу без уваги до формування почуття прекрасного, певного рівня духовної культури. Стан здоров'я і вольовий потенціал особистості, з іншого боку, визначають її спроможність виконувати певні професійно-значущі функції (фізичне підготовка). Зв'язок правової й інших форм виховання очевидна. Найважливішим завданням правового виховання є формування у професіоналів поваги до права, до закону.

Під вихованням поваги до права традиційно розуміється «вид організованого і цілеспрямованого впливу на свідомість. У широкому змісті, формування поваги до права є тривалий процес засвоєння особистістю соціальних норм і еталонів, вироблених суспільством, колективом, а також засвоєння принципів права, вимоги додержуватися приписів законів і інших нормативних актів» [93, ст.20-21]. Поняття «повага до права» має складну

VI

структуру, частини якого містять пізнавальний, оцінний і елементи, що визначають поведінку [93, ст.20-23].

Вище розглядалася повага, як складова моделі фахової правосвідомості співробітників міліції.

У контексті викладеного варто звернути увагу на такі моменти у сфері правового виховання співробітників міліції. Насамперед, основне завдання лежить у площині розуміння виховання, як багатопланового цілеспрямованого явища, що торкає не тільки освітні, але і соціальні, політичні, культурні й інші заходи, що створюють необхідне середовище, фундамент для досягнення цілей.

Критерієм цих заходів повинен стати принцип справедливості як економічна, політична, правова і етична категорія.

Повага не є одномоментний стан стосовно конкретної норми в зв'язку з певними обставинами, а внутрішнє стійке переконання.

Для співробітника міліції це положення важливо ще і стосовно тієї ролі, яку він виконує у зв'язку із своїми виховними функціями. Чи можна переконувати в існуванні «бога», не вірячи в нього? Це стосується і правового виховання. Не можна вимагати дотримання правових норм, не шануючи їх, не бути переконаним, що це необхідно.

Розкрити процес формування переконань - значить проникнути в різноманітний і складний духовний світ особистості, зробити крок до розуміння того, чому певні ідеї стають для людини головними і визначальними в досягненні особистих і суспільних цілей, а інші залишаються незадіяними чи використовуються для вирішення вузькоегоїстичних завдань [193, ст.83].

Переконання, як специфічний елемент системи уявлень і поглядів співробітника міліції, невідокремлена від його життєвого досвіду і установок до діяльності, змінюваного під впливом фахового і, у цілому, життєвого досвіду, а також цілеспрямованого впливу середовища.

Головне у формуванні певних переконань є накопичення правових знань для формування поважного відношення до права в цілому.

У цій площині і лежать завдання фахового правового виховання. Від глибини, якості, обсяіу знань, зв'язку з практикою, їх своєчасного поповнення і деяких інших важливих характеристик залежить і відношення до права в остаточному підсумку.

Для формування поваги до права має значення не просто інформаційне знання, а знання оцінне - спроможність на основі системи правових теоретичних і практичних знань визначити основну властивість правових приписів, що несуть у собі або не несуть суспільне схваленої справедливості (поняттю, змінюваному в просторі і часі), висловити до них своє відношення у вигляді внутрішнього переконання.

Відомий і той факт, що формування ціннісних орієнтирів за всіх часів була основним завданням всіх правових ідеологій. Від слушності 'їхнього вибору, а історія знає, що і від уміння подати ці цінності народу залежить все інше: і «комплекс шановних фетишів», і «поважний комплекс». Тому важливо визначити сукупність і зміст цих інтересів для цілеспрямованого їхнього формування і створення необхідного впливу на їхні ціннісні характеристики.

Розуміння відповідності своїх інтересів (фахових, особистих, сімейних і ін.) існуючій правовій системі - умова поваги до права. Тому завданнями виховного впливу є створення умов правового середовища, що відповідають ціннісним правовим орієнтирам, а також на основі співвідношення понять необхідного і можливого створення певних правових символів у правосвідомості співробітника ОВС. При цьому неодмінно істотно важливим є своєчасне відновлення, зміна, удосконалення зазначених символів адекватно реаліям життя.

Завдання даного моменту - зміна змістовної сторони переконань та механізму їх формування. Незмінним важливим чинником є урахування загальнолюдських цінностей як обставин, що мають споконвічне важливе значення у формуванні правосвідомості.

Приміром, така якість співробітника, як переконаність у високій соціальній престижності своєї професії, внутрішньої задоволеності професією,

закономірно пов'язана з розумінням втілення загальнолюдських цінностей у праві, необхідністю їх правового і соціального захисту. Таке переконання, на наш погляд, є доданок поваги до права.

Останнім часом багато пишуть про людський чинник. Далі теоретичних концепцій реальне життя не пішло. Тому актуальним є розгляд поваги до права не тільки на теоретичному рівні, але й у практичній площині через формулу: повага до права є повага до людини і навпаки.

Якщо формально право «шановано» внаслідок виконання законів, але права людини й у цілому суспільства не знаходять найбільш повного свого задоволення по обставинам різноманітного характеру (бюрократизму, заорганізованості, корупції і т.п.), хоча могли і повинні бути задоволені, то про повагу до права не може бути і мови.

Істотним  чинником   і  об'єктом  правовиховного  впливу   є  вольовий

. елемент правосвідомості.

Формування «знання права» і правових переконань, як компонентів правосвідомості, сполучається в правовому - вихованні з формуванням готовності до активного використання суб'єктивних прав, захисту правових ідеалів, у правотворчості і правозастосуванні, нетерпимістю до всякого порушення закону і готовності боротися з правопорушенням і правопорушником. Формування соціально-правової активності і складає одну з основних задач правового виховання [112, ст.27]. Це в особливій мірі відноситься до правового виховання співробітників міліції. Формування особистості співробітника міліції завжди зв'язується винятково з позитивною соціальною (соціально-правовою) активністю, «істотними ознаками якої є, зокрема, вільний, свідомий, творчий характер відношення особистості до своєї діяльності, відповідність цієї діяльності прогресивному розвитку товариства» [6,ст.108].

В умовах об'єктивної дійсності і зовнішнього впливу у людини є багатозначний і суперечливий вибір. Система виховання саме і призначена для того, щоб дати співробітнику міліції не тільки знання про те. що від нього

97

вимагає суспільство і до чого він повинен прагнути , але і навчити його, як він повинен діяти в постійно мінливих різноманітних умовах і ситуаціях, часто суперечливих [130, ст.134], сформувати в його правосвідомості активну вольову установку.

В практиці правового виховання перетворення правових вимог і обов'язків в особисті переконання, а переконання в мотив поведінки особистості та відповідні правові вольові установки повинно знайти першочергове місце. Правова норма повинна бути раціонально сприйнята співробітником міліції, як справедлива, необхідна і корисна, хоч це не заперечує критичного відношення до тих соціальних цінностей і норм, що не адекватно відбивають потреби суспільства і самої людини.

Особлива увага до вольових установок співробітника міліції в правовому вихованні визначається тим, що емоційно-психологічний чинник в остаточному підсумку грає основну роль у виборі і практичній реалізації соціальних норм поводження. «Воля, як елемент механізму регуляції поводження, як би опосередковує свідомість і практику, в результаті чого виробляється, виявляється спроможність людини формувати і здійснювати свої особисті поведінкові установки» [130, ст.ЗО].

Установки співробітника міліції повинні бути активними. Це пов'язано з необхідністю раціонального вибору його лінії поводження, що передбачає певну внутрішню активність, найчастіше потребує подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод, підпорядкування почуттів і емоцій цій лінії шляхом самоконтролю, самооцінки поводження. Тому правове виховання співробітників міліції повинно досягти єдиної спрямованості раціональної свідомості і його психологічних якостей.

Практика підтверджує, що реакція оточення може бути не тільки об'єктивно-позитивною. Тому завдання правовиховної роботи співробітників міліції потребують формування установок на свідоме і вольове виконання норм права.

І

Особливе місце в системі фахового правового виховання повинна знайти система ціннісних орієнтації, «як сукупність ідей, поглядів, принципів, цінностей і норм, активно діючих на особисті інтереси всіх членів товариства, їх думки і характер поведінки» [130, ст.ЗО].

Важливий момент у формуванні і реалізації особистих установок, мотивів і цілей поведінки уявляється в розумінні співробітником свободи і водночас відповідальності за свої вчинки, виховання почуття обов'язку за дотримання суспільних вимог.

Здійснення цього завдання визначається вільним характером діяльності особистості. Бути вільним - значить мати можливість виявляти соціальну активність, діяти свідомо.

Свідомість - найважливіша ознака соціальної активності. Ця якість вимагає відповідальності, як необхідної умови свободи. Немає свободи без відповідальності, як немає відповідальності без свободи. «І чим ширше рамки самої відповідальності, тим більше потрібно свободи для її реапізації»[92, ст. 111 ]. Тому ще недавній практиці правоохоронної діяльності, як і всій системі казарменого соціалізму, було властиве розуміння свободи, але тоталітарної, і відповідної їй відповідальності, що народило в органах внутрішніх справ поширення таких явищ, як «синдром вахтера», «презумпцію власної непогрішності», «стереотип закритості», «орієнтацію на жорсткість покарання», «обвинувальний ухил» [14], а також «відомчу справедливість», приховання злочинів і ін., адекватно чому затвердилися установки в правосвідомості співробітників міліції. Усунення цих стереотипів у правосвідомості - одна з найважливіших задач правового виховання співробітників міліції на сучасному етапі.

Для спрямованості дії правового виховання співробітників міліції практичне значення має встановлення набору ціннісно-правових властивостей особистості.

В юридичній літературі в зміст ціннісно-орієнтуючого блоку, що є відбитком соціальної цінності права, прийнято відносити такі властивості:

99

почуття відповідальності, почуття солідарності з правом, почуття справедливості, почуття законності, почуття правового обов'язку, почуття поваги до права, закону [42, ст.27].

Відповідно до цього, можна виділити основні напрямки формування волі, як компонента правосвідомості співробітників міліції: установки готовності на активне удосконалення права, законодавства відповідно до демократичних, моральних принципів; установки волі на правомірне поводження, на точне і неухильне дотримання і застосування вимог правових норм; установки готовності до активного використання своїх суб'єктивних прав, готовності захищати свої права, а також права інших осіб, у тому числі громадян, державних органів і суспільних організацій; установки волі на боротьбу з кожним випадком правопорушення і правопорушником; установку готовності до справедливої, відповідальної дії, готовності до свідомого виконання свого фахового обов'язку.

Через усілякі вольові якості неминуче проходить необхідність і готовність до постійного поповнення й удосконалювання знань, навичок і умінь.

Варто виділити в цьому контексті і готовність до демократичних перетворень, відповідно до загальнолюдських правових цінностей і іншим демократичним завоюванням.

Зазначені якісні вольові характеристики не є вичерпними. Мають безпосередній і взаємообумовлений зв'язок з моральними, морально-етичними й іншими якостями.

Формування системи установок на активну соціально-ціннісну діяльність є необхідним компонентом правовиховної роботи серед співробітників міліції.